Geum.ru

Роль історико-етнографічного музею Хліба у моральному вихованні підростаючого покоління

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Роль історико-етнографічного музею Хліба

у моральному вихованні підростаючого покоління


Грищенко В.М., керівник музею,

учитель української мови та літератури Харківського ліцею №141,

спеціаліст вищої категорії


Національне відродження, зміни в суспільному житті України визначають головне спрямування діяльності школи – демократизацію всього навчально-виховного процесу, глибоке засвоєння тих норм моралі, які виробило людство впродовж багатовікової історії. У центрі уваги – людина, її духовний світ, здібності, творчий потенціал.

Першорядне завдання школи – формування духовно багатої особистості, громадянина України, якому притаманні висока культура та моральні ідеали, широкий кругозір.

Відродження втрачених критеріїв моральності можливо лише в процесі утвердження вічних загальнолюдських уявлень про совість, честь, добро і зло в конкретних формах, що історично склались.

Сьогодні ми є свідками того, що в умовах економічної кризи інтенсивно деградує частина учнівської молоді, бо поступово притупляються природні потреби творчої чесної праці, знецінюються духовні ідеали. Тому роль особистості вчителя при вирішенні проблем навчально-виховної роботи в школі надзвичайно велика. Учитель повинен бути глибоко впевненим у тих істинах, які він пропонує, переконуючи учнів на достовірних фактах, практичному досвіді.

Пам’ятаймо слова Сухомлинського: “Щоб відкрити перед учнями іскорку знань, учителю як особистості треба ввібрати море світла, ні на хвилю не відходити від променя вічно сяючого сонця знань людської мудрості”.

Що глибше занурюємося в історію народу, то більше переконуємося – знаємо ми її дуже поверхово, ковзаємо пагорбами, а основний шар духовної культури залишається майже невідомий. Людина без історичної пам’яті схожа на дерево, котре силоміць висмикнули з правічного грунту. Скільки вже таких “дерев-людей” розвелося в нас за останні десятиріччя. Спробуйте молодше покоління запитати, хто знає бодай одну весільну пісню чи колядку, купальську або обжинкову, відрізняти веснянку од щедрівки.

Як учитель української мови та літератури відчуваю велику відповідальність перед підростаючим поколінням за повернення його до джерел народних. Які ж шляхи виховання духовності майбутніх громадян у сучасній школі? У чому ж я вбачаю свою роль як особистості у вирішенні сучасних проблем навчально-виховної роботи?

У навчально-виховному процесі велика увага приділяється широкому використанню духовних і культурних цінностей українського народу, передусім національного народознавства. Людина була в тісному зв’язку з природою, відчувала себе частиною матінки – природи. Від Землі, Води черпала силу, енергію, красу, здоров’я. Тому, щоб виховати морально і фізично здорове покоління, слід повертати народу його старі звичаї, що базувались на принципах природовідповідності, духовну культуру.

Одним із шляхів виховання духовності учнів є робота музею Хліба, який став центром навчально-виховного процесу Харківського ліцею №141.

Завдання музею: повернути нашим дітям духовні надбання предків, їхні добрі традиції, свята, народну пісню, колядку, щедрівку, веснянку, в яких жила душа України, виражався лагідний, доброзичливий характер її народу, його яскраво виражена неповторність, славна історія, національна гідність. Музей працює вже 26 років. Він етнографічний, бо зібрано в ньому багато цінних речей, які знайомлять дітей із побутом українського народу, домашніми оберегами. За роки існування музею проведено тисячі екскурсій для дітей і дорослих. Цей музей постійно в дії, бо кожен день у ньому проводяться уроки української мови та літератури, народознавства, історії. Є тематичні екскурсії, проводяться фольклорно-етнографічні свята.

За час існування музей став багатющим і невичерпним джерелом народних знань дня учнів. У ньому є все, що потрібно вчителю, щоб повести дитину в чарівний світ минулого і сучасного. Зібрано у музеї багато тих речей давніх, якими користувалися українці. Є інтер’єр старої української хати під соломою. У хаті стоїть стіл, покритий скатертиною, на якому лежить хлібина на рушнику. Стоїть давня-прадавня лава, застелена рядном, піч, біля якої чаплія, рогачі, кочерга, різні глечики, форма для випікання хліба, полумиски, вугільна праска.

Тут же скриня, висить колиска, стоїть прялка. На покуті ікона, на стіні портрет Шевченка в рушнику. У музеї є одяг українського селянина та селянки, висять рушники, деяким з них більше 100 років. А також багато предметів побуту і знарядь праці: прядиво, мотовило, серпи, рубель і качалка, коромисло, ночви, ціпи, жорна, ярмо, дерев’яна лопата для провіювання зерна. Біля хати намальовано прекрасний український краєвид. Учні-екскурсоводи проводять екскурсії по темам: “Хата моя, білі хато…”, “Український одяг”, “І на тім рушникові …”, “Хліб – усьому голова”, “З історії хліба”, “Важкий хліб”, “Стежками болю й мук”, “Хліб війни”, “Харків і хліб”, “Хліб космосу”, “ Хліб – наша совість”. Експонати музею використовуються і в позакласній роботі: для вистав, українських вечорниць

Всі уроки, присвячені вивченню усної народної творчості, проводяться в музеї. Учні-екскурсоводи розповідають про тяжке життя нашого народу, тяжку його працю протягом багатовікової історії. Але завжди дітей вражає мудрість українських людей, їх простота, дотепність, віра в майбутнє. Все це відчувають діти під час вивчення загадок, прислів’їв, приказок, казок. Пропоную загадки про коромисло, жорна, ціп, сніп, зерно, кукурудзу, хліб, піч. І діти знаходять всі ці предмети в музеї. А потім і самі складають загадки.

Тут і робота по темі і знайомство з різними предметами побуту, знаряддями праці. Під час вивчення обрядових пісень, веснянок пов’язую свою розповідь з тими предметами, що є в музеї. Показуючи сніп, розповідаю, що останній сніп на полі прикрашували квітами та стрічками і несли в село. Цікаво проходять уроки, коли вивчаються веснянки. Діти в музеї читають напам’ять веснянки, виконують танці: “Ой весна, весна, днем красна”, “Журавель”, “Просо”, “Мак”, “Подоляночка”, “Кривий танець”.

Музейні експонати допомагають розвинути уяву учнів, викликати певні почуття і під час вивчення колискових пісень, творів “Микола Джеря”

І.С. Нечуя-Левицького, “Хіба ревуть воли, як ясла повні” Панаса Мирного, “Пісня про рушник” А. Малишка.

Історія народу – це історія хліба. Вони невіддільні. “Хліб – усьому голова”, - говорить народна мудрість. Я прагну виховати в учнів шанобливе і дбайливе ставлення до хліба, розуміння того, що зневага до нього – це ознака бездуховності.

Органічним продовженням вивчення народознавства в урочних формах є звернення до етнографії та фольклору краю, традицій народного виховання у позаурочній роботі. Серед найбільш популярних форм, які вже мають у певній мірі усталений характер, варто назвати виховні години з народознавства, творчі гуртки, етнографічні виставки.

Одна з учениць-екскурсоводів, закінчуючи свою розповідь, говорить: “Сьогодні ви побували в хаті наших предків. Повсякчас маємо пам’ятати про них, пронести через усе життя кращі традиції, бо людина без історичної пам’яті схожа на дерево, що висмикнули з правічного грунту. Знаючи історію свого народу, що ми, чиї сини? яких батьків? ми будемо духовно багатими, морально чистішими.”

Відродження нації проходить через людину як носія духовності. Саме це і повинно стати першочерговим завданням школи у нинішній час.