Geum.ru

Національна академія наук україни інститут держави І права імені В. М. Корецького

Вид материалаДокументы

Содержание


Висновки до Розділу 3
Список використаних джерел
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

Висновки до Розділу 3



Таким чином, підсумовуючи результати проведеного у даному розділі дисертаційного дослідження, можна зробити наступні висновки та внести такі пропозиції:

Доведено, що належність до громадянства України й набуття громадянства України є різними правовими формами. Належність до громадянства – це визнання в законі категорій осіб, які є її громадянами на момент, коли набирає юридичної сили закон про громадянство. Тобто йдеться про дії, які відбулися в минулому, до прийняття нового закону про громадянство. Набуття громадянства України починає діяти з моменту набрання чинності новим законом, тобто націлене в майбутнє. Воно є однією з підстав визнання належності особи до громадянства України за умови, що таке набуття сталося до прийняття нового закону про громадянство.

Встановлено, що при розробці нових редакцій Закону „Про громадянство України”, законодавець не завжди був послідовним у тому, що саме слід включати з попередньої редакції до наступної редакції Закону при визначенні належності до громадянства України, внаслідок чого іноді певні категорії осіб, які визнавалися громадянами України за попереднім законом, не визнавалися такими за наступним. Але законодавець намагався поступово виправити похибки попередніх редакцій Закону, вжити заходів щодо запобігання появи осіб без громадянства.

Доведено, що у чинному Законі України „Про громадянство України” не дістали свого закріплення норми, які б чітко регламентували питання громадянства депортованих осіб та їх нащадків, які повернулися в Україну на постійне проживання. Це зумовлює необхідність їх законодавчого закріплення.

Запропоновано класифікувати підстави набуття громадянства за наступними критеріями: 1) віком фізичних осіб, які набувають громадянство, – на підстави набуття громадянства дітьми та підстави набуття громадянства повнолітніми фізичними особами; 2) процедурою набуття громадянства – на підстави набуття громадянства в загальному порядку та підстави набуття громадянства в спрощеному порядку; 3) ступенем їх використання – на типові (за народженням, натуралізація, поновлення у громадянстві) та виняткові (групове надання громадянства, оптація).

Зроблено висновок про те, що право на набуття особою громадянства України за народженням залежить від: 1) статусу її батьків; 2) характеру проживання батьків в Україні; 3) місця народження особи; 4) у деяких випадках – статусу самої особи.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Встановлено, що згідно з міжнародними актами, зокрема, Загальною декларацією прав людини (п. 2 ст. 15) та Європейською конвенцією про громадянство (п. с) ст. 4), заборона позбавлення громадянства не є абсолютною, забороняється тільки безпідставне позбавлення громадянства. Відповідно запропоновано: 1) ч. 1 ст. 25 Конституції України викласти у наступній редакції: „Громадянин України не може бути безпідставно позбавлений громадянства і права змінити громадянство”; 2) п. 3 ст. 2 Закону України „Про громадянство України” уточнити, передбачивши, що законодавство України про громадянство ґрунтується на „неможливості безпідставного позбавлення громадянина України громадянства України”.


В И С Н О В К И


Проведений у дисертаційному дослідженні аналіз громадянства України як конституційно-правового інституту дозволяє висловити певні узагальнення та висновки:

Громадянство є багатоаспектною категорією, яка охоплює широке коло явищ: належність особи до держави, належність особи до народу держави, правовий стан (становище), частина правового статусу особи, суб’єктивне право, правовідносини, правовий зв’язок і правовий інститут. Всі ці прояви громадянства взаємопов’язані та відображають його окремі ознаки.

Поняття громадянства доцільно розкривати через категорію „належність особи до народу держави”, вважаючи, що саме вона закріплює правовий статус особи як громадянина цієї держави. Адже народ – це сукупність усіх громадян, яка становить політико-юридичну єдність, покладену в основу існування держави.

За своєю суттю громадянство – це належність особи до народу держави. За своїм змістом – це взаємні права, обов’язки та відповідальність особи та держави як на території цієї держави, так і поза її межами. За формою – це правовідносини та правовий інститут.

Характеризуючи інститут громадянства за суттю, змістом і формою, автор вважає, що громадянство України можна визначити як належність особи до Українського народу, що породжує стійкі правові відносини між особою і державою, де обидва суб’єкти мають взаємні права, обов’язки та відповідальність як на території держави, так і поза її межами.

Встановлено, що громадянство України – це комплексний конституційно-правовий інститут, до складу якого входять такі субінститути: 1) належність до громадянства; 2) набуття громадянства; 3) припинення громадянства.

Запропоновано розрізняти принципи інституту громадянства та права на громадянство, на підставі чого обґрунтована авторська класифікація принципів громадянства України як конституційно-правового інституту, а саме: за значенням та місцем у системі принципів громадянства – загальні та спеціальні принципи; за нормативно-правовими актами, в яких вони закріплені – принципи, що визначені в Конституції України та Законі України „Про громадянство України”

Слід визначити наступні етапи становлення та розвитку інституту громадянства в Україні:
  1. перший етап (1917–1921 рр.) – інститут громадянства доби розбудови української державності;
  2. другий етап (1922–1990 рр.) – інститут громадянства радянської держави;
  3. третій етап (1990 р. – до цього часу) – інститут громадянства суверенної Української держави.

Третій етап становлення та розвитку інституту громадянства в Україні умовно охоплює два періоди. Перший період (доконституційний) починається з прийняття Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. і закінчується прийняттям Конституції України. Другий період (післяконституційний – з 1996 р. до цього часу) позначився реалізацією конституційних положень у чинному законодавстві про громадянство України та приведенням його у відповідність до міжнародних стандартів.

Нині в Україні в основному створена цілісна система законодавства про громадянство. Проте це не виключає потреби пошуків нових підходів щодо вдосконалення чинного законодавства України про громадянство відповідно до вимог сучасного етапу розвитку, який позначений насамперед процесами інтеграції України до європейського співтовариства.

Множинне громадянство – це правове явище, врегульоване як внутрішнім законодавством різних держав, так і міжнародними договорами. Воно існує об’єктивно, незалежно від ставлення до нього тієї або іншої держави, має позитивні та негативні наслідки.

Проведений аналіз Закону України „Про громадянство України” (п. 1 ч. 1 ст. 19 – втрата громадянства не може поширюватися на дитину, яка одночасно набула за народженням громадянство України та громадянство іншої держави чи держав; п. 2 ч. 2 ст. 9 – перебування в множинному громадянстві іноземця, який набув громадянство України і не вийшов з іноземного, протягом двох років) дає дисертанту змогу зробити висновок, що конституційний принцип єдиного громадянства не забороняє дозволяти виникнення у особи множинного громадянства, якщо це пов’язано з утвердженням і забезпеченням її прав і свобод, оскільки відповідно до ст. 3 Конституції України людина визнається в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Пропонується: 1) укласти двохсторонні міжнародні договори між Україною та Російською Федерацією, а також між Україною та іншими державами, спрямовані на запобігання випадкам множинного громадянства та усунення вже існуючого множинного громадянства або на спрощений порядок зміни громадянства; 2) законодавчо закріпити зобов’язання громадян України повідомляти про факт набуття або перебування у громадянстві (підданстві) іншої держави (держав); 3) внести зміни до ст. 29 Закону України „Про громадянство України” та викласти її в такій редакції: „Особи, які порушили цей Закон, несуть відповідальність у порядку, передбаченому законами України”.

Громадянство ЄС є явищем винятковим, оскільки, по-перше, ЄС не є державою; по-друге, жодна інша міжнародна організація не має інституту громадянства; по-третє, особи, які є одночасно громадянами ЄС і держав-членів ЄС, не є біпатридами, оскільки множинне громадянство передбачає наявність незалежних один від одного громадянств двох і більше держав.

У результаті дисертаційного дослідження автором запропоновано: 1) доповнити Закон України „Про громадянство України” розділом „Порядок провадження у справах з питань громадянства України”; 2) викласти ч. 1 ст. 4 Закону України „Про громадянство України” в такій редакції: „Питання громадянства України регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами”.

Зроблено висновок про необхідність здійснення поетапної систематизації законодавства про громадянство України: перший етап – хронологічна та тематична інкорпорація актів законодавства про громадянство України; другий етап – консолідація нормативно-правових актів, що охоплюються законодавством про громадянство України; третій етап – кодифікація законодавства про громадянство України за наявності певного масиву нормативно-правових актів.

Міжнародні стандарти у галузі громадянства – це міжнародно-правові норми, на які повинні орієнтуватися у своїй діяльності всі держави: вони безпосередньо не регулюють питання громадянства, а встановлюють лише правові межі, в яких держава може регулювати власне громадянство; мінімальний обсяг їх змісту – вимоги, дотримуватися яких повинні всі держави, максимальний – вимоги, які мають бути пріоритетними в діяльності держав. За формою міжнародні стандарти в галузі громадянства – це міжнародні договори та інші джерела міжнародного права.

Належність до громадянства України й набуття громадянства України є різними правовими формами. Належність до громадянства – це визнання в законі категорій осіб, які є її громадянами на момент, коли набирає юридичної сили закон про громадянство. Тобто йдеться про дії, які відбулися в минулому, до прийняття нового закону про громадянство. Набуття громадянства України починає діяти з моменту набрання чинності новим законом, тобто націлене в майбутнє. Воно є однією з підстав визнання належності особи до громадянства України за умови, що таке набуття сталося до прийняття нового закону про громадянство.

У чинному Законі України „Про громадянство України” не дістали закріплення норми, які б чітко регламентували питання громадянства депортованих осіб та їх нащадків, які повернулися в Україну на постійне проживання. Це зумовлює необхідність їх законодавчого закріплення.

Порівняльне дослідження законодавства про громадянство окремих зарубіжних держав дало підстави обґрунтувати пропозиції щодо доцільності:

- розмежування у ст. 9 Закону України „Про громадянство України” норм, які визначають загальну і спрощену натуралізацію, та закріплення їх в окремих статтях;

- визначення критеріїв рівня володіння державною мовою та змісту цієї умови, який мав би включати здатність читати, писати і розмовляти українською мовою.

Поняття „позбавлення громадянства” має два значення: перше – безпідставне позбавлення громадянства, яке несумісне із сучасним уявленням про правову демократичну державу; друге – позбавлення громадянства за чітко визначеними в законі підставами, які відповідають загальновизнаним правам і свободам людини в демократичному суспільстві, тобто втрата громадянства за законом.

Встановлено, що згідно з міжнародними актами, зокрема Загальною декларацією прав людини (п. 2 ст. 15) та Європейською конвенцією про громадянство (п. с) ст. 4), заборона позбавлення громадянства не є абсолютною, забороняється тільки безпідставне позбавлення громадянства. Відповідно запропоновано: 1) ч. 1 ст. 25 Конституції України викласти у такій редакції: „Громадянин України не може бути безпідставно позбавлений громадянства і права змінити громадянство”; 2) п. 3 ст. 2 Закону України „Про громадянство України” уточнити, передбачивши, що законодавство України про громадянство ґрунтується на „неможливості безпідставного позбавлення громадянина України громадянства України”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Аваков М. М. Правопреемство освободившихся государств / Аваков М. М. – М. : Международные отношения, 1983. – 191 с.
  2. Авакьян С. А. Гражданство Российской Федерации / Авакьян С. А. – М. : Рссийский юридический издательский дом, 1994. – 128 с.
  3. Авакьян С. А. Российское гражданство: опыт и проблемы / С. А. Авакьян // Законодательство. – 1997. – № 5. – С. 73–84.
  4. Авакьян С. А. Российское гражданство: опыт и проблемы / С. А. Авакьян // Законодательство. – 1997. – № 6. – С. 66–75.
  5. Авакьян С. А. Россия: гражданство, иностранцы, внешняя миграция / Авакьян С. А. – СПб. : Изд-во "Юридический центр Пресс", 2003. – 643 с.
  6. Акт о гражданстве 1981 г. (Великобритания) // Конституции государств Европейского Союза / [под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодавства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л. А. Окунькова]. – М. : Издательская группа НОРМА ИНФРА-М, 1999. – С. 162–165.
  7. Алебастрова И. А. Конституционное право зарубежных стран : краткий курс лекций / Алебастрова И. А. – М. : Юрайт, 2004. – 264 с.
  8. Александрова З. К. К вопросу о понятии гражданства / З. К. Александрова // Вопросы правового регулирования в социалистическом обществе : материалы итоговой науч. конф. Новосибирского фак-та за 1973 год. – Свердловськ : Изд-во Свердловского юрид. ин-та, 1974. – С. 25–29.
  9. Альбертіні Л. М. Правове регулювання громадянства в європейських державах (порівняльний аналіз) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 " Конституційне право" / Л. М. Альбертіні. – К., 1998. – 18 с.
  10. Альбертіні Л. М. Правове регулювання громадянства в європейських державах (порівняльний аналіз) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Альбертіні Л. М. – К., 1998. – 214 с.
  11. Баглай М. В. Конституционное право Российской федерации : учебник / М. В. Баглай, Б. Н. Габричидзе. – М. : Издательская группа Инфра-М, 1996. – 512 с.
  12. Баймуратов М. О. Міжнародне право / Баймуратов М. О. – Харків : Одіссей, 2002. – 672 с.
  13. Баяки В. Общее и особенное в правовом регулировании гражданства в европейских социалистических странах / В. Баяки // Советское государство и право. – 1976. – № 11. – С. 80–86.
  14. Баяки В. Социалистическое гражданство. Актуальные теоретические и практические проблемы : автореф. дис. на соискание учен. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.02 "Государственное право и управление" / В. Баяки. – М., 1977. – 41 с.
  15. Бедрій Р. Б. Громадянство України: конституційно-правова основа : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 "Конституційне право" / Р. Б. Бедрій. – К., 2005. – 16 с.
  16. Бедрій Р. Б. Конституційно-правові основи громадянства України : монографія / Бедрій Р. Б. – Львів: Львівський держ. ун-т внутрішніх справ, 2006. – 164 с.
  17. Беер Я. Государственное право Венгерской Народной республики / Беер Я., Ковач И., Самел Л. ; пер. с венг. И. В. Пронякова и Я. В. Якимович ; [под ред. Г. В. Барабашева]. – М. : Изд-во иностранной лит., 1963. – 704 с.
  18. Безгражданство в Украине: источники возникновения и пути сокращения и предотвращения (Извлечение) / [Чалый П. Ф., Бритченко С. П., Субботенко В. П., Мысык И. И., Чехович С. Б.] ; отв. ред. В. Д. Андриенко. – К. : Фонд публикаций ООН, 2000. – 223 с.
  19. Белкин А. А. О некоторых доктринальных вопросах института гражданства / А. А. Белкин // Правоведение. – 1995. – № 6. – С. 3–12.
  20. Бойцов В. Я. К вопросу о понятии гражданства как государственно-правового отношения / В. Я. Бойцов // Сб. учен. трудов Свердловского юрид. ин-та. – Свердловск, 1969. – Вып. 9. – С. 18–26.
  21. Боярс Ю. Р. Вопросы гражданства в международном праве / Боярс Ю. Р. – М. : Международные отношения, 1986. – 157 с.
  22. Боярс Ю. Р. Гражданство в международном и внутреннем праве : учебн. пособие / Боярс Ю. Р. – Рига : Изд-во Латвийского гос. ун-та, 1981. – 126 с.
  23. Бритченко С. Громадянство України: тенденції і перспективи [Електронний ресурс] / С. Бритченко. – Режим доступу :

ov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=
  1. Броунли Я. Международное право : в 2 кн. / Броунли Я. ; [пер. с англ. С. Н. Андрианова ; под ред. Г. И. Тункина]. – М. : Прогресс, 1977–1977. –

Кн. 2. – 1977. – 507 с.
  1. Брянцев О. Г. Граждансктво Российской Федерации : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Брянцев О. Г. – М., 1993. – 179 с.
  2. Брянцев О. Г. Гражданство Российской Федерации : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 "Конституционное право" / О. Г. Брянцев. – М., 1993. – 16 с.
  3. Васильева Т. А. Эволюция института гражданства в Японии / Т. А. Васильева // Конституционное и муниципальное право. – 2006. – № 9. – С. 33–39.
  4. Великий енциклопедичний юридичний словник / [за ред. Ю. С. Шемшученка]. – К. : ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2007. – 992 с.
  5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – Київ–Ірпінь : ВТФ "Перун", 2002. – 1428 с.
  6. Винокуров А. А. Развитие института гражданства: современные тенденции и конституционно-правовой опыт России : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 "Конституционное право" / А. А. Винокуров. – М., 2006. – 31 с.
  7. Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Витрук Н. В. – М. : Изд-во "Наука", 1979. – 230 с.
  8. Воеводин Л. Д. Государственное право зарубежных социалистических стран : учебник / Л. Д. Воеводин, Д. Л. Златопольский. – [3-е изд.]. – М. : Изд-во Московского ун-та, 1984. – 368 с.
  9. Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 г. // Права человека : сб. междунар. документов. – Нью-Йорк и Женева : ООН, Центр по правам человека, 1994–1994. –

Т. 1 (первая часть): Универсальные договоры. – 1994. – 492 с.
  1. Второй Протокол, вносящий поправки в Конвенцию о сокращении случаев мнгогражданства и о воинской повинности в случаях многогражданства от 2 февраля 1993 г. // European Treaty Series. – № 149.
  2. Годованець В. Ф. Конституційне право України : конспект лекцій / Годованець В. Ф. – К. : МАУП, 2000. – 214 с.
  3. Головко А. А. Человек, личность, гражданин / Головко А. А. – Минск : Беларусь, 1982. – 80 с.
  4. Государственное право буржуазных стран и стран, освободившихся от колониальной зависимости : учебник / [под ред. Б. А. Стародубного и В. Е. Чиркина]. – М. : Высшая школа, 1977. – 318 с.
  5. Государственное право Российской Федерации : [учебник] / Е. И. Козлова, О. Е. Кутафин, Н. А. Михалева, Ю. И. Скуратов. – М. : Юрид. лит., 1996. – 584 с.
  6. Государственное право СРСР : учебник / [под ред. С. С. Кравчука]. – М. : Юрид. лит., 1967. – 552 с.
  7. Григорьев А. Регламентация множественного гражданства в рамках европейских международных региональных организаций / А. Григорьев // Белорусский журнал междунар. права и междунар. отношений [Электронный ресурс]. – Режим доступа : ссылка скрыта/2000/3/Р/1-13
  8. Действующее международное право : в 3 т. / [сост. Ю. М. Колосов, Э. С. Кривчикова]. – М. : Изд-во Моск. независимого ин-та междунар. права, 1999 – 1999. –

Т. 3. – 1999. – 825 с.
  1. Декларация прав ребенка от 20 ноября 1959 г. // Права человека : сб. междунар. документов. – Нью-Йорк и Женева : ООН, Центр по правам человека, 1994–1994. –

Т. 1 (первая часть): Универсальные договоры. – 1994. – 492 с.
  1. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. / Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
  2. Декрет РНК України "Про громадянство Української Соціалістичної Радянської Республіки" від 16 березня 1919 р. / ЗУ УСРР. – 1919. – № 29. – Ст. 315.
  3. Денисов А. И. Советское государственное право : учебник [для юрид. школ] / Денисов А. И. – М. : Юрид. изд. тип., 1947. – 367 с.
  4. Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці : зб. документів (1989–2002). – К. : Абрис, 2003. – 192 с.
  5. Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір) 1992 р. // Європейський Союз. Консолідовані договори. – К. : Вид-во "Port-Poyal", 1999. – С. 13–42.
  6. Договір про заснування Європейського Співтовариства // Європейський Союз. Консолідовані договори. – К. : Вид-во "Port-Poyal", 1999. – С. 43–203.
  7. Договор между Российской Федерацией и Республикой Таджикистан об урегулировании вопросов двойного гражданства от 7 сентября 1995 г. / СЗ РФ. – 1996. – № 51. – Ст. 5683.
  8. Договор об образовании Союза Советских Социалистических Республик от 30 декабря 1922 г. // Зб. нормативно-правових актів з питань громадянства України (1918–2000) / [упоряд.: В. Андрієнко, С. Бритченко, В. Суботенко, С. Чехович]. – К. : Континент, 2000. – 384 с.
  9. Дополнительный Протокол к Конвенции о сокращении случаев многогражданства и о воинской повинности в случаях многогражданства от 24 ноября 1977 г. к Конвенции 1963 г. // European Treaty Series. – № 96.