Geum.ru

А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. К.: Юрінком Інтер, 1999. 864 с. Isbn 966-7302-69-5 Кн. 1 864 с. Isbn 966-7302-72-5 Упідручнику аналізуються чинне закон

Вид материалаЗакон
Подобный материал:
1   ...   41   42   43   44   45   46   47   48   49
§ 6. Особливості концесійних договорів, угод про розподіл продукції, договорів лізингу, франчайзингу та консалтингу

Одним з видів договорів про виконання спеціальних робіт є концесійний договір. Концесійні договори (контракти) укладаються відповідно до Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладення контрактів для користування надрами, яке затверджено постановою KM України від 8 червня 1998 p.1. Нещодавно концесії були врегульовані Законом України "Про концесії" від 16 липня 1999 p.

Вищезгадане Положення вимагає, щоб проект контракту розроблявся відповідно до законодавства України і містив умови, перелічені в додатку до цього Положення. Аналіз змісту цих умов підтверджує цивілістичну природу концесійних договорів (контрактів), у яких кожна із сторін має певні майнові права та обов'язки. Тобто на підставі контракту виникає цивільно-правове зобов'язання, на яке поширюються загальні положення про зобов'язання, передбачені розділом 14 ЦК України, та вимоги спеціального законодавства, зокрема інвестиційного, земельного, про надра тощо. Контракт підписується переможцем і замовником тендера, передається переможцю, що дає йому право отримати у встановленому порядку ліцензію на використання надр у межах об'єкта тендера (п. 44 Положення). Термін дії концесійного договору визначається характером та умовами концесії, але не може бути

' Урядовий кур'єр. — 1998. — 2 липня.

більший ніж 99 років (ст. 22 Закону України "Про режим іноземного інвестування"). В юридичній літературі висловлюються різні міркування щодо правової природи концесійних договорів. Так, М.Богуславський зазначає, що в іноземній літературі концесія розглядається як договір міжнародно-правового характеру. Така концесія давала можливість іноземному інвестору в разі порушення його умов посилатися на норми міжнародного права*. У вітчизняній літературі існує точка зору, що концесійний договір є не таким, що до нього застосовуються норми національного, а не міжнародного права. Ми поділяємо ту думку М.Богуславського, що "концесійний договір не може розглядатися як звичайний цивільно-правовий контракт. У такому договорі поєднуються публічно-правові та приватно-правові елементи..."2. Дійсно, неможливо навіть порівняти умови концесійного договору з будь-якими умовами інших цивільно-правових договорів: він має специфічний характер, оскільки предметом його є особливий об'єкт — надра. У концесійному договорі можуть міститися положення, які за своїм змістом є вилученням із чинного законодавства. Саме в цих випадках концесійні договори підлягають затвердженню Верховною Радою України. До цього слід додати довгостроковість їх дії, наявність встановлених спеціальних обов'язкових адміністративних процедур щодо участі в тендері, укладенні контракту, його реєстрації, суб'єктного складу, а також можливості звернутися за захистом порушених прав до міжнародних арбітражних судів. Проведений аналіз змісту концесійних договорів дає підстави звернути увагу на деякі характерні особливості концесійних договорів (контрактів).

Суб'єктами концесійного договору виступають юридична чи фізична особа, у тому числі іноземні, та незвичний суб'єкт права — держава, яка приймає інвестиції. Предметом договору є надра, які згідно зі ст. 4 Кодексу України "Про надра" є виключною власністю народу України і надаються лише у користування. Не тільки надра, а й корисні копалини, що їх видобувають, належать державі. В основі виникнення цивільно-правових відносин лежить складний юридичний факт, спеціальна процедура укладення таких договорів, отримання

Богуславский М.М. Иностранные инвестиции: правовое регулирование. — М., 1996. - С. 147. 2 Там само. — С. 148.

відповідної ліцензії та акта про надання гірничого відводу. Надра самі по собі не можуть бути предметом купівлі-продажу, застави, спадщини, дарування тощо. Особливістю концесійних відносин є також їх довгостроковість, а, отже, і незмінність умов договору. 1, насамкінець, на основі концесійного договору можуть створюватися підприємства, господарські товариства, основним видом діяльності яких є розробка та освоєння природних ресурсів.

Концесійний договір є сплатним, він містить плату за концесію та орендну плату. Щодо змісту концесійних договорів (контрактів), про що йшлося вище, то, крім типових умов контракту на користування надрами, які наведені в додатку до згаданого Положення від 8 червня 1998р., можуть передбачатися ще деякі умови, які, на наш погляд, істотні і конче потрібні для договору такого виду. Необхідність включення їх до змісту концесійного договору (контракту) пояснюється тим, що питання концесійних правовідносин не врегульоване. А розроблений проект Закону України "Про концесії" на сьогоднішній день ще й досі перебуває у стані опрацювання, що стримує залучення іноземних інвестицій на засадах концесійних договорів.

Ми пропонуємо у зв'язку з цим передбачати у концесійних договорах (контрактах) ще й такі істотні умови: зобов'язання щодо захисту природного середовища; порядок розподілу витрат на розвідку, розробку і освоєння природних ресурсів; порядок фінансування будівництва об'єктів відповідно до призначення на території земельних ділянок, які передаються концесіонеру; види і розмір платежів за концесію і порядок їх здійснення; форми участі концесіонера в управлінні концесійним підприємством та контролі за його діяльністю; пільги і гарантії, які надаються концесіонеру;

правові наслідки припинення або розірвання концесійного договору стосовно поліпшень об'єкта концесії, які можна і не можна відокремити від нього; питання власності на вироблену продукцію і прибутки, які отримані концесіонером у результаті експлуатації об'єктів концесії; порядок припинення діяльності концесійного підприємства, якщо воно було створено; неприпустимість односторонньої зміни умов концесійного договору та інші.

Варто зауважити, що правова база для використання цивільно-правових методів регулювання концесійних правовідносин поки що, на жаль, не знайшла подальшого розвитку і в чинному цивільному законодавстві України. Саме цим можна пояснити появу Указу Президента України "Про концесію на будівництво та реконструкцію автомобільних доріг" від 4 липня 1998 p.1, мета якого — залучення приватного капіталу в ці об'єкти. Правовідносини виникають між конце-содавцем та концесіонером на підставі концесійного договору, який має містити визначені Указом обов'язкові умови. Встановлено, що концесійний договір укладається на строк до 45 років.

Одним із різновидів цього договору є угоди про розподіл продукції перш за все в таких важливих галузях, як нафто- та газовидобувна промисловість, розвідка та видобуток інших мінеральних ресурсів, включаючи вугілля. У світовій практиці, як зазначалося у літературі, всі інші угоди, що укладаються у сфері розробки природних ресурсів і перш за все у нафтовидобувній промисловості, поділяються на контракти про розподіл продукції, підрядні договори і договори на обслуговування2. Угода про розподіл продукції, таким чином, є одним із видів концесійного договору. Різниця полягає в тому, що інвестор, який бере на себе зобов'язання про розвідку та видобування корисних копалин, розраховується з державою частиною виробленої продукції. Специфікою правовідносин щодо користування надрами на умовах розподілу продукції є використання особливого правового режиму, який передбачає заміну податків, зборів, мита та інших обов'язкових платежів розподілом виробленої продукції. Зауважимо, що Кодекс України "Про надра" навіть не містить такого поняття, як "угоди про розподіл продукції". Нині відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції, врегульовані Указом Президента України "Про угоди про розподіл продукції" від 25 травня 1999 p.3.

) Голос України. — 1998 p. — 10 липня.

2 Peter W Arbitration and renegation of international agreements. — Dordrecht, 1986. - P.15.

3 Урядовий кур'єр. — 1999 p. — 10 червня.

Аналіз законодавства у цій сфері, зокрема законів про концесії деяких країн СНД, а також міжнародної практики та зазначеного Указу дає змогу визначити поняття угоди про розподіл продукції, окреслити деякі особливості її юридичного змісту. Отже, угода про розподіл продукції — це цивільно-правовий договір, відповідно до якого держава (або уповноважений нею орган) надає інвестору на сплатній основі і на визначений строк виключне право на пошук, розвідку та видобування корисних копалин на визначеній ділянці надр, а інвестор зобов'язується провести вказані роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати у вигляді частини прибуткової продукції. Угода про розподіл продукції може бути двосторонньою чи багатосторонньою, тобто її учасниками можуть бути кілька інвесторів. Інвесторами можуть бути громадяни України, іноземці, юридичні особи України або інших держав, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технологічні та економічні можливості для користування надрами, що підтверджено документами, виданими згідно з законами (процедурами) держави реєстрації (походження) інвестора. Строк дії угоди про розподіл продекції визначається сторонами, однак не може перевищувати 50 років з дня її підписання. Як правило, угоди укладаються на конкурсних засадах.

Проект угоди про розподіл продукції має бути узгоджений з органами місцевого самоврядування, на території якого розташована ділянка надр, що відповідно до угоди передається у користування. Укладена угода про розподіл продукції підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Серед істотних умов угоди про розподіл продукції слід вказати на такі: визначення частини видобутих копалин, у тому числі максимального їх обсягу, яка передається інвесторові у власність для компенсації його витрат з виконання робіт (компенсаційна продукція); розподіл між державою та інвестором прибуткової продукції; передача державі належної їй частки виробленої продукції за умовами договору; передача іноземному інвестору частини належної йому виробленої продукції; порядок вивозу іноземним інвестором належної йому продукції; утримання податку на прибуток і платежів за право користуватися надрами; розмежування прав та обов'язків держави й інвестора; гарантії збереження прав та обов'язків сторін у разі зміни законодавства;

відповідальність сторін за невиконання умов договору; строк дії договору і особливий порядок його дострокового розірвання; порядок вирішення спорів тощо. Майно, створене чи придбане інвестором для виконання угоди про розподіл продукції, є власністю інвестора. Право власності на таке право переходить від інвестора до держави з дня, коли вартість зазначеного майна повністю відшкодована компенсаційною продукцією, або з дня припинення дії угоди про розподіл продукції на умовах і в порядку, передбачених угодою. Особливістю цих угод є те, що інвестор має право передати повністю або частково свої права та обов'язки, визначені угодою про розподіл продукції, будь-якій юридичній чи фізичній особі лише за згодою держави та за умови, що така особа має достатньо фінансових та технічних ресурсів, а також досвід організації діяльності, необхідні для виконання робіт, передбачених угодою.

Наступним видом цивільно-правового договору є лізинг. Отже, лізинг — це самостійний особливий різновид цивільно-правових зобов'язань з передачі майна в користування. Правовідносини між суб'єктами лізингу регулюються договором лізингу. Лізинг регулює складний комплекс правовідносин, який охоплює договір про купівлю-продаж об'єкта лізингу, сам лізинг — між лізинговою компанією (фірмою) і користувачем майна, договір на технічне обслуговування майна, що передається у лізинг, договір страхування об'єкта лізингу. Тому здебільшого договір лізингу — багатостороння угода. Він є сплатним, консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту погодження всіх істотних умов договору, які визначені в ст. 7 Закону України "Про лізинг". За згодою сторін у договорі лізингу можуть бути передбачені й інші умови. Оскільки лізингові правовідносини належать до відносин з досить високим ступенем ризику, в договорі лізингу необхідно також вказувати форс-мажорні обставини, на кому лежить ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єкта лізингу, витрати на утримання лізингового майна, бухгалтерський облік та звітність, визначення міжнародного арбітражного суду в разі виникнення спорів тощо.

Відповідно до Закону України "Про лізинг" розрізняють два види лізингу — фінансовий та оперативний. Міністерством України у справах науки і технологій 3 березня 1998р. був затверджений типовий договір фінансового лізингу, який

може застосовуватися на практиці при його укладенні1. Якщо хоч би одним із суб'єктів лізингу є нерезидент, то за формою цей договір є міжнародним лізингом (ст. 4 закону). У разі коли об'єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання договору лізингу надаються державні гарантії, він підлягає реєстрації в Порядку реєстрації договорів лізингу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998р.2.

Одним із визнаних міжнародною практикою договорів є франчайзинг. Аналіз чинного законодавства в деяких країнах Східної Європи та літературних джерел дає змогу охарактеризувати деякі особливості договору франчайзингу. Суть фран-чайзингу полягає в тому, що іноземна фізична чи юридична особа, надає іншому суб'єктові підприємницької діяльності право використовувати відомі технології, торгову марку, комерційну інформацію, фірмове найменування, управлінські послуги тощо. Тобто договір франчайзингу передбачає використання комплексу виключних прав, ділової репутації і комерційного досвіду. Часто іноземний суб'єкт бере на себе зобов'язання монтажу і поставки обладнання, матеріалів, сировини, надання управлінських, консультаційних послуг, навчання персоналу та інші зобов'язання. Всі ці умови визначаються у спеціальному цивільно-правовому договорі франчайзингу. Вартість переданих нематеріальних активів іноземним суб'єктом оцінюється у вільно конвертованій валюті відповідно до Порядку експертної оцінки нематеріальних активів. Система франчайзингу дає такі переваги користувачеві, як право вести підприємництво під торговою маркою, що має високу репутацію на ринку, зберігаючи в той же час свій статус, використовувати вже апробовані форми і методи бізнесу та маркетингу, можливість отримання управлінських та інших послуг. Незважаючи на те, що договори франчайзингу є одним із ефективних правових інструментів господарювання, який широко застосовується у розвинутих країнах, в Україні, на жаль, система франчайзингу поки що не врегульована законодавством. У нас, як відомо, не існує правової

1 Закон і Бізнес. - 1998. - № 28. - С. 24-27. Урядовий кур'єр. — 1998. — 25 червня.

охорони фірмових найменувань, хоч кожна юридична особа має право на індивідуалізацію своєї діяльності для відмежування її від іншої спорідненої діяльності. І така юридична особа, фірмове найменування якої зареєстровано у встановленому порядку, має виключне право на використання або передачу його на підставі договору іншим суб'єктам підприємницької діяльності. Правова неврегульованість цих цивільних правовідносин, безумовно, не сприяє стабільності цивільних правовідносин. Отже, за своєю природою договір (контракт) франчайзингу має цивілістичний характер, і на нього поширюються загальні положення ЦК України щодо угод та зобов'язального права.

Останнім часом, зокрема, у зв'язку з приватизацією поширюється консалтингова діяльність спеціальних фірм, компаній з проведення оціночних робіт, надання консультацій, рекомендацій, порад із широкого кола питань економіки, фінансів, зовнішньоекономічної діяльності тощо. На цьому ринку України, як повідомлялося у пресі, сьогодні успішно працюють великі транснаціональні консалтингові фірми'. В основі надання цих специфічних послуг лежать договори консалтингу. Серед них слід назвати такі:

1) договір про оцінку вартості пакетів акцій приватизованих підприємств;

2) договір про оцінку внесків до статутного фонду господарських товариств;

3) договір про оцінку інвестиційних проектів;

4) договір про оцінку некомерційних ризиків;

5) договір про оцінку нематеріальних активів (патенти, авторські права, об'єкти інтелектуальної власності тощо);

6) договір про оцінку нерухомості;

7) договір про передприватизаційну, післяприватизаційну та інвестиційну підтримку та інші.

Слід зауважити, що зазначені договірні відносини також не врегульовані законодавством, однак не суперечать йому. Характерною особливістю надання консалтингових послуг на підставі договорів є те, що вони не ліцензуються, що дає можливість вибору консультанта. Особливістю вказаного

) Андреева Наталья. Украинский консалтинг в 1977 году // Бизнес. —1977. — №52.-С. 90-91.

виду договорів є предметний та суб'єктний склад. Предметом договору є надання специфічних оціночних послуг суб'єктам підприємницької діяльності. Однією із сторін у цьому договорі завжди виступає консалтингова фірма. Отже, договір консалтингу є двостороннім, консенсуальним, сплатним. Серед істотних умов договору консалтингу слід назвати:

1) механізм оцінки надання тих чи інших послуг;

2) строк проведення цієї роботи;

3) вид консультації;

4) зміст рекомендації;

5) вид оціночної роботи;

6) права та обов'язки сторін;

7) порядок розгляду спорів тощо. Отже договір консалтингу належить до цивільно-правових договорів про надання послуг.

Глава ЗО. Виконання зобов'язань

§ 1. Поняття та принципи виконання зобов'язань

Під виконанням зобов'язань розуміють здійснення кредитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання. Так, виконанням договірного зобов'язання купівлі-продажу слід розглядати одночасно передачу речі продавцем у власність покупця і прийняття цієї речі покупцем, а також виплату обумовленої договором суми (ціни речі) покупцем і прийняття цієї суми продавцем.

За своєю юридичною природою дії по виконанню зобов'язання є нічим іншим, як правочином, оскільки вони спрямовані на припинення зобов'язань. Саме тому до цих дій по виконанню застосовуються ті самі правила, що регулюють вчинення правочинів.

Дії, які мають бути вчинені одним учасником зобов'язання на користь іншого, називаються предметом виконання. Якщо ці дії пов'язані з передачею певного майна, поняттям предмета виконання охоплюється і це конкретне майно. Особливості предмета виконання повністю залежать від особливостей конкретного зобов'язання, а відтак вони визначаються підставами виникнення зобов'язання (правочином, договором, адміністративним актом, на яких засновані зобов'язання) і тими нормами, що регламентують зобов'язання певного виду. Деякі загальні правила щодо предмета вико-

25 9-321

нання у чинному ЦК України закріплені лише стосовно грошових зобов'язань (статті 167—170).

Зобов'язання виникають між їх учасниками з метою задоволення певних потреб. Саме тому особливе значення мають загальні засади виконання цивільних зобов'язань, які набувають форми їхніх принципів. Для учасників зобов'язальних правовідносин завжди важливим є те, що реалізовано основну мету зобов'язання. Але саме досягнення цієї мети пов'язується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим "якісним" показникам, які загалом можна об'єднати поняттям належного виконання.

Таким чином, принципи реального і належного виконання традиційно розглядалися як основні цивільно-правові засади виконання зобов'язання'.

Однак єдиної думки щодо співвідношення цих принципів у літературі не склалося.

Так, одні автори вважали, що реальне виконання — складова належного виконання. Належне виконання є поняттям більш загальним, а реальне виконання — одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання2.

Іншу позицію з цього питання займав А.В. Венедиктов, який навпаки вважав, що належне виконання — це складова реального виконання. На його думку, реальне виконання договірних зобов'язань охоплює належне виконання всіх якісних та кількісних показників: не тільки своєчасну передачу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й передачу її в обумовленому асортименті відповідно до затверджених стандартів та технічних умов, у комплексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, негайне виправлення допущених недоліків або заміну недоброякісної пдукції3.

О.С. Иоффе взагалі надавав принципу реального виконання значення загального. Зверталася особлива увага на те, що на етапі нормального розвитку зобов'язання реальне вико-

Цивільне право. — Ч. 1. — С. 164.

2 Краснов Н.И. Реальное исполнение обязательств между социалистическими организациями. — М., 1959. — С. 16.

Венедиктов А.В. Гражданско-правовая охрана социалистической собственности в СССР. — М., 1954. — С. 164.

нання передбачає і належне виконання, а після порушення боржником зобов'язання — виконання у натурі1.

Найбільш прийнятною в цьому питанні є позиція M.I. Брагінського, який зауважив, що реальне та належне виконання — це різноплощинні явища. У першому виявляється сутність виконання як вчинення певної дії, у другому ~ якісна характеристика дії (або утримання від дії). Перевіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, вирішуються два самостійні за значенням питання: чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідних правовідносин (тобто чи дотримана вимога реального виконання), а також яким чином ця дія вчинена (чи дотримана вимога належного виконання)2.

З розвитком ринкових засад в економіці принцип реального виконання зобов'язання, який набував особливого значення для господарських договорів, певною мірою втратив своє первісне значення. Це пов'язано з тим, що сплата кредиторові збитків, які виникли через невиконання зобов'язання в натурі боржником, в умовах ринкової економіки може задовольнити інтерес у певному обсязі. За таких обставин проект ЦК України виходить з того, що в умовах ринкової економіки його роль поступово зменшуватиметься3

В проекті ЦК України (ст. 550) загальні умови виконання зобов'язань формулюються так: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідна до умов договору та вимог закону, інших правових актів, а за відсутністю таких — відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Отже, зобов'язання має бути виконано не тільки в натурі, а й реально, тобто в такому вигляді, як це випливає з відповідної підстави виникнення зобов'язання (договору, адміністративного акта), або відповідно до вимог, що звичайно ставляться. При цьому спеціально підкреслено ще дві обставини, а саме: при виконанні зобов'язання можуть застосовуватися звичаї ділового обороту; виконання зобов'язання має спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Саме ці оціночні

' Иоффе О.С. Обязательственное право. — С. 64.

2 Брагинский М.И., Вчтрянский В.В. Договорное право. Общие положения. - М., 1997. - С. 336.

3 Сибільов М. Структура та основний зміст загальних положень про зобов'язання у проекті нового Цивільного кодексу України // Українське право. — 1997. — Число 1. — С. 72.

25*

категорії набувають у сучасному цивільному праві особливого значення. Вони розглядаються як найважливіші критерії, за допомогою яких може визначатися принцип належного виконання зобов'язання. Не припускається одностороння відмова від виконання зобов'язання або його одностороння зміна, за винятком випадків; передбачених угодою сторін або вказаних безпосередньо в законі.