Geum.ru

А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. К.: Юрінком Інтер, 1999. 864 с. Isbn 966-7302-69-5 Кн. 1 864 с. Isbn 966-7302-72-5 Упідручнику аналізуються чинне закон

Вид материалаЗакон
Подобный материал:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   49
§ 4. Право власності господарських об'єднань

Закон України "Про підприємства в Україні" (ст. 3) надає підприємствам право об'єднувати на добровільних засадах виробничу, наукову, комерційну та інші види

діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об'єднання діють на підставі договору або статуту, що його затверджують їх засновники або власники. Членами об'єднання можуть бути лише підприємства, які при входженні до об'єднання зберігають права юридичної особи.

Відповідно до п. З ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Отже, господарське об'єднання являє собою складну організацію, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.

Будучи юридичною особою, господарське об'єднання є власником майна, яке юридичне відокремлене від майна його членів.

Особливості відносин власності господарських об'єднань виявляються в тому, що майно, яке стає власністю об'єднання, вже належить суб'єктам власності — окремим юридичним особам. Інакше кажучи, власність господарських об'єднань виникає на основі власності їх членів.

Друга особливість цих відносин — добровільний порядок їх виникнення. Об'єднання стає власником частини майна своїх членів, добровільно переданої у його власність.

Таким чином, право власності господарського об'єднання закріплює належність майна, добровільно переданого юридичній особі його засновниками — іншими юридичними особами.

Отже, суб'єктами права власності виступають господарські об'єднання як новостворені юридичні особи.

Об'єктом права власності об'єднання є майно, добровільно передане йому підприємствами і організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підставах, не заборонених законом (ст. 27 Закону України "Про власність"). Оскільки підприємства, які входять до складу об'єднань, зберігають права юридичної особи, їх майно не

входить до складу об'єктів права власності господарського об'єднання.

З урахуванням цього розмежовується відповідальність об'єднання і його членів, як суб'єктів права: об'єднання не відповідає за зобов'язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного.

Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені винятки з цього правила.

За рахунок майна засновників, отриманих доходів об'єднання може не тільки набувати майно, а й створювати нові організації з правами юридичної особи. Ці підприємства можуть входити або не входити в об'єднання залежно від установчих документів об'єднання і самого підприємства. Власником таких підприємств (їх майна) є об'єднання. На відміну від підприємств — членів об'єднання (за винятком підприємств зв'язку, вугільної промисловості, підприємств нафтової, газової, нафтопереробної промисловості, державних підприємств транспорту та ін.) таке підприємство позбавлено. права вільного виходу із об'єднання (п. З ст. 27 Закону України "Про власність").

Об'єднання здійснює право володіння, користування, розпорядження закріпленим за ним майном, яке складається із основних фондів, оборотних коштів, інших матеріальних цінностей, відповідно до мети своєї діяльності і призначення майна.

Після припинення діяльності об'єднання майно, яке залишилося, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього (п. 5 ст. 27 України "Про власність").

§ 5. Власність громадських організацій

Загальні положення про власність громадських організацій містяться у ст. 8 Закону України "Про власність", Законі України "Про об'єднання громадян" та спеціальних нормативних актах, що регулюють окремі види діяльності громадських організацій.

Громадські організації (у тому числі благодійні й інші фонди) відповідно до ст. 21 Закону України "Про об'єднання

громадян" можуть мати у власності кошти та інше майно, передане їм засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Майно громадських організацій на відміну від кооперативів призначене для здійснення невиробничої діяльності, спрямованої на задоволення соціальних потреб членів громадських організацій. Господарська діяльність громадських організацій допускається лише тоді, коли вона безпосередньо випливає із статутних завдань і має підпорядкований щодо цих завдань характер. Тому власність громадських організацій у цілому відображає похідні, вторинні економічні відносини у. привласненні частини сукупного суспільного продукту, яка безпосередньо не пов'язана із задоволенням найперших життєвих потреб людини. За цих обставин правове регулювання відносин власності громадських організацій суттєво відрізняється від регулювання кооперативної власності.

Основними джерелами утворення власності громадських організацій є вступні й членські внески, добровільні внески державних, кооперативних та інших громадських організацій. Політичні партії мають право на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційно-про-;

пагандистських матеріалів, виробів з власною символікою,:

проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів.

Громадські організації також мають право на майно та, кошти, придбані в результаті господарської та іншої комер ційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств. Поряд з цим право власності громадських організацій виникає не тільки за наявності названих юридичних фактів, а й внаслідок загальних підстав виникнення права власності, зокрема при укладенні цивільних угод, при спадкуванні тощо.

Суб'єктом права власності громадських організацій виступає сама громадська організація. У науці цивільного права деякий час домінувала думка про багатосуб'єктність права власності громадських організацій, відповідно до якої це право водночас належить кільком суб'єктам. Так, Профспілки є багатоланковою системою, яка складається з багатьох органі

зацій різних рівнів, що мають право юридичної особи. Виходячи з концепції багатосуб'єктності, можна сказати, що право власності належить усім юридичним особам цієї громадської організації: галузевим профспілкам, усім профспілковим організаціям. Щодо спілок добровільних товариств висловлювалася думка про те, що суб'єктом права власності виступає як сама спілка, так і об'єднані нею громадські організації. Багатосуб'єктність права власності громадських організацій не була сприйнята наукою і практикою. На зміну їй прийшла концепція про єдність суб'єкта права власності громадських організацій.

Якщо організація утворює багатоланкову систему, де первинні ланки (юридичні особи) об'єднуються з ланками (також юридичними особами) вищих рівнів, то суб'єктом права власності на майно таких організацій визнається громадська організація як ціле (спілка композиторів, дитячий фонд тощо), а не окремі її ланки (первинні, обласні, республіканські), хоч вони й наділені правами юридичної особи. Чи немає тут суперечності? Названі ланки громадських організацій, визнані юридичними особами і суб'єктами цивільно-правових відносин, мають майно (відокремлене від майна інших організацій), яким вони можуть володіти, користуватися, розпоряджатися у межах, визначених статутом. Але наявність вказаних правомочностей не означає, що їм належить право власності на це майно. Власником цього майна у цілому є громадська організація як система у складі всіх своїх підрозділів, які мають лише право оперативного управління або право повного господарського відання з приводу наданого їм майна.

Якщо громадська організація є одноланковою, тобто єдиною юридичною особою, а не системою юридичних осіб, то саме вона й буде суб'єктом права власності (наприклад, каса взаємодопомоги, радіоклуб тощо).

Об'єктом права власності громадських організацій виступає майно, необхідне для здійснення статутних завдань організації, споруди з відповідним устаткуванням, санаторії, будинки відпочинку, клуби, будинки культури, стадіони, піонерські табори, культурно-освітні фонди, інше майно.

Відповідно до характеру діяльності громадської організації об'єктом її власності можуть бути підприємства.

+Одним з різновидів об'єктів права власності громадських організацій виступають майнові фонди цих організацій. У статутах або відповідних положеннях, як правило, не здійснюється диференціація майна за фондами. Але специфіка правового режиму окремих видів майна громадських організацій дає змогу провести узагальнену його класифікацію, поділивши його на грошові кошти і майно у натурально-речевому визначенні.

У юридичній літературі немає єдиного погляду щодо класифікації об'єктів права власності громадських організацій. Є думка, що об'єкти права власності поділяються на основні виробничі фонди, основні фонди невиробничого призначення, оборотні фонди. Критерієм для такої класифікації стало цільове призначення і використання об'єктів.

Але більш резонною є концепція Ю. К. Толстого, який, зважаючи на те, що громадські організації, як правило, не займаються господарською діяльністю, визначив, що їхнє майно поділяється не на основні і оборотні засоби, а на основні засоби та інші матеріальні цінності. Так, відповідно до Положення про порядок проведення інвентаризації в профспілкових організаціях і підвідомчих їм установах до основних засобів належать споруди, устаткування, культурний, спортивний, господарський інвентар, книги у бібліотеках, майно та інвентар піонерських таборів тощо; до інших матеріальних цінностей — бланки членських квитків, господарські, будівельні матеріали, паливо, малоцінний і швидкозношуваний інвентар, спецодяг, а також інші матеріали, які перебувають на складах або у дорозі.

Щодо грошових коштів, то це окрема група об'єктів, і розподіляються, вони за цільовим призначенням (адміністративно-господарські витрати, капітальний ремонт, матеріальна допомога членам організації). Культурно-освітні фонди посідають особливе місце серед майна громадських організацій, зважаючи на їхнє особливе значення у діяльності громадських організацій.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про об'єднання громадян" об'єднання громадян (громадські організації, політичні партії) з метою виконання статутних завдань і цілей можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність.

Джерелами формування об'єктів власності громадських об'єднань є вступні і членські внески, якщо їх сплата передбачена статутами, добровільні внески і пожертвування, надходження від проведення передбачених статутом лекцій, виставок, спортивних та інших заходів, лотерей, доходів від виробничої, господарської, видавничої діяльності, інші надходження, не заборонені законом.

Щодо політичних партій і масових громадських рухів, які мають політичні цілі, то вони не можуть одержувати фінансову підтримку або іншу матеріальну допомогу від іноземних держав, організацій і громадян.

Зміст суб'єктивного права власності громадських організацій полягає у тому, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їхніх статутів (положень).

Право власності об'єднань громадян (громадських організацій, фондів, політичних партій) реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) у порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами. Деякі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань громадян (ст. 23 Закону України "Про об'єднання громадян").

Високий ступінь усуспільнення майна більшості громадських організацій означає здійснення ними права власності шляхом закріплення майна на праві оперативного управління (якщо йдеться про підприємства, які здійснюють господарську діяльність, то на праві повного господарського відання) за окремими ланками відповідної громадської організації (наприклад, галузевими профспілками, обласними, міськими комітетами тощо).

Порядок здійснення окремими ланками громадських організацій права на закріплене за ними майно визначається не лише статутами, а й іншими спеціальними актами, що затверджуються вищими органами відповідної громадської організації.

Відповідно до рішення Спілки наукових та інженерних товариств створювані нею госпрозрахункові центри науково-технічних послуг, а також інші госпрозрахункові формування

визнаються суб'єктами права повного господарського відання щодо майна, наданого їм громадською організацією або одержаного внаслідок виробничо-господарської діяльності. Власником майна центрів залишається громадська організація, що утворила його.

Щодо майна профспілкових організацій, то джерела, порядок формування і використання коштів профспілкового бюджету визначаються статутами профспілок.

Фінансову діяльність профспілок, що здійснюється відповідно до їхніх статутів, за винятком комерційної діяльності, держава не контролює.

Джерела доходів підприємств і організацій, що належать профспілкам, розміри одержаних ними коштів і сплату податків контролюють державні фінансові органи та податкові інспекції.

Межі здійснення права оперативного управління або повного господарського відання конкретних громадських організацій залежать від правового режиму майнових фондів цих організацій і визначаються як їхніми статутними цілями, так і призначенням майна.

Загалом правовий режим майна, закріпленого за установами і підприємствами відповідних громадських організацій, підпорядковується правилам, встановленим законодавством, України щодо державних підприємств і державних установ. ! Кошти та інше майно об'єднань громадян, у тому числі тих, що ліквідуються, не можуть перерозподілятись між їх членами і використовуються для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход:

держави (ст. 21 Закону України "Про об'єднання громадян").

Нині особливий правовий режим встановлено щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України. Так, Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10 квітня 1992 p. було передбачено здійснити тимчасово (до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР) передачу майна та фінансових ресурсів розташованих на території України підприємств, установ та

об'єктів, що перебували у віданні цих організацій, Фонду державного майна України.

У зв'язку з невизначеністю в законодавчому порядку правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України Постановою "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 4 лютого 1994 p. встановила, що тимчасово (до законодавчого визначення суб'єктів права власності зазначеного майна) воно є загальнодержавною власністю. За Фондом державного майна України було закріплено право розпоряджатися майном загальносоюзних громадських організацій у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

В листопаді 1996 p. Верховна Рада України доручила Фонду державного майна України разом з відповідними громадськими організаціями України до 1 січня 1997 p. провести інвентаризацію майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР станом на 24 серпня 1991 p. і подати Верховній Раді України перелік суб'єктів, у віданні яких перебуває це майно.

Цією ж постановою передбачена підготовка проекту Закону України про власність на майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР.

Глава 21. Право державної та комунальної власності

§ 1. Загальні положення

У попередніх розділах уже зазначалося, що Законом України "Про власність" у його первісній редакції, державна власність в Україні була поділена залежно від рівня усуспільнення на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). Однак у новій Конституції України передбачені: виключна власність Українського народу (ст. 13)1, державна власність (ст. 14) і власність територіальних громад села, селища, міста, тобто комунальна власність (ст. 142), яка стала відокремленою від державної власності як юридичне, так і економічно, а відтак набула ознак самостійної форми власності. Це відповідно внесло істотні зміни щодо суб'єктів, об'єктів та змісту перелічених форм власності.

Аналіз конституційних положень дає певні підстави вважати, що суб'єктом так званої виключної власності є Український народ, суб'єктом права державної власності — держава, суб'єктом права комунальної власності — територіальні громади села, селища, міста.

Аналізуючи ст. 13 Конституції України В. І. Семчик дійшов висновку, що "суб'єктом права власності визнається

' За Законом України "Про власність" виділяється також право виключної власності народу України.

Український народ"'. Проте з невідомих причин автор не визнав суб'єктом права власності державу.

' Підставою для такого висновку можливо стали особливості редакції ст. 13, яка текстуально сформульована так: "Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією". На наш погляд, наведену конституційну норму слід розуміти таким чином, що встановлений нею порядок здійснення прав власника від імені Українського народу стосується лише перелічених об'єктів.

Так чи інакше, ця проблема має бути чіткіше визначена в законодавстві. До речі, у проекті нового закону "Про власність", поданому Кабінетом Міністрів України (20 травня 1998 p. № 25-1424/4) на розгляд Верховної Ради України, і Український народ і держава визнаються суб'єктами права власності.

Залишилася чітко невизначеною також правова природа власності Автономної Республіки Крим, оскільки в ст. 138 Конституції України з цього питання лише зазначається, що до відання АРК належить "управління майном, що належить Автономній Республіці Крим". Між тим, у деяких законодавчих актах власність АРК прямо віднесено до державної власності. Так, за Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" майно, належне АРК, приватизується як державне. Проте є підстави для сумнівів у правомірності визнання власності АРК державною власністю, оскільки АРК не є державою.

Таким чином, виходячи з положень Конституції України, слід констатувати, що суб'єктом права державної власності є держава, утворена Українським народом (за винятком виключної власності українського народу).

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність (за Конституцією

Семчик В. І. Право власності за Конституцією України. — К., 1997.

України — просто державну) становлять: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; Національний банк, інші банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток; інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами. У наведеному переліку об'єктів права державної власності можна виділити дві категорії майна, а саме: а) майно, яке взагалі не може бути у власності інших суб'єктів права власності (наприклад, оборонні об'єкти. Національний банк); б) майно, яке у принципі може бути у власності інших суб'єктів, але в даному випадку за своїм функціональним призначенням покликане забезпечувати загальнодержавні інтереси.

Державною власністю має вважатися також майно, що забезпечує діяльність Президента України, Кабінету Міністрів України та утворюваних ними органів.

Отже, у державній власності юридичне може бути будь-яке майно, у тому числі й таке, що не може перебувати у власності інших суб'єктів. Зокрема, Постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 p. (з наступними змінами)' був затверджений Перелік майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Приватизаційним законодавством встановлюється перелік об'єктів державної власності, які підлягають і не піддягають приватизації (наприклад, ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств").

хс, в'даяості Верховної Ради України. - 1992. - № 35. - Ст. 517; 1993. — № 22. - Ст. 233; 1994. - № 34. - Ст. 322; 1995. - № 13. - Ст. 33.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про власність" земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об'єктами права виключної власності народу України. Ця норма, але в дещо іншій редакції, міститься у ст. 13 Конституції України. На жаль, обидві наведені редакції норми щодо виключної власності українського народу є юридичне вразливими.

По-перше, є певна неузгодженість між положенням про право виключної власності на землю і нормами Земельного кодексу України, які передбачають право приватної і колективної власності на землю, а виключна власність українського народу таку можливість заперечує. Така суперечність могла б бути усунута, якби в Земельному кодексі передбачалося право право власності на земельну ділянку, а не на землю. По-друге, юридичне некоректною є конституційна норма, яка утверджує можливість визнання атмосферного повітря об'єктом права власності, адже у природному стані атмосферне повітря не має достатніх ознак індивідуалізації, притаманних об'єктам права власності. Тому застосування в Законі України "Про власність" поняття "повітряний простір" краще відповідає вимогам інституту права власності.

Законом України "Про власність" суб'єктами права комунальної власності, як різновиду права державної власності, були визнані адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів. Однак за Конституцією України суб'єктами права комунальної власності, відокремленої від державної власності, вже стали територіальні громади села, селища, міста, які безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про власність" до об'єктів права комунальної власності належить: майно, що забезпечує діяльність відповідних рад та утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним

підприємствам, установам, організаціям; інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території, а також майно, передане у власність адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

У ст. 142 Конституції України записано, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Однак повніший перелік об'єктів права комунальної власності дано у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 p.1 згідно зі ст. 60 якого "територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження".

Незважаючи на таку деталізацію об'єктів права комунальної власності, закон має істотний недолік, який полягає в тому, що в ньому не містяться критерії, які б визначали особливості комунальної власності, як це зроблено в Законі України "Про власність". За цим законом до об'єктів права комунальної власності може належати будь-яке майно, "необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території (ст. 35).

Зазначені суб'єкти права державної та комунальної власності здійснюють належні їм повноваження, використовуючи, зокрема, особливий правовий інститут — управління. Таке управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) спершу здійснюва-

' Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

ли відповідно Верховна Рада України, місцеві ради народних депутатів України та уповноважені ними державні органи (ст. 33 Закону України "Про власність"), а після прийняття Конституції — безпосередньо Кабінет Міністрів України, територіальні громади та уповноважені ними органи.

Отже, управління загальнодержавною та комунальною власністю її суб'єкти здійснюють або самостійно, або через уповноважені ними державні органи. З метою підвищення ефективності використання загальнодержавної та комунальної власності та оперативності прийняття управлінських рішень управлінські функції щодо цієї власності, як правило, делегуються уповноваженим органам. Ще до прийняття Закону України "Про власність" Постановою Верховної Ради УРСР "Про управління державним майном Української РСР" від 15 жовтня 1990 p. повноваження з управління майном, віднесеним до загальнодержавної власності, було покладено на Кабінет Міністрів України, який покладав здійснення цих повноважень на підвідомчі йому відповідні органи державної виконавчої влади, зокрема міністерства.

В умовах пошуку оптимальних варіантів управління загальнодержавною власністю у період становлення в Україні засад ринкової економіки коло уповноважених державних органів зі здійснення функцій управління загальнодержавним майном досить часто змінювалося. Так, у зв'язку зі створенням для здійснення повноважень з управління державним майном, що є у загальнодержавній власності. Фонду державного майна України Постановою Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14 лютого 1992 p. було заборонено передачу функцій щодо управління таким майном іншим органам державного управління, а також корпораціям, концернам, асоціаціям та іншим об'єднанням'.

Відповідно до п. 4 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 7 червня 1992 p.2 основними завданнями Фонду є:

— захист майнових прав України на її території та за кордоном;

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 20. — Ст. 274. Там само. — № 39. — Ст. 581.

— здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств;

— здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності;

— здійснення повноважень орендодавця майна державних підприємств і організацій, їх структурних підрозділів;

— сприяння процесові демонополізації економіки і створення умов для конкуренції виробників.

Для виконання цих завдань Фонд наділений відповідними повноваженнями. Фонд державного майна очолює всю систему органів приватизації в Україні. Указом Президента України "Про єдину систему органів приватизації в Україні" від 19 лютого 1994 p. було створено єдину систему органів приватизації шляхом реорганізації регіональних відділень Фонду державного майна України, а районних та міських органів приватизації — у представництва Фонду в районах і містах.

Після надання Верховною Радою України (Закон України від 18 листопада 1992 p.. Закон України від 21 листопада 1992 p.) Кабінету Міністрів України на шестимісячний термін повноважень щодо законодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяльності тощо останній 15 грудня 1992 p. прийняв Декрет "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", яким поклав здійснення функцій з управління загальнодержавним майном на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади1. Водночас у порядку винятку з цього Декрету новим Декретом від 19 лютого 1993 p. корпораціям "Укрбуд", "Украгропромбуд", "Укрмонтажспецбуд"у "Укрбудматеріали", "Укртрансбуд", "Укрметротунельбуд% "Укрцемент" було делеговано функції з управління майном організацій і підприємств, які засновані на загальнодержавній власності та входять до їх складу2.

Обсяг повноважень щодо управління державним майном визначається в законодавчому порядку. За Законом України "Про власність" державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підпри-

Відомос-гі Верховної Ради України. — 1993. — № 17. — Ст. 52. 2 Там само. - № 17. - От. 188.

ємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України (ст. 33). Вищезгаданим Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 p. було значно розширено обсяг таких повноважень*. Ним передбачалося, що міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України, органи державної виконавчої влади:

1) приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ та організацій, основаних на загальнодержавній власності (далі — підприємства);

2) затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх додержання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень);

3) укладають і розривають контракти з керівниками підприємств;

4) здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна;

5) дають згоду Фондові державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

6) разом з відповідними місцевими радами народних депутатів готують висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською (Республіки Крим) і комунальною власністю;

7) беруть участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів України з питань загальнодержавної власності.

Водночас Декретом від 15 грудня 1992 p. було, зупинено дію п. 1 Постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14 лютого 1992 р. у частині повноважень Фонду державного майна України та заборони передачі

Положення цього Декрету не стосуються майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно із законодавчими актами України.

функцій з управління майном, що є загальнодержавною власністю, іншим органам державного управління.

Важливо зазначити, що міністерствам та іншим органам державної виконавчої влади при здійсненні функцій управління забороняється пряме втручання в господарську діяльність під- (| приємств, віднесених до загальнодержавної власності.

Певні функції з управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, можуть бути покладені й на інші уповноважені державні органи. Так, у період існування інституту представників Президента України у порядку експери менту указами Президента України від 26 листопада 1993 р. та від 21 лютого 1994 p. Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Луганській обласним державним адміністраціям бу- | ли делеговані певні повноваження щодо управління загальнодержавним майном'.

Указом Президента України "Про забезпечення управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації" від 19 червня 1995 p. було визначено особливий порядок здійснення міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади повноважень щодо управління майном у період до створення акціонерних товариств і після їх створення2.

Зокрема, після створення таких акціонерних товариств до початку розміщення акцій уповноважені органи державної виконавчої влади контролюють додержання статутів створених акціонерних товариств та приймають разом з Фондом державного майна України відповідні рішення у зв'язку з їх порушенням, здійснюють контроль за ефективністю використання і збереження майна акціонерних товариств. З початку розміщення акцій акціонерних товариств виконання функцій щодо управління акціями, які перебувають у загальнодержавній власності, у тому числі такими, що залишилися у такій власності після реалізації плану розміщення акцій акціонерного товариства, здійснює в установленому порядку уповноважена особа, яку призначає Фонд державного майна України за погодженням з відповідним центральним органом

Голос України. — 1994. — 3 березня.

2

Урядовий кур'єр. — 1995. — 24 червня. (Зазначений порядок втратив чинність у зв'язку з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України "Про управління державними корпоративними правами" від 4 листопада 1998 p.) і

державної виконавчої влади. Порядок здійснення уповноваженими особами функцій щодо управління такими акціями визначає Кабінет Міністрів України.

На виконання Указу Президента України від 19 червня

1995 p. Кабінет Міністрів України своєю постановою від 28 грудня 1995 p. затвердив Порядок управління акціями, паями, частками господарських товариств, які перебувають у загальнодержавній власності, який детально визначив функції уповноважених осіб*.

Повноваження державних адміністрацій, у тому числі й у сфері управління комунальним майном, приватизації та підприємництва, були визначені Положенням про обласну. Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію та Положенням про районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію, що затверджені Указом Президента України від 21 серпня 1995 p.2. Однак Постановою Верховної Ради України від 31 жовтня 1995 р. на ці Положення було накладено вето у зв'язку з невідповідністю Указу Конституції, Конституційному договору і законам України3, що створило юридичну невизначеність щодо правових засад функціонування державних адміністрацій. Тому Президент України згодом своїм Указом від 18 листопада 1995 p. підтвердив чинність попереднього Указу щодо зазначених положень, вважаючи Постанову Верховної Ради України необгрунтованою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня

1996 p. були затверджені Типове положення про управління майном області обласної, управління майном міста Київської та Севастопольської міської державної адміністрації і Типове положення про відділ управління майном району районної і районної у місті Севастополі та управління майном району районної у місті Києві державної адміністрацій4.

Основним завданням управлінь та відділів державних адміністрацій є реалізація державної та регіональної політики у сфері управління майном, що перебуває у власності області,

Втратив чинність 4 листопада 1998 p.. Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 1995. — № 10. -

Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 42. — Ст. 307.

Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 1996. — № 9. •

—• Л—25.

міста, і загальнодержавним майном, повноваження з управління яким делеговані державній адміністрації Президентом України, та управління майном, що перебуває у власності району, і загальнодержавним майном, повноваження з управління яким делеговані районній державній адміністрації Президентом України.

Згідно з першим Типовим положенням управління, зокрема:

— здійснює перелік майна, що перебуває у власності області, міста, і загальнодержавного майна в частині делегованих управлінських повноважень;

— приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств;

— затверджує статути (положення) підприємств, контролює їх додержання;

— укладає і розриває контракти з керівниками підприємств;

— виступає засновником спільних підприємств, до статутних фондів яких передається майно, що перебуває у власності області, міста;

— дає дозвіл підприємствам, майно яких перебуває у власності області, міста, на передачу в оренду цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.

Відповідно до Конституційного договору між Президентом України та Верховною Радою України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" Указом Президента України від 24 липня 1995 p. було утворено обласні, Київську та Севастополь- ську міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі;

державні адміністрації, які стали місцевими органами дер-;

жавної виконавчої влади, а відповідно і правонаступниками виконавчих комітетів відповідних рад народних депутатів щодо їх зобов'язань, прав та обов'язків*. !

9 квітня 1999 p. було прийнято Закон України "Про місцеві державні адміністрації", яким детально визначено повноваження місцевих державних адміністрацій, у т. ч. й у сфері управління об'єктами державної власності, переданими їм у

' Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 1995. — № 9. — С. 17.

встановленому законом порядку. Відповідно попередні нормативно-правові акти з цих питань втратили чинність.

З прийняттям 28 червня 1996 p. нової Конституції України процес становлення законодавства про управління загальнодержавним і комунальним майном триватиме. При цьому в його основу покладатимуться положення ст. 116 Конституції України про те, що Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності та здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

За Верховною Радою України Конституція України не визнала статус суб'єкта права державної власності, але віднесла до її повноважень, зокрема затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності, а також визначення виключно законами України правового режиму власності.

Згодом Кабінет Міністрів України своєю постановою від 28 жовтня 1998 p. затвердив Концепцію розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади повноважень з управління об'єктами державної власності'.

Відповідно до Концепції повноваження розподілено так:

1. Фонд державного майна здійснює повноваження з управління:

майном державних підприємств, які з метою приватизації перетворюються на господарські товариства;

державним майном, яке не ввійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації та корпора-тизації;

цілісними майновими комплексами, переданими в оренду.

Щодо об'єктів державної власності, які перебувають у його управлінні, Фонд державного майна:

здійснює повноваження власника державного майна в процесі приватизації, крім повноважень з управління державними корпоративними правами;

змінює організаційну форму державних підприємств у процесі приватизації;

приймає рішення щодо подальшого використання державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів господарських товариств;

Урядовий кур'єр. — 1998. — 5 листопада.

виступає орендодавцем майна, яке перебуває у державній власності;

забезпечує захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ на території України та за її межами;

вносить Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо закріплення пакета акцій у державній власності;

виступає від імені держави засновником господарських товариств, у тому числі спільних підприємств.

2. Національне агентство з управління державними корпоративними правами (далі — Агентство) здійснює повноваження з управління:

належними державі пакетами акцій акціонерних товариств і холдингових компаній;

державними частками, паями в майні господарських товариств, у тому числі спільних підприємств.

Щодо об'єктів державної власності, які перебувають у його управлінні. Агентство:

призначає уповноважених осіб з управління державними частками, паями, акціями, укладає з ними угоди та здійснює контроль за ефективністю їх роботи;

формує разом з центральними органами виконавчої влади окремі переліки господарських товариств, у статутних фондах яких є державні корпоративні права та які є стратегічними об'єктами для економіки та безпеки держави, з урахуванням принципів діяльності згідно з технологіями вироблення кін' цевого продукту;

за рішенням Кабінету Міністрів України передає повноваження з управління державними корпоративними правами, в тому числі зазначених господарських товариств, іншим органам виконавчої влади;

здійснює управління господарськими товариствами шляхом участі своїх представників у роботі органів управління цих товариств;

приймає рішення щодо утворення господарських товариств, у тому числі спільних підприємств, до статутних фондів яких передаються державні корпоративні права;

веде реєстр та проводить оцінку державних корпоративних прав;

, вносить Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо:

— передачі часток, паїв, акцій, які належать державі в майні господарських товариств, у комунальну власність і навпаки;

— закріплення акцій у державній власності;

— доцільності відчуження або придбання державних корпоративних прав.

Крім того. Агентство виконує специфічні функції з управління державними корпоративними правами:

проводить нормативне та методичне забезпечення управління державними корпоративними правами;

здійснює контроль за ефективністю цього управління.

3. Центральний орган виконавчої влади здійснює повноваження з управління:

державними підприємствами;

казенними підприємствами;

належними державі пакетами акцій акціонерних товарист-в, переданих за рішенням Кабінету Міністрів України' в його управління Агентством;

державними частками, паями в майні господарських товариств, у тому числі спільних підприємств, переданими за рішенням Кабінету Міністрів України в його управління Агентством.

Щодо об'єктів державної власності, які перебувають у його управлінні, центральний орган виконавчої влади:

виконує функції органу, уповноваженого управляти державним майном;

укладає та розриває контракти з керівниками державних і казенних підприємств, контролює їх виконання;

виступає за рішенням Кабінету Міністрів України засновником господарських товариств, у тому числі спільних підприємств;

вносить Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо:

— передачі об'єктів державної власності до комунальної власності і навпаки;

— закріплення акцій, часток, паїв у державній власності;

здійснює через своїх представників управління пакетами акцій акціонерних товариств;

призначає уповноважених осіб з управління державними частками, паями, акціями, укладає з ними угоди та здійснює контроль за ефективністю їх роботи;

здійснює через своїх представників або уповноважених ним осіб управління державними частками, паями в майні господарських товариств, у тому числі спільних підприємств.

4. Місцевий орган виконавчої влади здійснює повноваження з управління:

державними підприємствами, переданими в його управління;

державним майном, яке не ввійшло до статутних фондів господарських товариств і передане в його управління;

належними державі пакетами акцій акціонерних товариств, переданих за рішенням Кабінету Міністрів України в його управління Агентством;

державними частками, паями в майні господарських товариств, у тому числі спільних підприємств, переданими за рішенням Кабінету Міністрів України в його управління Агентством.

Щодо об'єктів державної власності, які перебувають в його управлінні, місцевий орган виконавчої влади:

здійснює функції органу, уповноваженого управляти державним майном;

укладає та розриває контракти з керівниками державних підприємств, контролює їх виконання;

виступає за рішенням Кабінету Міністрів України засновником господарських товариств, у тому числі спільних підприємств;

здійснює через своїх представників управління пакетами, •акцій акціонерних товариств;

призначає уповноважених осіб з управління державними, частками, паями, акціями, укладає з ними угоди та здійснює контроль за ефективністю їх роботи; s

здійснює через своїх представників або уповноважених;

ним осіб управління державними частками, паями в майні господарських товариств, у тому числі спільних підприємств.

На виконання заходів, передбачених Концепцією, Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1998 p. були затверджені Положення про порядок здійснення органами виконавчої влади управління належними державі акціями, частками, паями товариств та контролю за реалізацією цих функцій та Положення про порядок та умови передачі повноважень з управління державними корпоративними правами органам виконавчої влади1.

* Урядовий кур'єр. — 1998. — 12 листопада.

З прийняттям цієї Постанови Кабінету Міністрів України відповідно втратила чинність його ж Постанова "Про затвердження Порядку управління акціями, паями, частками господарських товариств, які перебувають у загальнодержавній власності" від 28 грудня 1995 p.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1998 p. функції з управління державними корпоративними правами було покладено на новостворене Національне агентство з управління державними корпоративними правами та інші органи виконавчої влади. У затверджених Постановою Кабінету Міністрів України Положеннях відповідно до Концепції визначено форми та порядок здійснення органами виконавчої влади управління державними корпоративними правами. При цьому такі функції ці органи можуть здійснювати як безпосередньо, так і через призначених у встановленому порядку уповноважених осіб (юридичних та фізичних).

Загалом можна відзначити, що правове регулювання відносин у сфері управління державною власністю відбувалося несистемно і суперечливо, а тому воно вимагає подальшого вдосконалення. Важливу роль у формуванні ефективного правового механізму у врегулюванні процесів управління державним майном може відіграти прийняття спеціального закону про управління об'єктами державної власності, проект якого перебуває на розгляді Верховної Ради України.

Управління державним майном не є єдиною формою реалізації здійснення державою правомочностей власника. Інститут управління державною власністю не завжди забезпечує її використання безпосередньо за призначенням. Виробничо-комерційна, соціально-культурна та управлінська діяльність державних юридичних осіб забезпечується за допомогою так званого інституту права повного господарського відання та права оперативного управління, який визначає правовий режим майна державних підприємств, установ та інших організацій.

Значні особливості у визначенні змісту правомочностей власника та їх здійсненні притаманні комунальній власності. При цьому у правовому регулюванні комунальної власності необхідно виділити два етапи: перший — з моменту прийняття Закону України "Про власність" до прийняття нової Конституції України (1991—1996 pp.), другий — після прийняття нової Конституції України до нинішнього часу.

На першому етапі на комунальну власність (власність адміністративно-територіальних одиниць), як правило, поширювалося правове регулювання, встановлене для державної власності, за винятком тих випадків, коли правові норми стосувалися виключно загальнодержавної (республіканської) власності або виключно комунальної власності. Наприклад, на загальнодержавну і комунальну власність поширювалися положення статей 37 і 39 Закону України "Про власність", якими встановлювався правовий режим майна державного підприємства та державної установи, переважна частина положень Закону України "Про підприємства в Україні".

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про власність" управління державним майном, віднесеним до комунальної власності, від імені населення адміністративно-територіальної одиниці здійснюють місцеві ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи. Ці органи вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України. Зазначені правомочності були істотно деталізовані в Законі України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування", який у 1997 p. втратив чинність у зв'язку з прийняттям Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"1.

На другому етапі в Конституції України відбулося юридичне відокремлення комунальної власності від державної. Однак ще й досі не створено належного правового механізму врегулювання комунальної власності, що спричинює певний правовий вакуум у цій сфері відносин.

Основоположні принципи здійснення правомочностей щодо комунальної власності сформульовано в ст. 143 Конституції України, згідно з якою територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності: утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації та установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю.

* Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 28. - Ст. 387; 1997. — № 234. - Ст. 170.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. В інших статтях закону (статті 17, 18, 25, 60 та ін.) ці права конкретизовано. Серед них, зокрема: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації обєктів комунальної власності; вирішення питань про придбання у встановленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого у встановленому порядку розірвано або визнано недійсним, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади; прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління комунальним майном відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.