Geum.ru

Методичні рекомендації на тему: „

Вид материалаМетодичні рекомендації
Подобный материал:



МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ


ТОМАКІВСЬКЕ РАЙОННЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


Методичні рекомендації на тему:

„Юридична відповідальність громадських формувань”


смт. Томаківка

2009



Юридична відповідальність громадських формувань


Одним із напрямів роботи Томаківського районного управління юстиції Дніпропетровської області є реєстрація (легалізація) об’єднань громадян (громадських, благодійних організацій).

Метою розроблення даних рекомендацій, є надання представникам вже зареєстрованих (легалізованих) громадських формувань доступної інформації, стосовно розуміння такого поняття, як юридична відповідальність громадських формувань.

Об’єднання громадян є добровільне громадське формування, яке створюється на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Право громадян на свободу об’єднання є невід’ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією та законодавством України.

Однак, в процесі реалізації своїх прав, громадяни забувають про свої обов’язки, що призводить до порушення чинного законодавства. Об’єднання громадян, як суб’єкти різноманітних правовідносин у разі порушення вимог правових приписів, несуть ще й юридичну відповідальність. Тобто, вони, як учасники адміністративних відносин, у випадку порушення законодавства про об’єднання громадян зазнають певних стягнень. Згідно із Законом України „Про об’єднання громадян” розрізняють: попередження, штраф, тимчасова заборона (зупинення) діяльності, примусовий розпуск (ліквідація) об’єднання громадян. Законом України „Про благодійництво та благодійні організації” передбачено, що особи, винні у порушенні законодавства про благодійництво та благодійні організації, несуть відповідальність відповідно до законів України.

Органами, що проводять легалізацію об’єднань громадян (в даному випадку – Томаківське районне управління юстиції Дніпропетровської області та відповідна сільська чи селищна рада Томаківського району Дніпропетровської області, якою було прийнято рішення щодо легалізації громадської організації), здійснюється контроль за додержаннями ними положень власного статуту (положення). Представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводяться об’єднаннями громадян, вимагати необхідні документи, одержувати пояснення (статті 25-32 Закону України „Про об'єднання громадян”). Контроль за діяльністю благодійних організацій, у тому числі і порядком використання ними майна та коштів, призначених для благодійної допомоги, здійснюється органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції. Контролюючі органи виконавчої влади в межах своїх повноважень мають право вимагати від благодійників та органів управління благодійної організації надання їм необхідних документів та отримувати необхідні пояснення (стаття 22 Закону України „Про благодійництво та благодійні організації”).


Нагляд за виконанням та додержанням законності об’єднаннями громадян здійснюється органами прокуратури. Контроль за джерелами і розподілом надходжень, сплатою ними податків здійснюють відповідно фінансові органи та органи державної податкової інспекції.

Коротко зупинимося на кожному виду цих стягнень.

Попередження – стягнення, яке виноситься відповідним легалізуючим органом в письмовій формі при вчиненні об’єднанням громадян правопорушення, яке не тягне за собою обов’язкового застосування іншого виду стягнення.

Штраф – накладається в судовому порядку в разі грубого або систематичного вчинення правопорушень, за поданням легалізуючого органу або прокурора.

Тимчасова заборона (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян – здійснюється судом на строк до трьох місяців з метою припинення незаконної діяльності об’єднання громадян за поданням легалізуючого органу або прокурора. Зазначений вид стягнення може здійснюватись шляхом встановлення заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видавничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями тощо. За поданням органу, який звертався до суду щодо тимчасової заборони окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян, суд може продовжити цей термін. При цьому загальний термін тимчасової заборони не повинен перевищувати шість місяців.

При усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об’єднання громадян його діяльність може бути відновлена судом в повному обсязі.

Примусовий розпуск (ліквідація) об’єднання громадян здійснюється за поданням легалізуючого органу або прокурора за рішенням суду у разі:

– коли метою діяльності об’єднань громадян є зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини;

– продовження протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених Законом України „Про об’єднання громадян”;

– систематичного або грубого порушення вимог статті 22 Закону України „Про об’єднання громадян”.

Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого засобу масової інформації об’єднання громадян, яке примусово розпускається. Про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян реєструючий орган протягом п’ятнадцяти днів після набрання рішення суду законної сил, повідомляє у засобах масової інформації.

Також на посадових осіб цих організацій за порушення законодавства про об’єднання громадян та про благодійництво й благодійні організації накладаються як адміністративні, так і кримінальні санкції.

Так, стаття 186-5 Кодексу про адміністративні правопорушення закріплює: „Керівництво об’єднанням громадян, яке не легалізувалося в установленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності таких об’єднань тягнуть за собою накладення штрафу від 25 до 130 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян”.

Статтями 212 та 212-1 Кримінального кодексу України передбачено відповідальність громадських формувань та їх посадових осіб за ухилення від сплати податків, зборів, страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування інших обов’язкових платежів.

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

Позитивна юридична відповідальність — сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність — специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

В цілому юридичну відповідальність можна розподілити на:

а) кримінально-правову;

б) адміністративну;

в) цивільно-правову;

г) трудову (дисциплінарну, матеріальну відповідальність робітників і службовців) та ін.

Кримінальна відповідальність — різновид ретроспективної юридичної відповідальності, що полягає у застосуванні міри кримінального покарання до фізичних осіб, винних у вчиненні злочину.

Стосовно кримінальної відповідальності юридичних осіб, Законом України „Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень” встановлено, що за вчинення від імені юридичної особи та в її інтересах керівником такої юридичної особи, її засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою самостійно або у співучасті будь-якого із злочинів, передбачених статтею 209, частиною першою або другою статей 235-4, 235-5, статтями 364, 365, 368, 369 і 376 Кримінального кодексу України юридична несе відповідальність, встановлену цим Законом.

Різновидом ретроспективної юридичної відповідальності є адміністративна відповідальність, під якою розуміють покладення на порушників загальнообов'язкових правил, що діють в управлінні та в інших сферах, адміністративних стягнень, котрі тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового чи морального характеру.

Самостійним видом ретроспективної юридичної відповідальності є цивільно-правова відповідальність. Це відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов'язань, за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих майнових прав. Завданням цивільно-правової відповідальності є захист прав власника.

Окрім майнового, цивільно-правова відповідальність має і компенсаційний (правопоновлювальний) характер. Із допомогою цивільного права регулюються і особисті немайнові відносини. На фізичну чи юридичну особу може бути покладено обов'язок спростувати відомості, які ганьблять честь і гідність громадянина або організації, коли той, хто її поширює, не доведе, що вони відповідають дійсності (стаття 7 Цивільного кодексу України). Але покладення немайнової відповідальності в цивільному праві - це скоріше виняток, аніж правило. Основним же для названого виду відповідальності є майновий характер заподіяної шкоди, правової санкції та юридичної відповідальності. Трудове право передбачає дисциплінарну (статті 139—152 Кодексу законів про працю України) і матеріальну відповідальність працівників (статті 130—138 Кодексу законів про працю України).

Дисциплінарна відповідальність — різновид юридичної ретроспективної відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни з застосуванням до нього догани та звільнення. Законодавством, статутами й положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені інші дисциплінарні стягнення.

Розрізняють загальну і спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальна дисциплінарна відповідальність передбачається Кодексом законів про працю і Правилами внутрішнього трудового розпорядку, а спеціальна — здійснюється: а) в порядку підлеглості; б) за статутами про дисципліну; в) за окремими нормативними актами. Дисциплінарні стягнення можуть застосовувати органи, які мають право приймати на роботу (обирати, затверджувати і призначати на посаду даного працівника). На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства, дисциплінарні стягнення можуть накладати також органи, що стоять вище від згаданих (стаття 147-1 Кодексу законів про працю України). Близько до дисциплінарної знаходиться матеріальна відповідальність, оскільки підставою для притягнення до обох видів відповідальності є трудове правопорушення. На відміну від дисциплінарної, матеріальна відповідальність працівника настає у випадках, коли заподіяно матеріальну шкоду.

Матеріальна відповідальність розглядається як різновид ретроспективної юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків (стаття 130 Кодексу законів про працю України). Умовами накладення матеріальної відповідальності є передбачені законодавством такі ознаки: а) пряма дійсна шкода; б) протиправна поведінка працівника; в) причинний зв'язок між протиправними діями чи бездіяльністю та виниклою шкодою; г) провина працівника в заподіяній шкоді.

Матеріальна відповідальність може бути повною та обмеженою. Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників передбачені статтею 133, а повна матеріальна відповідальність — статтею 134 Кодексу законів про працю України.

Підводячи підсумок вищевикладеного потрібно зазначити, що здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і не правових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг: інші суб'єкти зобов'язані сприяти його діям або не втручатися у них; у випадку невиконання ними своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків. Відтак, правомірна поведінка як юридичний факт тягне за собою не просто виникнення правовідносин, а певну дію засобів правового регулювання, спрямовану на гарантування, захист і охорону правової форми реалізації інтересів суб'єкта і суспільства. Ця дія права і держави є лише одним із засобів їх реакції на правомірну поведінку. До інших слід віднести пряме заохочення з боку держави правомірних вчинків. Це стосується як використання суб'єктивних прав, так і виконання обов'язків.

Здійснення ж правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості, понесення ними втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов'язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки.

Соціальне призначення юридичної відповідальності — охорона суспільних відносин — реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Правоохоронна функція юридичної відповідальності, в свою чергу, поділяється на правовідновлюючу і каральну, а виховна — на функції спеціальної і загальної превенцій.

Держава здійснює своє право щодо застосування заходів юридичної відповідальності у три етапи: а) заборона суспільне небезпечних вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціях правових норм; б) індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників; в) забезпечення відшкодування правопорушниками відповідних втрат.

Процеси реалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом і здійснюються на засадах законності, обґрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості.


Методичні рекомендації підготовлені

Томаківським районним управлінням юстиції Дніпропетровської області