В. М. Боронос (розд. 1-3, вступ, висновки)

Вид материала

Документы

Содержание 1 Структурно-логічний зміст інноваційного процесу на підприємстві Базова інновація Розвиваюча інновація Таблиця 1.1 - Підходи до визначення поняття «інноваційний процес» Авторський підхід

Подобный материал:

• В. М. Боронос (розд. 1-4, вступ, висновки), 594.42kb.
• Реферат, висновки, рекомендації, розд. 1,2, 594.28kb.
• Висновки, 517.78kb.
• Висновки до І розділу, 583.23kb.
• Зміст вступ, 388.95kb.
• Зміст вступ, 540.64kb.
• Висновки до першого розділу, 399.32kb.
• В. Д. Гавловський кандидат юридичних наук (розд. 4, 6, 8, висновки), 3601.83kb.
• І.І. Петренко (Реферат, Зміст, рр. 1 1 5, Висновки), 42.77kb.
• Рекомендації по покращенню конкурентоспроможності підприємства. Висновки, 268.99kb.

ВСТУП

Загальна еколого-економічна криза, що притаманна як для світової економіки, так і для економіки України, здебільшого зумовлена кризою відтворення основного капіталу. Наслідки екстенсивного індустріального типу виробництва проявляються як у значному негативному впливі на навколишнє середовище, так і у погіршенні екосистемою здатності до подальшого відновлення. Тому серед стратегічних пріоритетів розвитку України основним є побудова інноваційної моделі економіки, орієнтованої на застосування інноваційної технології. Формування такої моделі соціально-економічного розвитку України потребує безперервного удосконалення науково-технічної та оновлення матеріальної бази виробництва на основі досягнень НТП та реалізації останніх у формі інновацій.

Таким чином, актуальність дослідження визначається необхідністю створення та впровадження у виробничу діяльність як окремих заходів з активізації інноваційних важелів еколого-економічнох діяльності, так і формування та реалізацію фінансового механізму управління інноваційним відтворенням.

Метою роботи є вдосконалення методичних підходів до управління інноваційним розвитком на основі дослідження закономірностей інноваційного відтворення.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання наступних завдань:

• проаналізувати сучасну концепцію управління інноваційним розвитком та особливості відтворення інновацій в умовах трансформації економіки України.
  
• дослідити структурно-логічний зміст та організаційно-економічні аспекти управління інноваційним процесом на підприємстві;
  
• розглянути підходи до управління НДДКР як науково-технічною складовою інноваційного процесу;
  
• сформувати фінансовий механізм управління інноваційними процесами;
  
• розробити методичні рекомендації щодо прогнозування горизонту інноваційності продукції та створення системи показників ефективності інноваційних проектів.
  

1 СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Ключова роль у процесі розробки та впровадження нової техніки належить промисловим підприємствам, які достатньо обґрунтовано розглядаються в якості «носіїв» інноваційності економіки. За думкою С.Глазьєва, реорганізація науково-промислового потенціалу не може обмежуватися лише перебудовою державного сектору науки та техніки, а повинна супроводжуватися створенням відповідних умов для розгортання активності інноваційних фірм, оскільки вони залишаються рушійною силою господарчої діяльності та відіграють важливу самостійну роль в інноваційному секторі економіки [11, с. 293].

За даними Держкомстату України у вересні 2007 року тільки 6,2% виконавців наукових та науково-технічних робіт були зосереджені у заводській науці при тому, що із загального їх числа 53,2% працювали у сфері технічних наук [34]. Це, передусім, свідчить про слабкі інтеграційні процеси прикладної науки та сфери виробництва.

Не зважаючи на численні дослідження природи інновацій, що базуються на теорії відомого австрійського вченого Й. Шумпетера, на теперішній час не сформований єдиний підхід до розуміння економічної природи категорії «інновація».

Аналіз існуючих підходів до тлумачення категорії «інновація» дозволяє зробити висновки про суттєві відмінності між ними. Ряд авторів в результаті досліджень приходять до висновку, що інновація представляє собою процес [40, 47]. Зокрема, відомий угорський економіст Б.Санто інновацію розглядає як суспільний, технічний, економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій, та у випадку її орієнтування на економічну вигоду, вона створює додатковий дохід [40, с. 83]. При цьому інновація включає всі етапи, що властиві процесу створення й реалізації нововведення - від досліджень і розробок до маркетингу [40, с. 83]. Однієї з основних характеристик інноваційного процесу Б. Санто називає його циклічний характер, що викликаний багаторазовим зворотним зв'язком, убудованим в його механізм.

Б. Санто пропонує наступну класифікацію інновацій, виходячи з можливих підприємницьких стратегій в інноваційній сфері [40, с. 96 - 97]:

• Базова інновація. Є результатом наступальної стратегії, а також наслідком винаходу, придбання ліцензії. Її розвиток відбувається по S - образної кривої до моменту досягнення оптимальної величини обороту. Характеризується стабільністю заданого в ній науково-технічного рівня підприємства.
  
• Псевдоінновація, створення якої не вимагає значних витрат на зміну матеріальної бази виробництва, але в той же час не приводить до корінних змін у техніко-технологічних характеристиках. Її створення відповідає пасивній стратегії.
  
• Розвиваюча інновація або інновації, що стимулює швидкі стрибкоподібні зміни. Виникає після створення й реалізації базової інновації, однак, також вимагає значних витрат на розробку й приводить до відносно істотних змін у техніко-технологічному рівні.
  

Аналогічний підхід до класифікації інновацій зустрічається й у інших дослідників питань інноваційного розвитку:

• Майкл Л. Джордж, Дж. Воркс, К. Вотсон-Хемфілл: «підривні» та «підтримуючі інновації» [27, с. 24, 31];
  
• Д. Кокурін: радикальні та ординарні нововведення [22, с. 195].
  

Наведені класифікації інновацій базуються на двох основних ознаках: обсяг витрат на створення інновації та їх техніко-технологічний рівень, що забезпечується нововведенням. Вочевидь, що отриманий економічний ефект від реалізації інноваційної продукції (технології), забезпечення конкурентних переваг на ринку розглядаються як похідні зазначених характеристик інновації.

Д.Стеченко під інновацією розуміє «процес постійного оновлення в усіх сферах бізнесу», тобто будь-які зміни, які приводять до покращення діяльності підприємства [47, с. 190].

У роботі [45, с. 21] представлені два традиційно сформовані в класичній теорії підходу до розуміння інновацій залежно від охоплення етапів процесу створення, освоєння й поширення нової продукції. Відповідно до першого, поняття інновація охоплює всі етапи життєвого циклу нововведення, включаючи науково-дослідні роботи (НДР) і дослідно-конструкторські роботи (ДКР). Другий поняття «інновація» розглядає як появу інновації на етапах освоєння та поширення нової продукції. Слід зазначити, що розмежування науково-технічної та інноваційної сфер не дозволить вирішити існуючі проблеми у економічній політиці держави та забезпечити синергетичний ефект їхньої взаємодії. Відмітимо, що такий підхід доцільний тільки з метою проведення повного та всебічного аналізу взаємозв'язків науково-технічної, виробничо-комерційної та маркетингової сфер діяльності підприємств, що створюють єдиний інноваційний процес.

При формуванні стратегії управління нововведеннями на рівні підприємства доцільно надавати поняттю «інновація» широкий зміст, оскільки очевидна тіснота взаємозв'язків і взаємовпливів всіх етапів життєвого циклу інновації в єдиному часовому просторі. Таким чином, доцільно науково-технічну діяльність розглядати як елемент інноваційної діяльності, розуміючи, що перша є основним фактором у розвитку другої.

Існування різних підходів до розуміння економічної сутності категорії «інновація» викликає різноманітність поглядів на зміст інноваційного процесу.

Окреме місце в теорії інновацій займає теорія інноваційних процесів, яка в 70-х роках була зосереджена на дослідженні процесів розповсюдження нововведень [30, 221]. Надалі увага учених-економістів зосереджується на етапах створення інновації та виявленні взаємозв’язків між основними складовими інноваційного процесу.

Дослідники теорії інновацій Л.Водачек та О.Водачкова інноваційний процес розуміють як комплексний процес підготовки та послідовного здійснення інноваційних змін, що складається з взаємопов’язаних та взаємообумовлених елементів, результатом якого є інновація як реалізована, використана зміна [9, с. 23].

Б.Санто розглядає інноваційний процес як діяльність, що розпадається на функціональні ділянки (етапи процесу): дослідження, розробки, підготовка виробництва, виробництво та збут, задачею яких є обробка інформації з метою реалізації продуктів розумової праці у вигляді нових виробів або технологій [40, с. 85].

В праці [40, с. 115] розглядається декілька моделей інноваційного процесу. Перша полягає в уявленні інноваційного процесу як сукупність його етапів або складових. Згідно другій – кібернетичній моделі – інноваційний процес представлений комплексною системою, елементи якою знаходяться в постійному зв’язку. Недоліком останньої є характеристика інноваційного процесу як автономної системи обробки інформації. Практична модель розподіляє інноваційний процес на ієрархічні функції: науково-дослідні, техніко-технологічні та комерційні.

Зазначимо, що проблема представлення інноваційного процесу у вигляді моделі пов’язано саме зі складностями відображенням системи прямих та зворотних техніко-економічних зв’язків між його складовими.

С.Глазьєв визначає інноваційний процес як процес створення, розгортання та вичерпання науково-технічного, виробничо-економічного, соціально-організаційного потенціалу нововведень, що представлений фазами фундаментальних та прикладних досліджень, дослідно-конструкторських розробок, освоєння та розповсюдження нововведення [11, с. 197].

В.Соловйовим інноваційний процес розглядається як динамічний процес перетворення ідей в нову (вдосконалену) продукцію, яка користується на ринку попитом. При цьому він вкладає в поняття «інноваційний процес» широкий сенс, включаючи в нього також і етап «життя» ідеї [45, с. 25, 262].

О.Пампура визначає інноваційний процес як сукупність етапів розробки, виробництва та споживання нової продукції, які взаємодіють між собою та засобами виробництва, що застосовуються для її виготовлення, а також технологічними процесами, формами організації виробництва й праці та методами управління на кожному з етапів [35, с. 75].

Схоже розуміння інноваційного процесу висловлюють автори праці [53, с. 25], розглядаючи його як послідовність таких фаз, як фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, технічні розробки, розробки для нових систем виробництва та управління, підготовка дослідно-експериментального виробництва, виробництво та збут.

І.Афонін звужує зміст інноваційного процесу до створення нематеріальних активів підприємств [2, с. 14]. Д.Стеченко, навпаки, надає інноваційному процесу широкий сенс, розуміючи його як вдосконалення збалансованості всіх сфер діяльності, виходячи з того, що інновації включають не тільки технічні та технологічні розробки, а й будь-які зміни, що сприяють поліпшенню діяльності підприємства [47, с. 190]. Але надалі розглядає сутність інноваційного процесу як сукупність взаємопов’язаних етапів науково-дослідних робіт, дослідно-конструкторських робіт, маркетингових досліджень та освоєння продукції [47, с. 194], чим сам собі заперечує.

В праці [5, с. 174] інноваційний процес визначають як динамічний процес зміни одного типу інновацій іншим, що охоплює у рамках нововведення діяльність зі створення, впровадження та використання нового знання, та розглядається як сукупність етапів виробництва інтелектуального продукту, виробництва нововведення та виробництва товарів та послуг. Таким чином, О.Баранов надає інноваційному процесу широке значення, оскільки в структуру інноваційного процесу включає і етапи, які слідують за дифузією нововведення.

Вище наведені точки зору зарубіжних та вітчизняних науковців дозволяють нам зробити висновки, що в теорії на сьогоднішній день відсутній єдиний підхід до розуміння сутності та змісту інноваційного процесу, що гальмує пошук ефективних інструментів управління інноваційним розвитком на макро-, мезо-, та мікрорівні.

У контексті сказаного інтерес являє собою аналіз законодавчої бази, що регламентує інноваційну, наукову та науково-технічну діяльність в Україні. У ЗУ «Про інвестиційну діяльність» [21, ст. 3] інноваційна діяльність розглядається як форма інвестиційної та включає випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології, реалізацію довгострокових науково-технічних програм і т.д., а також фінансування фундаментальних досліджень.

Таблиця 1.1 - Підходи до визначення поняття «інноваційний процес»

Автори	Зміст підходу
Е.Менсфілд	Процес розповсюдження нововведень.
Л.Водачек О.Водачкова	Комплексний процес підготовки та послідовного здійснення інноваційних змін, що складається з взаємопов’язаних та взаємообумовлених елементів, результатом якого є інновація як реалізована, використана зміна.
Б.Санто	Діяльність, що розпадається на функціональні ділянки (етапи процесу): дослідження, розробки, підготовка виробництва, виробництво та збут, задачею яких є обробка інформації з метою реалізації продуктів розумової праці у вигляді нових виробів або технологій.
С. Глазьєв	Процес створення, розгортання та вичерпання науково-технічного, виробничо-економічного, соціально-організаційного потенціалу нововведень, що представлений фазами фундаментальних та прикладних досліджень, дослідно-конструкторських розробок, освоєння та розповсюдження нововведення.
В.Соловйов	Динамічний процес перетворення ідей в нову (вдосконалену) продукцію, яка користується на ринку попитом. Включає в поняття «інноваційний процес» етап «життя» ідеї.
О. Пампура	Сукупність етапів розробки, виробництва та споживання нової продукції, які взаємодіють між собою та засобами виробництва, що застосовуються для її виготовлення, а також технологічними процесами, формами організації виробництва й праці та методами управління на кожному з етапів.

Продовж. табл. 1.1

Д.Черваньов Л.Нейкова	Послідовність наступних фаз: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, технічні розробки, розробки для нових систем виробництва та управління, підготовка дослідно-експериментального виробництва, виробництво та збут.
І.Афонін	Процес до створення нематеріальних активів підприємств.
Д.Стеченко	Вдосконалення збалансованості всіх сфер діяльності, виходячи з того, що інновації включають не тільки технічні та технологічні розробки, а й будь-які зміни, що сприяють поліпшенню діяльності підприємства.
О.Баранов	Динамічний процес зміни одного типу інновацій іншими типами, що охоплює у рамках нововведення діяльність зі створення, впровадження та використання нового знання, та розглядається як сукупність етапів виробництва інтелектуального продукту, виробництва нововведення та виробництва товарів та послуг.
Авторський підхід	З економічної точки зору інноваційний процес на підприємстві (на відміну від нововведень, наприклад, у соціальній або культурній сферах) є інвестиційним процесом, який націлений на кардинальне оновлення продукції підприємства.

У той же час в основному законі, що регулює інноваційну діяльність в Україні, вона трактується як «діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію (вид. авт.) результатів наукових досліджень і розробок та обумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг» [19, ст. 1]. Результат наукових досліджень залежно від форми наукової діяльності може мати фундаментальний і прикладний характер. У ст. 1 ЗУ «Про наукову й науково-технічну діяльність» зазначено, що прикладні наукові дослідження являють собою наукову й науково-технічну діяльність, спрямовану на одержання й використання знань у практичних цілях [20]. Згідно зазначеному вище закону видами науково-технічної діяльності є НДР, ДКР, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові й проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їхнього використання [20, ст. 1]. Отже, наведене вище поняття «інноваційної діяльності» не містить у собі наукову й науково-технічну діяльність, що реалізується на таких етапах інноваційного процесу як НДР і ДКР, а поширюється тільки лише на використання інновацій. У той же час у ЗУ «Про інноваційну діяльність» під інноваційним розуміється продукт, що є результатом науково-дослідної й (або) дослідно-конструкторської розробки, тобто мається на увазі наявність науково-технічної складової в понятті «інноваційний». Також і інноваційний проект розглядається як комплекс документів, що визначає процедуру й комплекс всіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) по створенню (вид. авт.) і реалізації інноваційного продукту й (або) інноваційної продукції [19, ст. 1]. Отже, комплекс заходів щодо реалізації інноваційного проекту охоплює й створення інноваційного продукту, тобто етапи НДР і ДКР інноваційного процесу.

З огляду на широту поняття «інновація», що також включає послуги, організаційно-технічні рішення інноваційного характеру та, відповідно, виникаючу розмаїтість видів інноваційної діяльності, вважаємо, що базове поняття «інноваційна діяльність підприємства» повинно включати науково-технічну складову. Це, насамперед, дозволить використовувати в державній інноваційній політиці диференційований підхід до підтримки та стимулювання підприємств як основних суб'єктів національної інноваційної системи, що повинен враховувати повноту, цільовий характер і масштабність інноваційних процесів, реалізованих на підприємстві. Так, пріоритетними в інноваційному середовищі повинні вважатися підприємства, що забезпечують реалізацію всіх етапів інноваційного процесу, включаючи НДР та ДКР. Такий підхід забезпечить:

• формування адекватної системи пільг для реалізації науково-технічного потенціалу підприємств;
  
• класифікацію суб'єктів інноваційної діяльності з погляду на їх пріоритетність;
  
• розвиток конкурентного внутрішнього ринку технічних і технологічних інновацій;
  
• інтеграцію наукової, технічної й виробничої діяльності.
  

Таким чином, розгляд інноваційної діяльності в рамках «використання і комерціалізації» позбавляє її зміст науково-технічної основи. Як наслідок, інноваційна політика держави орієнтує підприємство тільки на впровадження інноваційної техніки та технологій, але не на її розробку і освоєння, тобто на формування науково-технічного базису інноваційного розвитку. Викладене вище дозволяє зробити висновок про те, що сучасна політика держави в сфері нововведень регламентує псевдоінноваційні орієнтири розвитку.

Зазначимо, що деякі сучасні науковці у своїх дослідження виходять з необхідності врахування тісного взаємозв’язку між інноваційною та технологічною політикою у формуванні загальної стратегії розвитку вітчизняної економіки. Але, слід відзначити, що і у вирішенні даного питання спостерігаються суттєві розбіжності. Так, В.Шандра вважає, що «…інноваційна політика є надбудовою технологічної політики…» [54, с. 92]. О.Попович, вказуючи на нероздільність понять науково-технологічної та інноваційної політики, у своїх міркуваннях виходить з того, що науково-технологічна політика повинна включати також і інноваційну [38, с. 72]. В цілому погоджуючись з думкою О.Поповича, у подальших міркуваннях будемо виходити з того, що науково-технічна та технологічна діяльність за своєю суттю є носієм «інноваційного імпульсу», тобто спрямована на створення чогось нового або вдосконаленого, і в сукупності з етапами комерціалізації науково-технічного продукту, що забезпечують одержання економічного результату, становить інноваційну діяльність підприємства. Таким чином, науково-технічна діяльність являє собою змістовну частину НТП, представлену взаємообумовленим розвитком науки і техніки, а інноваційну діяльність варто розуміти як економічну форму реалізації НТП, що забезпечує створення науково-технічного продукту й подальшу його реалізацію у формі інноваційної продукції. Економічний зміст НТП, на думку О.Пампури, полягає в реформуванні управління використанням інновацій на виробництві. При цьому ефективне застосування досягнень НТП у виробництві повинне бути спрямоване не тільки на зменшення строків технічного оновлення, а, у першу чергу, на підвищення економічної та соціальної ефективності, екологічної безпеки [35, с. 22].

Слід зауважити, що на сьогодні увага вчених-економістів, головним чином, зосереджена на дослідженні інноваційних процесів як на об’єкті державного регулювання [5, 17, 37 та ін.]. Залишаються поза увагою дослідників проблем інноваційного розвитку внутрішні механізми організації інноваційних процесів безпосередньо на підприємстві, що суттєво впливає на здатність вітчизняних підприємств реалізовувати існуючий, точніше сказати, збережений з радянських часів, науково-технічний та інноваційний потенціал.