Тарасов В.І., к ф. н., Трофимова В. В., к е. н

Вид материала

Содержание

Таблиця 1. Моделі економічного розвитку, реалізовані у другій половині ХХ ст. (еволюційний підхід)

Подобный материал:

Тарасов В.І., к.ф.н., Трофимова В.В., к.е.н.,

Кримський інститут бізнесу

СПІВВІДНОШЕННЯ КЛЮЧОВИХ КОМПОНЕНТ В МОДЕЛЯХ РОЗВИТКУ КРАЇН

У другій половині ХХ ст. після другої світової війни мета майбутніх світових лідерів була різною: США однозначно прагнули досягти світового лідерства; європейські країни - відновлення людського та економічного потенціалу й забезпечення стабільності та безпеки розвитку, Японія - забезпечення найвищих темпів економічного зростання та входження до ряду країн-лідерів. Амбітні плани на етапі зародження висхідної хвилі економічного циклу надали поштовх до формування планів (програм або стратегій) та моделей економічного зростання на основі віднайдених закономірностей між основними макроекономічними показниками, які мали чіткий кількісно-виражений зв’язок. Наведемо основні моделі економічного розвитку, що виявилися ефективними та були успішно реалізовані у другій половині ХХст. (табл. 1).

Таблиця 1.

Моделі економічного розвитку, реалізовані у другій половині ХХ ст. (еволюційний підхід)

№ пп	Модель економічного розвитку	Зміст моделі	Період реалізації моделі країнами
1.	Модель лінійних стадій розвитку	Кожна країна додержується певної послідовності стадій економічного зростання, наслідуючи економічну політику та реалізуючи механізми розвитку провідних країн	1950-1960 рр. імітаційний капіталізм в Японії країни, що розвиваються
2.	Модель структурних перетворень	Основою розвитку є систематична структурна перебудова економіки	Періодично вдаються до цього всі країни світу. Найяскравіший приклад – розвиток постсоціаліс-тичних країн у 1990 рр. Модель «перелітних птахів» країни Південно-Східної Азії з 1970 рр. Сучасні структурні перетворення у провідних країнах в контексті становлення економіки знань.
3.	Модель зовнішньої залежності	Переважає дія екзогенних чинників розвитку (міжнародна публічна допомога, спрямована на розвиток країни через розвинені ринкові інститути)	1980 -1990 рр. країни, що розвиваються (Аргентина, Бразилія, Мексика)
4.	Модель інтервенціоналізму	Переважає дія екзогенних чинників розвитку	Ірландія 1960-1990 рр. Тайвань 1960-1980 рр.
5.	Неокласична модель вільного ринку	Абсолютизація ринкових компонентів (лібералізація, приватизація, монетарні важелі регулювання)	1980 рр., провідні капіталістичні країни (тетчерізм, рейганоміка) 1990 рр. країни «Вашингтонського консенсусу» (Аргентина, Бразилія, Мексика) Країни Східної Европи
6.	Модель ендогенного зростання	Превалюють внутрішні чинники у економічному розвитку, з елементами мобілізації	Країни ЄС, Японія після Другої світової війни ОАЕ друга половина ХХ ст. – до нині
7.	Модель загального добробуту або соціально-оруєнтована економіка	Високий рівень державного регулювання з метою досягнення високих стандартів соціального забезпечення	Німеччина після ІІ світової війни Скандинавські країни
8.	Модель державно керованої економіки	Провідна роль держави в економічному розвитку.	Азійські країни у другій половині ХХ ст.
9.	Інноваційна модель економічного розвитку	Запровадження інновацій як основного чинника розвитку	Технологічне лідерство США з 1950-х рр. донині Технологічне партнерство Ізраїль з 1960 рр., технологічна імітація Японія з 1960-х рр., у ХХІ ст. прагне досягти технологічного лідерства. Модель «перелітних птахів» країни Південно-Східної Азії з 1970 рр.

Складено авторами.

Аналіз змісту наведених моделей дозволяє зробити висновки, що акцент в них на одній або декількох складових в умовах економічної еволюції та глобальних трансформацій веде до закономірному результату: неможливості в рамках однієї моделі втілити усю складну економічну реальність. Підтвердженням цього є чимало фактів з реальної практики економічного розвитку країн, зокрема, й модель економічного розвитку Китаю, який у певні періоди другої половини ХХ ст. одночасно використовував дві протилежні моделі розвитку: інтервенціональну - у портових містах та ендогенну – у внутрішніх регіонах.

Економічну модель США прийнято вважати ліберальною, що спирається на класичну теорію, що абсолютизує механізм ринкового саморегулювання. Проте, таке спрощене уявлення про цю модель у вітчизняній економічній науці пов’язано із відсутністю досвіду функціонування ринкової економіки, адже ринкова складова є лише однією з багатьох. А її популярність є лише наслідком реалізації глобального проекту щодо втілення у менш розвинених країнах моделей Вашингтонського консенсусу, основна концепція якого полягає у спотворенні конкурентного середовища внутрі країн з метою створення умов для транснаціонального захвату ринку американськими компаніями.

В національній економічній моделі США активно використовувались всі три механізми: забезпечення повноцінного ринкового саморегулювання внутрі країни, активна транснаціоналізація з метою ефективної світової експансії та потужне державне регулювання, яке дозволяло мирно співіснувати обом механізмам та забезпечувало розвиток громадянського суспільства в країні. Називати модель США ліберальною можна виключно по відношенню до внутрішньої ринкової складової її розвитку. Виступаючи гарантом демократії, держава забезпечувала формування потужного класу платоспроможних, вільних у своєму виборі споживачів зі зростаючими потребами, без яких неможливий розвиток капіталістичної системи та поява яких є продуктом її еволюції. Д. Коутс називає модель США «капіталізмом першої хвилі індустріалізації», в якій історично протягом тривалого періоду часу ендогенним шляхом склалися капіталістичні відносини, адекватна соціальна структура та ринкові механізми накопичення та алокації ресурсів, на відміну від європейських країн, які він відносить до «другої хвилі капіталістичної індустріалізації», де держава відігравала провідну роль в становленні капіталістичних відносин [1, 226-227]. Дискусії навколо класифікаційних ознак та кількості моделей у світі активно точаться до сьогодні. Найбільш відомі підходи до типізації моделей представлені в табл. 2.

Таблиця 2.

Існуючи підходи до типізації моделей економічного розвитку

(еволюційний підхід)

Д. Лодж та Л. Туроу [3]	Англосаксонська модель капіталізму (США, Великобританія) та комунітарна (Європа, Японія) за критеріями соціально-культурних та політико-правових особливостей даних груп країн.
М. Шніцер [4]	Ліберальна, соціально-ринкова та керована ринкова державно-капіталістичні моделі за критерієм співвідношення ринкового саморегулювання та державного регулювання.
В. Баумоль, Р. Літан та К. Шрам [5]	Підприємницька, монополістична, державно-керована та олігархічна моделі капіталізму за низкою критеріїв, основні з яких співвідношення ринкового саморегулювання та державного регулювання, структура власності та корпоративна система.
У. Бекер [6]	Чотири ідеальні типи (ліберальна, державна, корпоративна, мезо-комунітарна)
Д. Соскіце [7], Дж. Понтюссон [8]	Поділ моделей лише на два типи: ринкові та координовані
П. Катценштейн [9]	ліберальна, державна, корпоративна моделі відповідно до критерію організації груп інтересів
Г.Еспрінг-Андерсен [10]	Ліберальна, соціально-демократична та консервативна держава добробуту на основі критерію розвиненості соціальної складової.
Ф. Прайор[11]	Англо-американський, скандинавський та середземноморський кластери за рядом економічних критеріїв.
А.С. Філіпенко [12]	Економічну систему розвинутих кран пропонує трактувати як модель синергетизму, перехідну економічну систему як модель транзитивізму, а економічну систему країн, що розвиваються, як модель дивелопменталізму.
Ю.М. Пахомов [13]	Вирізняє модель державного капіталізму – модель держави-нації, в реалізації якої домінують ідеї сильної держави й яка є ефективною в період становлення економіки, та модель ліберального капіталізму – модель нації-держави, в якій добробут виступає чинником внутрішньої інтеграції (наприклад, США).

Складено авторами.

Державне регулювання США ґрунтувалось на визначеному Й. Шумпетером принципі еволюційної теорії, згідно з якою «помилкою державної політики є спроба змушувати великий бізнес працювати так, як би дана галузь працювала в умовах досконалої конкуренції» [2, 153]. Потужна система державного регулювання США виявилася достатньо зрілою для розмежування ринкового середовища та транснаціонального конкурентного середовща. Захищаючи сприятливе конкурентне вільне середовище внутрішнього ринку державна машина спрямовувала дію механізму транснаціоналізації в напрямку світової експансії, розгорнувши величезну організаційну-методологічну роботу щодо формування моделі власного економічного розвитку.

Європейські країни відповідно до своєї мети, в центрі якої була конкретна людина, основну увагу сконцентрували на розвитку механізму державного регулювання, завдяки чому змогли досягти світового лідерства по рівню соціального забезпечення. При цьому механізми ринкового саморегулювання та транснаціоналізації розвивались нерівномірно в різних країнах та й досі зберігають значні відмінності. Японія відповідно до мети паритетного входження в ряди країн-лідерів, мобілізувала систему державного регулювання на зміцнення механізму транснаціоналізації, при цьому, на відміну від США, значної уваги розвитку ринкових механізмів внутрі країни не приділялось. Отже, головне те, що кожна з цих країн скористалась унікальною конфігурацією механізмів розвитку, досягла у другій половині ХХ ст. поставленої для себе мети. Відмінності в обраних механізмах забезпечення самодостатності зумовили й виникнення кількісно-якісно відмінностей моделей.

Blog

Тарасов В.І., к ф. н., Трофимова В. В., к е. н

Содержание