Концепція побудови системи управління товарними запасами в ієрархічних системах

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

Концепція побудови системи управління товарними запасами в ієрархічних системах.

Наша держава вже тривалий час знаходиться в стані нестабільної економіки. Це пов’язано з різними причинами: політична ситуація, перехід до нових форм господарювання, наслідки адміністративного управління економікою, втручання держави в економічну ситуацію та інше. Об’єктивно, в таких умовах найбільш рентабельні галузі, в яких період обороту капіталу мінімальний. Торгівля відноситься саме до таких галузей і є дуже привабливою в ситуації, що склалася, завдяки високому рівню рентабельності. В такій ситуації товарні запаси виконують певні специфічні функції:

забезпечують неперервність розширеного виробництва і обігу, в процесі яких відбувається систематичне утворення і витрачання оборотних коштів;
задовольняють платоспроможний попит населення, оскільки вони є формою товарної пропозиції;
характеризують співвідношення між обсягом та структурою попиту і товарної пропозиції.

Суть товарних запасів визначена ще К.Марксом в "Капіталі". Він показав, що основна роль товарних запасів забезпечення неперервності процесу відтворення, а також реалізація додаткової вартості.

Необхідність утворення товарних запасів, як і виробничих, викликана такими причинами: неперервністю процесів обігу; сезонністю виробництва і споживання; нерівномірністю розміщення виробництва і районів споживання; не передбачуваними коливаннями попиту і ритму виробництва; необхідністю перетворення виробничого асортименту в торговельний; необхідністю утворення страхових резервів тощо.

Товарні запаси класифікують за різноманітними ознаками [25, 40, 41, 56, 100, 110, 112, 127]. Так, в залежності від особливостей обігу, є товарні запаси поточного зберігання, призначені для задоволення повсякденної потреби торгівлі в безперебійному продажу товарів для населення, а також запаси товарів сезонного накопичування і дострокового завозу, що пов'язано із сезонністю виробництва і споживання окремих товарів, з умовами їх транспортування в окремі райони країни. Деякі класифікації торгових запасів представлені в додатку А.

Внутрішні зміни і зовнішні суперечності торговельної системи так чи інакше пов'язані з товарними запасами, що вказує про необхідність наукового підходу до управління ними.

Очевидно, що в торгівельній діяльності запаси забезпечують отримання прибутку. Власник підприємства змушений створювати запаси, оскільки інакше збільшаться витрати або зменшиться прибуток. Запаси і фінансові ресурси можуть також розглядатися як взаємозамінні чинники. Звідси витікає, що запаси створюються, коли вони забезпечують вищу рентабельність у порівнянні з тими випадками, коли капітал використовується в альтернативний спосіб [40, 41, 56, 129].

К.Д.Ерроу [118] розглядаючи створення запасів, виділив три мотиви, які спонукають до зберігання грошової готівки і пов'язані з кейнсіанським аналізом потреби в грошах:

необхідність здійснення торгових операцій;
обережність;
спекуляція.

Майже будь-яку причину, яка спонукає до створення запасів, можна віднести до одного з трьох розглянутих мотивів і, таким чином, можна сказати, що головним мотивом є отримання прибутку [110].

Основним питанням завжди є обсяг закупок. Статистичні методи регулювання параметрів замовлення добре працюють за наявності масивів накопичених даних і стаціонарності попиту на достатньо тривалому інтервалі часу.

Проте, для більшості сучасних компаній, діючих в умовах динамічно змінного середовища, майже не виконуються умови стаціонарності, і, особливо, незмінності товарного асортименту, що істотно обмежує застосовність статистичних моделей контролю динаміки запасів. Крім того, статистичні методи припускають анонімність покупця, а також відсутність можливості активно з'ясовувати наміри клієнтів або навіть впливати на їх поведінку.

Таким чином, рішення про закупівлю ухвалюється в основному на підставі статистичних спостережень за динамікою запасів, а не на даних, одержаних в результаті індивідуального аналізу історії взаємостосунків або безпосереднього контакту з клієнтами, що істотно підвищує передбачуваність обсягів продаж в короткостроковій перспективі.

Управління товарним або матеріальним потоком здійснюється, як правило, способами, заснованими на двох принципово різних підходах. Перший підхід отримав назву "штовхаюча система", а другий - система, що "тягне (тягнуча)" [71].

Точніші прогнози обсягу збуту, які узагальнюють різні домовленості з клієнтами і спостереження за їх поведінкою, дозволяють компанії істотно поліпшити якість управління запасами за рахунок доповнення "статистичних" ("штовхаючих") моделей планування замовлень системами, що "тягнуть". Достатньо відзначити модель DRP (Distribution Requirements Planning), вживану в системі BAAN – моделі поповнення запасів на основі обробки сукупності заявок дистриб'юторів.

Зупинимось на деяких особливостях оптової торгівлі. Після розпаду СРСР була втрачена централізована система оптової торгівлі, яка діяла на той час. Ця ланка бізнесу почала будуватися майже з нуля, що зумовило довгий термін її становлення та вдосконалення. Головною проблемою в оптовій торгівлі, як і в цілому в економіці, залишилась проблема браку обігових коштів. Її вирішення можна знайти за допомогою раціонального управління товарними запасами, яке спрямоване на підвищення рентабельності та швидкості обігу вкладеного капіталу. Воно передбачає на стадії формування товарних запасів - контроль рівня товарних запасів та обґрунтування оптимального обсягу замовлень, на стадії реалізації товарних запасів – зміну обсягів та причин їх створення та розробку політики реалізації наднормових товарних запасів. Оптова торгівля передує роздрібній. В результаті оптового продажу товари не переходять у сферу особистого споживання, вони або надходять у виробниче споживання, або продаються сфері роздрібної торгівлі для реалізації споживачам. Таким чином, оптовий товарообіг являє собою сукупний обсяг продажу товарів виробничими і торговими підприємствами, а також посередниками, консалтинговими агенціями для подальшої реалізації.

Крім торговельних, оптова торгівля виконує й інші важливі функції:

інтегруючу – для забезпечення взаємозв'язків між партнерами-виробниками, між продавцями і покупцями – для знаходження оптимальних каналів збуту продукції;
оцінюючу – для визначення рівня суспільно необхідних витрат праці через ціноутворення;
організуючу і регулюючу – для забезпечення раціональної побудови і гармонійного функціонування економічної системи за допомогою структурних змін [3,25].

Макроекономічні функції оптової торгівлі трансформуються на мікрорівні в різноманітні підфункції. Серед них можна назвати такі:

функція економічної інтеграції територій;
функція перетворення виробничого асортименту в торговий;
функція формування запасів для страхування від змін попиту на товари;
функція зберігання;
функція доопрацювання, підвищення якості, фасування і упаковки;
функція кредитування своїх клієнтів;
функція маркетингових досліджень ринку і реклами.

Функції оптової торгівлі можна поділити умовно на дві частини: традиційні – головним чином організаційно-технічні (організація оптової торгівлі, складування, моніторинг і зберігання запасів, асортиментна політика, транспортування тощо) і нові, що виникають під впливом розвитку ринку [126, 127].

На наш погляд використання вищеописаних моделей ("тягнучих" та "штовхаючи") в чистому вигляді можливі тільки для компаній, які працюють "на замовлення" для всіх асортиментних позицій. Тому на практиці для кожної компанії, виходячи з особливостей її торгово-закупівельної діяльності, доцільно будувати індивідуальну систему планування і управління запасами, яка об’єднує ці підходи. Причому, до переліку ефективних прийомів, що дозволяють вирішити важливу задачу управління запасами, може включатися і така універсальна техніка управління ресурсами, як бюджетування. Застосування бюджетування як ефективного засобу оперативного планування об'ємів реалізації, закупівель і запасів істотно підвищує точність прогнозу, оскільки кожен менеджер займається цим у тій сфері, де він найбільш компетентний.

Зазначимо, що для того, щоб система бюджетування почала працювати, необхідно ретельно продумати систему оцінювання і стимулювання менеджерів залежно від виконання задекларованих ними бюджетних показників.

Дані обставини зумовили появу нової управлінської концепції, заснованої на системному і ситуативному підході як взагалі до управління, так і до управління запасами. Новизна цього концептуального підходу полягає в тому, що підприємство розглядається як відкрита соціально-економічна система, успішне досягнення цілей якої можливе тільки за максимальної пристосованості до змін свого зовнішнього оточення економічного, політичного, демографічного, соціального тощо. В рамках описаного підходу сформувався науковий напрям в області використання і управління потоковим процесом, який отримав назву – логістика [110].

Виникнувши як концепція, в основі якої була ідея системної оптимізації матеріальних, інформаційних і фінансових потоків для досягнення поставлених цілей, пізніше логістика сформувалася в окремий науковий напрям в області управління потоковими процесами. З позиції логістичного підходу теорія і практика управління запасами істотно змінилась. З’явились нові наукові дослідження, в яких управління запасами торгових ресурсів на підприємстві розглядається як раціональна діяльність у загальному процесі функціонування логістичної системи.

Логістичний підхід до управління запасами матеріальних ресурсів розглядається в роботах Е. Маті, Д. Тіксьє [75], О.А. Новікова, А.І. Семененко, З.А. Уварова [92] та інших [6,28,92,103,105,132].

Розвиток принципів господарювання, орієнтованих на економіку ринкового типу, змусив підприємства адаптуватися до нових умов і, по можливості, використовувати давно напрацьовані в цивілізованих країнах елементи ринкової економіки, а також інструментарій, який забезпечує ефективну роботу підприємства в умовах ринку. Одним з таких інструментів і є логістика, що дозволяє ринковим суб'єктам формувати успішну стратегію забезпечення своєї конкурентної переваги. Особливо актуальним такий інструмент стає в умовах вступу до міжнародної господарської спільноти, інтернаціоналізації підприємницької діяльності, посилення конкурентної боротьби за ринки збуту, великої кількості науково-технічних і технологічних інновацій, а також зсувом пріоритетів у бік поліпшення якісних характеристик діяльності підприємства, складності і непрогнозованості зовнішнього середовища.

Логістика є новим підходом до руху товару в сферах виробництва і обігу, який протиставляє практиці розподіленого управління операціями в цих сферах методику управління, згідно з якою всі операції в логістичній системі плануються, реалізуються і контролюються в рамках єдиної організаційно - управлінської системи.

Згідно з логістичним підходом, управління товарними потоками і, відповідно, запасами здійснюється на основі канального методу. Більшість виробників пропонує свої товари ринку через посередників, кожний з них прагне сформувати власний канал розподілу. Канал розподілу сукупність фірм, які допомагають передати комусь іншому право власності на конкретний товар або послугу на їх шляху від виробника до споживача [110]. Канал розподілу це шлях, по якому товари рухаються від виробників до споживачів. Завдяки цьому усуваються тривалі розриви в часі, місці і праві власності, які відділяють товари і послуги від тих, хто хотів би ними скористатись [53].

На основі вищесказаного ми можемо дати таке визначення логістичному каналу розподілу це сукупність незалежних юридичних або фізичних осіб, що беруть участь в процесі просування товару від виробника до споживача, а також супутній цьому руху сервіс; це система господарських зв'язків між компаніями, що беруть участь в процесі купівлі-продажу продукції та послуг.

З економічної точки зору завдання торгових посередників полягає в трансформації асортименту продукції, що випускається виробником, в асортимент товарів, необхідних споживачам. Виробники у величезних кількостях випускають обмежений асортимент продукції, а споживачам необхідний широкий асортимент товарів у невеликих кількостях. Виконуючи функції каналу розподілу, посередники спочатку купують у багатьох виробників велику кількість товару. Потім вони дроблять цю сукупність на частини, що включають весь асортимент продукції, необхідної споживачам. Таким чином, посередники відіграють важливу роль у забезпеченні відповідності між попитом і пропозицією.

Виходячи із вищесказаного, для того, щоб збут був успішним, необхідно мати мережу посередників. Відносно них фірма-виробник повинна дотримуватися такої політики:

1. персонал посередника слід розглядати як частину власного;

2. винагорода повинна стимулювати активну роботу посередника;

3. навчання персоналу посередника правильним прийомам роботи сприяє підвищенню ефективності збуту;

4. зв'язок з посередниками повинен бути регулярним і підтримуватися на достатньо високому рівні.

Канали розподілу або посередники можуть використовувати різні методи збуту. [67,82,110]. Найбільш повну, на наш погляд, їх класифікацію наведено в додатку Б. Фірма, яка збільшує кількість каналів розподілу, отримує такі переваги перед конкурентами:

зростає ступінь обхвату ринку;
знижується рівень загальних витрат;
підвищується рівень якості продажу, оскільки в новому каналі, як правило, враховуються незадоволені потреби споживачів.

Прикладом таких розподільчих мереж в Україні можуть слугувати, наприклад, фірми, які займаються торгівлею побутовою технікою (таб.1.1).

Таблиця 1.1.

Найбільші торговельні мережі побутової та професійної техніки в Україні

Мережа	Місце розташування головного офісу	Кількість магазинів в мережі, од.	Кількість міст, де розташовані магазини
Фокстрот	Київ	209	103
Ельдорадо	Москва	103	58
АБВ-Техніка	Дніпропетровськ	32	20
Домотехніка	Київ	20	9
MWM Group	Київ	11	5
МКС	Харків	6	2
Техномаркет	Київ	27	10
Ост-Вест	Запоріжжя	20	8
Вікотек Світ електроніки	Київ	24	21

Джерело: газета «Бізнес» та інші публічні джерела.

Як бачимо, майже кожна з цих компаній має розгалужену мережу посередників та регіональних представників, які й утворюють канали збуту. Вони безпосередньо впливають на швидкість, час, ефективність переміщення і збереження продукції під час її доставки від виробника до кінцевого споживача.

Між учасниками одного каналу, а також між різними каналами, можуть спостерігатися і різний ступінь співпраці, і конфлікти, і конкуренція. Співпраця, зазвичай, зустрічається між членами, що входять до складу одного каналу. Виробники, оптовики та роздрібні торговці допомагають один одному і їх співпраця приносить усім більше прибутків, ніж кожен з них міг би отримати окремо (синергетичний ефект). Завдяки співпраці вони дістають можливість гостріше відчути, краще обслужити і повніше задовольнити цільовий ринок.

Конкуренція виникає між фірмами і системами, що намагаються обслуговувати одні і ті ж цільові ринки. Наприклад, універмаги, магазини знижених цін і підприємства роздрібної торгівлі, які торгують за каталогами - конкуренти в боротьбі за гроші покупців електропобутових приладів. У результаті такої конкуренції споживач повинен одержати ширший товарний вибір, діапазон цін і послуг.

Все це викликає необхідність створення великими торговельними підприємствами вертикальних каналів розподілу, де виробник та посередники діють як одна, єдина система. Проблема управління такими каналами розподілу полягає в тому, що посередницькі структури, які займають проміжне становище між виробниками і споживачами, віддають перевагу більш тісним контактам із споживачами. Більшість посередницьких структур хоче, щоб виробники доводили матеріальні потоки до них і не втручалися в логістичні процеси на подальших етапах переміщення цих потоків. Підставою для цього служить те, що нерідко на практиці виробники товарної продукції ставляться до логістичних посередників гірше, ніж до кінцевих споживачів, запити, мотивація і очікування яких вивчаються і задовольняються. Таким чином, потреби проміжних структур часто ігноруються.

Для подолання таких проблем необхідна побудова багаторівневої ієрархічної системи, де виробник і посередники об’єднані однією ціллю, разом працюють на загальний результат, але мають певну свободу дій.

Багаторівневі ієрархічні системи дотепер залишаються недостатньо дослідженими [7, 75, 76]. Можна стверджувати, що вивчення цих проблем було недостатньо направлене на створення теоретичних основ для дослідження ієрархій. Можна навіть сказати, що важливість і поширеність багаторівневих систем ще не досить добре усвідомлені [76, 132].

Використання теорії ієрархічних систем в управлінні запасами торговельних підприємств зумовлене самими основами цієї теорії: вона акцентує увагу на ієрархічних структурах у вигляді організаційних блок-схем класичної теорії; ієрархічне розташування елементів, що ухвалюють рішення, розглядається як одна з найважливіших характеристик системи; вона розглядає учасника як підсистему, яка бере участь в ухваленні рішення (або обранні мети);в ній явним чином враховуються рівні задоволення і розбіжності між дійсними і операційними цілями; вона явним чином враховує той факт, що найважливіша особливість економічної системи її «організуюча» роль у налагодженні взаємного зв'язку підсистем, що ухвалюють рішення [106]. Аналіз ієрархій, оскільки він заснований на математичних методах [74, 82, 80, 81, 89, 168], перш за все пов'язаний з такими структурними аспектами економічної системи, як комунікація, управління, координація тощо.

Однією з найважливіших цінних властивостей ієрархічної системи управління є можливість розподілу функцій управління за рівнями системи, прийняття рішень стосовно різних завдань у підрозділах різного рівня. Це дає змогу зосередити розв’язання стратегічних завдань на вищих рівнях управління, де їх розв’язання найбільш ефективне. Тактичні завдання залежно від їхньої складності та необхідних ресурсів можуть розв’язуватися на нижчих рівнях, що забезпечує оперативність прийняття рішень, і здебільшого — вищу точність.

В ієрархічних системах управління підсистемами нерідко здійснюється в умовах неповної інформації, коли підсистемі вищого рівня можуть бути не повністю відомі цілі та обмеження підсистем нижчих рівнів.

На відміну від концептуально простіших (хоча і технічно досить складних) систем ухвалення рішення з багатьма змінними, завдяки самій природі таких багаторівневих багатоцільових систем, елементи верхнього рівня, хоча і обумовлюють цілеспрямовану діяльність елементів нижніх рівнів системи, але не повністю керують нею. Елементам нижчих рівнів має надаватися певна свобода у виборі їх власних рішень; ці рішення можуть бути (але не обов'язково будуть) тими рішеннями, які вибрав би верхній рівень. Така свобода дій — відмінна риса соціальних або економічних багаторівневих систем. У таких випадках стають неефективними методи математичного програмування.

Підкреслимо, що іншою характерною особливістю ієрархічних систем є наявність спільної цілі для всієї системи і окремих цілей для підсистем. Ці цілі не завжди збігаються, а іноді навіть суперечать одна одній або конкурують між собою. Отже, існує реальна небезпека того, що деяка підсистема, намагаючись досягти поставленої перед нею мети, може діяти всупереч спільній цілі системи.

Роль вищої адміністрації визначається як роль «організатора» процесу, який об'єднує в ціле приватні стратегії елементів нижніх рівнів. Проте вище керівництво залишається «архітектором» стратегії, оскільки, по-перше, визначає базові орієнтири розвитку, а по-друге, створює умови, за яких протікає процес стратегічного планування. Саме тому вироблення остаточної стратегії розвитку здійснюється в ітеративному режимі. Ітеративне планування вимагає вищої культури стратегічного мислення як у вищого керівництва, так і у керівників нижчого рівня [7, 112, 169].

У [76] детально аналізується і стверджується, що у створених людиною системах ухвалення рішень ресурси, які витрачаються, можуть бути оптимально використані тільки в тому випадку, коли елементам нижніх рівнів надана певна свобода. А для цього повинен бути створений компромісний механізм ухвалення рішень між елементами різних рівнів.

На наш погляд, інструментом аналізу ієрархічних систем, як соціального, так і економічного характеру може слугувати теорія активних систем. Теорія активних систем (ТАС) розділ теорії управління соціально-економічними системами, який вивчає властивості механізмів їх функціонування, обумовлені проявами активності учасників системи. Основним методом дослідження в ТАС є теоретико-ігрове та імітаційне моделювання. За тридцять років її розвитку в ТАС було розроблено, досліджено і впроваджено багато ефективних організаційних механізмів, відповідні моделі і методи знаходять застосування для розв’язання широкого кола задач управління в економіці і суспільстві, від управління технологічними процесами до ухвалення рішень на рівні регіонів і країн.

Згідно зі своїми підходами і використовуваними методами дослідження, теорія активних систем надзвичайно тісно пов'язана з такими розділами теорії управління соціально-економічними системами, як теорія ієрархічних ігор (або інформаційна теорія ієрархічних систем) [14, 39, 42, 44, 64, 65], теорія контрактів (theory of contracts) та іншими. Розробка теоретичних і прикладних моделей ТАС детально висвітлюється в [9, 16].

Загальне уявлення про проблематику ТАС можна одержати з огляду [8, 15, 22], що містить докладну бібліографію. Повний і детальний виклад теоретичних результатів приведено в [19, 111], монографіях [13, 86, 87, 91, 114], прикладні моделі описані в [8, 10].

Загальне формулювання задачі управління деякою (пасивною або активною) системою має такий вигляд. Стан системи описується змінною

, що належить допустимій множині А. Стан системи в даний момент часу залежить від керуючих дій

. Це означає, що на множині

задано функціонал

, який визначає ефективність функціонування системи з точки зору керуючого органу. Величину

 назвемо ефективністю управління. Задача керуючого органу полягає у виборі такого допустимого управління, яке максимізувало б значення його ефективності за умови, що відома реакція

системи на управляючі дії:

.

Для пасивної (наприклад, технічної) системи залежність

є, фактично, моделлю системи керованого об'єкту, що відображає закони її функціонування. Для динамічної системи ця залежність може бути розв’язком системи диференціальних рівнянь, для деякого чорного ящика результатом експериментів. Загальним для всіх пасивних систем є їх "детермінізм": з точки зору управління - як відсутність у керованого об'єкту свободи вибору свого стану, власних цілей, засобів їх досягнення і можливості прогнозувати поведінку керуючого органу.

По-іншому це відбувається в активних системах (АС), тобто системах, в яких керованим суб'єктам (точніше кажучи, хоча б одному суб'єкту) притаманна властивість активності, зокрема свобода щодо вибору свого стану. Крім можливості вибору стану, елементи АС мають власні інтереси і переваги, тобто здійснюють вибір стану цілеспрямовано (в іншому разі їх поведінку можна було б розглядати як пасивну). Відповідно конкретизується і модель системи

, яка повинна враховувати прояви активності керованих суб'єктів.

Прояви ці описуються таким чином: вважається, що керовані суб'єкти прагнуть до вибору таких своїх станів (стратегій), які є якнайкращими з погляду їх переваг при заданих або прогнозованих значеннях управляючих дій. Управляючі дії, в свою чергу, залежать від станів керованих суб'єктів. У такому випадку задача управління зводиться до сформульованої вище вибрати оптимальне управління

, що максимізує ефективність. Іншими словами, необхідно знайти

.

У більшості моделей теорії активних систем досліджуються системи АС типу «віяла», що складаються з керівного органу центру на верхньому рівні ієрархії і підлеглих йому керованих суб'єктів активних елементів (АЕ) на нижньому рівні (рис1.1). Таку модель назвемо базовою.

Рис. 1.1. Базова дворівнева АС типу «віяла».

Модель АС характеризується такими параметрами:

1. склад АС сукупність суб'єктів і об'єктів, що є елементами системи (надалі для їх ідентифікації будемо використовувати термін "учасники АС");

2. структура АС сукупність інформаційних, керівних та інших зв'язків між учасниками АС, включаючи відносини підлеглості і розподіл прав ухвалення рішень;

3. порядок функціонування послідовність отримання інформації і вибору стратегій учасниками АС;

4. кількість періодів функціонування відображає наявність або відсутність динаміки (одноразовості або багатократності вибору стратегій (станів) учасниками АС впродовж аналізованого періоду часу);

5. переваги учасників системи, які на підставі принципів раціональної поведінки визначають залежність стану системи від управляючих дій і критерій ефективності управління;

6. допустима множина станів (стратегій) учасників АС відображає індивідуальні та загальні для всіх учасників обмеження на вибір станів, що накладаються економічним середовищем, використовуваною технологією тощо;

7. інформованість учасників та інформація, якою володіють учасники АС на момент ухвалення рішень.

АЕ здатний вибирати деякі дії

, а під впливом обставин реалізується результат діяльності

, де

множина можливих результатів діяльності. Зв'язок між дією АЕ

і результатом його діяльності

може мати складну природу і описуватися розподілами ймовірності, нечіткими функціями тощо. У ТАС передбачається, що АЕ має можливість порівнювати різні результати діяльності.

Переваги елементів задаються цільовими функціями. У разі, коли система має єдиний активний елемент, його цільову функцію визначаємо, як

.

Поведінка агента базується на концепції раціональної поведінки, яка визначається як елемент множини

.

Змістовно, раціональним вважається вибір АЕ дій, що максимізують його цільову функцію і приводять до результатів діяльності, які мають максимальну корисність для вищого рівня ієрархії. У випадку, коли активних елементів більше одного, необхідно враховувати їх взаємний вплив у цьому разі виникає гра.

Грою назвемо будь-яку взаємодію гравців (учасників деякої системи), в якій корисність (виграш, значення цільової функції тощо) кожного гравця залежить як від його власної дії (стратегії), так і від дій інших гравців. У силу гіпотези раціональної поведінки, кожен з гравців прагне вибором стратегії максимізувати свою цільову функцію. Зрозуміло, що у разі кількох гравців індивідуально раціональна стратегія залежить від стратегій інших гравців. Набір таких раціональних стратегій назвемо рішенням гри (рівновагою).

Кожному з n гравців (активних елементів) ставиться у відповідність функція виграшу

, де

вектор дій всіх гравців,

множина гравців.

Згідно з термінологією теорії ігор, дії

називаються стратегіями, а вектор

- ситуацією гри. Сукупність стратегій

називається обставинами (точніше – обставинами гри) для і-го гравця.

Для розробки та розв’язання прикладних задач використовуються зазвичай такі концепції рівноваги: максимінна, максимального гарантованого результату, рівновага Неша, рівновага в домінантних стратегіях, парето-оптимальні стратегії тощо, які описані в [14, 35, 142] та інших джерелах.

Актуальним і доцільним є використання теорії активних систем (ТАС) у вирішенні питань ефективного використання ресурсів. Ми пропонуємо використання ТАС як інструмента побудови моделей управління запасами за умови проявів активності елементів нижніх рівнів ієрархічної економічної системи. Більш того, на наш погляд, використання цієї теорії є необхідним аспектом побудови сучасної інформаційної системи управління запасами.

Необхідно констатувати, що проблема забезпечення стабільної та ефективної роботи торговельних підприємств на сучасному етапі потребує використання наукових підходів до управління торговельними запасами, тому що до економічного збитку призводить як надмірна наявність запасів, так і їх недостатність, а торговельні запаси є їх основними грошовими вкладеннями. Слід відмітити також, що управління торговельними запасами та їх розподіл в мережових ієрархічних системах, а саме так побудовані сучасні великі торгові підприємства, вивчено недостатньо.

Звідси випливає важливість розробки, впровадження і використання математичних моделей, що дозволяють знайти оптимальний рівень запасів, який мінімізує суму всіх описаних раніше витрат.

Зазначимо, що особливим аспектом у процесі вирішення цієї проблеми є побудова математичних моделей управління торговельними запасами, які враховують активність елементів торгової мережі, вплив стимулювання як мотивуючого фактора на ці елементи, розробка сучасних механізмів розподілу торгових запасів з урахуванням логістичного підходу. Як інструмент аналізу такого типу ієрархічних систем і побудови моделей управління ними, ми пропонуємо використати теорію активних систем.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1.

Ринкові відносини слугують поштовхом щодо прояву ініціативи господарюючих суб'єктів в галузі формування і використовування запасів. І найбільш прогресивними, відносно використовування сучасних підходів до управління запасами, виявляються торгові структури, для яких це найважливіший інструмент збереження і розширення своєї ніші на ринку, основний чинник підвищення конкурентоспроможності.

Товарні запаси торгових підприємств представляють їх основну питому вагу у вартості активів, є основним джерелом прибутків від реалізації і, разом з тим, товарні запаси є основною проблемою щоденного контролю.

На сучасному етапі розвитку економіки концепція логістики знаходить усе більш широке використання. Цьому сприяло виникнення нової хвилі науково-технічної революції, розвиток комунікаційної техніки й технології.

Логістика в цей час розглядається як ефективний підхід до управління економічними процесами, що сприяє зниженню загальних витрат. Предметом вивчення логістики є методологія оптимізації управління економічними об'єктами на основі системного підходу. Логістика як об'єкт дослідження розглядає матеріальні й супутні їм інформаційні й фінансові потоки.

Основна перевага логістичного підходу полягає в тому, що функціонування кожного елемента логістичної системи визначається цільовою функцією системи в цілому, а також іншими елементами. Системний підхід дозволяє оптимізувати показники функціонування окремих елементів, забезпечуючи підвищення ефективності функціонування всієї системи.

Розглянувши існуючі системи управління і розподілу ресурсів (запасів), які розроблені економічною наукою, зроблено висновки та вирішено такі задачі:

проаналізовано поняття «запаси» та їх класифікацію у виробничій та торговій сферах, як з класичної точки зору, так і з точки зору поняття «матеріального потоку», та сформульовано необхідність наукового управління ними;
проведено історичний огляд розвитку систем управління запасами та математичних моделей їх реалізації, виявлено їх переваги та недоліки;
виявлено специфіку та характерні особливості управління запасами в торговельних організаціях, проаналізовано мікро- та макроекономічні основи оптової та роздрібної торгівлі та важливість підтримання раціонального рівня торгових запасів;
обґрунтовано необхідність логістичного підходу до розподілу та збереження оптимального рівня торгівельних запасів на підприємствах як оптової, так і роздрібної торгівлі; виявлена необхідність побудови маркетингових каналів збуту в торгівлі;
після аналізу існуючих моделей зроблено висновок про неадекватність використання класичних моделей з огляду на складність процесу розподілу ресурсів у мережових системах та стохастичність попиту в ринкових умовах;
обґрунтовано використання теорії активних систем при побудові багаторівневих ієрархічних систем управління запасами торговельних мереж з урахуванням активності елементів мережі, визначено важливість стимулювання, як головного мотивуючого фактора раціонального рівня замовлення, виявлено основні параметри моделі управління запасами на основі цієї теорії;

сформульовано необхідність побудови та впровадження інформаційної системи управління запасами з урахуванням невизначеності, яка зумовлена зовнішніми факторами та проявами певної «свободи» підпорядкованих елементів системи, та основного мотивуючого фактору замовлення раціонального рівня запасів стимулювання таких елементів.

Результати дослідження опубліковано автором в наукових збірниках та матеріалах конференцій [121,116].

Blog

Концепція побудови системи управління товарними запасами в ієрархічних системах

Содержание