Geum.ru

План вступ розділ Основні причини виникнення та історичний розвиток монополії І конкуренції в господарському житті. Розділ Основні форми, види та типи функціонування монополій. Монополія як крайня форма недосконалої конкуренції

Вид материалаРеферат
Подобный материал:
1   2   3   4   5

Картель ( від франц. – “союз” ) - це така форма монополістичного об’єднання, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а також виробничу і комерційну самостійність. Це означає що виробництво і збут продукції кожне підприємство, яке входить до картелю, здійснює самостійно. Учасники картелі складають угоди про регулювання об’ємів виробництва, умов збуту продукції ( розподіл ринків збуту ), визначають єдині монопольно високі ціни, обмін патентів на нову техніку, найм робочої сили з метою вилучення монополістичного прибутку.

Оскільки кожне підприємство, як було сказане вище, здійснювало виробництво і збут продукції самостійно, було зобов’язане продавати свої товари по єдиній, встановленій картельною угодою, ціні. Звичайно, така угода передбачала і поділ ринку: встановлювалося де тому чи іншому учаснику картелю дозволяється збувати свою продукцію. Іноді картельна угода встановлювала для кожного підприємства частку ( квоту ) його участі у виробництві чи в обсязі продажу. Відповідно до цієї квоти ( норми ) кожен з учасників картелю не повинен перевищувати обсяг виробництва і збуту. За порушення накладався штраф, який ішов у загальну касу. Встановлювалася також так звана картельна ціна – різновид монопольної ціни, яка встановлювалася з метою знищення конкурентів та забезпечення умов для получення монопольного прибутку. Картельна ціна була корисна для розвитку монополій. Важливим для кожного учасника картелі було те, що вони зберігали свою виробничу і комерційну самостійність.

Картелі були розповсюджені досить широко в Германії, складалися навіть міжнародні картелі. Це такі союзи монополій різних країн, між якими також складалися угоди про розподіл ринків збуту, джерел сировини, встановлення монопольних цін, використання патентів. Як правило, такі міжнародні картелі існували в рамках однієї галузі.

На сучасному етапі картелі існують у формі патентних пулів, ліцензійних договорів, консорціумів з проведення науково-дослідних розробок тощо.

Синдикат ( від грец. – “згода” ) – це така форма монополістичного об’єднання, де розподіл заказів, закупки сировини та реалізація виробленої продукції здійснювався через єдину збутову контору або інший аналогічний орган. Наприклад, в дореволюційній Росії такими конторами були “Продамет”, “Продуголь”, Сахарний синдикат.

Синдикат зв’язував підприємства, що увійшли до нього, тісніше. Ці об’єднання підприємств виробляли, як правило, масову однотипну продукцію. Кожне окреме підприємство в ньому не продавало своєї продукції самостійно, а здавало її синдикату, який здійснював збут через свою контору. Отже, учасники синдикату втрачали власність на вироблений продукт, вони зберігали виробничу самостійність, але втрачали комерційну. Кожен учасник, будь – то підприємство чи фірма, одержує від контори відповідну частину прибутку, який залежить від квоти виробництва та інших умов. Тобто прибуток розподілявся відповідно до частки кожного підприємства в обсязі продажу.

В сучасних умовах коли у ряді країн існує антимонополістичне законодавство, синдикати втратили своє значення як форма монополістичного об’єднання. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, деякі у сфері виробництва, так , наприклад, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

В Україні, як правило, синдикати створилися у формі акціонерного товариства. Вони підпорядковують собі необ’єднаних підприємців шляхом встановлення цін на сировину, матеріал, свою продукцію.

Трест ( від англ. – “довір’я” ) - це такий вид монополій, де учасники втрачають не тільки комерційну, а й виробничу і навіть юридичну самостійність, підкоряючись єдиному контролю. Хоча трести є найбільш тіснішою формою об’єднання, кожне з підприємств окремо вже не могло вирішувати, що і як виробляти. Вони не могли вести справи і укладати угоди на свій страх і риск. Ними управляв і від їх імені вів усі справи трест. Реальна влада в тресті сконцентровувалася в руках правління або головної компанії. Кожний з власників підприємств получає певну кількість акцій у відповідності з величиною вкладеного капіталу, тим самим получає право на участь в правлінні та на відповідну частину прибутку – дивіденди.

Як правило, трести об’єднують однорідні підприємства. Вони виникли у США в останній третині XIX ст. Першим трестом вважається утворена Дж.Д. Рокфеллером нафтова компанія "“Стандарт ойл" ( 1879 ). Поширення трестів у Європі почалося після першої світової війни.

В наші дні синдикати і трести майже не трапляються, а картельні угоди об’єднують вже не окремі підприємства, а монополістичні об’єднання – великі акціонерні компанії. ( корпорації ). Зате з’явилася і стала поширена нова форма монополістичного об’єднання – концерни. На відміну від старих форм, концерн є багатогалузевою монополією, котра охоплює найрізноманітніші підприємства.

Концерн ( від англ. – “підприємство, фірма” ). Це об’єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство - холдинг. Ця форма монополістичних об’єднань найбільш розповсюджена. Для концерна характерна децентралізована система управління підприємствами (по основним групам продукції або регіонам ), великий об’єм внутрішньо-фірмених постачань; централізованими в ньому являються, як правило, капіталовкладення та фінанси.

Охоплюючи найрізноманітніші підприємства, концерни відображають потребу розвитку продуктивних сил, які диктують необхідність комбінування, а також прагнення до диверсифікації. Диверсифікація – нове явище в економіці розвинутих країн світу, яке почало розвиватися з середини 50-х рр. XX ст. Сутність її полягає в проникненні великих фірм у галузі, що не мають прямого виробничого зв’язку з основною галуззю їхньої діяльності. Мотивами, які спонукають монополію до диверсифікації є:

а) прагнення пом’якшити проблему реалізації, послабити залежність від кон’юктури ринку в зв’язку з падінням попиту на той чи інший вид продукції;

б) прагнення пом’якшити наслідки економічних криз.

На початку виникнення монополістичного капіталу в кожній країні найбільш характерною була та чи інша форма монополій. У Німеччині, наприклад, переважали картелі, в Росії і Франції – синдикати, у США – трести, в Японії - концерни. В сучасних умовах синдикати і трести в чистому вигляді майже не трапляються, а картельні угоди об’єднують уже не окремі підприємства, а монополістичні об’єднання - великі акціонерні компанії (корпорації). При цьому картельні угоди найчастіше укладаються негласно, часто вони навіть не оформляються юридично, щоб зберегти цілковиту таємницю. Переважною формою монополістичних об’єднань стали багатогалузеві концерни. Ця форма набула великого поширення. На відміну від старих форм, концерн охоплює найрізноманітніші підприємства. Така форма об’єднання відображає потреби розвитку продуктивних сил, які диктують необхідність комбінування, а також прагнення до диверсифікації, впровадження в інші галузі виробництва, що полегшує боротьбу з конкурентами і дає можливість краще використовувати кон’юнктуру ринку. В концерни входять не тільки підприємства, які належать їм, але і заводи і фірми, які формально не є їх власністю, але постачають підприємствам концерну деталі, приладдя або виконують якісь послуги.

Як приклад сучасних концернів можна навести американський концерн “General motors” або “Ford motor”,американську фірму “International business machines”, яка випускає три чверті вироблюваних у капіталістичному світі електронно-обчислюваних машин, або концерн Круппа в Західній Німеччині, до складу якого входять металургійні, машинобудівні і електротехнічні підприємства, торговельні фірми і транспортні компанії, банки. На чолі концерну стоїть звичайно якесь одне найбільше підприємство (чи банк), що здійснює фінансове керівництво усіма підприємствами концерну.

В міру розростання концерни утворюють конгломерати, велетенські промислові комплекси. Конгломерат ( від лат. “зібраний”) – це одна з форм монополії, в якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов’язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі і випускають на одній або більше стадіях виробництва різнорідні неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної діяльності управління ними централізоване. Структура конгломератних об’єднань нестійка: вони можуть розпадатись або утворювати концерн. Відома класична копія – об’єднання – американський “ІТТ” ( Інтернешнл телефоун енд телеграф), яке виробляє телекомунікаційне устаткування, комплектуючі деталі для автомобілів. Сюди входять деревообробні підприємства, готелі тощо.

Різниця між багатогалузевим концерном і конгломератом з погляду самостійного прийняття важливих управлінських рішень полягає у тому, що в першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, який здійснюють головна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників ( порівняно з концерном ).

Останнього часу розвинулася така форма монополістичних об’єднань, як консорціуми. Консорціум - це вже об’єднання не окремих підприємств, а монополій. Іноді об’єднуються монополії різних країн для проведення якоїсь фінансової операції, наприклад для надання позички якій – небудь країні. Консорціум може створюватися і для розмежовування інтересів монополій, які конкурують, в галузі добування та збуту певного товару, наприклад, нафти. Можна сказати, що консорціуми є своєрідними “картелями монополій”. Їх особливо часто створюють для спільного хазяйнування у країнах, що розвиваються.

Таким чином, організаційні форми монополій різні. Розвиток продуктивних сил, загострення конкурентної боротьби між монополіями викликають до життя нові або змінюють старі форми. Але якою б не була організаційна форма монополістичного об’єднання, вона в будь-якому випадку має одну і ту ж мету: забезпечити хазяям монополії одержання найбільших прибутків.

Крім різних форм монополій, існують окремі їх види та типи. Розрізняють два види ринкових монополій, кожний з яких має свої підвиди.

Схема 1.

Види ринкових монополій.


До першого виду ( власне монополія ) відносяться фірми, які є єдиним виробником товару, що надходить на ринок, причому в нього немає близького замінника. Ціна такого товару повністю визначається фірмою й не залежить від кон’юктури ринку. Монополія – продавець, а точніше виробник ( картелі, синдикати, трести ), може бути одно продуктовою, тобто такою, яка монополізує виробництво і збут одного виду продукції, багато продуктовою, коли монополізується виробництво і збут багатьох видів продукції однієї або ряду галузей. Якщо такі монополії стають головною формою організації виробництва в кожній галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію, деформують ринок. Тому держава всіляко повинна обмежувати рішучі заходи для обмеження їх впливу на економіку. Різновидом монополії – продавця виступає так звана технологічна монополія. Суть такої монополії полягає в тому, що монополізується виробництво і збут не багатьох продуктів і навіть не одного, а певного різновиду даного продукту. Наприклад, одна з модифікацій двокамерного холодильника або кольорового телевізора. Така монополія пов’язана з диференціацією продукту. В результаті будь-яке підприємство, якщо воно має можливість зацікавити продавців якими–небудь особливостями ( якостями ) свого товару, здобуває певну монополію на цей товар і може користуватися нею для підвищення цін з метою отримання додаткового прибутку. Особливість такої монополії, на відміну від попередніх, у тому, що вона не обмежує конкуренції, а розвиває й поглиблює її. Чому? Тому, що скрізь, де існує диференціація продуктів, будь – який продавець, хоча й володіє монополією, в той же час зазнає конкуренції з боку більш-менш досконалих замінників. Тобто, заволодівши монополією на виробництво і збут якогось різновиду продукту, монополіст спонукає тим самим конкурентів конструювати рівноцінні замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між виробниками різновидів одного й того ж продукту ще більше розгортається. Тому такий вид монополій антимонопольним законодавством не повинен обмежуватися.

Другим видом є монополія – покупець. В якості таких монополій має виступати держава, а також окремі фірми. Наприклад, монополізація однією або декількома переробними фірмами збуту сировини, яка вирощується й реалізується сотнями сільськогосподарських підприємств. Теж саме можна сказати про металургійні комбінати, які монополізують збут сировини підприємств добувної промисловості. Більшість таких споживчих монополій, які у світовій економічній науці отримали назву монополій, виникає завдяки створенню штучних умов, що обмежують конкуренцію виключно з метою забезпечити перерозподіл прибутку на користь монополістів. Тому нормальне функціонування ринкової економіки передбачає обмеження сфери їх дій.

Отже, в якому б вигляді монополія не фігурувала, вона так чи інакше деструктивно впливає на ринок. Найбільш деформує ринок двостороння монополія, коли взаємодіють один продавець і один покупець. У цій ситуації, практично неможливий контроль суспільства за цінами, якістю, бо вони встановлюються шляхом угоди між ними. Прикладом подібної ринкової структури є військово – промисловий комплекс, де в якості виробника виступає одна фірма, а покупця – військове відомство.

У реальному житті монополізація економіки відбувається найрізноманітнішими методами ( способами ) і проявляється в багаточисельних видах і формах, що викликає необхідність певної їх типізації. В економічній теорії і практиці відомі принаймні шість основних типів монополізму. Див. схему 2.

Істотно, що в чистому вигляді названі типи монополізацій не зустрічаються, бо вони, так як і всі процеси в економіці, взаємопов’язані і взаємопереплітаються. Але для теоретичного аналізу і з’ясування напряму певних практичних дій, наприклад, держави в умовах ринкової економіки, така класифікація досить конструктивна.

Схема 2

Типи монополізму.

Економічний монополізм. Цей тип монополізму є стержневим. Саме він дав змістовне наповнення всім іншим монополістичним процесам в економіці, які відбиваються в результаті подальшого поділу праці в умовах товарного виробництва. Економічний монополізм виростає з конкуренції, базується на концентрації і централізації капіталу. Суть його полягає в утворенні великих підприємств, об’єднань підприємств, які концентрують у своїх руках виробництво і збут основної частини продукції певної галузі або декількох галузей, що дає їм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високого (монопольного) прибутку. Такий тип монополізму являє собою загрозу ринковій економіці і тому повинен бути постійно в полі зору держави, щоб не допускати перетворення великого бізнесу, виникаючого на основі концентрації і централізації, в монополію.

Технологічний монополізм проявляється в тому, що влада над ринком великих корпорацій ( контроль виробництва і збуту певної продукції ) зумовлена не стільки прагненням захопити ринок, подавити конкурентів, максимізувати ринок, наприклад, як металургія, електроенергетика, транспорт, тобто галузі, де сама технологія робить економічно ефективними лише великі ( іноді навіть централізовані) виробництва.

Технологічний монополізм певною мірою можна назвати природним, саме тією мірою, якою є природна своєрідна конфігурація виробництва, що його породила. Звідси випливає дуже важливий, особливо для сучасної України, висновок, що на ті сектори економіки, де домінує технологічний монополізм, демонополізація не повинна розповсюджуватися. У всякому разі, не приймати в них тотального характеру. Важко, наприклад, уявити собі утворення висококонкурентного ринку, якщо поруч з діючою залізницею збудується нова, конкуруюча з нею. Ринки, окуповані технологічними монополіями, є монопольними цілком на природній основі і ще довго будуть залишатися такими.

Рекламний монополізм. Це особливий різновид монополізму, зумовлений диференціацією продуктів. Суть його в штучному створенні виключних умов для реалізації того чи іншого товару рекламою або іншими діями комерційних служб. Наприклад, виникненню такого механізму сприяє позначка підприємством своїх товарів торговою маркою, заманювання магазинами покупців незвичним упакуванням товару або зниженням цін для постійних клієнтів, використання барвистих реклам тощо. Все це вносить у ринкову конкуренцію певні монополістичні мотиви, і комерційний успіх потрапляє в залежність не лише від ціни й споживчих якостей самого товару, але й від певних штучно створених умов.

Інноваційний монополізм. Він характерний для підприємств ( фірм ), які лідирують на тих чи інших напрямках науко-технічного прогресу ( НТП ). Суть його в тому, що окремі фірми, використовуючи передові технології, нові форми організації праці або виробництва, опиняються в кращих умовах, з точки зору виробництва і реалізації своєї продукції, порівняно з іншими фірмами.

За цих умов конкурентна рівновага на ринку порушується на користь таких фірм, що забезпечує їм додатковий ( монопольний ) прибуток.

Характерною особливістю монополізації цього типу є, по-перше, те, що вона має тимчасовий характер і зникає в міру розповсюдження і технологічних розробок. По-друге, вона є відображенням об’єктивних закономірностей розвитку людського суспільства, зокрема закону економії часу. Тому обмеження такого монополізму з боку держави повинно бути мінімальним.

Державний природний монополізм. Сюди відносяться природні державні монополії. А саме: монополія держави на організацію й регулювання грошового обігу: монополія держави на ринку соціально – приоритетних або соціально – шкідливих товарів ( вона може виражатися в націоналізації виробництва таких товарів, адміністративному контролю над цінами, встановленні фіксованих ставок акцизного податку тощо ); монополія держави на забезпечення населення суспільними товарами.

Державний адміністративний монополізм. Він характерний для економіки, де панує адміністративно – командне управління. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльності суспільства, максимально обмежуючи ринкову конкуренцію. Якщо підходити до цього з позицій економічної доцільності, то лише незначну частину його можна визнати природною. В цілому ж монополізм цього типу являє собою негативне явище й підлягає безсумнівній ліквідації.

Державний адміністративний монополізм має такі основні особливості:

Він швидко стає тотальним, охоплює економіку в цілому, проникаючи в усі сфери суспільного виробництва ( виробництво, розподіл, обмін, споживання ).

Йому властивий виключно високий рівень монополізації ринків.

Державному монополізму властива особлива внутрішня структура. В основі її лежить державний сектор. Над ним розташовані відомчі структури, які контролюють окремі сфери виробництва. Нарешті, кожна з них поділена між підприємствами й організаціями, які монополізували випуск певних товарів і послуг. Класичним прикладом такого типу монополізму була економічна система колишнього СРСР.

Розглянуті основні типи монополізму вказують на те, що монополізм, по – перше, за своєю природою неоднорідний. Тому й ставлення до нього не може бути однозначним. Якщо монополістичні структури, які відносяться до першої й шостої груп, небезпечні для економіки й повинні бути демонтовані або обмежені, то природні монополії ( технологічні, державні, природні й ті, що передбачають лідерство в НТП ) не суперечать, у всякому разі не зовсім суперечать нормальному функціонуванню сучасного ринкового господарства й можуть бути з ним сумісні. По – друге, границі дії природного монополізму не постійні. Вони рухомі хоча б тому, що наприклад, монополія, зумовлена виходом тих чи інших фірм на передові рубежі НТП, недовговічна, й статус монополісті переходить періодично з “рук в руки” як результат зміни фірм – лідерів на передових рубежах НТП.

Монополії виникли з вільної конкуренції, в якій перемагають найбільш сильні і могутні підприємства. Але чи означає це, що встановлення панування монополій кладе край конкуренції? Західні економісти намагаються довести, що поява монополій докорінно змінює природу капіталізму, знищує стихійність, властиву ніби лише домонополістичному капіталізму, дає можливість внести порядок у господарство і позбавляє суспільство тих втрат, які несла з собою вільна конкуренція. Однак насправді це не так.

Звичайно, з появою монополій конкуренція змінила свої форми, іншими стали її учасники. Раніше боротьба точилася між сотнями тисяч власників дрібних і середніх підприємств. Тепер конкурентна боротьба точиться:

а) між монополіями і підприємствами, які не увійшли в об’єднання;

б) між самими монополіями;

в) всередині монополій.

Економічна могутність підприємств нечувано зросла, боротьба між ними стала ще запеклішою і більш руйнівною.

Хоча монополії і панують в економіці капіталістичних країн, але вони не можуть цілком усунути дрібне виробництво, домонополістичні форми господарства.

Монополістичне об’єднання майже ніколи не охоплює всю галузь. Якщо цього і вдається добитися, то лише на деякий час, бо саме утворення монополій породжує конкуренцію: встановлені нею ціни звичайно такі високі, що для підприємств, не охоплених об’єднанням, виявляється досить вигідним продавати аналогічну продукцію і по нижчих цінах. Виникають нові підприємства, які не підкоряються монополії. В результаті знову виникає конкуренція.

Так, наприклад, у США до другої світової війни все виробництво алюмінію зосередила в своїх руках “Алюмінієва компанія”. Але в роки війни їй не вдалося втримати своє монопольне становище. Держава купувала алюміній для воєнних цілей по неймовірно високих цінах. Це зробило можливим виникнення нових фірм, які побудували ряд заводів. “Алюмінієва компанія” втратила свою монополію і вже не зуміла повернути її і після закінчення війни. Навіть в автомобільній промисловості, де рівень монополізації дуже високий, збереглися порівняно дрібні підприємства, які ведуть запеклу боротьбу за своє існування, посилюючи експлуатацію своїх робітників, виробляючи машини на індивідуальні замовлення і т.д.