Geum.ru

Реферат Правова поведінка особистості у соціально-психологічному вимірі

Вид материалаРеферат
Подобный материал:
Реферат

Правова поведінка особистості у соціально-психологічному вимірі

Зміни, які відбуваються у всіх сферах суспільного життя України, спонукають людину ревізувати свої раніш усталені уявлення про правове і протиправне. Те, що ще кілька років тому втілювало в собі правовий зміст, сьогодні трансформувалося в те, що стало „поза законом”, а те, що було протиправним, перетворюється на правове. Такі коливання дають додаткові підстави вважати, що правові уявлення людини є похідними від економічних, політичних, ідеологічних та інших уподобань, котрі істотно переважають у суспільстві.


Відомо, що серцевиною правової поведінки особистості є інтерналізовані нею соціальні норми; тобто, ті вимоги суспільної свідомості, що приймаються особистістю до повсякденної реалізації. Зазвичай соціальні норми визначають як соціальні еталони, встановлення модальної, обов’язкової, з точки зору суспільства, поведінки, що виконують функції інтеграції, упорядкування життя груп, індивідів, суспільства [7]. Саме обов’язковий характер дотримання соціальних норм усіма членами суспільства робить ці норми правовими, або імперативами правової поведінки.


На нашу думку, чи не найбільший вклад у дослідження проблеми соціальних норм зробила М. Бобньова. Вона вважає, що найважливішою функцією соціальних норм є забезпечення поєднання позаособистісних вимог, умов і завдань суспільства з поведінкою і проявами особистості [2, с. 73]. Це визначає особливу функцію соціальних норм, пов’язану з становленням і розвитком особистості, а саме: засвоєння та формування особистісної системи норм та використанням їх як умов і детермінант соціального розвитку особистості – тобто, її соціалізації. Відбувається це на підставі формування так званих статусних характеристик, котрі виникають під час оволодіння особистістю системою норм і цінностей соціальної групи, до якої вона належить.


У процесі регуляції поведінки особистості соціальні норми взаємодіють з багатьма факторами, що обумовлюють її спрямованість. При цьому суттєвими є внутрішні і зовнішні фактори і способи регуляції поведінки, які роблять соціальні норми або каналами для проведення соціального впливу, або реалізуються за каналами цих способів регуляції. До таких факторів М. Бобньова відносить моральну й ціннісну детермінацію поведінки, що відбувається за умов суттєвої співвідносності норм і цінностей [2, с. 77]. На цій підставі можна припустити, що детермінація поведінки особистості у її правовому вимірі може бути як відповідною до змін, що відбуваються в суспільстві (є співвідносність норм і цінностей), так і опозиційною (норми не співвідносяться з цінностями).


Для забезпечення ефективності дії правової норми деякі дослідники вважають за необхідне дотримання певних вимог. По-перше, особистість зобов’язана визнавати соціальні цінності, які закріплюють та охороняють правові норми. Проте зміни соціальних пріоритетів обумовлюють появу нових соціальних цінностей-норм, відтак потрібен час для відповідної інтерналізації. По-друге, правова норма має розвиватися і змінюватися з урахуванням трансформацій, що відбуваються в суспільній правосвідомості. Однак у реальному житті саме розвиток правосвідомості особистості може не встигати за динамічними соціальними трансформаціями. По-третє, норми права повинні відповідати сучасним суспільним потребам, матеріальним і духовним інтересам суспільства. Саме відповідати, а не випереджати чи значно відставати, оскільки ці норми мають сприйматися особистістю як підстава для правомірних дій [3].


Отже, є закономірністю те, що соціальні трансформації зумовили значні розбіжності у визначенні як правового в цілому, так, зокрема, і правової поведінки особистості. Справді, більш визначеним на сьогодні є те, що вважається протиправним. Правове переважно тільки протиставляється йому. Тому, як на нашу думку, вирішення проблеми правової поведінки особистості є актуальним завданням, що потребує уважного вивчення.


Результати теоретичного аналізу проблеми


В науковій літературі наводиться чимало причин і чинників, якими, на думку дослідників, обумовлюється скоєння злочинів, та які визначають протиправний характер поведінки особистості [4]. Як вітчизняні (наприклад, Ю. Антонян, О. Бандурка, О. Дроздов, С. Єніколопов, Н. Максимова, В. Медведєв, С. Яковенко), так і зарубіжні вчені (А. Бандура, Дж. Коен, Р. Мертон, Дж. Мілер, Е. Сатерленд, A. Треслер, С. Хірш та інші) всебічно підходять до розгляду проблеми злочинності і злочинної поведінки, а також всього, що з нею пов’язується. Водночас, розглядаючи протиправний аспект поведінки людини, вчені ніби оминають правовий аспект проблеми. Так, Е. Берджес зазначає, що, мабуть, простіше стати злочинцем, ніж перестати ним бути; легше пояснити чинники, за яких людина стає злочинцем, ніж визначити чинники, що впливають на її реабілітацію [8]. У цьому сенсі навіть з’явився вислів: легше назвати те, що не є причиною злочину, ніж усе те, що ним є.


І справді, саме проблемі анормативної (девіантної, делінквентної, злочинної) поведінки особистості приділяється пильна увага дослідників з різних галузей наукового знання. І це цілком закономірно. Різке зростання деструктивних проявів особистості значно вплинуло на пошук необхідних відповідей. Але, як говорять китайці, щоб добре лікувати хворих, треба вивчати здоров’я здорових. Тому дослідження природи саме правової, правослухняної поведінки особистості є запорукою того, що це сприятиме і вирішенню проблем, пов’язаних з різними формами соціальних девіацій.


Соціально-психологічний зміст правової поведінки залежить від багатьох чинників, які умовно поділяють на соціально-психологічні явища, закономірності і механізми, що виявляються в психічній діяльності людини, та психологічно значимі соціальні фактори, що впливають на неї і за законами відображення детермінують психічні явища групи та окремої особистості [4, с. 74].


О. Ратінов і Г. Єфремова, вивчаючи мотивацію злочинної поведінки, відзначали, що законослухняні громадяни, на відміну від правопорушників, мають інші стимули утримання від скоєння злочинів. Так, у правопорушників такими стимулами є переважно зовнішні детермінанти, або система правового контролю. У законослухняних – чинники внутрішньої регуляції, або інтерналізовані соціальні норми [6, с. 102]. Інакше кажучи, законослухняна особистість діє на підставі засвоєних правових і моральних приписів, включених до її системи цінностей, а правопорушник – тільки через страх бути викритим і покараним.


У зарубіжній науковій думці теж існують два основні підходи до проблеми законослухняної поведінки. Згідно з першим, причиною того, що люди дотримуються правових норм, є моральність, уявлення, що слід вважати доброю поведінкою. Інший підхід: можливість викриття і покарання змушує більшість людей коритися законові [1, с. 528]. Дослідники, які дотримуються першого підходу, вважають, що правова поведінка є результатом інтерналізації норм і правових заборон. Якщо людина керується моральними зобов’язаннями дотримання норм, то це свідчить про наявність у неї поведінки свідомого рівня. Так, Н. Шварц, Дж. Орлеанс, K. Тітл вважають, що саме цінності та моральні аргументи суттєво впливають на прийняття суб’єктивного рішення щодо скоєння чи не скоєння правопорушення. Особиста мораль і сприйняття права сильніше впливають на дотримання законів, ніж інші чинники [9].


Але не менше зарубіжних науковців дотримуються думки, що законослухняна поведінка є похідною зовнішнього контролю з боку суспільства. Так, А. Бандура переконаний, що стримування, яке відбувається за умов покарання, впливає на людину тоді, коли вона впевнена, що в суспільстві діє ефективна система кримінального судочинства [5, с. 134].


В сучасних умовах розвитку українського суспільства виникають нові мотиваційні утворення, які істотно впливають на поведінку особистості. Тому досить актуальним є зауваження Дж. Керрола, що одним із найсильніших мотивів сучасності, який спонукає людину скоювати злочин, є гроші. Цей мотив з однаковою силою діє як на правопорушників, так і на законослухняних громадян – він удвічі сильніший за покарання. Дослідник робить висновок, що для переважної більшості людей саме розмір грошової вигоди у співвідношенні з покаранням є значимим чинником у прийнятті рішення щодо порушення закону [5, с. 135].


Отже, на підставі аналізу вітчизняних та зарубіжних підходів до проблеми правової поведінки особистості пропонуємо розглядати її як похідну взаємодії внутрішнього вектора, який становлять інтерналізовані морально-правові чинники, та вектора зовнішнього – соціально-психологічних чинників впливу соціальної дійсності.


Результати дослідження та їх аналіз


Для вивчення правової поведінки особистості нами було розроблено опитувальник, у якому пропонувалося 20 тверджень правового змісту, що відтворюють як інтерналізовані соціальні і правові категорії, так і соціальні чинники, що впливають на особистість в умовах її життєдіяльності. Респонденти мали ранжувати твердження правового змісту: на перше місце вони мусили поставити найбільш релевантне, на їхню думку, твердження, а на останнє – найменше.


Опитувалося 50 студентів, які ніколи не притягувалися до кримінальної відповідальності, та 50 засуджених, котрі скоїли тяжкі злочини у віці від 18 до 24 років (чоловічої статі). Результати наведено у таблиці 1.


Аналіз результатів опитування свідчить, що і законослухняні, і засуджені респонденти вважають найважливішими такі категорії правової спрямованості, як: „рівність усіх перед законом” - 1 ранг; „у житті необхідно керуватися здоровим глуздом” – 5 та 3 ранги відповідно; „можливе стимулювання скоєння злочину грошовою винагородою” - 7 та 6 ранги. Найменш важливою і найбільш тотожною у респондентів обох груп виявилось ставлення до твердження „ефективність законів не залежить від їх змісту” – 18 та 19 ранги (r Ј 0,01).


Таблиця 1


Показники ранжування категорій правового змісту законослухняними громадянами і засудженими за скоєння тяжких

№


п/п

Категорії правового змісту

Ранг (ступінь значення)


Законослухняні


громадяни

Засуджені за тяжкі злочини


1.

Необхідно, щоб була рівність усіх перед законом

1 (2,3)

1 (2,5)


2.

Чим більше грошей, тим кращий правовий захист

20 (16,7)

13 (13,3)


3.

Закон завжди має бути на першому місці

6 (8,1)

14 (13,7)


4.

У житті необхідно керуватися здоровим глуздом

5 (7,5)

3 (3,7)


5.

Злочин є аморальним вчинком

13 (11,9)

16 (14,1)


6.

Не кожен злочин аморальний за своїм змістом

9 (9,5)

2 (3,5)


7.

Неприпустимо порушувати закони за винагороду

3 (7,3)

9 (9,3)


8.

Можна стимулювати скоєння злочину грошовою винагородою

7 (8,7)

6 (7,5)


9.

Людина зобов’язана сплачувати податки

10 (9,7)

18 (15,1)


10.

Податки не є обов’язковими для сплати усіма громадянами

11 (10,1)

11 (11,3)


11.

Правоохоронні органи є захисниками чинного законодавства

19 (15,5)

15 (13,90


12.

Правоохоронці діють на підставі особистих інтересів та власної вигоди

12 (11,3)

8 (8,50


13.

Не може бути „дружби” з кримінальними авторитетами

17 (13,9)

4 (6,3)


14.

Кримінальні авторитети – це реальна сила, яка може надати підтримку і допомогу

16 (12,7)

5 (6,7)


15.

Закон має бути суворим по відношенню до злочинів

4 (7,3)

20 (16,1)


16.

Ефективність законів не залежить від їх змісту

18 (15,3)

19 (15,5)


17.

Неповнолітні потребують поблажливості за скоєні злочини

8 (9,1)

7 (7,9)


18.

Неповнолітні, батьки яких є заможними, можуть уникати відповідальності за скоєні злочини

15 (12,5)

10 (11,1)


19.

Закони мають регламентувати всі аспекти суспільних відносин

2 (5,5)

17 (14,7)


20.

Законодавча недосконалість може активізувати анормативну ініціативу людей

14 (12,3)

12 (12,5)


У респондентів обох груп відзначаємо певну тотожність ставлення до двох правових тверджень (10, 20). В цілому це може свідчити на користь того, що існує певне порозуміння між законослухняними і правопорушниками щодо окремих проявів правового характеру.


Якісний аналіз отриманих результатів дає підстави звернути увагу саме на те, які категорії правового змісту суттєво впливають на прийняття суб’єктивного рішення щодо продукування правової поведінки у законослухняних і засуджених респондентів – інтерналізовані соціально-правові норми чи зовнішній контроль з боку суспільства.


Так, для законослухняних громадян більш релевантне значення мають правові твердження, у яких закон виступає в якості певного імперативу. Це твердження 3, 7, 19. У засуджених релевантними виявляються правові напрями, де відзначається істотний вплив соціальних чинників – 4, 6, 14. Тобто, маємо певне підтвердження тому, що законослухняні керуються прийнятими нормами соціуму, а засуджені виходять з умов, у яких вони перебувають. Для одних важливим є саме значення закону як імперативу, а для інших - можливість його впливу як чинника.


Водночас не зовсім узгодженим є те, що у шести правових твердженнях (2, 4, 8, 12, 16, 20), які стосуються залежності людини від зовнішніх чинників, думка і законослухняних, і засуджених респондентів дещо тотожна. Мабуть, саме це робить вразливою позицію перших перед вибором певної поведінки і може розглядатися (за термінологією А. Бандури) як негативний потенціал вектора її спрямованості.


У цьому сенсі, як ми вважаємо, є цікавим ставлення опитуваних до 2-ої категорії – „Чим більше грошей, тим кращий правовий захист”. Це положення у законослухняних і засуджених посідає 20 та 13 ранги відповідно при високому рівні кореляції (r=0,70; r Ј 0,01). Та якщо звернути увагу на те, що серед законослухняних майже 20 % цьому положенню віддавали значну перевагу (2 – 5 ранги), а у засуджених менше, ніж 40 %, то стає зрозумілим, що серед студентів є чимало осіб, що підпадають під визначення Дж. Керрола. Ставлення цих респондентів до 4 та 8 категорій є ще одним тому підтвердженням.


Загалом аналіз результатів дослідження дає підстави констатувати, що законослухняні громадяни можуть керуватися в повсякденному житті як певними інтерналізованими правовими категоріями (закон, правові відносини), так й інколи виходити з певного соціального контексту. Незначна частина засуджених також значною мірою використовує морально-правові приписи. Але це не перешкоджає їм порушувати закони. Тому, можливо, саме сила соціального впливу посилює або послаблює імперативність дії правової норми та нівелює ставлення особистості до зовнішнього контролю.


Висновки


По-перше, правова поведінка особистості значно залежить від якості інтерналізації соціально-правових норм, які продукуються суспільством. По-друге, значною мірою правова поведінка залежить від ефективності контролю, який встановлює суспільство за дотриманням соціально-правових норм кожним із його членів. По-третє, і інтерналізація правових норм особистістю, і умови її життєдіяльності не можуть бути визначальними у сенсі правового виміру поведінки з соціально-психологічної точки зору. Тільки якісні показники внутрішнього і зовнішнього впливу є підставою для соціально-психологічного визначення її правового змісту. По-четверте, значна частина законослухняних громадян поділяють положення, притаманні правопорушникам, стосовно дії в суспільстві ефективної системи правового контролю. Проте саме ті законослухняні громадяни, які вважають її дії неефективними, найбільше керуються в житті чинниками внутрішнього контролю. Правопорушники, які погоджуються з цим, перевагу віддають чинникам зовнішнього контролю.


Для подальшого вивчення правової поведінки особистості необхідно провести комплексне дослідження, яке б передбачало вивчення соціально-психологічних аспектів життєдіяльності людей, котрі належать до різних соціальних груп. На нашу думку, саме включення особистості в ту чи іншу соціальну групу або приналежність до певної соціальної спільноти в значній мірі може визначати її поведінку у правовому вимірі. На прикладі студентів ми констатували, що їх правова поведінка значною мірою є проявом позитивного потенціалу, продукованого соціальною групою, до якої вони належать. На жаль, така констатація, тільки з протилежним вектором, властива засудженим, які скоїли тяжкі злочини.


Література:


1. Аронсон Э, Уилсон Т, Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. – СПб.: ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2002. – 560 с.


2. Бобнева М. И. Социальные нормы и регуляция поведения. – М.: Наука, 1978. – 311 с.


3. Кудрявцев В. Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Юр. лит., 1982. – С. 71 – 74.


4. Прикладная юридическая психология: Учеб. пособие для вузов / Под ред. проф. А. М. Столяренко. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 639 с.


5. Психология криминального поведения / Р. Блэкборн. – СПб.: Питер, 2004. – 496 с.


6. Ратинов А. Р., Ефремова Г. Х. Правовая психология и преступное поведение: Теория и методология исследования. – Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1988. – 253 с.


7. Юридический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1987. – С. 359.


8. Berdgess E. Factors, legal rehabilitation of man // Urban sociology. – Chicago, 1967. – P. 10.


9. Schwarz N. The construction of social judgment. – Hillsdale, NJ: Erlbaum, 1982. – P. 147.