Geum.ru

Масонський рух в україні у другій половині XVIII — на початку XX ст

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4

Висновки


Початком історичного етапу масонського руху вважається 1717 р., коли утворилася Велика ложа Англії. Відтоді масонство швидко поширилося в Європі та за її межами, охопивши значну частину духовної еліти.

Зміст масонства визначався насамперед характером суспільства в якому воно пустило коріння. Так, німецьке масонство намагалося збагнути людську природу, щоб внутрішньо перебудувати людину, ліквідувати в ній розлад з самим собою та з суспільством. Французькі "брати" раціоналістичніше сприймали людську сутність, поділяючи людей, всупереч ма­сонському кредо "всі люди — брати", на "друзів" та "ворогів". Американські масони взагалі обходилися без складних філо­софських мудрувань.

Масонство не замкнулося в умоглядній релігійно-етичній облуді, не обмежувалося духовними вправами та філантропі­єю. Воно брало активну участь у громадсько-політичному житті, нерідко задавало в ньому тон. Напередодні першої сві­тової війни навіть містичні й спіритуалістичні масонські ложі не цуралися політики. Потяг масонства до політичної діяльно­сті виразно виявився на зламі нового й новітнього часу в Україні, Росії та Польщі — у зв'язку із специфікою тамтеш­ньої історичної обстановки.

В Україні перші ложі з'явилися в середині XVIII ст. До по­чатку XX ст. діяли вони, як правило, роз'єднано й мали невиразну національну основу (в них кількісно переважали поляки та росіяни). Тенденція до їх "українізації" та політизації стала проявлятися після включення Правобережної України до складу Російської держави наприкінці XVIII ст., що, зрештою, й привело до заборони масонства в абсолютистсько-бюро­кратичній державі, доречність існування якої масонська ідео­логія заперечувала.

Заборона в 20-х роках XIX ст. в Російській імперії таємних організацій не поклала край масонському руху в Україні, лише спричинила його остаточну законспірованість. В умовах фор­мування національної інтелігенції та активізації революційно-демократичного й національно-визвольного рухів вітчизняне масонство на межі XIX—XX ст. відродилося й вступило в якісно нову фазу свого розвитку. Виникла суто політична організація “вільних каменярів", яка, скоріше всього, не була “регулярною" (офіційно визнаною масонськими центрами світу), однак підтримувала з міжнародним масонством більш-менш стабільні контакти. До утворення весною 1918 р. Вели­кої ложі України керівним центром більшості її "майстерень" був Великий Схід народів Росії (утворився на початку 10-х років XX ст.). Основною метою "політичного масонства" по­чатку XX ст. було проголошено боротьбу з абсолютизмом, за демократичні перетворення в державі та розв'язання націо­нального питання. Організація була максимально законспіро­ваною, її ядром була національна інтелігенція, яка прийшла на зміну дворянству.

Зростання національної свідомості українського населення відобразилося в діяльності масонської організації. Частина масонів-українців на чолі з Михайлом Грушевським ратувала за надання Україні національної та державної незалежності, що вносило тертя в їхні стосунки з тими "братами", які не йшли далі вимоги федеративного устрою майбутньої Росії.

Напередодні Лютневої революції 1917 р. у ложах Києва, Харкова, Одеси, Катеринослава та інших міст переважали представники ліберально-демократичних кіл. Партійний склад лож був вельми строкатим, в них не приймали лише монархіс­тів та антисемітів. Більшість у ложах становили старі громадівці, поступовці, кадети. Національний склад "майстерень" та­кож був неоднорідний (до них входили росіяни, українці, єв­реї, поляки та ін.).

Масонство України брало активну участь у поваленні са­модержавства (у засобах масової інформації здійснювало ан­тиурядову пропаганду, збирало кошти на державний перево­рот, запланований на початок весни 1917 р., однак упереджений Лютневою революцією, тощо). Після революції "братам" дісталися ключові посада в місцевих органах влади, включаю­чи керівництво Центральною Радою.

Жахи революції, непрогнозований розвиток політичних подій налякали не одного поборника ідеї державної незалеж­ності України, спонукали до засудження "українського сепа­ратизму", що не сприяло участі масонської організації в дер­жавотворчому процесі. Все ж було утворено самостійну Вели­ку ложу, очолювану спершу С.Моркотуном, а в часи Директо­рії — С.Петлюрою, й докладено чимало зусиль, щоб домогти­ся визнання її світовим масонством. Але через змагання амбі­цій і чвари серед керівного складу організації ці зусилля успі­ху не мали.

Сила і слабкість масонського руху в Україні найвиразніше проявилися в 1916-1919 рр. "Політичне масонство" спромог­лося вирити могилу самодержавству, але коли настала пора продемонструвати свої творчі можливості, воно не здолало фракційної роз'єднаності й не консолідувалося, а тому виявило свою безпорадність і зрештою поступилося владою краще ор­ганізованим і політичне далекогляднішим більшовикам.

Напрошується запитання: чи відповідала космополітична, універсалістська масонська ідеологія українській ментальнос­ті та національній ідеї? Це питання, безперечно, заслуговує на окрему, глибоку наукову розробку. Все ж у формі робочої гі­потези можна вважати, що така відповідність була, скоріше всього, мінімальною. В ході тривалого й неоднозначного про­цесу становлення української нації самі засади розвитку українства скоріше суперечили ідеології "королівського мис­тецтва", аніж були співзвучними з нею, що, ймовірно, послу­жило однією з основних причин відносної слабкості масонсь­кого руху в країні.


( КРИЖАНОСЬКА ОКСАНА ОЛЕГІВНА. ТАЄМНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ (масонський рух у XVIII – на початку XX ст.).

Видавництво “Аквілон-Прес”.

Ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі 24383767 від 27.09.1996 р. )

253121 Київ-121, а/с 976.