План Інвестиційний ринок Джерела інвестування Завдання 3

Вид материалаДокументы

Содержание


1. Інвестиційний ринок
Кон'юнктурний бум
Послаблення кон'юнктури
Кон'юнктурний спад
Ринок реальних активів
Ринок фінансових активів
2. Джерела інвестування
Таблиця 2.1 - Структура джерел інвестування в економіку України
Подобный материал:




План

1. Інвестиційний ринок

2. Джерела інвестування

Завдання 3. Підприємство розташовує $ 160000 і хоче вкласти їх у власне виробництво, одержуючи протягом чотирьох наступних років щорічно $50000. У той же час підприємство може купити на цю суму акції однієї солідної корпорації, що приносять 12 % річних. Який варіант Вам здається більш прийнятним, якщо брати до уваги, що більш вигідної можливості вкладення грошей (чим під 12 % річних) підприємство не має?


Завдання 4. Підприємство розглядає два альтернативних проекти капітальних вкладень, що призводять до однакового сумарного результату у відношенні майбутніх грошових прибутків:

Рік

Проекті

Проекті

1

$ 3000

$ 6000

2

$ 4000

$ 4000

3

$ 5000

$ 5000

4

$ 6000

$ 3000

Всього

$ 18000

$ 18000

Обидва проекти мають однаковий обсяг інвестицій. Підприємство планує інвестувати отримані грошові прибутки під її % річних. Порівняйте сучасні значення отриманих грошових прибутків.

1. Інвестиційний ринок

У широкому розумінні інвестиційний ринок - це місце, де громадяни та організації, які хочуть позичити гроші, зустрічаються із тими, у кого ці гроші є.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощад­жень і поточних доходів потенційному інвестору для початкового капіталу, як правило, не вистачає.

Крім того, інвестор завжди намагається залучити до справи позичковий або залучений (акціонерний капітал) з метою зменшення ризику і розподілу ризику відповідальності.

Стан інвестиційного ринку в цілому і окремих складових його сегментів ха­рактеризують такі елементи, як попит, пропозиція, ціна і конкуренція.

У країнах з ринковою економікою інвестиційний попит і пропозиція врівно­важуються через механізм ціноутворення на базі цін рівноваги на інвестиції та інвестиційні товари.

Система цін рівноваги формується мікроекономічними пропорціями у на­родному господарстві, основною з яких є співвідношення: інвестиції — приріст інвестиційних товарів.

При цьому ринок характеризується випереджуючим розвитком інвестиційної пропозиції і відносно стабільним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольно­го регулювання.

Механізм дії ціни рівноваги знаходить свій вираз у наступному.

Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує одержати максимальним прибуток (дохід) при мінімальних витратах. Він віддає перевагу дохідним актинам (інвести­ційним товарам) з найбільшою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефек­тивна галузь приваблює велику масу капіталу, що призводить до структурних зрушень на ринку інвестиційних товарів.

Попит на товари починає перевищувати пропозицію і їх ціна збільшується. Висока ринкова ціна цих товарів є індикатором їхньої привабливості для інвесто­рів з точки зору віддачі інвестиції (доходу).

Переливання інвестицій у вказану галузь призведе, у підсумку, до розширення пропозиції цього інвестиційного товару і, як наслідок, до зниження його ціни. Ін­вестиції ж спрямовуються до нових високоприбуткових видів Інвестиційних товарів.

Економічна теорія і практика країн з ринковою економікою виробили різно­манітні комплекси заходів впливу, що стимулюють або обмежують Інвестиційні попит і пропозицію.

Залежно від стану економіки (рівня інфляції, дефіцитності держбюджету і т. д.) застосовуються різні концепції державного регулювання. Як правило, будь-яка концепція має головну (кінцеву) ціль і декілька проміжних, у нашому випадку:
  1. кінцева — зростання національного доходу, зайнятість населеним, зниження темпів інфляції;
  2. проміжна — підтримка співвідношення між попитом і пропозицією на інвес­тиції, відсотки, динаміка грошової маси.

Досягнення проміжних цілей означає зміну фінансових (грошових) факторів, які потім впливають на сферу виробництва у заданому поставленими цілями напрямі.

Загальними макроекономічними завданнями є: збільшення обсягів вироб­ництва і зайнятості, стабілізація цін, збільшення темпів зростання національного доходу, оптимізація платіжного балансу. Вирішення цих задач є основою ста­більного розвитку кожної країни. Не є виключенням і Україна, для якої досяг­нення вказаних цілей і, в першу чергу, стабілізація цін, фінансова стабілізація повинні стати основою будь-якої програми виходу з кризи.

Кожному інвестору потрібно знати, на який ступінь активності інвестицій­ного ринку йому необхідно орієнтуватися при розробці інвестиційної стратегії і формуванні інвестиційного портфеля.

Для кон'юнктури інвестиційного ринку характерні такі чотири стадії: підйом кон'юнктури; кон'юнктурний бум; послаблення кон'юнктури; кон'юнктурний спад (рис. 1.1).



Рис. 1.1. Стадії кон'юнктури інвестиційного ринку

Підйом кон'юнктури пов'язаний з підвищенням активності ринкових процесів у зв'язку з пожвавленням економіки в цілому. Обсяг попиту на об'єкти інвестування зростає, ціни також, розвивається конкуренція серед інвестиційних посередників.

Кон'юнктурний бум характеризує різке зростання попиту на всі Інвестиційні товари та інші об'єкти інвестування, яке пропозиція задовольнити не може. Од­ночасно зростають ціни на всі об'єкти інвестування, підвищуються доходи й ін­вестиційних посередників.

Послаблення кон'юнктури пов'язане із зниженням інвестиційної активності у зв'язку зі спадом в економіці в цілому, відносно повним насиченням попиту на об'єкти інвестування і деяким надлишком їхньої пропозиції. Для цієї стадії харак­терні спочатку стабілізація, а потім і зниження рівня цін на більшість об'єктів інвес­тування. Відповідно знижуються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

Кон'юнктурний спад на інвестиційному ринку є найбільш несприятливим пе­ріодом з позиції інвестиційної активності. Він характеризується найнижчим рів­нем попиту і скороченням обсягів пропозиції об'єктів інвестування. Ціни на об'єкти інвестування знижуються. Інвестиційна діяльність стає збитковою.

Інвестиційний ринок розвивається циклічно. Тому потрібно систематично вивчати стан кон'юнктури для формування ефективної інвестиційної стратегії прийняття економічно обґрунтованих рішень.

Процес вивчення інвестиційного ринку складається з ряду послідовних ета­пів, на яких здійснюється оцінка і прогнозування:
  1. макроекономічних показників розвитку інвестиційного ринку. Результат цієї оцінки використовується для галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності;
  2. інвестиційної привабливості галузей (підгалузей) економіки;
  3. інвестиційної привабливості регіонів. Результати цієї оцінки використовують­ ся для регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності, особливо у сфері реального інвестування;
  4. привабливості окремих компаній і фірм. Результати цієї оцінки використову­ються для прийняття тактичних інвестиційних рішень.

Така послідовність вивчення інвестиційного ринку і окремих його сегментів дозволяє отримати надійну інформацію для розробки стратегії інвестиційної ді­яльності і формування ефективного інвестиційного портфеля.

На рис. 1.2 наведена схема ринкових відносин, суб'єктом яких є інвестор.



Рис. 1.2. Схема взаємодії ринків

Існує багато класифікацій ринків, найбільш розроблена класифікація фінан­сових ринків, однак єдиної принципової схеми не існує.

Ринок реальних активів (іноді застосовується термін: матеріальних або фізичних активів) пропонує інвестиційні товари і послуги: нерухомість, ділянки під забудову (іпотечний ринок', обладнання, будівельні матеріали, дослідні, конструкторські, бу­дівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ри­нок)', нові технології, ліцензії, патенти на винаходи і відкриття, досвід, знання, "ноу-хау", інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На ринку робочої сили реалізується робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці за наймом. До ринку реальних активів також відносять інвестиції у предмети колекціонування, у дорогоцінні метали та інші матеріальні цінності.

Реальні активи можуть реалізовуватися на умовах "спот" (у прямому розумінні впродовж декількох днів) або за ф'ючерсними контрактами, тобто поставки това­рів здійснюються після певного часу, наприклад, шести місяців або року.

Ринок фінансових активів поділяється на ринок грошей (ринок цінних папе­рів — боргових зобов'язань із строками погашення менше одного року), ринок капіталів (довгострокових цінних паперів і корпоративних акцій) і кредитний ринок (боргових зобов'язань за довгостроковими кредитами).

Ринок капіталів, у свою чергу, поділяється на первинний (торгівля новими
цінними паперами) і вторинний (торгівля цінними паперами, що були випущені
раніше і знаходяться в обігу)-

Фондові біржі є вторинними ринками цінних паперів, оскільки на них коти­руються цінні папери, що знаходяться в обігу. Корпорація, акціями якої здійс­нюється торгівля на фондовій біржі, не приймає участі в операціях на вторинно­му ринку і. відповідно, не одержує доходу від таких продаж. Існують вторинні ринки для різних інших видів позичок й інших фінансових активів.

Найважливішою частиною ринку інвестицій є ринок інвестиційних об'єктів (то­варів). Виробництво і рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвес­тиційної інфраструктури. У країнах з розвиненою ринковою економікою мережа цих елементів дуже широка. Основне завдання інвестиційної інфраструктури - обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту.

Оскільки ринок інвестицій та інвестиційних товарів — це вільне від держав­ного управління підприємництво, що ґрунтується на різних, переважно приват­них, формах власності і вільному обміні товарів між виробниками і споживачами з цінами попиту і пропозиції, то і чисельність представників кожного елемента інвестиційної інфраструктури повинне бути значним. В іншому випадку монопо­лізація функцій того чи іншого елемента інвестиційної сфери призводить до зрос­тання цін на інвестиційний товар і породжує інфляційні процеси.

Основним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідних, буді­вельних, монтажних підприємств, організацій, фірм та постачальників матері­ально-технічних ресурсів, яка загалом забезпечує інвестиційний процес. На ін­вестиційному ринку працює велика кількість посередників, які утворюють його інфраструктуру (рис. 1.3).

Саме взаємодією цих посередників і характеризується стан інвестиційного ринку.

Зазвичай ринок інвестиційних товарів формується у межах певною регіону, оскільки ці об'єкти, як правило, прив'язані до місця їхнього споживання. Цей ринок тільки тоді добре виконує свої функції, коли на роль підрядника претен­дує не одна фірма (монополіст), а декілька. Чим більше у регіоні фірм, що спеці­алізуються на виробництві того чи іншого інвестиційного товару, тим вище рі­вень конкуренції і нижче ціна реалізації.

Таким чином, інвестиційний ринок — це система, що включає:
  1. суб'єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації тощо);
  2. об'єкти (матеріальні і нематеріальні);
  3. інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, інжиніринго-консалтингові фірми, суд, арбітраж тощо).
  4. ринковий механізм;
  5. контроль з боку держави за дією ринкового механізму.




Рис. 1.3. Інфраструктура інвестиційного ринку


2. Джерела інвестування


Інвестиції мають два джерела-внутрішнє і зовнішнє.

Внутрішні джерела інвестування, нагромадження капіталу:

1) кредити банків. Вони сьогодні короткотермінові, довгострокові кредити практично відсутні. Немає інвестиційних банків. Нашим банкам заборонено надавати кредити в доларах /не зрозуміло, кому від цього буде погано/. Відсоток на кредити-коливається на рівні від 80 до 100%.

2) пенсійні та страхові фонди. Пенсійних недержавних фондів у нас немає, страхові-дискредитовані. Пенсійний фонд зараз внесений до бюджету. Навіщо? Для того, щоб ще більше керувати цією системою? Сьогодні через бюджет і так контролюється 80% ВВП.

3) амортизаційний фонд. Джерел для амортизації вже практично не залишилось, бо зношеність основних фондів сягає 60-70%. До того ж, амортизаційні відрахування також забираються в державний бюджет.

4) прибутки підприємств. Квадрільйон прибутків за 1995 р. був вирахований в поточних цінах, а не в постійних, і це треба врахувати. Таким чином, прибутку в нас теж практично не існує. Прибуткових підприємств-обмаль. Більша частина підприємств не є прибутковими. Тому сьогодні мертвий хапає живого за собою у прірву.

5) заощадження громадян. Громадяни вже так опікались на довірчих товариствах, що ніхто не хоче давати свої кошти в фонди для інвестицій. І ми бачимо, що або стільки підлоти було, що вони всі пішли в ці довірчі товариства, їх створили і обдурили таки мільйони населення України, або це була спланована і здеригована кимось акція. Сьогодні у громадян є деякі заощадження, але люди стали значно обережнішими, і це джерело в умовах тотального фіскального контролю теж не буде працювати.

6) гроші приватних підприємців. Вони вкладають гроші, бо кожній людині притамано мати власність. Людина, яка не має власності, не є вільною, не є економічно здатною. Вона є люмпеном, маріонеткою, "лагерной пылью". Тільки приватна власність дає людині можливість відчувати себе вільною і мати право вибору. І тому державі потрібно всіляко залучати людей до творення приватної власності. На жаль, ми сьогодні підходимо до періоду, який був в середині 20-х років започаткований в Радянському Союзі, а саме-коли почалось гоніння на приватних власників. Для цього були створені спеціальні процеси: "шахтинское дело", "розкуркулення", "справа проти Промпартії" і т.ін. Тоді потрібно було створити в суспільстві образ економічного ворога-капіталіста, щоб згодом знищити приватну власність, перейти до знищення політичних опонентів і партій, розгорнути голодомор в Україні. Довести центральноєвропейську країну до капіталізму, а потім зробити 37-й рік і знищити всю інтелектуальну частину суспільства в Україні. Сьогодні ми спостерігаємо, що кимось робляться такі економічні дії, які націлені, по-перше, на репродуктування цього механізму, а, по-друге-на те, щоб не виконувати і не реалізовувати Президентську програму радикальних економічних реформ.


Основні зовнішні джерела інвестування:

1) гроші міжнародних фінансових установ-Світового Банку Реконструкції і Розвитку, Міжнародного Валютного Фонду та ін. До речі, Україна є частиною цих організацій, бо є засновником і МВФ, і Світового Банку. Це є установи, які дають країнам, які здійснюють структурні зміни, можливості для розвитку. Вони запалюють зелене світло, проголошують, що країна готова вписатись в міжнародний розподіл праці, світове господарство. На яких умовах нам надаються кредити? На 17 років, під 7% річних, з виплатою перших відсотків через 5 років. Ну скажіть, якщо вже ти такий дурень, що не можеш ефективно використати гроші за таких умов, то краще тобі зовсім не займатись бізнесом, а займатись чимось іншим. Таких умов, таких кредитів ніхто в світі не дає. А комуністи називають ці міжнародні організації "хижаками". Хто ж тоді не хижак?

Сьогодні Світовий Банк розробив 150 інвестиційних проектів для пошуку стратегічного інвестора, в тому числі 5 таких проектів є у Волинській області, в м.Луцьку. Це пілотні проекти, які націлені на залучення коштів, створення нових можливостей для приходу приватних іноземних інвесторів. Їх мета-показати, що Україна вже готова до прийняття капіталу.

2) гроші іноземних підприємців. Потужні транснаціональні компанії, які підняли країни, що розвиваються, прийдуть в Україну тільки тоді, коли будуть створені умови, гарантії для збереження їх підприємств. Якщо іноземець купив у нас завод, то невже він з ним кудись виїде, разом з землею? Ні, він тут залишиться. До того ж він надає роботу, торгову марку, свою торгову нішу, прогресивну технологію і менеджмент, показує, як виробити нормальну продукцію. Якщо іноземний капітал вже підняв Таїланд, Малайзію і інших, то невже ми не спроможні використати ці можливості? В нас інтелектуальний потенціал стоїть на 5 порядків вище, ніж в тих країнах. Але певні сили чомусь весь час штовхають нас назад, спираючись на те, що в більшості громадян не відновлена ментальність приватного власника.

3) наступне джерело-це гроші іноземних приватних банків. Щоб вони прийшли, потрібні тіж умови: стабільність політичного керівництва, його орієнтація на реформи, на недопущення зворотних процесів, на творення багатства. Відомо, що банки дають тільки тоді кредити, коли країна насичена багатими громадянами. А країна насичена багатими громадянами тоді, коли в них не вилучають результати їх праці, коли податок не перевищує 10% від того доходу, який ця людина створила. Так, до речі, завжди робила церква, а це-божа організація і дуже розумна структура.

Таблиця 2.1 - Структура джерел інвестування в економіку України*


 

I півріччя 2005 року, %

I півріччя 2006 року, %

Капітальні інвестиції

Всього

100

100

Державні кошти

7,9

8,7

Kошти державного бюджету

4,1

4,5

Kошти місцевих бюджетів

3,8

4,2

Приватні кошти

92,1

91,3

Власні кошти підприємств і організацій

66,3

62,2

Kошти іноземних інвесторів

6,1

2,8

Kошти інвестиційних фондів

1,3

1,1

Kошти населення на житлове будівництво

3,1

4,2

Kредити банків та інші позики

7,2

13,3

Інші джерела фінансування

8,1

7,7

Інвестиції в основний капітал

Всього

100

100

Державні кошти

6,7

8,4

Kошти державного бюджету

2,7

4,1

Kошти місцевих бюджетів

3,9

4,3

Приватні кошти

93,3

91,6

Власні кошти підприємств і організацій

65,0

59,6

Kошти іноземних інвесторів

6,3

2,8

Kошти інвестиційних фондів

1,4

1,3

Kошти населення на житлове будівництво

3,6

4,9

Kредити банків та інші позики

7,9

14,1

Інші джерела фінансування

9,2

8,8

   * За даними Держкомстату України

Все це таїть у собі низку загроз: перша — можливі дефолти і банкрутства, друга — знецінення банківських активів через зниження вартості заставного майна, третя — проблеми з ліквідністю. Така ситуація є передкризовою. На неї накладається ще й те, що підприємства, які ще не зовсім оговталися після підвищення цін на енергоносії на початку нинішнього року, знову чекає ціновий шок на початку наступного. В цій ситуації підприємства реального сектору економіки, насамперед — великі та середні, потребують допомоги уряду. Щоб вийти з такої неприємної ситуації, слід зосередити зусилля на гармонізації розподілу валового існуючого доходу, що підвищить кредитоспроможність та інвестиційний потенціал підприємств.

Але є лише три внутрішні джерела для такої допомоги. Це фінансові корпорації, які повинні будуть поділитися своїми доходами з реальним сектором, — шляхом зниження процентного кредитного тиску; держава — через зменшення податкового тиску; населення — у разі значного гальмування зростання його реальних доходів. Тому потрібно включати всі механізми, зокрема цінові, з виправлення наявних диспропорцій у перерозподілі доходів між інституційними секторами економіки. Проте цьому питанню поки мало приділяється уваги з боку держави, і макроструктурний дисбаланс в економіці країни все ще посилюється. Так, при зростанні ВВП (за 7 місяців проти аналогічного періоду минулого року) на 5,7%, реальні доходи населення, зросли на 18,9%, реальні доходи банків — більше ніж удвічі.

Не дивлячись на значне зростання своїх доходів, банки активно вдаються до запозичень з-за кордону. Тільки по короткострокових кредитах було отримано чистого запозичення майже на $1 млрд., що робить українську банківську систему залежнішою від зовнішніх фінансових ринків.

Зміни в структурі доходів і зростання запозичень відбилися в розкладі джерел інвестицій в основний капітал: частка власних коштів підприємств знизилася з 65% до 59,6% (за даними 1 півріччя 2005 і 2006 рр.), а частка кредитів збільшилася відповідно з 7,9 до 14,1%. Якби ставки за кредитами були нижчими, а чисті доходи підприємств зростали, все було б нормально, і ми б тільки раділи зростаючій ролі кредитів як інвестиційного джерела. Але сьогодні підстав для оптимізму немає.

Щодо структури інвестування економіки, то найбільші потоки коштів вкладаються в нерухомість, торгівлю, транспорт і зв’язок. Ціни на нерухомість швидко зростають, зокрема й за рахунок штучного їх підігріву, що пов’язано з очікуванням великого прибутку і є помилкою. Сам перегрів вже несе в собі чималі ризики для економіки. Відомі приклади інших країн, де завищена вартість заставного майна при кредитуванні житла обернулася різким падінням цін у період зниження кредитоспроможності позичальників.

Іноземні фінансові ресурси (включаючи позикові) до України продовжують зростати, але при цьому чималі кредити надходять у проблемні підприємства, такі як «Нафтогаз Україна», що важко пояснити з погляду ринкової логіки й інвестиційних ризиків. Можливо, що тут географія надходжень схожа на географію прямих іноземних інвестицій, де найбільшими інвесторами виступають Кіпр і Віргінські острови.

Найголовніший чинник збільшення інвестиційного потенціалу — зростання доходів наших підприємств, підвищення їх рентабельності все ще відсутнє і не проглядається в найближчій перспективі. Адже вкрай рідко буває так, щоб іноземний інвестор прийшов на поле, де нічого не росте. Йому потрібний показовий приклад успіхів нашого вітчизняного інвестора. Так відбулося на ринку нерухомості — всіма правдами й неправдами сюди йде іноземний інвестор. Коли в галузі наукоємких технологій, в інфраструктурі буде видимою явна вигода для них, буде знайдений спосіб прийти до України й на ці ринки. Поки такої вигоди немає.

Завдання 3. Підприємство розташовує $ 160000 і хоче вкласти їх у власне виробництво, одержуючи протягом чотирьох наступних років щорічно $50000. У той же час підприємство може купити на цю суму акції однієї солідної корпорації, що приносять 12 % річних. Який варіант Вам здається більш прийнятним, якщо брати до уваги, що більш вигідної можливісті вкладення грошей (чим під 12 % річних) підприємство не має?


Рішення


Якщо підприємство вкладе гроші у власне виробництво через чотири роки воно матиме $200000. Якщо гроші буде вкладено в акції через чотири роки підприємство матиме


160000 * 0,12 * 4 + 160000 = 236800 $


Отже очевидно, що вкласти гроші в акції солідної корпорації, що приносять 12 % річних якщо більш вигідної можливісті вкладення грошей (чим під 12 % річних) підприємство не має видається більш прийнятним.


Завдання 4. Підприємство розглядає два альтернативних проекти капітальних вкладень, що призводять до однакового сумарного результату у відношенні майбутніх грошових прибутків:


Рік

Проект 1

Проекті 2

1

$ 3000

$ 6000

2

$ 4000

$ 4000

3

$ 5000

$ 5000

4

$ 6000

$ 3000

Всього

$ 18000

$ 18000


Обидва проекти мають однаковий обсяг інвестицій. Підприємство планує інвестувати отримані грошові прибутки під 18% річних. Порівняйте сучасні значення отриманих грошових прибутків.


Рішення

Рішення виконаємо за допомогою таблиці

Рік

Проект 1

Проект 2

отримані грошові прибутки

сучасне значення отриманих грошових прибутків

отримані грошові прибутки

сучасне значення отриманих грошових прибутків

1

$ 3000

$ 3000

$ 6000

$ 6000

2

$ 4000

$ 7540

$ 4000

$ 11080

3

$ 5000

$ 13897

$ 5000

$ 18074

4

$ 6000

$ 22399

$ 3000

$ 24328

Всього

$ 18000

$ 22399

$ 18000

$ 24328


З таблиці видно, що другий проект виглядає прийнтнішим.

Література
  1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 версня 1991 р. // Закони України. – К., 1996.
  2. Дж.К.Ван Хорн. Основы управления финансами. ; М.1996.
  3. Інвестування: Навч. посіб. / Гриньова М.В., Коюда В.О. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2004
  4. Лоренс Дж. Гитман, Майкл Д.Джонк Основы инвестирования. М., 1991
  5. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. — К.: Лібра, 2002. — 472 с.