Geum.ru

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова На правах рукопису

Вид материалаДокументы

Содержание


Список використаних джерел
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

Висновки до розділу 3

1. Підприємництво - це самостійна, на власний ризик діяльність з метою одержання прибутку або інших позитивних результатів, що зумовлюють економічне утвердження даного суб’єкта господарювання. Визначення підприємництва як різновиду господарської діяльності суб’єктів ринку наводиться у ст. 84 Цивільного кодексу України та ст. 42 Господарського кодексу України.

2. Державне підприємництво являє собою економічну діяльність у різних сферах та сегментах національного господарства, що належать до державної власності і отримують необхідні фінансово-економічні результати (прибуток). Державне підприємництво, як особлива форма загальнодержавної ініціативи та ефективного господарювання, спонукає об’єднати капітал та зусилля держави для досягнення загальної мети.

3. Ринковий досвід господарювання та підприємницької діяльності демонструє широке коло учасників, які, обравши ту чи іншу організаційну форму діяльності, підтверджують статус-кво “суб’єкта ринкового господарства”. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми господарювання: індивідуально-трудова діяльність (фізична особа-підприємець), кооперативи, орендні підприємства, фермерські господарства, малі підприємства, фірми, виробничі підприємства (різних форм власності), товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства, повні товариства, спільні підприємства, концесії, акціонерні товариства (закритого й відкритого типів), об¢єднання, консорціуми, синдикати, корпорації, асоціації тощо.

4. Державне підприємництво ґрунтується, перш за все і головним чином, на могутньому фундаменті матеріальних інтересів і стимулюється ними. Адже в сучасних умовах вольові рішення, що ігнорують економічні потреби й інтереси учасників господарського життя, не будуть виконуватися, доки суперечитимуть здоровому глузду і будуть тягнути за собою фінансово-економічні збитки. Врешті-решт, час та історія підтвердили істинність простої і зрозумілої формули Д.М.Кейнса: “масовий сукупний попит рухає економіку”. Тому квінтесенцією державного підприємництва є пошук й запуск до життя господарської підприємливості, забезпечення мобільності капіталу (у вигляді інвестицій та інновацій), а також підприємницькі ідеї та змагальність робочої сили в умовах її достойної оплати.

5. Розвиток економіки України на інноваційній основі вимагає підвищення конкурентоспроможності підприємств, їх адаптацію до нових умов господарювання, зростання темпів модернізації виробництва. Український досвід підтверджує, що приватизація принесла (порівняно з втраченими багатомільярдними обсягами всенародної власності) мізерні надходження до бюджету та жалюгідні статки основної маси українців.

6. Держава має гарантувати, а не лише декларувати, рівні умови для розвитку всіх форм власності і господарювання. Забезпечення високого рівня науково технічного розвитку країни, покращення результатів інноваційної діяльності підприємств вимагають створення передумов для структурних змін в економіці, зростання обсягів фінансування інноваційної сфери, підтримки інноваційних процесів, піднесення конкурентоспроможності та якості продукції вітчизняних виробників. Рівень розвитку країни залежить від рівня розвитку інноваційної підприємливості, тому впровадження інновацій є головним чинником успіху будь-якого підприємства, який впливає і на рівень розвитку країни загалом.

7. Напрямки застосування інноваційного підприємництва під силу лише великим інтегрованим структурам. Тому державна інвестиційна політика має в основному концентруватися й бути націленою на співпрацю з транснаціональними корпораціями та промислово-фінансовими групами, іншими виробничо-господарськими структурами. Інвестиційно-інноваційні (економічні) функції держави є дієвими у тому випадку, коли зумовлюють формування раціональної структури економіки.

8. Українська економіка досі є деформованою, існує переважно за рахунок енергоємних галузей, первинного переділу, простого споживання мінеральних ресурсiв: електроенергетики, вугільної промисловості, металургії. Необхідно переорієнтуватися на прибуток виробничого походження, а не на отриманий за згубною щодо екології схемою, коли маємо ренту вiд агресивного використання природних i мінеральних ресурсiв, що здебільшого за безцінь вивозяться за межі країни, а невдовзі повертаються на нашу територію у вигляді готової і дорогої продукції.


ВИСНОВКИ

Здійснене дисертаційне дослідження теоретичних та прагматичних проблем дало змогу дійти таких загальних висновків і обґрунтувати такі пропозиції:

1. Аналіз та розуміння відносин, що характеризуються категорією "національне господарство”, необхідно базувати щонайменше на трьох підходах: історико-цивілізаційному (або за фазами суспільного виробництва), об’єктно-суб’єктному та організаційно-управлінському (або регулятивному). Допустимо і науково коректно вживати категорії "товарне виробництво", "ринкова економіка", "національне ринкове господарство", як органічно споріднені і певною мірою взаємозамінні, оскільки дані явища, по-перше, внутрішньо властиві для економічних систем, що органічно потребують ринкових свобод, приватної власності та добросовісної конкуренції; по-друге, господарська діяльність їх ґрунтується на економічній та організаційно-управлінській підтримці держави; по-третє, характеризуються активним сприйняттям глобалізаційних викликів та пріоритетів.

2. Історичний досвід існування СРСР та його економічної системи, не дивлячись на панування адміністративно-командних методів управління, підтвердив неможливість абсолютного виключення ринкових елементів господарювання. Існування, попри всіляких утисків і заборон, поряд з надмірно централізованою плановою системою тіньових виробництв, що виходили за межі адміністративно-командної економіки і базувалися на елементах ринкових відносин, наочно підтвердило їх об’єктивність та життєспроможність. Усі спроби системного заперечення й вольового відторгнення ринкових явищ виявилися безсилими; відпрацьовані віками регулятори господарського життя неможливо викорінити, оскільки вони випливають з найважливіших потреб та економічних інтересів людини.

3. Беззаперечним фактом є те, що майже всі підприємства незалежно від форм власності й господарювання живуть в умовах двох балансів, тобто активно приховують реальні цифри щодо прибутковості й формують для контролюючих органів картину штучної збитковості. Причини тінізації вітчизняної економіки не так вже і складні для розуміння, але нелегкі для усунення. Грубі прорахунки в економічній політиці призвели до загрозливого зростання тіньової економіки, на її основі фактично легітимно, тобто у тісній співпраці з виконавчою владою, сформована напівкримінальна “п’ята влада”. Це стало однією з причин, що Україна уже фактично витіснена на далеку периферію цивілізованих економік світу. Спотворене функціонування ринкових механізмів – серйозна проблема для управлінсько-регуляторної системи країни.

4. Лібералізація і приватизація не гарантують появу дійсно ринкової економіки, ефективного управління національним господарством. Український досвід підтверджує, що і за приватної власності може виникнути бюрократичний абсолютизм і хаотична безгосподарність. Разюча безпорадність вітчизняної економіки великою мірою обумовлена стрімкою “колективізацією” (акціонуванням) промисловості і перманентною приватизацією. Тому вельми важливо, формуючи нову парадигму цивілізаційного поступу української держави, радикально переосмислити суспільні пріоритети та орієнтири. Відповідно до них держава регулює ринок, а ринок регулює діяльність підприємств. Організоване на принципах ринкової економіки національне господарство відтворює прагнення до вигоди, але в рамках строго регламентованих і обов’язкових для усіх правил. Там, де неспроможне ринок, вступає в дію держава, її владні приписи.

5. Ринок приймає інтереси індивідуума за вихідний і водночас базовий критерій організації господарства. Чи не тому соціальною основою ринкової системи є широкий загал дрібних власників та підприємців, високооплачуваний прошарок найманих працівників та інженерно-технічної інтелігенції. Водночас сприйняття дрібного (малого) бізнесу як вихідної засади для побудови ринкової економіки спрямовує Україну хибним шляхом опори виключно на приватного власника, який на ділі має вузько обмежене коло інтересів і ще більш обмежені можливості. Настав час подолати поширену в суспільстві думку, що нібито підприємницька ініціатива проявляється лише у приватного власника. Держава може і повинна стати провідною організуючою силою розвитку національного господарства, а державна власність - прикладом економічної ефективності.

6. Державне підприємництво являє собою економічну діяльність у різних сферах та сегментах національного господарства, що належать до державної власності і отримують необхідні фінансово-економічні результати (прибуток). Отже, державне підприємництво як форма ініціативного господарювання спонукає об¢єднати капітал та управлінсько-регуляторні зусилля держави для успішної реалізації загальнонаціональних проектів і програм, тобто для досягнення загально державної мети. Усвідомлення в процесі дисертаційного дослідження тієї очевидності, що держава і ринок не можуть бути взаємозамінними суспільним феноменами, дозволила автору дійти висновку, що ринковою має бути економіка, система господарювання, а не держава чи все суспільство. Водночас особлива увага державних органів повинна сконцентруватися на тому аби виключити тіньову, а нерідко й кримінальну діяльність суб’єктів господарювання і водночас не допускати розправи над ринковими структурами і незалежним бізнесом.

7. Формуючи конкурентне середовище, держава економічним чином та через свої організаційно-управлінські функції мала б зумовлювати утвердження в Україні найбільш ефективного й раціонального способу виробництва в усіх своїх різновидах. Саме через державне управління та регулювання мали б підсилюватися (на жаль, так не є) конкурентні механізми ринкового господарства, генеруватися, з одного боку, безперервність процесу відтворення, його цілісність, а з іншого – баланс попиту і пропозиції, формуватися потенціал рівноваги і взаємовигоди для господарюючих суб¢єктів. Панування зазначених тенденцій (на жаль, ситуація розвивається в протилежному напрямку) підтверджувало б ту очевидність, що національне господарство сьогодні, – це органічне поєднання можливостей ринкової економіки і регулятивних зусиль держави. Держава, через систему органів управління та регулювання формує конкурентне середовище, яке, в свою чергу, є вагомою спонукальною силою, ефективним продуцентом ринкових за своєю суттю відносин. Виходячи з ситуації, яка не підтверджує розвиток прогресивних тенденцій в національній економіці, зараз украй потрібен об’єктивний і скрупульозний аналіз вітчизняного ресурсного потенціалу, його структури, щоби використовуючи організаційні та управлінсько-регулятивні можливості держави забезпечити, врешті-решт, орієнтованість національного господарства, його найбільш важливих сегментів на світовий рівень конкурентоспроможності. Можна зробити висновок, що національні економіки, зорієнтовані на внутрішній замкнутий цикл, націлені опиратися на власні сили, є цивілізаційно безперспективними. Тому практично непридатними і шкідливими є теорії так званого “економічного націоналізму”, які останнім часом набувають певного поширення і в Україні.

8. Дослідження показало, що українська держава ще не спромоглася створити ефективну модель втілення інтелектуального потенціалу у високотехнологічні виробництва. Українська господарська модель не є інноваційно-зорієнтованою і поки що не в стані продемонструвати ефективну систему технологічно сучасного виробництва. Це означає, що національне господарство не в стані застосовувати адекватні економічні, інноваційні та організаційно-управлінські модулі, які були б адекватні цивілізаційним вимогам і міжнародним стандартам. Більше того, глобалізаційні ринкові системи здатні значно підсилювати амплітуду цих розходжень на національному рівні.

9. Україна рано чи пізно змушена буде сформувати й практично реалізувати інноваційну модель розвитку з сильним державним диригуванням. Це не заперечує ринковий вектор, а навпаки - надає йому більшої спрямованості. Ніякими “особливостями” перехідного періоду, первинного нагромадження капіталу не можна виправдати спотворену поляризацію суспільства – на абсолютно злиденних і надбагатих, монопольних роботодавців, які не визнають ніяких соціальних застережень і цинічно експлуатують беззахисну, безпрецедентно дешеву працю (робочу силу). Зникнення такого ганебного явища, як бідність працюючої сім’ї – ключова проблема й невідкладне завдання української держави.

10. Найбільш реальні інноваційні перспективи для економіки України стратегічно замикаються (так має бути) на аграрному секторі, на розвитку переробної та підтримці харчової промисловості. Економічну роль держави та її управлінсько-регуляторні зусилля у цьому сенсі мали б великий ефект. Потенціал родючості українських земель такий, що при реальній підтримці держави, запровадженні сучасних агротехнологій, Україна в стані прогодувати, щонайменше, 140-150 млн. людей. Якщо порівняти темпи збільшення чисельності населення планети з темпами зростання продовольства, то перші перевищують останні в 2,5 разу. Державна підтримка сільськогосподарського виробництва, суворий контроль за ефективністю використання орних земель, як головної складової національного багатства України, – одна з головних економічних функцій держави. У більш конкретному аспекті йдеться про організацію державних систем забезпечення села сучасною технікою на засадах лізінгу та надання послуг у справі іригації та меліорації, захисту рослин і ветеринарії, гарантоване державне замовлення на закупівлю сільськогосподарської продукції, організація її зберігання та переробки тощо.

11. У дисертації виокремлені фундаментальні, корінні проблеми, які зумовлюють зростаючу роль нематеріального виробництва і сфери послуг, інформаційних технологій та інноваційних знань, і перетворення яких у найбільш перспективний (цивілізаційний) ресурс має вирішувати головним чином держава не просто на макрорівні, а через активне врахування (в режимі) глобалізаційних тенденцій. Необхідно визнати, що конкурентоспроможність національного господарства стала загальним місцем в різноманітних наукових дискусіях. Однак практичного заземлення почасти конструктивних ідей в українській державі не відбувається.

12. За умови використання сучасних систем прогностичного передбачення, засобів комунікації та інформаційних технологій, державні управлінсько-регулятивні органи були б в стані поширювати у національному господарстві досить ефективні конкурентні стратегії. При зацікавленості держави можна було б забезпечити зростання масштабів транснаціоналізації (багатоканальний процес осучаснення традиційного ринкового господарства) української економіки. Для нашої держави стратегічним є трансрегiональне спiвробiтництво, яке несе в собі потужні iмпульси цивілізаційного розвитку i використовується неадекватно наявним можливостям. Україна розташована на цивiлiзацiйному розламi європейського i євразiйськоого шляхів, і мала б використовувати переваги як західної, так i східної цивiлiзацiй. Займаючи таке унікальне "транспортно-коридорне" положення, наша держава поки що слабко використовує ці об’єктивні вигоди. Ефективно використовуючи наявні економічні та організаційно-управлінські можливості, здійснюючи інноваційну політику та високотехнологічне супроводження національного господарства – українська держава забезпечить (так має бути) назрілі трансформаційні досягнення та економічну могутність на цивілізованих ринкових засадах і зрештою забезпечить високий рівень якості та безпеки життя людей.


Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылка скрыта


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абалкин Л.Роль государства в становлении и регулировании рыночной экономики/ Л.Абалкин //Вопросы экономики.-1997. - №6.-с.4-12.

2. Александрова В. П. Перспективи фінансування економіки знань /В.П. Александрова // Економіка і прогно­зування. - 2004.- №1. – с.71-85.

3. Аманжаев Г.Г. Роль государства при переходе к рыночной экономике / Г.Г. Аманжаев // Вестник Московского Университета. - Серия 6. - Экономика.-1996.-№2.-с.15-24.

4. Аніловська Г.Я. Ринкова трансформація економіки України(економічна роль держави): дисертація доктора економічних наук: 08.00.01/ Галина Ярославівна Аніловська.-Львів, 2005. – 345с.

5. Анісімов І.На що спиратиметься шостий технологічний уклад нашої економіки /І.Анісімов, В.Івченко, І. Парасюк // Дзеркало Тижня, 2007. - №40 від 27жовтня.

6. Аристотель. Сочинения в 4-х томах / Аристотель. - М.: Думка, 1984.- Т. 4. – 376с.

7. Архангельський Ю. Про вибір форм власності в контексті економічної ефективності приватизації в Україні / Ю. Архангельський, А. Алексеев, О. Радзієвський // Економіка України. - 2005. - № 1. - С 65-72.

8. Аткинсон Э.Б. Лекции по экономической теории государственного сектора: учебник: [пер. с англ.]/ Э.Б.Аткинсон, Дж.Э. Стиглиц. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 832с.

9. Ахмедуев А. Казённые предприятия: функции, критерии и механизмы хозяйствования / А.Ахмедуев // Экономист. – 1998. - №9. - С. 77-84.

10. Бабич А.М. Государственные и муниципальные финансы: учеб. для ВУЗов/ А.М.Бабич, Л.Н. Павлова. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999. – 687 с.

11. Балабенко О. В. Удосконалення механізму реалізації регуляторної політики держави: автореф. дис... канд. екон. наук: спец. 08.00.03 “Економіка та управління національним господарством” / О. В. Балабенко. — Донецьк, 2008. — 20с.

12. Балацкий Е. В. Государственный сектор в системе макроэкономического регулирования / Е.В.Балацкий // Проблемы теории и практики управления. - 2001. - №1. – С. 60-65.

13. Балацкий Е. В. Государственный сектор в системе макроэкономического регулирования / Н.Г. Чумаченко, Л.Г. Червова, Л.М. Кузьменко и др.: Монография; НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. – Донецк, 2003.- 330 с.

14. Балацкий Е. В. Проблемы оценки масштабов и эффективности государственного участия в экономике / Е.В.Балацкий // Вестник Московского университета. Сер.6. Экономика. – 1997. – № 6. – С. 22–44.

15. Барр Р. Политическая экономия/ Р.Барр; [пер. с фр.]– М.: Международные отношения, 1995. – 608 с.

16. Бикмуллин А.Л.Государственное регулирование экономики и экономическая политика: учебное пособие /А.Л. Бикмуллин, Л.Е.Протасова. - Казань: Издательство КФЭИ, 2000.-264с.

17. Биншток Ф.И.История экономических учений: учебное пособие/ Ф.И. Биншток. -М.: Издательство РИОР, 2004.-123с.

18. Бирюков В. Госсобственность и госсектор в рыночной экономике / В. Бирюков, Е. Кузнецова // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. – № 12. – С. 57-64.

19. Благонравин М. Взвод технопарков из юрського периода / М. Благонравин, О. Рубан // Експерт. Украина. – 2006. - №9. – С.50-55.

20. Борисов А.Б. Большой экономический словарь / А.Б. Борисов. - М.: Книжный мир,1999.-895с.

21. Будкин В. Предпосылки и результаты трансформации собственности в постсоциалистических государствах/ В. Будкин // Экономика Украины. – 2002. – №5. – С.76-83.

22. Бюджетний кодекс України. – К.: Парламентське видавництво, 2005. – 84с.

23. Б’юкенен Дж.М. суспільні фінанси і суспільний вибір. Два протилежних бачення держави / Дж.М. Б’юкенен, Р.А. Масгрейв; [пер. з англ. А.Ю. Іщенко]. – К.: Видавничий дім “КМ Академія”, 2004. – 176с.

24. Варич О.Г. Економічні функції сучасної держави: природа, зміст, тенденції розвитку в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юридичних наук: спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень” /О.Г. Варич. – Київ, 2006. – 20с.

25. Виноградов В.А. Приватизация: опыт Франции на фоне глобальных тенденций / В.А. Виноградов // Мировая экономика и международные отношения. – 1996. - №10. - С. 24-39.

26. Винслав Ю. Российское госпредпринимательство: корпоративная ипостась / Ю. Винслав, В. Савченко // Российский экономический журнал. – 1997. - №2. – С. 31-42.

27. Висновки за результатами аналізу та експертизи проекту Закону України “Про Державний бюджет на 2009 рік”. – К.: Рахункова палата України, 2008. – 49с.

28. Виссарионов А. Государственный сектор российской экономики: контуры бюджетного регулирования / А. Виссарионов, И. Федорова // Проблемы теории и практики управления. – 2002. - №1. – С. 52-56.

29. Возняк Г.В. Інноваційна діяльність промислових підприємств та способи її фінансування в Україні: монографія / Г.В.Возняк, А.Я. Кузнєцова. – К.: УБС НБУ, 2007. – 183с.

30. Волинський Г. Державне регулювання ринкової економіки / Г. Волинський //Економіка України. – 1996. - №11. – С.70-76.

31. Волосюк М. В. Державна регіональна промислово-інноваційна політика: автореф. дис... канд. екон. наук: спец. 08.00.03 / “Економіка та управління національним господарством” /М.В. Волосюк. — К., 2008. — 20с.

32. Всекитайский XV съезд КПК. Вопросы и ответы. - Пекин: Синьсин, 1998.-196 с.

33. Гальчинський А. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи. Методологічні аспекти / А. Гальчинський. – К.: Либідь, 2006. – 312с.

34. Гаман М.В. Державне регулювання інноваційного розвитку України: монографія /М. В. Гаман. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 388с.

35. Гашат В. Бізнес – інкубатор для маленьких і середніх інноваційних фірм // Режим доступу: //ev.ua.

36. Гелбрейт Дж.К.Суспільство блага. Пора гуманності /Дж.К. Гелбрейт. – К.: Видавничий дім “Скарби”, 2003. – 160с.

37. Глобальний конкурентний простір /[Білорус О. Г., Пахомов Ю. М., Гузенко І. Ю., Скаленко О. К., Гаврилюк О. В.]; під ред. О. Г. Білоруса. — К. : КНЕУ, 2007. — 680с.

38. Говоруха Ж.А.Питання розвитку інноваційної діяльності підприємств України / Ж.А. Говоруха //Актуальні проблеми економіки. - №8(74). – 2007.-С.107-115.

39. Головінов О.М. Держава у ринковому середовищі: питання теорії: монографія / О.М. Головінов. - Донецьк: Дон НУЕТ, 2007.-279с.

40. Голубева В.И. Уход промышленных «динозавров» знаменует смену экономической системы в Венгрии / В.И. Голубева // ЭКО. – 1998. – № 9. – С. 149-161.

41. Гончаров Н. Державне регулювання економіки: індикативне планування у Франції / Н. Гончаров // Економіка, фінанси, право. – 1999. – № 12. – С. 32-35.

42. Господарський кодекс України: за станом на 16.01.2003р.(№436-IV) // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.(Нормативний документ Верховної Ради України).

43. Государственный сектор в экономике Украины: монография / [Л.М. Кузьменко]. – 2007. – 256с.

44. Государство в меняющемся мире. “Отчет о мировом развитии - 1997”, подготовленный Всемирным банком .-“Прайм-ТАСС”.-1997., с.132.

45. Государство в меняющемся мире [Всемирный банк. Отчет о мировом развитии – 1997. Краткое содержание] // Вопросы экономики. – 1997, №7. – с. 4-34.

46. Гош А.П. Введение в марксистскую политическую экономию / А.П. Гош. – К.: Изд-во НПУ имени М.П. Драгоманова, 2007. – 542с.

47. Гош О.П.Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: підручник для вищих навчальних закладів / О.Гош. – Київ: “Преса України”, 1999.-320с.

48. Григоренко Є. М. Приватизація 2001 року. Якою вона буде? / Є. М. Григоренко // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 2001. - №2. – С. 10-14.

49. Гумплович Л. Общее учение о государстве / Л. Гумплович – Санкт-Петербург. – 1910. – 224с.

50. Данилишин Б. М. Інвестиційна політика в Україні /Данилишин Б. М., Корецький М.Х., Дацій О.І. — Донецьк : Юго-Восток, 2006. — 290с.

51. Дацій О.І. Державне регулювання інноваційного розвитку підприємств / О.І. Дацій. – Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2003.- 252с.

52. Демюхін В. А. Інноваційна політика держави і проблеми інтелектуальної власності В. А. Демюхін // Економіка і прогнозування.- 2005.— №2. — С. 37—44.

53. Державне регулювання економіки: підручник. / [І.Михасюк, А.Мельник, М.Крупка, З.Залого]– [2 вид.] – К.: Атіка, Ельга-Н, 2000. – 592 с.

54. Державне управління: плани і проекти економічного розвитку /[Власюк О. С., Дерюгіна Т. В., Запатріна І. В., Кишко О. В., Ковальова Т. І.]; під заг.ред О.Ю. Кучеренко — К. : ВІП, 2006. — 624с. — (Державне управління).

55. Державний фінансовий контроль виконання бюджетних програм / [Єфименко Т. І., Стефанюк І. Б., Рубан Н. І., Бариніна-Закірова М. В., Мамишев А. В.]. — К. : НДФІ, 2004. — 320с.

56. Деркач М. Структурно-інноваційна перебудова економіки України: проблеми, пріоритети та перспективи розвитку / М. Деркач //Економіст. – 2004.-№5. – с.12-14.

57. Движение регионов России к инновационной экономике / [Гранберг А.Г., Валентей С.Д., Одинцова А.В., Дагаев А.А., Онищенко И.С.]. – М.: Наука, 2006. – 401с.

58. Дойников И.В. Государственное предпринемательство: учебник / И.В. Дойников.-М.-2000.-265с.

59. Доклад о мировом развитии 1999/2000 года. На пороге ХХI века; [пер. с англ.]. -М.: Издательство “Весь Мир”, 2000.-288с.

60. Доклад о мировом развитии 2000/2001 года. Наступление на бедность; [пер. с англ.]. -М.: Издательство “Весь Мир”, 2001.-376с.

61. Доклад о мировом развитии 2002 года.Создание институциональных основ рыночной экономики; [пер. с англ.]. - М.:Издательство “Весь Мир”, 2002.-264с.

62. Доклад о мировом развитии 2003 года. Устойчивое развитие в меняющемся мире. Преобразование институтов, рост и качество жизни; [пер. с англ.]. - М.: Издательство “Весь Мир”, 2003.-280с.

63. Доклад о мировом развитии 2005 года. Как сделать инвестиционный климат благоприятным для всех; [пер. с англ.]. - М.: Издательство “Весь Мир”, 2005.-288с.

64. Доклад о мировом развитии 2006 года. Справедливость и развитие; [пер. с англ.]-М.: Издательство “Весь Мир”, 2006.-312с.

65. Економіка зарубіжних країн: підручник /А.С. Філіпченко, В.А. Вергун, І.В. Бураківський та ін. – [2-е вид.]. – К.: Либідь, 1998. – 416 с.,с.208.

66. Економічна енциклопедія: у трьох томах / [відпр. ред. В.Мочерний та ін.]. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.

67. Економічна теорія. Політекономія: підручник /[ за ред.В.Д.Базилевича].-К.:Знання-Прес, 2001.-581с.

68. Евграшин А. Из практики французского индикативного планирования / А. Евграшин // Российский экономический журнал. – 1998. – № 2. – С. 84-87.

69. Єщенко П. С. Нова модель держави /Єщенко П. С., Кваснюк Б. Є., Бірюков О. А. — Слов'янськ : Печатный двор, 2002. — 142с.

70. Жадан І. О. Підприємства зі змішаною формою власності – роль та місце в контексті державної політики / І. О. Жадан // Статистика України. - 2001. - №4. – С.10-13.

71. Жаліло Я. Японський досвід державного регулювання економіки / Я. Жаліло // Економіка України. - 1995. - №3. - С. 72-75.

72. Жуков С. Роль государства в сотворении “южнокерейского чуда” /С. Жуков //Российский Экономический Журнал. - 1993. - №5 - С.98-104.

73. Закон України "Про власність": за станом на 7 лютого 1991 р. – Офіційне видання. -// Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 20. - ст. 49. –(Бібліотека офіційних видань).

74. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”” від 19.02.97р., №89/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №17. – Ст. 122.

75. Закон України “Про державне регулювання діяльності в сфері трансферу технологій” №143 - V від 14.09.2006 року //Відомості Верховної Ради України. – 2006. - №45. – ст.434.

76. Закон України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” № 835-VI від 26.12.2008 року /