Історія

Вид материала

Документы

Содержание Традиційна культура маріупольських греків в експозиції маріупольського краєзнавчого музею Володимир Агапов Техногенна катастрофа в Центральному районі Донбасу: причини і прояви

Подобный материал:

• Робоча програма курсу "Історія філософії України " Для спеціальності 030300 «Історія», 162.85kb.
• Ліхтей І. М. Історія середніх віків, 1009.98kb.
• Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
• Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
• Календарний план 5 клас Історія України 35 годин Школа На навчальний рік Вчитель, 61.69kb.
• Програма з української літератури для бакалаврів спеціальності "українська мова І література", 149.75kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.3kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.57kb.
• Історія України 1, 369.82kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 273.83kb.

Можливість проаналізувати економічний стан домогосподарств селища Мангуш дають такі графи погосподарських книг, як “худоба”, “насадження”, “земля в особистому користуванні”. За книгами 1947-49 рр. було досліджено 239 домогосподарств. 34 з них, тобто 14,2%, з різних причин не мали власності. Це родини, які недавно приїхали до Мангуша, або ті, що мешкають у комунальній квартирі чи орендують декілька кімнат.

Суттєві розбіжності в грецьких, українських та російських господарствах не простежуються. Характернішою ознакою господарств була наявність хоча б однієї корови. Не мали крупної рогатої худоби лише дві грецькі родини й одна українська (1,26%). Майже в 13% домогосподарств було по дві корови. Лише декілька господарств мали порося та овець (5-6%). Бджільництво не було поширеним (2%).

У повоєнні роки ще не отримало масового поширення й садівництво. І хоча селяни вирощували вишні, сливи, абрикоси, проте лише 5,44% домогосподарств мали по 5-10 дерев. Виноград у кінці 1940-х років не вирощувало жодне домогосподарство. Присадибна ділянка в середньому складала 0,286 га.

Щодо осель мангушан, то більшість грецьких родин мешкали у хатах, збудованих до 1918 р. (48%). Більшість українців та росіян мешкали в оселях, збудованих у 30-40 рр. Вважаємо, що таку ситуацію слід пояснювати не гіршим матеріальним станом греків, адже характеристика домашнього господарства відкидає це припущення. Грецькі родини залишались жити у своїх родинних будинках, доглядаючи їх і зберігаючи таким чином національні й родинні традиції.

Отже, аналіз погосподарських книг 1947-49 рр. дає підстави стверджувати, що наприкінці 40-х рр. ХХ ст. греки становили більшість населення у с. Мангуш. Рівень освіти представників цього етносу був вищий, ніж у росіян і українців. У виборі подружжя вагомим аргументом для греків була належність партнера до грецького етносу. Домашнє господарство не відрізнялося від господарств представників інших національностей і було досить одноманітним.

Щодо вивчення сучасного етнічного стану с. Мангуш, то тут існують певні проблеми: по-перше, за роки радянської влади багато греків, піклуючись про майбутнє своїх дітей, записували їх як росіян або ж українців; по-друге, у «Програмі розробки матеріалів Всеукраїнського перепису населення 2001р.» не передбачалося збирати даних про розподіл населення за національністю в сільських населених пунктах. Через це дослідників чекає копітка робота з вивчення етнодемографічної ситуації в грецьких селах Приазов’я, полегшити яку допоможе дослідження погосподарських книг.


ЛІТЕРАТУРА:


1. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. За даними Всесоюзного перепису населення 2001 року. Статистичний збірник. – Донецьк, 2003. - С.22.

2. Наулко В.1. Географічне розміщення народів в УРСР. - К., 1966. - 171с.; Етнічний склад населення Української РСР. Статистико-картографічне дослідження. – К., 1965; Развитие межэтнических связей на Украине. - К., 1975. - 274с.

3. Иванова Ю.В. Особенности формирования хозяйственного комплекса многонационального района Приазовья// Культурно-бытовые процессы на Юге Украины. – М. 1979. - С.74-92; Греки России и Украины /Сост., отв. ред. Ю.В. Иванова. – СПб., 2004. - 623с.

4. Гедьо А.В. Джерела з історії греків Північного Призов’я (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.). - К., 2001. - 241с.

5. Араджиони М.А. Греки Крыма и Приазовья: история изучения и историография этнической истории и культуры (80-е гг. ХVІІІ в. – 90-егг. ХХ в.). - Симферополь,1999. – 132с.

6. Архів Виконкому Першотравневої Селищної ради. (Далі АВПСР). - Ф.- О.3. - Од. зб. №10, 11, 16, 17, 18, 22, 23, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 34, 35, 36, 48; Ф.1. - О.1. - Од. зб.35 за 1947. - 49рр. (Бібліографічний опис джерел ускладнений через те, що не зберігся номер фонду, у деяких випадках не збереглися і номера опису, не вказані кількість аркушів у джерелах).

7. Ведомость митрополита Игнатия // Записки императорского Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1886. - Т.14. – С.139-140 .

8. Географическо-статистический словарь. - 1867.-Т.3. - С.166; Список населенных пунктов по сведениям 1859 года. Екатеринославская губерния. - 1863. – С.126

9. Російський державний архів давніх актів (ДАДА. – Ф.16. - Спр.588, ч.7. - Арк.30).

10. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Екатеринославская губерния с Таганрогским градоначальством. –Т. – СПб, 1863. - ХІІІ. - С.127.

11. Списки сельских обществ и общин Екатеринославской губернии. – Мариупольский уезд – Екатеринослав, 1899.-Вып. V. -С.16.

12. Численность сельского населения Екатеринославской губернии на 1-е января 1911 года. – Екатеринослав, 1911. - С74.

13. Итоги демографической переписи Донбасса 1923. – Харьков, 1923. - Т.IV. – С.352.

14. ЦДАВО України . –Ф.413. Оп. 1. Спр.320-Арк.131.

15. ДАДО. –Ф. Р-1202.-Оп.1.-Спр.263. –Арк.2-11.

16. ДАДО. –Ф. Р-2109.-Оп.1.-Спр.310.- Арк.1-2.


Ірина Пономарьова,

кандидат історичних наук, докторант Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Маріупольського державного гуманітарного університету


Раїса Божко,

завідувач відділу Маріупольського краєзнавчого музею


ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА МАРІУПОЛЬСЬКИХ ГРЕКІВ В ЕКСПОЗИЦІЇ МАРІУПОЛЬСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ

(до 85-річчя Маріупольського краєзнавчого музею)


Автор практично вперше вводить у науковий обіг фахові описи етнографічної колекції предметів матеріальної культури греків Приазов’я, яка представлена в експозиції Маріупольського краєзнавчого музею. Останній є власником однієї з найбільших в Україні етнографічних колекцій.


Наприкінці XVIII ст. згідно з указом Катерини II [1] греки-християни переселилися з Криму та заснували 20 сіл поблизу міста Маріуполь. Більше двохсот років ці грецькі населені пункти зберігають свої назви, а жителі дбайливо проносять крізь століття свої звичаї і традиції, називаючи себе "маріупольськими" чи "приазовськими" греками.

Стаття присвячена огляду етнографічної колекції Маріупольського краєзнавчого музею, який святкує в цьому році своє 85-річчя. Ми звернемо увагу на музейні предмети, які відображають традиційну культуру маріупольських греків і містять цінну наукову інформацію. Сьогодні неможливо займатися дослідженням етнічної історії греків, не беручи до уваги предмети матеріальної та явища духовної культури, що знайшла своє відображення в експозиціях і фондах музею.

Основне завдання статті - розгорнутий опис та аналіз етнографічних експонатів МКМ, що визначає її актуальність для дослідників.

Свою етнографічну колекцію Маріупольський краєзнавчий музей започаткував невдовзі після заснування, у 1920 р. Значна увага при її формуванні приділялась культурі греків Приазов'я, що відповідало державній політиці розвитку національних меншин. У 1925 р. завідувач музею І.П. Коваленко розробив програму вивчення грецького населення Маріупольської округи (нині південь Донецької області). Окремим її пунктом було "вивчення побуту (одяг, житло, знаряддя, їжа, мова та писемність, звичаї та обряди) і збирання відповідного матеріалу для експозиції музею" [2].

Протягом 1927 - 1930 рр. музеєм було організовано кілька етнографічних експедицій у грецькі села: Ялту, Урзуф, Мангуш, Сартану, Македонівку, Старий Крим, Чердаклі, Чермалик, Малий Янісоль, Ласпу, Карань, Старогнатівку, Керменчик. Польові дослідження проводили завідувач музею І.П. Коваленко, завідувач етнографічного відділу Н.С. Коваленко, завідувач історико-археологічного відділу П.М. Піневич, фотограф М.Н. Улахов та інші. Вони координували свої дії із співробітниками Науково-дослідного інституту історії літератур та мов Заходу і Сходу та Асоціації сходознавства України1.

Про характер зібраного етнографічного матеріалу красномовно говорить звіт І.П. Коваленка за 1926 - 1927 фінансовий рік: "... придбані великі колекції: а) килимів різних малюнків; б) доріжок; в) вовняних тканин (фарбованих), вовняних тканин простих; г) полотняних тканин оригінальних малюнків; д) рушників з шовкової та лляної тканини, вишитих оригінальним малюнком: двохсторонніх типу "марама", "ішлеме юзьбез", "тохма юзьбез"; е) кольорових узорчастих тканин типу "тохма" для прикрашання стін будинку,... мережив, інших жіночих рукоділь. Відділ має багату колекцію художніх місцевих пасхальних писанок "іканича"; колекцію виробів з хліба різних типів; велику колекцію експонатів релігійно-сімейного ужитку; колекцію жіночих головних прикрас зі срібла, міді, каміння та перлів; колекцію весільного одягу; невелику колекцію предметів домашньо-господарського ужитку; величезну колекцію предметів-фетишів від різних хвороб;... колекцію оригінального мідного посуду... визначне місце займає колекція предметів релігійного культу ручної роботи з кримського срібла та предмети культу, розшиті золотом, сріблом та шовком" [3].

Активна збиральницька робота дала змогу створити експозицію етнографічного відділу, підготувати грецький розділ Виставки досягнень національної політики в УРСР, що влаштовувалась з нагоди ІV-ї сесії ВУЦВК (Харків, 25 листопада - 2 грудня 1928 р.), а також відправити збірку вишивок на Міжнародну виставку до м. Кьольн (Німеччина) [4].

Слід зазначити, що з 1930 по 1932 рік співробітником Маріупольського музею краєзнавства був відомий український фольклорист, збирач народних пісень і композитор М.П. Гайдай. В тяжких умовах голодомору він записав на фонограф, розшифрував та підготував до друку близько 600 зразків грецького пісенного жанру [5].

Паралельно з Маріупольським краєзнавчим музеєм свої дослідження проводили працівники музею Сталінського округу, де також мешкали греки. Так, у липні - вересні 1930 р. Г.Г. Афендік та В.М. Євсєєв працювали в селах Великий Янісоль, Велика Каракуба, Стила, Старобешеве. Зібрані ними матеріали та фототеку було передано до фондів Маріупольського музею, який у 1937 р. у зв'язку з адміністративними змінами було перетворено на Донецький (з 1938 р. - Сталінський) обласний краєзнавчий музей. Сюди також увійшло зібрання предметів матеріальної культури греків із музею с. Стила [6].

У результаті реформування музейної системи в 1950 році велика частина етнографічного матеріалу була передана до обласного краєзнавчого музею (ДОКМ) у м. Сталіно (м. Донецьк), де на сьогоднішній день грецька колекція нараховує більш, ніж 3000 експонатів, які ще потребують докладного вивчення, і у ДОКМ проводиться серйозна робота з фондовим зібранням [7].

Чергове значне поповнення фондів Маріупольського музею відбулося у 1967 р. Жителька с. Сартана В.С. Гумеч - аматор музейної справи - зібрала та передала колекцію тканин, вишивок, посуду, писанок тощо. Пізніше В.С. Гумеч разом з Д.М. Ярмаш на громадських засадах створили музей у рідному селі. Після його ліквідації у 1974 р. до Маріуполя надійшло ще 130 оригінальних експонатів з історії та культури греків Приазов'я [8].

У 1980 - 90-і рр. співробітники Маріупольського краєзнавчого музею час від часу здійснювали поїздки в грецькі села південної частини Донецької області. Зазвичай вони мали комплексний характер: читання лекцій поєднувалося з відвідуванням шкільних і народних музеїв, збором експонатів.

Сьогодні грецька етнографічна колекція МКМ нараховує понад 700 музейних предметів, які зберігаються в експозиціях та фондах2.

Слід звернути увагу на зміни у фіксації фондових зборів. Вони змінювалися двічі: з 1948 р. музейні предмети систематизувались згідно з приналежністю до відділу; з 1978 - відповідно до групи зберігання, в основу якої покладено матеріал виготовлення3. І сьогодні етнографічні матеріали розподіляються між наступними групами: ТКО (тканини, шкіра, одяг), МД (метал, дерево), КСП (кераміка, скло, пластмаса), Ф (фото), документи (Д), негативи (Н), П (інші). Назви предметів у картотеці зроблені російською мовою, не враховується грецька термінологія.

У грецькій експозиції МКМ цікавим є відтворений на основі фотоматеріалу типового грецького житла [9] інтер'єр кімнати, підлога якого прикрашалася вовняними килимками [10]. Настінний довгий орнаментований килимок червоного кольору завжди вішався над софою. Привертає увагу колекція настінних коротеньких килимків, прикрашених різноманітною вишивкою [11], а також колекція серветок, фіранок, наволочок, скатертин, рушників, якими прикрашали своє житло греки.

Предметом етнографічного вивчення є посуд, в оформленні якого знайшли своє вираження елементи тюркської культури. У МКМ представлені в основному експонати з міді: тарілки, казани, глечики, таз, блюдо. Є і глиняний посуд: глечики, блюдо [12].

Інтерес для дослідників становить також експозиція традиційного одягу. Слід зазначити, що повний комплекс одягу, на жаль, не зібраний, предмети одягу в представленій експозиції розрізнені. У фондах МКМ зберігаються натільні сорочки, головні убори: перифтари, хустки, постоли - і численні прикраси.

Традиційні грецькі тунікоподібні сорочки з ромбовидними ластками представлені чотирма зразками [13]. Найцікавішим і найстарішим є екземпляр традиційної сорочки, привезеної з Криму, з рідкісною вишивкою по всьому подолу.

На початку XX століття грекині перейняли українську техніку вишивки й кольорову гаму [14], про що свідчать експонати, які знаходяться у фондах музею. Головними декоративними центрами вишивки цих сорочок є пазуха і низ рукавів.

Специфічним і найбільш яскравим елементом грецького жіночого убрання був головний убір - перифтар. Популярний від кримських часів і до початку XX століття, він передавався з покоління в покоління. Дослідникам різних часів удалося зібрати в МКМ невелику колекцію цих головних уборів [15]. Усі перифтари тільки світлих тонів, вишиті золотом або шовком у жовто-коричневій кольоровій гамі, краї прикрашені китицями. Поверх головного убору одягалася вишукана срібна прикраса - ханьяр [16], схожа на вуздечку атласна стрічка, розшита перлами. Одягали її уздовж щік і підборіддя. Численними є мідні прикраси для жінок: сережки, браслети, амулети, заколки, шпильки, прикраси для перифтара, пряжки і пояси [17]4.

Що стосується чоловічого одягу, то він в музеї практично відсутній, за винятком сорочки, чабанського поясу і постолів [18].

Привертають увагу зразки вишивки. При переселенні з Криму греки принесли найбільш розповсюджений вид ремесла - виготовлення візерункових тканин і вишивку. Збереження традицій ткацтва і вишивки було обумовлено тим, що орнаментовані текстильні вироби були обов'язковим атрибутом домашнього побуту, релігійних, сімейних і календарних обрядів. Колекція музею свідчить, що протягом XIX - початку XX ст. у вишивці зберігалися традиційні риси, технологія, види композицій та орнамент, що передавалися з покоління в покоління.

У представлених експонатах вишивка виконана на домотканих лляних тканинах. Мистецтво вишивки нараховує кілька основних видів: "миклама" - вишивка золотом чи сріблом, найчастіше зустрічається на весільних серветках, тохмі, перифтарах, при обробці горловини, нагрудного розрізу, рукавів сорочок; "ішлиме" - глуха двостороння гладь без попереднього настилу; "телли" - вишивка вузькою срібною чи золотою пластинкою; "пул" - вишивка блискітками, каменями, перлами, бісером; "букме" - вишивка золотим чи срібним шнурком або кольоровим шовком. Сучасна назва цієї вишивки -"тамбурне" (від назви форми круглих п'яльців - tambour - барабан). Такий вид вишивки був розповсюджений на Близькому Сході. Тамбурний шов відомий також і в українській традиції.

Традиції мистецтва маріупольських греків мають глибокі корені. Незважаючи на запозичення окремих прийомів і композиційних схем у народів Криму, Кавказу й Малої Азії, у греків зберігся більш глибокий шар культури золотого шиття - спільний з народами Балканського півострова, що входили до складу Візантійської Імперії. Про це свідчать зразки церковного шиття, зібрані в МКМ: архієрейський одяг, покрівці. Особливо цікавим експонатом є плащаниця, датована 1760 р. [19]. Вона є типовим зразком православної святині, прикрашеної золотим шиттям. Технічні прийоми, спільні з афонськими, аналогічна композиція вишивки - усе це вказує на сувору канонічність. Золоте шиття на плащаниці виконане на шовковому атласі червоного кольору та являє собою ікону "Покладення в труну". Відмінною рисою плащаниці є зображення різноманітних квітів. Облямівка прикрашена тропарем, написаним буквами грецького алфавіту.

У цілому слід зазначити, що вишиті вироби різноманітні за технікою, рівнем виконання і функціями. За характером вишиванки на ткацьких виробах поділяються на дві основні групи: з рослинним орнаментом (стилізовані квіти) і геометричними малюнками [20].

У грецькій колекції МКМ привертає увагу й численна фототека, що відбиває різні етнокультурні явища. Більшість фотографій зроблені наприкінці 1920-х рр., коли була переглянута діяльність етнографічних музеїв СРСР у зв'язку з новою суспільно-політичною ситуацією, що склалася в країні. Відповідно до головного положення нової програми діяльності етнографічних музеїв - впровадження національної політики й показу розквіту національних культур - у 1928-1929 рр. були підготовлені фотоматеріали про маріупольських греків, що відображали їх побут і культуру. На сьогодні у фондах музею їх нараховується 107 одиниць збереження, але вони не виокремленні в колекцію, що ускладнює роботу дослідників. Частина фотографій МКМ передана до етнографічного відділу Державного Російського музею (нині Російський етнографічний музей) 28 травня 1929 р [21].

Фотографії МКМ зроблені в 1920-ті рр. музейним співробітником М.М.Улаховим, серед них були фотографії із зображенням різних культурно-побутових подій греків5. На сьогодні у фондах МКМ зберігаються фотографії, які можна згрупувати за такими темами: антропологічні типи, сільськогосподарське знаряддя, заняття, житло та убранство, одяг, сімейне життя, вірування, музичні інструменти та танці.

Важливим етнографічним джерелом є копії зі старовинних фотографій 1880 року, на яких зображені гречанки із с. Сартана в традиційному одязі та в національному головному уборі. Декілька десятків фото репрезентують різні типи традиційного одягу греків із сіл Богатир, Бешеве, Ст.Крим, В.Янісоль, М.Янісоль, Сартана, Стила, Керменчик. У фондах МКМ зберігаються фото сільськогосподарських знарядь, а також відображено обробку шерсті, ткацтво, гончарство. Найчисельнішими є фотографії будівель та їхнього внутрішнього убранства. Музичні й танцювальні традиції маріупольських греків частково представлені на фото, де зафіксовані традиційні музичні інструменти: тулуп-зурна, кемече, даіре, ховал. За виключенням фото, які зберігаються у РЕМ, усі фотографії МКМ неопубліковані.

Окрім фото, у фондах зберігаються й негативи, які віддзеркалюють явища традиційної культури маріупольських греків. Вони зроблені 1928-1930 рр. і на сьогодні нараховують 163 одиниці збереження, але більшість з них є копіями названих вище фотографій та фотографій, які зберігаються у РЕМ.

У фондах МКМ зберігається 115 малюнків писанок з грецьких сіл, які зібрала Н. С. Коваленко в 1928 році.

Сьогодні матеріали з етнографії греків Приазов'я демонструються в експозиції відділу історії дорадянського періоду МКМ, вони доповнюють ілюстративний ряд за темою "Заселення і освоєння краю в XVIII-XIX ст.". У 1989 році під керівництвом Н.А. Тиркалової відкрита філія МКМ - Музей народного побуту жителів Приазов'я. Н. А. Тиркалова не тільки створила експозицію культури й побуту греків Приазов'я, вона також є глибоким знавцем етнокультурних явищ, що відбуваються на півдні Донецької області. У 1992 р. статус філії Маріупольського музею також отримав Музей історії та етнографії греків Приазов'я в селищі Сартана, створений ініціативною групою за участю І. А. Папуша, Л.М. Кір'якова та інших6. Філія має індивідуальні фонди. Співробітники Маріупольського краєзнавчого музею під керівництвом його директора О.М. Чаплинської значну увагу приділяють вивченню й популяризації історії та культури греків Приазов'я [22].

Грецька колекція МКМ становить великий інтерес для дослідників. У різний час працювали в Маріуполі та навколишніх грецьких селах і використовували матеріали музею для написання своїх праць етнографи В.І. Наулко, Ю.В. Іванова, лінгвісти А.А. Білецький, Т.М. Чернишова, О.М. Гаркавець; історики М.А. Араджіоні, О.В. Гедьо, Н.О. Терентьєва.

Практичне значення вивчення музейних предметів МКМ та їх описи дають нам можливість досліджувати зміни в традиційній культурі греків протягом ХІХ-ХХ ст., їх переосмислення й пристосування до місцевої специфіки. Результати дослідження сприятимуть збагаченню джерельної бази для відбиття етнічних процесів, що відбуваються в середовищі греків Приазов'я. Поряд з іншими джерелами вони створять додаткову можливість для вчених простежити генетичні, історичні й культурні зв'язки й допоможуть заповнити відсутні ланки в етнічній історії цього народу.


ЛІТЕРАТУРА:


1. Маріупольський краєзнавчий музей (Далі МКМ). - Фонди. - № 3471 - Д.

2. Документи обстеження грецького населення Комісією ЦК Нацмен при ВУЦВК в 1925 р. - Центральний державний архів вищих органів України. (Далі - ЦДАВО України). -Ф.413. - Оп. 1. - Д. 100. - С. 40-41.

3. Звіт грецького відділу Маріупольського краєзнавчого музею за роботу в 1926 - 1927 бюджетному році // Репресоване краєзнавство. - К., 1991. - С. 420.

4. Документи про організацію виставки з характеристикою грецького населення Маріупольщини для IV сесії ВУЦВК. - ЦДАВОВУ. - Ф.413. - Оп.1. - Д.384. - Л. 2 - 14.; С.Я. Грецький відділ виставки нацменшостей на IV сесії ВУЦВК // Краєзнавство. - Харків, 1928. - № 6 - 10. - С. 75-76.; Араджиони М.А. Греки Крыма и Приазовья: история изучения и историография этнической истории и культуры (80-е гг. XVIII в. - 90-е гг. XX в.). - Симферополь, 1999. - С. 24.

5. Гайдай М. Народознавча спадщина Михайла Гайдая.// Народна творчість та етнографія. - К., 2003. - №4. - С. 7-9.

6. МКМ. Фонди. 169,171, 467-470, 576, 604, 652 - МД; 242, 355, 356, 381-383 - КСП та ін.

7. Койнаш Т.П. Формирование музейного собрания: опыт и современные тенденции //Літопис Донбасу. Краєзнавчий збірник. - Вип.7. - Донецьк, 1999. - С.5; Горбова М.В. Вотивные привески в собрании Донецкого областного краеведческого музея. Каталог.-Донецк, 2003.

8. МКМ. Фонди. 131, 132, 217, 301, 388 - КСП; 197, 203, 519, 521, 662 - МД; 487, 519, 584, 608, 490 - ТКО та ін.

9. МКМ. - Ф.№6768-ф (с. Б. Каракуба, 1930).

10. МКМ. - Ф. №497 (Маріуполь, поч.ХХ ст.), 499 (с. Константинополь, поч. XX ст.) ТКО.

11. МКМ. -Фонди №407 (с. Богатир, поч.ХХ ст.), 421 (с. Старобешево, к.ХІХ ст.), 422,425 (с. Чердаклі, кін. XIX ст.) №329,440, 446 (с. Ст.Ласпа, кінець XIX ст.), №455 (с. Ст.Керменчик, кін. XIX ст..), 437, 464, 484 (с. Сартана, 1890), 476 (с. Ст. Комар, поч. ХХ ст.), 471, 472 (с. Ст. Комар, поч..XX ст.), 316, 318, 438, 451, 468, 473 (Маріуполь, кін. XIX ст. - поч. XX ст.). ТКО.

12. МКМ. -Фонди.- №238, 431, 432 МД.

13. МКМ. - Фонди.- № 392 (с. Ст. Крим, поч. XX ст.), 393 (С. Стила, поч. XX ст.),395 ТКО (с. Ст. Керменчик, поч. XX ст.), 396 (Маріуполь, поч. XX ст.) ТКО.

14. Иванова Ю.В. Влияние социально-экономических условий и этнических традиций на одежду сельских жителей // СЗ. - 1976. - №2. - С.45.

15. МКМ. - Фонди № 409 (с. Ст. Крим, поч. XX ст.), 413 (с. Чердакли, поч. XX ст.), 415 (с. Чердаклі, поч. XX ст.), 424 (с. Чердаклі, кін. XIX ст.), 427 (с. Мар’їнка, церква, поч. XX ст.), 456 (с. Сартана, поч. XX ст.), 470 (Маріуполь, поч. XX ст.), 474 (с. Ст. Крим, поч. XX ст.), 475 (с. Чердаклі, поч,XX ст.) ТКО.

16. МКМ. - Фонди № 130 МД (с.Староігнатіївка, п.ХІХ ст.); 642 МД (с.Каракуба, п.ХІХ ст.).

17. МКМ. - Фонди №108 - 109 МД (с. Сартана, п.ХІХ ст.); МКМ. - Фонди №112 - 117 МД (с. Анадоль, п.ХІХ ст., збір 1927 р.); МКМ. - Фонди №141,143 -154 МД (с. Каракуба, п.ХІХ ст.); МКМ. -Фонди №105 МД (с. Сартана, п.ХІХ ст.); МКМ. - Фонди №130,105,101, 142, 813 МД; МКМ. - Фонди №519, 107,175 МД.

18. МКМ. - Фонди №298 ТКО. Експонат датується XIX століттям, але не вказується його походження; МКМ. - Фонди № 293 ТКО (с.Сартана, к.ХІХ ст.).

19. МКМ. - Фонди.- №577 ТКО.

20. МКМ. - Фонди.- №481,484, 497 ТКО.

21. РЕМ.-Фототека.-Кол.4929. -(71 од.зб.)

22. Саенко Р.И. Мариуполь и греческие села Приазовья в конце XVIII - первой четверти XIX вв // Україна - Греція: історія та сучасність. Тези II міжнародної наукової конференції. 22-24 лютого 1995 р. -К., 1995. - С. 109-112.; Саенко Р.И. Документы по истории мариупольских греков в фондах Мариупольского краеведческого музея // Україна - Греція. Архівна та книжкова спадщина греків України. - К., 1998. - С. 118-126.; Саенко Р. Мариупольские купцы Хараджаевы // Подвижники і меценати. Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII - XIX ст. Історико-біографічні нариси. - К., 2001. - С. 190-196.; Саенко Р. Новые материалы к биографии А.И.Куинджи // Прибой. Литературно-публицистический альманах. - Мариуполь, 2002. -С. 97-102.; Божко Р. Поселения мариупольских греков. Конец XVIII - XX вв. // Проблемы истории и археологии Крыма. - Симферополь, 1994. - С. 169-175.;Тыркалова Н.А. Быт и культура греков Приазовья. - Мариуполь, 1997.; Тыркалова Н.А. Чаплинская О.М. Путеводитель по музею народного быта. - Мариуполь, 2003.; Папуш И.А. Творческая деятельность греков Приазовья. Конец XIX- XX век. Энциклопедический справочник. - Мариуполь, 2000.; Папуш И.А. Сартана: прошлое и настоящее.1778 - 2000. - Мариуполь, 2002 та ін.


Сноски:

1 В експедиціях працювали історики, лінгвісти, етнографи, які зробили помітний внесок у вивчення етнічних явищ серед грецького населення. Найвідоміші з них: А.К.Гаргала, І.І.Соколов, Д.С.Спиридонов. Маршрут експедиції передбачав обстеження як урумських (Мангуш, Старий Крим, Старий Комар, Старий Керменчик), так і румейських (Малий Янісоль, Сартана, Урзуф, Ялта) сіл.


2 Якушенко Людмила Семенівна - головний хранитель МКМ з 1989 р., будучи професіоналом високого рівня, організовує облік фондів музею, забезпечує збереження музейних експонатів, веде обліково-охоронну документацію.

3 Дослідники традиційної культури маріупольських греків другої половини XX ст. Ю.В.Іванова, О.Р. Будіна, М.А.Араджіоні використовували в своїх працях стару систему фіксації експонатів (наприклад, прикраси того часу позначаються ММК - И - 606, 1974, 2347 і т.д., в той час як сучасна фіксація виглядає наступним чином: МКМ. 130-МД, 616-МД, 813-МД). Звідси в дослідника, який не є фахівцем музейної справи, можуть виникнути різночитання.


4 Більшість експонатів грецьких жіночих прикрас було відновлено Ладкіним Андрієм Степановичем, який є реставратором МКМ з 1995р. Він займається відновленням музейних предметів, що відображають традиційну культуру маріупольських греків, зокрема: прикрас, предметів побуту і знарядь праці, які зараз знаходяться в експозиції музею.

5 В фондах МКМ фотографії по маріупольським грекам не виокремленні. Слід зазначити, що авторство більшості з наявних фотографій не відомо, бо під час евакуації архів постраждав. Робітники музею вважають, що це результат роботи експедиції Всеукраїнської Асоціації Сходознавців та НДІ історії літератури та мов Заходу та Сходу, де працювали В.Д. Гавриленко, А.К.Гаргала, І.С.Державін, А.П.Ковалевський, 1.1.Соколов, Д.С.Спірідонов та музейний фотограф М.Н.Улахов.

6 Сьогодні музей є центром популяризації історії та культури греків Приазов'я, у тому числі й національної кухні. (див.: Богадица Т.К. Кухня греков Приазовья / Комплект открыток с рецептами; Богадица Т.К. Саенко Р.И. Традиционная народная кухня мариупольских греков: история и современность // Україна - Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва (м. Маріуполь, 27-29 травня 1999 року) I том (частина II). - Маріуполь, 1999. - С.396-399.


Володимир Агапов,

кандидат історичних наук, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Донецького інституту

Харківської академії залізничного транспорту


Техногенна катастрофа в Центральному районі Донбасу: причини і прояви

(1989-1990 рр.)


У статті окреслені небезпечні для природи й життя людини наслідки індустріального розвитку Донбасу, показаний ступінь зруйнування екосистеми та вплив цих факторів на здоров'я людей. Увага акцентована на отруєнні гірників на шахтах Центрального Донбасу токсичними речовинами, які просочилися зі складів хімічних заводів регіону. Простежуються зміни у ставленні політичного керівництва СРСР до екологічних проблем Донбасу в роки "перебудови".


Суспільствознавча наука розпочала вивчення найважливішого феномену політичного життя двадцятого століття – руйнації радянської державної системи. Про це свідчать численні публікації в Україні та країнах ближнього й далекого зарубіжжя. Усвідомлення змін, неможливе без ретельних конкретно-історичних досліджень усіх сфер життя радянського суспільства. Однією з найважливіших проблем того часу була проблема протидії екологічній катастрофі, що насувалася. Вивчення причин антагонізму, між природою і людиною, його проявів на прикладі Центрального району Донбасу, - де розташовані міста з найбільшою концентрацією промисловості - Горлівка, Єнакієве, Дзержинськ, визнаного у свій час районом екологічного лиха, допоможе більш повно уявити глибину кризи, у якій опинилися СРСР, УРСР наприкінці 80-х рр. ХХ століття.

Ця тема в історичній літературі майже не розроблена. Єдиною публікацією з цього питання є тези доповіді «Екологічні проблеми Горлiвсько-Єнакіївського промислового вузла», які були виголошені на науковій конференції «Проблеми старопромислових регіонів» (Донецьк, 1991р.) [1]. Окремі свідчення щодо екологічної ситуації в Центральному районі Донбасу та впливу екологічної кризи на здоров'я людей зустрічаються у роботах Р. Д. Ляха та Л. М. Добробог [2]. У статті здійснюється спроба окреслити екологічну ситуацію в одному з найбільш неблагополучних реґіонів України та трагедію, пов'язану зі смертю та масовими отруєннями шахтарів і рятівників речовинами хімічного виробництва. Це також спроба показати спрямованість і ступінь ефективності державної екологічної політики, що проводилася в Донбасі у період, який передував розпаду СРСР.


Наприкінці 80-х років 20-го століття було констатовано існування екологічної кризи в СРСР та в Україні. Потрібні були Чорнобильська катастрофа, «перебудова», щоб суспільство звернуло увагу на наслідки своєї господарської діяльності, на стан природи, на своє ставлення до неї. Уперше були названі цифри, що свідчили про складну екологічну ситуацію. Зі статистичних даних випливало, що в Україні щорічні викиди шкідливих речовин в атмосферу досягли 14 млн тонн. У ріки та водойми скидалося 4,3 млрд. куб. метрів отруєної води, а 6% розвіданих її запасів були забрудненими [3]. Достовірність цих цифр тоді не викликала сумнівів. Мало хто замислювався, за якими методиками визначався рівень забруднення, чи наявна в державі необхідна діагностична апаратура, які державні структури займаються екологічним моніторингом, якщо такий взагалі існує. Те, що серед самих екологічно нестабільних реґіонів СРСР знаходиться Донбас, ні в кого сумнівів не викликало. На території області було розташовано понад 1тис. підприємств, що забруднювали навколишнє середовище, з них 300 були великими. У переліку найбільш «брудних» міст України в державних документах значилися Донецьк, Маріуполь, Слов'янськ, Макіївка, Костянтинівка, Краматорськ, Горлівка. Історія розпорядилася так, що саме до подій у Горлівці та Єнакієвому в 1989-1990 р. була прикута найбільша увага громадськості, оскільки саме вони змусили говорити про екологічну катастрофу в Донбасі.

У тому, що саме в містах Центрального району Донбасу криза переросла в нову якість, не було нічого дивного. Її передумови формувалися довгі роки, а саме з моменту промислового освоєння реґіону, яке можна простежити з 1858 року. У той час пішло на-гора вугілля першої єнакіївської шахти, якій в радянські часи було надано ім’я Карла Маркса. Промисловий видобуток вугілля в Горлівці почався після того, як почала працювати реконструйована інженером Горловим у 1867 р. шахта нового покоління «Кочегарка». Наслідком наявності у Центральному районі Донбасу високоякісного вугілля стало нарощування обсягів його видобутку. Постійно поглиблювалися розроблювальні пласти - більш ніж на 100 метрів кожні 6-7 років у другій половині 20-го століття. Росли шахтарські міста. Великим промисловим центром стала Горлівка, в якій напередодні проголошення незалежності України проживало 360 тис. чол. і на території якої розташовувалися виробничі площі 75 підприємств вугільної, хімічної, металургійної промисловостей та машинобудування. 190 тис. чол. жили і працювали в розташованому поруч м. Єнакієве, де також було декілька десятків великих підприємств.

З появою потужних шахт виникло спочатку металургійне виробництво: Єнакіївський металургійний завод почав давати продукцію в 1897 р. А трохи пізніше в цьому ж місті був побудований і коксохімічний завод. У роки перших п'ятирічок перетнулися на території регіону вуглевидобуток і велика хімія. У 1928 р. тут був введений в експлуатацію Горлівський коксохімічний завод. Його перші коксові печі продовжували експлуатуватися й наприкінці 80-х рр. ХХ століття. У квітні 1933 року дав продукцію Горлівський азотно-туковий комбінат, перетворений пізніше на виробниче об'єднання «Стирол». У 1938 р. був введений в експлуатацію Горлівський хімічний завод, засекречене підприємство (поштова скринька А-3318), яке до кінця 80-х рр. входило до складу оборонного комплексу СРСР та було підпорядковане Міністерству оборонної промисловості. В умовах конверсії, що розпочалася в той час, завод переходив на виробництво цивільної продукції. Чотирьохтисячний колектив виготовляв промислові вибухові речовини насамперед для вугільної промисловості, матеріали для автомобільних шин, теплоізоляційні вироби, смоли, лаки, складні пластики, синтетичні миючі засоби і багато іншого. Це було єдине в країні підприємство, що випускало мононітро-хлорбензол - препарат, необхідний для виробництва медикаментів і гербіцидів. Як його сировина використовувалися ацетон, бензол, метанол, хлорбензол, фенол, азотна й сірчана кислоти та багато іншого. Продукція реалізовувалася як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Багаторічна експлуатація сировинних і природних ресурсів, низький технічний рівень підприємств, використання застарілих технологій, слабкість органів державного контролю робили свою справу. Донецька земля була заваленою промисловими відходами. Підприємства базових галузей на території області щорічно утворювали таких відходів близько 170 млн тонн, з яких частка промислових підприємств м. Горлівка становила близько 7 млн тонн [4].

Особливо небезпечними були токсичні відходи. За даними обласного управління статистики 430 підприємств області, насамперед металургійної, вугільної, хімічної галузей промисловості, машинобудівного комплексу протягом року створювали таких відходів близько 3 млн тонн, з яких близько 100 тис. тонн мали горлівське походження [5] (табл. 1).


Таблиця 1. - Показники утворення токсичних відходів та їх використання промисловими підприємствами Донецької області (тис. тонн) [6]

Галузь	Всього	Використано (утилізовано)	%	Знешкоджено	%
Вугільна промисловість	237	63,6	26,8	5,4	2,27
Металургія	1020	319,1	31	11,3	1,1
Важке машинобудування	387	109,3	28	1,6	0,28
«Агрохім»	355	1,1	0,01	----	0,0