Філософія права
| Вид материала | Книга |
- Програма фахового вступного випробування на навчання за окр магістра зі спеціальності, 227.5kb.
- Інформація для, 40.61kb.
- Робоча програма курсу "Основи теоретичної біографістики" для спеціальності 030101 "Філософія", 387.4kb.
- Теорія та історія держави І права. Філософія права, 118.55kb.
- Рджене вак україни, зі спеціальностей: філософія науки, філософська антропологія, 29.23kb.
- Теорія та історія держави І права. Філософія права, 327kb.
- Реферат з наукознавства Філософія права як методологічна дисципліна, 171.56kb.
- Програма міжнародного методологічного семінару «філософія права як академічна дисципліна», 231.5kb.
- Теорія та історія держави І права. Філософія права, 228.07kb.
- 1. німецька класична філософія, 591.05kb.
Ричков М.О.
ФІЛОСОФІЯ ПРАВА
(дискусії під час занять)
Київ – НТУ – 2007
Ця книга – посібник для студентів, які вивчають філософію права. Вона уявляє собою занотовані думки студентів і викладача під час дискусій на заняттях з цієї дисципліни. В ній відображено широкий спектр різних думок щодо певних філософських та юридичних понять, які висловлювали студенти. Ці думки можна вважати своєрідним відображенням різних позицій, існуючих у середовищі нашого суспільства. Цю книгу корисно використовувати як додаток до інших посібників і підручників з філософії права, бо головна її мета – збудити у читача інтерес до певних положень цього предмету, і спробувати самому відповісти на деякі запитання.
Робота розрахована на широкий загал читачів.
ПЕРЕДМОВА
Давні вчителі казали своїм учням: корись, допомагай, сперечайся! Саме ці три вимоги певною мірою можна віднести до навчального процесу студентів. Корись означає - вчись! Якщо молода людина вступила до вищого навчального закладу, то її метою повинно бути отримання певних знань, які надає їй цей заклад через своїх викладачів. А для цього необхідно підкоритися усім правилам навчання у даному закладі і сумлінно виконувати всі завдання своїх вчителів.
Сумлінне виконання своїх обов’язків студентом допомагає навчальному процесу, робить його не позбавленим сенсу. Тут, звісна річ, можна додати ще й про всіляку іншу допомогу у справі організації побуту, дозвілля студентів тощо. Але я особисто хотів би зупинитись на іншому аспекті допомоги студентів викладачам. Від того як вони відносяться до того чи іншого предмету залежить не тільки зростання і поглиблення їх особистих знань з цього предмету, а також вдосконалення знань самих викладачів. Процес навчання, особливо у закладах вищого ступеню акредитації, не повинен бути одностороннім. Тобто, він не є процесом тільки викладання матеріалу викладачем і сприйняття та запам’ятовування слухачами. Він повинен мати зворотній зв’язок від студента до викладача. Цей зв’язок якраз і символізує третя вимога цитованого давнього вислову – “сперечайся”.
Вчитель повинен не тільки передати учню свої знання. Його завданням є також привчити студентів до самостійного опанування знаннями, розбудити в них бажання і вміння мати свою особисту точку зору з того чи іншого питання. Саме це і повинно проявлятися під час дискусій. Сперечатись – не означає будь за що заперечувати думку іншого, це означає вміння аналізувати її, формувати власну і аргументовано її доводити. Саме таке відношення студентів, на мою думку, найбільше допомагає навчальному процесу у вищій школі. Сперечаючись між собою, а також з викладачем, студенти тим самим допомагають викладачу зростати над собою. Це двоєдиний процес: викладач на лекціях ділиться своїми знаннями з студентами, а ті на семінарах, сперечаючись, в дискусії змушують викладача постійно підвищувати свій багаж знань. Таким чином, вчитель і учень взаємно збагачуються.
У своїй практиці під час занять з філософії права я пропонував студентам відповісти на різні запитання. Іноді деякі відповіді породжували дискусії, які подекуди продовжувались і після занять. Інші заставляли мене замислюватися, а деякі, навіть, ставили у незручне становище, бо аргументованої відповіді на них я не знаходив. Все це я вважаю було корисним як для студентів, так і для мене.
Ця книжка народилася саме з цього діалогу між студентами, а також між викладачем і студентами. Можна сказати, що студенти, яким я протягом минулих років викладав курс філософії права у певній мірі є співавторами цієї книжки, бо більшість написаного в ній є висловами саме них. Я навмисно не виділив у тексті слова викладача. Це не має особливого значення, хоча у більшості випадків він задає питання.
Може, по деяких питаннях з тексту читачу буде важко прийти до певного одностайного висновку, але я й не ставив собі за мету ствердити якусь одну беззаперечну думку, якій неодмінно повинен слідувати читач. Тим більше, що на переважну кількість цих питань нема і, мабуть, не може бути одностайної відповіді, бо існуючий в науковому світі плюралізм думок якраз і є тією сировиною, з якої студент повинен збудувати свою власну думку. Саме це, а не нав’язування якоїсь однієї думки, як певної догми, я і намагаюсь прищепити своїм слухачам – студентам.
Прочитайте вислови думок студентів минулих років. Якщо вони збудять у вас власну думку або хоча б примусять на хвилину-другу замислитися про певні явища чи питання, я буду вважати, що ця книжка написана мною не даремно. Думайте, сперечайтеся, зростайте над собою!
Частина І.
ПРО КАТЕГОРІЇ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА
1. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ЯК ОКРЕМА ДИСЦИПЛІНА.
Філософія права – самостійна галузь знання філософії і юриспруденції. Вона займається дослідженням смислу права, його сутності, цінності і значення у житті людини і суспільства. Отже право є об’єктом вивчення цієї наукової галузі. Ця думка одностайно підтримується всіма дослідниками філософії права. Але специфіку окремої науки відображає не об’єкт, а її предмет. Як часто це і буває в науці, з приводу визначення предмету філософії права серед фахівців одностайності немає.
Різні вчені при визначенні предмету філософії права акцентують увагу на вивченні сенсу і призначення права; на вивченні права, як засобу саморегуляції суспільства, як міри влади; на культурних підвалинах права, його сутності і співвідношенні з законом. Дехто обмежує предмет філософії права лише вивченням її історії або системи методів пізнання права тощо.
З існування різних, навіть протилежних, думок стосовно визначення предмету філософії права можна зробити висновок, що ця галузь науки недостатньо ствердилась. Але це було б не правильним. Саме про це свідчить давня латинська мудрість: “Contraria non contradictoria sed complementa sunt” (протилежності не спростовують, а доповнюють одна одну). Отже, природа, сутність, специфіка, особливості, співвідношення права з іншими соціальними нормами, сенс, місце і значення у системі філософського знання тощо – є у різних визначеннях. І все це дійсно розглядає філософія права.
Існує дві точки зору на трактування філософії права: 1) вона є поширенням загальної філософії на правову проблематику; 2) частиною теорії права, яка спеціалізується на проблемах методології. Не маючи нічого проти цих двох трактувань, додамо ще одне: 3) філософія права – це його світоглядне розуміння.
Зі сказаного постає питання: філософія права - це філософська чи юридична дисципліна? Хто повинен її викладати студентам: філософ зі знаннями юриспруденції чи юрист зі знаннями філософії? Зараз більшість науковців вважають її ближчою до юриспруденції, але її розвиток все одно тісно пов’язаний з розвитком філософської думки. По суті філософія права є міждисциплінарною галуззю. Філософське пізнання – сфера загального, правове пізнання – сфера особливого. Шлях від філософії до філософії права іде від загального через особливе до конкретного (до істини про право). Шлях юриспруденції до філософії права іде від особливого через загальне до конкретного. Як бачимо, різними шляхами досягається однаковий результат. І тут нема ніякого протиріччя, все залежить від загального стану філософії і юриспруденції, політико-ідеологічних чинників та наукових традицій в конкретній країні.
Якщо філософія права в СРСР розроблялась у рамках загальної теорії права і не мала статусу окремої науки, то тепер, отримавши такий статус, вона повинна виконувати ряд функцій методологічного, гносеологічного, аксіологічного характеру. Але ще й зараз дискутується питання щодо співвідношення цих галузей: одні вважають, що філософія права вужча за теорію права, інші навпаки, що теорія права є її підосновою. Гадаю, що такі вислови є некоректними, бо це різні дисципліни, які мають різний предмет: теорія права досліджує закономірність виникнення і розвитку права, а філософія права вивчає світоглядне розуміння права і закону.
Так само як існують різні галузі науки, існує і світоглядне розуміння категорій цих наук, що втілюються у різні види філософського знання: філософія історії, фізики, хімії, моралі, релігії тощо. У них однакові завдання по відношенню до свого предмету і цим вони схожі, але кожна з них має свій предмет. І тут вони різні.
Право – невід’ємна складова культури суспільства, а філософія права узагальнює знання про правову сферу, розглядає відносини між законом і правовими феноменами. Однією з головних функцій філософії права, як ми вже казали, є світогляд. Отже, можна сказати, що філософія права – це моральний осередок законодавства. Вона покликана описувати право не таким, як воно є, а таким, яким воно повинно бути. Вона розглядає позитивне право з боку його розумності, справедливості, істинності, цінності тощо, але для цього потрібно вийти за його межі. По суті філософія права займається пошуком істини про право.
Оскільки закони встановлюються і діють у державах, філософія права займається філософським аналізом держави взагалі, як соціального інституту. А будь який науковий аналіз і пошук істини потребує також правильного методу. Щоб отримати від наукового аналізу правильний результат, і шлях до нього повинен бути правильним. Тому велике значення в науковому дослідженні посідає метод, як шлях дослідження або спосіб пізнання. Наукова методологія - це вчення про метод, його загальні можливості, принципи, на які він спирається. Тобто вона розглядає питання наскільки за допомогою даного методу можна досягнути поставленої мети.
Основна проблема класичної філософії права – тлумачення співвідношення між природним і позитивним правом. Головна проблема природного права полягає в тому, чи принципово можлива така система цінностей, яка б однаково сприймалася усіма людьми? Є й інші важливі проблеми: яке джерело природного права? Де і коли воно починається і закінчується? Яким чином ми його пізнаємо? Чи є воно об’єктивним, незалежним від людського розуму, чи воно суб’єктивне і уявляє збудований людським розумом ідеал?
Всі ці питання повинні досліджуватися філософією права. Але оскільки в ній є багато різних напрямів, залежних від світогляду тих чи інших наукових спільнот, остільки кожний з них має свою методологію і намагається досягнути бажаного результату своїми методами.
А чи може бути універсальна методологія? Багато хто вбачає такою філософську антропологію, оскільки природне право базується на природі людини. Отже, ключ від істини, мабуть, в самій людині. Її і треба вивчати. А оскільки людині крім раціональних властиві також ірраціональні дії, то постає питання: які з них є головними? Науковці приходять до висновку, що саме ірраціональність складає специфіку людини.
В чому ж полягає природа людини, її сутність? Людина тілесно-духовна (біосоціальна) істота, в якій тварне і творче злите воєдино. Тому існує тілесний і духовний світ людини. Духовний – це свідоме, світ цінностей, мета і сенс життя людини. Тілесне – це несвідоме, інстинктивне. За З.Фрейдом свідоме і несвідоме в людині співвідносяться як вершник і кінь: кінь – несвідома, рушійна енергія, вершник свідомо визначає спрямування цієї енергії до певної мети.
Але погляди на природу людини у науковців різних напрямів теж різні. Тому на сьогоднішній день не існує будь-якої універсальної методології. Отже і досягнення істини теж відносне. Представник кожного напряму саме свої результати визнає наближеними до істини. І цей плюралізм думок може свідчити лише про те, що, виходячи з встановленої нами вище формули, істина десь посередині, бо вказані шляхи повинні не заперечувати, а доповнювати один одного.
Для чого ж потрібно майбутньому юристу вивчати філософію права? Відповімо на це питання стисло. Філософію права потрібно вивчати для того, щоб отримати відповіді на такі питання: в чому полягає сутність і смисл права, коли і як воно виникає, існує воно одвічно і незмінно, чи розвивається, як воно розвивається, в якому напрямку, як поняття “право” співвідноситься з іншими поняттями, в чому полягає його значимість і цінність у житті людини, окремого суспільства, людства взагалі?
Зрозуміло, що на всі ці питання не можна надати одностайної і остаточної відповіді, але це не означає, що не потрібно і намагатися це робити. Саме обмірковування цих питань можуть наблизити мислячу людину до істини. Тому філософія права, як і філософія взагалі ставить за мету навчитись мислити. В даному випадку мислити про право.
2. КОЛИ І ЧОМУ ВИНИКАЄ ПРАВО
Існує думка, що право виникає разом з іншими проявами загальнолюдського життя таких як мова, релігія, мистецтво тощо. Право не належить до тих предметів, які спостерігаються безпосередньо. У нього нема свого чітко окресленого місця в оточуючому людину фізичному просторі. Усі здійснювані спроби побудувати його філософсько-теоретичну модель змушені опиратися на наявний духовно-практичний досвід, накопичений багатьма поколіннями. Він дає можливість будувати такі моделі. Але їхні основи повинні бути зовсім іншими, не залежними від критеріїв почуттєвого сприйняття. У права, як у всього на світі, є причини його появи, розвитку і функціонування. Ці причини досліджує теорія права. Але крім них, існують ще й причини цих причин або загальні основи буття правової реальності. Маючи метафізичний, культурологічний характер ці основи не є предметом чистої юриспруденції, а утворюють предмет філософії права. Тут право виходить далеко за межі теорії права і занурюється у філософські питання, що стосуються природи буття і небуття, хаосу і порядку, цивілізації і культури, добра і зла тощо. Розуміння права, як соціального явища, спочатку формується стихійно і носить характер звичаїв. Воно усвідомлюється як необхідність певної поведінки в певних умовах і приходить поступово, передаючись від покоління до покоління. А як на вашу думку, коли і чому виникає право?
- Я думаю, що право виникає разом з державою, коли одна група людей закріплює своє панування над іншою. І тут велике значення мала майнова нерівність. Адже спочатку у первісності всі члени роду мали однакові майнові права. Тому у суспільства не було потреби у праві. Воно цілком обходилося звичаями, які спиралися на владу авторитету рад старійшин, які регулювали усі суспільні відносини. А от, коли з’являється згадана нерівність, положення змінюється. Виникає потреба захистити цю нерівність. Тоді і з’являється право.
- Я згоден, бо право можна вважати певною демаркаційною лінією, що відокремлює цивілізацію від первісності, волю від сваволі, конструктивне від деструктивного. Воно є формою вираження потреби цивілізації в самозбереженні та саморозвитку. У різних народів право виникає з різними особливостями, притаманними цим народам, але у суспільстві існують певні загальні закономірності, тому у праві різних народів є багато спільного.
- А я гадаю, що право виникає тоді, коли світогляд людей розвинувся до такої міри, що вони почали усвідомлювати необхідність вироблення механізму регулювання суспільних відносин. Право і стало цим інструментом. Це складне громадське явище, що визначається станом суспільства і ступенем його розвитку.
- А коли ж це могло відбутися у часі?
- Важко сказати, але, думаю, що не обов’язково з появою держави.
- А я от читав про те, що право – це своєрідний результат природного відбору людством кращих форм організації суспільного життя. Це найефективніший засіб соціального регулювання. Воно виникає за часів Римської імперії з переходом до класового, соціально неоднорідного суспільства. Люди створили право для регулювання суспільних відносин.
- Так що, право штучний витвір людей, чи результат природного відбору? І чому ви вважаєте, що воно виникає лише за часів Римської імперії?
- Ну, може, й раніше, але коли вже існували держави. Безперечно, тут треба говорити не про якийсь конкретний час та дату, а про ті історичні обставини, причини, які призводили до виникнення права.
- А я вважаю, що доцільно поділити процес появи права на два етапи: виникнення “традиційного” і “юридичного” права. Обидва пов’язані з певним рівнем розвитку суспільства. У первісності члени роду і племені ще не індивідуалізовані, то регулюються лише відносини між родами. Поступово, коли у конкретних осіб з’являється індивідуальність, розвинена свідомість, вони вступають між собою у певні відносини, які рід прагне врегулювати, встановлюючи якісь моделі поведінки або заборони, які носили характер звичаїв, традицій. Тому це право можна назвати звичаєвим, або традиційним, яке існує всередині роду. Але згодом міжродове право перетворюється у внутрішньородове.
- Так ви вважаєте, що потреба врегулювання відносини між родами виникла раніше, ніж потреба врегулювання відносин між членами роду? А як же міг існувати рід без регулювання відносин між його членами? Мабуть, навпаки: міжродове право виникає з внутрішньородового, як узгодження правил кожного роду і винахід спільного знаменника.
- Може, й так. Для нашої дискусії це не має важливого значення. Головне в тому, що це право традиційне. Якщо ж казати про виникнення юридичного права, то воно, безумовно, пов’язане з виникненням держави, тобто такої організації, яка встановлює певні правила поведінки і забезпечує дотримання їх. Таким чином, виникнення права є поступовим, еволюційним процесом, який відповідає етапам розвитку суспільства.
Право, як і держава, виникло завдяки необхідності управління соціальними процесами. Розрізняють загальносоціальне право, яке втілює в собі загальні права людини, народу, нації, людства і право юридичне, яке встановлюється, чи санкціонується державою. Тобто юридичне право виникає лише з виникненням держави. Тому закономірності виникнення держави стосуються і виникнення права.
Поява соціального регулювання відносин у суспільстві стала поштовхом до становлення і розвитку права. Але спочатку ці норми не надавали переваг членам роду. Лише з розпадом первісного ладу і появою соціальної неоднорідності у суспільстві з’являється право. Витоки формування права містяться в організації спільної праці для забезпечення спільних потреб. З появою держави на розвиток права впливали: потреби економічних відносин, необхідність підтримання стабільності і порядку у суспільстві в умовах поглиблення та загострення соціальних протиріч та конфліктів, організацією публічної влади, відокремленої від населення, та здатної санкціонувати звичаї, встановлювати юридичні норми і забезпечувати втілення їх у життя, перетворення людини в самостійного індивіда. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу на окремих суб’єктів, де індивід не є відокремленою особою, яка усвідомлює можливості (свободи), що утворюються у процесі розвитку суспільства.
- Однією з головних причин виникнення права є те, що будь-яка людська спільнота вимагає певної внутрішньої організації, певної упорядкованості, відповідних правил, які б регулювали поведінку людей та стосунки між ними. Право можна вважати ознакою цивілізованості суспільства, своєрідним втіленням справедливості.
- А я все таки вважаю, що справжнє право виникає лише у державі. Виникнення права не було одномоментним процесом. Тут потрібно зупинитися на деяких аспектах праворозуміння. Є декілька найпоширеніших тлумачень терміну “право”: право, як певні можливості, певна міра свободи його суб’єкта; право, як система, сукупність юридичних норм, що регулюють найважливіші суспільні відносини; право, як оцінка або показник справедливості, істинності певних дій і явищ. Ці три тлумачення права об’єднує одна важлива характеристика: всі вони виникають з появою держави. Саме тоді виникає необхідність чіткого регулювання суспільних відносин, а отже з’являється потреба у праві як системі юридичних норм загальнообов’язкового та формально визначеного характеру.
- А що, до появи держави такої необхідності не було?
- Може й була, але не настільки нагальною.
- А чи не означає ваша думка, що ви ототожнюєте поняття право і закон? Адже, якщо регулювання відносин звичаями не називати звичаєвим правом, то що тоді вони собою уявляють? Якщо це було не право, то тоді що це було?
- Та все ясно! Я ж казав, що тут маємо традиційне і юридичне право. Традиційне базується на звичаях, а юридичне на законах. Коли звичаї не спроможні регулювати всі стосунки між людьми, з’являється необхідність у нових правилах – регуляторах суспільних відносин. Це є час виникнення держави.
- А чому звичаї стають не спроможними до регулювання відносин?
- Мабуть тому, що держави, як правило, об’єднували різні етноси, громади, племена, у яких існували свої відмінні звичаї. І часто звичаї одних були непридатними для інших. Потрібно було взяти за основу або звичаї однієї спільноти і поширити їх на всіх інших, або усереднити звичаї всіх громад, що увійшли у нову спільноту, скласти по суті нові звичаї. Але якщо звичаї у кожній громаді виникали стихійно і їх становлення було тривалим, то тут потрібно було їх штучно створювати і досить швидко. Оскільки вони були створені штучно у досить короткий строк, то вони вже мали форму законів, у яких були конкретні автори. У звичаїв же автори невідомі, вони складалися протягом життя багатьох поколінь. Але ті звичаї складали право кожної окремої громади, а за їх об’єднанням виникало право нової, більшої за розміром і якісно іншої громади. Це теж було право, але у вигляді законів.
- Ну, може, й так.
- Я гадаю, що право у своєму розвитку проходить три стадії: кулачне право, коли індивід сам вирішував норми своєї поведінки; застосування правових звичаїв, коли норми поведінки встановлювала громада; формування юридичного права, коли звичаєві норми приймали форму законів і штучно створювались нові норми поведінки. Тому можне сказати, що право виникає тоді, коли люди починають розуміти, що для врегулювання суспільних відносин потрібен певний інструмент.
- Отже, по суті, право виникає разом з суспільством. Нема суспільства – нема права?
- Право, як вода. Без права, як і без води, людина не зможе нормально жити у сучасному світі. Воно виникає цілком природно на певному етапі розвитку суспільства. Це, так би мовити, новий період розвитку, перехід від неконтрольованої поведінки суб’єктів суспільства до урегульованої правом. Кожне суспільство пройшло цей період розвитку, але по-різному в залежності від різних умов існування.
- Та все ж на першому етапі виникнення, який почався за часів первісного суспільства, право ще не було правом у повній мірі, оскільки воно є мірою свободи у відносинах між особистостями. А на цьому етапі розвитку суспільства відокремлення особи від роду та племені ще не відбулося. Але взаємодія між людьми породжує звичаї, що стали основою для формування права у майбутньому.
- Значить, звичай, ви гадаєте, ще не є правом у повній мірі?
- Саме так.
- Ну, звичайно, звичаєве право відрізнялось від юридичного, яке з’являється лише у державі. Але ж це не означає, що воно не є правом. Адже воно виконує ті ж самі функції. Наприклад, звичаєві норми захищали інтереси кредитора перед інтересами боржника ще до виникнення держави.
- Ви згодні зі сказаним?
- Згоден.
- То ж, зробимо висновок. Там, де є суспільство, там існують певні правила суспільного життя, які регулюють суспільні відносини. Ці правила і є правом членів суспільства поступати так чи інакше. Право створилося непомітними переходами, шляхом диференціації з однорідної маси правил суспільного життя. На самих ранніх ступенях ці правила уявляли однорідну недиференційовану масу. Типовим відображенням первісної однорідності може служити індійське законодавство Ману, у якому право, мораль, пристойність, релігія ще зовсім не різнилися. Корні слів “право” і “правда” своєю схожістю вказують на уявлення, що створилося, про відповідність права моральним поглядам, на що вказує пізніше слово “справедливість”, тобто те, що відповідає праву. Різноманітність норм права в історичній дійсності відбиває різноманітність суспільств з їх соціальними особливостями. Отже,