Geum.ru

Вісник

Вид материалаДокументы

Содержание


Ключові слова
Ключевые слова
Соціологія освіти
Аналіз публікацій та досліджень
Подобный материал:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26

Литература

1. ссылка скрыта. 2. ссылка скрыта; 3. Российская газета – Федеральный выпуск. – 2010. – №5353 (274). – 3 декабря.; 4. Инновационный менеджмент: Учебник для вузов / Под редакцией д. экон. наук, проф. О. П. Молчановой. – М., 2008. 5. Шапкин А. С. Экономические и финансовые риски. Оценка, управление портфель инвестиций / А. С. Шапкин. – М., 2003. 6. ссылка скрыта; 7. Манаков Л. Ф., Бочарникова О.В. Современная теория организации: Учебное пособие / Манаков Л. Ф., Бочарникова О. В. – Новосибирск, 2003; 8. ссылка скрыта. 9. ссылка скрыта. 10. ссылка скрыта. 11. Российская газета – Федеральный выпуск. – 2010. – № 5348 (269). – 29 ноября.


Ларіна К. О. Розробка нових підходів до формування спільних малих інноваційних підприємств як інструменту активації соціально-економічного партнерства сучасних України та Росії

У статті аналізується стратегія розробки нових підходів до формування спільних малих інноваційних підприємств як інструменту активації соціально-економічного партнерства сучасних України, Росії.

Ключові слова: інтеграція, міжнародна освіта, міжнародна співпраця, інновація.


Ларина Е. О. Разработка новых подходов к формированию совместных малых инновационных предприятий как инструмента активации социально-экономического партнерства современных Украины и России

В статье анализируется стратегия разработки новых подходов к формированию совместных малых инновационных предприятий как инструмента активации социально-экономического партнерства современных Украины, России.

Ключевые слова: интеграция, международное образование, международное сотрудничество, инновация.


Larina E. O. Working out of new approaches to formation of the joint small innovative enterprises as an activation tool of social and economic partnership of modern Ukraine and Russia

In the article there represented a strategy of working out of new approaches to formation of the joint small innovative enterprises as an activation tool of social and economic partnership of modern Ukraine, Russia, Belarus.

Keywords: integration, the international formation, the international cooperation, an innovation.


СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ


УДК 378.09 (477.6)

Калініна К. М.


УНІВЕРСИТЕТ У СтаропромисловОМУ РЕГІОНІ


Постановка проблеми. Реальністю соціально-економічного та духовного розвитку українського суспільства є посилення ролі регіонів. Один з найпотужніших регіонів України – Донбас. Він є багатогалузевим промисловим організмом. В умовах трансформації суспільства актуальна регіоналізація освіти, що передбачає її адаптацію до соціально-економічних умов регіону, в результаті чого забезпечується підготовка фахівців, які володіють специфічними для існуючих тут підприємств професійними знаннями й уміннями. Тому проблемою є невідповідність фахівців, які випускаються університетами, регіональним потребам та динаміці його розвитку.

Аналіз публікацій та досліджень. Методологічною основою дослідження Донбасу є роботи Кононова І. Ф. [1]. Історію освіти в східноукраїнському регіоні досліджував Курило В. С. [2]. В останні роки увага концентрується на проблемі регіоналізації освіти. Серед останніх публікацій можна виділити роботи Лоншакової Н. А.[3], Осипова А. М.[4], Майєра В. В. [5].

Завдання. На основі аналізу сучасної літератури визначити сутнісні напрямки розвитку університету в старопромисловому регіоні. Проаналізувати історію та стратегії розвитку університету в умовах трансформації регіону. Виділити тенденції функціонування університету, як особливої освітньої організації в сучасному регіональному просторі.

Сучасний університет перебуває в постійному русі. Він трансформує свою структуру, функції, взаємовідносини між суб’єктами освіти, методи та заходи контролю освітньої діяльності, систему управління до вимог ринкової економіки. Будь-який сучасний вищий навчальний заклад є великим освітнім комплексом, що нараховує у своєму складі кілька тисяч студентів та співробітників. Але існують суперечності між потребами регіону з одного боку, і організаційною структурою вищої професійної освіти з іншого.

Для повного розкриття проблеми спочатку треба дати визначення «регіону». Існує декілька трактувань визначення «регіону». У рамках географічного трактування «регіон» визначається як район, велика ділянка суші, частина земної поверхні зі спеціальними фізико-географічними параметрами, географічна одиниця, що визначається географічними межами. Економічне трактування: «регіон» – частина території, де існує система зв’язку між господарськими суб’єктами, підсистема всього соціально-економічного комплексу країни, складний територіально-економічний комплекс зі своєю структурою зв’язку із зовнішнім і внутрішнім середовищем. Соціально-політичне трактування «регіону» – це соціально-територіальна спільність, тобто сукупность соціальних, економічних, політичних факторів розвитку території. Сюди входить цілий набір характеристик такі як етнічний склад населення, трудові ресурси, соціальна інфраструктура, соціально-психологічний клімат, політичні аспекти розвитку регіону, культурні фактори і т. д [6]. У соціально-економічному відношенні регіони не можуть розглядатися як механічне з’єднання безліч господарських одиниць та різних галузей господарства. «Регіон» скоріше частина території країни, що має подібні природні, соціально-економічні та суспільно-політичні умови та певний ступінь цілісності, внутрішньої єдності, почуття «спільності», які й відрізняють її від інших частин країни [7, 133]. Північноамериканська традиція визначає «регіон» як групу штатів чи держав, тоді як у європейському розумінні «регіон» є невиразною специфічною просторово обмеженою одиницею. У тлумаченні Європейського союзу «регіон» розглядається як територіальне утворення, встановлене згідно з законодавством на рівні, який є нижчим після державного, і наділене правом політичного самоврядування [8, 562]. Найповніша трактовка регіону є визначення Кононова І. Ф.: «Регіон – основна субнаціональна територіальна одиниця індустріальних та інформаційних суспільств, що пов’язана з існуванням особливих територіальних спільнот, які формуються з локалізацією кластеру практик при освоєнні своєрідних геоторій» [1, 128], яке й буде використовуватись надалі.

Для України притаманна значна регіональна гетерогенність. Ії регіональний поділ – результат багатовікової історії, адже різні її землі входили до складу різних державних утворень [9, 82]. Одним з регіонів України є Донбас. Він відрізняється в природному, економічному, соціальному та культурному відношенні. Донбас – потужний промисловий центр України.

Капіталістичний спосіб виробництва на Донбасі формувався перш за все в промисловості. У цій сфері виробництва нові суспільно-економічні процеси були набагато інтенсивнішими, ніж у сільському господарстві. Важливою сходинкою до розвитку промисловості були селянські промисли: виробництво полотен, сукна, чумацтво. На рубежі XVIII – XIX століть в економіці Донецького басейну відбулася подія, яка вплинула на подальший розвиток всього регіону. Тут утворився гірничо-металургійний промисловий комплекс, зародження якого було обумовлено природними багатствами надр басейну. Спочатку до комплексу входили два державні підприємства: Луганський ливарний завод, і перший кам’яновугільний рудник басейну в Лисячій балці [10, 30]. Луганський ливарний завод був першим металургійним підприємством в Донбасі. Він був унікальний тим, що перший виплавляв чавун на мінеральному паливі в усій Російській імперії. Саме з цим заводом пов’язано зародження нових робітничих професій: металургів, машинобудівників і шахтарів. Тривалий час ливарний завод служив науковим центром Донецького басейну, де виникло і розвивалося гірничозаводське мистецтво, розв’язувалися проблеми гірничої науки і техніки[10, 41]. Саме за допомогою цього заводу планувалося комплексно використовувати природні ресурси Донбасу. Останніми розробками в регіоні були видобуток кам’яного вугілля [10, 41]. Пожвавлення соляної промисловості Донбасу почалося в другій половині XIX століття, коли в Бахмутський улоговині були розвідані потужні пластини кам’яної солі і почалася їх інтенсивна розробка [10, 49].

Кам’яновугільне родовище у Лисячій балці виявилося унікальним. За особливих геологічних умов тут виходило на поверхню кілька пластів, що лежали на невеликій глибині [10, 42]. Число шахт на руднику з кожним днем збільшувалося. Саме на Донбасі було організовано коксування кам’яного вугілля. Система розробки вугілля на копальні постійно вдосконалювалися [10, 45]. Перший рудник Донбасу в Лисячій балці, що поклав початок промислової розробки кам’яного вугілля в Донбасі, в Україні і в усій Російській імперії, відіграв велику роль в організації та вдосконаленні гірничої справи. Тут вперше був отриманий кокс, виникла і розвивалася гірнича справа. У середині 30-х років XIX століття в нижній течії Дінця було відкрито Грушевське родовище антрациту. Велика його роль і в розробці копалин регіону, а так само в організації гірничої освіти в Донбасі, в поширенні знань з галузі гірничої справи [10, 47].

Проаналізувавши джерела історії Східного регіону, можна зробити висновок, що Донбас є старопромисловим регіоном України, з чим пов’язані як його позитивні, так і негативні надбання.

Саме розвиток капіталізму, який супроводжувався зростанням кількості промисловостей підприємств у регіоні наприкінці XIX століття, актуалізував проблему підготовки кадрів для промисловості [2, 287]. Особливістю розвитку системи професійної освіти регіону було те, що загалом вона була зорієнтована на підготовку кадрів для металургійної, гірничої та хімічної промисловості, решта спеціальностей вважалися додатковими. Так у 1920 році в Луганську на базі паровозобудівного заводу було створено перший професійний навчальний заклад у Донбасі з підготовки кадрів для машинобудівних підприємств, від якого веде своє походження Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (СНУ імені Володимира Даля) [11]. Заснований у травні 1921 року навчальний заклад - нині Донецький національний технічний університет (ДонНТУ), у 1926 р. був реорганізований у гірничий інститут, у 1935 р. – в індустріальний, у 1960 р. – в політехнічний [12]. Таким чином вищі навчальні заклади орієнтувалися на попит спеціалістів підприємствами регіону. Поступово визначались і напрями підготовки фахівців, які випускаються професійними навчальними закладами різних рівнів відповідно до регіональних потреб та динаміки його розвитку. На радянський час припадає і становлення університетської освіти в Донбасі. Право на відкриття університету стало предметом прихованої від громадськості боротьби між партійним керівництвом Луганської та Донецької областей. В ній перемогли останні і перший університет було створено на базі педагогічного інституту саме в Донецьку (1965 р.). Механізмом перетворення педагогічного вузу на університет стало те, що за рік до отримання нового статусу він став Донецькою філією Харківського державного університету ім.О. М. Горького.

Серйозні зрушення в університетській освіті регіону відбулися з отриманням Україною незалежності. Вони були пов’язані і з серйозними випробуваннями для системи вищої освіти, що вже склалася на той час. Руйнація виробництва, явне та приховане безробіття 90-х років ХХ ст. призвели до масової декваліфікації робітників промисловості, на підготовку яких були переважно орієнтовані вищі навчальні заклади регіону [2, 337]. Найважче було саме вищим навчальним закладам технічного напряму підготовки фахівців, наприклад, Донецькому національному технічному університету (у 1993 р. Державний технічний університет), Східноукраїнському національному університету імені Володимира Даля (в 90-ті рр. Луганський державний машинобудівний інститут). Виникла нова проблема в освіті – наближення підготовки фахівців до потреб регіону за умов економічної кризи та неспроможності держави здійснювати подальше фінансування системи освіти в необхідних обсягах і невідповідність спеціалізацій освітніх закладів сучасним потребам регіону у зв’язку з переструктуванням економіки [2, 339].

Ці зміни стосуються не тільки кількісних, але й якісних особливостей системи вищої освіти. Завдяки появі ВНЗ недержавної форми власності зросла кількість студентів вищих навчальних закладів [2, 366]. В СНУ імені Володимира Даля за 1997 – 2008 роки загальний контингент студентів зріс більш ніж у 2 рази (у 1997 р. він становив 7003 осіб, у 2008 – 15208 осіб.) [11]. У Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка за період 2005 – 2008 років контингент студентів збільшився до 21089 осіб (на 01. 10. 2005 р. контингент студентів становив 17306 осіб, на 01. 10. 2008 – 21089 осіб) [13].

Крім цього, у період трансформації суспільства зросла конкуренція серед вищих навчальних закладів, яка призвела до розширення спектра пропонованих вузами спеціальностей. Важливим напрямом реформування є інтеграція номенклатури професій, перехід від вузько профільних до професій широкого профілю, відмова від дублювання в підготовці робітничих спеціальностей при створенні нових спеціальностей. Так в СНУ імені Володимира Даля в 1997 році було 55 напрямів підготовки спеціалістів, а в 2007 – 124 напрями. Причому наявна тенденція до стрімкого підвищення кількості напрямів підготовки спеціалістів до 1997 року, а починаючи з 2001 – до зниження. Це говорить про те, що університет намагається адаптуватися до нових умов розвитку суспільства. У 2005 та 2007 рр. кількість спеціальностей не змінилася [11]. Ситуація тимчасово стабілізувалася. Така тенденція знову пояснюється кореляцією між темпами економічного розвитку країни та динамікою кількісних показників вищої освіти.

Колишні інститути стали масово отримувати статуси національних університетів. Так у 1996 році Луганський державний машинобудівний інститут був акредитований за IV (найвищим) рівнем акредитації, 11 вересня 2000 р. університету надано статус національного, а 13 листопада 2001 року університету присвоєно ім’я Володимира Даля [11]. У 1998 р. на базі педагогічного інституту створено Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка. У 2003р. Луганському державному педагогічному університету імені Тараса Шевченка надано статус національного. 28 березня 2008 року ЛНПУ реорганізовано у Луганський національний університет імені Тараса Шевченка (ЛНУ імені Тараса Шевченка) [13]. У 2001 р. Донецькому державному технічному університету надано статус національного [12].

На початку ХХІ ст. маркетинг університетів був стрімко спрямований на розвиток міжнародних зв’язків та рекрутування все більшого числа іноземних абітурієнтів. В СНУ імені Володимира Даля набір іноземних студентів з 2001 по 2008 рр. збільшився в 2,5 рази (у 2001 набір становив 116 осіб, у 2008 – 315 осіб) [11]. В ЛНУ імені Тараса Шевченка простежується схожа тенденція: тільки за останні три роки набір іноземних студентів збільшився на 192 особи (у 2006 набір іноземних студентів складався з 361 особи, у 2008 – 553 осіб) [13]. Це дає додаткові інвестиції університету та сприяє підвищенню рівня престижності диплома на українському ринку. Університети розширюють і спектр міжнародного співробітництва. ДонНТУ бере участь у виконанні договорів про співробітництво з зарубіжними вузами-партнерами (Університет Макуорі (м. Сідней); Софійський гірничо-геологічний університет; Портсмутський університет (Великобританія) та університети Німеччини, Китаю, Італії, США, Франції та ін.) [12]. СНУ імені Володимира Даля співпрацює із Магдебурзьким університетом ім. Отто-фон-Гюріке (Німеччина); Македонським університетом бізнесу і соціальних наук (Греція); Харбінським науково-технічним університетом (Китай); та ін. [11]. Міжнародна діяльність – один з пріоритетних напрямків роботи і ЛНУ імені Тараса Шевченка, яка спрямована на встановлення та зміцнення зв’язків з науковими центрами, організаціями та навчальними закладами Європи, Азії, Африки й Північної Америки у сфері освіти, науки, досліджень та культури (Інститут сходознавства Російської академії наук (Росія); Юнчинський державний університет (Китай); Інститут підготовки педагогічних кадрів при Академії Орлеан-Тур (Франція) та ін.) [13].

Університети стали трансформуватися та розширювати спектр напрямів підготовки спеціалістів. Яскравим прикладом є великі та конкурентні навчальні заклади Луганщини: ЛНУ імені Тараса Шевченка та СНУ Володимира Даля. Серед нових факультетів та інститутів у складі ЛНУ імені Тараса Шевченка можна виділити: Інститут культури та мистецтв, Інститут економіки та бізнесу, Інститут торгівлі, обслуговуючих технологій і туризму та Інститут інформаційних технологій. Серед найновіших напрямів підготовки спеціалістів можна виділити: «Реклама і зв’язки з громадськістю», «Товарознавство та торгівельне підприємництво», «Професійна освіта за профілем (напр., експлуатація і ремонт міського та автотранспорту; моделювання, конструювання та технологія швейних виробів тощо)». Перетворити педагогічний навчальний заклад у класичний – робота складна, але можлива [13].

Для того, щоб витримати конкуренцію і не втратити свої позиції на освітньому полі, Луганський машинобудівний інститут змушений перетворитися на класичний Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля. Він поряд з факультетами інженерно-технічної освіти, заснував факультет управління економікою, факультет масових комунікацій, факультет менеджменту, філологічний факультет, юридичний і навіть філософський факультети [11]. Такі ж зміни відбулися в Донецькому національному технічному університеті. Крім технічних напрямів підготовки («Переробка корисних копалин», «Металургія», «Інженерна механіка»), університет готує спеціалістів гуманітарного профілю, наприклад, «Менеждмент», «Маркетинг», «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування» та ін. [12] Це вже призвело до зміни внутрішньої атмосфери в університетах. Треба відмітити, що розвиток найуніверсальніших навчальних закладів стрімко просувається саме на Луганщині. Університети втрачають унікальність, стають однотипними і схожими.

В університетів зростає кількість філій (різних рівнів акредитації). До їхнього складу входять уже не лише навчальні заклади. Так, до складу ЛНУ імені Тараса Шевченка входить Дитяча обласна філармонія ЛНУ «Хай пісня скликає друзів», спортклуб, центр культури та дозвілля, обсерваторія, санаторій-профілакторій, ботанічний сад та ін. [13]. До складу ДонНТУ входить студія художнього слова, лекторій, центр культури [12]. Тому можна сказати, що університети формуються як дуже потужні освітні центри. З аналізу історії вищих навчальних закладів можна зробити висновок, що університети Донбасу розширювалися й розвивалися дуже стрімко.

Сучасний університет, щоб відповідати вимогам часу, повинен працювати на трьох рівнях: регіональному, національному та наднаціональному (міжнародному). Якщо міжнародне співробітництво починає розвиватись, то регіоналізм відіходить на другий план. Це породжує певні суперечності, адже актуальною залишається регіоналізація освіти, що передбачає його адаптацію до соціально-економічних умов регіону, в результаті якої забезпечується підготовка фахівців, що володіють специфічними для існуючих тут підприємств професійними знаннями й уміннями.

Найважливішим напрямом, що характеризує нові тенденції в розвитку професійної освіти, є диверсифікація. Вона передбачає здійснення структурно-змістовних змін, надання самостійності у виборі професійно-освітніх програм відповідно до запитів регіонального ринку праці, введення відповідних наскрізних навчальних планів, що охоплюють основні напрями та спеціальності підготовки кадрів, також дозволяє краще враховувати регіональні потреби, створювати умови для підготовки творчого багатофункціонального і високопрофесійного фахівця [5, 110]. Але ринок праці нестабільний, схильний до кон’юнктурних коливань, і університети не завжди вчасно і належно реагують на такі зміни. Існує й інший бік медалі: європейська спрямованість університетського розвитку. Вона певною мірою штовхає до підготовки фахівців, які ще не затребувані економікою регіону.

Основною місією класичного сучасного університету є науковий розвиток та виховання у молоді потреби в оновленні знань, в залученні їх до дослідницької діяльності. Тому для подальшого розвитку університету необхідно бути новатором у науці. Але мешканці нашого регіону у своїй більшості не вбачають в наших університетах саме наукові інноваційні центри (лише 23,1% мешканців Донбасу вважають, що розвиток науки є невід’ємною рисою українського суспільства) [14, 31]. Держава теж не опікується розвитком науки. Але саме наукова діяльність університетів, орієнтована на потреби Донбасу, покликана зменшити прірву між регіоном і університетом.

Висновки. Сучасний університет, для того щоб відповідати вимогам часу, повинен включитися і працювати на трьох рівнях: регіональному, національному та наднаціональному (міжнародному). Стратегія розвитку університету повинна поєднати навчальний процес з реальним виробництвом та бізнесом регіону, інтегрувати науково-дослідну роботу до ринку виробництва і послуг та формувати освітню діяльність, враховуючи попит ринку праці регіону. Університет повинен працювати як над забезпеченням функціональної наукової, загальнокультурної та практичної підготовки фахівців, які будуть працювати в усіх галузях економіки та культури, так і брати участь у вирішенні невідкладних економічних, науково-технічних та соціальних проблем регіону.