Geum.ru

Історія Херсонського театру 1823-2005 рр

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Історія Херсонського театру 1823-2005 рр.

Херсон відомий не тільки як великий промисловий центр, але і як місто з багатим різноманітним культурним життям. І особлива роль у культурному житті міста завжди належала і належить театру.


Історія Херсонського театру почалася майже 200 років тому. У 1823 році дворянство вилучило у генерала Лобрі невелике старе приміщення і пристосувало його під театр. Перші сценічні вистави Херсонщини почались у 1830 році. Артисти-аматори грали в тісному незатишному приміщені.


У серпні 1846 року М.С. Щепкін і критик В.Г. Бєлінський, який супроводжував його у поїздці на південь, приїхали з Миколаєва в Херсон, де Михайло Семенович мав зіграти кілька спектаклів з місцевою трупою Д.Д. Жураховського. Було зіграно 7 спектаклів та восьмий – бенефіс, на користь Щепкіна. Михайло Семенович хотів цим винагородити себе за майже «два тижні марно прожиті в Херсоні» (В.Г. Бєлінський. Повне зібрання творів, т. XII, стор. 307-308). Разом з аматорським херсонським колективом Щепкін зіграв 8 вистав, такі як «Москаль-чарівник», «Міранделіна», «Ревізор», та інші вистави.


«У театрі майже не було вільних місць, - повідомили, з Херсона у одеську газету .

- Щепкін один надихав цю п’єсу, інші ж дійові особи були без значення, виключаючи Бороздіна, який виконував роль Хлестакова і передав її досить добре… Інші актори були нижче посередності.» («Одеський вісник», 4 вересня 1846 р.)


У цьому тісному приміщені херсонське сценічне мистецтво тулилося не одне десятиліття. І тільки в 1883 році міська дума вирішила збудувати театр.


Театр був збудований за проектом архітектора Домбровського в 1889 році. Він був дуже красивий зовні, зручний, затишний, красивий в середині.


З програмною промовою на відкритті виступив губернатор Ерделі: «…Я хотів би, щоб гра акторів відповідала простоті і красі приміщення. Як давній любитель театру, вихований у традиціях столичних театрів, де спостерігав за грою кращих артистів минулого і нинішнього часу – я вважаю, що при виконанні п’єс перш за все необхідно звернути увагу і добитися того, що називається ансамблем. Таланти – від бога! При наявності ж ансамблю артисти з посередніми здібностями можуть з честю вести справу і добиватися належного враження».


Публіка того вечора гаряче аплодувала учасникам вистави «Доходне місце» О. Островського.


Формування трупи було доручено антрепренеру К.Г. Лєлєву–Вучетичу, якому вдалось за короткий час сформувати трупу з хором та оркестром, в яку ввійшли кращі херсонські артисти та аматори.


Херсонці активно відвідували свій театр у перший місяць. Та незабаром збір упав до 6 крб. у місяць. Але публіка у театр не пішла і в наступний театральний сезон (1890-1891 рр.), який взявся вести В. Власов, творчий колектив розпався.


З того часу і до кінця століття постійного театру в Херсоні не було. Приміщення перетворилось в прокатний майданчик для гастролерів.


Ця сцена бачила видатних російських майстрів, таких як П. Орлєнєв, В. Давидов, М. Савіна, В. Комісаржевська. Часто гастролювали корифеї українського театру І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька. З 1902 по 1904 роки разом з своїми вихованцями прибув до Херсона В. Меєрхольд. У новоствореному театрі “Нова драма” ставилися п’єси А.Чехова, М. Горького, О. Толстого, О. Островського, Г. Ібсена, Г. Гауптмана.


Починаючи з 90-х років у місті створюються аматорські гуртки. Аматорський театр Військового форштадту перетворюється на професійний. Його очолює Ф.Ф. Гринберг.


У березні 1907 року газета “Рідний край” писала: «… хто слідкує за роботою театру Військового форштадту, виніс незабутнє враження як від вибору п’єс, так і від гри виконавців».


Також працював український аматорський театр робітничої околиці – Забалки. Газета “Херсонські губернські відомості” писала: «… 18 січня був сюрприз у вигляді постановки любителями п’єс у чайній товариства тверезості: драми Кропивницького “Дай серцю волю…” і водевілю “Теща в дім, все в гору дном…”.


З російських театральних колективів працювали театр “Опора” по вул. Грецькій, головний керівник якого професійний актор І.В. Бородін і театр “Тверезість” на околиці Військового форштадту (нині театр ляльок), Єврейський театр по вул. Горького, 28 (нині обласна філармонія).


Саме в цих аматорських гуртках виховувались майбутні видатні майстри української сцени.


Тільки у 1918 році після бурхливих подій і встановлення радянської влади вдалось створити стаціонарну театральну трупу. Театр називався Херсонський національний український. Очолив його актор і режисер І.Л. Сагатовський (1882-1951 р.р.), а також відомі актори: К.Л. Лучицька, В.Ф. Варецька, Ю.В. Шумський, В.Л. Данченко та інші. Театр був музично-драматичний і на його сцені ставились не тільки драматичні вистави, а і оперети і, навіть, опери. Музичне керівництво очолював досвідчений диригент і композитор П.П. Бойченко.


В перше на сцену вийшла О.А. Петрусенко. У 1919-20 рр. вона виступила в ролях Наталки (“Наталка Полтавка”), Одарки (“Запорожець за Дунаєм”), Хотини (“Сорочинський ярмарок”), Панночки (“Вій”), Оришки (“Пошились у дурні”), Галини (“Ой, не ходи, Грицю”), Ази (“Циганка Аза”), Лесі (“Маруся Богуславка”), та інші.


У кінці 20 початку 21 року трупа розпадається у зв’язку з голодуванням. І з цього часу в Херсоні знову немає стаціонарного театру до 1936 року.

У 1925 році для обслуговування м. Херсона та Херсонської округи було створено професійний пересувний колектив російської драми, куди ввійшли артисти колишніх українського і російського театрів (в основному безробітні). У 1926 році організовано Херсонський український театр, директором якого призначили І. Селюка, художнє керівництво очолив Орловський. В 1927 році поставлено виставу “Любов Ярова” К. Треньова. Незабаром український та російський театри об'єдналися під одним дахом: українській трупі було присвоєно ім’я Т.Г. Шевченко, а російській трупі – А.В. Луначарського. Обидва театри виступали на сцені Міського театру. В 1928 р. в приміщенні малого театру (тепер напівзруйноване і згоріле приміщення обласної філармонії на вул. Горького) було створено театр єврейської оперети.


У липні 1936 року за рішенням Одеського театрально-видовищного управління (на той час Херсон входив до складу Одеської області) з групи малого Одеського пересувного театру робітничої молоді, випускників театральної школи та окремих артистів херсонських театрів організовано Херсонський музично-драматичний театр. Серед них Є. Маркелова, С. Цукерман. Згодом в трупу влились актори з інших театрів України: В. Данченко, Л. Свободіна, О. Каро, І. Гранкін, В. Світланова, Г. Шевченко.


Відомо, що першою була вистава “Переможці смерті” за п’єсою Д. Власова. Пізніше були поставлені вистави: “Банкір” О. Корнійчука, “Ліс” О. Островського, “Одруження” М. Гоголя, “Єгор Буличов” М. Горького, “Безталанна” І. Карпенка-Карого.


У 1939 році виходить вистава “Кубанці” за п’єсою В. Ротко, постановник режисер Іщенко. Вистава присвячена 21-й річниці робітничої селянської червоної Армії та військового морського флоту.


Директор театру Л. Рубінштейн писав: «Відзначаючи славу 21-ої річниці прем'єрою «Кубанці», театр підіймає тему про козацтво, яку мало ще відображено в драматургії. Велике достоїнство п'єси В. Ротка в тому, що він досить правдиво відбив історію всього складного шляху переходу козацтва на бік революції».


Театр також гастролював. Херсонські вистави мали великий успіх на Далекому Сході.


Велика Вітчизняна війна застала театр на гастролях в Умані. Після повернення він був евакуйований в м. Моздок Орджонікідзевського краю (Північний Кавказ), а через деякий час театр направляється в м. Кзил-Кія Ошської області (Киргизія). Йому надають приміщення – Палац культури вугільників, де і починається напружена робота над випуском першої вистави. Театр опинився в дуже скрутному становищі за відсутністю костюмів, реквізиту, декорацій. Спочатку відновили старі вистави, а потім з’явились і нові, такі як “Партизани в степах України” О. Корнійчука, “Руські люди” К. Симонова, “Москвичка” В. Гусєва.


З великим успіхом пройшла вистава за п’єсою Старицького “Маруся Богуславка”. До кінця 1942 було відновлено 18 вистав.


В 1943 році театр від’їжджає на гастролі в Сулютці, у Пролетарськ, Ленінськ, Джалалабад, Кок-Янгаку та інші міста.


В лютому 1943 р. у місцевій газеті Киргизії журналістка А. Павлова відзначала: «Коллектив театра под художественным руководством Оселедчика Д. А. много поработал над образами героев в поставленных пьесах… Устами этих героев говорит многомиллионная масса советских патриотов, стремящихся отдать все силы и жизнь на защиту Советского Отечества. Хорошее музыкальное сопровождение спектаклей под руководством профессора Ямпольского дополняет и украшает игру актеров, и зритель уходит из зала взволнованный, удовлетворенный».

Із-за відсутності постановчих матеріалів не можливо було здійснювати нові вистави, неодноразові звернення керівництва театра до місцевих органів не мали належного вирішення. Тоді директор В. І. Сухін звертається у Москву в Комітет у справах мистецтв УРСР за допомогою, і театру була надана матеріальна допомога - державна дотація.

У 1943 році були поставлені такі вистави: “Ікс та Ігрек” М. Погодіна, “Завжди з вами” О. Рощешевського, “Весілля в Малинівці” Л. Юхвіда та інші.


Театр і його працівники пройшли велику школу і навчились працювати в тяжких умовах, створюючи за короткий час з малими затратами художньо-повноцінні вистави.


Слід відмітити художнього керівника і режисера А.А. Оселедчика та акторів В. Світланову, Г. Шевченко, А. Барвінок, В. Данченко, М. Добровольського, В. Борщевського. Велика заслуга художника Л.І. Бунова, який створював декорації і оформлення вистав, музичного керівника театру професора Д. Ямпольського, адміністратора М. Тарасюк.


У 1942 році театр переказав 5 тисяч карбованців на будівництво танкової колони “Радянська Україна”.


Весь період евакуації актори жили в дуже складних побутових і матеріальних умовах. Часто хворіли і, навіть, малярією. Згодом тридцять два працівника Херсонського театру будуть нагороджені медалями “За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”


В серпні 1944 р. після звільнення Херсона колектив театру повертається в місто свого народження. В цей час приміщення театру, побудоване за проектом архітектора В.А. Домбровського у 1889р., було зруйновано. Але, не дивлячись на це, 16 вересня 1944 р. на сцені малого театру відбулась перша вистава “Безталанна” за п’єсою І. Карпенка-Карого. В цей час починається відбудова клубу ім. Леніна, тепер Палац культури суднобудівників, яке намітили для театрального приміщення. І з 1945 по 1961 рр. театр працював в цьому приміщені. В зв’язку з утворенням Херсонської області театр отримує назву Херсонський обласний театр ім. І. Тобілевича, а з 1945 Херсонський Обласний український музично-драматичний театр (нині театр ім. Миколи Куліша).

За період 40-х років багато режисерів очолювали театр: М.Г. Єсипенко, П.О. Авдієнко, Хіроманський, Б.М. Чорномордик, П.П. Морозенко, Л.Ю. Романенко, Д.Т. Бондаренко, М.В. Южанський та інші.


На початку 50-х років театр опинився в глибокій творчій кризі. Із-за низької якості постановок театр втрачає глядача. Нарешті, у 1954 році в Херсон на посаду директора приходить М.Г. Бурмак, який відродив діяльність театру. Він запросив відомого досвідченого режисера М.П. Равицького, який в Херсоні став народним артистом, запросив також молодих акторів – випускників харківських і київських інститутів. Тоді прийшли Д. Короленко, А.П. Щітка, трохи пізніше – А.С. Толок, Манойло, був запрошений досвідчений диригент М.Н. Раух. Нові вистави були організовані на високому рівні, пройшли гастролі, творчі зустрічі і глядач знову прийшов до театру.

Газета “Вечерний Ростов” від 30 липня 1965 р. відмічала: «… сейчас в коллективе театра, наряду с актерами старшего поколения, трудятся много молодих артистов-выпускников высших и средних театральных учебных заведений… Спектакль этого самого молодого коллектива на Украине «Где же твое сердце» завоевал на конкурсе театральных коллективов первое место в республике. Поставил спектакль по пьесе А. Коломийца главный режиссер театра заслуженный артист УССР Н.П. Равицкий. Ростов увидит спектакли: «Свадьба в Малиновке», «Над голубым Дунаем», «Когда нет свидетелей», «Севастопольский вальс», «Сердце балтийца», «Росита», «Майская ночь», «Дженни Герхардт». Ростовчане увидят старых знакомых, известных по прежним гастролям театра в Ростове – засл. арт. УССР Ф.Э. Красовскую, М.М. Матвиенко, Г.И. Шевченко, К.И. Минуцкого, Н.И. Школьного, Г.И. Петрова, К.Н. Светланову и др.»


В 1970 році до театру прийшов А.П. Горбенко – творча людина з неординарним підходом. Першою його виставою була драма О. Штейна «Флаг Адмірала», де роль Ушакова грав Л.А. Литвиненко. Другою виставою стала знаменита «Оргія» Лесі Українки – ця п'єса була поставлена в Україні вперше. Також він поставив багато інших цікавих вистав: «Вій вітерець» Яна Райніса, «Повія» Панаса Мирного, «Пора жовтого листя» та «Дороги, які ми обираємо» П. Зарудного. Досвідчений Горбенко намагався розкрити акторську індивідуальність, вмів створити творчу атмосферу на площадці. Працював у Херсоні до 1978 року.


У 1980 році головним режисером театру став В.Ю. Карпенко.

На початку 90-х років театр очолював режисер Анатолій Концедайло, який поставив перший незмінний варіант за п’єсою М. Куліша “97” драму “І віддай їм заслужене ними…”. Але паралельно в театрі вже йшла музична комедія-фарс «Кошмарні сновидіння Херсонської губернії» за творами теж М. Куліша (режисер, постановник – заслужений діяч мистецтв України Віталій Карпенко), в якій глядачі вперше побачили зі сцени образ самого Куліша (артист Г. Кулик). Критикою ці дві вистави були відзначені за професійну режисуру, образну сценографію заслуженого художника В. Балаша на Першому Всеукраїнському мистецькому фестивалі, присвяченому 100-річчю від дня народження Миколи Куліша. Критики і театрознавці відмітили прекрасні акторські роботи народних артистів України, а тоді вони були ще заслужені артисти, Анатолія Манойла, Анатолія Толока, заслужених артистів України Василя Чорношкура, Дмитра Короленка, на жаль його вже немає з нами, Григорія Кулика, Лариси Лютої та інших акторів.


Відроджується пам’ять про митця - Куліш-драматург повертається на сцену театру зі своїми творами. Взявши перший заборонений варіант п’єси “97” - режисер А. Концедайло, нетрадиційно трактує образи, він ставить акцент на тому, що народ, навіть у складних ситуаціях намагається вижити, підбадьорюючи себе піснею. П’єса написана на конкретному життєвому матеріалі, як зазначив сам Куліш, «доби голоду 21-22 рр. на Херсонщині». Це неприкрашена правда страшної доби, геть аж до замовчуваного десятиліттями нелюдського голоду, спричиненого трагедією знищеного села.

У виставі діють дві соціальні групи, на які поділила людей історія, але цей поділ проходить не стільки між людьми, скільки через серця людей. Вистава відзначається хорошим акторським ансамблем, який особливо чітко простежується в масових сценах, вмінням режисера точно визначити типаж. Цікавим у виставі є поєднання натуральних звуків з сучасною авангардистською музикою.


Музична комедія-фарс «Кошмарні сновидіння “Херсонської губернії”» поставлена за матеріалами життя і творчості М. Куліша. Автори – композитор А. Затін та В. Семеновський, який написав лібрето, - використали комедію “Отак загинув Гуска” і трагікомедію “Народний Малахій”, перетворили комісара з п’єси “Отак загинув Гуска” в діючий образ самого Миколи Гуровича, що поєднує творця героїв п’єси і людину, що реально жила поруч з їх прототипами. Режисер В. Карпенко точно створив акторський ансамбль, де кожний був на своєму місці. У драмі, котра складається з фарсових ситуацій, глядач мав змогу наблизитись до розуміння Куліша - людини та художника, побачити складний трагічний життєвий шлях Миколи Гуровича.


До речі, херсонський театр знайомив глядачів з кулішевими героями і раніше. У 1962 році “Маклена Граса“ пережила друге народження на сцені театру, поставлена режисером Р. Степаненко. У 1986 році режисер А. Концедайло поставив “Комуну в степах”.


Творче кредо головного режисера А. Концедайло - працювати захоплено, по-справжньому творчо, втілити в мистецтві те, про що думає, до чого прагне. Режисер прискіпливо працював над кожною виставою, вимагаючи всіх думати над кожною мізансценою, психологією образу, темою, ідеєю та конфліктом, як образу, так і п’єси. На кожній репетиції намагався відтворити відповідну атмосферу, слідкував за кожною виставою, що давало артистам можливість розвивати свій творчий потенціал, особливу увагу приділяв вихованню молодого покоління. Обов’язково слідкував за тим, щоб кожен артист мав можливість грати різнопланові ролі, а не тиражувати акторські штампи. Тому драматургія підбиралася завлітом Галиною Шевелевою, як правило, з хорошою літературною основою, добре визначеним конфліктом та ідеально виписаними психологічними якостями образів. Це давало можливість для широкого поля діяльності акторів.


Для подальшого розвитку акторської трупи головний режисер запрошував інших цікавих режисерів, що давало можливість більш широкого використання здібностей театральної трупи. Серед різноманітних постанов театру були такі вистави як: “Наймичка” І. Карпенко-Карого, історично-драматична легенда з історії козацтва XVII століття, “Ой Морозе -Морозенку” за п’єсою Л. Крупи, яку поставив в херсонському театрі режисер-постановник з міста Тернопіль Є. Ваврик. З останньою виставою театр брав участь у першому всеукраїнському фестивалі “Козацькому роду немає переводу”. Режисер з міста Одеси, заслужений діяч мистецтв України К. Пивоваров поставив дилогію-водевіль «Українські бувальщини», пізніше він здійснить постанову “Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького. У театрі побував один з найкращих учнів Р. Віктюка - Микола Яремків, який поставив “Бідолашний П’єро” за п’єсою А. Кампаніле у супер-авангардному стилі; режисер В. Гориславець з Харківського театру оперети поставив дві музичні вистави: “Ніч у Венеції” І. Штрауса і “Моя чарівна леді” Ф. Лоу.


Завдяки директорові О. Книзі до театру прибув відомий режисер з Угорщини Біла Маре, який за певний період часу поставив ряд вистав, а саме “Уявний репортаж з американського рок-фестивалю” А. Адамиш, за романом Тібора Дері, колишнього угорського дисидента, та музикою Г. Прессера . Вистава в певній мірі шокувала херсонського глядача відкрито-натуралістичними сценами.


Кожна нова вистава Біла Маре відкривала для херсонців різні сторінки західної театральної культури, до чого херсонський глядач ще не звик, але всі його вистави користувалися великою популярністю. Вистава «Хочу заміж» за п’єсою М. Ейземана, де грав чудовий молодий акторський склад театру мала успіх не тільки у херсонців, але і у Києві на фестивалі “Прем’єри сезону”, де мала великий відгук столичного глядача, театрознавців і режисерів.


Анатолій Концедайло мав свій погляд на мистецтво, тому не тільки не заважав, а і запрошував різних режисерів з іншим художнім смаком, хоча сам в своєрідному трактуванні поставив 17 вистав, серед яких вистави “Райдуга” за п’єсою В. Василевського та “Останній відвідувач” В. Дозорцева, що одержали Диплом Міністерства культури УРСР, а також “Закон” В. Винниченка, «Діти Арбату» А. Рибакова, “Єретик” А. Крима, “Блез” К. Маньє та ін. Вистава “Останні” М. Горького (художник В. Балаш) брала участь у республіканському огляді, де оглядова комісія відзначила оригінальне вирішення вистави: «…турботою херсонської постановочної групи було створення достовірної психологічної і побутової атмосфери, яка б унеможливлювала схеми, що сковують динамічний сюжет, яка б відкривала простір для об’ємного бачення трагічного фарсу з тих далеких для нас днів».


Думка про індивідуальність, почерк режисера знаходить підтвердження в рецензії Олександра Тарасенка «Вистачило б терпіння»: «...звернення до сцени торгів навколо майбутнього заміжжя Віри. Органічне поєднання в цій сцені психологічної і історичної правди – прикметна перемога режисера і виконавців А. Толока (Коломійцев), О. Білого (Олександр), В. Чорношкура (Лещ), С. Вірченко (Надія). Вона, ця перемога, значної ваги. А. Концедайло прагне істини, розуміючи, що шлях до неї через силу силенну штампів, очевидний для всіх, але від того нелегкий для подолання. У тісному контакті з художником В. Балашем в музичній частині режисер відбирав ті засоби, ті постановочні елементи, що цементували ідейно-художню значимість спектаклю, ємний і виразний його образ.


… критика відзначила високий рівень професійної майстерності творчої трупи – головного режисера А. Концедайла, головного художника В. Балаша, акторів театру: А. Щітки, Г. Пташник, С. Добровольської, Г. Кулика, С. Козаченко, В. Данова, Г. Коновода, В. Чорношкура, Л. Лютої, Л. Кірнес, О. Хохлаткіної...»


В часи перебудови репертуар театру наблизився до більш документальної форми, що зацікавило глядача, який мав можливість почути і побачити твори українських авторів, заборонених при Сталіні. Проте наповнення залу глядачами залишалось проблемою, приблизно 30% - негативно позначилась відсутність довгий час головного режисера. Аншлаги були тільки на прем'єрах вистав. Таким чином ми можемо сказати, що на той час – час відродження України, все ж таки рівень культури Херсонщини, в порівнянні з деякими іншими обласними центрами і столицею залишався на низькому рівні, але колектив Херсонського театру намагався знайти шляхи до сердець стомлених духовним та матеріальним дефіцитом херсонців. Потрібен був час на виховання херсонської публіки, її світогляду, смаку, відродити любов до національної самобутності, звичаїв, традицій, до державної мови.


На першому плані в репертуарній афіші театру залишались твори сучасних та класичних українських драматургів.

Але немаловажну роль на той час виконує новий директор театру О. Книга. Всього за два роки свого керівництва йому вдається переконати керівників відповідних державних органів повернутися обличчям до театру.


Новий період завдає нові закони спілкування, існування та вирішення фінансових проблем. Крім мізерної дотації, театр, завдяки директору О. Книзі, отримав додаткові бюджетні кошти, за які ремонтуються внутрішня частина театру, оновлюється костюмерний та декоративний цехи, запрошуються нові творчі сили: режисери, музиканти, художники, балетмейстери, актори, при херсонському театрі навіть була відкрита театральна студія по підготовці акторських кадрів, що у той час вирішила проблему молодого покоління театру.


Але здібний режисер А. Концедайло залишив театр і відсутність довгий час головного режисера негативно позначилась на творчому житті колективу. Вистави потребували певного догляду, а його не було, погіршувалась дисципліна, театр поступово втрачав своє обличчя, свого глядача.


З метою зберегти глядача та зміцнити художній рівень директор театру О. Книга запросив на посаду головного режисера відомого режисера театру заслуженого діяча мистецтв України Володимира Бегму, який привніс в театр свій погляд на мистецтво, а саме спрямував творчий колектив театру в музично-опереточному напрямку.


Його першою виставою була оперета «Циган – прем’єр» І. Кальмана. Сценографія В. Балаша набувалась на яскравій кольоровій гамі фактури і світла, на синтезі її з виразним пластичним вирішенням, використанням фрагментів архітектури, деталей, обстановки, характерної для початку XIX століття. Подальший творчий шлях В. Бегми складався так само в музичному напрямку. Найбільш вдалими постановами були: «Засватана-невінчана» за п’єсою І. Карпенко-Карого, «Лиха іскра поле спалить і сама щезне», музику до якої створив І. Поклад.


Найяскравішою роботою, як не дивно, з’явилася вистава за мотивами О. Дюма «Три мушкетери», музика М. Дунаєвського. В. Бегма спромігся зробити сценічний варіант відомого роману на сцені театру, причому не тільки не програв, а навіть в багатьох речах виграв. Не будуючи на сцені великих декорацій, не застосовуючи піротехнічних та світлових засобів, а користуючись точним музичним матеріалом, який він поєднав з акторською майстерністю, Бегма досяг визнання глядачів. Використовуючи принцип з’єднання акторської майстерності та вокальних даних артистів, В. Бегма спромігся на сцені херсонського театру зробити дуже багато музичних вистав. Окрім оперет, була значна робота – мюзикл-опера «Есмеральда» В. Ільїна (сценографія В. Балаша). Елементи оформлення, їх взаємодія з акторами, музикою, хореографією, і сам космос, і собор несли в собі образ, що символічно визначав суть романтично-драматичного твору Гюго та ідейно-художню цілісність спектаклю.


З іншого боку режисер також приділяв увагу гумористичному музичному напрямку, в таких виставах, як музична комедія «Як пани, так і ми» І. Поклада, музична комедія-фарс «Донна Люція, або Здрастуйте, я ваша тітка» О. Фельдцмана, музична комедія «Інтерблоха» В. Дмитрієва за п'єсою М. Лєскова «Лівша».

З метою підняти музичний рівень Херсонського театру, В. Бегма залучив найкращі сили не тільки Херсонщини, а й України.


У виставах приймали участь Наталя Лелеко та Віктор Гурба, камерний оркестр «Гілея», виконавці з Херсонської філармонії. Режисер В. Бегма настояв на тому, щоб була оркестрова яма, яка давала можливість збільшити кількість музикантів в оркестрі театру. Головний режисер орієнтував театр не на пересувний, а на стаціонарний заклад культури, навколо якого гуртуються найкращі художні сили, тому вистави здійснені з великим (сорок оркестрантів) оркестром, з розгорнутими хорами, масовими сценами (теж не менше сорока учасників). До того ж запрошувались до постанови і участі у виставах колективу балетмейстери Анатолій Бедичев, Леонід Рослов, Сергій Павлюченко, Василь Подберізкин, В. Леоненко, диригент Юрій Котемнець з м. Києва, Олександр Долінський з м. Донецьк, який сприяв виходу оркестру театру на найвищій рівень професійності.


Як відмічає О. Кликовкін, до театру прийшов інший глядач: «Повільний, несуєтний, поважний, навіть урочистий – у святковому вбрані і з квітами... кричать «браво» і «біс».

Критика та глядачі високо оцінили творчість майстрів сцени та молоді театру, наприклад: Сергій Чекерес (веселий, життєрадісний і водночас ліричний д’Артаньян у «Трьох мушкетерах», драматичний Юліан у виставі «Засватана – не вінчана»).


Або Григорій Кулик, іронічне інтелектуальне обдаровання якого проявляється у всіх ролях - коли він грає давньогрецького байкаря Езопа у виставі „Езоп” Гільєрме Фігейредо, або навіть шляхетного кардинала у „Трьох мушкетерах”.


Різноплановий Віктор Жданов (він виконував роль Гастона в «Цигані – прем’єрі” і Данила у виставі «Засватана – не вінчана»).

Творча доля Олексія Панасюка складалась у поточному репертуарі з ролей титулованих осіб (королі, герцоги та імператори - всі вони різні, які кумедні і веселі, наївні і милі).


Виконавець ролей у багатьох виставах, провідний актор театру Анатолій Толок - той самий, заради насолоди побачити якого і згадати минуле відвідують театр глядачі старшого покоління.

Віталій Карпенко, гостро характерний актор із соковитим голосом і яскравою пластикою (до речі у Херсоні він відомий не тільки як актор, але й як режисер, перекладач, громадський діяч).


Чарівна жіночою принадністю і тонкою інтелектуальною грою Світлана Коваленко; бентежна і водночас вередлива королева у «Трьох мушкетерах» Олена Хохлаткіна; спокуслива Світлана Добровольська, яка виконує роль Констанції у «Трьох мушкетерах».


На той час, дякуючи директорові театру О. Книзі, відродилася мала сцена, на якій паралельно з великими виставами на великій сцені ставились камерні вистави, наприклад, «Східна трибуна» за п’єсою О. Галіна, яку поставив дипломант Київського державного інституту ім. І. Карпенко-Карого, режисер Лаврентій Ніколаєнко, мала великий успіх у херсонців.


Паралельно з музичними виставами на великій сцені відбулась героїчна комедія знаного драматурга сучасності Гільєрме Фігейредо «Езоп» («Лисиця і виноград»), режисер – постановник О. Натяжний, художник В. Балаш визначили жанр вистави, як трагікомедію. Були знайдені саме ті деталі, те оточення, в якому жили люди еллінської епохи, що характеризувало атмосферу драматичного і сценічного твору. В атмосферу Еллади глядача вводили символи театрального мистецтва - античні маски трагедії і комедії, що визначили пульс часу в кожній картині.


Архітектурна споруда з фронтоном і колонадою стала серцевиною театрально-поетичного оформлення і підкреслила величний дух епохи, характер мистецтва античного світу, естетику та гармонійність.


Підібрана музика, яка увійшла в спектакль, як рівноправний компонент сценічної пластики і дії, об’єднуючи їх. Сутність характерів розкривали у взаємодії з партнерами і сценографією заслужені артисти України В. Чорношкур (Ксанф), В. Дронова (Клея), Г. Кулик (Езоп), артисти театру: А. Дмитрієва (Меліта), Ю. Бусс (Ефіоп), В. Німий (Агнестос). На той час О. Натяжний поставив такі вистави: «Кабаре» Д. Мастероффа, «Любов під в'язами» Ю. О’Ніла, «Любов і голуби» Гуркіна.


Аналізуючи творчість театру під керівництвом заслуженого діяча мистецтва України В. Бегми, ми можемо сказати, що артистичний склад театру значно підвищив свої музичні можливості.


Але взявши курс на один якийсь жанр, режисер лишав можливості майстрам сцени працювати над творами високої драматургії і вони йшли з театру. «Театр – для дорослих – один на всю Херсонщину. І тому, мабуть, цілком справедливим є сподівання бачити його не тільки святковим, а й різноманітним» – підкреслює О. Кликовкін. «А коли так, то серед багатьох проблем колективу першочерговою є доукомплектація творчого складу, театру потрібні чергові режисери (хоча б запрошених для здійснення конкретних вистав), щоб зробити різноманітнішою в жанровому відношенні афішу театру». Хоча В. Бегма робив спроби поєднати музично-розважальну оперету з психологічною драмою, що було відображено в таких виставах: «Засватана-не вінчана», «Есмеральда», в музично-поетичних виставах до дня Перемоги «Антисвіти» А. Вознесенського. Проте, порівняно з виставами музичного репертуару, інші вистави виглядали бідно.


Театр є моделюванням суспільства. Все, що відбувається в суспільстві, різним чином відображається на театрі. Час не стоїть на місці, він рухається, разом з часом рухається і театр. Естетика режисера В. Бегми привнесла вклад в розвиток театрального музичного мистецтва в місті Херсоні.


І знову театр на деякий час залишився без головного режисера.

На зламі XX і XXI століть театр опинився в економічній кризі, з одного боку немає коштів на постанови нових вистав, а з другого боку немає можливості запросити акторів середнього віку, тому що театр на сьогоднішній день складається з двох вікових категорій: до 30 років та після 45 років.


Взагалі більшість драматургії пишеться для середнього віку театру, який складається від 30 до 45 років. У херсонському театрі такого віку акторів не вистачає.

Театр опинився в скрутному становищі. Держава виділяє ще менші крихти ніж раніше: кошти виділяються тільки на зарплатню. Все менш і менш виходять в світ вистави, а ті, які виходять завдяки спонсорам, їх теж стає все менш.


Єдине що може поліпшити умови подальшої діяльності – це фінансові надходження, які можуть з’явитися тільки тоді, коли сама чимала будівля театру, утримання якого щорічно обходиться у добрячу суму, почне заробляти гроші.


Тому директор театру О. Книга приймає рішення ввести в репертуар розважальні послуги: дитячі та дорослі театральні кафе, різноманітні розважальні концертні програми, запрошуються різні естрадні зірки та відомі столичні театральні колективи, з метою накопичення грошей для подальшого розвитку театрального мистецтва.


Створюється комерційна служба під керівництвом Й. Бордюх, яка плідно працює на заповнення глядацького залу театру. Вводиться до штату театру спеціальна посада – комерційного директора по дитячому глядачу, завдання якого повернути школу лицем до театру. Театр сам намагається ростити свого майбутнього глядача. Театр немає коштів їздити на гастролі, а необхідно, бо порівнюючи себе з іншими трупами, можна щось перейняти, або відмовитись від чогось, тому що такі контакти давали сили для відкриття нових талантів, творчості та наснаги. А без цього знижується професійний рівень театру, театр іде на спад.


Оволодіваючи своєю професією, режисери велику увагу приділяють теоретичним знанням. Тобто, в застільному періоді розкривають внутрішню структуру п’єси: тему, ідею, конфлікт, завдання, надзавдання, наскрізну дію, соціальний, психологічний та естетичний статус персонажів, їх характери та характерності, відносини між персонажами, дійовий аналіз п’єси та ролі. В роботі з сценографом знаходять загальний художній образ вистави, але переходячи до практичної роботи – мізансценування, всі теоретичні надбання, зроблені «за столом», не можуть втіліти в просторі театральних підмостків.


Таким режисером є О. Натяжний, який пробував свої здібності у різних жанрах. Тільки деякі вистави мали успіх у херсонського глядача, завдяки майстрам сцени, які були зайняті у його виставах та мали великий досвід роботи. Це і народні артисти України А. Толок, В. Чорношкур, заслужені артисти України В. Дронова, Г. Пташник, С. Добровольська, артисти А. Дмитрієва, О. Галл-Савальська, Л. Люта, Г. Коновод, Г. Кулик,

Л. Шиманова та інші. Це такі вистави, як “Назар Стодоля”, “Любов та голуби”, “Фігаро”, “Езоп”. А такі вистави, як: “У сутінках”, “Пізанська башта”, “Багато галасу даремно”, В. Шекспір “Дім, де все шкереберть” не користувались попитом, не викликали цікавості і швидко зійшли зі сцени. У той час режисер у своєму творчому пошуку приступив до роботи над п’єсою “Кадриль” А. Гуркіна.


В останні роки ХХ століття не було фінансів запросити до театру професіональних режисерів, балетмейстерів, диригентів, тому театр обходився тими кадрами, які трапилися на той час. А саме до театру прийшла режисер-аматор Світлана Думінська, яка подавала надії як режисер в самодіяльному театральному колективі Будинку культури суднобудівників. Одну з вдалих робіт цього колективу, а саме “Лісову пісню” за п’єсою Л. Українки в подальшому С. Думінська перенесла на професійну сцену херсонського театру.


Перші кроки С. Думінської в херсонському театрі починаються з театралізованих розважальних програм, як для дітей, так і для дорослих. Для дітей це – «Незвичайні пригоди Діда Мороза», яскраве новорічне дійство, казка “Снігова Королева”, “Віщі сни бременського короля” за мотивами казки “Бременські музиканти”, “Попелюшка”.


Зроблено нею декілька програм для дорослих, наприклад “Адам + Єва” до дня Святого Валентина та інші програми, які мали великий успіх у херсонців.

Одноразова програма, яка була розроблена С. Думінською під назвою “Тілі-мілі-трямдія”, яка проводилась у фойє театру, несподівано мала своє продовження.


Майже у всіх своїх програмах С. Думінська використовувала декорації і костюми з запасників костюмерного та декораційного цехів.

Першою серйозною роботою, яку поставила С. Думінська на професійній сцені, була вистава на малій сцені “Любов до гроба” за п’єсою італійського драматурга Альдо Ніколаї. Критика віднеслась до С. Думінської більш стримано, ніж з захопленням. Багато говорилось ними про саму п’єсу, акторську гру, але про режисуру практично не говорилось нічого. Ця комедія не мала успіху у глядача. Пройшовши декілька разів, зійшла зі сцени.


На велику сцену С. Думінська вийшла з виставою “Гускін ковчег” за п’єсою М. Куліша “Отак загинув Гуска”.

Драматургія М. Куліша незвичайна, складна, загадкова до цієї пори і “по зубам” справжньому майстру, таланту висоти Леся Курбаса. Спроба С. Думінської була підняти веселу комедію до біблійних вершин алегорії та підтексту. Спроба була, але витримати вагу не вдалося, за виключенням сценографії В. Балаша, який єдиний, хто пізнав глибочінь драматургічного задуму М. Куліша та візуально матеріалізував його на сцені.


Наступна вистава “Ковбойські історії” С. Макєєва теж мала проблеми. З одного боку вистава розрахована на дітей (комічність ковбоїв на рівні клоунади, буфонадність та гротескова пластика акторів та ін.), з другого боку вистава для дорослих (елементи кабаре, оголеність натур, недвозначність натяків у жестах, рухах та ін.), невідповідність жанру, як вестерн, режисерські та акторські акценти були невиразні, що для комедії не припустимо, тому що грати і ставити комедію на сцені складно, бо є спокуса скотитися до зубоскальства та вульгарності. Еклектика режисури, відсутність глибини авторського та режисерського задумів і як результат - вистава не мала сценічної історії і була забута.


Хоча перші вистави режисера С. Думінської були не вдалими, але театр не відмовляється від молодого режисера, а навпаки надає можливість розкрити свої здібності. Вона стає виконуючим обов’язки головного режисера і для молодого покоління, які прибули з театрального училища, бере п’єсу “Лісова пісня” Л. Українки, “Ромео і Джульєта” В. Шекспіра, “Тарас Бульба” М. Гоголя.


Хоча у виставах С. Думінської зайнятий майже весь творчий склад театру, хочеться сказати, що актори які грають, як головні так і другорядні ролі, виконують скоріше функціональну роль, а саме не ростуть творчо. Граючи різнопланові ролі у різножанрових виставах, актори тиражують свій акторський матеріал, не розкриваючись як слід у своїх образах.


Отже, входячи в XXI століття, долаючи економічну кризу, й надалі розвивалося театральне життя в місті Херсоні. Репертуар театру значно поповнився новими творами, оригінальними і переробленими.

В 1990 році було присвоєно ім'я видатного українського драматурга, нашого земляка Миколи Куліша.


Повернення драматургії репресованих та іммігрувавших авторів не змогли поповнити відсутність сучасної драматургії, а сучасні українські автори дезорієнтувались у темах своїх творів і на деякий час сучасна українська драматургія просто завмерла. Криза драматургії призвела до того, що сучасні українські театри звернулись до класичної української драматургії, а також до кращих прикладів зарубіжної та класичної драматургії.

Так, великий успіх у глядачів завоювали п'єси «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького, «Лісова пісня» М. Лєскова, «Любов та голуби», «Весілля Фігаро», «Як козаки жартували». Лауреатами Всеукраїнського театрального фестивалю «Леся Українка і театр на межі тисячоліть», присвячений 130-річчю від дня народження видатної української поетеси і драматурга Лесі Українки, який проходив у Кривому Розі, стали – заслужений артист України С. Добровольська, С. Онопченко, В. Балаш. Це актори широкого творчого діапазону, які наслідували у своїй творчості найвищі досягнення української театральної культури, органічно поєднуючи яскраву театральність з винятковою природністю.


Звання народного артиста України було присвоєно А. Толоку, В. Чорношкуру, Манойло, заслуженого працівника культури України – директору театру Олександру Книзі, заслуженого артиста України Г. Кулику, Д. Короленку, якого, на жаль, вже немає, О. Панасюку, С. Добровольській, О. Галл-Савальській, О. Хохлаткіной, звання народного художника отримав В. Балаш.


Такі вистави, як «Лісова пісня» за п'єсою Л. Українки, постановник С. Думінська, «Як козаки жартували» - співуча вистава з вихилясами та жартами, постановник заслужена артистка України Л. Калюжна, були запрошені на «Лесині Джерела – 2001» - міжнародне свято літератури і мистецтв, яке щорічно відбувається у місті Новгород-Волинському на Житомирщині. Вистава «Як козаки жартували» брала участь у фестивалі «Слов'янський базар» у місті Вітебську, у фестивалі «Вишневі усмішки»у місті Києві.


Роз'їжджаючи по всій Україні з фестивальними виставами, ми можемо сказати, що Херсонський театр не тільки прославляє своє місто, але й намагається довести, що і в провінції є справжнє мистецтво.


Великою театральною подією стало те, що у 1999 році Херсонський обласний театр ім. М. Куліша започатковує проведення Всеукраїнського фестивалю музичних прем'єр «Мельпомена Таврії», що отримав статус міжнародного. Тепер кожного року до міста Херсона приїжджають різні театри України.