Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті ХVІІІ ст. Історія України

Вид материалаДокументы

Содержание


Про­ві­д­на уста­но­ва
Загальна характеристика роботи
Основний зміст ди­сер­та­ції
Список опублікованих наукових праць
Подобный материал:
  1   2   3



Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті ХVІІІ ст. - Історія України

Дисертація




Офі­цій­ні опо­нен­ти: до­к­тор іс­то­ри­ч­них на­ук, про­фе­сор Бо­ри­сен­ко Во­ло­ди­мир Йо­си­по­вич, за­ві­ду­вач ка­фе­д­ри іс­то­рії Укра­ї­ни На­ці­о­наль­но­го пе­да­го­гі­ч­но­го уні­вер­си­те­ту ім. М.Дра­го­ма­но­ва, до­к­тор іс­то­ри­ч­них на­ук, про­фе­сор Ми­цик Юрій Ан­д­рі­йо­вич, за­ві­ду­вач ка­фе­д­ри іс­то­рії та по­лі­то­ло­гії На­ці­о­наль­ної ака­де­мії “Університет Ки­є­во-­Мо­ги­лян­сь­ка Ака­де­мія”,до­к­тор іс­то­ри­ч­них на­ук, про­фе­сор Пу­т­ро Оле­к­сій Іва­но­вич, за­ві­ду­вач від­ді­лу кра­ї­но­з­нав­с­т­ва Ки­їв­сь­ко­го ін­сти­ту­ту “Слов’янський уні­вер­си­тет”

Про­ві­д­на уста­но­ва: На­ці­о­наль­ний уні­вер­си­тет ім. Та­ра­са Ше­в­чен­ка, ка­фе­д­ра да­в­ньої та но­вої

іс­то­рії Укра­ї­ни

За­хист від­бу­вся “ 28 ” травня 1999 р. на за­сі­дан­ні спе­ці­а­лі­зо­ва­ної вче­ної ра­ди Д 26.235.01 в Ін­сти­ту­ті іс­то­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни (252001, Ки­їв, вул. М. Гру­шев­сь­ко­го, 4).

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Ак­ту­аль­ність те­ми. В су­ча­с­них умо­вах еко­но­мі­ч­них скла­д­но­с­тей і за­го­с­т­ре­но­с­ті су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них ко­лі­зій у кра­ї­ні, ма­те­рі­аль­них не­га­ра­з­дів у сфе­рах на­у­ки і куль­ту­ри пе­ред укра­їн­сь­ким на­ро­дом сто­їть вкрай ва­ж­ли­ве за­вдан­ня — по­до­ла­ти тру­д­но­щі й збе­ре­г­ти на­ці­о­наль­ний су­ве­ре­ні­тет вла­с­ної дер­жа­ви. Не­за­ле­ж­ність Укра­ї­ни вже не раз у ми­ну­ло­му пра­г­ну­ли від­сто­я­ти по-­сво­є­му її пра­ви­те­лі — кня­зі, ге­ть­ма­ни, ко­шо­ві ота­ма­ни, пре­зи­ден­ти... То­му пра­ви­ль­не ро­зу­мін­ня іс­то­ри­ч­них за­ко­но­мі­р­но­с­тей і про­це­сів ста­но­в­лен­ня Укра­їн­сь­кої дер­жа­ви, вра­ху­ван­ня на­бу­то­го до­сві­ду має ве­ли­ке зна­чен­ня не ли­ше для ни­ні­ш­ніх на­у­ко­в­ців, а й уря­до­в­ців. У цьо­му ас­пе­к­ті, на наш по­гляд, прин­ци­по­во­го зна­чен­ня на­бу­ває ана­ліз ді­я­ль­но­с­ті во­ло­да­ря бу­ла­ви по­ча­т­ку ХVІІІ ст. Іва­на Іл­лі­ча Ско­ро­пад­сь­ко­го (1646—1722), за пра­в­лін­ня яко­го пра­к­ти­ч­но при­пи­ни­ло­ся дер­жа­во­т­во­рен­ня в ав­то­но­м­но­му утво­рен­ні — Ге­ть­ма­н­щи­ні й роз­по­ча­в­ся швид­кий за­не­пад са­мо­бу­т­ньо­го ко­за­ць­ко­го уст­рою, ство­ре­но­го ге­ть­ма­ном Б. Хме­ль­ни­ць­ким (1595—1657). У на­ма­ган­нях І. Ско­ро­пад­сь­ко­го збе­ре­г­ти в ос­но­ві на­ці­о­наль­ні ор­га­ни вла­ди, те­ри­то­рію, фі­нан­со­ву си­с­те­му, зброй­ні си­ли, під­не­с­ти між­на­ро­д­ний ав­то­ри­тет кра­ї­ни то­що, без­пе­ре­ч­но, вба­ча­є­ть­ся іс­то­ри­ч­ний зв’я­зок епох, бо са­ме за­раз му­си­мо ви­рі­шу­ва­ти схо­жі про­б­ле­ми.

У свій час ві­до­мий укра­їн­сь­кий іс­то­рик, пра­во­зна­вець, ар­хе­о­г­раф, ет­но­г­раф і бе­ле­т­рист, ака­де­мік О. Ле­ви­ць­кий (1866—1922), вивча­ю­чи до­ку­мен­таль­ні ма­те­рі­а­ли про од­но­го з по­пе­ре­дни­ків Ско­ро­пад­сь­ко­го — ге­ть­ма­на Іва­на Са­мой­ло­ви­ча, ка­те­го­ри­ч­но за­явив: “В іс­то­рії всіх кра­їн і на­ро­дів на­вряд чи мо­ж­на від­шу­ка­ти пра­ви­те­лів, вла­с­на до­ля яких бу­ла б та­кою зра­д­ли­вою та мі­н­ли­вою, на­си­че­ною всі­ля­ки­ми не­ща­с­тя­ми й ка­та­с­т­ро­фа­ми, як до­ля ма­ло­ро­сій­сь­ких ге­ть­ма­нів”[1].

У ра­дян­сь­кій іс­то­рі­о­гра­фії пер­со­на­лі­ям остан­ніх при­ді­ля­лось не­ви­пра­в­да­но ма­ло ува­ги. Її “офіційні” пре­д­ста­в­ни­ки з рі­з­них при­чин не ви­пу­с­ти­ли в світ жо­д­ної мо­но­гра­фії, спе­ці­аль­но при­свя­че­ної ко­мусь з во­ло­да­рів бу­ла­ви Укра­ї­ни, окрім хі­ба що Б. Хме­ль­ни­ць­ко­му, ав­то­ри­тет і за­слу­ги яко­го то­ді бу­ли вже за­галь­но­ви­з­на­ни­ми. За умов па­ну­ван­ня мар­к­си­ст­сь­ко-­ле­нін­сь­кої ме­то­до­ло­гії, з її га­с­лом про про­ві­д­ну роль на­род­них мас в іс­то­рії, в пра­цях су­с­пі­ль­с­т­во­з­на­в­ців про­сте­жу­ва­ла­ся пе­в­на не­до­оцін­ка ді­я­ль­но­с­ті ба­га­тьох не­пе­ре­сі­ч­них осіб, осо­б­ли­во ко­ли во­ни на­ле­жа­ли до се­ре­д­ньо­ві­ч­ної со­ці­аль­ної елі­ти, тобто бу­ли гно­би­те­ля­ми про­с­тих тру­да­рів. Ви­да­т­них ді­я­чів да­в­ньо­го ми­ну­ло­го зо­бра­жу­ва­ли, як пра­ви­ло, ли­ше у ве­ли­ких спра­вах, у не­ор­ди­на­р­них мо­мен­тах їх жит­тя. Об­ра­з­но ка­жу­чи, з них ро­би­ли мо­ну­мен­ти. То­ді як об’єк­ти­в­ність та іс­то­ри­ч­на спра­ве­д­ли­вість ви­ма­га­ли ін­шо­го для них — пра­в­ди­вої біо­гра­фії з ха­ра­к­те­р­ни­ми ри­са­ми й ін­ди­ві­ду­аль­ни­ми мо­раль­ни­ми яко­с­тя­ми. Ще в кі­н­ці 50-х ро­ків на­шо­го сто­літ­тя Ф. Ше­в­чен­ко в од­ній з сво­їх ста­тей за­кли­кав ві­т­чи­з­ня­них на­у­ко­в­ців по­кін­чи­ти з “схематизмом” і по­да­ва­ти в сту­ді­ях ко­ж­ну ви­да­т­ну осо­бу в не­роз­ри­в­ній єд­но­с­ті з по­ді­я­ми пе­в­но­го ча­су[2]. Не­за­ба­ром ця пра­ця за­зна­ла го­с­т­рої кри­ти­ки з бо­ку ви­щих пар­тій­них ке­рі­в­ни­ків. В ди­сер­та­ції ж все­бі­ч­но ви­сві­т­ле­на ді­я­ль­ність од­но­го з про­ві­д­них ге­ть­ма­нів на тлі су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­но­го жит­тя й еко­но­мі­ч­но­го ста­но­ви­ща Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви пер­шої чвер­ті XVIII ст.

На­у­ко­ва но­ви­з­на до­слі­ж­ден­ня. Постать І. Ско­ро­пад­сь­ко­го до­ни­ні за­ли­ша­ла­ся у ві­т­чи­з­ня­ній та за­ру­бі­ж­ній іс­то­рі­о­гра­фії ма­ло­ви­ра­з­ною й май­же не до­слі­дже­ною. В на­у­ко­вих і на­у­ко­во-­по­пу­ля­р­них сту­ді­ях при­ва­лю­ва­ли зде­біль­шо­го урив­ча­с­ті ха­ра­к­те­ри­с­ти­ки та суб’є­к­ти­в­но-­не­га­ти­в­ні оцін­ки йо­го дер­жа­в­ни­ць­кої й вій­сь­ко­вої ді­я­ль­но­с­ті. Зо­кре­ма він не­рід­ко “традиційно” про­ти­ста­в­ля­в­ся І. Ма­зе­пі й зо­бра­жу­ва­в­ся як ко­с­мо­по­літ, ко­т­рий втра­тив уся­ку гі­д­ність і пла­зу­вав пе­ред ро­сій­сь­ким ца­рем і ви­щи­ми са­но­в­ни­ка­ми, як та­кий, що по­в­ні­с­тю за­не­дбав еко­но­мі­ку, куль­ту­ру та ко­за­ць­кій уст­рій на Лі­во­бе­реж­жі. Пи­тан­ня про фор­му­ван­ня су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них по­гля­дів і на­яв­ність у І. Ско­ро­пад­сь­ко­го дер­жа­в­ни­ць­кої ідеї вза­га­лі спе­ці­аль­но не ста­ви­ли­ся. Окре­мі вче­ні за­пе­ре­чу­ва­ли про­ве­ден­ня ним будь-­якої між­на­ро­д­ної по­лі­ти­ки. Ба­га­то біо­гра­фі­ч­них по­ми­лок і не­то­ч­но­с­тей що­до ньо­го мі­с­ти­ть­ся на сто­рін­ках де­яких ви­дань, у то­му чи­с­лі й ен­ци­к­ло­пе­ди­ч­них.

То­му в ди­сер­та­ції здій­с­не­на спро­ба да­ти не­упе­ре­дже­ну ха­ра­к­те­ри­с­ти­ку ге­ть­ман­сь­кої вла­ди на грун­ті більш ши­ро­ко­го за­лу­чен­ня та гли­бо­ко­го ана­лі­зу то­го­ча­с­них дже­рел, а та­кож вивчен­ня вну­т­рі­ш­ньої си­ту­а­ції в кра­ї­ні че­рез при­зму зо­в­ні­ш­ніх фа­к­то­рів, що обу­мо­в­лю­ва­ли її фун­к­ці­о­ну­ван­ня. Впер­ше роз­г­ля­ну­то пи­тан­ня про фор­му­ван­ня дер­жа­в­ної ідеї ви­щої за ра­н­гом осо­би в Ге­ть­ма­н­щи­ні по­ча­т­ку XVIII ст. Все­бі­ч­но по­ка­за­но яки­ми ме­то­да­ми І.Скоропадський пра­г­нув від­сто­я­ти ав­то­но­мію ве­ли­ко­го ре­гі­о­ну та збе­ре­г­ти йо­го ці­лі­с­ність у те­ри­то­рі­аль­но­му від­но­шен­ні. В пра­ці де­таль­но ана­лі­зу­є­ть­ся зо­в­ні­ш­ня по­лі­ти­ка укра­їн­сь­ко­го во­ло­да­ря бу­ла­ви за тя­ж­ких то­та­лі­та­р­них умов ца­ра­ту, що до­зво­ляє пе­в­ною мі­рою по-­но­во­му ви­сві­т­лю­ва­ти ас­пект то­го­ча­с­них вза­є­мин уря­дів Ро­сії, “Малоросії” та ба­га­тьох за­ру­бі­ж­них кра­їн.

Пи­то­ма ува­га на сто­рін­ках ру­ко­пи­су зо­се­ре­дже­на на ро­лі ге­ть­ма­на у вій­нах і по­хо­дах, як ке­рі­в­ни­ка ко­за­ць­ких по­л­ків у бо­ях про­ти во­я­ків По­ль­щі, Ту­ре­ч­чи­ни, Крим­сь­ко­го хан­с­т­ва та Шве­ції, а та­кож на тра­гі­ч­них об­ста­ви­нах у сто­сун­ках Пе­т­ра І, І. Ско­ро­пад­сь­ко­го та за­по­ро­ж­ців. (Ці ас­пе­к­ти до остан­ньо­го за­ли­ша­лись по­за на­у­ко­ви­ми ін­тереса­ми іс­то­ри­ків). Опи­са­но ста­в­лен­ня во­ло­да­ря бу­ла­ви до ни­зо­ви­ків, які пе­ре­бу­ва­ли за ме­жа­ми Укра­їн­сь­кої дер­жа­ви, зо­кре­ма стар­шин­сь­ких груп на чо­лі з К. Гор­ді­є­н­ком, П. Ор­ли­ком і т. д. Про­во­ди­ть­ся ду­м­ка пе­в­ної де­ст­ру­к­ти­в­ної ро­лі За­по­ро­зь­кої Сі­чі в дер­жа­во­т­вор­чих про­це­сах в Укра­ї­ні в пер­шій чвер­ті XVIII ст.

Зро­зу­мі­ло, що все­бі­ч­на ха­ра­к­те­ри­с­ти­ка ге­ть­ма­ну­ван­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го те­ма­ти­ч­но пе­ре­дба­чає з’я­су­ван­ня со­ці­аль­ної стру­к­ту­ри на­се­лен­ня, за­ко­но­дав­чо під­по­ряд­ко­ва­но­го йо­му, прав і обо­в’яз­ків окре­мих ста­нів чи су­с­пі­ль­них груп. Так, у ди­сер­та­ції спе­ці­аль­но роз­г­ля­ну­то пи­тан­ня про зна­чу­щість во­ло­да­ря бу­ла­ви на чо­лі на­ці­о­наль­но­го су­до­чин­с­т­ва, ви­зна­че­ні ос­но­в­ні ви­ди й роз­мі­ри по­бо­рів у ре­гі­о­ні, в то­му чи­лі й за­про­ва­дже­ні без­по­се­ре­д­ньо ним.

Вивчен­ня си­с­те­ми опо­да­т­ку­ван­ня ос­но­в­них ви­ро­б­ни­ків та роз­ви­т­ку (або згор­тан­ня) укра­їн­сь­кої тор­гі­в­лі у за­зна­че­ний пе­рі­од, вста­но­в­лен­ня мо­но­по­лії ца­ра­том на про­даж ба­га­тьох стра­те­гі­ч­но ва­ж­ли­вих то­ва­рів, до­зво­ляє про­ве­с­ти ін­терес­ні ана­ло­гії з су­ча­с­ним еко­но­мі­ч­ним ста­но­ви­щем в Укра­ї­ні й за її ме­жа­ми, зро­би­ти за­галь­ні ви­снов­ки що­до де­якої ци­к­лі­ч­но­с­ті в про­це­сах XVIII і XX ст.

Зв’я­зок ро­бо­ти з на­у­ко­ви­ми про­гра­ма­ми, пла­на­ми, те­ма­ми. Об­ра­ний на­пря­мок до­слі­джен­ня є скла­до­вою ча­с­ти­ною на­у­ко­вих пла­нів від­ді­лу іс­то­рії Укра­ї­ни се­ре­д­ніх ві­ків Ін­сти­ту­ту іс­то­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни.

Пре­д­ме­том ди­сер­та­цій­но­го до­слі­джен­ня ста­ли по­в­но­ва­жен­ня ге­ть­ма­на І. Ско­ро­пад­сь­ко­го і, в пер­шу чер­гу, ті з них, які бу­ли спря­мо­ва­ні на збе­ре­жен­ня над­бань укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду в про­це­сі дер­жа­во­т­во­рен­ня в кра­ї­ні. Це пе­ре­дба­чає ком­п­ле­к­с­ний ана­ліз ета­пів фор­му­ван­ня су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них по­гля­дів во­ло­да­ря бу­ла­ви, оцін­ку йо­го як дер­жа­в­но­го й вій­сь­ко­во­го ді­я­ча, ха­ра­к­те­ри­с­ти­ку ото­чен­ня і вза­є­мин з пра­ви­те­ля­ми су­сі­д­ніх кра­їн, з’я­су­ван­ня при­чин лі­к­ві­да­ції ви­щої вла­ди ца­ра­том.

Хро­ноло­гі­ч­ні рам­ки ди­сер­та­ції обу­мо­в­ле­ні ро­ка­ми жит­тя та ге­ть­ма­ну­ван­ня І.Скоропадського, пе­рі­о­дом, за який ста­ли­ся ра­зю­чі змі­ни в ста­ту­сі й уст­рої Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви.

Ме­тою до­слі­джен­ня є об’єк­ти­в­не ви­сві­т­лен­ня без­по­се­ре­д­ніх за­хо­дів І. Ско­ро­пад­сь­ко­го в спро­бі ми­р­но­го ви­рі­шен­ня про­б­лем збе­ре­жен­ня укра­їн­сь­кої ав­то­но­мії на по­ча­т­ку XVIII ст. і ви­зна­чен­ня мі­с­ця ге­ть­ма­на в по­зи­ції со­ці­аль­ної елі­ти Лі­во­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни до уря­ду Ро­сій­сь­кої дер­жа­ви.

Для до­ся­г­нен­ня поста­в­ле­ної ме­ти ав­тор пе­ре­дба­чав ви­рі­ши­ти та­кі за­вдан­ня:

— до­слі­ди­ти ос­но­в­ні ета­пи жит­тя й фор­му­ван­ня су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них по­гля­дів І. Ско­ро­пад­сь­ко­го;

— сха­ра­к­те­ри­зу­ва­ти най­більш ти­по­ві дер­жа­в­ни­ць­кі уст­ре­м­лін­ня ви­щої за ра­н­гом осо­би в кра­ї­ні в по­рі­в­нян­ні з по­гля­да­ми ін­ших пре­д­ста­в­ни­ків со­ці­аль­ної елі­ти;

— роз­кри­ти зміст най­ва­ж­ли­ві­ших еко­но­мі­ч­них і со­ці­аль­них за­хо­дів ге­ть­ма­на;

— з’я­су­ва­ти пер­со­наль­ну зна­чи­мість во­ло­да­ря бу­ла­ви, як вій­сь­ко­во­го ді­я­ча;

— ви­сві­т­ли­ти вза­є­ми­ни ге­ть­ман­сь­кої вла­ди і ке­рі­в­ни­ц­т­ва За­по­ро­зь­кої Сі­чі й по­ка­за­ти їх вплив на за­галь­ну си­ту­а­цію на Лі­во­бе­реж­жі;

— ви­яви­ти ос­но­в­ні тен­де­н­ції в сто­сун­ках І. Ско­ро­пад­сь­ко­го з Пе­т­ром І, цар­сь­ки­ми са­но­в­ни­ка­ми, стар­шин­сь­кою вер­хів­кою;

— по­ка­за­ти за­са­ди зо­в­ні­ш­ньої по­лі­ти­ки ге­ть­ман­сь­кої вла­ди;

— ви­зна­чи­ти кон­к­ре­т­ні озна­ки й го­ло­в­ні на­пря­м­ки зву­жен­ня фун­к­ці­о­ну­ван­ня укра­їн­сь­кої ав­то­но­мії;

— по­ру­ши­ти пи­тан­ня про мо­ж­ли­ву аль­те­р­на­ти­ву по­лі­тич­но­го роз­ви­т­ку Ге­ть­ма­н­щи­ни;

— вста­но­ви­ти на­слід­ки пра­в­лін­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го для Укра­ї­ни.

Ме­то­до­ло­гі­ч­ною ос­но­вою є прин­ци­пи ді­а­ле­к­ти­ки та ма­те­рі­а­лі­с­ти­ч­но­го ро­зу­мін­ня су­с­пі­ль­них явищ і пе­в­них осіб — іс­то­ри­з­му, на­у­ко­вої об’єк­ти­в­но­с­ті і плю­ра­лі­з­му. За­сто­со­ва­ні ме­то­ди: хро­ноло­гі­ч­ний, про­б­ле­м­но-­те­ма­ти­ч­ний та ком­п­ле­к­с­но­го ана­лі­зу по­дій, фа­к­тів, дже­рел.

Пра­к­ти­ч­не зна­чен­ня ди­сер­та­ції по­ля­гає в то­му, що ма­те­рі­а­ли, вмі­ще­ні в ній, прин­ци­по­ві по­ло­жен­ня та ви­снов­ки ко­ри­гу­ють, а то й ви­ма­га­ють по-­но­во­му роз­г­ля­да­ти ши­ро­ке ко­ло пи­тань іс­то­рії Укра­ї­ни пер­шої чвер­ті XVIII ст. Ав­торсь­кі біо­гра­фі­ч­ні уто­ч­нен­ня й оцін­ки що­до жит­тя та ді­я­ль­но­с­ті І. Ско­ро­пад­сь­ко­го, здій­с­не­ні на грун­ті ана­лі­зу пер­шо­дже­рел, до­зво­лять у май­бу­т­ньо­му уни­к­ну­ти ва­ж­ли­вих по­ми­лок у спе­ці­аль­них сту­ді­ях, під­ру­ч­ни­ках, ен­ци­к­ло­пе­ди­ч­них ви­дан­нях то­що.

Ап­ро­ба­ція ре­зуль­та­тів до­слі­джен­ня. Ру­ко­пис пра­ці бу­ло об­го­во­ре­но на за­сі­дан­ні від­ді­лу іс­то­рії Укра­ї­ни се­ре­д­ніх ві­ків Ін­сти­ту­ту іс­то­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни. Ос­но­в­ні по­ло­жен­ня та ви­снов­ки її об­сто­ю­ва­лись на двох між­на­ро­д­них на­у­ко­вих кон­фе­ре­н­ці­ях “Запорозьке ко­за­ц­т­во в укра­їн­сь­кій іс­то­рії, куль­ту­рі та на­ці­о­наль­ній са­мо­сві­до­мо­с­ті” (Ки­їв-­За­по­рі­ж­жя, 1997) і “Визвольна вій­на укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду се­ре­ди­ни XVII ст.” (Ки­їв, 1998), а та­кож ре­с­пу­б­лі­кан­сь­ких “Гетьманських чи­тан­нях” (Ки­їв, 1996), си­м­по­зі­у­мі “Українська дер­жа­в­на ідея: іс­то­рія та су­ча­с­ність” (Че­р­ка­си, 1998) і Че­т­вер­тій Ака­де­мії па­м’я­ті В. Б. Ан­то­но­ви­ча (1834—1908). 90-річчя від дня смер­ті” (Ки­їв, 1998).

Пу­б­лі­ка­ції. Зміст ди­сер­та­ції по­в­ні­с­тю роз­кри­то в опу­б­лі­ко­ва­них мо­но­гра­фі­ях “Українська ко­за­ць­ка дер­жа­ва в дру­гій по­ло­ви­ні XVII-XVIII ст.: кор­до­ни, на­се­лен­ня, пра­во” (К., 1996. — 224 с.), “Гетьман Іван Ско­ро­пад­сь­кий” (К., 1998 — 207 с.) і 20 на­у­ко­вих стат­тях, вмі­ще­них у на­у­ко­вих ви­дан­нях (14) і жу­р­на­лах (6).

Стру­к­ту­ра ди­сер­та­ції обу­мо­в­ле­на ме­тою, за­вдан­ня­ми і ха­ра­к­те­ром до­слі­джен­ня. Ди­сер­та­ція скла­да­є­ть­ся із всту­пу, п’я­ти роз­ді­лів, по­ді­ле­них на 16 па­ра­г­ра­фів, ви­снов­ків, спи­с­ку ви­ко­ри­с­та­них дже­рел та ли­те­ра­ту­ри, а та­кож двох до­да­т­ків.

Ди­сер­та­цію ви­кла­де­но на 391 сто­рі­н­ці ма­ши­но­пи­с­но­го те­к­с­ту, в то­му чи­с­лі два до­да­т­ки за­йма­ють 9 сто­рі­нок (с. 383—391). Спи­сок ви­ко­ри­с­та­них дже­рел та лі­те­ра­ту­ри на­лі­чує 179 най­ме­ну­вань (202 на­зви ар­хі­в­них справ, опра­цьо­ва­них ди­сер­тан­том, по­да­но під по­ряд­ко­ви­ми но­ме­ра­ми від­по­ві­д­них їм фон­дів).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИ­СЕР­ТА­ЦІЇ

У всту­пі об­грун­то­ва­на ак­ту­аль­ність те­ми до­слі­джен­ня, ви­зна­че­ні пре­д­мет, хро­ноло­гі­ч­ні ме­жі, на­у­ко­ва но­ви­з­на та пра­к­ти­ч­не зна­чен­ня ди­сер­та­ції. Сфор­му­льо­ва­ні ме­та і за­вдан­ня ро­бо­ти, а та­кож сха­ра­к­те­ри­зо­ва­ні її ап­ро­ба­ція та впро­ва­ж­ден­ня кон­к­ре­т­них ре­зуль­та­тів.

У пер­шо­му роз­ді­лі — “Історіографія пи­тан­ня та огляд дже­рел” — роз­г­ля­ну­то стан на­у­ко­вої роз­роб­ки про­б­ле­ми в ці­ло­му й про­ве­де­но ана­ліз ви­ко­ри­с­та­ної ав­то­ром до­ку­мен­таль­ної ба­зи для її вивчен­ня. На­сам­пе­ред за­зна­че­но, що ста­в­ши во­ло­да­рем бу­ла­ви — ви­щої озна­ки вла­ди в Укра­ї­ні “обох бо­ків Дні­п­ра” — пі­с­ля І. Ма­зе­пи і ді­ю­чи фа­к­ти­ч­но во­д­но­час з “гетьманом в емі­г­ра­ції”, од­ним з ав­то­рів пер­шо­го на­ці­о­наль­но­го кон­с­ти­ту­цій­но­го ак­та П. Ор­ли­ком, І. Ско­ро­пад­сь­кий, мо­ж­на ска­за­ти, ви­яви­в­ся при­ре­че­ним на не­по­пу­ля­р­ність се­ред біль­шо­с­ті іс­то­ри­ків май­бу­т­ніх по­ко­лінь. Як­що двом пер­шим з цих ді­я­чів при­свя­че­но со­т­ні спе­ці­аль­них праць (у то­му чи­с­лі мо­но­гра­фії) як у ві­т­чи­з­ня­ній, так і за­ру­бі­ж­ній іс­то­рі­о­гра­фії (Ро­сії, США, Ка­на­ді, По­ль­щі, Шве­ції, Фра­н­ції, ФРН і т. д.), то про жит­тя й ді­я­ль­ність остан­ньо­го ма­є­мо ли­ше кіль­ка не­ве­ли­ких сту­дій пе­ре­ва­ж­но за­галь­но­го ха­ра­к­те­ру. Най­ча­с­ті­ше в на­у­ко­вій лі­те­ра­ту­рі про ньо­го йшло­ся по­бі­ж­но: то­ді, ко­ли роз­г­ля­да­ли­ся та­кі поста­ті, як Пе­т­ро І, О. Ме­н­ши­ков та їх­нє ста­в­лен­ня до укра­ї­н­ців, або ж при ви­сві­т­лен­ні ас­пе­к­тів су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­но­го уст­рою Ге­ть­ма­н­щи­ни кі­н­ця XVII — пер­шої чвер­ті XVIII ст.

Од­ним з пер­ших, хто без­по­се­ре­д­ньо при­свя­тив сту­дію ро­ди­ні Ско­ро­пад­сь­ких став укра­їн­сь­кий іс­то­рик О. Ла­за­рев­сь­кий (1834—1902). В ній вче­ний, зо­кре­ма, на­го­ло­сив, що чо­тир­на­д­ця­ти­рі­ч­не пра­в­лін­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го бу­ло чи не най­су­м­ні­шим пе­рі­о­дом в іс­ну­ван­ні Ге­ть­ма­н­щи­ни[3]. В двох ін­ших сво­їх пра­цях він до­во­див, що че­рез без­ха­ра­к­те­р­ність во­ло­да­ря бу­ла­ви на ді­я­ль­ність то­го­ча­с­ної ад­мі­ні­с­т­ра­ції мо­г­ли по­мі­т­но впли­ва­ти на­віть упра­ви­те­лі ге­ть­ман­сь­ким го­с­по­дар­с­т­вом, а сва­віл­ля стар­ши­ни до­ся­г­ло най­біль­шо­го “розвитку”[4]. Ис­то­ри­ко-­юри­ди­че­с­кий очерк. — К., 1908. — С. 65; Йо­го ж. За­ме­ча­ния на ис­то­ри­че­с­кие мо­но­гра­фии Д.П. Мил­ле­ра о ма­ло­рус­с­ком дво­рян­с­т­ве и о ста­ту­то­вых су­дах. — Ха­рь­ков, 1898. — с.37.). На на­шу ду­м­ку, та­кі прин­ци­по­ві по­ло­жен­ня за­ли­ши­ли­ся не­до­ста­т­ньо ар­гу­мен­то­ва­ни­ми, а то­му пе­в­ною мі­рою є суб’є­к­ти­ві­ст­сь­ки­ми.

На про­ти­ва­гу ба­га­тьом уче­ним і пи­сь­мен­ни­кам, па­т­рі­о­ти­ч­но на­ст­ро­є­ний ано­ні­м­ний ав­тор “Исторіи Ру­сов или Ма­лой Ро­сіи” (кі­нець XVIII — по­ча­ток ХІХ ст.) вва­жав, що І. Ско­ро­пад­сь­кий в окре­мих ви­пад­ках міг рі­шу­че про­те­с­ту­ва­ти про­ти рі­шень Пе­т­ра І що­до Укра­ї­ни, як “вольной стра­ны, бы­в­шею толь­ко в про­те­к­ціи Рос­сій­с­кой, и име­в­шей свои пра­ва и до­го­во­ры с ца­ря­ми”[5].

Іс­то­рик і ар­хе­о­г­раф Д. Бан­тиш-­Ка­мен­сь­кий (1788—1850) у сво­їй “Истории Ма­лой Рос­сии”, пер­ше ви­дан­ня якої по­ба­чи­ло світ у 1822 р. у Мо­с­к­ві, а остан­нє (здій­с­не­не за на­шої іні­ці­а­ти­ви) в Ки­є­ві 1993 р., по­дав І. Ско­ро­пад­сь­ко­го як ві­р­но­під­да­но­го ца­ре­ві. На ду­м­ку вче­но­го, Пе­т­ро І вже на час об­ран­ня йо­го во­ло­да­рем бу­ла­ви хо­тів, ко­ли б на те скла­ли­ся від­по­ві­д­ні об­ста­ви­ни, зни­щи­ти ін­сти­тут ге­ть­ман­с­т­ва та лі­к­ві­ду­ва­ти ав­то­но­мію лі­во­бе­ре­ж­но­го ре­гі­о­ну Укра­ї­ни. Він де­що пе­ре­біль­шу­вав, ко­ли пи­сав, що вла­с­не постій­ні зра­ди й злов­жи­ван­ня ко­за­ць­кої вер­хів­ки ство­ри­ли грунт для “падіння” да­в­ніх на­род­них прав, а ге­ть­ман “слабым, без­пе­ч­ным нра­вом не толь­ко уско­рил свою ко­н­чи­ну, но и ли­шил вве­рен­ных по­пе­че­нию его со­г­ра­ж­дан дра­го­цен­ней­ша­го для них до­сто­я­ния”. Ра­зом з тим Д.Бантиш-Каменський за­зна­чив й та­ке: ба­га­то в чо­му за­вдя­чу­ю­чи ор­га­ні­за­цій­ній ді­я­ль­но­с­ті І.Скоропадського, в кі­н­ці 1708—1709 рр. по­мі­т­но по­си­ли­в­ся опір укра­ї­н­ців іно­зе­м­ним на­па­д­ни­кам[6].

Гли­бо­ко вивча­ю­чи іс­то­рію за­по­ро­зь­ких ко­за­ків, зна­ч­ну ува­гу І. Ско­ро­пад­сь­ко­му як дер­жа­в­но­му та вій­сь­ко­во­му ді­я­че­ві при­ді­лив Д. Яво­р­ни­ць­кий (1855—1940). Без­по­се­ре­д­ньо в 3-му то­мі “Історії за­по­ро­зь­ких ко­за­ків” (пра­ця ви­три­ма­ла кіль­ка ви­дань) він де­таль­но сха­ра­к­те­ри­зу­вав за­хо­ди ге­ть­ма­на спря­мо­ва­ні на по­лі­п­шен­ня вза­є­мин з ни­зо­ви­ка­ми, а та­кож пер­ма­нен­т­не за­го­с­т­рен­ня сто­сун­ків з ни­ми че­рез ан­ти­ук­ра­їн­сь­ку по­лі­ти­ку ца­ра­ту.

Д. Ба­га­лій (1857—1932) в од­ній з праць на­звав ге­ть­ма­ну­ван­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го “слабим”[7], а в ін­шій — ви­ді­лив йо­го се­ред де­яких ви­да­т­них ді­я­чів “малоросійського упра­в­лін­ня”: Мар­ко­ви­ча, Ро­зу­мов­сь­ко­го, Ру­мя­н­це­ва-­За­ду­най­сь­ко­го та де­яких ін­ших[8].

Ав­то­ри­те­т­на до­слі­д­ни­ця іс­то­рії укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду О. Єфи­мен­ко (1848—1918) до­во­ди­ла, що ге­ть­ман був зо­всім “непридатним” для са­мо­стій­ної й від­по­ві­даль­ної ді­я­ль­но­с­ті, а то­му кра­ї­ною пра­ви­ла йо­го дру­жи­на На­стя. Пра­в­да, од­но­ча­с­но во­на твер­ди­ла й та­ке: Ма­зе­па, Ско­ро­пад­сь­кий, Апо­с­тол бу­ли пра­ви­те­ля­ми, які зна­ли ста­но­ви­ще своєї ба­ть­кі­в­щи­ни, ці­ну­ва­ли її ін­тереси і за­хи­ща­ли їх в мі­ру вла­с­них сил і ро­зу­мін­ня[9]. В пра­ці “Історія Укра­ї­ни та її на­ро­ду” вче­на де­що ка­те­го­ри­ч­но за­зна­чи­ла, що “слабодухий” І.Скоропадський ні­як не міг про­ти­ді­я­ти вла­д­но­му ца­ре­ві Пе­т­ру[10].

Со­ці­аль­ну по­лі­ти­ку ге­ть­ма­на що­до по­спо­ли­тих в за­галь­них ри­сах ви­сві­т­лив В.Барвінський (1855—1940) у мо­но­гра­фії, при­свя­че­ної ста­но­ви­щу се­лян­с­т­ва Лі­во­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни XVII—XVIII ст. Пе­рі­од пра­в­лін­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го він пе­ре­ко­н­ли­во ви­зна­чив як ви­рі­шаль­ний в про­це­сі фор­му­ван­ня ве­ли­кої зе­ме­ль­ної вла­с­но­с­ті[11].

1911 р. на сто­рін­ках ча­со­пи­су “Исторический Ве­с­т­ник” (№8) стат­тю про дру­жи­ну ге­ть­ма­на Ана­с­та­сію Мар­кі­в­ну, уро­дже­ну Мар­ко­вич, опу­б­лі­ку­ва­ла М. Ма­ри­на. До­слі­д­ни­ця бу­ла пе­ре­ко­на­на, що пра­ви­ла за­мість І. Ско­ро­пад­сь­ко­го йо­го дру­жи­на, а пе­ре­тво­рен­ня Пе­т­ра І то­ді в Укра­ї­ні ма­ли на ме­ті, на­сам­пе­ред, під­по­ряд­ку­ван­ня мі­с­це­во­го упра­в­лін­ня вер­хо­в­ній вла­ді Ро­сії та “придушення” са­мо­бу­т­но­с­ті ко­рін­но­го на­се­лен­ня[12].

За­га­лом не­га­ти­в­на оцін­ка дер­жа­в­ни­ць­кої ді­я­ль­но­с­ті во­ло­да­ря бу­ла­ви мі­с­ти­ть­ся на сто­рін­ках праць М. Гру­шев­сь­ко­го (1866—1934)[13]. Схо­же пи­сав І. Джи­джо­ра, гли­бо­ко вивча­ю­чи еко­но­мі­ч­ну по­лі­ти­ку ро­сій­сь­ко­го уря­ду су­п­ро­ти Лі­во­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни в 1710—1730 рр.[14]

Т. Ко­с­т­ру­ба, на­в­па­ки, вва­жав, що пра­в­лін­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го в ці­ло­му ма­ло ве­ли­ке зна­чен­ня для кра­ї­ни, бо той пра­г­нув зу­пи­ни­ти “розгін” ан­ти­ук­ра­їн­сь­кої по­лі­ти­ки Пе­т­ра І і вря­ту­ва­ти в ав­то­но­мії ко­за­ць­кий уст­рій[15]. По­ді­б­ну ду­м­ку ви­сло­вив Д. До­ро­шен­ко (1882—1951) на сто­рін­ках “Нарису іс­то­рії Укра­ї­ни”. Кон­к­ре­т­но він за­зна­чив, що на до­лю ге­ть­ма­на ви­па­ло тя­ж­ке за­вдан­ня — ря­ту­ва­ти, що мо­ж­на бу­ло з ав­то­но­мії Ге­ть­ма­н­щи­ни, яку Пе­т­ро І по по­л­тав­сь­кій ка­та­с­т­ро­фі на­мі­ри­в­ся зве­с­ти на­ні­вець[16].