Смерть Станіслава Собінського
| Вид материала | Документы |
- Історія бібліотеки пов'язана з іменем графа Станіслава-Генриха Бадені, юриста та мецената, 36.99kb.
- Московская Городская Педагогическая Гимназия Лаборатория №1505. Смерть и бессмертие, 171.98kb.
- Вопросы, 329.81kb.
- 1. Введение, 287.04kb.
- "Смерть и загробный мир в мировоззрении древних египтян", 416.31kb.
- Навчальної програми Кільк навчальних годин Число тижнів практичної роботи, 220.43kb.
- Министерство здравоохранения российской федерации волгоградский государственный медицинский, 40.82kb.
- Мосгу кафедра лингвистики, 291.01kb.
- «Профилактика внезапной смерти у больных хронической сердечной недостаточностью», 100.36kb.
- «Смерть в восточно-христианской агиографии», 796.48kb.
[123] Був звичай не заклеювати конверта при передачі його комусь, на знак довір'я до особи, що з чемности хотіла занятися дорученням листа. Хоч, цей же звичай вимагав, щоб зараз же в присутності особи, що його передавала, заліпити конверту.
[124] "Царевбивці". Книжка польського автора Вацлава Ґонсьоровського про організування й виконування атентатів на російських царів.
[125] В ориґіналі: на терені Східньої Малопольщі.
[126] Поширена в Галичині товариська гра картками, на яких були друковані різні питання й відповіді любовного й товарисько-жартівливого змісту.
[127] З приводу тих відповідей Юліяна Головінського на останні два питання оборони, його особа стала предметом нападів усієї совєтофільської преси. Не бракувало теж негодування й гострих слів від окремих осіб, що не орієнтувалися в справах. А втім, ніде не можна знайти точного запису тих відповідей, бо не було стенограмів з процесу. Ми заподали відповіді Юліяна Головінського так, як вони були зреферовані в судовому звідомленні "Діла" в числі 24 з четверга, 2 лютого 1928 року і в "Українському Революціонері", органі совєтофільської Західньо-Української Національно-Революційної Організації" (ЗУНРО), число 2/17 з 25 березня 1928 року, стаття п. н. "Мета і провокація". Було очевидне — і знали про те ті з підсудних, що були членами УВО, — що це було домовлене й узгіднене з командою УВО, свідчить про те сам факт, що оборона ставила ті питання, щоб спровокувати таку відповідь. І тому ніхто ніколи з кіл УВО чи пізніше Організації Українських Націоналістів не підносив ніяких заходів супроти Юліяна Головінського, навпаки, коли він вийшов на волю з того процесу і якийсь час притих на провінції, щоб відвернути від себе увагу польської політичної поліції, його знову покликано до керми націоналістичним революційним рухом. У червні 1930 року, після конференції УВО-ОУН у Празі, найменовано Юліяна Головінського Крайовим Командантом УВО і Провідником Крайової Екзекутиви ОУН у Львові з дорученням виконати постанови Першого Конґресу Українських Націоналістів у Відні 1929 року цієї празької конференції про переведення кадрів УВО у ряди ОУН. А 30 вересня того ж року Юліян Головінський згинув, зрадливо вбила його польська поліція, подаючи за причину — спробу втечі.
Не могли стерпіти Юліяна Головінського деякі колишні члени УВО, що або самі вийшли з УВО і пристали до ЗУНРО, або що їх він викинув, переводивши реорганізацію УВО за часу, коли перший раз був Крайовим Командантом у Львові. Один з них, Ярослав Чиж, по другій світовій війні в брошурі п.н. "Темна сторона місяця, історія поліційної провокації Романа Барановського", виданій 1953 року у Срентоні, ЗСА, під псевдонімом "Ярослав Кутько", зводив давні свої рахунки з Юліяном Головінським, називаючи його "теоретиком і практиком валенродизму і морального релятивізму".
Ближче про особу й діяльність Юліяна Головінського гл. того самого автора: "Дух, що тіло рве до бою...", Вінніпеґ 1951, "Дрижить підземний гук", Вінніпеґ 1953. "Власним руслом" ("Срібна Сурма", Торонто 1963), "На повні вітрила" ("Срібна Сурма", Торонто 1970).
[128] У тих часах не було стільки фотоапаратів, що тепер, та й були вони дорогі, не кожен міг собі дозволити на те, щоб купити. До того, в Польщі, головно в 1920-их роках, шаліла "шпигуноманія" і вистачало молодому українцеві мати фотографічний апарат, щоб стягнути на себе підозріння в розвідочній роботі.
[129] "Маланчин вечір" припадає на один день перед святом Нового Року старого стилю. У той день у Галичині традиційно відбувалися балі й забави з танцями.
[130] Одна з жінок-в'язнів, що сиділа разом з Яницькою в тій самій камері.
[131] Обвинувачення інтерпретувало це так, ніби Іван Вербицький писав своїй нареченій, що він не може відважитися вбити Собінського. Смішно думати, щоб Іван Вербицький, хорунжий Української Галицької Армії і фронтовий вояк, пізніше шість років бойовик УВО (про що поліція здогадувалася або може й знала частинно, хочби з доносів Михайла Гука, тільки не могла того нічим доказати) писав про такі речі в листі до дівчини з Долини, та ще й у сам день атентату.
[132] Скорочена популярна назва "Чрезвичайної комісії для боротьби з контрреволюцією".
[133] Військова розвідка.
[134] В листах до Дерлиці чи про Дерлицю була згадка, щоб просити в нього меду. Поліція, а за нею прокурор і суд уважали, що під тим словом закодовані розвідочні матеріяли.
[135] "Діло", число 27, неділя 5 лютого 1927. - "Восьмий день процесу. - Спростування".
[289] Романа Барановського боронив з уряду жидівський адвокат д-р Кройценавер з Самбора.
[290] Гл. про те ближче: ссылка скрыта, стор., 350-354.
[291] Д-р Петро Мірчук: Роман Шухевич, ген. Тарас Чупринка, командир армії безсмертних. Видання Товариства колишніх вояків УПА в ЗСА, Канаді і Европі, Нью-Йорк — Торонто — Лондон 1970.
[292] Т. зн. атентату на куратора Станіслава Собінського.
[293] Собінський називався не Ян, тільки Станіслав. Згадуючи принагідно про ту подію в ссылка скрыта, назвав я його Яном, помилково, взявши це з якоїсь газети. В одній з пізніших публікацій я помилку спростував. Наскільки мені відомо — а принаймні я ніде не стрічав — ніхто не давав Собінському імени "Ян", найчастіше зовсім пропускали його хресне ім'я і писали просто "куратор Собінський". Д-р Петро Мірчук не завдав собі труду перевірити, як справді називався Собінський і назвав його "Яном", мабуть перечитавши це в згаданій книжці. Не дуже це добре свідчить про "історика".
[294] Ще менше труду завдав собі д-р Мірчук у провірюванні історичних джерел, коли писав, що Собінський згинув від "куль". Якби принаймні перечитав частину звідомлення з процесу за вбивство Собінського, не міг би не завважити, що смерть Собінського наступила від однієї кулі, а не від двох, що на тій підставі скасовано присуд першої інстанції, бо питання для присяжних були сконструйовані так, що Собінського вбили з обох пострілів, а винним міг бути тільки один, бо тільки одна куля завдала йому смерть.
[295] Ці рядки пишуться в січні 1981 року.
[296] Площа й сумежні вулички т. зв. Краківського передмістя ззаду за Великим Театром у Львові, де продавалися всякі старі, часами й крадені речі.
[297] В тюремній говірці: довести до несправедливого засуду.
[298] Підозрілий за допомогу в убивстві донощика Михайла Гука й суджений у Львові восени 1928 року, звільнений від вини. Гл. ближче про те в книжці Зиновія Книша: На життя і смерть, "Срібна Сурма", Торонто 1980, розділ "Носив вовк — понесли вовка".
[299] Від одного з покійних уже політичних в'язнів, що перебували тоді в тюрмі разом з сотн. Юліяном Головінським, знаю, що до Головінського доходили вістки про пресію за виявленням правдивих убивників. Юліян Головінський, що був Крайовим Командантом УВО в часі атентату на Собінського, мав гостро запротестувати проти того і переказав "на світ", що:
1. поперше, ані Атаманчук, ані Вербицький на волю не вийдуть. Від кількох років були вони чинні в бойовому відділі, поліція вже про те довідалася і за ніяку ціну не допустить, щоб випустити їх з тюрми, постарається, щоб засуджено їх за державну зраду з §58 карного закону, що дає змогу вимірювати дуже високі кари.
2. Це творило б прецеденс на майбутнє, після кожного революційного акту УВО. Наскільки можу собі тепер пригадати, таке само говорили мені два учасники того процесу, визначні члени УВО та співробітники Юліяна Головінського, — Прокіп Матійців і Михайло Вербицький.
ссылка скрыта