Geum.ru

Л.І. Мацько, О. М. Мацько

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   45

Горгій


Слово — величний владика: на вид мале й непомітне, а творить чудесні справи


Наступним з великих сицилійських ораторів був Горгій (483 — бл. 375 рр. до н. е.). Його слава почалася тоді (427 р. до н. е.), коли він прибув до Афін як посол міста Леонтіни, що потерпало від Сіракуз, просити допомоги і захисту. Горгій так майстерно висту­пив, що викликав у афінян неймовірне захоплення. Тут ще так ніхто не говорив: вишукані антитези понять з евфонічними співзвуччя-ми, поетичні образи у фігуральних висловах ткались на словесно­му полотні в неймовірно вигадливі малюнки. Пізніше сам Горгій назве в таких промовах два прийоми — чарування духу й обман думки. А поки що під враженням цієї промови Горгія афінські Народні збори (еклесія) вирішать негайно надати Леонтині військо­ву допомогу у її боротьбі з Сіракузами.

Горгій переїжджає до Афін і відкриває школу риторики. Зви­чайно, він успадковує все те, що вже відкрили в риториці поперед­ники, бо ланцюжок оратор — учитель — учень — оратор був у риториці святим: учні пишалися вчителями, вчителі — учнями. Проте Горгій відкриває чимало нових можливостей у риториці. Зокрема, він уважно проаналізував звуковий лад мови, шукаючи в ній гармонію. Звукові прийоми народної поезії, молитви, голосінь, закликань, чарувань апробує те, як звучання впливає на думку:

«Закликання просякнуті божественною силою мови, і радість на­водять, і печаль відводять, тому що сила заклинання, стикаючись з людською думкою, чарує її, переконує і переінакшує її засобами своїх чар. Існує ж два способи чаклунського чародійства: чаруван­ня духу і обман думки»2.

Ця ідея Горгія є фактично реалізацією одного з основних посту­латів філософії софістики — релятивізму: все відносне — як зача­руєш, а звідси — як переконаєш, так і буде.

Платон (про його риторику йтиметься далі) різко критикував софістику, що не шукала істину, не прагнула до пізнання правди­вого, і відповідно засуджував софістичну риторику. На думку Пла-тона, оратор, який не володіє істиною про предмет промови, не знає розмежування правдивого і неправдивого, може принести не користь, а шкоду. Софістиці (софія — вміння, досвід, вправність) Платон протиставляв філософію (прагнення мудрості, любов до мудрості). Риторика має бути істинною — правдивою і мораль­ною (етос), але така риторика може бути тільки на основі знань, пізнання природи речей і людей, а це, за Платоном, доступно тільки для філософів. Вже тут намічається розходження риторики і філо­софії, але ще якийсь час вони йтимуть поряд.

Щоправда, чарувальна риторика Горгія шкоди не приносила, тому що він не займався політичним та судовим ораторством. Його риторична сфера — похвальне красномовство (за термінологією . Арістотеля — епідейктичне).

Саме Горгій утвердив принцип «риторика— майстер переконан­ня» і розробив ряд засобів, якими оратор може, насолоджуючи душу слухача і трошки приспавши розум («обман думки»), вести його за собою. Ці засоби згодом одержали назву горгійські (горгіанські) фігури: антитеза як поєднання протилежностей, рівночленність, або ізоколон, тобто вирівнювання синтаксичних частин (блоків, конст­рукцій) речень та співзвуччя кінцівок (гемеотелевти), яке досягаєть­ся повторами асонансів і також посилює улюблену горгійську ан­титезу: «Чи була вона силою вкрадена, чи речами улещена, чи лю­бов'ю охоплена; вони воздвигли трофеї над ворогами, Зевсу на прикрашання, собі ж на прославляння [пор. У «Слові о полку Іго­ревім»: шукаючи собі честі, а князю — слави], вони не були не­знайомі ні з дарованою їм від природи доблестю, ні з дозволеною їм від закону любов'ю, ні з лайливим спором, ні з ясним миром, були благочестиві перед богами своєю праведністю і шановані пе­ред батьками своєю відданістю, справедливі перед співгромадяна­ми своєю скромністю і чесні перед друзями своєю вірністю»'.

Горгій здобув славу майстра урочистої похвальної промови.

Вміння хвалити містить такі складові:

— вміння знайти в об'єкті цінність, гідну похвали (за що хвали­ти?);

— вміння зробити предмет похвали близькими для тих, кому говориш (кому хвалити?);

— вміння надати мовному вираженню приємне звучання (як похвалити?).

Текст, основною темою якого є тільки похвала, називали енко-мією, що в перекладі з грецької означало «для прославляння, у славу». На основі енкомії пізніше розвинулися такі літературні жанри, як ода, панегірик, слава, слово, тост. Похвала є також елементом епітафії, яка містить також плач і втішання.

Зразком епідейктичного красномовства стали два твори Горгія: «Похвала Олені» та «Виправдання Паламеда». Не одне покоління ораторів вчилося «грі розуму», «риторичним іграшкам», як писав Іван Вишенський, на цих текстах. В «Похвалі Олені» Горгій май­стерно використав логічний прийом опозиції, за якої не можна одну річ пізнати й виразити без пізнання іншої, обов'язково протилеж­ної їй. Оратор подає загальну схему опозиції: «космос» — це світ, лад, порядок, слава, прикраса (звідси «косметика») і «акосмос» — відсутність космосу, «хре» — належне, потрібне і «гамартія» — надумане, помилкове.

Відповідно «Похвала Олені» починається опозиціями:

«Славою (космос) служить місту сміливість, тілу — краса, духу — розумність, діянню — доблесть, мові — правдивість; все протилежне цьому (енантія) — лише безслав'я (акосмія)»'.

Моделі поведінки винуватиці Троянської війни Олени врахову­ють чотири фактори:

• ірраціональний (веління богів, випадок (тюхе), неминучість);

• фізичний (насилля);

• інтелектуальний (переконання словом);

• емоційний (любов).

В опозиції «сильний — слабкий» Олена опиняється серед слаб­ких, невинних жертв: «Бог сильніший за людину і силою, і мудріс­тю, як і всім іншим: якщо Богу або випадку ми вину повинні при­писати, то Олену вільною від безчестя повинні визнати». Отже, Олену можна виправдати.

За Горгієм, виходило, що все можна виправдати, якщо знайти йому новий ряд опозицій. Пізніше наступний великий оратор Ісок-рат скаже, що Горгій фактично створив Олені не похвальну, а за­хисну промову. Це ще час, коли епідейктичне красномовство тільки намагалося відділитись від судового, тому Горгій не потрапив у такий шанований у Давній Греції «канон десяти ораторів».

Учень Горгія Ісократ був майстром урочистих, святкових про­мов. Він відкрив в Афінах школу красномовства (392 р. до н. е.), працював у ній майже 40 років, розробляв техніку красномовства, дбав про образне оформлення промов, введення ритмічних періо­дів. Над окремими промовами Ісократ працював роками. Верши­ною його творчості є «Панегірик», який автор виношував 10 років.

Афінська школа Ісократа була першим навчальним закладом, що готував висококваліфікованих ораторів — професіоналів, політиків.

Тут вивчалося право, політика, філософія, мистецтво. Риторика в розумінні Ісократа поєднувала в собі ораторство з державною муд­рістю і мораллю, збагачувалася досягненнями інших наук, конку­рувала з любов'ю до мудрості — філософією.