Вісник львівського університету філософсько-політологічні студії

Вид материала

Документы

Содержание Semiotics as method of research of poitical image Теория знаков как метод исследования политического образа Політична освіта як засіб реалізації політичних свобод демократичного процесу в сучасній україні Ключові слова Political education as a means of political freedoms in modern democratic process in ukraine Политическое образование как средство реализации политических свобод демократического процесса в современной украине Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника Ключевые слова Особливості експертного оцінювання в політичному аналізі Ключові слова Метою нашого дослідження є вироблення методики аналізу експертних оцінок у використанні номінальних шкал вимірювання. Відтак має R перетворюється в нуль. Значення R = I = 0, коли всі експерти вважають досліджувану тенденцію явищем поодиноким, яке спостерігається лише в окремих країнах, тоді як Expert evaluation specifics in the political analysis Особенности экспертного оценивания в политическом анализе Вимоги ВАК України

Подобный материал:

• Вісник львівського університету філософсько-політологічні студії, 5114.33kb.
• Вісник львівського університету філософські науки, 4600.5kb.
• Вісник Львівського університету. Серія прикладна математика та інформатика. 2008. Випуск, 114.05kb.
• 23-24 квітня 2009 р у Львові на базі юридичного факультету Львівського національного, 226.3kb.
• Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2003. Вип. 23. 297, 3465.94kb.
• Вісник львівського університету філософські науки, 4298.37kb.
• Опубликовано // Філософсько-антропологічні студії ′2004: Спецвыпуск. Київ.: Стілос,, 199.9kb.
• Вісник львівського університету visnyk LVIV university філософські науки. 2004. Вип., 223.59kb.
• "Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Економіка", 62.67kb.
• Вісник львівського університету visnyk LVIV university філософські науки. 2006. Вип., 162.23kb.

SEMIOTICS AS METHOD OF RESEARCH OF POITICAL IMAGE

Natalіya Yushina

Ivan Franko National University of Lviv

Universytetska str, 1, Lviv, 79000,Ukraine, tel: тел. 032 2394462


The theory of signs or semiotics which studied signs and symbols of language was considered. The well developed methodology of this science enabled to use its methods in researches of other disciplines. The article was about using methods of the theory of signs in the research of the political images. The political image as a unit of the communication had three basic functions: an interaction, a cognition and an influence. The functions of signs (a nomination, a predicacion and a locacion) helped to understand political image and also integrate it in the process of communication. The mechanisms of an influence of mass-media and political advertising on the forming of political images in the modern society were considered.

Key words: a political image, the semiotics, signs, a language, a broadcasting.


ТЕОРИЯ ЗНАКОВ КАК МЕТОД ИССЛЕДОВАНИЯ ПОЛИТИЧЕСКОГО ОБРАЗА

Наталия Юшина

Львовский национальный университет им. Ивана Франко

ул. Университетская, 1, Львов, 79000, Украина, тел. 032 2394462


Рассмотрена теория знаков или семиотика, которая изучает знаки и символы языка. Хорошо разработанная методология этой науки дает возможность использовать ее методы в исследованиях других дисциплин. В статье также рассмотрен вопрос использования методов семиотики в исследовании политических образов. Определенно, что политический образ, как единица коммуникации, имеет три основных функции: общения, познания, влияния. Функции знаков (номинация, предикация, локация) помогают лучше понять политический образ, а также интегрировать его в процесс коммуникации. Рассмотрены механизмы влияния СМИ и политической рекламы на формирование политических образов в современном обществе.

Ключевые слова: политический образ, семиотика, знаки, язык.


Стаття надійшла до редколегії 16.06.2009

Стаття прийнята до друку 24.09.2009


УДК 32:37.014


ПОЛІТИЧНА ОСВІТА ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ СВОБОД ДЕМОКРАТИЧНОГО ПРОЦЕСУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ


Василь Климончук


Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

вул. Шевченка, 57, м. Івано-Франківськ, Україна, 76025, тел. 0342-596146


Стаття присвячена методологічним аспектам дослідження проблем політичної освіти як чинника реалізації політичних свобод. Окреслено завдання політичної освіти у транзитних суспільствах, які обумовлені потребами засвоєння демократичних цінностей, формування політичної свободи у молодіжному середовищі і відображені у загальних вимогах до організації політико-освітнього процесу. Пропонується розрізняти певні етапи політичної освіти. Обґрунтовуються місце, роль, наслідки демократичної політичної освіти для становленні молодої Української держави.

Ключові слова: громадянська освіта, громадянське суспільство, політична освіта, політична свобода, політичні цінності, правова освіта.


У державній системі освітньої політики політична освіта посідає одне із ключових місць. Вона спрямована на забезпечення суспільства знаннями, необхідними для суспільного розвитку.

В Україні, як і в тих країнах, що вирішують завдання модернізації, набуття свого місця в глобалізованому світі та його політикумі – тією мірою, якою це пов'язано з розбудовою освіти, - постає проблема освітньої політики [1, с.182]. З історією демократії, з процесом модернізації суспільства невіддільно пов'язана й історія політичної соціалізації і політичної освіти. Автократичні станові держави доіндустріальної стадії розвитку не потребували політичної освіти народу, їх нормальне функціонування допускало повне відсторонення населення від політики. Досить було засвоїти традиції і норми свого стану для соціального спілкування простому народові і вищим верствам суспільства загалом. Люди здебільшого стихійно засвоювали елементарні правила і норми взаємостосунків підданих із державою. Звичаї, страх перед владою, а також церква підтримували лояльність громадян до держави, відтак не було потреби в спеціальних інститутах для політичної освіти населення. Проте індустріалізація і урбанізація суспільства, ускладнення його організації, розвиток комунікаційних систем, підвищення соціальної мобільності населення та інших факторів зробили недостатніми традиційні, обмежені за впливом на населення, сімейні, общинно-станові та церковні форми політичної соціалізації, призвели до їх ослаблення і навіть руйнування.

У суспільному розвитку поступово підвищувалася значимість державного регулювання економічних і соціальних процесів, помітно поширювалося коло політичних інтересів громадян. Уже наприкінці XVIII ст. починаючи від Великої Французької революції, що проголосила рівноправність усіх громадян і визнання народу джерелом влади, у держав, що стали на шлях демократичного розвитку, чітко визначилася потреба в політичній орієнтації населення, навчанні його цивілізованим нормам взаємовідносин у питаннях, що порушують інтереси всього суспільства і вимагають обов'язкових для всіх рішень. У XIX-XX ст. підвищується суспільна значимість політичних знань, що остаточно сформувалися і діють як спеціалізовані інститути політичної освіти. В сучасних демократичних державах діяльність політичних інститутів ґрунтується на визнанні основних гуманістичних цінностей і насамперед свободи і гідності кожної особистості, її природних, невідчужених прав. Саме політична освіта допомагає кожному громадянинові правильно усвідомити існуючий суспільний і політичний лад, своє місце і роль у державі, права та обов'язки. Головна мета політичної освіти – навчити людину однаково орієнтуватися в складній соціально-політичній обстановці, представляти і захищати свої інтереси, поважаючи інтереси і права інших людей, колективно вирішувати загальні проблеми. Політична освіта спрямована на формування в громадян поваги до демократичного порядку державних і суспільних інститутів, які забезпечують його, тому без твердого політичного порядку свобода окремої особи не може бути реальною.

Політична освіта та виховання молоді є основою підвищення її політичної активності. Для досягнення відповідного рівня цієї активності необхідне світосприйняття, сформоване згідно з принципами демократії, національної ідеї, а також особиста зацікавленість молодої людини в прогресивному розвитку суспільства, її участь у суспільно-політичній діяльності. Реалізація політичної освіти неможлива без вивчення стану політичних свобод як єдиного цілого і комплексного демократичного процесу сучасної України, так і країн розвиненої демократії.

Проблема дослідження сутності політичної свободи є актуальною виходячи з обставин науково-гносеологічного, онтологічного, культурно-історичного характеру. Можна однозначно стверджувати, що людська свобода є єдиним універсальним індикатором визначення стану, рівня, розвитку і передусім ефективності функціонування всієї системи суспільно-політичних відносин, влади, дії політичних інститутів, різного рівня норм, законів, функціональної придатності політичної системи, громадянських основ буття.

Уся історія існування людства – це не грандіозно раціональна реалізація цільових намірів та планів розбудови державних утворень, суспільств, систем політичної влади, регулятивних норм життя, це передусім пошуки реальних форм втілення людської свободи як мети буття, засобами осягнення якої з різною мірою ефективності ставали держави, типи й форми влад, соціальні інститути, закони, норми, дії, відносини. Саме з таких позицій необхідно аналізувати суспільні процеси в сучасній Україні. Відбувається переродження засобів досягнення різних форм людської свободи (політичних, економічних, соціальних, духовних, тощо) в абсолютно трансцендентні самоцілі, такі як влада, політичні інститути, сама держава, різні соціальні групи, історичні форми уявних спільнот. Відтак свобода перестає виконувати основні функції і стає підпорядкованою, другорядною, не актуальною, другорядною історично, життєво відтермінованою реальністю.

Дослідження політичної свободи має практичне значення, однак необхідно наголосити на її глибинно-теоретичній вартості, оскільки проблемою сучасної політичної науки є визначення системозапочатковуючих основ, форм і способів політичного життя.

Попри те, що в сучасних гуманітарних науках наявна велика кількість досліджень проблеми свободи (Дж. Ролз, Г. Гьофе, П. Дюмон, Л. Штраус, І. Берлін, Р. Рорті, Е. Макінтайр, Е. Фром, Е. Гелнер, Х.-Г. Гадамер, Ф. Гайек, Е. Тоффлер, З. Бжнзінський, І. Валлерстайн, В. Іноземцев, Ю. Габермас, А. Тойнбі, Дж. Нельсон, Ф. Фукуяма, А. Тейт, В. Віндельбанд, А. Маслоу, Е. Трель, О. Мороз, Ю. Наєнко, А. Колодій, А. Карась, В. Денисенко, В. Речицький, С. Рябов, О. Кіндратець, А. Сіленко, Ф. Кирилюк, В. Цвих, В. Бебик, О. Бабкіна, С. Чугунок, І. Варзар, О. Чемшит, В. Андрущенко, С. Вовканич, І. Кресіна, С. Наумкіна, В. Горбатенко, О Панарін та ін.), в політології недостатньо розроблена ця проблематика, виходячи з головного – ідеї артикуляції свободи як мети реалізації всіх політичних процесів.

Політичні знання, вміння користуватися політичними свободами потрібні сьогодні будь-якій людині, незалежно від її професійної належності, віку та статі, оскільки, живучи в суспільстві, вона неминуче повинна взаємодіяти з іншими людьми та державами. Без володіння такими знаннями особистість ризикує стати розмінною монетою в політичній грі, перетворитися на об'єкт маніпулювання і поневолення з боку активніших у політичному відношенні сил. Ступінь цього ризику в нашому суспільстві достатньо високий, оскільки політичні процеси, які відбуваються в ньому, для сучасного покоління є новими і незвичними.

Сучасний стан країни наштовхує окремих дослідників політичного процесу на необхідність вивчення шляхів подолання ситуації, яка склалась. Підвищення рівня політичної культури, політичної свідомості громадян є ключем до вирішення найгостріших проблем як значної частини індивідів, так і самої держави, яка декларує своє прагнення стати демократичною, правовою та соціальною.

Сьогодні перед сучасною демократичною державою стоять складні та важливі завдання оптимізації просвітницької діяльності громадян. Це необхідно всьому суспільству для охорони його від деспотизму і тиранії, від антигуманних і економічно неефективних форм державної та громадської організації. Тому свідоме формування політичної культури як вміння спільного цивілізованого проживання людей у державі – завдання усього сучасного суспільства, важлива умова його благополуччя [2, с.70].

В останні роки перед українським суспільством особливої актуальності набуває проблема політичної освіти. В умовах політичної модернізації важливо освоювати політичний досвід демократичних держав, досліджувати особливості функціонування політичних систем, засобів впливу на них і адаптувати цей досвід до сучасного політичного життя України. Для забезпечення стійкого переходу до нового суспільного порядку, нового характеру взаємовідносин держави і громадянина необхідно, використовуючи засоби освіти, прищеплювати молодому поколінню повагу до державних символів своєї вітчизни, давати йому міцні знання з історії України, знайомити з принципами сучасного ефективного державного управління, сутністю політичної влади і політичних режимів, виборчих і партійних систем тощо.

Метою політичної освіти молоді є формування й поширення знань про те, що є спільним для усіх членів суспільства у їхньому розумінні справедливості, порядку, свободи, рівності, участі тощо. Політична освіта має виконувати функцію трансляції новим поколінням оптимальних способів суспільної взаємодії, використовуючи світові здобутки та зберігаючи автентичні традиції української культури.

Важливим завданням політичної освіти є підвищення громадянської компетентності і відповідальності молоді. Використовуючи різні форми політосвіти (урок, дискусія тощо), необхідно культивувати фундаментальні цінності й принципи демократії, мотивувати до участі у розв’язанні значущих суспільно-політичних проблем. Завдяки засобам масової інформації молодь стає свідком дебатів із різних суспільно-політичних проблем, вироблення способів вирішення конфліктів.

Систему державної політичної освіти становлять шкільні та вузівські суспільно-політичні дисципліни, політичні програми державних теле- і радіокомпаній, відповідні розділи друкованих засобів масової інформації, контрольованих урядом. Емоційний компонент політичної освіти зводиться до формування певного ставлення до політичних об’єктів та явищ і пов’язаний з формуванням емоційних преференцій людей у політичній сфері. Дійовим засобом політичної освіти є різні ритуали: демократичний спосіб передачі влади, дебати, урочисті збори, вручення нагород, паради, демонстрації тощо. Вони покликані формувати в молодого покоління, з одного боку, національний патріотизм і політичну толерантність, а з іншого – критичне ставлення до нав’язування будь-яких точок зору. Усе це сприяє вихованню громадянськості молоді, введенню їх у політику.

У контексті європейської інтеграції основним завданням освітньої галузі є утвердження фундаментальних цінностей держав сталої демократії: парламентаризму, прав людини, свободи пересування, участі в управлінні державою тощо. Особливої вагомості ці проблеми набули після приєднання України до Болонського процесу. Це значно розширює демократичні засади освіти, відкриває для студентів можливість брати участь у виконанні широкомасштабних освітніх програм, зокрема таких, як „Історія Європарламенту”, „Етапи євроінтеграції”, „Європейський союз і вектори зовнішньої політики України” тощо. Болонський процес орієнтує вищі навчальні заклади на залучення студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів до формування зони європейської вищої освіти. Важливу роль відіграє студентське самоврядування, яке сприяє задоволенню молодіжних потреб, реалізації студентських інтересів, є середовищем спілкування і взаємодії молоді.

Однак, незважаючи на позитивні зрушення в дослідженні проблеми політичної освіти вітчизняною наукою, залишаються певні методологічні труднощі, пов’язані з неоднозначною інтерпретацією понять «політична» та «громадянська освіта», які по-різному визначають у країнах західної демократії. Зокрема, в американській інтерпретації поняття «громадянський» ширше, ніж «політичний», тоді як у німецькій інтерпретації – навпаки. Попри відмінність у тлумаченні понять основним завданням освітнього процесу залишається засвоєння політико-правових знань і навичок взаємодії, а також формування систем потреб і установок особистості, які б відповідали цінностям демократичного суспільства. Тому цілком закономірно окремі дослідники, зокрема І.В. Жадан, розглядають політичну освіту як складову громадянської освіти, засіб формування культури громадськості [2, с.91].

Демократична політична освіта ґрунтується на визначенні основних гуманістичних цінностей і насамперед свободи й гідності кожної особистості, її природних невід’ємних прав. Вона допомагає індивідові правильно оцінити відповідний суспільний лад, усвідомити своє місце і роль у державі, права й обов’язки. Головна мета політичної освіти – навчити людину адекватно орієнтуватися в складному і суперечливому сучасному світі, представляти і захищати свої інтереси, поважаючи інтереси і права інших людей, спільно з іншими розв’язувати загальні проблеми.

Система політичної освіти включає три основні сфери : 1) політичну освіту дорослих, громадську освіту юнаків; 2) політичне навчання державних службовців і громадсько-політичних діячів; 3) академічне вивчення політики як предмета наукового пізнання.

Здійснювати політичну освіту означає навчати людей тому, що вони повинні знати, вміти як громадяни демократичної держави, маючи справу з владою, з її органами та інши­ми політичними інституціями, перебуваючи у компетентній взаємодії і відповідальній співпраці з ними.

Пропонується розрізняти такі вікові етапи політичної освіти: 1) дошкільне виховання й початкова освіта; 2) шкільна освіта; 3) вища і професійна освіта; 4) освіта дорослих.

Перший етап є початком соціалізації особистості, коли відбувається форму­вання головних цінностей та установок людської поведінки, відчуття людської гідності, пова­ги до інших, культури толерантності, схильності до несилових способів розв'язання конфліктних ситуацій, почуття солідарності й готовність співпрацювати з іншими людьми. На другому етапі відбувається формування системи цінностей і настанов людської поведінки, коли дитина отримує систематичні, всеохоплюючі знання про влаштування суспільства, йо­го інститути й керівні органи, про закони й правила, що визначають стосунки людей між со­бою та з владою, перебіг суспільних процесів, про права, свободи, привілеї та, з іншого бо­ку, про відповідальність і обов'язки людини та держави, формує вміння, необхідні для життя в суспільстві. Третій етап - це розширення й поглиблення знань про права людини, осмис­лення філософських, культурних, юридичних і економічних передумов, формування грома­дянської позиції та суспільно-політичної орієнтації особистості. На четвертому етапі політична освіта покликана сприяти безперервній реадаптації дорослої людини до змін, що відбуваються в суспільстві та її власному соціальному статусі [4, с.18].

Однак подальше погіршення економічної ситуації в країні та посилення інших кризових явищ може спричинити зростання політичної активності молоді. За цих умов існуюча політична система може виявитись неспроможною демократичними засобами долати надмірну або ж агресивну політичну активність, підґрунтям якої є певний стан ідеологічних пріоритетів серед молоді. Тому, вивчаючи проблеми вдосконалення системи політичної освіти, необхідно звернути увагу на з'ясування стану ідеологічних орієнтацій молоді, їх трансформацію та дослідження можливостей впливу на їх розвиток засобами політичної освіти.

Головним завданням наукових досліджень цієї галузі суспільного життя повинно стати доведення гіпотези про те, що в демократичному суспільстві політична освіта, на відміну від тоталітарної держави, де вона зводиться до впровадження в масову свідомість офіційної ідеології, повинна спиратися передусім на загальнолюдські цінності, ґрунтуватися на принципах деідеологізації, департизації і добровільності.

Оволодіння громадянами основами політичної науки і демократичної культури — одна з найважливіших умов успіху політичних і суспільних реформ в Україні та інших постсоціалістичних державах. Відомо, що будь-які соціальні зміни починаються передусім із свідомості людей. Особливо це важливо для студентської молоді, яка отримує фах політолога. У вирішенні зазначених питань саме вони виступають не тільки як об'єкт політичної освітянської діяльності, а й як один із провідних суб'єктів цього процесу.

Політичні знання і навички надто необхідні молодому поколінню, якому притаманні радикалізм суджень і дій, підвищена сприйнятливість до різних утопічних ідеологій та демагогічних закликів, чим і пояснюється актуальність таких досліджень. Саме такі дослідження повинні зробити внесок у розв'язання цілої низки методологічних проблем. Проте існують суттєві розбіжності як серед вітчизняних, так і серед зарубіжних дослідників стосовно тлумачення фундаментальних понять «політична освіта», «громадянська освіта», «політична соціалізація» та їх співвідношення. Крім цього, вимагають уточнення завдання та зміст політико-освітнього процесу. Поряд із загальновизнаними завданнями оволодіння політичними знаннями, досвідом взаємодії і узгодження політичних інтересів та формування системи потреб та принципів особистості необхідно обґрунтувати системні завдання політичної освіти з формування політичної культури молоді в умовах трансформації політичної системи [2, с.71].

Отже, важливою складовою державної молодіжної політики є політична освіта молоді і визначення політичних ідеалів, що впливають на її формування. Соціально-економічний стан суспільства, формування в молоді загальновизнаних у світі моральних орієнтирів, зміна ціннісних орієнтацій сприяють вихованню в молоді поваги до своєї історії, країни, народу, культури та традицій, державних символів. Політичне виховання здійснюється через вплив сім’ї, школи, вищих навчальних закладів, громадських об’єднань, усього навколишнього середовища.

Залучення молоді до формування органів народовладдя, до розв’язання усіх державних та суспільних завдань, створення необхідних умов для формування політичної культури молоді, залучення їх до усіх форм політичного життя сприяють вихованню ідеалів свободи в молодіжному середовищі.

Вітчизняна політична освіта, враховуючи стан політичної культури громадян України, має бути спрямована на формування компетентної й відповідальної взаємодії, співпраці грома­дян з владою, на формування у них культури законослухняності з урахуванням внутрішньої суперечності такої культури. Заняття з політичної освіти мають враховувати необхідність підвищення рівня відповідальності громадян та їхньої вимогливості, очікування відповідальності від політиків. Політична активність і участь громадян у розв'язанні суспільних проблем, ухваленні суспільних рішень та їх реалізації є очікуваним результатом політичної освіти, на формування якої і розвиток має бути спрямований її зміст. Так само важливо, враховуючи залишки тоталітарної культури, навчати тому, як зберігати власну автономію в стосунках з іншими людьми та державою, ефективно захищати власні інтереси, як відчувати й захищати влас­ну свободу. В сучасному багатоманітному світі культура толерантності вже не просто ознака хороших манер і виховання, а умова виживання й збереження стабільності суспільства, успішності публічних заходів.

Очікуваним результатом демократичної політичної освіти в Україні має бути громадянин, якому властиві такі риси:

– цінування ідеалів свободи, рівності, справедливості;

– відчуття власної гідності й цінування прав;

– готовність дотримуватися чинних норм і законів;

– потреба в ефективній і стабільній політичній системі;

– здатність визначати проблеми суспільного життя, бажання і вміння вимагати їх розв'язання;

• вмотивованість і вміння впливати на владу.
  

ЛІТЕРАТУРА

1. Іванов М. Система політичної освіти молоді України: головні напрямки дослідження // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки. – 2001. – Т.19. – С. 70—72.
   
2. Жадан І.В. Психолого-педагогічні проблеми політичної освіти молоді // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки. – 2000. – Т.18. – С. 91-95.
   
3. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку/ За заг. ред.. Ф.М. Рудича. – К.: Парламентське видавництво, 2006. – 412 с.
   
4. Рябов С.Г. До обґрунтування концепції політичної освіти в Україні // Політична освіта в Україні: проблеми та перспективи розвитку. – К., 2005. – с. 12-24.
   

POLITICAL EDUCATION AS A MEANS OF POLITICAL FREEDOMS IN MODERN DEMOCRATIC PROCESS IN UKRAINE


Vasyl Klymonchuk


Vasyl Stefanyk PreCarpathian National University

Shevchenko st., 57, Ivano-Frankivsk, 76025,Ukraine, tеl. 0342-596146


The article highlighted methodological aspects of the research of problems of the political education as a factor of the realization of political freedoms. The tasks of the political education in transit societies, which were caused by the need of implementation of democratic values and by the formation of the political freedom in the youth environment and predetermined by common demands to the organization of political-educational process, had been determined. To define certain stages of the political education was proposed. The place and role of the research of the democratic political education for the development of the young Ukrainian state was explained.

Key words: civil education, civil society, political education, political values, legal education


ПОЛИТИЧЕСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ КАК СРЕДСТВО РЕАЛИЗАЦИИ ПОЛИТИЧЕСКИХ СВОБОД ДЕМОКРАТИЧЕСКОГО ПРОЦЕССА В СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНЕ


Василий Климончук


Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника

ул. Шевченко, 57, г. Ивано-Франковск, 76025,Украина, тел. 0342-596146


Статья посвящена методологическим аспектам исследования проблем политического образования как фактора реализации политических свобод. Определены задачи политического образования в транзитных обществах, которые обусловлены потребностями усвоения демократических ценностей, формирование политической свободы в молодежной среде и отражены в общих требованиях к организации политико-образовательного процесса. Предлагается различать определенные этапы политического образования. Обосновываеться место, роль, последствия демократического политического образования для становления молодого Украинского государства. 

Ключевые слова: гражданское образование, гражданское общество, политическое образование, политическая свобода, политические ценности, правовое образование.


Стаття надійшла до редколегії 11.05.2209

Стаття прийнята до друку24.09.2009


УДК 311.2+32(5.2)


ОСОБЛИВОСТІ ЕКСПЕРТНОГО ОЦІНЮВАННЯ В ПОЛІТИЧНОМУ АНАЛІЗІ

(НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ НОМІНАЛЬНИХ ШКАЛ)


Богдан Юськів

Рівненський інститут слов’янознавства Київського славістичного університету

вул. П. Могили, 28, м. Рівне, 33000, Україна, e-mail: yuskivb@ukr.net


Досліджуються особливості експертного оцінювання соціально-політичних процесів в політичному аналізі. Пропонується методика опрацювання суджень експертів, отриманих з використанням номінальної шкали вимірювання. Обґрунтовується доцільність і виправданість використання номінальних шкал вимірювання, оскільки це дозволяє максимально враховувати спектр суджень експертів. Розглядається застосування запропонованої методики на прикладі аналізу глобальних тенденцій розвитку міжнародної трудової міграції.

Ключові слова: політичний аналіз, експертне оцінювання, номінальна шкала вимірювання, міжнародна трудова міграція.


Політичний аналіз є однією з вагомих складових політичного процесу. Актуальність впровадження в Україні аналітичних досліджень, методів і технологій для цілей політичного управління зумовлена насамперед тим, що вони сприяють розв’язанню політичних, економічних та соціальних проблем.

Для світової науки тематика використання аналітичної складової в системі політичного управління не є абсолютно новою. Чималого досвіду в цьому плані також набули й вітчизняні науковці (В. Князєв, Ю. Сурмін, С. Телешун, В. Тертичка та ін.). Проте добре розробленого концептуального і методичного забезпечення політичної аналітики сьогодні не вистачає. Одним з головних її напрямів є "якісна" аналітика, яка, на противагу "кількісному" або формалізованому підходу, спирається на досвід, знання і інтуїцію експертів-фахівців. Теоретичним фундаментом "якісної" аналітики є теорія експертних оцінок.

Основна проблема експертного політичного дослідження полягає в тому, що експерти оцінюють соціально-політичне явище по-різному. Відтак кінцевою метою багатьох методів експертних оцінок є підготовка інтегрованої інформації, яка узагальнює судження експертів. Завдання полягає у виробленні не просто "згладженого" рішення, а рішення, яке враховує весь спектр суджень, зокрема й відмінні від інших "думки-дисиденти" (за висловом О. Орлова [2, с.10]).

Для вирішення цієї проблеми використовують не лише організаційні методи, а й математичний і статистичний апарат – багатокритеріальну оптимізацію, нечіткі множини, непараметричну і нечислову статистику тощо. Як правило, останній добре відпрацьований для метричних або порядкових шкал вимірювання, однак у використанні номінальних способів вимірювань потрібні методики, що враховують їх особливості.

Метою нашого дослідження є вироблення методики аналізу експертних оцінок у використанні номінальних шкал вимірювання. Відтак маємо завдання: проаналізувати особливості експертного оцінювання соціально-політичних процесів з використанням номінальних шкал; запропонувати методику вироблення рішень, яка максимально враховує спектр суджень експертів; розглянути застосування запропонованої методики на прикладі аналізу глобальних тенденцій розвитку міжнародної трудової міграції.

Як і будь-яке соціологічне, експертне політичне дослідження, маючи за вихідний пункт певну соціально-політичну проблему, вивчає властивості реальних соціальних об’єктів, інституцій, явищ або процесів. Аналітик визначає цілі і завдання дослідження і будує релевантну концептуальну гіпотетичну модель досліджуваної системи, яка, за висловом В. Ядова, є "образом" властивості, що вивчається [5, с.90]. Концептуальна модель задається в формі впорядкованої сукупності ключових концептуальних понять (ознак, змінних). У процесі подальшого операціонального означення концептуальні поняття трансформуються в простіші показники – емпіричні індикатори, які, з одного боку, тлумачать зміст перших, а з іншого – повинні мати емпіричну інтерпретацію, тобто легко вимірюватися. Через них виражаються гіпотези дослідження. Разом з емпіричним індикаторами в процесі операціоналізації розробляють самі процедури їх емпіричного вимірювання і відповідні шкали. У математичній інтерпретації емпіричні індикатори представляють собою змінні, які набувають емпіричних значень на множині допустимих значень, які задає шкала.

На відміну від інших видів досліджень, експертні дослідження за об’єкт емпіричного аналізу мають не вибіркову сукупність реальних соціальних об’єктів, а судження експертів з приводу тих їх властивостей, які вивчаються. Ці судження повинні виражатися кількісно або якісно з використанням єдиної (спільної) шкали вимірювань. Згруповані (класифіковані) і впорядковані за одиницями шкали вимірювань судження експертів утворюють розподіли частот відповідних емпіричних індикаторів, або розподіли суджень експертів. Аналізуючи розподіли, аналітик намагається виробити узагальнені (інтегральні, підсумкові) оцінки колективу експертів стосовно досліджуваних властивостей. Саме цей аспект, на думку О. Орлова [2, с.9-10], є однією з найважливіших проблем експертного оцінювання.

У соціології вимірюванням називається процедура, яка перетворює об’єкти вимірювання, що є носіями соціальних відносин, в математичну систему з відповідними відношеннями між її елементами. На практиці така трансформація здійснюється через використання трьох видів шкал вимірювань – номінальної, порядкової і метричної. Найпоширенішою шкалою є номінальна, яку ще називають шкалою найменувань, категоріальною або ординарною шкалою. Номінальний рівень вимірювань є водночас і найпростішим вимірювальним інструментом, і найскладнішим з точки зору можливостей аналізу та узагальнення результатів експертних опитувань.

Номінальна шкала – це деякий ідеалізований континуум номінальних значень, або невпорядкованих найменувань понять, категорій, об’єктів тощо. Кожен елемент сукупності виступає градацією (інші назви: клас, номінальна ознака, номінальне значення) шкали.

У випадку номінальної шкали ми маємо справу з моделюванням найпростіших відносин між об’єктами вимірювання – рівність / нерівність. Відтак єдине, до чого призначена така шкала, – розрізняти об’єкти, тоді як вимірювання зводиться до звичайного кодування інформації. Так, якщо шкала політичних режимів задає три режими – "демократичний", "авторитарний", "тоталітарний", то, визначаючи політичний режим у конкретній країні, ми можемо вибирати лише із трьох вказаних режимів.

Достоїнства номінальних шкал аналітики вбачають у тому, що саме номінальні вимірювання в соціально-політичних дослідженнях "розцінюються як фундаментальні для розуміння природи соціальної реальності" [1, c.81]. Однак простота етапу кодування, яка приваблює аналітиків, надалі перетворюється на труднощі і обмежені можливості аналізу даних, оскільки в кінцевому підсумку ми можемо говорити лише про рівність / нерівність або еквівалентність / нееквівалентність номінальних ознак.

Оскільки в розпорядженні аналітика є лише розподіл суджень експертів, він може: 1) аналізувати розподіл і робити на його основі узагальнення; 2) ділити експертів на групи (підгрупи) і робити такі ж висновки для підгруп; 3) і, нарешті, якщо дозволяє зміст і структура запитів, а також шкала вимірювань, проводити узагальнений порівняльний аналіз результатів експертизи для різних підгруп. Для цього, на нашу думку, непогані можливості пропонує традиційна статистика: змістовний аналіз складових розподілу, визначення і аналіз статистик розподілу, а також розробка і використання індексів.

Насамперед потрібно представити розподіл суджень експертів на "мові" трьох показників: абсолютні частоти, відносні частоти класів (частості) і відносні частоті, виражені у відсотках. Вивчаючи його, аналітик намагається дати характеристику об’єкта в порівняльному контексті, що є важливішим. Розподіл частот суджень експертів змістовно є переходом від індивідуальних експертних оцінок до групових. Відбувається зміна предмета розгляду – увага переходить з окремих номінальних ознак на вивчення поведінки сукупності всіх ознак, тобто емпіричного індикатора, а відтак закономірностей поведінки концептуальної змінної. Аналітика цікавлять насамперед модальні (часто зустрічаються) і антимодальні (рідко зустрічаються) тенденції. І перша, і друга можуть бути значущими і мати важливе змістовне навантаження. Зокрема, якщо перша демонструє найвиразніший прояв процесу, то друга може характеризувати латентну фазу явища чи процесу, описуваних змінною. Кращому розумінню поведінки змінної сприяє візуальне представлення розподілу в розмаїтих формах. Найчастіше такою формою виступає гістограма, яка може будуватися як на основі частот, так і на основі відносних частот.

Намагаючись отримати узагальнену оцінку, аналітик виражає узагальнені результати групової експертизи двома способами: 1) знаходження статистик центральної тенденції (середніх величин) і 2) формування різного роду індексів.

Для номінальних шкал єдиною логічно коректною, хоча й, можливо, не зовсім адекватною статистикою центральної тенденції, виступає лише мода М_о – номінальна ознака, якій у розподілі відповідає найбільша частота. Як правило, аналітик виділяє не одне, а декілька локальних "модальних" значень.

Одні лише статистики центральної тенденції не можуть репрезентувати всього розподілу, тому їх доповнюють показниками варіації. У випадку номінальних шкал такими показниками виступають лише статистики "якісної" варіації, які специфічно представляють варіативність ознаки (див. [3]). На відміну від статистик "кількісної" варіації, вони показують не відхилення від середніх значень, а служать мірою відхилення розподілу частот від рівномірного розподілу, тобто такого, коли на кожну номінальну ознаку припадає однакова кількість суджень експертів.

Нехай n – загальне число експертів; k – число класів номінальної шкали; n_i – число експертів, які віддали перевагу і-класу ознак, ω_i – відносна частота.

Одним із коефіцієнтів "якісної" варіації є показник:

.

Він може змінюватися в межах від 0 до 1. Коли всі експерти схиляються до однієї ознаки, то V = 0, , якщо V = 1 – маємо рівномірний розподіл.

Коефіцієнтом якісної варіації може служити коефіцієнт варіації R, який виражається як середнє геометричне відносних частот номінальних значень:

.

Тут під час розрахунку не беруться до уваги порожні класи, інакше R перетворюється в нуль. Значення R =1 відповідає рівномірному розподілу.

Спільним для наведених показників є те, що всі вони характеризують варіативність розподілу частот усього діапазону номінальних значень. Однак існує спосіб оцінити варіативність не всіх, а лише однієї номінації шкали. Нехай для визначеності ця номінальна ознака має номер j. Вона може розглядатися як бінарна (дихотомічна) величина, що набуває значення 1, якщо експерт вибрав саме цю ознаку, і 0, коли вибір експерта припав на будь-яку іншу ознаку. Взяті разом, судження всіх експертів утворюють векторну змінну (позначимо її через ). Наприклад, якщо в нас 6 експертів, і номінальну ознаку з номером j вибрали перший, третій, п’ятий і шостий експерти, то відповідна векторна змінна матиме вигляд:



Узагальнено можна сказати: від досліджуваної якісної ознаки ми перейшли до вивчення поведінки властивості "набувати j-ознаку", яка тепер виражається векторною кількісною змінною.

Її середнє арифметичне рахуємо як відношення числа одиниць до загального числа експертів. Якщо , то це означає, що всі експерти вибрали оцінювану ознаку, у протилежному випадку () – жоден експерт не вибрав її. Якщо, наприклад, , то рівно половина експертів висловилися на користь цієї ознаки. Для нашого прикладу , тобто 67% експертів зробили такий вибір. Зауважимо, що значення середньої арифметичної збігається з відносною частотою ознаки.

Тепер можна визначити міри варіації цього середнього як "кількісну" дисперсію і середнє квадратичне відхилення:

;

Дисперсія дорівнює нулю, якщо всі експерти або відкидають цю властивість, або навпаки – усі вибрали її (у обох варіантах розкиду даних не спостерігається). Максимальне значення дисперсії () досягається в випадку рівномірного розподілу, коли , а .

Іншим способом узагальнення суджень експертів у номінальній формі, як зазначалося вище, є використання індексів. Функція індексу – це узагальнення розподілу думок експертів або у формі логічних висновків, або чисел, які можна порівнювати. Однак, на відміну від статистик центральної тенденції, індекси ще більше віддалені від безпосередніх (вихідних) суджень експертів, і їх не завжди можна сформувати.

Логічні індекси формуються на основі логічного взаємозв’язку емпіричних індикаторів. Кількісні індекси – це узагальнені абстрактні показники, сформовані на основі вихідних даних шляхом виконання над ними математичних операцій. Як правило, кількісні індекси визначаються у випадку порядкових і метричних шкал вимірювань, однак за певних умов і для номінальних вимірювань також можна створити кількісні індекси.

Кількісний індекс має певні властивості, які за побудовою корелюють із досліджуваними властивостями соціальних об’єктів. Зокрема, індекс може набувати мінімальних і максимальних значень, досягнення або не досягнення яких свідчить про певні тенденції в поведінці досліджуваних властивостей. Крім того, завдяки індексам можна порівнювати ступінь розвитку аналогічних тенденцій у поведінці різних властивостей.

У цьому дослідженні ми обмежились розглядом одновимірного аналізу. Однак існує різноманітна техніка багатовимірного аналізу, пов’язана з одночасним дослідженням взаємозалежностей двох і більше змінних і виявленням причинних зв'язків між ними. На вибір методів аналізу впливає природа досліджуваних явищ, модель дослідження, способи вимірювання соціально-політичних індикаторів. Опис відповідних методів можна знайти, наприклад, у [3], [4].

Розглянемо конкретний приклад використання запропонованого підходу. Восьмеро експертів висловлювалися стосовно міри прояву двох тенденцій розвитку міжнародної трудової міграції: акселерації (прискорене зростання числа мігрантів у всіх регіонах світу) і диференціації (розвиток у країнах різних видів, типів і форм міграції).

Для оцінювання міри прояву тенденцій застосовували одну й ту ж номінальну шкалу, яка включала чотири номінальні ознаки (класи):

О1 – тенденція проявляється дуже слабо і лише в окремих країнах;

О2 – тенденція характерна лише для розвинених країн;

О3 – тенденція характерна для країн, що розвиваються;

О4 – тенденція яскраво проявляється в усіх країнах світу.

Отже, маємо: дві досліджувані концептуальні ознаки; шкалу, яка має чотири класи (k = 4); для кожної тенденції – по вісім експертних оцінок (n = 8). Результати оцінок представлені в табл. 1.


Табл. 1

Оцінки експертів міри прояву тенденцій розвитку

міжнародної трудової міграції

Тенденція	Оцінки експертів
	Е1	Е2	Е3	Е4	Е5	Е6	Е7	Е8
1. Акселерація	2	4	2	3	1	3	3	4
2. Диференціація	4	3	4	4	3	4	4	1

Оцінимо обидві тенденції згідно методики (див. табл. 2 і рис. 1). Аналіз прояву тенденції акселерації міжнародної міграції показує загалом досить широкий спектр суджень експертів – вони називають усі чотири номінальні ознаки, хоча більшість вважає, що акселерація характерна лише для країн, що розвиваються. Лише один експерт виражає думку, що ця властивість взагалі не є тенденцією, а може проявлятися хіба що в окремих країнах.

Інша тенденція міжнародної міграції – диференціація – сприймається експертами однозначно. Хоча й тут відмінна думка експерта, який не вважає її за тенденцію, проте 63% (переважаюча більшість) експертів одностайно бачать її в усіх країнах світу, а 25% – характерною для країн, що розвиваються. Цікаво також, що жоден експерт не вказав на неї як на таку, що властива лише розвиненим країнам.

Табл. 2

Фіксація результатів експертизи тенденцій "акселерації" і "диференціації"

Експерт	Тенденція "акселерація"				Тенденція "диференціація"
	О1	О2	О3	О4	О1	О2	О3	О4
Е1	0	1	0	0	0	0	0	1
Е2	0	0	0	1	0	0	1	0
Е3	0	1	0	0	0	0	0	1
Е4	0	0	1	0	0	0	0	1
Е5	1	0	0	0	0	0	1	0
Е6	0	0	1	0	0	0	0	1
Е7	0	0	1	0	0	0	0	1
Е8	0	0	0	1	1	0	0	0
Число експертів, які вибрали і-ознаку ni	1	2	3	2	1	0	2	5
Відн. частоти ωi	0,13	0,25	0,38	0,25	0,13	0,00	0,25	0,63
Відн. частоти Wi (%)	13%	25%	38%	25%	13%	0%	25%	63%
Сер. арифм.бін.	0,13	0,25	0,38	0,25	0,13	0,00	0,25	0,63
Дисперсія бін.	0,11	0,19	0,23	0,19	0,11	0,00	0,19	0,23
Мода Мо	3				4
Коефіцієнт V	0,96				0,71
Коефіцієнт R	0,93				0,81
Індекс I	0,56				0,75

Рис.1. Порівняльна характеристика розподілів експертних оцінок тенденцій акселерації і диференціації міжнародної трудової міграції

Якщо узагальнити судження експертів через використання моди, то акселерація міжнародної міграції є характерною для країн, що розвиваються, тоді як диференціація проявляється в усіх країнах – розвинених і таких, що розвиваються. Коефіцієнти варіації показують, що цей прояв у випадку другої тенденції є більш вираженим (розкид менший).

Використана номінальна шкала дозволяє створити індекс, який може служити узагальненою мірою прояву тенденції в країнах світу. Зміст індексу визначає формула:



Властивість індексу полягає в тому, що I = 0, коли всі експерти вважають досліджувану тенденцію явищем поодиноким, яке спостерігається лише в окремих країнах, тоді як І = 1 – це глобальна тенденція, характерна для всіх країн.

З табл. 2 видно, що згідно з обчисленими значеннями індексів тенденція диференціації набагато сильніше проявляється, ніж тенденція акселерації (І _диф. = 0,75 проти І _акс. = 0,56).

На основі викладеного можна зробити такі висновки: 1) застосування номінальних шкал у процесі експертних досліджень політичних явищ є виправданим і доцільним; 2) запропонована методика, розроблена на основі методів традиційного статистичного аналізу, дає змогу отримувати змістовні і обґрунтовані висновки, що продемонстровано на прикладі експертного дослідження глобальних тенденцій міжнародної трудової міграції.


ЛІТЕРАТУРА

1. Батыгин Г.С. Лекции по методологии социологических исследований: Учебник для студентов гуманитарных вузов и аспирантов. – М.: Аспект-Пресс, 1995. – 278 с.
   
2. Орлов А.И. Экспертные оценки: учебное пособие.– М.: Б. в., 2002.– 32 с. – Режим доступу: ссылка скрыта.
   
3. Татарова Г.Г. Методология анализа данных в социологии (введение): Учебник для вузов. – М.: NOTA BENE, 1999. – 224 с.
   
4. Толстова Ю.Н. Анализ социологических данных. Методология, дескриптивная статистика, изучение связей между номинальными признаками. – М.: Научный мир, 2000. – 352 с.
   
5. Ядов В.А. Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности. – М.: Добросвет, 1998. – 596 с.
   

EXPERT EVALUATION SPECIFICS IN THE POLITICAL ANALYSIS

(BASED UPON THE NOMINAL SCALES)

Bogdan Yuskiv

Rivne Institute of Slavonic Languages of Kyiv Slavistic University

P. Mohyla st., 28, Rivne, 33000, Ukraine, e-mail: yuskivb@ukr.net


The article deals with the specifics of expert evaluation of social political processes in political analysis. Methods of the opinion evaluation based upon the nominal evaluation scale were proposed. The method of expert analysis, got with the use of nominal scale of measuring was offered. An example of suggested political analysis of the global tendencies of the development of the international labor migration was introduced.

Key words: the political analysis, en expert analysis, the nominal evaluation scale, an international labor migration.


ОСОБЕННОСТИ ЭКСПЕРТНОГО ОЦЕНИВАНИЯ В ПОЛИТИЧЕСКОМ АНАЛИЗЕ

(НА ОСНОВЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ НОМИНАЛЬНЫХ ШКАЛ)

Богдан Юськив

Ровенский институт славяноведения Киевского славистического университета

ул. П. Могилы, 28, м. Ровно, 33000, Украина, e-mail: yuskivb@ukr.net


Исследуются особенности экспертного оценивания социально-политических процессов в политическом анализе. Предлагается методика оброботки суждений экспертов, полученных с использованием номинальной шкалы измерения. Обосновывается целесообразность и оправданность использования номинальных шкал измерения, поскольку это позволяет максимально учитывать спектр суждений экспертов. Рассматривается применение предложенной методики на примере анализа глобальных тенденций развития международной трудовой миграции.

Ключевые слова: политический анализ, экспертное оценивание, номинальная шкала измерения, международная трудовая миграция.


Стаття надійшла до редколегії 2.06.2009

Стаття прийнята до друку24.09.2009

Правила для авторів

1. Для публікації в журналі “Вісник ЛНУ. Серія: Філософсько-політологічні студії” редколегія приймає раніше неопубліковані статті з філософії, політології обсягом 0,5 д. а. (20–20,5 тис. знаків).
   
2. До статті потрібно додати рекомендацію кафедри, на якій виконано роботу; для аспірантів та асистентів – рецензію кандидата чи доктора наук, а також повну інформацію про автора та електронну пошту.
   
3. Виклад тексту має бути чітким, лаконічним, без зайвих історичних екскурсів та загальновідомих положень і повторень. Автори несуть відповідальність за точність викладених фактів, цитат, статистичних даних, назв і власних імен.
   
4. Стаття подається українською мовою в електронному варіанті на 3,5* дискеті (або електронною поштою), а також її роздрукований варіант у двох примірниках. Сторінки пронумерувати олівцем у верхньому правому куті. Формат паперу А4, поля з усіх боків – 2 см.
   
5. Текст набирати шрифтом Times New Roman (10 pt) довільної версії з одинарним міжрядковим інтервалом.
   
6. Стаття обов’язково має мати паспорт окремим файлом (зразок додається, див. наступну сторінку).
   

Вимоги ВАК України


Наукова стаття має включати: постановку проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання цієї проблеми і на які спирається автор, виокремлення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується означена стаття; формулювання мети статті (постановка завдання); виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки дослідження і перспективи подальшої розвідки в цьому напрямку.