У західному науковому центрі

Вид материала

Документы

Содержание ЮВІЛЕЇДо 90-річчяпрофесора Степана Михайловича Стойка М. Козловський, П. Ященко

Подобный материал:

• Географічна освіта та наука у полтавському науковому центрі (становлення та розвиток), 92.17kb.
• Автореферат розісланий " " 2008, 422.99kb.
• Надання соціальних послуг в територіальному центрі медико-соціального обслуговування, 74.55kb.
• Перелік найважливіших виставкових заходів та наукових конференцій в західному регіоні, 158.85kb.
• Реферат Напрямки підручникотворення в західному зарубіжжі, 401.41kb.
• Н. З. Зарична анализ финансово-экономических предпосылок создания финансового кластера, 196.54kb.
• План графік підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування, 78.23kb.
• Мон від № запит щодо визначення погреби у сучасному навчальному, науковому та виробничому, 25.93kb.
• Регіональна державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної, 41.43kb.
• А. Ф. Павленко " " 2009 р. Правила прийому до Державного вищого навчального закладу, 45.01kb.

ЮВІЛЕЇ

До 90-річчя
професора Степана Михайловича Стойка

14 березня 2010 року виповнилося 90 років від дня народження відомого українського вченого, доктора біологічних наук, професора Степана Михайловича Стойка. За заслуги в галузі охорони природи вчений став лауреатом Європейської премії ім. Петера Йозефа Ленне, він дійсний член Української екологічної академії наук, дійсний член Української лісівничої академії наук, Почесний член Українського ботанічного товариства, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, doctor honoris causa Зволенського технічного університету (Словаччина).

Народився Степан Михайлович 14 березня 1920 р. в с. Кричево Тячівського району Закарпатської області в сім’ї священика. У 1938 р. закінчив у Хусті класичну гімназію і одержав атестат зрілості. Уже в гімназії чеський професор Антонін Шірмер прищепив йому любов до природничих наук, яка супроводжує його все життя.

У 1938-1939 рр. С.М. Стойко був призначений на посаду вчителя в с. Новоселиця, а в 1940 р. працював на адміністративній роботі у різних уста­но­вах в Угорщині. У 1943-1944 рр. він заочно навчався на юридичному факуль­теті в університеті в м. Печ, наприкінці війни працював перекладачем угорсь­кої мови у військовій частині 4-го Українського фронту. У 1945 р. С.М. Стойко був референтом відділу соціального забезпечення в Народній Раді Закарпатської України в Ужгороді, звідки одержав скерування на навчання до Львова. Протягом 1945-1949 рр. С.М. Стойко – студент лісогосподарського факультету Львівського сільськогосподарського інституту. Його вчителями були ві­домі професори – ботанік А. Лазаренко, дендролог Ю.Третяк, рос­лин­ництвознавець Г. Кияк, генетик О. Журбін, лісівник М. Горшенін та інші.

Після закінчення інституту молодий спеціаліст був скерований на роботу до Ужгородського лісгоспу, де 2 роки працював інженером лісового господарства й лісничим Циганівцівського лісництва. У 1951 р. на Закарпаття в наукову експедицію приїхав академік П.С. Погребняк і С.М. Стойко супро­вод­жував його лісовими масивами та заповідними місцями. Зустріч з цим ві­домим ученим стала для Степана Михайловича в науковому плані доленосною. Ака­демік П.С. Погребняк запропонував йому поступити до аспірантури в Інституті лісу АН УРСР, який він очолював. Під його керівництвом С.М. Стойко захистив у 1955 р. кандидатську дисертацію, присвячену дубовим лісам Закарпаття.

Від 1955 до 2000 рр. творчий шлях ученого був пов'язаний з Кам'янець-Подільським сільськогосподарським інститутом, Львівським лісотехнічним інститутом, Інститутом ботаніки АН УРСР (Львівська ботанічна група), Львівським державним природознавчим музеєм АН УРСР, Львівським відділенням Інститутом ботаніки АН УРСР, Інститутом екології Карпат НАН України. За сумісництвом він понад 20 років також працював на географічному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка.

65-річна наукова діяльність С.М. Стойка – багатогранна, вона охоплює фітогеографію, лісову екологію, флористику, біологію деревних порід, лісову термінологію, історію науки, охорону природи. Більшість наукових праць вче­ного присвячена Карпатам. З метою ознайомлення з природою й станом її охо­рони в інших гірських регіонах він здійснив наукові екскурсії в Крим, на Кавказ, Урал, побував в Австрійських і Німецьких Альпах, Шумавських горах, відвідав Словацькі і Польські Татри, Пеніни, вивчав заповідні об’єкти в Угорських і Румунських Карпатах, а також на Балканах – на території Болгарії і Румунії.

На підставі методологічних засад швейцарського біогеографа Е.Шміда (1930, 1942) і чеського еколога А.Златніка (1957, 1963) С.М. Стойко (1969) з урахуванням фітоісторичної, ботаніко-географічної та еколого-фітоценологічної специфіки Карпат виділив тут 11 висотних ступенів рослинності, виявив їх спорідненість з геоморфологічними районами, які для Карпат виділяв відомий географ П.Н. Цись. Залежно від польодовикової специфіки розвитку рослинності і сучасної структури висотних ступенів С.М. Стойко виділив відмінні варіанти поясності рослинного покриву на північно-східному й південно-західному макросхилах Карпат.

Заслуговують на увагу дослідження вченого в галузі флористики й систематики рослин. Досліджуючи видовий склад едифікаторів дубових лісів, він виявив на вулканічному горбогір'ї Закарпаття популяції трьох нових для України південно-європейських видів роду Quercus L.: Quercus cerris L., Q. polycarpa Schur, Q. dalechampii Ten., які мають реліктовий характер, вивчив екологічні особливості їх приуроченості. В урочищі «Королівський ліс» Хустського лісництва ним виявлено великоплідну форму дуба звичайного (Quercus robur L. var. macrobalanos), а в Угольському заповідному масиві на вапняковій гряді – новий для Карпат реліктовий вид ялівцю – Juniperus sabina L.

С.М. Стойко займався удосконаленням лісівничої термінології, разом з ботаніком С.А. Постриганем і мовознавцями Л.М. Полюгою, М.О. Галич та Н.І. Шило опубліковано «Російсько-український словник термінів лісів­ництва» (1980), який досі широко використовується в лі­сівничій практиці. Широке визнання одержала написана в співавторстві з К.М. Ситником та О.М. Апанович монографія «В.И. Вернадский. Жизнь и деятельность на Украине», яка вийшла у двох виданнях – у 1984 і 1988 рр.

Проте найвагоміша заслуга професора С.М. Стойка – це опрацювання теоретичних засад та обґрунтування практичних заходів з охорони природи в широкому контексті цього поняття. Під впливом природоохоронних ідей свого вчителя П.С. Погребняка й зарубіжних вчених – А.Златніка, В.Шафера та ін., С.М. Стойко вже наприкінці 50-х років став займатися питаннями охорони рослинного світу. У 1969 р. він організував у Львівському приро­дознавчому музеї АН УРСР перший в Україні відділ охорони природних екосистем, завідувачем якого був до 1990 р. Вчений дав наукове об­ґрунтування важливості охорони фітогенофонду, фітоценофонду й розвитку заповідної справи. Мережа заповідних територій у той час формувалася стихійно, не було чітко визначених понять щодо заповідних об’єктів. Тому С.М. Стойко обґрунтував принципи організації та розробив функціональну класифікацію заповідних територій живої і неживої природи, яка стала основою для формування системи природно-заповідного фонду в Україні.

Базуючись на вченні В.І. Вернадського про біосферу й ноосферу і розвиваючи природоохоронні ідеї українських, чеських, польських, французьських та інших учених, С.М. Стойко обґрунтував основи енвайронментальної науки – геосозології (від грецького «созо» (σώδζώ) – рятувати, охороняти). Геосозологія розглядалася як інтегральна наука, завдання якої полягають у дослідженні взаємодії суспільства і природи, аналізі причин і наслідків антропогенного впливу на екосистеми біосфери, розробці заходів забезпечення їх нормального функціонування.

На думку вченого збереження біотичної, фітоценотичної й ландшафт­ної різноманітності може бути найкраще забезпечене власне в системі при­родно-заповідного фонду (ПЗФ). Ним обґрунтовано наукові засади форму­вання ПЗФ як заповідної біогеоценотичної системи, яку слід організовувати на рівні геобота­нічних районів, округів, областей і на географічному рівні всієї держави.

С.М. Стойко особисто брав участь в обгрунтуванні створення Кар­патського біосферного заповідника, природного заповідника «Розточчя», національних парків – Карпатського, Шацького, Синевирського, «Сколівські Бескиди», багатьох регіональних ландшафтних парків. Вивченню їх природних умов присвячено чимало наукових монографій і статей. Високу оцінку одержала монографія «Заповідні екосистеми Карпат», написана спільно з ученими Чехії, Польщі й Угорщини (1991).

Оскільки Україна має спільні екологічні проблеми з іншими державами у прикордонних регіонах, ювіляр приділяв велику увагу організації міжнародних біосферних резерватів. Він брав участь в обґрунтуванні Польсько-Словацько-Українського біосферного резервату, який ЮНЕСКО офіційно включений (1999) до міжнародної мережі.

Спільно з українськими й румунськими колегами С.М. Стойко обгрунтував створення двостороннього біосферного резервату «Мармароські гори», а разом з польськими та українськими вченими – доцільність організації таких резерватів на Розточчі й Західному Поліссі. У наукових працях із заповідної справи ювіляр розвиває ідею про поліфункціональне призначення ПЗФ – резерватне, біогеографічне, екологічне, соціально-економічне, меморіальне, культурно-освітнє. Керуючись нею, він обґрунтував доцільність виділення нових категорій заповідних об’єктів, таких як «ландшафтно-меморі-альний парк», «ландшафтно-історична пам’ятка» (1994). Їх завдання полягають у збереженні не лише природної, але й історико-культурної спадщини.

Знання декількох іноземних мов дозволило ювіляру публікувати рецензії на оригінальні монографії чеських, польських, угорських, німець­ких учених у галузі екології та охорони природи. знайомити з ними науко­ву громадськість України. Він переклав (разом із філологом-богемістом А.К. Денисюком) монографію чеських природоохоронців Б.Молдана, Я.Зики, Я.Єніка («Жизненная среда глазами натуралиста», 1986).

Ювіляр підтримував і підтримує наукові зв’язки з зарубіжними університетами й науково-дослідними установами. Він виступав з науковими лекціями в Агрономічному університеті у Відні, Технічному університеті в Зволені, Сільськогосподарському університеті ім. Г.Менделя в Брно, Ульмському університеті в Німеччині, Ботанічному інституті Чеської Академії наук у Празі, Вільному Українському університеті в Мюнхені.

Належну увагу вчений приділяє підготовці наукових кадрів вищої кваліфікації. Під його керівництвом захистили кандидатські дисертації в галузі ботаніки, географії, лісових культур 11 аспірантів і пошукувачів, серед яких вже є доктори наук. Професор С.М. Стойко був членом спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських дисертацій у Львівському лісотехнічному та Львівському медичному інститутах, на географічному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка.

Слід відзначити також громадську природоохоронну діяльність професора С.М. Стойка. Тривалий час він був заступником голови Наукової ради з проблем біосфери в Західному науковому центрі АН УРСР, очолював Львівське обласне відділення Українського товариства охорони природи, був членом Республіканської ради цього товариства.

Наукова й практична природоохоронна діяльність проф. С.М. Стойка та його співпраця із зарубіжними вченими одержали міжнародне визнання. Міністерство охорони середовища й природних ресурсів Польщі нагородило його в 1991 р. Золотою відзнакою «За заслуги в охороні середовища». У 1995 р. вчений був нагороджений Фундацією Йогана Вольфгана Гете Золотою медаллю ім. Петера Йозефа Ленне, яка була вручена йому в Європейському парламенті в Страсбурзі.

Наукова спадщина проф. С.М. Стойка – багатогранна й охоплює різні галузі природничих наук. Переважна більшість праць присвячена карпатському регіону. Перу ювіляра належить близько 400 наукових публікацій, у т.ч. понад 40 – у зарубіжних виданнях.

Вчений і зараз активно працює на науковій ниві; у 2010 році вийшли друком його життєпис (Стойко С.М. Життєвий шлях і бібліографія. – Львів: Меркатор, 2010. – 160 с.) та наукова монографія «Дубові ліси Українських Карпат: екологічні особливості, відтворення , охорона» (Львів, 2009. – 220 с.).

Професор С.М. Стойко є Лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки (2005), нагороджений медаллю Бещадського національного парку (Польща) (2007). За вагомий особистий внесок у розвиток природно-заповідної справи в Україні, розширення національної екологічної мережі, охорону, збереження, наукове вивчення та відтворення особливо цінних природних комплексів та об’єктів професор Стойко С.М. указом Президента України у січні 2010 р. нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.


М. Козловський, П. Ященко