Указом Президента України "Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки" від 30 травня 2001 року №372/2001 Земельним кодекс

Вид материала

Кодекс

Содержание Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Мета і завдання дослідження Об’єктом дослідження Предметом дослідження Методи дослідження. Наукова новизна одержаних результатів Практичне значення одержаних результатів Апробація результатів дисертації Структура дисертації Основний зміст роботи Розділ 1 “Юридична природа реєстрації прав на землю” Розділ 2 “Механізм правового забезпечення реєстрації прав на землю” Список опублікованих автором праць за темою дисертації Ключові слова Ключевые слова

Подобный материал:

• 1. Затвердити Положення про почесні звання "Народний художній колектив" І "Зразковий, 253.21kb.
• Зiв Президента України та Указом Президента України вiд 11 сiчня 2001 року n 8/2001, 298.37kb.
• Закон України «Про туризм», 18.21kb.
• Програма земельної реформи у місті Запоріжжі на 2012-2014 роки Загальні положення, 59.83kb.
• Про затвердження Програми підтримки та розвитку муніципального телебачення трк «міс», 187.29kb.
• Кабінету Міністрів України від 21. 08. 2001 р. №380-р "Про затвердження заходів, спрямованих, 1201kb.
• У к а з президента україни про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005, 449.47kb.
• Укази Президента України про державну підтримку обдарованої молоді (квітень 2000 рік), 393.44kb.
• Указу Президента України від 23. 02. 2001 n 113 "Про заходи щодо підвищення якості, 154.44kb.
• Про роботу Головного та територіальних управлінь юстиції з питань правової освіти населення, 268.23kb.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Правовий аспект реєстрації прав на землю, набуває особливої актуальності у період проведення земельної реформи, оскільки повністю відповідає інтересам держави у сфері удосконалення здійснення відповідних функцій державного управління, розвитку відносин власності на землю та ринку землі, які визначені Указом Президента України “Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки” від 30 травня 2001 року
№ 372/2001¹.

Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року² запроваджено ряд новацій у правовому регулюванні відносин у сфері реєстрації прав на землю, які, у силу відсутності механізмів своєї реалізації у зазначеному кодексі та в інших нормативно-правових актах, потребують свого наукового осмислення у контексті вдосконалення чинного законодавства та потреб практики у відповідній сфері. Характер реформування відносин у сфері реєстрації прав на землю в Україні обумовлює гостру необхідність комплексного дослідження інституційно-функціональних та процесуально-правових засад, а також юридичних аспектів відповідальності у зазначеній сфері, вироблення наукового інструментарію, отриманого внаслідок наукового дослідження юридичної природи реєстрації прав на землю.

Використання застарілих технологій у процесі здійснення реєстрації прав на землю в Україні разом із назрілою необхідністю адекватного розвитку правовідносин у відповідній сфері також обумовлюють потребу в порівняльному дослідженні правових аспектів реєстрації прав на землю за законодавством України та законодавством інших країн з метою отримання важливого позитивного досвіду.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у контексті науково-дослідної роботи за темою “Дослідження державно-правового механізму забезпечення аграрної, земельної реформи і одержання екологічно безпечної сільськогосподарської продукції”, яка розроблялася кафедрою трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1997-2000 роки, № державної реєстрації 0197U03329), а також теми “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні” (з січня 2000 року, № державної реєстрації 03010002693).

Мета і завдання дослідження полягають у поглибленні теорії земельного права науковими знаннями про юридичну природу реєстрації прав на землю, її поняття, ознаки, види та місце у реєстраційній системі України, а також про правовідносини у сфері реєстрації прав на землю.

Завдання дослідження, відображаючи конкретизацію його мети, полягають у ґрунтовному аналізі загальнотеоретичної, спеціально-юридичної, статистичної літератури, а також законодавства у сфері реєстрації прав на землю в Україні та у ряді інших країн і розкритті змісту наукових категорій, необхідних для аналізу юридичної природи реєстрації прав на землю, правових аспектів інституційно-функціонального, процесуально-правового забезпечення останньої та відповідальності у зазначеній сфері; формулюванні на основі відповідних висновків пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері реєстрації прав на землю.

Об’єктом дослідження є наукові матеріали з проблем земельного права, а також нормативно-правові акти різних рівнів юридичної сили у сфері реєстрації прав на землю, вивчення і узагальнення практики та земельно-правові документи у зазначеній сфері.

Предметом дослідження є правовідносини у сфері реєстрації прав на землю, а також суспільні відносини, що потребують належного правового регулювання у зазначеній сфері.

Методи дослідження. У дослідженні були застосовані методи історичного, порівняльно-правового, формально-логічного, структурно-функціонального, статистичного, системного аналізу та комплексний метод. Метод історичного аналізу використано у дослідженні розвитку правового регулювання у сфері реєстрації прав на землю в період незалежності України. Порівняльно-правовий метод покладений в основу аналізу законодавства України у сфері реєстрації прав на землю та відповідного законодавства інших країн. За допомогою методу формально-логічного аналізу виявлено недоліки легітимаційного підходу до розуміння реєстрації прав на землю в Україні, а також встановлено легалізаційну юридичну природу зазначеної діяльності. З позицій структурно-функціонального аналізу було досліджено правові аспекти інституційно-функціонального правового забезпечення реєстрації прав на землю. Метод статистичного аналізу було використано під час роботи з офіційно-статистичними матеріалами у сфері реєстрації прав на землю, що охоплює сорок одну країну світу. Системний аналіз було закладено в основу виділення ознак реєстрації прав на землю, визначення місця зазначеної реєстрації у реєстраційній системі України. За допомогою комплексного методу сформульовано ряд наукових визначень, прикладних положень дисертаційного дослідження, а також наукових положень, що виносяться на захист.

Теоретичною основою дослідження стали праці відомих вчених-правознавців України у галузі земельного та екологічного права: В.І. Андрейцева, М.В. Шульги, а також російських вчених: І.Б. Дєгтярьова, Б.В. Єрофєєва, Є.Н. Колотінської, інших.

Сприяли дослідженню правових аспектів реєстрації прав на землю також наукові дослідження українських вчених: А.П. Гетьмана, О.І. Заєць, О.П. Коцюби, С.М. Кравченко, П.Ф. Кулинича, Н.Р. Малишевої, В.В. Носіка, І.І. Пучковської, Ю.С.Шемшученка; російських вчених: Г.А. Аксєньонка, С.Н. Братуся, М.М. Брінчука, А.Б. Вєнгєрова, А.П. Дудіна, Ю.Г. Жарікова, О.А. Красавчікова, В.І. Лєушина, Н.Т. Разґєльдєєва, Р.О. Халфіної, Л.С. Явіча та інших.

У дисертації проаналізовано джерела спеціальної літератури, а також праці представників економічних та технічних наук: В.В. Кулініча, О.Я. Панчука, А.М. Третяка, М.Г. Лихогруда, Д.С. Добряка, В.П. Єршова та інших.

Окремі висновки, запропоновані дисертантом, базуються на аналізі матеріалів Європейської комісії ООН (UNECE), консультативних та інших документів Комісії із законодавства (Law Commission) та Земельної реєстратури Її Величності (HM Land Registry).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в юридичній науці України виконано комплексне дослідження реєстрації прав на землю як специфічного правового явища на основі чинного законодавства України та практики його застосування і досвіду ряду зарубіжних країн.

Новизна дослідження характеризується положеннями, які виносяться на захист:

1. Визначення:

а) правової природи реєстрації прав на землю, суть якої полягає у тому, що під нею слід розуміти юридично визначену, поліфункціональну, вольову діяльність суб’єктів земельних реєстраційних правовідносин, спрямовану на внесення передбачених законодавством належно отриманих даних у спеціально призначені для цього офіційні документи уповноваженими державою органами за встановленою процедурою з метою виникнення, зміни або припинення відповідних прав на земельні ділянки у заінтересованих осіб, які її ініціюють, та утвердження останніх як суб’єктів зазначених легалізованих прав;

б) прав на землю, під якими розуміється передбачена чинним законодавством сукупність суб’єктивних можливостей щодо земельних ділянок, яку становлять право власності (державної, комунальної, приватної) на індивідуально визначені земельні ділянки, право користування (право постійного користування та право оренди) зазначеними земельними ділянками, а також права відповідних осіб, обумовлені встановленими обтяженнями та обмеженнями;

в) ознак реєстрації прав на землю, які у своїй сукупності визначають її самостійне місце у реєстраційній системі України та відрізняють її від інших видів діяльності, а саме: реєстрації угод, предметом яких є земельні ділянки (за винятком випадків, коли така письмова угода визнається у чинному законодавстві офіційним джерелом отримання відомостей про оформлювані права на землю, які підлягають внесенню у спеціально призначений вторинний документ); запису даних у вторинних правопосвідчувальних документах у зв’язку з виданням дубліката; обліку кількості та якості земель; реєстрації прав власності на нерухоме майно; реєстрації документів у межах здіснення діловодства; реєстрації підприємницької діяльності тощо. Зокрема, визначальними ознаками є: вольова, юридично встановлена діяльність суб’єктів правовідносин у сфері реєстрації прав на землю; поліфункціональна спрямованість реєстрації прав на землю; ініціювання процедури реєстрації прав на землю заявником; суб’єктний склад реєстрації прав на землю; наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку між здійсненням реєстрації прав на землю та виникненням відповідних прав на землю; наявність певних стадій реєстрації прав на землю; комплексний об’єкт реєстрації прав на землю. Векторним об’єктом реєстрації є: земельні ділянки, права на землю, дані про суб’єкти прав на землю, передбачені чинним законодавством первинні офіційні документи, що мають правопосвідчувальну здатність або містять дані про земельну ділянку, а безпосередньо – юридично-визначені відомості про зазначені явища, які підлягають внесенню, відповідно до встановлених реквізитів у спеціальний реєстр суб’єктом реєстрації прав на землю та набувають легалізуючого (узаконювального) значення відносно зазначених прав.

2. Встановлено, що поліфункціональна спрямованість реєстрації прав на землю реалізується у таких основних напрямках зазначеної діяльності: легалізаційний (правовстановлювальний), екологічний, інформаційний, обліковий та статистичний.

3. Характеристика реєстрації прав на землю як діяльності, що здійснюється тільки у межах системи регулятивних (або охоронних) процесуально-управлінських земельних правовідносин у сфері реєстрації прав на землю, а також аналіз особливостей підстав виникнення, зміни та припинення, суб’єктів, об’єкту та змісту таких правовідносин.

4. Наукову класифікацію реєстрації прав на землю, критеріями якої визнано: співвідношення характеру результату процедури реєстрації прав на землю та інтересу заявника; характер юридичного факту, на який спрямовано реєстрацію прав на землю; право на землю, що легалізується у результаті реєстрації; первинний правопосвідчувальний документ, що є джерелом отримання відомостей, які підлягають реєстрації; складова вторинного документа, в якому реєструється право на землю (державного реєстру земель); суб’єкт реєстрації прав на землю.

5. Обґрунтування потреби з урахуванням позитивного досвіду ряду зарубіжних країн у сфері реєстрації прав на землю закріплення у чинному законодавстві можливостей легалізації відповідних прав на землю через здійснення процедури внесення необхідних відомостей до електронного реєстру, а також доцільності відповідного законодавчого та фінансового забезпечення на належному рівні.

6. Висновок про недостатню ефективність наявного правового забезпечення у сфері реєстрації прав на землю унаслідок недосконалості та недостатності кодифікації законодавства у зазначеній сфері, а саме: невиправданої бланкетності законодавчих актів; нечіткості інституційно-функціональних засад реєстрації прав на землю (термінологічної плутанини, підміни понять у відповідних нормативно-правових актах, а також неузгодженості між різними рівнями нормативно-правового регулювання відповідних відносин – законодавчого та підзаконного; між актами у межах одного рівня нормативно-правового регулювання); наявності значних прогалин та неадекватно однобокого підходу до процесуально-правового забезпечення реєстрації прав на землю, унаслідок відносно чіткого врегулювання стадій реєстрації такого права на землю як оренда землі і відсутності регламентації більшості стадій реєстрації інших прав на землю; відсутності механізмів реалізації окремих процесуальних правових норм; недостатності комплексного правового забезпечення у зазначеній сфері.

7. Наукова модель Закону України “Про реєстрацію прав на землю”¹, поправки до Земельного кодексу України щодо визначення інституційно-функціональних та процесуальних засад у сфері реєстрації прав на землю та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері:

а) інституційно-функціонального забезпечення реєстрації прав на землю (визначити Законом України “Про реєстрацію прав на землю” поняття, види, мету, завдання, принципи реєстрації прав на землю, її суб’єктно-об’єктний склад; законодавство у зазначеній сфері та його завдання; повноваження у сфері реєстрації прав на землю органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державних реєстраторів; вимоги щодо матеріально-технічного забезпечення їх діяльності; урегулювати зазначеним Законом відносини між суб’єктами реєстрації прав на землю, а також між ними та суб’єктами обліку земель, іншими органами тощо);

б) процесуально-правового забезпечення реєстрації прав на землю (врегулювати зазначеним нормативно-правовим актом відносини на всіх стадіях здійснення реєстрації прав на землю; закріпити склад та реквізити документів, задіяних у цій процедурі; передбачити підстави відмови та відстрочення реєстрації, її термін, порядок здійснення реєстрації обмежень прав на землю, вторинної реєстрації, умови та порядок анулювання та визнання її недійсною, порядок та форму ведення державного реєстру земель, його структуру, принципи побудови, джерела отримання даних; визначити строк та суб’єктів зберігання реєстраційних справ, вимоги спеціального обладнання приміщень для цього та вимоги інформаційно-технологічного і науково-технічного забезпечення реєстрації прав на землю; встановити шляхи забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері, особливості захисту інформації у сфері реєстрації прав на землю, порядок відновлення записів державного реєстру земель України у випадку втрати цифрових даних, порядок видання дублікатів та виправлення записів, порядок надання відомостей з державного реєстру земель тощо);

в) законодавства, що стосується юридичної відповідальності у сфері реєстрації прав на землю, а також, Кодексу України про адміністративні правопорушення (у частині доповнення його статтями, спрямованими на посилення відповідальності у сфері реєстрації прав на землю).

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання результатів дослідження у процесі вдосконалення чинного законодавства України у сфері реєстрації прав на землю, підготовки посібників, підручників з курсу “Земельне право України”, а також у навчальному процесі. Зокрема, окремі результати дослідження було впроваджено під час розробки у співавторстві з доц. Ковальчук Т.Г. навчально-методичної літератури зі спецкурсів “Земельно-правові документи” (Т.Г. Ковальчук, С.В. Гринько. Програма, навчальний план, плани практичних занять із спецкурсу “Земельно-правові документи”. – К.: Вид-во Київ. ун-ту ім. Т. Шевченка, 2001. – 12 с.) та “Правові форми використання земель громадянами України” (Т.Г. Ковальчук, С.В. Гринько. Навчально-методичний комплекс із спецкурсу “Правові форми використання земель громадянами України”. – К.: Вид-во Київ. ун-ту ім. Т. Шевченка., 2001. – 21 с.), а також “Юридичний захист прав суб’єктів земельних правовідносин” у співавторстві з
ас. Мірошниченком А.М. (Мірошниченко А.М., Гринько С.В. Навчально-методичний комплекс із спецкурсу “Юридичний захист прав суб’єктів земельних правовідносин”. – К.: Вид-во Київ. ун-ту ім. Т. Шевченка., 2001. – 30 с.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були апробовані у наукових статтях, навчальному процесі на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати наукових досліджень були оприлюднені також на:

• кафедрі трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (наукові повідомлення від 28 грудня 2001 року та 23 жовтня 2002 року);
  
• науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 11-12 квітня 2002 року).
  

Структура дисертації обумовлена метою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, що містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг дисертації становить 150 сторінок, список використаних джерел містить 179 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її розробки у науковій літературі, визначається мета і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, зазначається методологічна і науково-теоретична основа дослідження, наукова новизна роботи та її практичне значення, положення і пропозиції, які виносяться на захист.

Розділ 1 “Юридична природа реєстрації прав на землю” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Поняття та ознаки реєстрації прав на землю” проведено аналіз категорій, необхідних для визначення поняття реєстрації прав на землю. Зокрема, з’ясована етимологія та семантика терміну “реєстрація” та визначений його обсяг відносно категорій “облік”, “фіксація”, “державна реєстрація”. Встановлюючи зміст категорії “права на землю”, визначено, що право на земельну частку (пай), право на набуття та право на приватизацію земельних ділянок не охоплюються нею. Під правами на землю розуміється сукупність суб’єктивних можливостей щодо земельних ділянок, яку становлять право власності (державної, комунальної, приватної) на індивідуально визначені земельні ділянки, право користування (право постійного користування та право оренди) зазначеними земельними ділянками, а також права відповідних осіб, що випливають із встановлених обтяжень та обмежень.

Сформульовані та охарактеризовані ознаки реєстрації прав на землю: вольова юридично визначена діяльність відповідних осіб; її поліфункціональна спрямованість; заявницький характер; здійснення зазначеної діяльності уповноваженим суб’єктом – державним органом, до компетенції якого входить здійснення реєстраційної управлінської діяльності у зазначеній сфері; наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку між здійсненням реєстрації прав на землю та виникненням правомочностей землевласника або землекористувача; наявність стадій здійснення зазначеної діяльності; реалізації останньої у межах правовідносин у сфері реєстрації прав на землю, об'єктом яких векторно спрямовано (опосередковано) є: земельна ділянка, а також права на землю, суб’єкти прав на землю та передбачені чинним законодавством первинні офіційні документи, що мають правопосвідчувальну здатність або містять дані про земельну ділянку, а безпосередньо – юридично визначені відомості, які підлягають внесенню у спеціальний реєстр суб’єктом реєстрації прав на землю.

Підхід, згідно з яким реєстрація прав на землю в Україні розглядається у спеціальній юридичній та нормативно-правовій літературі через категорії “визнання” і “підтвердження” факту виникнення прав на землю (легітимаційний підхід) було піддано критиці за допомогою норм чинного законодавства. Виявлено недоліки визначення реєстрації прав на землю через категорію “оформлення” прав на землю (нівелювання відмінностей між реєстрацією як юридичним фактом виникнення прав на землю і реєстрацією як визнанням і підтвердженням зазначеного факту, та відмінностей між стадіями створення правопосвідчувального документа). Доведено, що реєстрація прав на землю має легалізаційну юридичну природу.

У дисертації розмежовано функції реєстрації прав на землю: правовстановлювальну (легалізаційну), екологічну, інформаційну, облікову та статистичну.

На основі аналізу наведених ознак зазначеної реєстраційної діяльності, а також на основі критики легітимаційного підходу до розуміння юридичної природи останньої встановлено, що реєстрація прав на землю в Україні – це юридично визначена, поліфункціональна, вольова діяльність суб’єктів земельних реєстраційних правовідносин, спрямована на внесення передбачених законодавством належно отриманих даних у спеціально призначені для цього офіційні документи уповноваженими державою органами за встановленою процедурою з метою виникнення, зміни або припинення прав на земельні ділянки у належних заінтересованих осіб, які її ініціюють, та утвердження останніх як суб’єктів зазначених легалізованих прав.

У підрозділі 1.2. “Правовідносини у сфері реєстрації прав на землю” дано характеристику відповідним суспільним правовідносинам у сфері реєстрації прав на землю. Визначено, що вони є відносними регулятивними земельними управлінськими правовідносинами процесуального характеру. Вони можуть бути і охоронними правовідносинами, якщо виникають на основі охоронних норм і правопорушень у сфері реєстрації прав на землю та пов’язані з юридичною відповідальністю за їх вчинення у зазначеній сфері.

Виходячи із виробленого у науці земельного та екологічного права підходу до розуміння ознак та змісту елементів відповідних правовідносин (акад. Андрейцев В.І.), охарактеризовано підстави виникнення, зміни та припинення, суб’єктно-об’єктний склад та зміст правовідносин у сфері реєстрації прав на землю. Зокрема, підставою виникнення регулятивних правовідносин у сфері реєстрації прав на землю є правостворювальний юридичний факт у формі подання заяви та інших передбачених документів до відповідного органу – суб’єкту реєстрації прав на землю.

Підставою зміни зазначених правовідносин може бути правозмінювальний юридичний факт у вигляді прийняття норми права (наприклад, у випадку, коли під час процедури реєстрації набуває чинності норма прийнятого закону, яким обмежується право на земельну ділянку, що тягне за собою зміну обов’язку органу реєстрації у частині внесення до реєстру відповідних відомостей, а, отже, обумовлює зміну змісту правовідносин у сфері реєстрації прав на землю). Підставою припинення зазначених правовідносин може бути правоприпинювальний юридичний факт у вигляді виконання суб’єктом реєстрації прав на землю обов’язку щодо внесення відповідних відомостей у спеціально призначений державний реєстр.

Суб’єктами правовідносин у сфері реєстрації прав на землю виступають відповідні державні органи – суб’єкти реєстрації прав на землю (на сьогодні – лише Державний комітет України по земельних ресурсах), суб’єкти, що можуть забезпечувати здійснення реєстрації прав на землю (наприклад, центри державного земельного кадастру), а також заявники – відповідні фізичні та юридичні особи.

У процесі виявлення комплексного об’єктного складу правовідносин у сфері реєстрації прав на землю та на підставі аналізу чинного законодавства була встановлена відсутність в останньому єдиної термінології для означення процедури, спрямованої на легалізацію відповідних прав землевласників або землекористувачів та, відповідно, існування палітри підходів до розуміння безпосередньої складової об’єкту реєстрації прав на землю. Встановлено, що терміни “реєстрація земельних ділянок”, “реєстрація права земельного сервітуту”, “реєстрація прав на земельну ділянку”, “реєстрація документів, що посвідчують право на земельну ділянку”, “реєстрація обмежень використання земельної ділянки” не відображають безпосередньої складової комплексного об’єкта реєстрації. Визначено, що зазначена складова в його структурі об’єктивується лише у відповідних відомостях про опосередковані об’єкти (земельні ділянки, відповідні права на земельні ділянки, суб’єкти прав на земельні ділянки, відповідні правопосвідчувальні документи та інші юридичні факти, відомості про які підлягають внесенню у реєстр відповідно до чинного законодавства).

Зазначається, що об’єкт реєстрації прав на землю не завжди можна ототожнити з усіма фіксованими у реєстрі відомостями. Юридична визначеність об’єкта реєстрації та джерел отримання зазначеного об’єкта є тими двома критеріями, за допомогою яких можна ідентифікувати серед масиву будь-яких даних об’єкт саме реєстрації прав на землю. Ці два критерії і визначають можливість зазначених відомостей мати легалізаційний характер щодо прав на землю.

До часу реєстрації прав на землю застосовувати терміни “правопосвідчувальний документ” (або “документ, що посвідчує право”), “правовстановлювальний документ”, “документ, що підтверджує право” стосовно підготовленого державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди земельної ділянки, відомості про які ще не внесено до реєстру, можна вважати лише як умовні (неточні) терміни, які не повністю відображають справжньої юридичної природи таких офіційних документів. Юридична природа зазначених документів полягає у тому, що до часу здійснення реєстрації вони мають лише потенційну правопосвідчувальну здатність.

Права та обов’язки суб’єктів правовідносин у сфері реєстрації прав на землю становлять зміст останніх. До того ж, праву заявника на легалізацію відповідного правового статусу (статусу землевласника або землекористувача) кореспондують обов’язки відповідних суб’єктів правовідносин у сфері реєстрації прав на землю щодо: 1) формування реєстраційної справи; 2) розгляду та проведення аналізу поданих документів; 3) підготовки висновку про реєстрацію або відмову в реєстрації у встановлений строк; 4) засвідчення факту реєстрації або факту відмови у такій реєстрації; 5) оформлення вторинного документа; 6) повідомлення заявника про результати реєстрації прав на землю у визначених випадках тощо. До обов’язків заявника, поряд із обов’язком подати відповідну заяву (та інші необхідні документи у випадку проведення вторинної реєстрації), можна віднести також обов’язок подання достовірної інформації щодо земельної ділянки.

У підрозділі 1.3. “Місце реєстрації прав на землю у реєстраційній системі України” визначено, що сукупність видів діяльності, пов’язаних з внесенням різного роду даних до відповідних реєстрів, які врегульовані чинним законодавством та цілеспрямовано здійснюються системою уповноважених органів у межах встановлених законодавством процедур у своїй сукупності, становлять реєстраційну систему держави.

За допомогою аналізу істотних ознак та запропонованого визначення поняття реєстрації прав на землю, її відмежовано від: обліку кількості та якості земель, реєстрації прав власності на нерухоме майно, реєстрації документів у межах здійснення діловодства, реєстрації підприємницької діяльності тощо та обґрунтовано самостійне місце реєстрації прав на землю у реєстраційній системі України. Крім того, що правову основу кожного з цих видів діяльності становить окреме галузеве законодавство, існують ознаки, властиві лише реєстрації прав на землю: 1) особлива юридична природа реєстрації прав на землю (наявність легалізаційних наслідків реєстрації по відношенню до прав на землю, а також особливих правовідносин, у межах яких здійснюється зазначена діяльність);
2) специфічний об’єктний склад реєстрації прав на землю.

Юридична процедура обліку земель відрізняється від реєстрації, передбаченої статтею 202 Земельного кодексу України, відсутністю в результаті її проведення легалізаційних наслідків щодо прав на землю. Сучасна обумовленість реєстрації прав на землю екологічним фактором, не зважаючи на те, що вона властива ще деяким видам реєстрації (державна реєстрація небезпечних факторів, потенційно небезпечних об’єктів, реєстрація трансгенних сортів рослин, реєстрація джерел іонізуючого випромінювання тощо), дає змогу відмежувати її від державної реєстрації підприємництва та діловодної реєстрації.

Встановлено співвідношення таких видів діяльності як: реєстрація прав на землю та реєстрація угод, предметом яких є земельні ділянки. Розмежування таких видів діяльності, у випадку, коли чинним законодавством передбачено посвідчення будь-якого права на землю у відповідному правопосвідчувальному документі, можна провести, керуючись правилом, згідно з яким реєстрація угоди, предмет якої становить земельна ділянка, є реєстрацією відповідного права на земельну ділянку лише у випадку, коли така письмова угода визнається у чинному законодавстві документом, що посвідчує зазначене право (наприклад, договір оренди земельної ділянки). Інакше кажучи, реєстрація угоди, предмет якої складає земельна ділянка, є реєстрацією відповідного права на земельну ділянку лише у випадку, коли така письмова угода визнається у чинному законодавстві офіційним джерелом отримання відомостей про оформлювані права на землю, які підлягають внесенню суб’єктом реєстрації прав на землю у спеціально призначений вторинний документ.

Обґрунтована класифікація реєстрації прав на землю за наступними класифікуючими ознаками залежно від: 1) співвідношення характеру результату процедури реєстрації прав на землю та інтересу заявника на: а) позитивну
(у випадку здійснення реєстрації прав на землю суб’єктом такої реєстрації);
б) негативну (у випадку, коли процедура реєстрації прав на землю закінчується відмовою у реєстрації відповідного права); 2) характеру юридичного факту, на який спрямовано реєстрацію прав на землю: а) на виникнення та, відповідно, припинення прав на землю; б) на зміну прав на землю; 3) права на землю, що легалізується у результаті реєстрації: а) реєстрацію, спрямовану на виникнення, зміну або припинення права власності на землю; б) права користування землею (права постійного користування земельними ділянками, права оренди земельних ділянок, прав, що випливають із встановлених обмежень та обтяжень);
4) первинного правопосвідчувального документа: реєстрацію відомостей, отриманих з державних актів, відповідно, на право власності на земельну ділянку; на право постійного користування земельною ділянкою; з договорів оренди земельних ділянок; 5) документу в якому реєструються відомості про оформлювані права на землю: а) у книзі “записів реєстрації” державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) у поземельній книзі.

У підрозділі 1.4. “Загальна характеристика реєстрації прав на землю у зарубіжних країнах” наведено основні нормативно-правові акти у сфері забезпечення реєстрації прав на землю Австрії, Азербайджану, Албанії, Бєларусі, Боснії та Герцоговини, Вірменії, Греції, Данії, Естонії, Ісландії, Іспанії, Ірландії, Італії, Канадї (провінцій Альберта, Бритиш Коламбія, Манітоба, Нью Бранзвік, Онтаріо, Принс Едвард Айленд, Саскачеван), Кіпру, Латвії, Литви, Ліхтенштейну, Люксембургу, Македонії, Мальти, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (Англії та Уельсу, Шотландії), Польщі, Португалії, Республіки Чехія, Республіки Молдова, Росії, Румунії, Сан-Марино, Словакії, Словенії, Туреччини, Угорщини, Фінляндії, Франції, Хорватії, Швейцарії, Швеції.

У результаті дослідження наявних систем реєстрації прав на землю, виявлені їх позитивні та негативні риси, встановлено, що в Україні діє ефективний із можливих типів реєстраційних систем (різновид системи Торренса, за якого без наявності факту реєстрації відповідне право на землю не виникає, із чого випливає необхідність реєстрації будь-якого права на землю), що обумовлює недоречність зміни типу реєстраційної системи в Україні у процесі розвитку чинного законодавства у відповідній сфері. Підтримується висловлений у літературі підхід, згідно з яким реєстрація прав на земельні ділянки має бути відмінною від реєстрації майнових прав на нерухоме майно.

Встановлено, що позитивний світовий досвід обумовлює ряд конкретних моделей правового регулювання у сфері реєстрації прав на землю, які доречно було б використати в Україні. Проведено порівняння особливостей здійснення реєстрації прав на землю у зазначених країнах за рядом критеріїв (гарантування державою даних про реєстрацію прав на землю, рівень комп’ютеризації процесу внесення записів у реєстр, джерела фінансування системи реєстрації прав на землю, ступінь охоплення земель країни відповідними планами різних форматів, ступінь комп’ютеризації ведення зазначених планів), а також визначено відсутні в Україні моделі правового регулювання у зазначеній сфері (спрощені процедури реєстрації змін правового титулу, перехід на електронну систему надання усіх послуг суб’єктами реєстрації прав на землю, пріоритетність записів реєстру тощо). Запропоновано моделі норм, які на думку автора, спрямовані на поліпшення регулювання відносин у сфері реєстрації прав на землю в Україні, зокрема, обґрунтовується доцільність передбачити у чинному законодавстві правову норму згідно з якою виникнення, зміна або припинення прав на землю має пов’язуватись із внесенням необхідних відомостей відповідальним суб’єктом реєстрації прав на землю у державний реєстр, який ведеться в електронній формі, та засвідченням цього факту електронним цифровим підписом.

Встановлено, що без наявності такої норми у чинному законодавстві України електронний варіант відомостей про права на землю державного земельного кадастру України носить не правовий, а лише довідковий, інформаційний характер, що, у свою чергу, обумовлює паперовий характер ведення відповідних книг державного реєстру земель, відомості яких мають вже легалізуюче значення, що не можна визнати прогресивним. Обґрунтовано необхідність існування у чинному законодавстві норми, згідно якої державний реєстр земель України ведеться на основі геоінформаційних систем та норми, що встановлює пріоритетність записів у державному реєстрі земель перед записами у документах, що посвідчують права на землю, іншою кадастровою документацією у випадку виявлення розбіжностей між ними.

Розділ 2 “Механізм правового забезпечення реєстрації прав на землю” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Інституційно-функціональне забезпечення реєстрації прав на землю” розглянуто законодавство у відповідній сфері за ступенем юридичної сили відповідних нормативно-правових актів. У такий спосіб проаналізовано чинне законодавство, яке юридично визначає інституційні засади (систему органів, їх структуру) та функціональні засади (компетенцію зазначених органів, їх взаємодію між собою та іншими органами) у сфері реєстрації прав на землю.

Встановлено, що законодавчі акти, як складова інституційно-функціонального забезпечення зазначеної діяльності, на сьогодні характеризуються невиправданою бланкетністю. Юридичне забезпечення реєстрації прав на землю має переважно підзаконний характер, що не відповідає вимогам часу та свідчить про недостатню реалізацію окремих конституційно-правових засад реєстрації прав на землю, опосередковано визначених Конституцією України, та вимог, визначених Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року.

Досліджені питання про розвиток та співвідношення законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів у сфері інституційно-функціонального забезпечення реєстрації прав на землю, та доведена неузгодженість між різними рівнями нормативно-правового регулювання відповідних відносин та між актами у межах одного рівня нормативно-правового регулювання. З інституційно-функціональних позицій розкрито систему державних реєстраційних органів. Встановлено непослідовність вживання термінів “Держкомзем України”, “органи земельних ресурсів” за чинним законодавством. Законодавчі засади не дають можливості відносити центри Державного земельного кадастру (в тому числі і Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах), як суб’єктів господарювання, до суб’єктів реєстрації прав на землю, оскільки це суб’єкти, що можуть лише сприяти забезпеченню такої реєстрації.

Встановлено, що інституційно-функціональним засадам реєстрації прав на землю притаманна нечіткість, що обумовлює доцільність внесення змін у нормативно-правові акти, особливо в частині існуючої у них підміни понять. Виявлено, що діяльність центрів державного земельного кадастру, яка пов’язана із внесенням відомостей у “комп’ютерну базу даних щодо реєстрації землеволодінь та землекористувань”, не можна віднести до реєстрації прав на землю, оскільки у чинному законодавстві відсутня правова норма, згідно з якою внесення відповідних відомостей належним суб’єктом реєстрації прав на землю у Державний реєстр земель, що ведеться в електронній формі, засвідчується електронним цифровим підписом. Зазначена діяльність на сьогодні має ознаки обліку у відповідній сфері.

У Земельному кодексі України не доведено до логічної завершеності закладену модель перебудови системи органів державної реєстрації прав на землю, враховуючи, що норми зазначеного кодексу не дають відповіді на питання чи дійсно місцеві ради остаточно виведені із кола суб’єктів реєстрації прав на землю?

Аналіз інституційно-функціонального забезпечення реєстрації прав на землю виявив незаконність окремих “реформаторських” заходів, здійснених в Україні. Мається на увазі створення центрів Державного земельного кадастру та запровадження ведення Поземельної книги у трьох областях України (Донецькій, Львівській, Київській) і в місті Києві відповідно до наказу Держкомзему України від 10 вересня 1998 року № 101 “Про створення регіональних центрів державного земельного кадастру та запровадження Поземельної книги”, який і до сьогодні не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, на порушення частини 3 статті 117 Конституції України¹.

У результаті проведеного аналізу сформульовано висновок про неефективність наявного інституційно-функціонального забезпечення реєстрації прав на землю та недостатність комплексного правового забезпечення у зазначеній сфері. Окреслено коло відносин, які бажано врегулювати Законом України “Про реєстрацію прав на землю”, з інституційно-функціональної точки зору (відносини пов’язані зі здійсненням повноважень у сфері реєстрації прав на землю Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України, урядом Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, спеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади з питань земельних ресурсів, структурним підрозділом з питань інформаційної безпеки, структурним підрозділом з питань захисту інформації спеціально уповноваженого органу державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці, державними реєстраторами, відносини між суб’єктами реєстрації прав на землю, а також між ними та суб’єктами обліку земель, іншими органами).

У підрозділі 2.2. “Процесуально-правове забезпечення реєстрації прав на землю” проаналізовано законодавство у відповідній сфері, яке на думку автора містить серйозні прогалини та неадекватно і однобоко підходить до правового регулювання відповідних відносин. Воно більшою мірою чітко врегульовує лише стадії реєстрації такого права на землю як оренда землі і не охоплює більшість стадій реєстрації інших прав на землю, що створює прогалину та обумовлює невиправдане застосування аналогії закону. Стадіями реєстрації прав на землю є:
1) подання заяви та інших передбачених документів; 2) формування реєстраційної справи; 3) розгляд та аналіз поданих документів, включаючи перевірку на відповідність чинному законодавству; 4) підготовка висновку про реєстрацію або відмову в реєстрації (включаючи підготовку обґрунтування негативного висновку); 5) засвідчення факту реєстрації (шляхом поставлення підпису та гербової печатки) або факту відмови у такій реєстрації (шляхом прийняття суб’єктом реєстрації прав на землю рішення про відмову у державній реєстрації); 6) оформлення вторинного документа (здійснення відповідного запису та його належне оформлення);
7) повідомлення заявника про результати реєстрації прав на землю (результати оформлення державного акта або відповідного договору та документів державного реєстру земель).

Належний рівень процесуально-правового забезпечення реєстрації прав на землю (рівень законів) теж залишається не забезпеченим, що також продукує необхідність розробки та прийняття Закону України “Про реєстрацію прав на землю”, запропонованої структури та орієнтовного змісту, або внесення відповідних змін та доповнень до Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року. Простежується також відсутність механізмів реалізації окремих процесуальних правових норм, що обумовлює низький якісний рівень процесуально-правового забезпечення деяких різновидів реєстрації прав на землю.

Передбачені чинним законодавством процедури, пов’язані з внесенням відповідними суб’єктами відомостей у “комп’ютерну базу даних щодо реєстрації землеволодінь та землекористувань”, у випадку відсутності в останньому норм, згідно яких легалізація прав на землю здійснюється через внесення відповідних відомостей до електронного державного реєстру земель України, із відповідним засвідченням цього факту, не належать до сфери процесуально-правового забезпечення реєстрації прав на землю.

Незважаючи на наявність досить розгалуженого законодавства про інформацію, специфіка правового режиму відомостей про права на землю залишається у ньому здебільшого невизначеною (зазначені відомості за законодавчою термінологією підпадають під визначення одночасно декількох видів інформації). Режим інформаційної діяльності у галузі реєстрації прав на землю та, зокрема, процедура надання відомостей з державного реєстру земель України потребує спеціального правового регулювання у чинному законодавстві на рівні закону.

Нормативно-правові акти у галузі реєстрації прав на землю нерідко суперечать один одному, що спричиняє необхідність термінового забезпечення їх узгодженості між собою (у межах одного законодавчого рівня та на різних законодавчих рівнях) ще до моменту прийняття Закону України “Про реєстрацію прав на землю”.

Перспективним визначено впровадження високих технологій у сфері реєстрації прав на землю (захист державних актів голографічними захисними елементами, створення такої форми державних актів, яка б зробила їх придатними до взаємодії та обробітку електронними засобами обробки інформації, впровадження сканування документів що посвідчують відповідні права на землю та зберігання інформації у графічних файлах).

Проаналізовано законопроектний рівень у сфері реєстрації прав на землю. Запропоновано ряд пропозицій та конкретних моделей норм у сфері процесуально-правового забезпечення реєстрації прав на землю. Окреслено коло відносин, які бажано врегулювати Законом України “Про реєстрацію прав на землю” з процесуально-правової точки зору (відносин пов’язаних з: порушенням процедури реєстрації прав на землю; формуванням реєстраційної справи; розглядом та перевіркою поданих документів; підготовкою висновку про реєстрацію або про відмову в реєстрації прав на землю; прийняттям рішення з цього питання; оформленням вторинних документів; засвідченням факту реєстрації; повідомленням заявника про результати реєстрації; відстроченням та строками проведення реєстрації прав на землю; порядком здійснення вторинної (поточної) реєстрації; порядком ведення державного реєстру земель; анулюванням та визнанням реєстрації недійсною; оскарженням дій або бездіяльності суб’єктів реєстрації прав на землю та суб’єктів, що забезпечують проведення реєстрації прав на землю; порядком зберігання реєстраційних справ тощо).

У підрозділі 2.3. “Відповідальність у сфері реєстрації прав на землю” проаналізовано коло нормативно-правових актів, що становлять правову основу відносин юридичної відповідальності у зазначеній сфері. Посилаючись на підходи акад. Андрейцева В.І. щодо природи юридичної відповідальності в галузі екології, визначено поняття та види юридичної відповідальності у сфері реєстрації прав на землю. Зокрема, юридичною відповідальністю у сфері реєстрації прав на землю (ретроспективною, пасивною відповідальністю у зазначеній сфері) є специфічна форма суспільних правовідносин, у яких за допомогою правових норм та інших юридичних засобів забезпечується добровільне чи примусове виконання винними особами вимог чинного законодавства у сфері реєстрації прав на землю або покладається обов’язкове виконання інших обов’язків за допущене земельне правопорушення. Охарактеризовано особливості кримінальної, адміністративної, цивільної та земельно-правової відповідальності у сфері реєстрації прав на землю.

Особливість кримінальної відповідальності у сфері реєстрації прав на землю полягає у тому, що суспільна небезпека злочинних дій або бездіяльності, передбачених чинним Кримінальним кодексом України, лише опосередковано пов’язана зі сферою легалізації прав на землю, і охоплюється іншими сферами: охороною державної таємниці, авторитетом органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, використанням електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж, службовою діяльністю тощо. Суспільні відносини в межах зазначених сфер прийнято вважати родовими об’єктами злочинів. Отже, об’єкт злочинів, скоєних у процесі легалізації прав на землю, відповідно до засад, визначених чинним Кримінальним кодексом України¹, поглинається перерахованими вище об’єктами. Окреслено окремі можливі злочини у сфері реєстрації прав на землю. Встановлено, що такого складу правопорушення як ухилення від реєстрації прав на землю та подання недостовірної інформації щодо них (як з боку реєстратора так і з боку суб’єкта, що повинен до нього звертатися) зазначений кодекс не містить.

Аналогічна опосередкованість у сфері реєстрації прав на землю притаманна сьогодні і адміністративній відповідальності за відповідні правопорушення. Зокрема, Кодексом України про адміністративні правопорушення¹ передбачено лише декілька складів, які можуть стосуватися сфери реєстрації прав на землю (стаття 51-2 “Порушення прав на об’єкт інтелектуальної власності”, 53-2 “Приховування або перекручення даних земельного кадастру”, 212-2 “Порушення законодавства про державну таємницю”). Встановлено, що механізм реалізації норми пункту “ї” частини 1 статті 211 Земельного кодексу “ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них” ні на рівні кримінального законодавства, ні на рівні законодавства про адміністративні правопорушення, не визначений, що обумовлює доцільність вдосконалення чинного законодавства. Запропоновано ряд конкретних доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення (статей про: “Приховування або відмову від надання повної та достовірної інформації державного реєстру земель”; “Порушення порядку або строків надання інформації державного реєстру земель”; “Вимагання під час реєстрації прав на землю документів не передбачених чинним законодавством”; “Порушення правил зберігання, умисне або необережне знищення земельно-реєстрових документів”; “Допущення використання земельних ділянок без належної легалізації прав на них”, “Порушення правил легалізації прав на земельні ділянки” тощо).

Зазначено, що особливістю цивільної відповідальності у сфері реєстрації прав на землю є те, що вона може застосовуватися узагальнено за правилами статті 442 Цивільного кодексу України², що очевидно недостатньо.

Заходи земельно-правової відповідальності у сфері реєстрації прав на землю можна розглядати, у контексті законної відмови у здійсненні відповідної реєстрації, або визнання реєстрації недійсною у випадку порушення порядку встановлення або зміни цільового призначення земель. На думку автора, можливість застосування такого виду відповідальності випливає із змісту статті 21 Земельного кодексу України.

Окреслено коло відносин, які бажано врегулювати Законом України “Про реєстрацію прав на землю”, з точки зору юридичної відповідальності у зазначеній сфері.

У висновках наведено основні результати проведеного дослідження: визначення реєстрації прав на землю, прав на землю, ознак реєстрації прав на землю. Окреслено поліфункціональну спрямованість зазначеної діяльності, охарак­теризовано правовідносини у сфері реєстрації прав на землю (поза межами яких реєстрація прав на землю здійснюватися не може) комплексний об’єкт реєстрації прав на землю, наукові класифікації реєстрації прав на землю, а також основні результати аналізу механізму правового забезпечення реєстрації прав на землю.

Додатки містять проект структури Закону України “Про реєстрацію прав на землю” та перелік нормативно-правових актів, чинних у сфері реєстрації прав на землю у зарубіжних країнах.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації:

1. Гринько С.В. Правові аспекти реєстрації прав на землю: визначення термінів // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Юридичні науки. – 2001. – Вип. 42. – С. 40-44.
   
2. Гринько С.В. Реєстрація прав на землю: проблеми класифікації та відмежування від суміжних понять // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Юридичні науки. – 2001. – Вип. 43. – С. 33-36.
   
3. Гринько С.В. Досвід деяких зарубіжних країн у галузі реєстрації прав на землю: правові аспекти використання // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Юридичні науки. – 2002. – Вип. 45. – С. 54-59.
   
4. Гринько С.В. Концепція Закону України “Про реєстрацію прав на землю” // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Юридичні науки. – 2002. – Вип. 46. – С. 142-145.
   

Анотації

Гринько С.В. Правові аспекти реєстрації прав на землю. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06. – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

У дисертації досліджуються юридична природа та механізм правового забезпечення реєстрації прав на землю в Україні. На основі встановлених ознак реєстрації прав на землю дається визначення цієї категорії. У роботі проаналізовано структуру правовідносин у сфері реєстрації прав на землю, проведено диференціацію та класифікацію видів зазначеної реєстрації, а також здійснено порівняльний аналіз законодавства України у сфері реєстрації прав на землю із законодавством інших країн. За наслідками аналізу інституційно-функціонального, процесуально-правового забезпечення реєстрації прав на землю, а також правових актів щодо юридичної відповідальності у зазначеній сфері, доведено необхідність прийняття нормативно-правового акта запропонованої структури – Закону України “Про реєстрацію прав на землю” та доцільність внесення змін та доповнень до чинних нормативно-правових актів (Земельного кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення тощо).

Ключові слова: реєстрація прав на землю, об’єкт реєстрації прав на землю, правовстановлювальні документи, реєстр, легалізація.


Гринько С.В. Правовые аспекты регистрации прав на землю. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06. – земельное право, аграрное право, экологическое право, природоресурсовое право. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2003.

Диссертация посвящена правовым аспектам регистрации прав на землю в Украине. Структура диссертации обусловлена целью научного исследования, которая состоит в развитии теории земельного права научными знаниями о юридической природе регистрации прав на землю, её понятии, признаках, видах, месте в регистрационной системе Украины, о правоотношениях в єтой сфере, особенностях институционально-функционального и процессуального обеспечения, а также юридической ответственности за несоблюдение требований государственной регистрации прав на землю, в формировании на основе соответствующих выводов и предложений по усовершенствованию системы законодательства и действующих законодательных и подзаконных актах.

Диссертация состоит из вступления, двух разделов, которые включают семь подразделов, выводов, списка использованной литературы, приложений.

Во вступлении обосновывается актуальность темы исследования, научная новизна работы и её практическое значение.

В первом разделе проанализированы юридические категории, необходимые для анализа юридической природы регистрации прав на землю, наведено определение регистрации прав на землю, проанализированы признаки регистрации прав на землю, которыми являются: волевая юридически определённая деятельность соответствующих лиц; её полифункциональная направленность; заявительный характер; осуществление указанной деятельности уполномоченным субъектом – государственным органом, в компетенцию которого входит осуществление регистрационной управленческой деятельности в указанной сфере; наличие прямой причинно-следственной связи между осуществлением регистрации прав на землю и возникновением соответствующего правового статуса заявителя (статуса собственника земельного участка или землепользователя); наличие стадий указанной деятельности; осуществление последней в рамках правоотношений в сфере регистрации прав на землю, специфический комплексный объект которых составляет опосредованно: земельный участок, права на землю, субъекты прав на землю, правоустанавливающие документы, а непосредственно – юридически определённые сведения об указанных явлениях, содержащиеся в предусмотренных действующим законодательством первичных официальных документах, задействованных в процессе регистрации, и приобретающие легализирующее значение относительно прав на землю.

Анализируются элементы правоотношений в сфере регистрации прав на землю, как относительных регулятивных земельных управленческих правоотношений процессуального характера. Определяются критерии отграничения регистрации прав на землю от учёта количества и качества земель, регистрации прав собственности на недвижимое имущество, регистрации документов в рамках осуществления делопроизводства, а также других регистрационных процедур, равно как и критерии классификации регистрации прав на землю, отводя таким образом самостоятельное место последней в регистрационной системе Украины. В результате сравнительного анализа национального законодательства в сфере регистрации прав на землю и законодательства других стран сформулирован вывод о необходимости закрепления в действующем законодательстве Украины возможности возникновения прав на землю в результате осуществления процедуры внесения необходимых сведений в соответствующий электронный реестр.

Во втором разделе анализируется механизм правового обеспечения регистрации прав на землю, исходя из характера соотношения юридической силы соответствующих нормативно-правовых актов. Устанавливается, что институцио­нально-функциональное правовое обеспечение регистрации прав на землю носит в целом подзаконный и далеко не комплексный характер, что не соответствует требованиям времени, нечёткий характер организационного обеспечения (имеет место терминологическая путаница, подмена понятий, несоответствия между разными уровнями, а также в рамках одних и тех же уровней нормативно-право­вого регулирования), что обусловило нелегитимность проведения на территории Украины отдельных реформаторских мероприятий. Рассматриваются особенности процессуально-правового обеспечения регистрации прав на землю. С позиций права анализируется процедура внесения соответствующих сведений в компьютерную базу данных, а также специфика правового режима информации о правах на землю. Констатируется наличие пробелов и противоречий в указанном обеспечении, отсутствие механизмов реализации отдельных процессуальных правовых норм. Исследуются правовые аспекты юридической ответственности за несоблюдение требований в сфере регистрации прав на землю. Даётся определение юридической ответственности в указанной сфере и анализ нормативно-правового регулирования правоотношений юридической ответственности по её видам. На основе проведённого исследования обосновывается необходимость принятия Закона Украины «О регистрации прав на землю», раскрывается его структура и содержание норм, а также рекомендации по внесению конкретных изменений в ряд нормативно-правовых актов в сфере регистрации прав на землю.

В выводах формулируются научные положения о сущности регистрации прав на землю как полифункциональной категории, систематизируются выводы полученные в результате исследования её юридической природы и механизма правового обеспечения.

Ключевые слова: регистрация прав на землю, объект регистрации прав на землю, правоустанавливающие документы, реестр, легализация.


Grynko S.V. Legal Aspects of Registration of Rights to Land. – Manuscript.

Thesis for a Ph.D. degree by specialty 12.00.06. – Land Law; Agricultural Law; Environmental Law; Natural Resources Law. – Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2003.

The legal nature and machinery of registration of rights to land (registration of titles) in Ukraine are explored in the thesis. The definition of registration of rights to land is given on the basis of ascertained indications of this category. A structure of legal relationships in the sphere of registration of the rights to land has been analysed in the work. Differentiation and classification of types of registration mentioned has been carried out in the work as well as a comparative analysis of Ukrainian and foreign legislation in the sphere of state registration of rights to land. According to the analysis of institutional, functional, and procedural legal regulation of state registration of rights to land, including the legal acts on the responsibility in the stated sphere, the necessity in Statute (Law of Ukraine ‘On Registration of Rights to Land’) of proposed structure has been demonstrated, as well as necessity in amendments to legal acts currently in force (the Land Code of Ukraine, the Code of Ukraine on Administrative Transgressions, etc).

Key words: registration of rights to land, object of state registration of rights to land, title deeds of land, register, legalization.