Верховної Ради України вказується про необхідність запровадити систему загальнодержавного рейтингу загальноосвітніх навчальних закладів за результатами стандартизованого оцінювання. Для цього потрібно підготувати закон
| Вид материала | Закон |
- Верховної Ради України вказується про необхідність запровадити систему загальнодержавного, 258.63kb.
- Верховної Ради України вказується на необхідність запровадити систему загальнодержавного, 256.98kb.
- Методичні рекомендації для підготовки учнів до зовнішнього незалежного оцінювання, 619.35kb.
- Методичні рекомендації для учителів біології щодо підготовки учнів до зовнішнього незалежного, 619.46kb.
- Методичні рекомендації для учителів біології щодо підготовки учнів до зовнішнього незалежного, 619.36kb.
- Навчальна програма поглибленого вивчення інформатики для учнів 8-12 класів загальноосвітніх, 206.93kb.
- Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради України 1 березня 2011, 1085.21kb.
- Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, 1494.27kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням, 717.77kb.
- Кабінету Міністрів України „Про затвердження Програми інформатизації загальноосвітніх, 192.77kb.
Методичні рекомендації
для вчителів української мови та літератури
щодо підготовки учнів до
зовнішнього незалежного оцінювання у 2012 році
Укладач: Помазан І.О.,
кандидат філологічних наук, доцент,
методист науково-методичного відділу
Харківського регіонального центру оцінювання якості освіти
ЗНО з української мови та літератури
в контексті підвищення якості освіти
У Щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України вказується про необхідність «запровадити систему загальнодержавного рейтингу загальноосвітніх навчальних закладів за результатами стандартизованого оцінювання. Для цього потрібно підготувати законодавчу базу для створення незалежних агенцій оцінювання якості за прикладом розвинених країн. Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України потрібно надалі вдосконалювати політику щодо проведення зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) випускників загальноосвітніх навчальних закладів. Необхідно законодавчо визначити результати стандартизованого тестування єдиним критерієм прийому до навчання у ВНЗ. Потрібно започаткувати роботу із розроблення та реалізації концепції запровадження стандартизованого тестування на всіх освітніх рівнях».
Природно, що одним із стратегічних напрямів розвитку української освіти на сучасному етапі визначено національний моніторинг системи освіти, а одним із основних завдань Національної стратегії розвитку освіти – розвиток системи державно-громадського управління освітою і контролю за якістю освітньої діяльності.
ЗНО утверджується в Україні як система, покликана забезпечити об’єктивне вимірювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів та оптимізувати відбір абітурієнтів до вищих навчальних закладів на основі ефективних, демократичних і прозорих процедур. Умовами прийому до вищих навчальних закладів у 2012 р. визначено, що «при вступі на навчання на основі повної загальної середньої освіти подання сертифікатів Українського центру оцінювання якості освіти з результатами проходження незалежного оцінювання є обов’язковим». Конкурсний бал обчислюється шляхом додавання балів сертифіката з конкурсних предметів (вступних екзаменів, творчих конкурсів), середнього бала документа про повну загальну середню освіту та додаткових балів, передбачених Умовами.
Крім того, зовнішнє оцінювання навчальних досягнень учнів визнано у світі одним з ефективних інструментів освітнього моніторингу. Поступова переорієнтація тестових завдань на оцінку предметних компетентностей сприятиме, безумовно, не тільки зростанню довіри до ЗНО з боку представників як загальної середньої, так і вищої освіти, але й підвищенню якості гуманітарної освіти.
Анкетування, яке проводилось ХРЦОЯО серед студентів-першокурсників та учасників пробного тестування, засвідчило, що досить значний відсоток абітурієнтів при підготовці до ЗНО звертається до вчителя-предметника, класного керівника. Не викликає заперечення: в умовах, коли незалежне оцінювання стає органічною складовою національної системи освіти, учитель має володіти інформацією про ЗНО, знання у галузі тестових технологій мають стати невід’ємною складовою професійної компетентності педагога. З огляду на суспільну значущість тестування питання подальшого удосконалення змісту тестових завдань мають стати предметом обговорення широких кіл педагогічної громадськості, насамперед науковців, авторів підручників, управлінців, педагогів-практиків тощо.
Допомогти педагогам підготувати учнів, у тому числі психологічно, до участі у ЗНО, а також сприяти розвитку компетентності учителя у використанні тестових технологій, підвищенню якості шкільної філологічної освіти – саме ці завдання були визначальними для фахівців науково-методичного відділу ХРЦОЯО при укладенні методичних рекомендацій, які пропонуються Вашій увазі.
Особливості проведення ЗНО-2012
У Міністерстві юстиції зареєстровано наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 3 листопада 2011 року № 1254, яким затверджено:
- Порядок проведення зовнішнього незалежного оцінювання в 2012 році;
- Положення про апеляційну комісію Українського центру оцінювання якості освіти;
- Положення про регламентну комісію регіонального центру оцінювання якості освіти;
- Положення про предметні фахові комісії при Українському центрі оцінювання якості освіти;
- Технічний опис сертифіката зовнішнього незалежного оцінювання та інформаційної картки до сертифіката зовнішнього незалежного оцінювання.
Наказами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 9 серпня 2011 р. № 946 та від 14 жовтня 2011 року №1192 визначено перелік предметів, з яких буде проводитися зовнішнє незалежне оцінювання у 2012 році. Затверджено календарний план підготовки та проведення ЗНО-2012 (наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 23.11.2011 р. № 1346 «Про затвердження календарного плану підготовки та проведення зовнішнього незалежного оцінювання осіб, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів України в 2012 році»).
Відповідно до названих нормативних документів можна визначити, що:
1. Реєстрація учасників триватиме з 1 січня по 20 лютого 2012 року.
2. ЗНО буде проведене з 15 травня по 7 червня 2012 року.
3. У 2012 році зовнішнє незалежне оцінювання проводитиметься з десяти предметів: з української мови та літератури, історії України, всесвітньої історії, математики, біології, фізики, хімії, географії, російської мови, однієї з іноземних мов (за вибором) – англійської, німецької, французької, іспанської.
4. Максимальна кількість тестів, яку може скласти кожен учасник тестування, – чотири.
5. Тестування з української мови та літератури, математики та історії України буде проведено у дві сесії. Тестування з української мови та літератури відбудуться 28 та 29 травня 2012 року.
6. Результати, отримані під час зовнішнього оцінювання, будуть зазначені в сертифікатах Українського центру оцінювання якості освіти, які абітурієнт подаватиме до приймальних комісій ВНЗ.
Запорукою успішного проходження зовнішнього незалежного оцінювання є завчасна підготовка до нього. Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 липня 2011 р. № 791 затверджені програми зовнішнього незалежного оцінювання з усіх предметів, з яких проходитиме тестування у 2012 році. Підготовка тестів для зовнішнього оцінювання буде здійснюватися лише на основі цих програм. Жодного питання, яке виходитиме за межі затверджених програм, у тестах ЗНО-2012 не буде.
Програма ЗНО з української мови та літератури
та характеристика тесту
Програму зовнішнього незалежного оцінювання з української мови (далі – програма ЗНО) розроблено з урахуванням чинних програм з української мови для 5–9 класів (лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-6611 від 23.12.2004 р.) та програм для профільного навчання учнів 10–11 класів (рівень стандарту, наказ Міністерства освіти і науки України № 1021 від 28.10.2010 р
Матеріал програми ЗНО розподілено за такими розділами: «Фонетика. Графіка», «Лексикологія. Фразеологія», «Будова слова. Словотвір», «Морфологія», «Синтаксис», «Стилістика», «Орфоепія», «Орфографія», «Розвиток мовлення».
Українська мова
| Назва розділу, теми | Знання | Предметні вміння та способи навчальної діяльності |
| 1. Фонетика. Графіка | Фонетика як розділ мовознавчої науки про звуковий склад мови. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які, дзвінкі й глухі. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ. Склад. Складоподіл. Наголос, наголошені й ненаголошені склади. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків. Основні випадки чергування у-в, і-й | Учасник ЗНО повинен уміти: Визначати в словах голосні, тверді і м’які, дзвінкі й глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні; ділити слово на склади; визначати звукове значення букв у слові. Визначати місце букв в алфавіті, розташовувати слова за алфавітом; розпізнавати явища уподібнення приголосних звуків, спрощення в групах приголосних, основні випадки чергування голосних і приголосних звуків, чергування у-в, і-й |
| 2. Лексикологія. Фразеологія | Лексикологія як учення про слово. Ознаки слова як мовної одиниці. Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов. Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни. Лексика української мови з погляду активного й пасивного вживання. Застарілі й нові слова (неологізми). Нейтральна й емоційно забарвлена лексика. Поняття про стійкі сполуки слів і вирази. Фразеологізми. Приказки, прислів’я, афоризми (відповідно до словника фразеологізмів за підручниками рівня «стандарт») | Пояснювати лексичні значення слів; добирати до слів синоніми й антоніми та використовувати їх у мовленні; уживати слова в переносному значенні. Знаходити в тексті й доречно використовувати в мовленні вивчені групи слів; пояснювати значення фразеологізмів, приказок, прислів’їв, крилатих висловів, правильно й комунікативно доцільно використовувати їх у мовленні |
| 3. Будова слова. Словотвір | Будова слова. Основа слова й закінчення. Значущі частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення. Словотвір. Твірні основи при словотворенні. Основа похідна й непохідна. Основні способи словотворення в українській мові: префіксальний, префіксально-суфіксальний, суфіксальний, безсуфіксальний, складання слів або основ, перехід з однієї частини мови в іншу. Основні способи творення іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Складні слова. Способи їх творення. Сполучні голосні [о], [е] у складних словах | Відділяти закінчення слів від основи, членувати основу на значущі частини, добирати спільнокореневі слова, слова з однаковими префіксами й суфіксами; розрізняти форми слова й спільнокореневі слова, правильно вживати їх у мовленні; визначати спосіб творення слів |
| 4. Морфологія. 4.1. Іменник | Морфологія як розділ мовознавчої науки про частини мови. Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники власні та загальні, істоти й неістоти. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Іменники спільного роду. Число іменників. Іменники, що вживаються в обох числових формах. Іменники, що мають лише форму однини або лише форму множини. Відмінки іменників. Відміни іменників: перша, друга, третя, четверта. Поділ іменників першої та другої відмін на групи. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Букви -а(-я), -у(-ю) в закінченнях іменників другої відміни. Відмінювання іменників, що мають лише форму множини. Невідмінювані іменники в українській мові. Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові | Розпізнавати іменники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, належність іменників до певної групи за їхнім лексичним значенням, уживаністю в мовленні; визначати основні способи творення іменників; правильно відмінювати іменники, відрізняти правильні форми іменників від помилкових; використовувати іменники в мовленні, послуговуючись їхніми виражальними можливостями |
| 4.2. Прикметник | Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за значенням: якісні, відносні та присвійні. Явища взаємопереходу прикметників з одного розряду в інший. Якісні прикметники. Ступені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення (проста й складена форми). Зміни приголосних при творенні ступенів порівняння прикметників. Особливості відмінювання прикметників (тверда й м’яка групи) | Розпізнавати прикметники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль; розряди прикметників за значенням; утворювати форми ступенів порівняння якісних прикметників, повні й короткі форми якісних прикметників; розрізняти основні способи творення відносних і присвійних прикметників; відмінювати прикметники; відрізняти правильні форми прикметників від помилкових |
| 4.3. Числівник | Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди числівників за значенням: кількісні (на позначення цілих чисел, дробові, збірні) й порядкові. Групи числівників за будовою: прості й складені. Типи відмінювання кількісних числівників: 1) один, одна; 2) два, три, чотири; 3) від п’яти до двадцяти, тридцять, п’ятдесят ... вісімдесят; 4) сорок, дев’яносто, сто; 5) двісті – дев’ятсот; 6) нуль, тисяча, мільйон, мільярд; 7) збірні; 8) дробові. Порядкові числівники, особливості їх відмінювання. Особливості првопису числівників. | Розпізнавати числівники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, розряди числівників за значенням, основні способи їх творення, відмінювання; відрізняти правильні форми числівників від помилкових; добирати потрібні форми числівників і використовувати їх у мовленні; визначати сполучуваність числівників з іменниками |
| 4.4. Займенник | Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Співвіднесеність займенників з іменниками, прикметниками й числівниками. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені, заперечні. Особливості їх відмінювання. Творення й правопис неозначених і заперечних займенників | Розпізнавати займенники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, розряди займенників за значенням, основні способи їх творення, відмінювання; відрізняти правильні форми займенників від помилкових, правильно добирати потрібні форми займенників і використовувати їх у мовленні |
| 4.5. Дієслово | Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то). Безособові дієслова. Види дієслів: доконаний і недоконаний. Творення видових форм. Часи дієслова: минулий, теперішній, майбутній. Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного та наказового способів дієслів. Словозміна дієслів І та II дієвідміни. Особові та числові форми дієслів (теперішнього та майбутнього часу й наказового способу). Родові та числові форми дієслів (минулого часу й умовного способу). Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу. Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Відмінювання дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. Безособові форми на -но, -то. Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівники доконаного й недоконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот | Розпізнавати дієслова, особливі форми дієслова, безособові дієслова; визначати загальне значення дієслова, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, часи й способи дієслів, дієвідміни, особливості словозміни кожної дієвідміни; використовувати один час і спосіб у значенні іншого; розрізняти основні способи творення дієслів, зокрема видових форм, форм майбутнього часу недоконаного виду, форм умовного та наказового способу дієслів; відрізняти правильні форми дієслів від помилкових. Розпізнавати дієприкметники (зокрема відрізняти їх від дієприслівників), визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, особливості творення, відмінювання; відрізняти правильні форми дієприкметників від помилкових; добирати й комунікативно доцільно використовувати дієприкметники та дієприкметникові звороти в мовленні. використовувати дієприкметники в мовленні Розпізнавати дієприслівники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, основні способи їх творення; відрізняти правильні форми дієприслівників від помилкових; правильно будувати речення з дієприслівниковими зворотами |
| 4.6. Прислівник | Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників за значенням. Ступені порівняння прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних при творенні прислівників вищого та найвищого ступенів. Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників. Написання разом, окремо й через дефіс прислівників і сполучень прислівникового типу | Розпізнавати прислівники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, розряди прислівників за значенням, ступені порівняння прислівників, основні способи творення прислівників; відрізняти правильні форми прислівників від помилкових; добирати й комунікативно доцільно використовувати прислівники в мовленні |
| 4.7. Службові частини мови | Прийменник як службова частина мови. Групи прийменників за походженням: непохідні (первинні) й похідні (вторинні, утворені від інших слів). Групи прийменників за будовою: прості, складні й складені. Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника. Правопис прийменників Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні (єднальні, протиставні, розділові) й підрядні (часові, причинові, умовні, способу дії, мети, допустові, порівняльні, з’ясувальні, наслідкові). Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені). Правопис сполучників Частка як службова частина мови. Групи часток за значенням і вживанням: формотворчі, словотворчі, модальні. Правопис часток | Розпізнавати прийменники, визначати їхні морфологічні ознаки, групи прийменників за походженням і за будовою; правильно й комунікативно доцільно використовувати форми прийменників у мовленні Розпізнавати сполучники, визначати групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю, за вживанням і будовою; правильно й комунікативно доцільно використовувати сполучники в мовленні Розпізнавати частки, визначати групи часток за значенням і вживанням; правильно й комунікативно доцільно використовувати частки в мовленні |
| 4.8. Вигук | Вигук як частина мови. Групи вигуків за походженням: непохідні й похідні. Значення вигуків. Звуконаслідувальні слова. Правопис вигуків | Розпізнавати вигуки, визначати групи вигуків за походженням; правильно й комунікативно доцільно використовувати вигуки в мовленні |
| 5. Синтаксис 5.1. Словосполучення. | Завдання синтаксису. Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами складного речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. Словосполучення непоширені й поширені | Розрізняти словосполучення й речення, сурядний і підрядний зв’язок між словами й реченнями; визначати головне й залежне слово в підрядному словосполученні; визначати поширені й непоширені словосполучення, типи словосполучень за способами вираження головного слова |
| 5.2. Речення | Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень у сучасній українській мові: за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю чи відсутністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання) | Розрізняти речення різних видів: за метою висловлювання, за емоційним забарвленням, за складом граматичної основи, за наявністю чи відсутністю другорядних членів, за наявністю необхідних членів речення, за будовою, за наявністю чи відсутністю однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання |
| 5.2.1. Просте двоскладне речення | Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Особливості узгодження присудка з підметом. Способи вираження підмета. Типи присудків: простий і складений (іменний і дієслівний). Способи їх вираження | Визначати структуру простого двоскладного речення, способи вираження підмета й присудка (простого й складеного), особливості узгодження присудка з підметом; правильно й комунікативно доцільно використовувати прості речення |
| 5.2.2. Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні | Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення. Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень, додатків, обставин. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні (обставина способу дії, присудок) | Розпізнавати види другорядних членів та їхні типи й різновиди, визначати способи вираження означень, додатків, обставин, роль порівняльного звороту; правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості другорядних членів речення в мовленні; правильно розставляти розділові знаки при непоширеній прикладці, порівняльному звороті |
| 5.2.3. Односкладні речення | Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні). Способи вираження головних членів односкладних речень. Розділові знаки в односкладному реченні | Розпізнавати типи односкладних речень, визначати особливості кожного з типів; правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості односкладних речень у власному мовленні |
| 5.2.4. Речення з однорідними членами | Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами. Речення зі звертанням. Звертання непоширені й поширені. Речення зі вставними словами, словосполученнями, реченнями, їх значення. Речення з відокремленими членами. Відокремлені означення, прикладки – непоширені й поширені. Відокремлені додатки, обставини. Відокремлені уточнювальні члени речення. Розділові знаки в односкладними членами | Розпізнавати просте речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами, словосполученнями, реченнями, відокремленими членами (означеннями, прикладками, додатками, обставинами), зокрема уточнювальними, та правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості таких речень у мовленні; правильно розставляти розділові знаки в них |
| 5.2.5. Складне речення | Ознаки складного речення. Засоби зв’язку простих речень у складному: 1) інтонація й сполучники або сполучні слова; 2) інтонація. Типи складних речень за способом зв’язку їх частин: сполучникові й безсполучникові. Сурядний і підрядний зв’язок між частинами складного речення | Розпізнавати складні речення різних типів, визначати їхню структуру, види й засоби зв’язку між простими реченнями. Добирати й конструювати складні речення, що оптимально відповідають конкретній комунікативній меті. Правильно розставляти розділові знаки, будувати схему такого речення |
| 5.2.5.1. Складносу-рядне речення | Єднальні, протиставні та розділові сполучники в складносурядному реченні. Смислові зв’язки між частинами складносурядного речення | Розпізнавати складносурядні речення, визначати смислові зв’язки між частинами складносурядного речення; комунікативно доцільно використовувати його виражальні можливості в мовленні |
| 5.2.5.2. Складнопід-рядне речення | Складнопідрядне речення, його будова. Головне й підрядне речення. Підрядні сполучники й сполучні слова як засоби зв’язку у складнопідрядному реченні. Основні види підрядних речень: означальні, з’ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії та ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні, допустові). Складнопідрядні речення з кількома підрядними, їх типи за характером зв’язку між частинами: 1) складнопідрядні речення з послідовною підрядністю; 2) складнопідрядні речення з однорідною підрядністю; 3) складнопідрядні речення з неоднорідною підрядністю | Розпізнавати складнопідрядні речення, визначати їхню будову, зокрема складнопідрядних речень з кількома підрядними, відображати її в схемі складнопідрядного речення; визначати основні види підрядних речень, типи складнопідрядних речень за характером зв’язку між частинами. Правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості складнопідрядних речень різних типів у процесі спілкування |
| 5.2.5.3. Безсполучникове складне речення | Типи безсполучникових складних речень за характером смислових відношень між складовими частинами-реченнями: 1) з однорідними частинами-реченнями (рівноправними); 2) з неоднорідними частинами (пояснюваною і пояснювальною). Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні | Розпізнавати безсполучникові складні речення; визначати смислові відношення між їхніми частинами-реченнями (однорідними й неоднорідними), особливості інтонації безсполучникових складних речень; правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості безсполучникових складних речень у мовленні |
| 5.2.5.4. Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку | Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку | Визначати структуру складних речень з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку; правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості речень цього типу в мовленні |
| 5.3. Способи відтворення чужого мовлення | Пряма й непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова автора. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог | Визначати в реченні з прямою мовою слова автора й пряму мову, речення з непрямою мовою; замінювати пряму мову непрямою; правильно й доцільно використовувати в тексті пряму мову й цитати; правильно вживати розділові знаки в конструкціях із прямою мовою та діалозі |
| 6. Стилістика | Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний), їх основні ознаки, функції | Розпізнавати стилі мовлення, визначати особливості кожного з них; користуватися різноманітними виражальними засобами української мови в процесі спілкування для оптимального досягнення мети спілкування |
| 7. Орфоепія | Відображення вимови голосних (наголошених і ненаголошених) через фонетичну транскрипцію. Відображення вимови приголосних звуків: 1) [дж], [дз], [дз′]; 2  ) [ґ];3) [ж], [ч], [ш], [дж]; 4) груп приголосних (уподібнення, спрощення); 5) м’яких приголосних; 6) подовжених приголосних. Вимова слів з апострофом | Визначати особливості вимови голосних і приголосних звуків; наголошувати слова відповідно до орфоепічних норм |
| 8. Орфографія | Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Спрощення в групах приголосних. Сполучення йо, ьо. Правила вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних і збігу однакових приголосних звуків. Правопис префіксів і суфіксів. Позначення чергування приголосних звуків на письмі. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах. Написання слів іншомовного походження. Основні правила переносу слів з рядка в рядок. Написання складних слів разом і через дефіс. Правопис складноскорочених слів. Написання чоловічих і жіночих імен по батькові, прізвищ. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами мови. | Розпізнавати вивчені орфограми й пояснювати їх за допомогою правил; правильно писати слова з вивченими орфограмами, знаходити й виправляти орфографічні помилки на вивчені правила |
| 9. Розвиток мовлення | Загальне уявлення про спілкування й мовлення; види мовленнєвої діяльності; адресант і адресат мовлення; монологічне й діалогічне мовлення; усне й писемне мовлення; основні правила спілкування. Тема й основна думка висловлювання. Вимоги до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність). Текст як середовище функціонування мовних одиниць. Основні ознаки тексту: зв’язність, комунікативність, членованість, інформативність. Зміст і будова тексту, поділ тексту на абзаци, мікротеми. Способи зв’язку речень у тексті. Класифікація текстів за сферою використання, метою, структурними особливостями. Тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення | Уважно читати, усвідомлювати й запам’ятовувати зміст прочитаного, диференціюючи в ньому головне та другорядне. Критично оцінювати прочитане. Аналізувати тексти різних стилів, типів і жанрів. Будувати письмове висловлення, логічно викладаючи зміст, підпорядковуючи його темі й основній думці, задуму, обраному стилю та типу мовлення, досягати визначеної комунікативної мети. Уміти формулювати, добирати доречні аргументи і приклади, робити висновок, висловлювати власну позицію, свій погляд на ситуацію чи обставин; правильно структурований текст, використовуючи відповідні мовленнєві звороти. Знаходити й виправляти похибки та помилки в змісті, побудові й мовному оформленні власних висловлювань, спираючись на засвоєні знання |
Українська література
| Назва розділу | Зміст літературного матеріалу (письменники, твори) | Предметні уміння та навички |
| 1. Усна народна творчість | Загальна характеристика календарно-обрядових, суспільно-побутових та родинно-побутових пісень. Пісні Марусі Чурай. «Віють вітри», «За світ встали козаченьки» Історичні пісні. «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то Хміль». Тематика, образи, зміст народних дум і балад. «Дума про Марусю Богуславку». Балада «Бондарівна» | Учасник ЗНО повинен уміти: Аналізувати літературний твір чи його уривок. Розрізняти види і жанри усної творчості. Розрізняти і називати різновиди календарно-обрядових пісень. Аналізувати зміст, образи, настрої суспільно-побутових і родинно-побутових пісень. Визначати провідні мотиви історичних пісень, характеризувати образи героїв їх – історичних осіб. Визначати тематику й художні особливості балад і дум, пісень Марусі Чурай. Виділяти у фольклорних творах анафори, рефрени, постійні епітети, персоніфікацію, символи, гіперболу, визначати їхню художню роль. |
| 2. Давня українська література | «Повість минулих літ» (уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги, про напад хозарів) «Слово про похід Ігорів» Григорій Сковорода. «De libertate», «Всякому місту – звичай і права», «Бджола та Шершень», афоризми | Знати основні теоретико-літературні поняття:
Знати та вміти визначати в літературному творі тропи:
Знати характерні риси бароко. |
| 3. Література кінця XVIII — початку XX ст. | Іван Котляревський. «Енеїда», «Наталка Полтавка» Г. Квітка-Основ’яненко. «Маруся» Тарас Шевченко. «До Основ’яненка», «Катерина», «Гайдамаки», «Кавказ», «Сон» («У всякого своя доля), «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Заповіт», «Мені однаково» Пантелеймон Куліш. «Чорна рада» Марко Вовчок. «Максим Гримач» Іван Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я» Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Іван Карпенко-Карий. «Мартин Боруля» Іван Франко. «Гімн», «Чого являєшся мені у сні», «Мойсей» | Знати основні теоретико-літературні поняття:
Визначати дво- і трискладові віршові розміри. |
| 4. Література XX ст. | Михайло Коцюбинський. «Тіні забутих предків», «Intermezzo» Ольга Кобилянська. «Земля» Леся Українка. «Contra spem spero!», «Лісова пісня» Василь Стефаник. «Камінний хрест» Микола Вороний. «Блакитна Панна» Олександр Олесь. «Чари ночі», «О слово рідне! Орле скутий!..» Володимир Винниченко. «Момент» Павло Тичина. «О панно Інно», «Арфами, арфами…», «Ви знаєте, як липа шелестить…» Максим Рильський «Молюсь і вірю…» Микола Хвильовий. «Я (Романтика)» Юрій Яновський. «Подвійне коло», «Шаланда в морі» Володимир Сосюра. «Любіть Україну» Валер’ян Підмогильний. «Місто» Остап Вишня. «Моя автобіографія», «Сом» Микола Куліш. «Мина Мазайло» Богдан-Ігор Антонич. «Різдво» Олександр Довженко. «Україна в огні», «Зачарована Десна» Андрій Малишко «Пісня про рушник» Василь Симоненко. «Лебеді материнства» Олесь Гончар. «За мить щастя» Григір Тютюнник. «Три зозулі з поклоном» Василь Стус. «Як добре те, що смерті не боюсь я», «О земле втрачена, явися!..» Іван Драч. «Балада про соняшник» Ліна Костенко. «Страшні слова, коли вони мовчать», «Українське альфреско», «Маруся Чурай» | Визначати місце і роль митця в літературному процесі. Знати основні теоретико-літературні поняття:
Знати основні теоретико-літературні поняття:
Вміти пояснювати поняття:
|
| 5. Твори українських письменників-емігрантів | Іван Багряний. «Тигролови» Євген Маланюк. «Стилет чи стилос?» | Орієнтуватися в основних тенденціях функціонування української літератури за кордоном і творчості українських письменників-емігрантів. Знати особливості пригодницького роману. |
| 6. Сучасний літературний процес | Загальний огляд, основні тенденції. Літературні угруповання (Бу-Ба-Бу, "Нова дегенерація", "Пропала грамота", "ЛуГоСад"). Творчість Ю. Андруховича, О. Забужко, І. Римарука. Утворення АУП (Асоціації українських письменників). Література елітарна і масова. Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років, його риси. Сучасні часописи та альманахи. | Орієнтуватися в основних тенденціях розвитку сучасної літератури; знати літературні угруповання 80-90-х років, найвизначніших представників літератури. Визначати найхарактерніші ознаки постмодернізму |
Зміст тесту визначається на основі Програми зовнішнього незалежного оцінювання з української мови і літератури.
Загальна кількість завдань тесту – 61.
На виконання тесту відведено 180 хвилин.
Тест з української мови і літератури складається із завдань трьох форм:
1. Завдання з вибором однієї правильної відповіді (№1–23, 29–36, 37–56). До кожного із завдань подано чотири або п’ять варіантів відповіді, з яких лише один правильний. Завдання вважається виконаним, якщо абітурієнт вибрав і позначив правильну відповідь у бланку відповідей А.
2. Завдання на встановлення відповідності (№24–28, 57–60). До кожного завдання подано інформацію, позначену цифрами (ліворуч) і буквами (праворуч). Щоб виконати завдання, необхідно встановити відповідність інформації, позначеної цифрами та буквами (утворити логічні пари). Завдання вважається виконаним, якщо абітурієнт правильно зробив позначки на перетинах рядків (цифри від 1 до 4) і колонок (букви від А до Д) у таблиці бланка відповідей А.
3. Завдання з розгорнутою відповіддю (№61). Завдання цієї форми передбачає створення власного аргументативного висловлення на дискусійну тему (бланк відповідей Б).
Схеми оцінювання завдань тесту з української мови і літератури:
1. Завдання з вибором однієї правильної відповіді оцінюється в 0 або 1 тестовий бал:1 бал, якщо вказано правильну відповідь; 0 балів, якщо вказано неправильну відповідь, або вказано більше однієї відповіді, або відповіді не надано.
2. Завдання на встановлення відповідності (логічні пари) оцінюється в 0, 1, 2, 3 або 4 тестових бали: 1 бал за кожну правильно встановлену відповідність (логічну пару); 0 балів, якщо не вказано жодної правильної логічної пари або відповіді на завдання не надано.
3. Завдання з розгорнутою відповіддю оцінюється від 0 до 24 тестових балів за критеріями змісту та мовленнєвого оформлення:
1. Теза: 0, 1, або 2 тестових бали.
2. Аргументи: 0, 1, або 2 тестових бали.
3а. Приклад із літератури чи інших видів мистецтва: 0, 1, або 2 тестових бали.
3б. Приклад, що є історичним фактом або випадком із життя: 0, 1, або 2 тестових бали.
4. Логічність, послідовність: 0, 1, або 2 тестових бали.
5. Висновок: 0, 1, або 2 тестових бали.
6а. Орфографія та пунктуація: 0, 1, 2, 3, 4, 5 або 6 тестових балів.
6б. Лексика, граматика та стилістика: 0, 1, 2, 3, 4, 5 або 6 тестових балів.
Максимальна кількість балів, яку можна набрати, правильно виконавши всі завдання тесту з української мови і літератури, – 111.
Приклади завдань та коментарі
Розглянемо визначені у характеристиці формати тестових завдань на прикладі тесту з української мови та літератури минулих років.
Завдання з вибором однієї правильної відповіді. Перевіряє знання ступенів порівняння прикметників. Часто учасники тестування подібні завдання виконують інтуїтивно, за принципом «подобається/не подобається». Натомість запорукою успішного виконання є свідомий та мотивований вибір правильної відповіді. У тренувальному форматі з цим завданням доцільно працювати за таким алгоритмом:
- розібрати прикметники за будовою
- визначити засоби творення ступенів порівняння
- визначити способи творення ступенів порівняння (синтетичний/аналітичний)
- мотивувати вибір правильної відповіді
Завдання на встановлення відповідності. Перевіряє уміння знаходити односкладні речення та визначати їх тип. У тренувальному форматі з цим завданням доцільно працювати за таким алгоритмом:
- знайти в реченнях граматичні основи
- визначити, які з речень є односкладними
- визначити, чим виражений головний член
- визначити відповідності, що не викликають сумніву
- з урахуванням усіх граматичних ознак та семантики визначити решту відповідностей (як правило, у цьому може виникнути потреба при розрізненні означено-особових та узагальнено-особових речень)
Завдання з вибором однієї правильної відповіді. Подібні завдання на виявлення граматично некоректно побудованих речень виявилися складними для преважної більшості учасників тестування (зокрема, складність цього завдання 16,50 % – «дуже складне»). Часто, не маючи змоги усвідомлено обрати правильну відповідь, абітурієнт позначає один з варіантів навмання. Натомість, якщо приділити роботі над такими завданнями більше часу й розібрати всі запропоновані речення за будовою, можна аргументовано визначити правильну відповідь.
Завдання з однією правильною відповіддю на розуміння й аналіз тексту. У тексті, що був запропонований у тестовому зошиті другої сесії ЗНО з української мови та літератури 2010 року, авторська версія зустрічі Тараса Шевченка з Іваном Сошенком суттєво відрізняється від тієї, що традиційно викладається в школі. Відтак більшість учасників тестування (44,33 %) віддали перевагу саме варіанту відповіді, базованому на шкільній версії. Отже, вони або не читали запропонований текст взагалі, або прочитали його недостатньо уважно й не помітили, що автор свідомо заперечує усталену версію знайомства Тараса Шевченка з Іваном Сошенком. Таким чином, у роботі з текстом доцільно орієнтувати учнів на уважне, усвідомлене його прочитання й обов’язково на структурування тексту та визначення зв’язків між його компонентами.
Як показав досвід, завдання на відмінювання числівників є виявилися складними для більшості учасників тестування. Зокрема, рівень складності наведеного завдання 20,27% – складне, близьке до дуже складного. Відмінювання числівників традиційно є однією з найважчих для засвоєння тем з морфології, а відтак роботі над ним доцільно приділити особливу увагу.
Значні труднощі в учасників тестування викликають також завдання на розуміння та аналіз запропонованого тексту, а саме ті, які передбачають уміння структурувати текст і визначати характер відносин між його частинами та засоби зв’язку між ними. Таке невміння бачити в тексті цілісну структуру, що складається з певним чином поєднаних між собою компонентів, великою мірою зумовило й проблеми, пов’язані з написанням власного висловлення.
Завдання з давньої літератури виявилися одними з найбільш складних для учасників тестування. Це, певною мірою, зумовлене тим, що часто навіть учень, який сумлінно прочитав, наприклад, «Слово про Ігорів похід», не завжди може правильно зрозуміти, про що насправді йдеться в тому чи іншому уривку. Так, наведене завдання має надзвичайно високу складність – 3,04. Отже, читання творів давньої української літератури у певних випадках вимагає додаткових коментарів з боку вчителя.
Також складними для учасників тестування виявилися питання, що передбачають знання історії написання того чи іншого літературного твору, уміння порівняти тематику й проблематику кількох творів, та питання з теорії літератури.
Написання власного висловлення
Завдання відкритої частини тесту з української мови та літератури формулюється у вигляді мікротексту, який окреслює певну дискусійну проблему, власне ставлення до якої учасник тестування має обґрунтовано викласти у своєму власному висловленні.
Наприклад.
Розвиток науки й технічний прогрес суттєво полегшують наше повсякденне життя. Водночас зростає ймовірність техногенних катастроф, які можуть призвести до численних людських жертв. Яким шляхом, на Вашу думку, має йти людство.
Власне висловлення як завершений текст передбачає таку структуру:
ТЕЗА
АРГУМЕНТ 1
АРГУМЕНТ 2
ПРИКЛАД 1 (з літератури або мистецтва)
ПРИКЛАД 2 (з історії, суспільно-політичного або власного життя)
ВИСНОВОК
Можливим є також варіант структури власного висловлення, у якому приклади розташовані безпосередньо за «своїми» аргументами, тобто тими, що їх ці приклади покликані ілюструвати.
Як показав досвід перевірки завдань відкритої форми (власних висловлень) та психометричні характеристики цих завдань, найбільші проблеми для учасників тестування становлять підбір прикладів (як Прикладу 1, так і Прикладу 2) та формулювання висновку. Відтак доцільними та потенційно ефективними є форми роботи, орієнтовані на вироблення навичок знаходження прикладів, як з літератури так мистецтва, так і з історії, для максимально різноманітних тем, а також формулювання висновків до них. Адже часто один і той же твір може бути джерелом переконливих прикладів до дуже різних тем. Зокрема, приклади для тем власного висловлення, запропонованих у всіх трьох сесіях ЗНО-2010 з української мови та літератури, можна знайти, наприклад, у романі «Маруся Чурай» або кіноповісті «Україна в огні». Завдання вчителя - виробити в учнів уміння бачити ці приклади та знаходити їх у якомога більшій кількості творів. Подібна ж ситуація й з прикладами з історії, суспільно-політичного та власного життя. Доцільним є тренування навичок інтерпретувати знані учням історичні або життєві події та ситуації як потенційне джерело прикладів. За умови вироблення таких навичок, ймовірність, що якась конкретна тема зажене учня в глухий кут щодо наведення прикладів, суттєво зменшується.
Загальні методичні поради
щодо роботи із тестом у форматі ЗНО
Порада 1. Відповідайте на завдання тільки після того, як Ви уважно прочитали та зрозуміли його зміст.
Порада 2. Якщо Ви невпевнені у обраному Вами варіанті відповіді поміркуйте над іншими запропонованими варіантами, співставляючи їх зі змістом завдання. Можливо інші історичні знання дозволять виключити неправильні, на Вашу думку, відповіді та допоможуть прийняти остаточне рішення.
Таким чином, намагайтеся виконати усі завдання тесту!
Порада 3. Обираючи літературу для підготовки, слід звертати увагу:
- на наявність грифів, які засвідчують, що те чи інше видання рекомендовано до використання Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Українським центром оцінювання якості освіти,
- на рік видання (перевидання) посібника,
- на те, за специфікацією якого року укладені тренувальні вправи.
Уся інформація щодо проведення ЗНО-2012 оперативно розміщується на сайті Українського центру оцінювання якості освіти (ссылка скрыта) та Харківського регіонального центру оцінювання якості освіти (ссылка скрыта.).
Список літератури для вчителя
- Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 р. №24. // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. — 2004. — Січень. №1—2. — С. 5–60.
- Короткий текстологічний словник-довідник / Упорядник Л.Т. Коваленко. –– К. : Грамота, 2008. –– 160 с.
- Матеріали офіційного сайту Програма сприяння зовнішньому тестуванню в Україні (USETI) [Електронний ресурс]. –– Режим доступу : .org.ua/ua/news/455/
- Модернізація України – наш стратегічний вибір : Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К., 2011. – 416 с.
- Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки [Електронний ресурс] / Режим доступу : ссылка скрыта
- Основи педагогічного оцінювання. Частина І. Теорія : Навчально-методичні та інформаційно-довідкові матеріали для педагогічних працівників / За заг. ред. Ірини Булах. –– К. : Майстер-клас, 2005. –– 96 с.
- Офіційний звіт про проведення зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників загальноосвітніх навчальних закладів України в 2010 році [Електронний ресурс]. –– Режим доступу : ortal.gov.ua –– назва з екрану. –– 322 с.
- Офіційний звіт про проведення зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників загальноосвітніх навчальних закладів України в 2011 році [Електронний ресурс]. –– Режим доступу : ссылка скрыта –– назва з екрану. –– 359 с.
- Сидоренко О. Визначення прогностичної валідності тестів як шлях до створення національної системи моніторингу якості освіти / Сидоренко О.Л. // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна : Збірник наукових праць. –– Серія : Соціологічні дослідження сучасного суспільства : методологія, теорія, методи. –– 2010. –– №889. –– С.148––152.
- Сидоренко О. Роль і місце зовнішнього незалежного оцінювання у становленні національної системи моніторингу якості освіти / Сидоренко О.Л. // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія №5. Педагогічні науки: реалії та перспективи. –– Випуск 22 : збірник наукових праць / за ред. В.П. Сергієнка. –– К. : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2010.–– С.435–439.
- Сидоренко О. Роль соціального моніторингу в становленні й удосконаленні зовнішнього незалежного оцінювання як органічної складової системи освіти / Сидоренко Олександр Леонідович // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : Збірник наукових праць. –– Випуск 15. –– Х. : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2009. –– С.593––597.