План Методологічні підходи до вивчення феномена етносу. Проблема націогенезису у сучасних дослідженнях

Вид материала

Лекція

Содержание Причому словом “етнос” називали Центральна ознака етносу – самосвідомість. Анатолій Пономарьов про етнос Анатолій Свідзинський Василь Балушок про етногенез українців Проблема націогенезису у сучасних дослідженнях Підходи до визначення поняття “нація” Я. Крейчі та В. Велімський Анатолій Понамарьов Анатолій Свідзинський Місце людини Проблеми формування української нації Сучасні українські «примордіалісти» Модерністський погляд на націогенезис українців (Б.Кравченко, Р.Шпорлюк, Я.Грицак) Концептуальні погляди ярослава грицака

Подобный материал:

• «Ідейні основи соціально-політичних систем.  Політичні ідеології: трансформація уявлень, 35.13kb.
• Реферат циклу наукових праць, 201.91kb.
• Рхітектур І багатоядерних процесорів, алгоритмів паралельної обробки інформації, інструментарію, 117.29kb.
• Проблема основного питання філософії І головні сучасні підходи до її вирішення, 45.91kb.
• Зміст, 521.48kb.
• 1 Функції І завдання управління посередницькими організаціями, 257.05kb.
• Проблема застосування сучасних ігор для навчання фізики в основній школі, 129.57kb.
• 1 Об’єктивна необхідність впровадження концепції сталого розвитку в Україні, 826.09kb.
• Процентна політика комерційного банку, 20.73kb.
• Технологічні прийоми роботи з класними керівниками, 124.63kb.

Тема: «Сучасна теорія етносу та нації»


Лекція – 2 год.


Длінна Т.І., ст.викладач кафедри

суспільствознавчої освіти МОІППО


План


1.Методологічні підходи до вивчення феномена етносу.

2. Проблема націогенезису у сучасних дослідженнях.

Література


Монографії та навчальні видання:

1. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX-XX ст.- Київ, 2000.
   
2. Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. – Київ, 1999.
   
3. Крисаченко та інш. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи. – Київ, 2003.
   
4. Платонов Ю.П. Народы мира в зеркале геополитики (структура, динамика, поведение). –Навч.пособие. – СПб., 2000.
   

Словники:


Тавадов Г.Д. Этнология. Современный словарь-справочник. – Москва, 2007.

Статті:

1. Балушок В. Етногенез українців // Народна творчість та етнографія. – 2002. - № 1-2.
   
2. Балушок В. Коли ж народився український народ // Дзеркало тижня. – 2005. - № 15-16. – с.26.
   
3. Вілсон Ендрю. Українці: несподівана нація. – К., 2004.
   
4. Возняк Т. Украдена Україна. До формування української політичної нації. – Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 2001. - №22.
   
5. Залізняк Л. Етногенез українців, білорусів та росіян // Пам'ять століть. -1997. - №4. – С.2-13.
   
6. Залізняк Л. Походження українців за даними сучасної етнології // Дзеркало тижня. – 2007. - №24(653). – 23-29 червня 2007.
   
7. Кримський Сергій. Культура та еліта. - sotyjornal.narod.ru/arhiv/tom2.php
   
8. Яковенко И.Г. От империи к национальному государству (Попытка концептуализации процесса) // Полис. – 1996. - №6. – С.117-128.
   

Електронні джерела:


Діалог.ua - електронний часопис - www.dialogs.org.ua

Мислене древо - електронний часопис - www.myslenedrevo.com.ua

Львівський культурологічний часопис « Ї »- www.ji-magazine.lviv.ua/


www.litopys.org.ua – електронні версіі:


Андерсен Бенедикт. Уявлювані спільноти. – К., 2001.

Гелнер Ернест. Нації та націоналізм. Націоналізм. – К., 2002.

Касьянов Георгій. Теорії нації та націоналізму. – К., 1999.

Сміт Ентоні. Націоналізм. – К., 2004.

Шпорлюк Роман. Імперія та нації. – К., 2000.


Теоретичні матеріали до теми


Походження поняття “етнос”

• Вперше термін з’явився на межі ХУШ-Х1Х ст. у зв’язку з формуванням етнографічної науки.
  
• Слово “етнос” походить від давньогрецького, яке спочатку означало “рій”,”група”, “зграя”.
  
• Пізніше, у У-1У ст.дон.е. набуває такого значення: “плем’я”, “народ”,
  

Причому словом “етнос” називали

будь-який народ, пізніше – тільки чужий.


Грецький народ називали “лаос”, його трудову частину, включно і рабів, - “демос.”


Риси, які властиві етносу:

• назва (етнонім) та самоназва (автоетнонім);
  
• етнічна самосвідомість;
  
• мова;
  
• територія;
  
• етнічна культура;
  
• етнічні риси способу життя.
  
• Етнос – це не тільки один народ, але й група народів, які входять в одну мовну сім’ю, які мають споріднені риси
  

у культурі та побуті.


Концепція Ю.Бромлея

• Етнос – стала сукупність людей, що склалася на певній території і характеризується відносно стабільними особливостями мови, культури, психіки.
  
• Ідеяї мовної та культурної спільності стають основою усвідомлення людьми своєї єдності і відмінності від інших спільнот (самосвідомість).
  

Центральна ознака етносу – самосвідомість.


Теорія Л.Гумільова


Етнос – природно утворений, на основі оригінального стереотипу поведінки, колектив людей, існуючий як енергетична система (структура), що протиставляє себе всім іншим таким же колективам, ґрунтуючись на відчутті компліментарності.

• Компліментарність – відчуття підсвідомої взаємної симпатії особень, що зумовлює поділ на “своїх” та “чужих”.
  
• Пасіонаріїї ( від лат. рassio – пристрасть; страждання) – люди, що мають здатність йти до мети всупереч інстинктам.
  
• Етнічні системи існують тривалий час – від 1200 до 1500 років кожна. Ці системи створюються і розвиваються завдяки нагромадженню значної кількості пасіонаріїв.
  
• Зростання питомої ваги пасіонаріїв у популяції приводить до зміцнення етнічної системи, політичного, соціально-економічного, культурного піднесення.
  
• Схема етногенезу.
  
• Загибель чи руйнація етнічної системи не означає депопуляції, відбувається розрив зв’язків між її компонентами і подальше входження до нової етнічної системи.
  
• Феномен “постетнічності”.
  

Анатолій Пономарьов про етнос

• Етнос – це усталена спільність людей, що історично склалася на певній території і позначена спільністю мови, культури, побуту, психічного складу, єдністю етнічної самосвідомості, зафіксованої у самоназві, а також усвідомленням єдності родового походження і водночас несхожістю на інші етноси.
  
• Це органічна соціальна система з чітко вираженою структурою, в основі якої лежить система міжпоколінної етнокультурної інформації, освяченої традиціями.
  

Анатолій Свідзинський


Етнос є природна і культурна єдність, що відзначається певною цілісністю, це свого роду надорганізм, створений сукупністю чинників, дія яких інтегрується в почутті і свідомості ідентичності.


Василь Балушок про етногенез українців


Основні положення концепції:

• Етнічність – специфічний соціокультурний механізм адаптації до певних природних і соціальних умов.
  
• Наголошення на ролі етнічної самосвідомості та ролі інтелектуальних еліт у творенні вищого рівня такої самосвідомості
  

• Етногенез починається коли в наявності є етногенетична ніша.
  

Етногенетична ніша – локальний регіон земної ойкумени, що має своєрідні характеристики:

• природо-географічні (рельєф, клімат, флора, фауна, водний режим тощо),
  
• соціальні (сформована упродовж тисячоліть, як правило багатоетнічним місцевим населенням, традиція взаємодії з природним середовищем і способу життя) і який становить певну цілісність.
  
• Ніша спричиняє соціокультурну адаптацію місцевої людської популяції до своїх умов, тобто формується етнічна культура, відмінна від культур населення сусідніх аналогічних ніш.
  
• Основним індикатором появи етносу є відповідна етнічна самосвідомість.
  

• Усвідомлення відмінності від інших та усвідомлення власної подібності і єдності, що відбувається в результаті охоплення даного регіону єдиною мережею комунікацій, включаючи інформаційні, спричиняє виникнення у місцевої людської популяції етнічної самосвідомості, тобто появу етносу.
  
• Природна основа української етногенетичної ніші сформувалася 8-10 тис. років тому, після відступу останнього льодовика.
  
• Основною ландшафтною зоною даного регіону є Лісостеп.
  
• Завершення формування української етногенетичної ніші припадає на рубіж Ш-1У чвертей 1 тис. н.е.,
  

коли на її території закінчується розселення слов’ян і асиміляція ними субстратного населення, а також даний регіон об’єднується мережею торгово-економічних комунікацій.

• Перші прояви спільної – протоукраїнської метаетнічної – самосвідомості слов’янського населення на території України фіксуються в “Повісті временних літ” у формі етноцентричного зображення київським літописцем “племен”полян.
  
• Утворення в кінці 1Х-Х ст. Київської русі загальмувало етногенетичний процес на українських теренах, як і на територіях Росії і Білорусі, оскільки це нівелювало дію окремих (української, російської та білоруської) етногенетичних ніш.
  
• Удільна роздробленість в Х1-ХП ст. СПРИЯЛА прояву дії колишніх племінних субніш.
  
• На їх основі виникають земельні етноси, що відповідають основним землям-князівствам.
  
• Основними землями на території України були: Руська (складалася з Київського і Переяславського князівств), Володимирська (Волинська), Глицька. Чернінівська, невелика Болохівська земля, а також південні райони Турівської та західні райони Сіверської земель.
  
• На цих землях жили такі земельні етноси: русь, володимирівці (волинці), галичани, чернігівці, невелика спільнота болохівців, а також південна частина турівців і західна частина сіверян (севрюків).
  
• Останні дві спільноти взяли участь в етногенезі, відповідно, білорусів і росіян.
  
• Дані земельні етноси складали спільність, що її можна визначити як українську метаетнічну.
  
• У ХП ст. на території України виділяються два “інтеграційні центри”- Галицько-Волинський і Чернігівський, яких об’єднує боротьба за Київ. Формується етнополітична спільність.
  
• З’являється загальнопівденноруська етнічна еліта.
  
• Це призводить до поширення в кінці ХП – на початку ХШ ст. на всіх південноруських землях етноніма “русь”(у множині)/ “русин”(в однині), як самоназви.
  
• В цей час етнонім “русь”/ “русин” фіксується і в Білорусі, але жителі України мешканців Білорусі позначали етнонімом “литва ”(у множині)/ “литвин”(в однині).
  
• Поява єдиного ендоетноніма на всіх південноруських землях у кінці ХП- на початку ХШ ст. свідчить про завершення формування тут єдиного етносу.
  

• Етнонім “русь” / ”русин” зберігався як єдина самоназва для всього українського населення аж до 1 половини ХУШ ст., а можливо й довше.
  
• На західноукраїнських землях він побутував до 1 половини – середини ХХ ст., коли був замінений етнонімом “українці”.
  
• ЕТНОС, ЯКИЙ ВИНИКАЄ НА ЗЕМЛЯХ Південної Русі в кінці ХП – на початку ХШ ст., є саме українським, але він тоді мав інший етнонім.
  

Проблема націогенезису у сучасних дослідженнях


Нація (з лат. – плем’я, народ )


… внутрішня складність і розмаїття феномену нації – унеможливлює побудову універсального й «прозорого» поняття про неї.

Касьянов Г. Теорії націй та націоналізму. – К., 1999.


Підходи до визначення поняття “нація”:

• Політико-державна концепція започаткована італійцем Манчіні, який у Х1Х ст. ввів поняття нації у міжнародне право.
  

Сутність такого підходу можно охарактеризувати словами Карла Дойча “Нація – це народ, який має державу”.

• Сталінське визначення поняття:
  

“Нація – історична спільнота людей, яка сформувалася на основі спільної території, економічних зв’язків, літературної мови, особливостей культури і характеру.

Марксизм и национальный вопрос, 1913.

• Культурно-психологічний підход.
  

Представники цього напряму вважають, що нація – культурно-психологічна спільнота людей, об’єднана єдиною долею, спільністю соціально-психологічних рис, культури, національної самосвідомості.


Я. Крейчі та В. Велімський

• Європейські дослідники Я. Крейчі та В. Велімський зазначають: «Існують передусім п'ять об'єктивних чинників, які можуть відігравати роль в ідентифікації групи як нації: територія, держава (чи схожий політичний статус), мова, культура та історія.
  
• Коли позитивні відповіді по кожному з цих показників збігаються, майже не залишається сумніву, що відповідна спільнота чи населення є нацією; у такому разі, як правило, присутній також шостий суб'єктивний показник – національна свідомість. Але існують ситуації, коли деякі, а то й більшість об'єктивних показників відсутні, а все ж спільнота відчуває себе нацією…
  
• Суб'єктивний чинник свідомості в крайньому випадку є остаточним та вирішальним чинником у питанні національної ідентичності».
  

Крейчі Я., Велімський В. Етнічні та політичні нації в Європі // Націоналізм: Антологія. – К., 2000.

Анатолій Понамарьов

• “Нація – це особливий стан розвитку етносу, пов’язаний з творенням його державності, національних державних
  

символів і атрибутів, національної культури”.


Анатолій Свідзинський

• “Нація – етнос, що у своєму розвитку досяг рівня, на якому усвідомлюється життєва необхідність створення власної незалежної держави як потреба всіх верств населення.”
  

Типи націй

• Якщо нація виникає на базі одного чи кількох етносів – це етнічна нація, або нація-культура.
  
• Становлення нації-культури рівноцінне становленню національної культури та національної самосвідомості. Нація-культура – це етнос який переріс в націю. До нації належать лише споріднені з певним етносом.
  
• Політичні нації постають на основі політичної волі (наприклад, американська). В політичних націях націогенеза неможлива поза створенням власної держави (Австрія, Канада, Швейцарія).
  

• Нація-політична; нація-держава. До неї належать всі, хто є громадянином держави.
  
• Держава – основний інструмент виконання нацією політичної функції. Етнічна нація може існувати і без власної держави (баски – Іспанія; валлійці – Велика Британія). Проте наявність інтенції до «гри у політичному полі» є обов'язковим для етнічної нації.
  
• Будь-якій нації крім політичної функції притаманна ще й функція культурна. «Люди хочуть бути політично об'єднаними з усіма тими, і лише тими, хто поділяє їхню культуру».
  

Гелнер Е. Нації та націоналізм // Націоналізм. Антологія. – С. 307.


Ігор Яковенко про націю

• “Нація – етап розвитку етносу, який характеризується масовим становленням автономної особистості, секуляризацією свідомості та культури (домінування секулярних форм свідомості), формуванням громадянського суспільства та національної держави”.
  
• Одна з провідних функцій такої держави – бути механізмом реалізації національних інтересів.
  
• “Нація виявляється в національній самосвідомості, яка і виступає як сила, що народжує і відтворює державу. Особистість, яка належить до нації, визначається етнокультурною, національною самоідентифікацією”.
  
• Національні інтереси – це проекція законних особистих цілей та інтересів більшості суспільства.
  
• 
  

Ігор Яковенко про імперію

• “Імперія – це велика держава, яка сприймається підданими як цілий Всесвіт.”
  
• Такі держави, як правило поліетнічні та доволі тривкі, формують міцну бюрократичну традицію, що спирається на традиційні структури.
  

	Національна Держава	імперія
Базовий Інтегратор	Нація	Ідея (цінності Віри; ідеологія)
Місце людини (співвідношення особистість-держава)	Суверенітет народу	Суверенітет автократа; вищого ієрарха

• “З точки зору імперської людини держава існує не для захисту законних інтересів своїх підданих (про громадян тут і не йдеться), а для служіння Замислу, як його розуміє середньовічна свідомість”.
  
• “... Ідеологи імперії віддають перевагу ідеальній категорії цілей. В ім’я цілей можна і потрібно приносити жертви. А жертовність – головна чеснота підданого. У ідеального підданого від найвищого чиновника до останнього солдата, не повинно бути своїх інтересів, окрім інтересів Справи, Віри, Ідеї”.
  
• “Імперські етноси прагнуть за горизонт, одержимі бажанням розчинення всього в собі. Закінчується це завжди однаково (якщо вчасно не розпустити імперію): вони самі без залишки розчиняються в тих, кого розчиняють, і зникають.”
  

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

(на основі книги Г.Касьянова)


ПРИМОРДІАЛІЗМ, -у, ч. Абстр. ім. до примордіальний. // Підхід до визначення етносу та етнічності, який прагне знайти об'єктивну основу існування етносу в природі і суспільному житті та культурі. <> Етнічний примордіалізм – погляд на етнічну групу як на споконвічно дане і незмінне об'єднання людей "по крові" з чітко виявленими постійними ознаками.

Сучасні українські «примордіалісти» В.Наулко, А.Понамарьов, Л.Залізняк.

Г.Касьянов пише: «Відповідним чином сформульовано аксіоматичну версію націогенези, згідно з якою українці (як етнос і народ) існують з прадавніх часів. Ще в період Київської Русі вони утворили етнокультурну (в інших варіантах — етносоціальну чи навіть етнополітичну, тобто національну) спільноту, яка в XVI—XVII ст. намагалася оформитися в національно-державну спільноту. Після існування в «латентному стані» у складі імперій вона пережила в XIX ст. період «національного відродження», наслідком якого стало формування «модерної української нації». Останній термін створює можливість для припущення, що існувала «домодерна українська нація», з якою іноді ототожнюється поняття «український народ».

Модерністський погляд на націогенезис українців (Б.Кравченко, Р.Шпорлюк, Я.Грицак)

На думку Г.Касьянова, «відмінності між примордіалістами та модерністами зосереджуються передусім у сфері термінології, і вже після цього — в методології. Головне, що відрізняє модерністські версії націогенези українців, — це, по-перше, переконання в тому, що остання розпочалася саме в модерну добу, причому «нижня» хронологічна межа націогенези досить чітко окреслюється кінцем XVIII — початком XIX ст.; по-друге, увага передусім до «суб’єктивних» чинників становлення української нації».

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОГЛЯДИ ЯРОСЛАВА ГРИЦАКА

Я. Грицак зробив першу спробу «реформулювати» новітню (модерну) історію України в руслі західних концепцій націогенези. Він вважає, що можна говорити про існування двох різних типів націй — «домодерних» і «модерних» (саме це, на його думку, є причиною непорозумінь між «примордіалістами» і «модерністами»). Відповідно, коли йдеться про формування «модерної» української нації, слід аналізувати процеси, що розгорталися в XIX—XX ст., коли ж ідеться про «домодерну» чи «ранньомодерну» націю — мова має йти про XVI—XVII ст. Посилаючись на відповідні міркування І. Лисяка-Рудницького та Я. Ісаєвича, Я. Грицак вказує на такий варіант, у якому елементи примордіалістської моделі узгоджуються з модерністською версією: українська історія (як історія становлення нації) вкладається в загальноєвропейський контекст. Відповідно «церковні рухи і козацькі війни XVI—XVII ст. є українськими аналогіями (очевидно, аналогами. — Г.К.) загальноєвропейського процесу виникнення нової форми колективної ідентичності — національної свідомості, а національне відродження XIX ст. — трансформації відповідно до нових умов та поширення цієї свідомості серед мас» .