Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. І. С. 261-267 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol. І. P. 261-267

Вид материала

Документы

Содержание Ключовi слова Умовні скорочення Svitlana Semenyuk

Подобный материал:

• Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. ІІ. С. 84-92 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol. II., 195.75kb.
• Викладанняукра ї нсько ї мови я к р І д н о ї т а І ноземно, 139.06kb.
• С. 471-481 Ser. Philologi. 200 №34. Vol. ІІ. P. 471-481, 229.88kb.
• Ч.ІІ. С. 204-208 Ser. Philologi. 200 №34. Vol. ІІ. P. 204-208, 100.71kb.
• Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. І. С. 244-250 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol., 132.28kb.
• Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. ІІ с. 429-432 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol. II., 74.52kb.
• Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч.ІІ. С. 482-485 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol. ІІ., 64.88kb.
• Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч.І. С. 390-397 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol. I. P. 390-397, 200.58kb.
• Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. ІІ. С. 366-372 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol. II., 123.73kb.
• Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. ІІ. С. 373-380 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol. II., 162.07kb.

УДК 811.161.2’373’373.61


ФОРМУВАННЯ ПІДСИСТЕМИ ФЕМІНІТИВІВ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ЛЕКСИКА)

Світлана Семенюк

Запорізький юридичний інститут МВС України,

кафедра українознавства та культурології,

Північне шосе, 113, 69006, Запоріжжя, Україна,

тел.: (0612) 12 69 21.


У статтi розглянуто процес формування суспiльно-полiтичноi лексики, зокрема пiдсистеми фемiнiтивiв у новiй украiнськiй мовi. З’ясовуються питання словотвiрноi бази цих назв, продуктивностi формантiв -к-а, -иц-я, iх стильовоi диференцiацii в рiзнi перiоди формування новоi украiнськоi мови. Вiдзначаються чинники, якi впливають на деривацiйну активнiсть фемiнiзуючих формантiв протягом ХIХ-ХХ столiть.

Ключовi слова: iменники з модифiкацiйним значенням жiночоi статi, корелят, пiдсистема, суспiльно-полiтична лексика, фемiнiтив.


Становлення лексичної системи української літературної мови здавна було об’єктом пильної уваги вітчизняних лінгвістів. А. А. Москаленко, розглядаючи цей процес, зазначав, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. під впливом екстралінгвістичних чинників (боротьби українського народу за соціальне й національне визволення) у складі лексики української мови відбулися суттєві зміни [Москаленко 1970 : 54]. Ці процеси позначилися на формуванні лише окремих семантичних груп: найповніше в українській літературній мові цього періоду засвідчена нова суспільно-політична лексика (декадентство, імпресіонізм, космополітизм, націоналізм) [Москаленко 1970 : 37-42].

Проте з середини ХІХ ст. відбувається активне становлення не лише системи назв певних ідеологічних, політичних, філософських, релігійних напрямків, суспільних течій тощо, а й підсистеми найменувань осіб за належністю до них. У писемні джерела цього періоду поступово проникають жіночі відповідники до чоловічих особових назв зазначеної семантичної групи. Безперечно, деякі з таких фемінітивів існували ще у староукраїнській мові. Так, М. П. Брус у контексті розгляду словотвірних та семантичних аспектів загальних жіночих особових номінацій української мови XVI – XVII ст. проаналізувала структурно-семантичні та лексико-семантичні особливості „назв жінок за церковно-релігійними особливостями (католичка, инокиня, боголюбиця)”. Але “з погляду семантики”такі деривати не належали до продуктивних загальних жіночих особових номінацій згаданого періоду [Брус 2001 : 17].

П.І. Білоусенко й В.В. Німчук, досліджуючи розвиток функцій суфікса
-иц-я від найдавніших часів до сучасності, простежують модифікацію за допомогою цього форманта найменувань чоловіків, що „належать до певного колективу чи є прихильником якогось учення, погляду, діяльності”[Білоусенко, Німчук 2002 : 52], чітко окреслюють твірні основи та встановлюють їх продуктивність у творенні іменників з модифікаційним значенням жіночої статі. Лексеми зазначеного типу на -иц-я проаналізовані на фактичному матеріалі, який науковці вивили в писемних пам’ятках початку XVII – кінця XX ст.

Опис творення фемінітивів до чоловічих найменувань осіб за належністю до релігійних напрямків на матеріалі творів І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, Є. П. Гребінки, Т. Г. Шевченка знаходимо в дисертаційному дослідженні О. П. Білих [Білих 1997 : 41].

У граматиках А. О. Загродського [Загродський 1945:82] та Л. А. Була­ховського [Курс СУЛМ 1951, I : 352] (середина XX ст.) визначено словотворчі засоби та мотивувальні основи номінацій згаданого типу: вживається суфікс -к-а, приєднуваний до назв чоловічого роду з суфіксами -ист, -іст (-їст), -овик або відповідний суфіксу -ець (-єць) в назвах чоловічого роду: марксистка, комуністка, атеїстка, більшовичка, партійка [Там же].

Ряд концептуально важливих положень стосовно продукування фемінітивів до найменувань осіб чоловічої статі за їх належністю до того чи іншого ідеологічного, політичного, філософського, релігійного напрямків, суспільних течій тощо з’ясував І. І. Ковалик [Ковалик 1960 I : 292-294].

І. І. Фекета розглянув суфіксальний спосіб продукування „назв жінок за належністю до ідеологічних, політичних, ворожих політичних, наукових та ідейно-художніх напрямів”[Фекета 1975 : 23], визначив їх твірні основи (співвідносні чоловічі найменування) в українській мові XX ст. [Там же]. Науковець, аналізуючи дублетні назви жінок, дійшов висновку, що поміж лексем згаданого “словотворчого розряду”це явище “зовсім відсутнє”[Фекета 1969 : 80].

Протягом усіх періодів розвитку українського мовознавства фемінітиви до назв осіб чоловічої статі за їх належністю до певного ідеологічного, політичного, філософського, релігійного напрямків, суспільних течій тощо розглядали або на певному етапі розвитку нової української мови, або аналізували лише окремі лексико-словотвірні підгрупи та форманти. Проте становлення протягом останніх двох століть підсистеми згаданих жіночих особових назв об’єктом комплексного дослідження ще не було.

За нашими спостереженнями, такі лексеми в новій українській мові продукуються головно за допомогою форманта -к-а, зрідка – -иц-я. При цьому жіночі особові назви до найменувань осіб чоловічої статі за їх належністю до певного ідеологічного, політичного, філософського, релігійного напрямків, суспільних течій тощо активно вживалися передусім в усному мовленні, але з об’єктивних причин у писемні джерела проникали досить повільно.

Назви зазначеного типу на -к-а виявлено в обстежених пам’ятках з середини ХІХ ст. Група таких утворень у цей період малочисельна, наприклад: католичка (СМШ І : 138); люторка (Б.-Н. : 218), нехристка (224) від нехрист „язичник”; бурьмачка (Писк. : 28) від бурьмак „революціонер”, гетьманистка (51) емансипатка (Там же), неофітка (153), унітка (267); конфедератка (ЛексФр. : 108); бусурменка (Л. Укр. : 9) від бусурмен „мусульманин”; магометанка (Гр. ІІ : 396); старовірка (УміСп. : 985); вихрестка (Аф. : 347) від вихрест „єврей, що прийняв християнство”.

Поодинокі жіночі особові назви, утворені від співвідносних найменувань осіб чоловічої статі (переважно на -ник, рідше -щик, -ець) за їх належністю до того чи іншого ідеологічного, політичного, філософського, релігійного напрямків, суспільних течій за допомогою суфікса -иц-я, проникають у писемні пам'ятки нової української мови дещо пізніше, ніж номінації на -к-а – в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: чужоземниця (Ж. II : 1089), язичниця (1112); єретиця (Гр. І : 468); богомільниця (УміСп. : 59), роскольщиця (877) від роскольщик „старовір”. Важливим компонентом творення таких фемінітивів є морфонологічні особливості поєднання мотивувальних основ і дериваційних формантів, зокрема усічення кінцевого елемента (морфа -ик) твірних основ, наприклад: народник – народниця, схимник – схимниця тощо.

Протягом першої половини – середини ХХ ст. у зв’язку з інтенсивним розвитком суспільного життя, розширенням дериваційної бази зазначеного
типу продуктивність форманта -к-а в цій функції різко зростає. Слід відзначити, що переважне їх число – слова іншомовного походження й належать до
новотворів, наприклад: деїстка (Крим. І : 206), демократка (209), ква(е)керка
(ІІ : 259), пуританка (ІІІ : 635) та багато ін. „Українсько-російський словник” за  ред. І.Кириченка містить 125 найменувань цієї групи, наприклад: анархістка (Кирич. І : 13), антифашистка (15), дарвіністка (38), екстремістка (479), опозиціонерка
(ІІІ : 136), спіритка (441) та под.

У першій половині ХХ ст. поступово зростає й кількість таких назв з суфіксом -иц-я, причому більшість із них не траплялося в обстежених пам'ятках попереднього періоду, наприклад: иноплеменниця (Крим. ІІ : 185), іконопоклонниця (178), костельниця (255) від костельник „хто ходить до костелу”, кумирниця (141) від кумирник „ідоловірець”, прихильниця (Там само) від прихильник „демократ”, чужоплеменниця (185); ідолопоклонниця (Кирич. ІІ : 284), п’ятидесятниця (ІV : 568), старообрядниця (V, 491) тощо.

У другій половині ХХ ст. склад лексем зазначеного типу, утворених за допомогою суфікса -к-а, майже не змінюється, з’являється досить обмежене число новотворів: анабабтистка (СУМ І : 41) від анабабтист „член релігійної секти, що виступали проти хрещення дітей і вимагали повторного хрещення у свідомому віці”, легітимістка (ІV : 461) від легітиміст „прибічник скинутої династії”, масонка (641), обструкціоністка (V : 587), садукеянка (ІХ : 14) від садукеянин „хто виражає інтереси вищої знаті та чиновництва”, штундистка (ХІ : 549) від штундист „член протестантської секти баптистів”.

За нашими спостереженнями, протягом ХІХ – першої половини ХХ ст. склад фемінітивів зазначеного типу на -иц-я в основному сформувався. У другій половині ХХ ст. з'являється лише кілька утворень (2 назви), які фіксуються вперше: схимниця (СУМ ІХ : 886), ухильниця /політ./ (Х : 528) від ухильник „прибічник ухилу в політиці”.

Як свідчать обстежені джерела, протягом ХІХ – ХХ ст. малопродуктивна модифікація суфіксом -к-а чоловічих назв осіб за їх належністю до того чи іншого ідеологічного, політичного, філософського, релігійного та інших напрямків в уснорозмовному мовленні (5 утворень): кралянка (Писк. : 115) від кралянин „рояліст”; вихрестка (Аф. : 347); недоляшка (Крим. : 255) від недоляшок „католик”; есерка (Кирич. І : 483), непманка (СУМ V : 355). По одному такому деривату зареєстровано в бойківських, гуцульських та нижньонаддніпрянських говірках, наприклад: бахтістка (Чаб. І : 70); брошурничка (Гуц. : 248) від брошурник „член релігійної секти”; поганка (О. ІІ : 91) від поганин „язичник”. Також непоширені в діалектах нової української мови назви цієї групи на -иц-я. Дослідники реєструють по одному фемінітиву в бойківських та нижньонаддніпрянських говірках: побожниця (О. ІІ : 85); яритиця (Чаб. ІV : 257).

У всі періоди розвитку нової української мови фемінітиви зазначеного типу вживаються головним чином в уснорозмовному мовленні, епістолярному стилі та в мові художніх творів, рідше – в публіцистичному стилі, наприклад: „Ні, я роблюсь дедалі все більшою фаталісткою...”(Л.Українка ХІ : 155); „Ходи, вакханко, відпочинь край тигра!”(VІ : 218); „…Хоч випада язичникові сватать Християнку, то не випада християнам Християнку за язичника давати…”(І.Франко VІ : 150); „Віднині вона справжня комсомолка! Вона збереже цей квиток, не дасть поглумитися з нього”(П.Ребро : 35); „– Раджу скуштувати тієї он смаженини… – Дякую, але я вегетаріанка!”(О.Гончар VІІ : 625); „Наші читачі пригадують собі певно, що козаки під проводом офіцера Абрамова страшно знущалися над революціонеркою Спірідонівною, яка забила ворогів свободи в Росії”(Дзвін : 59); „Довід цьому – нещодавно викрите в інституті контрреволюційне кубло, в тому числі і студентка – колишня петлюрівка – Рублівська”(Ком-ка Укр. : 12); „Історія пролетарського революційного руху в Росії знає багато комуністок – талановитих організаторів, мужніх борців за справу трудящих”(Рад. право : 25); „Додам, що я поважаю боротьбу західних феміністок”(Кур. Юн. : 5); „…ты очищаешъ и обмливаешъ долины, луга, берега, каміньня и креміньня, – очистьже и обмый одъ мене (такой-то или такого-то) …одъ всякой скверноты – колдунника, колдуницы, епатника, епатницы и еретика, и еретици”(Кіев.стар. : 586); „Схимниці-монашки й послушниці не зобижали селян, а з цікавістю придивлялися до них, тільки матушка казначея недобрими очима глипала на худобу і дітей, стиха лаяла їх якимись незрозумілими словами…”(М.Стельмах І : 638) тощо. Поодинокі деривати цієї групи трапляються в науковому та офіційно-діловому стилях, наприклад: „Її небога [Уляна Терентьовна Мужиловська], такожъ идеалистка, вмерла молодою черницею”(Правда : 33); “В літопис Вітчизняної війни вписане ім'я комсомолки Марії Щербаченко”(З доповіді секретаря ЦК ЛКСМ тов. Костенка В.С. на урочистому засіданні комсомольського активу м. Києва) (Дніпро : 21); „Кніпович Лідія Михайлівна – професіональна революціонерка”(УРЕ V : 239) „Богомолець Софія Миколаївна … – українська революційна народниця”(Там же І : 503) та ін. У згаданих стилях на означення осіб жіночого роду використовуються переважно описовий спосіб та іменники чоловічого роду, а стать визначається з контексту, наприклад: „…вона [Мерілен Стівенс] член Лейбористської партії Великобританії…”(Наука і сусп. : 5) тощо.

З розвитком суспільного життя в епістолярному, публіцистичному та науковому стилях ХХ ст. з'являється чимало корелятів до найменувань осіб чоловічої статі за належністю до певних течій у мистецтві, які творяться за допомогою форманта -к-а, наприклад: експресіоністка (Кирич. І : 478), символістка (V : 302), футуралістка (VІ : 302); кубістка (СУМ ІV : 381), супрематистка (ІХ : 849) та под.

Отже, в новій українській мові суфікс -к-а активно творить фемінітиви до найменувань осіб чоловічої статі за належністю до того чи іншого ідеологічного, політичного, філософського, релігійного напрямків, тоді як формант -иц-я у цій функції непродуктивний. Основна маса дериватів згаданої семантичної групи твориться протягом століття – з середини ХІХ до середини ХХ ст. У ХХ ст. більшість фемінітивів на -иц-я переходить до пасивного складу української лексики (зникли реалії, які вони позначали), а нові слова не реєструються. Зрідка поміж номінацій такого типу трапляються словотворчі дублети (єретиця – єретичка). Оскільки факти свідчать лише про поодинокі випадки конкуренції фемінізуючих суфіксів -к-а й -иц-я в межах згаданої семантичної групи, маємо підстави стверджувати, що в новій українській мові склалася традиція поєднання жіночотворчих формантів з чоловічими особовими назвами лише певних лексико-словотвірних груп, зокрема суфікса -к-а – з найменуваннями осіб чоловічого роду за належністю до певного ідео­логічних, політичних, філософських, релігійних напрямків, суспільних течій і т. ін.

___________________________________

1. Білих О.П. Іменниковий словотвір в українській літературній мові кінця ХVІІІ середини ХІХ ст. (на матеріалі мови творів І.П.Котляревського, Г.Ф.Квітки-Основ'яненка, Є.П.Гребінки, Т.Г.Шевченка): Дис… канд. філол. наук: 10.02.01. Кіровоград, 1997. 206 с.
   
2. Білоусенко П.І., Німчук В.В. Нариси з історії українського словотворення (суфікс -иця). Запоріжжя Київ, 2002. 205 с.
   
3. Брус М.П. Загальні жіночі особові номінації в українській мові XVI- XVII ст : словотвір і семантика: Автореф. дис.… канд. філол. наук: 10.02.01. Івано-Франківськ, 2001. 20 с.
   
4. Загродський А.О. Граматика української мови - К : Рад. школа, 1945. Ч.1. 203с.
   
5. Ковалик І.І. Питання іменникового словотвору східнослов'янських мов у порівнянні з іншими слов'янськими мовами: Дис… д-ра філол.наук. Київ-Львів, 1960. т. 1. 385 с.
   
6. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л.А.Булаховського. К.: Рад.школа, 1951. Т. 1. 520 с.
   
7. Москаленко А.А. Лексика української літературної мови другої половини XIX початку XXст. (конспект лекцій із спецкурсу). Одеса, 1970. 58с.
   
8. Фекета І.І. Дублетні назви жінок в українській мові // Питання словотвору східнослов’янських мов: Матеріали міжвузівської республіканської наукової конференції. К.: Наук.думка, 1969. 185 с.
   
9. Фекета І.І. Розвиток жіночих особових назв у сучасній українській мові // Мовознавство. 1975. № 2. С.21-25.
   

Умовні скорочення

Аф. –	Афанасьевъ (Чужбинській) А.С. Словарь малорусскаго нарчія // Собраніе сочиненій / Под ред. П.В. Бикова. С.Петербург, 1892. Т.9. 464с.
Б.-Н. –	БілецькийНосенко П. Словник української мови / Підготував до видання В.В. Німчук. К.: Наук. думка, 1966. 424с.
О.Гончар –	Гончар О. Твори: У 7 т. К.: Дніпро, 1987.
Гр. –	Словарь української мови: В 4 т. / Зібран. ред. журн. „Киев. старина”. Упорядкував, з дод. власн. матеріалу, Б.Грінченко. К., 19071909.
Гуц. –	Гуцульщина. Лінгвістичні етюди / АН України Ін-т суспільних наук. К.: Наук. думка, 1991. 308с.
Дзвін –	Дзвін. Ілюстрована літературно-наукова часопись для руского народа. Виходить у Львові кожної середи. 1905. Ч.4.
Дніпро –	Дніпро. Щомісячний літературно-художній та громадсько-політичний журнал Центрального Комітету ЛКСМУ. 1944. № 1.
Ж. –	Малорусско-немецкий словарь. Львів, 1886. Т.2. 1117с.
Кирич. –	Українсько-російський словник: У 6 т. / За заг. ред. І. Кириченка. К.: Наук. думка, 19531963.
Кіев.стар. –	Кіевская старина. Ежемhсячный историческій жуналъ. 1883. Т. 4.
Ком-ка Укр. –	Комунарка України. Двотижневий журнал робітниць та дружин робітників, орган відділу агітації та масових кампаній ЦК КП(б)У. 1934. №2.
Крим. –	Російсько-український словник: У 3 т. / Українська АН. Комісія для складання словника української живої мови / Голов. ред. А.Ю. Кримський. К.: Червоний шлях, 19241933.
Кур.Юн. –	Кур’єр Юнеско. Україномовний журнал, видається під егідою Національної комісії України у справах Юнеско. 1995. №11.
ЛексФр. –	Лексика поетичних творів Івана Франка: Методичні вказівки з розвитку лексики /  Укладачі: І.І. Ковалик, І.Й. Ощипко, Л.І. Полюга. Львів: ЛГУ, 1990. 264с.
Наука і сусп. –	Наука і суспільство. Науково-популярний і літературно-художній ілюстрований журнал. 1975. №7.
О. –	Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: К.: Наук. думка, 1984. Ч. 1 2.
Писк. –	Словникъ: Живоі народнеі, пісьменноі і актовоі мови руськихъ югівщанъ Російськоі і Австрійсько-Вендерськоі цесарії / Составил Фортунатъ Пискуновъ. Кіевъ, 1882. 310 с.
Правда –	Правда. Письмо наукове и литературне. Львівъ. 1868. Ч.3.
Рад.право –	Радянське право (журнал). Орган Міністерства юстиції, Прокуратури УРСР, Верховного суду УРСР, Сектора держави і права АН УРСР. 1960. №2.
П.Ребро –	Ребро П. Грім під Запоріжжям: Документальна повість. Дніпропетровськ: Промінь, 1985. 182с.
СМШ –	Словник мови Шевченка: У 2 т. /  Ред. кол.: Ващенко В.С., Дорошенко К.П. та ін. К.: Наук. думка, 1964.
М.Стельмах –	Стельмах М. Твори: У 5 т. К.: Держ. Вид-во Худ. літ., 1962.
Стеф. –	Ковалик І.І., Ощипко І.Й. Художнє слово Василя Стефаника. Матеріали для Словопокажчика до новел В. Стефаника: Методичний посібник. Львів: Вид-во Львівського університету, 1972. 102с.
СУМ –	Словник української мови: В 11 т. К.: Наук. думка, 1970 1980.
Л.Укр. –	Бойко М.Ф. Словопокажчик драматичних творів Лесі Українки. К.: Наук. думка, 1985. 94с.
Л.Українка –	Українка Леся. Твори: У 12 т. К.: Наук. думка, 1975.
УміСп. –	Уманецъ М. и Спилка А. Русско-украинскій словарь. Берлін, 1924. 1149с.
УРЕ –	Українська радянська енциклопедія: У 12 т. К.: Голов. Ред. УРЕ, 1977 1985.
І.Франко –	Франко І. Зібрання творів: У 50т. К.: Наук. думка, 1976 1986.
Чаб. –	Чабаненко В.А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини: У 4 т. Запоріжжя, 1992.