Сватівська районна державна адміністрація соціально-економічний паспорт Сватівського району сватове

Вид материала

Содержание

Відстань від Луганська до Сватового
Населення станом на 01.01.2011
Історична довідка
Природні ресурси
Промисловий комплекс
ТОВ “Сватівська олія”
ТОВ “Слобожанський завод продтоварів
92600 Луганська обл., м.Сватове, вул. Садова 101, тел. 3-43-32, 3-14-01, Ващенко Людмила Іванівна
92600 Луганська обл., м.Сватове вул. Набережна – Водокачка, 1а, тел.3-20-47, 3-20-96, Корзунецький Віктор Михайлович
Міжрайонне управління з експлуатації газового господарства (20188371)
КП „Сватове-тепло” (33992388)
Обробна промисловість - 55,6
Целюлозно-паперова промисловість, видавнича справа - 0,3
Металургія та оброблення металу - 8,2
Сільське господарство
Виробництво основних видів сільськогосподарської продукції
Назва сільськогосподарського підприємства
Транспортний комплекс і зв’язок
Споживчий ринок
Соціальна сфера
...
Полное содержание

Подобный материал:

1 2 3 4

СВАТІВСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

Соціально-економічний

паспорт Сватівського району

СВАТОВЕ

2011

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Адреса райдержадміністрації

площа Радянська, 25, м.Сватове, Луганська область, 92600

Код 06471, телефон 3-36-45, 3-11-31

Факс 3-20-94

Електронна пошта rga@svt.lg.ukrtel.net

____________________________________________________________________

Площа

1,74 тис. кв. км.,

6,5 % від території області,

Відстані

Відстань від Луганська до Сватового:

залізницею - 175 км

- шосейними дорогами - 160 км

Географічні дані

По території Сватівського району протікає 3 річки.

Найбільша - р.Красна, довжиною 30 км

Середньорічні температури: (+) 9,2С,

літня – (+)21,4С, зимова – (-)3,2С.

Кількість опадів – 509,7 мм на рік

Кордони

Межує з Куп’янським та Борівським районами Харківської області; Кремінським, Старобільським, Білокуракінським, Троїцьким районами Луганської області. Загальна довжина кордонів 259,2 км.

Адміністративно – територіальні одиниці

міст всього – 1, Сватове

селищ міського типу – 1, Нижня Дуванка

селищ – 4

сіл – 54

Населення станом на 01.01.2011

наявне населення – 38,0тис. осіб, або 1,7 % від населення області.

У тому числі:

міського – 20,8 тис. осіб;

сільського – 17,7 тис. осіб.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Територія Сватівського району була заселена людиною ще в епоху пізнього палеоліту (ХІІ-Х тисячоліття до н.е.) і бронзового віку (кінець IV – початок І тисячоліття до н.е.). Тут виявлено кургани бронзового віку (кінець III – початок І тисячоліття до н.е.), кочівницькі поховання залізного віку (І століття н.е., XI-XII століття н.е.).

Починаючи з бронзового віку територія району грала одну з ключових ролей не тільки в житті тодішнього Північного Причорномор’я, а фактично й усієї Центральної Європи. Через цю територію проходило переселення кочових народів із Азії до Європи, особливо цей рух пожвавився у IV столітті н.е. під час так званого «Великого переселення народів». Важливу транзитну функцію район продовжує виконувати и в наш час.

У XIIІ-ХVІ століттях н.е. Слобожанщина являла собою так зване «Дике поле» спустошене спочатку навалою монголо-татарських орд хана Батия у 1239 році, а потім набігами військових загонів Кримського ханства.

Масове заселення Слобожанщини слов’янами розпочалося у XVII столітті, особливо під час національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 років під керівництвом Б.Хмельницького. Православні українські козаки і селяни Правобережної України, на яких чинили національний, економічний і релігійний тиск польська шляхта та католицька і греко-католицька церкви стали масово залишати рідні землі і оселятися на степових просторах Лівобережної України, створюючи козацькі містечка і слободи. Переселялися на Слобідську Україну і вихідці з Росії.

Слобода Сватова Лучка (також в перші роки існування слободи в документах використовувалася і друга її назва - Сватова Пристань) була заснована на початку 60-х років XVII століття на на р.Сваха (старе русло р.Красна), біля татарської Кальміуської сакми (шляху, по якому кримські татари робили набіги на українські і російські землі) жителями слобід Радьковка і Сеньковка (в той час вони адміністративно відносилися до території Харківського слобідського козачого полку, а зараз – це Куп’янський район Харківської області), котрі розташували на місці майбутньої слободи свої пасіки.

У грамоті царя Петра І від 1704 року зазначено: «от того села (Красного) вверх против речки Красной Изюмского полка козаков разных городов в Сватове-пристани пасека Сеньковских жителей Игната Константиненка и Ивана Степаненка; по сказке их, они тою пасекою владеют лет 30 и больше. Пасека Радьковского жителя Павла Дябченка, а по сказке его, тою пасекою владеет лет 40 и больше».

Також з аналізу історичних документів виходить, що після заснування жителями слобід Радьковка і Сеньковка на території, майбутньої Сватови Лучки пасік, туди була переведена (дата переведення не встановлена) Бишкинська козача сотня.

У перепису населення 1732 року значиться, що в Сватові Лучці розташована Бишкинська сотня. У ньому містяться відомості, що в Сватовій Лучці старшини і козаків - 145 душ чоловічих, підпомічників -514, робітників - 23, а всього - 682 чоловічі душі.

Митрополит Філарет (Гумілевський Д.Г.) писав в 1852 році в «Історико-статистическом описании Харьковской епархии»: «Таким образом, первое поселение Сватовой Пристани, или Лучки, начавшееся заведением пасек, началось около 1665-1675 г. Умножение же населения Сватовой Пристани совершилось с 1700 года, что увидим и по причту первого храма Сватовой.

По местному преданию, первый поселенец основался на правом берегу реки Красной на устье речки, называемой ныне Свахою, а другие заняли место за версту выше по реке Красной к северу. Старший по летам и уважению был сватом таковому же поселенцу второй местности. Последнему принадлежал луговой сенокос на левом берегу реки Красной и это место сделалось потом центром слободы. Таким образом, по свату, первому поселенцу луга, произошло название слободы Сватовой Лучки, и речка, орошавшая луг, названа Свахой.

По местному же преданию, население Сватовой Пристани в первые времена ее состояло не только из жителей Сенькова, но сюда переходили черкасы (одна з назв українців в той час), особенно Змиевского уезда, а потом Богодуховского, Сумского и Лебединского уездов».

Спочатку Сватова Лучка входила до складу Харківського слобідського козачого полку. Зі створенням у 1685 році Ізюмського слобідського козачого полку Сватова Лучка ввійшла до його складу, як сотенне містечко, у складі якого і перебувала до 1765 року, коли слобідські козачі полки були розформовані у зв’язку зі зменшенням загрози з боку кримських татар.

Царизм планомірно вживав кроки щодо закріпачення українських козаків і селян. І хоча кріпосне право було запроваджено на Україні у 1783 році, вже у 1749 році козакам і підпомічникам слобідських полків були заборонені всякі територіальні переміщення.

В 1770-1771 роках в районі Сватової Лучки діяли гайдамацькі загони, які здійснювали напади на комісарські управління, садиби місцевих поміщиків, на царських урядовців.

Основними заняттями населення на той час було хліборобство і скотарство, а також чумацтво та бондарювання. У Сватові Лучці 4 рази на рік проводилися великі ярмарки, на які приїздили також і купці з Росії.

У 1765-1825 році Сватова Лучка була одним із центрів комісарських управлінь на чолі з виборними комісарами. Згідно рішення царського уряду, в 1825 році Сватову Лучку перейменували у Ново-Катеринослав і зробили одним з аракчеєвських військових поселень. В 1835 році виникли заворушення серед військових поселенців в слободах Ново-Катеринослав і Мілуватка. В 1857 році військові поселення, ця найжорсткіша форма військового кріпацтва, були скасовані, а Сватові Лучці повернули попередню назву невдовзі після скасування кріпосного права в 1861 році.

У 1869-1872рр. тривали так звані Куп’янські хвилювання державних селян проти непомірних платежів і високих викупних платежів. Першими виступили селяни с.Коломийчиха. Заворушення спалахнули в 20 селах, в них взяло участь близько 16 тис. чоловік.

Економічному розвитку Сватової Лучки сприяло спорудження Катерининської залізниці. Відрізок Лисичанськ-Сватове став до ладу у 1894 році, а Сватове-Куп’янськ у 1895 році.

В 1905 році революційні події першої російської революції охопили і значну частину населення Сватови Лучки.

Напередодні І світової війни (1914-1918рр.) Сватова Лучка була волосною слободою Куп’янського уїзду Харківської губернії.

Після Лютневої буржуазної і Жовтневої соціалістичної революцій 1917 року, проголошення ІV Універсалом Центральної Ради (22.01.1918 р.) незалежної Української народної республіки та в роки громадянської війни (1918-1921 рр.) за контроль над територією Сватівщини велась збройна боротьба між військовими формуваннями різних політичних сил (більшовиками, котрі створили Донецько-Криворізьку республіку, військами кайзерівської Німеччини, військами Гетьмана Скоропадського, петлюрівцями, донськими козаками, денікінцями, а також загонами Нестора Махна та інших повстанських отаманів, які позиціонували себе як прихильники анархістської або української державницької ідеї). Антибільшовицький та анархістський повстанський рух на території Сватівського району було придушено радянською владою, в основному,до кінця 1921 року.

У 1923 році Сватову Лучку оголосили районним центром Харківської губернії і змінили назву на «Сватове», згідно Постанови ВЦВК УРСР від 07.03.1923 №313 «Про адміністративно-територіальний поділ Харківщини». У 1938 році Сватове отримало статус міста і стало районним центром Луганської області, згідно указу Президії Верховної Ради СРСР від 03.06.1938 «Про створення Луганської області». Згідно цього указу Донецька область була розділена на Сталінську (зараз - Донецька) і Ворошиловградську.

Сватівщина, як і інші українські землі, постраждала від наслідків колективізації 1929-1930 років, Голодомору 1932-1933 років, політичних репресій 30-50-х років.

Під час Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) місто Сватове було окуповане 9 липня 1942 року, а звільнене від фашистських загарбників 31 січня 1943 року силами 267-ї стрілецької дивізії 6-ї армії Південно-Західного фронту. На фронтах Великої Вітчизняної захищали свою Батьківщину майже 3500 сватівчан, 2278 з яких загинули. 8 сватівчан стали Героями Радянського Союзу (Білоіваненко Михайло Іванович, Почтарьов Микола Іванович, Коваленко Павло Васильович, Рогальов Петро Леонтійович, Купчин Григорій Трохимович, Омелечко Микола Федорович, Конопля Василь Федорович, Перепилиця Полікарп Лазаревич), 3 - стали повними кавалерами Ордена Слави (Лисенко Олексій Ігнатович, Аксаков Микола Миколайович, Молодан Андрій Тихонович), 1 сватівчанин нагороджений 4 медалями „За відвагу” (Чистенко Іван Сергійович), і також ще 2708 - нагороджено бойовими орденами і медалями.

Зберігаючи пам’ять про всіх сватівчан, хто не повернувся з фронтів Великої Вітчизняної, у 1995 році до 50-річчя Перемоги, в Сватове силами підприємств, установ та організацій було зведено меморіал Слави, Пам’яті і Скорботи.

Зруйноване німецько-фашистськими загарбниками народне господарство району було відбудоване, завдяки самовідданій праці сватівчан, до 1950 року. В наступні чотири десятиліття господарство Сватівщини зміцнювалося, постійно підвищувався добробут трудящих.

Трудовими досягненнями прославили наш край 9 Героїв Соціалістичної Праці (Рибальченко Іван Степанович, Кравцов Василь Якович, Бєлік Ганна Павлівна, Палійов Йосип Якович, Фоменко Дмитро Іванович,Бакаєва Ганна Олександрівна, Попова Анастасія Макарівна, Фень Василь Андрійович, Цвітенко Параска Семенівна). Сватівщина прославилася видатними особами: кіностудію імені О.Довженка не один десяток років очолював наш земляк, заслужений діяч мистецтв УРСР Микола Павлович Мащенко.

Не можна не згадати нашого земляка В.П.Маласая, ім’ям котрого названо один з найскладніших перекатів на сибірській річці Анадир та мис Маласая на острові Нансена, який входить до складу архіпелагу Земля Франца – Йосипа у Північно-Льодовитому океані. Ім’ям Краснослободцева І.С. названо безіменний льодовик №38 в басейні річки Уйсу, де він загинув під час Таджиксько-Памірської гляціологічної експедиції.

Зі Сватівщиною пов’язані імена видатних людей: Германа Титова - космонавта №2 планети Земля, Миколи Лебедєва - заслуженого діяча мистецтв Російської Федерації, Валентина Пивоварова - кінорежисера, Анатолія Підлісного - заслуженого артиста України, народного художника Росії Кончаловського П.П. (народився в одному з віддалених сіл району, його онуки - видатні режисери та кіноактори Андрон Кончаловський, Микита Михалков), Григорія Шлоканьова - архітектора, Віктора Таранченка - професійного скульптора, заслуженого художника України.

Природні ресурси

Район бідний на корисні копалини. Він забезпечений крейдою, вапняком, глинами і піском, але всі ці будівельні матеріали мають місцеве значення. На території Райгородської територіальної громади залягають поклади природного газу (родовище Зайцівське).

На більшості території району переважають чорноземи звичайні. В заплавах рік, на днищах балок і на понижених ділянках розміщені лучні і лучно-болотні ґрунти. По бонітету ґрунтів (якісна оцінка земель) район займає ІІІ місце в області.

За даними інституту “Укрземпроекту”, тільки водній ерозії підлягає 58% сільськогосподарських угідь та 58,4% ріллі, вітровій ерозії підлягає біля 38% ріллі, внаслідок чого щорічно сільськогосподарські підприємства втрачають сотні тонн родючого шару ґрунтів.

Порівняно добре район забезпечений підземними і поверхневими водами. В районі є 8 водоймищ та 56 ставків господарського призначення. Площа під штучними водосховищами становить 1244,3128 га, під ставками 236,1350 га. Питна вода видобувається із 3 артезіанських свердловин. На території міста Сватове діє біологічна очисна споруда, яка потребує капітального ремонту, тому обстановка з очищенням стічних вод до сьогодні залишається напруженою.

Заповідники

Станом на 01.01.2011 року природно-заповідний фонд району є найбільшим в області і складає 17 об’єктів місцевого значення.

Структура земельного фонду (на 01.01.2011):

Загальна земельна площа - 173, 9 тис.га

у тому числі: сільськогосподарські угіддя - 146, 6 тис.га

із них: рілля - 111 ,1 тис.га

Ліси і інші лісовкриті площі - 12, 32 тис.га