Поняття суспільства як найбільш значної системи, його структура

Вид материала

Документы

Содержание Структура суспільства 2. Поняття держави і співвідношення її з суспільством. Виникнення держави 3. Регулювання сусп Функції права — це основні напрями ого дії на суспільні відносини, на поведінку

Подобный материал:

• План Вступ Поняття суспільства. Діалектично-матеріалістичний підхід до аналізу суспільних, 303.78kb.
• План Громадянське суспільство: зміст поняття. Сутність та найважливіші структурні елементи, 587.14kb.
• Реферат з соціології Соціальна структура суспільства та соціальна стратифікація План, 129.49kb.
• Програма нормативного курсу "історія первісного суспільства", 77.74kb.
• Поняття кредитної системи суть І структура кредитної системи, 165.62kb.
• План Місце І роль права в системі соціальних норм. Поняття системи права як внутрішньої, 104.85kb.
• 1. Інформація та інформаційні процеси (2 год), 202.5kb.
• Швидкого наближення до цивілізованого суспільства поза здобуттям справжньої культури, 147.49kb.
• План Поняття особистості, її структура, формування, типи особистостей. Темперамент,, 77.82kb.
• Тема Основні категорії та сучасна система поглядів на менеджмент, 1004.94kb.

ЗМІСТ

1. Вступ
   
2. Поняття суспільства як найбільш значної системи, його структура.
   
3. Поняття держави, її співвідношення з суспільством.
   
4. Регулювання суспільних відносин: поняття, види.
   
5. Висновки
   

ВСТУП


Людина як особа; держава як організація і, звичайно ж, суспільство, що втілює в собі інтереси, і особи і держави в їх різноманітному поєднанні і взаємодії є основоположними, на мій погляд, питаннями дисципліни «Теорія держави і права».

Тому, темою своєї курсової роботи я вибрала «Суспільство, державу, право».

На мій погляд, ключовим поняттям є, все ж таки, суспільство.

Термін «суспільство» багатозначний. Звичайно указують на наступні значення цього слова:

1. Суспільство як група осіб, що об'єдналися для сучасної діяльності по реалізації загальної для них мети і інтересів (суспільство книголюбів, суспільство любителів пива, суспільство тверезості і т.д.). В цьому своєму значенні слово «суспільство» синонімічно словам «організація», «союз», «об'єднання».

2. Суспільство як певний етап в розвитку людства або країни (первісне суспільство, феодальне суспільство, французьке суспільство епохи Реставрації, радянське суспільство періоду Непу і т.д.). Тут слово «суспільство» часто вживається разом із словами «стадія», «етап», «період».

3. Суспільство як характеристика якісного стану того або іншого етапу в розвитку людства або країни («суспільство споживання», «інформаційне суспільство», «традиційне суспільство» і т.д.). В цьому випадку слову "суспільство" обов'язково передує його якісна характеристика.

4. Суспільство як гранично широке поняття для позначення тієї частини матеріального миру, яка відокремилася від природи і певним чином взаємодіє з нею. В цьому значенні суспільством називають сукупність всіх форм об'єднання і способів взаємодії людей, як між собою, так і з природним оточуючим їх світом. Це останнє визначення і вважається філософським визначенням поняття суспільства.

Суспільство не є вільним або примусовим об'єднанням людей, адже зовні суспільства, зовні соціальних зв'язків людина з часом втрачає якості істоти, обдарованої волею і свідомістю. К.Маркс безумовно мав рацію, кажучи, що сутність людини полягає у всій сукупності його суспільних зв'язків.¹

Чому, скажімо, рядовому інженеру або лікарю, робочому або сільському трудівнику небайдуже, хто стоїть на чолі государства- суспільства? Чому багато хто з них годинами сидять у екранів телевізорів, спостерігаючи за парламентськими дебатами, обговорюють законопроекти, беруть участь в референдумах, ходять на мітинги? Звичайно, увага до політики у всіх людей різна, як і ступінь і форми участі в ній. Проте повна байдужість до політичних проблем зустрічається не часто, мабуть, тому що від політики багато в чому залежить розвиток суспільства і, значить, життя кожної людини, а деколи і його доля.

Крім того, на думку психологів, участь в політиці задовольняє природну потребу людини в спілкуванні, але спілкуванні особливому – з великими соціальними групами людей і на більш високому рівні Для ефективного здійснення подібного спілкування необхідно володіти певним набором знань, інформації як про політику і політичних діячів, так і про державу і суспільство, де живе дана особа.

Особливо актуальні знання про державу, суспільство, право.

Тому я вирішила спробувати досліджувати такі явище, як суспільство, держава, право, розглянути різноманіття понять суспільства і держави і їх сутність, структуру, ознаки, їх співвідношення. І на основі вищеперелічених аспектів розглянути сучасну державу і цивільне суспільство.


1. ПОНЯТТЯ СУСПІЛЬСТВА ЯК НАЙБІЛЬШ ЗНАЧНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ СИСТЕМИ, ЙОГО СТРУКТУРА.


Про те, як, через які причини і умови виникло суспільство, в наукових представленнях минулого і теперішнього часу немає однозначного рішення. Проте всіма мислителями, як правило, виділяється обов'язкова формальна ознака суспільства – сукупність індивідів, що володіють свідомістю і волею.

Що ж додає сукупності індивідів характер суспільства? Як підтверджують історична і соціологічна науки, об'єднання індивідів в людське суспільство відбувається лише на основі загального інтересу. Без загальних інтересів суспільство немислимо. Такому твердженню аніскільки не суперечить та обставина, що в одному і тому ж суспільстві можуть бути інтереси не тільки схожі, але і протилежні один одному.¹

Всяка людина має свої особисті інтереси, і як би він не пристосовувався до суспільного середовища, його індивідуальні інтереси зберігатимуться. Тому, загальні інтереси об'єктивно можуть суперечити інтересам індивідуальним. Головне полягає в тому, які з цих інтересів переважають. Організованість суспільства залежить від гармонійного поєднання загальних і індивідуальних інтересів його членів. Несумісність цих інтересів веде до дестабілізації суспільного життя.

Суспільство створюється на основі взаємних інтересів, які здійснюються в результаті взаємної співпраці його індивідів. Це дозволяє досягти сумісними зусиллями тієї мети, яка недосяжна для окремої людини. К.Маркс, наприклад, стисло визначав суспільство як «продукт взаємодії людей»².

Але, не всяка сукупність людей, з'єднаних загальними інтересами, є суспільством. Глядачів в театрі об'єднує загальний інтерес — але це не суспільство. Сукупність індивідів повинна бути зацікавлений не тільки в чомусь, що знаходиться зовні неї, але і повинна усвідомлювати, що ця мета досяжна тільки при сумісному прагненні до неї. Це означає, що у сукупності людей повинна бути зацікавленість один в одному, даюча можливість здійснення інтересів кожного.

Зіммель писав: "Суспільство існує всюди, де декілька індивідів знаходяться у взаємодії, яким би не було останнє"¹.

На мій погляд, не всяка сукупність взаємодіючих індивідів на базі загальних інтересів утворює суспільство (колектив робітників після виконання робіт по будівництву може розпастись). Суспільством можна назвати тільки таку сукупність людей, в якій індивіди зв'язані між собою інтересами, що мають постійний і об'єктивний характер. Такі суспільні зв'язки забезпечують нормальне функціонування співтовариства людей, його відтворювання і саморозвиток.

Суспільство не є довільним або примусовим об'єднанням людей, адже зовні суспільства, зовні соціальних зв'язків людина з часом втрачає якості істоти, обдарованої волею і свідомістю. К. Маркс безумовно мав рацію, кажучи, що єство людини полягає у всій сукупності його суспільних зв'язків.

Людина — первинна клітинка суспільства. Але суспільство не є механічний конгломерат індивідів. Ця складна соціальна освіта, що складається з багатоманітних зв'язків і відносин, що складаються між членами суспільства і їх різними об'єднаннями.

Для суспільства як об'єднання взаємодіючих індивідів характерний організуючий чинник, який визначає межі людської поведінки на користь всього суспільства. Цю функцію виконує саме суспільство через відповідні органи влади і виробляємими ним правила загальнообов'язкової поведінки.

Таким чином, в поняття суспільства включаються наступні основні елементи-ознаки:

• сукупність індивідів, обдарованих волею і свідомістю;
  
• загальний інтерес, що має постійний і об'єктивний характер;
  
• взаємодія і співпраця на основі загальних інтересів;
  
• регулювання суспільних інтересів за допомогою загальнообов'язкових правил поведінки;
  
• наявність організованої сили (власті), здатної забезпечити суспільству внутрішній порядок і зовнішню безпеку;
  
• здібність і реальна можливість до самооновлення і вдосконалення суспільства.
  

Становлення суспільства.

Утворення суспільства передує державній організації його життя. Був час, коли суспільство існувало, а держави не було. Це об'єктивно підтверджується даними антропології, археології, історичними і соціологічними дослідженнями.

Життя суспільства на ранніх ступенях його розвитку будувалося на початках природного самоврядування, яке відповідало рівню розвитку самої людини як істоти суспільного. Але раз виникнувши, держава стає основним інструментом цивілізованої організації суспільного життя і її прогресу.

Історія людського суспільства починається з утворення первіснообщинного устрою¹, при якому знаряддя виробництва недосконалими (палиця, сокира), а продуктивність праці природно низькою, не завжди відповідаючою навіть мінімальному прожитковому рівню первісної людини. Щоб забезпечити своє природне існування, люду повинні були об'єднувати засоби виробництва і свою працю. Тому, в основі життя суспільства лежала спільна власність на засоби виробництва, а розподіл продуктів праці здійснювався на початках рівності. Всі члени суспільства в однаковій мірі трудилися і одержували однакову частину суспільного продукту.

Влада носила суто суспільний характер. Вона виходила від роду, який безпосередньо формував органи самоврядування. Владні функції здійснювали всі дорослі члени роду. Органами суспільної влади при первіснообщинному устрої були родові збори; старійшини (вожді), які обиралися з найавторитетніших, поважаних членів роду; воєначальники, виконуючі функції влади під час війни. Релігійні функції влади здійснювали жерці. Всі ці посадовці могли бути зміщені збором роду і здійснювали покладені на них повноваження під його контролем.

В первісному суспільстві діяли певні правила поведінки — соціальні норми. Такими нормами були звичаї — правила поведінки, які увійшли до звички в результаті багатократного застосування протягом довгого часу і сталі природною життєвою потребою людей, такі, що склалися історично. Вони регулювали працю, побут членів роду, сімейні відносини, тобто служили регулятором суспільних відносин.

Рабовласницьке суспільство не могло бути громадянським, так як воно не визнавало значну частину своіх членів вільними і рівноправними. Раби були не суб`єктами, а об`єктами вимог зі сторони собі подібних. Теж саме можна сказати про феодальне суспільство.

Будь-яке суспільство складаеться з громадян і без них не може існувати.

Тільки нецивілізоване суспільство, котре не мало державності, не можна назвати громадянським. По-перше виділяемо його незрілість, примітивність; по-друге, це суспільство не мало таких понять, як “громадянин” або “громадянство”.

Становлення й розвиток громадянського суспільства є особливим періодом історії людства, держави і права. Суспільство відмінне від держави, існувало завжди, але не завжди воно було громадянським суспільством. Останнє виникає в процесі й у результаті відділення держави від соціальних структур, відокремлення його до відносно самостійної сфери громадського життя й одночасно «роздержавлення» ряду суспільних відносин. У процесі становлення і розвитку громадянського суспільства складалися сучасне право й держава.

Громадянське суспільство — це система позадержавних суспільних відносин і інститутів, що дає можливість людині реалізувати його громадянські права і виражає різноманітні потреби, інтереси і цінності членів суспільства.

Громадянське суспільство не являє собою деяке ізольоване від держави соціальний простір, що протистоїть йому в будь-яких формах. Навпаки, громадянське суспільство і держава з'єднані один з одним цілим поруч структурних зв'язків, оскільки держава, здійснюючи управлінсько- опосередковані функції в суспільному житті, не може не стикатися з громадянськими цінностями й інститутами, тому що останні через систему горизонтальних зв'язків як би охоплюють усі суспільні відносини. Крім того, ряд суспільних елементів і інститутів займає маргінальне положення, частково переплітається з державними структурами, а частково — з громадянським суспільством. Прикладом тут може служити, скажемо, що править у даний момент політична партія, що вийшла з надр громадянського суспільства, але в той же час тісно зв'язана у своїй діяльності з державним апаратом. Разом держава і громадянське суспільство як би занурені в обволікаюче їх "глобальне людське суспільство" у самому широкому змісті цього слова.


Структура суспільства.

Суспільство як система взаємозв'язків і взаємодій індивідів має певну структуру. Структура суспільства має два аспекти.

По-перше, це те, що має назву "соціальної структури суспільства", тобто сукупність "мікросоціумів" - соціальних груп, спільнот, які є суб'єктами суспільного життя.

По-друге, це є система основних сфер життєдіяльності суспільства (матеріально-економічна, соціально-політична і духовно-культурна) і відповідних до них суспільних відносин (економічних, політичних, правових, моральних, релігійних тощо).

Суб'єктами суспільного життя є самі люди, саме вони творять історію. Творцями соціального процесу вони є разом з іншими людьми, у взаємозв'язку з ними. Кожна людина включена в певну соціальну спільноту чи групу (або в декілька соціальних груп). Тому суб'єктами історичного процесу є не тільки індивіди, але й соціальні спільноти, що формуються на засадах єдності історичної долі, обставин життя, інтересів та цілей індивідуального та суспільного розвитку. Сукупність різноманітних соціальних спільнот, зв'язків між ними складають соціальну структуру суспільства.

Ільїн В.І. в праці "Соціальна стратифікація" розглядає таку класифікацію соціальних груп: "з точки зору групового зв’язку - формальні і неформальні. По-перше, переважає безособистісний, по-друге - особистісний зв’язок. З точки зору ступені міцності виділяють короткотривалі групи (натовп, черга), спорадичні групи, що знову створюються час від часу (болільники однієї команди), постійні групи. З точки зору розміру виділяють малі і великі групи. Малою вважається група, в якій всі члени можуть знаходитись в безпосередніх, особистісних, або формальних відносинах, не користуючись допомогою посередників. По характеру членства... - групи з автоматичним і добровільним членством".¹

Серед факторів, що обумовлюють формування соціальних спільнот та груп, є і природні (ознаки статі, віку, раси), і соціальні (професійні, культурні та інші ознаки). Так, можна виділити соціально-територіальні спільноти (мешканці міста і мешканці села), соціально-демографічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери), соціально-етнічні (сім'я, рід, плем'я, народність, нація, етнос). Для К.Маркса основним критерієм соціального структурування було відношення до засобів виробництва, до власності. На цьому ґрунтується класовий поділ суспільства - на рабів і рабовласників, селян і феодалів, пролетаріат і буржуазію.

Вирішальним моментом, що визначає власне структуру соціуму, є фактори, завдяки яким стало можливим само його народження і існування: праця, спілкування, свідомість. Вони лежать не тільки в основі визначення трьох сфер життєдіяльності людей, але й - відповідних до них суспільних відносин.

Суспільне життя відбувається в трьох основних сферах, або реальних процесах життєдіяльності, - в матеріально-економічній, соціально-культурній та зв'язаній з індивідуальним вибором, з політичними і культурними розходженнями груп по інтересах, політичних партій, рухів, клубів та інш. Потрібно підкреслити, що визначення трьох основних сфер суспільного життя має певною мірою відносний, умовний характер, тому що реальна людська життєдіяльність - це тісний взаємозв'язок і взаємовплив цих сфер. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя веде до створення деформованої моделі суспільства.

Суб'єктами суспільних відносин є індивіди та соціальні спільноти, саме їх інтереси та потреби лежать в основі суспільних відносин.

Економічні відносини, засновані на економічному плюралізмі, різноманітті форм власності при дотриманні інтересів особистості і суспільства в цілому. Саме економічний плюралізм дає можливість перебороти існуюче відчуження людини від засобів виробництва. Громадянське суспільство тільки тоді буде життєздатно, коли кожен його член стане мати цілком конкретну чи власність мати право на використання і розпорядження власністю, зробленим ним суспільним продуктом за своїм розсудом. Володіння власністю може бути приватним чи колективної, але за умови, що кожен учасник колективної власності (кооперативу, колгоспу, підприємства й ін.) дійсно є таким. Іншими словами, наявність власності — основна умова свободи особи як у громадянському, так і в будь-якім іншім суспільстві.

Другий шар — це соціальнокультурні відносини, що включають сімейно- родинні, етнічні, релігійні та інші стійкі зв'язки. Громадянське суспільство може ґрунтуватися тільки на різноманітній, розгалуженій соціальній структурі, що відбиває все багатство і розмаїтість інтересів представників різних соціальних груп і шарів. Це різноманіття не може бути застиглим, що закістеніли в кількісному і якісному відношенні. Воно об'єктивно прагне до постійних змін. Різноманітна соціальна структура не може не мати добре розвиті вертикальні і, головним чином, горизонтальні зв'язки. При розмитій соціальній структурі індивід зв'язаний з державою прямо, а це істотно обмежує можливості реалізації його особистих прав і воль.

Істотну роль у формуванні нових соціальних контурів громадянського суспільства грає культурний плюралізм, що вбирає в себе всі елементи духовного життя і забезпечує рівноправна участь у ній всіх індивідів.
Створюються умови, при яких стає відчутне культурне багатство суспільної свідомості і кожної особистості окремо. Необмежений доступ до духовних цінностей допомагає перебороти феномен відчуження особистості. Громадянське суспільство життєздатне, якщо його члени мають високий рівень соціального, інтелектуального, психологічного розвитку, внутрішньої волі і здатні до самостійних дій при включенні в той чи інший інститут громадського життя.

Третій, верхній шар громадянського суспільства утворять відносини, зв'язані з індивідуальним вибором, з політичними і культурними розходженнями груп по інтересах, політичних партій, рухів, клубів і т.п. У такий спосіб досягається культурно-політичний плюралізм, що припускає заперечення ідеологічних стереотипів, що забезпечує вільне волевиявлення всіх громадян. Саме цей шар громадянського суспільства містить у собі найбільше соціально активні інститути, що тісно стикаються з державно- політичною системою суспільства (насамперед політичні партії).

Об'єктивно діяльність інститутів і організацій громадянського суспільства, зв'язаних з індивідуальним вибором, тими чи іншими перевагами, ціннісними орієнтаціями, націлена на зміну в розподілі влади і тому носить політичний характер. Це відноситься не тільки до політичних партій, але і до тих групам по інтересах (профспілкам, підприємницьким, фермерським організаціям) чи об'єднанням, рухам обличчя з різних соціальних груп для досягнення загальної мети, що прагнуть до рішення більшої частини своїх задач крім державної влади, на суспільному рівні. Як тільки ті ж споживчі чи організації екологічні рухи починають спроби змінити законодавство для рішення своїх чи задач прийняття визначених рішень від державних структур, спрямованих на досягнення поставлених ними цілей (тим більше, якщо вони самі намагаються в різних формах брати участь у прийнятті цих чи законів рішень), вони, не змінюючи свого первісного призначення, починають відігравати політичну роль. І хоча значна частина суспільних об'єднань узагалі не виходить у своїй діяльності на політичний рівень, необхідно відзначити, що деякі суспільні об'єднання споконвічно виступають як суб'єкти політики, що наприклад домагаються рівності підлог феміністські організації, рухи прихильників світу, деякі молодіжні формування і т.д., що прагнуть своїми діями внести істотні зміни в різні сфери державної політики.

Таким чином, громадянське суспільство не можна характеризувати як систему позаполітичних суспільних відносин і інститутів. Генезис цього суспільства кристалізує його в досить струнку систему економічних, соціально-політичних, релігійних, духовно-моральних, сімейних, культурних і інших суспільних відносин, що, визначаючи державну політику, виражають волю громадян суспільства. У рамках даної системи функціонують різні громадські організації, рухи, політичні партії (крім правлячої), релігійні організації, економічні асоціації й об'єднання і, нарешті, сама людина як особистість зі своїми сімейними, професійними, дозвільними й іншими різноманітними потребами й інтересами.

Існування громадянського суспільства, його формування неможливі без появи нових суспільних індивідів — громадян, що мають рівні цивільні права і своєрідні громадянські якості. Людина тільки тоді стає громадянином, коли володіє високими моральними ідеалами, передовим світоглядом, заснованим на демократичному сполученні почуття власного достоїнства, незалежності, індивідуальності з повагою прав і воль інших громадян, неухильним дотриманням законів і правил загальнолюдського гуртожитку. Такий новий тип особистості знаходиться в інших взаєминах із суспільними об'єднаннями й інститутами. У досить розвитому громадянському суспільстві нові суспільні індивіди не тільки не розчиняються в колективах, мають власну індивідуальність, але і мають більш високу духовність, будують свої взаємини на чисто громадянській основі. Досягнення такого положення речей можливо тільки при кардинальній зміні психології і світогляду людей, трансформації їх економічного і соціального статусу.

Громадянське суспільство функціонує, ґрунтуючись на ряді принципів. У їхньому числі:

• рівність прав і воль усіх людей у політичній сфері;
  
• гарантований юридичний захист прав і воль громадян на основі законів, що мають юридичну чинність у всім світовому співтоваристві;
  
• економічна незалежність індивідів, заснована на праві кожного мати чи власність одержувати справедлива винагорода за чесну працю;
  
• гарантована законом можливість громадян поєднуватися в незалежні від держави і партій суспільні об'єднання по інтересах і професійних ознаках;
  
• воля громадян в утворенні партій і громадянських рухів;
  
• створення необхідних матеріальних і інших умов для розвитку науки, культури, утворення і виховання громадян, що формують їх як вільних, культурних, морально чистих і соціально активних, відповідальних перед законом членів суспільства;
  
• воля створення і діяльності засобів масової інформації поза рамками державної цензури, обмежена тільки законом;
  
• існування механізму, що стабілізує відношення між державою і громадянським суспільством (механізм консенсусу), і забезпечення безпеки функціонування останнього з боку державних органів. Цей механізм, формальний чи неформальний, включає законодавчі акти, демократичні вибори народних представників у різні органи влади, інститути самоврядування і т.д.
  

2. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ І СПІВВІДНОШЕННЯ ЇЇ З СУСПІЛЬСТВОМ.


Як вже було зазначено вище, суспільство тісно пов'язано з державою. Держава є продуктом розвитку суспільства, продуктом непримиренності класових суперечностей. Держава з'являється там, тоді і остільки, де, коли і оскільки класові суперечності об'єктивно не можуть бути примирені, коли суспільство ділиться на експлуататорів і експлуатованих. Скрізь і завжди разом із зростанням і зміцненням цього розподілу виникає і розвивається особливий інститут - держава, яке жодним чином не є силою, ззовні нав'язаної суспільству. Держава є продукт суспільства на певній стадії розвитку; державою є визнання того, що це суспільство заплуталося в нерозв'язних суперечностях, розкололося на непримиренні протилежності, позбутись від яких воно безсиле. Була потрібна сила, яка б стримала зіткнення, тримала суспільство у межах “порядку”. І ця сила, що відбулась з суспільства, ставить себе над ними, все більш і більш що віддаляється від нього, є держава.

Виникнення держави - це пристосування суспільства до нових умов, яке не усуває того, що відбулося у виробництві (тобто в економіці), а навпаки, служить тому, щоб нові економічні відносини приватної власності збереглись, підтримувались, розвивались. Економічні відносини – базис, причина всіх трансформацій, що протікають в надбудові, до якої відноситься і держава.

Становлення і розвиток громадянського суспільства обумовило новий період розвитку держави і права. Йому відповідає так називане «сучасна представницька держава», яка, на відміну від кастових і станових держав
Древнього світу і Середньовіччя, мають наступні риси:

1. Держава суверенна, вона має верховну владу і монополією примусу на всій території країни і не залежить від влади іншої держави, влади церкви, жреців, станів, воєначальника недержавних організацій.

2. Держава виступає від імені всього населення (народу, нації) чи, принаймні, офіційно домагаються на те, що воно виражає і захищає інтереси всієї країни, народу, чи підданих громадян. Держава і керування їм уже не розглядаються як чи надбання особиста справа монарха, що царює династії, якоїсь частини суспільства. Офіційно воно відокремлюється від станів, класів і інших соціальних груп, хоча фактично проводить політику частіше з переважним врахуванням інтересів тієї чи іншої впливової частини суспільства.

Прагнення держави представити себе як уособлення нації, що живе на визначеній території, обумовило висхідне ще до епохи пізнього середньовіччя ототожнення держави з країною, Родіною, Батьківщиною.

3. З розвитком громадянського суспільства в структурі державних органів з'являються і встановлюються в якості постійних загальнонаціональні (а не тільки станові) представницькі установи парламентського типу, що володіють правами твердження податків і зборів, що надходять у скарбницю держави, а також прийняття найбільш важливих нормативно-правових актів (законів).

Виникнення і розвиток представницької демократії — явище, властивий епосі формування громадянського суспільства. Представницькі установи, піднімающиїся спочатку на основі майнових цензів, завжди законодавствували від імені всього народу (нації).

4. Держава має управлінський апарат, що складається з професійних службовців, чиновників, а також постійну армію. Створення бюрократії як ієрархічно організованої системи керування зі строго визначеними функціями кожної ступіні і посади — явище Нового часу. Основна маса що служать і військових складається з облич різної станової чи класової приналежності, що займають строго визначені місця в службовій чи посадовій ієрархії й одержують зміст від держави.

5. Держава засновує і збирає податки, за рахунок яких створюється і поповнюється державна скарбниця, відкіля виробляються витрати на зміст державного апарата й армії. Як правило, установа податків і твердження кошторису державних витрат (державний бюджет) вимагає згоди представницької установи.

6. Сучасна представницька держава офіційно визнає юридичну рівність громадян (чи підданих), їхні права і волі, а також гарантії цих прав і волі.

Отже, держава є особлива організація політичних сил, що перебувають при владі.

Будучи головною управляючою системою суспільства, держава стає органом подолання соціальних суперечностей, обліку і координації інтересів різних груп населення. В діяльності держави на перший план починають виходити також загальнодемократичні інститути, як розподіл влади, верховенство закону, гласність, політичний плюралізм, незалежність судової влади і т.д. Тому, сучасну цивілізовану державу можна характеризувати за своїм змістом як засіб соціального компромісу і за формою – як правове.


Співвідношення держави і права.

Історично держава і право (як система витікаючих від публічної влади норм) виникають одночасно через одні і ті ж причини, а саме, в результаті розкладання родового суспільства і переходу його в більш високий, цивілізований стан. Одночасно — не значить одномоментно і адекватно. Йдеться про порівняно тривалий період, в рамках якого генезис права і держави має свої особливості. Але, у принципі «родовідна» у названих явищ однакова, їх типологія, соціальні і гносеологічні корені співпадають.

В науці широко відоме класичне і достатньо обгрунтоване положення про те, що «на певному, вельми ранньому ступені розвитку суспільства виникає потреба охопити загальним правилом акти виробництва, що повторюються день за днем, акти розподілу і обміну продуктів, потурбуватись про те, щоб окремий індивід підкорявся загальним умовам виробництва і обміну. Це правило є таким, що спочатку виражається у звичаї, потім стає законом. Разом із законом виникають і органи, яким доручається забезпечувати його дотримання, — публічна влада, держава»1.

Таким чином, право зростає із звичаїв і економічної необхідності.

Взаємодія держави і права виражається в багатоманітному впливі їх один на одного. Дія держави на право полягає перш за все в тому, що воно його створює, змінює, удосконалює, охороняє від порушень, запроваджує в життя. «Право формується при неодмінній участі держави, воно є безпосереднім продуктом, результатом державної діяльності»¹.

Зрозуміло, першопричини права лежать не в державі як такому, а в соціальній необхідності, суспільних потребах. Але після того, як ці потреби усвідомлюються державою, воно перекладає їх на мову законів, юридичних норм, тобто створює право. Правотворчість — виняткова прерогатива держави. При цьому, мається на увазі як аутентична (авторське) правотворчість, так і делегована.

За допомогою права закріплюються внутрішня організація держави, його форма, структура, апарат (механізм) управління, статус і компетенція різних органів і посадовців, принцип розділення властей, оформляються необхідні інститути. Держава створює право і для регламентації власної діяльності.

Таким чином, між державою і правом існують складні і багатобічні діалектичні взаємозв'язки і взаємопроникнення, які необхідно враховувати як при теоретичному осмисленні даних інститутів, так і в реальному процесі що проводяться в країні демократичних перетворень, у тому числі, в державно-правовій сфері.


Співвідношення суспільства і держави.


Суспільство в широкому значенні – це сукупність історико складених форм спільної діяльності людей; у вузькому - історико конкретний тип соціальної системи, певна форма суспільних відносин.

Держава-це організація політичної влади, яка сприяє переважному втіленню конкретних інтересів (класових, загальнолюдських, релігійних, національних тощо) в межах визначенної території.

Суспільство і держава-поняття незбіжні. Перше більш ширше за друге, тому що суспільство має недержавні структури (політичні партії, політичні рухи, суспільні організації і об`єднання, трудові колективи тощо).

Держава займає в суспільстві провідне положення і відіграє ньому головну роль. По характеру держави ми можемо судити о характері всього суспільства, о його суттевості.

Держава по відношенню до свого суспільства виступає, як засіб управління, ведення загальних справ (підтримка порядку и суспільної безпеки), а по відношенню до своїх супротивників використовує насильство і примус.

Хронологічні рамки суспільства і держави також не співвідносяться: преше виникло раніше є має більш багату історію ніж друге. Держава була народжена прогресуючим суспільством, вона набуває по відношенню до нього відносну самостійність. Ступінь цієї самостійності постійно змінюється, залежить від зовнішніх та внутрішніх умов взаємодії.

Відділення держави від суспільства і відокремлення суспільства від держави виражено в розходженні їхніх структур, принципів організації і будівлі.

Усяка держава організована як керована єдиним центром вертикальна система, ієрархія державних органів і посадових осіб, зв'язаних відносинами підпорядкованості і державної дисципліни. Постійна і головна мета держави, його виправдання і легітимація — охорона суспільства і керування їм.

На відміну від держави громадянське суспільство являє собою горизонтальну систему різноманітних зв'язків і відносин громадян їхніх об'єднань, союзів, колективів. Ці зв'язки засновані на рівності й особистій ініціативі, у тому числі в самостійності видобутку засобів до існування (це відноситься і до об'єднань, що містяться за рахунок добровільних внесків їхніх учасників). Мети громадян і їхніх об'єднань різноманітні і мінливі відповідно до їхніх інтересів.

Розходження структур громадянського суспільства і держави накладає відбиток на способи правового регулювання приватних і публічних відносин, а тим самим — на систему права.


3. РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН: ПОНЯТТЯ І ВИДИ.


В суспільстві існує безліч різних відносин: економічні, політичні, юридичні, моральні, духовні, культурні і ін. Власне саме людське суспільство є сукупністю відносин, продуктом взаємодії людей. При цьому, всі види і форми відносин, що виникають і функціонують в суспільстві між індивідами і їх об'єднаннями, є (на відміну від взаємозв'язків в природі) суспільними або соціальними.

Право – особливий, офіційний, державний регулятор суспільних відносин. В цьому його головне призначення. Регулюючи ті або інші відносини, воно тим самим надає їм правову форму, внаслідок чого, ці відносини набувають нову якість і особливий вигляд – стають правовими, вдягаються в юридичну оболонку.

Різноманіття шляхів впливу права на різні відносини між людьми обумовлює наявність у нього безліч функцій, унаслідок чого важливе науково-практичне значення придбаває питання про їх класифікацію.

Активна роль права в житті суспільства виражається в його функціях. Функції права — це основні напрями ого дії на суспільні відносини, на поведінку людей. Функції права можуть розглядатися в різних площинах. (Як право нерозривно пов'язано з державою, то його функції багато в чому співпадають з функціями державної влади. Всі основні напрями діяльності держави здійснюються в правових формах, на основі законодавчих актів, які визначають характер і зміст цієї діяльності. З одного боку, можна виділити економічну, соціальну, екологічну і інші функції права, що відповідає ідентичним функціям держави. З другого боку, по суб'єктах державної влади можна розрізняти законодавчу, виконавчу і судову функції права.

Функції права можуть підрозділятися на види і залежно від того, які основні задачі вони вирішують. При даній класифікації виділяються такі напрями правової дії, які виражають специфіку права як регулятора суспільних відносин, його юридичне значення для цих відносин.

Найважливіша задача системи права будь-якої цивілізованої країни — впорядкування суспільних відносин, введення їх в рамки соціальної свободи і справедливості. Цю задачу право вирішує за допомогою регулятивної функції. Другою важливою задачею права є охорона регульованих суспільних відносин від різного роду посягань з боку правопорушників. Ця задача вирышується за допомогою охоронної функції права.

Розглядаючи зміст регулятивної і охоронної функцій права слід зазначити наступне.

Регулятивна функція — цей такий напрям правової дії, яка покликана забезпечити чітку організацію суспільних відносин, їх функціонування і розвиток відповідно до потреб суспільного прогресу. Регулятивна дія права пов'язана з позитивними явищами суспільного життя, що виникають у сфері майнових, фінансових, сімейних і інших відносин.

Регулятивна функція права впливає на суспільні відносини таким чином:

По-перше, шляхом закріплення цих відносин в нормативно-правових актах. Правові норми надають обов'язкову юридичну форму тим відносинам, які складають основу нормального функціонування суспільства. Так, в нормах права одержують закріплення порядок освіти, компетенція органів держави, права, свободи і обов'язки громадян.

По-друге, право забезпечує високий ступінь свободи і організованості суспільних відносин, їх постійне вдосконалення і розвиток. Така дія права виявляється в безпосередньому регулюванні організації суспільних, відносин в економічному, соціальному будівництві і інших сферах. В результаті правового регулювання встановлюється самий оптимальний порядок суспільних відносин, що відповідає інтересам всього населення країни. В праві закладені можливості зміни і вдосконалення існуючих відносин, а також можливість викликати до життя нові суспільні відносини, потреба в яких виникає на кожному конкретному етапі суспільного розвитку (наприклад, закріплення в законодавчих актах різноманітних форм власності в період переходу від тоталітарної до демократичної правової держави).

Охоронна функція — цей такий напрям правової дії, що націлений на охорону позитивних і витіснення шкідливих для суспільства відносин. Охоронна функція направлена на припинення і запобігання протиправної поведінки.

Охоронна дія права виражається в наступному:

— у визначенні заборон на здійснення протиправних діянь;

— у встановленні юридичних санкцій за здійснення вказаних діянь;

— в безпосередньому застосуванні юридичних санкцій до осіб, що вчинили правопорушення.

Такими є основні напрями дії права на суспільні відносини. В них виражається службова роль права, його соціальне значення.


ВИСНОВКИ


В ході курсової роботи мною розкрито теоретичний аспект вибраної теми. А саме, досліджені такі явища, як суспільство, держава, право, розглянуті поняття суспільства, права і держави і їх сутність, структура, ознаки, а головне, їх співвідношення.

При порівнянні висловленого в науковій літературі і реаліями нашого сучасного життя я прийшла до висновку, що ми живємо в країні, що по Конституції є правовою державою. Але те, що пишеться в основному законі, не дає нам приводу затверджувати, що це саме так.

На мій погляд, у нас ще не усі цілком усвідомлюють, що для державотворення необхідне виникнення ряду визначених передумов, найважливішої з яких є громадянське суспільство, тобто відповідна зрілість традиційного суспільства. А суспільство ще не зовсім дозріло, щоб забезпечити для себе умови, що задовольняють і реалізують свої різноманітні потреби і інтереси.

Наша психологія спирається на те, що сама держава повинна подбати про добробут свого народу. Але адже навіть сама розвинена правова держва не здатна надати своїм громадянам прийнятні блага для повного функціонування суспільства. Інакше кажучи, ми самі повинні подбати про свою забезпеченість.

В Україні, я вважаю, ще не можна сказати про те, що громадянське суспільство досягло вищого етапу у своему розвитку, а це сприяє утрудненню розвитку правової держави в країні. Отже, щоб розв`язати цю проблему, необхідно удосконалити українське суспільство, а цьому можемо сприяти тільки ми самі.

Але з`ясувати для себе достовірні і правильні висновки було складно.
Насамперед тому, що в різних джерелах держава і суспільство характерезується по-різному. Вказані поняття мають великий теоретичний і практичний сенс. Засвоївши знання з теорії держави і права, юрист зможе аналізувати конкретні життєві ситуації і правильно давати їм оцінку.


Список використаної літератури


1. Шершеневич Г.Ф.общая теория права. М.,1911г.

2. Маркс К.,Энгельс Ф.Соч.Т.27

3. Сорокин П.А. Человек, цивилизация, общество. Москва, Политиздат 1992.

4. Хропанюк В.Н. Теория государства и права/под ред.проф. Стрекозова.- М.1995.

5. Человек и общество (основы современной цивилизации). Москва, Геликон, 1992.

6. Неновски Н. Единство и взаимодействие государства и права. М., 1982

7. В.С.Нерсесянц, “Философия права”, Москва, 1997, Учебник для вузов

8. А.И.Соловьев, «Три облика государства-три стратегии гражданского общества», 1996

9. И.Матузова,А.В.Малько, «Теория государства и права». Курс лекций,М.: Юристъ 1997;

10. О.Ф.Скакун, “Теория государства и права”, 2000

11. Макаров О.В. Соотношение права и государства // Государство и право. 1995