Концептуальні підходи до Плану спільних дій по виходу України з кризи
| Вид материала | Документы |
- К. В. Самсонова, студ гр. Фк-08-1, С. А. Фрунза,, 98.62kb.
- План заходів з виконання Цільового плану Україна нато на 2009 рік у рамках Плану дій, 123.18kb.
- Особливості виходу україни з кризи, 41.44kb.
- В. О. Буряк, студ гр. Фк 08–1, Н. В. Гаврилова, викладач, 98.68kb.
- Іністративної реформи важливим чинником виходу із трансформаційної кризи українського, 747.78kb.
- Національний план з виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового, 456.56kb.
- Верховною Радою України та Мажилісом Парламенту Республіки Казахстан 37 Міжнародна, 768.87kb.
- Ікна та форми оперативного плану дій щодо підготовки та реалізації інвестиційного проекту, 39.2kb.
- Затвердити Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища України, 3007.33kb.
- З м І с т вступ 3 розділ I. Основні концептуальні підходи до визначення, 734.33kb.
Концептуальні підходи до Плану спільних дій по виходу України з кризи
Характеристика моменту… Макроекономічний погляд…
Протягом останніх восьми місяців в Україні спостерігається загрозливе падіння обсягів виробництва в реальному секторі економіки, що, в свою чергу, призводить до поглиблення фінансової кризи, перетворення її у фінансово-економічну, зростання часу та обсягу ресурсів, які необхідно витратити для відновлення рівня національної економіки, досягнутого в середині минулого року, та виходу на криву економічного зростання.
Падіння обсягів виробництва та скорочення на цій основі державного та приватного попиту призводять до «закручування» спадної спіралі, що веде до знищення національного виробника, зростання рівнів безробіття та соціального загострення. У разі збереження деструктивних змін в економіці України та відсутності спільних дій усіх гілок влади фінансово-економічна криза буде розгортатися, в результаті чого показники розвитку економіки та відповідні соціальні стандарти життя населення можуть зменшитися до рівнів середини 90-х років минулого століття. Зменшення внутрішнього попиту в умовах «заморожування» зовнішніх ринків призведе до згортання виробництва. Суттєве погіршення фінансового стану підприємств та домогосподарств може призвести до колапсу банківської системи. Країну може очікувати масове безробіття та скупка за безцінь активів українських підприємств.
Необхідні рішучі дії та нові підходи…
Міжнародний досвід
НДЕІ проаналізував стратегічні плани по подоланню фінансово-економічної кризи, які розробляються та реалізуються урядами інших країн та рекомендації відомих міжнародних організацій з цього приводу тощо. Стратегія виходу із сучасної економічної кризи, що реалізується більшістю держав світу, як правило, базується на «оздоровленні» фінансової системи та стимулюванні внутрішнього попиту. Але безсистемне спрямування грошових потоків у фінансовий сектор навіть країнами, що мають вільно конвертовані валюти, не відновлює очікуваного кредитування реального сектору економіки.
Стратегія для України. Україна, економіка якої занадто відкрита та неконкурентоспроможна, а внутрішній ринок нерозвинений, є країною, яка не має вільно конвертованої валюти, внутрішніх заощаджень, що могли б бути використані на інвестиції. Таким чином, методи та механізми, що використовують розвинути країни для виходу із кризи, в Україні навряд чи спрацюють. Водночас криза, роблячи неефективно працюючі підприємства неконкурентоспроможними на вітчизняному та міжнародних ринках, дає шанс економіці позбавитися неефективного виробництва і провести таким чином довгоочікувану структурну реформу.
Але будь-яка реформа, для того, щоб бути ефективною, має ґрунтуватися на ретельно розроблених концептуальних засадах, реалізація яких передбачає спільну і злагоджену дію всіх гілок державної влади.
На жаль, в Україні на відміну від інших країн не сформульовано ясний і зрозумілий для суспільства план виходу з кризи та економічного відродження у посткризовий період, який був би підтриманий і прийнятий до виконання всіма політичними силами і гілками влади. Відсутність такого плану призводить до прийняття численних безсистемних рішень, що в умовах вкрай обмежених ресурсів остаточно спустошує як державний бюджет, так і фінанси суб’єктів економіки.
Мета Плану спільних дій
«Не тільки подолати кризу у найкоротший термін, але й вийти з неї, маючи нову, прогресивну структуру національної економіки, орієнтовану на використання інноваційних факторів інтенсивного економічного зростання. Досягнення цієї мети сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, рівня зайнятості населення та його соціальних стандартів».
Для реалізації цієї мети передбачається розробити і запровадити в дію організаційно-економічні механізми щодо:
1. Стимулювання прогресивних змін у структурі національної економіки.
2. Стимулювання внутрішнього попиту, переважно інвестиційного.
3. Реструктуризації банківської системи в цілях набуття притаманних їй функцій кредитування економіки, насамперед її реального сектору.
Розробляючи Концепцію виходу з кризи та побудови структури післякризової національної економіки, треба чітко усвідомлювати, що держава передусім повинна допомагати не тим, хто найбільше постраждав через тимчасові кон’юнктурні фактори, а тим, хто надалі може бути «локомотивом» розвитку.
Вливання коштів в економіку має бути цільовим та мати найбільшу ефективність для держави не лише з точки зору стимулювання попиту, а й с точки зору створення умов для довгострокового стійкого зростання економіки, розширення внутрішнього ринку та збільшення експортного потенціалу, а також підвищення рівня зайнятості населення. Держава має опікуватися галузями, вкладання коштів у розвиток яких має найбільший мультиплікативний ефект для розвитку суміжних галузей та виробництв, що, в свою чергу, сприятиме підвищенню рівня конкурентоспроможності економіки України в цілому та надасть їй у подальшому конкурентні переваги як на внутрішньому, так й на зовнішніх ринку.
Пропонуються такі пріоритетні напрями стимулювання:
– сільське господарство – відродження якого має суттєвий соціальний ефект, є запорукою забезпечення продовольчої безпеки та потенціалом для нарощування експорту. Збалансований розвиток сільського господарства потребує: а) пролонгації кредитів сільгоспвиробникам та суміжним галузям (вітчизняних мінеральних добрив та сільськогосподарської техніки); б) кредитування національних виробників сільськогосподарської продукції для проведення посівної (придбання вітчизняних мінеральних добрив та сільськогосподарської техніки); в) надання цільових кредитів на розвиток інфраструктури сільськогосподарського виробництва та експорту (мережа елеваторів, тваринницькі комплекси, біопаливо);
– енергетика – яка гарантує енергетичну безпеку та зменшення залежності від імпорту енергоносіїв, що потребує: а) розбудови мереж передачі електроенергії; б) створення замкненого ядерного циклу; в) модернізації ГТС та розподільчих мереж; г) збільшення видобутку енергоносіїв; д) розвитку альтернативних джерел енергії;
– машинобудування – що дозволяє створити національну конкурентоспроможну у світі продукцію із високим ступенем інноваційності та доданої вартості. Насамперед потребують підтримки: а) інноваційні високотехнологічні галузі, продукція яких має високий внутрішній та зовнішній попит (літакобудування, суднобудування, енергетичне машинобудування, ВПК, інші високотехнологічні галузі); б) підприємства по виробництву конкурентоспроможної продукції імпортозаміщення (автомобілебудування, побутова техніка);
– малий та середній бізнес – який у найбільший мірі сприяє підвищенню рівня зайнятості та, як результат, призводить до зменшення тиску на фонд безробіття та гарантує: соціальну стабільність, наповнення внутрішнього ринку товарами й послугами – у тому числі харчової та легкої промисловості. Розвиток малого та середнього бізнесу потребує: а) пролонгації старих кредитів; б) надання нових кредитів на розвиток; в) навчання та реклами можливостей;
– проекти Євро-2012 – які включені до плану робіт по підготовці проведення Євро-2012, але через кризу не можуть бути профінансовані приватними інвесторами;
– будівництво – яке має суттєвий економічний ефект для суміжних галузей та соціальний ефект, головний акцент МАЄ РОБИТИСЯ на іпотечному кредитуванні населення, а не забудовників.
Фінансування спільного Плану дії
Оскільки можливості бюджетного фінансування в Україні є вкрай обмеженими (як у США та країнах Євросоюзу), а накопичених стабілізаційних фондів в іноземній валюті (як в Росії чи Казахстані) немає, джерела стимулювання та підтримки розвитку мають бути диверсифіковані за такими принципами:
- бюджетні ресурси для неприбуткових проектів – оскільки податків вистачає тільки на поточні видатки, видатки розвитку мають здійснюватися за рахунок дефіциту бюджету (Стабілізаційного фонду), джерелами наповнення якого є зовнішні запозичення, приватизація та внутрішні державні позики;
- «Нова програма фінансових стимулів» – цільове банківське кредитування пріоритетних галузей та сфер (із рефінансуванням НБУ) для проектів, які є економічно прибутковими;
- підтримка на державному рівні прямих іноземних інвестицій у сектори, які є пріоритетними з точки зору формування внутрішнього ринку та високих технологій, але на розвиток яких не вистачає коштів внутрішніх інвесторів.
Визначення напрямів кредитування та відбір проектів.
Для того щоб зменшити можливість лобістського втручання у розподіл ресурсів, на рівні уряду мають бути чітко визначені 3–5 напрямів (або галузей, сфер), до яких будуть спрямовуватися цільові державні ресурси. Такий перелік має бути вичерпним та закритим, а внесення до нього змін чи доповнень слід заборонити.
Напрями використання державних коштів потрібно обирати з огляду на перспективи довгострокового сталого зростання економіки, укріплення експортного потенціалу та імпортозаміщення, а також отримання масштабного соціального ефекту. Для відбору ефективних проектів за цими напрямами має бути створена єдина система оцінки, а рішення щодо відбору проектів мають прийматися на рівні уряду (для великих стратегічних проектів) або спільної комісії Мінекономіки, Мінфіну та галузевого міністерства, що відповідає за певний напрям (крім дрібних проектів малого та середнього бізнесу, рішення щодо яких можуть прийматися банками самостійно). Остаточне рішення щодо кредитування проектів приймається банком, який у кінцевому підсумку бере на себе ризики реалізації проекту та буде відслідковувати цільове використання коштів.
Цільові кредити надаватимуться на реалізацію державних проектів, що увійшли до пулу проектів, відібраних урядом чи спеціальною урядовою комісією, за пріоритетними напрямами розвитку (крім мікрокредитів та рефінансування, реструктуризації існуючих позик). Остаточне рішення щодо кредитування проектів прийматиме банк на основі незалежної оцінки всіх пов’язаних із проектом ризиків.
Спочатку кредити (із наступним чи одночасним їх рефінансуванням НБУ) можуть надаватися через державні банки, а по мірі оздоровлення банківської системи до цієї програми можуть підключатися й інші банки (особливо в частині програми, що орієнтована на масове охоплення позичальників – для сфер АПК, малого та середнього бізнесу).
З метою забезпечення оперативного моніторингу виконання Плану дій, оцінки їхньої ефективності та внесення пропозицій щодо уточнення Плану доцільно створити постійно діючу Робочу групу з представників Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України та Національного банку України на чолі з віце-прем’єр-міністром, який координує питання економіки і фінансів. Робоча група повинна мати повноваження залучати до розгляду окремих питань галузеві центральні органи виконавчої влади, науково-дослідні інститути, а також вносити пропозиції щодо коригування політики безпосередньо Кабінету Міністрів України.
Документ підготовлено Науково-дослідним економічним інститутом у співпраці з Міністерством економіки України та Радою конкурентоспроможності України.
Проект публічного документу для підтримки стратегії та пояснення громадськості її основних положень знаходиться на стадії доопрацювання.