Geum.ru

Створення рослинності в українській міфології: Сокіл-Род, Падуб, Білобог І Чорнобог, Земля, Дажбог І Жива, Перун-Стрибог-Сварог”

Вид материалаРеферат
Подобный материал:


Реферат на тему:

“Створення рослинності в українській міфології:

Сокіл-Род, Падуб, Білобог і Чорнобог, Земля, Дажбог і Жива, Перун-Стрибог-Сварог”


Українська міфологія досить багата на символіку, велика частина – це символіка дохристиянського пантеону багатобожжя слов'ян, праукраїнців. Велика частина символів пов’язана з рослинним світом.

Довгий час вважалося, що слов'яни-язичники мали примітивний пантеон богів, бідну міфологію. Проте вітчизняні та зарубіжні вчені /М.Максимович, М.Костомаров, О.Потебня, М.Грушевський, Б.Рибаков, О.Знойко та ін./ показали у своїх працях численність, вагомість язичницького політеїзму. На їх думку, праукраїнці особливо вшановували Дажбога, Перуна, Стрибога, Сімаргла, Мокош, Волоса /Велеса/, Берегиню, Ладу, Дану, Ярила, Сварога, Тура, Дива, Білобога, Рода та ін.

Одним із першобогів слов'янської міфології вважається Род. За міфами, він - зачинатель усього живого, Господар Світу, відає долями богів та людей. Род - це також бог природи, врожаю, "керує" дощем, блискавицею. Про могутність цього божества свідчить значна кількість споріднених генетично слів на позначення найважливіших понять: "родитель /батько/", "уродив урожай", "народитися", "родима сторона", "природа", "народ", "родовід" та ін. На думку Я.Боровського, Род усимволізовував міцність сім'ї, безперервність, незнищеність слов'янського етносу.

Не менш важливим у пантеоні язичників виступав Дажбог - бог Сонця, світла, добра. Дажбог - головний бог Рідної Національної Української Віри /РУНВіри/, яку заснував Лев Силенко. "Дажбог - це свята Правда, Справедливість, життєтворяще світло, Святий Дух, Воля" /Л.Силенко/. Вагоме місце у пантеоні древніх богів посідав Стрибог. Він усимволізовував небесну силу, яка приносила як добро, так і зло /див. Добро і Зло/. Вчені визначають його як "володаря лютуючої стихії, хаосу, магічних заклять, що можуть обернутися на зло людям".

Наші спостереження /аналіз спільнокореневих слів у восьми європейських мовах, зіставлення Стрибога з античними небожителями/ показали, що Стрибог - це не бог вітру /як помилково вважали раніше/. Стрибог усимволізовував божество війни, смерті з усіма її наслідками. Водночас він був охоронцем праслов'ян, богом грому, дощу, річок /Потапенко О.І., Потапенко Г.І., Потапенко Я.О. Стрибог у системі язичницьких богів праукраїнців /Проблеми, гіпотези, відкриття/. - Переяслав-Хмельницький, 1995/.

Перун символізував бога блискавки й грому, військової дружини. Він - нестримність, мужність, непереможність. Як бог-громовик приносив життєдайний дощ, сприяв врожайності.
Цікавою й символічною постаттю є Ярило, який усимволізував весняне сонце, любов і пристрасть. Ярило - заступник трударів, хліборобів-сіячів. Відгомін про цього бога знаходимо у сучасних формах "яра" /весна/, "яриця" /зерно/, "яровина" /яровий хліб/, "ярка" /молода вівця/, "ярість" /лють, нестримність/ та ін.
Велес /Волос/ - це бог "нижнього світу", заплавних пасовиськ, худоби. Часто з'являється у міфах як Змій-Дракон, суперник Перуна.
Глибоку символіку для язичників мала Берегиня /Оберега, Велика Богиня/. Вона - захисниця людей від усякого зла, добра "хатня" богиня. Оберігала оселю, малих дітей, добробут сім'ї. Відгомін про неї знаходимо у словах "оберігати", "обереги" - магічні предмети, фігури, яким приписувалася таємнича сила. Схематичне зображення Берегині /символічна постать жінки з застережливо піднятими руками/ трансформувалася в малюнок тризуба /див. Тризуб/.
Надзвичайно поетичним у пантеоні язичників був образ Лади - богині любові, краси, гармонії життя. На думку М.Костомарова, Лада символізувала собою природу, життєву основу, була матір'ю сонця в його втіленні, богинею кохання, весілля, благополуччя, "подательницею благ". Відгомін вірувань у Ладу знаходимо у словах "лад" /порядок/, "ладний" /гарний/, "ладнати" /жити в мирі, злагоді/, Ладо /пестлива назва чоловіка, дружини//Про Лад див.: Стельмахович М. Лад у житті українців//Народознавство, 1996. - №33/.
Колоритною постаттю в міфах праукраїнців вважається Дана - богиня рік. На думку О.П.Знойка, від її імені походять назви Дніпро, Дунай, Дон, Двіна, бо "да" - це вода, а "на" - неня". Тобто, Дана означає "Вода-мати". Дана символізувала Непорочну Діву, вічну красу, була дружиною Сонця. Її символ - липа /Знойко О.П. Міфи Київської землі. - С. 65-66/.

Сонце - символ Всевидящого божества; Вищої космічної сили; центру буття та інтуїтивного знання; осяяння; слави; величі; правосуддя; Матері Світу; Центру; Бога-отця; Христа.
Разом з місяцем сонце символізує чоловічий та жіночий початки. У різних міфологіях їм притаманні різні ролі. Іноді сонце може асоціюватися з образом батька, а місяць - з образом матері.
У багатьох народів сонце визнається як найдавніше божество, тобто як символ верховної влади. Ще в XVI-XV ст. до н.е. в Єгипті сонце вважалося єдиним царем Всесвіту, а земний цар шанувався як сонячне божество. Давні греки величали його Геліосом. У пізній античності бога Сонця ототожнювали з Аполлоном, звідси й його епітет Феб-світлий.

В язичницьку епоху слов'яни обожнювали Сонце в образі Дажбога, Сварога, Хорса та ін.

Слов'янський язичницький пантеон богів знав й інші символи сонця в образах Ярила /бог весняного сонця/, Купала /бог літнього сонця/ та ін.

Багато з цих символів зустрічаються і в українців - "око Боже", "вогняна неспалима куля", "велике колесо або круг", "лик Божий або чоло Боже", "свіча, яку носять ангели" тощо.

У свою чергу образ Сонця сприяв народженню на Україні багатьох подібних символів. Кроковеє колесо - весняні й купальські танці, що йшли по колу; мости - "символ проміння сонця або місяця", король - "одна із назв сонця"; воротар - "ворота відчиняються щоранку, випускають на небо сонце, а ввечері замикаються і ховають його"; Джурило /Журило, Чурило, Юрило, Ярило, Юрій/ - "божий ключник, володар Вирію, бо, що одмикає сиру землю"; жучок - хоровод, де "по зчеплених руках, як по мосту, йде дівчинка, що втілює жучка-сонце", /жучок, що ходить по колу, символізує сонце/. Зайчик /Білоданчик, Янчик, Женчик, Подолянчик, Корольок, Подоляночка, Ягілочка Красна Панна/ - у цьому циклі хороводів "рух Сонця зображався через дії людини"; Рожа - танок, "де сонце виступає в образі дівки Рожі".

Солярну символіку мали вінок і коса, обряд водіння Кози, орнаменти, вишивання килимів, різьблення по дереву, керамічний посуд, де символами сонця є коло, хрест, розетки, восьмикутна зірка, свастика тощо.

Солярну символіку мали хліб, калачі, коровай /див. Коровай/ тощо. Всі ці образи широко використовуються в українському фольклорі.

У християнській традиції символічне значення сонця дуже різноманітне. Захід та затемнення сонця означають гнів Божий, праведне покарання, біду, скорботу, страждання. Сонячне світло символізує щастя /Іс.XXX,26/, відкриття, виявлення, відплату та праведну кару. Сонце - символ слова Божого /Лк., XXI,23/. Носії слова Божого мають своїм символом сонце. Сонце є вічне Слово, Господь, Христос. Він - Сонце правди, істинне світло невечірнє, вічне /Ів.,III, 19; VIII,12;5; Об., XXI,23, XXII,5/.


Список використаної літератури

  1. Потапенко О.І., Потапенко Г.І., Потапенко Я.О. Стрибог у системі язичницьких богів праукраїнців.
  2. Проблеми, гіпотези, відкриття. - Переяслав-Хмельницький, 1995/.
  3. Знойко О.П. Міфи Київської землі. - С. 65-66