Geum.ru

Тріпак Мар’ян Миколайович, к е. н

Вид материалаДокументы
Подобный материал:



Тріпак Мар’ян Миколайович, к.е.н., доцент, nairam@bigmir.net

Тимчук Олександр Йосипович, викладач,

Тернопільський національний економічний університет


ДОХОДИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНИ:

ПРАГМАТИКА ТА ФІСКАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ


Формулювання актуальності та цілей дослідження. Поглиблення демократичних процесів в Україні вимагає переходу від задекларованої на законодавчому рівні фінансової незалежності органів місцевого самоврядування до створення механізмів її реального забезпечення. В останні роки в нашій країні спостерігається тенденція до ескалації низки болючих і надзвичайно гострих проблем у сфері місцевих фінансів таких, як мізерна фіскальна роль місцевих податків і зборів, істотна залежність дохідної бази місцевих бюджетів від міжбюджетних трансфертів та перерозподілу загальнодержавних джерел бюджетних доходів, нерозвиненість практики муніципальних запозичень тощо. Одним із шляхів виходу з описаної ситуації є створення ефективної моделі формування доходів місцевих бюджетів, яка б базувалася на науково обґрунтованому підході до розмежування дохідних джерел між ланками бюджетної системи та передбачала більш досконалий порядок прогнозування, планування та виконання їх дохідної частини. Необхідність вирішення цих проб­лем складає прагматичні аргументи на користь актуальності теми дослідження.

В умовах розгортання світової фінансово-економічної кризи, що має місце в суспільному житті нашої держави, та диспропорції у розвитку окремих регіонів України – це результат незбалансованості інтересів центру та регіонів, нерівномірності розподілу мобілізованих фінансових ресурсів між територіями та інших чинників, що спричинюють зростання напруги у соціальних відносинах та використання політичних важелів для вирішення низки проблем.

У зв’язку з цим проблеми доходів бюджету на сьогодні перебувають у колі дослідницьких зацікавлень науковців, практиків та громадськості. На жаль, як свідчать реалії, таких проблем назбиралося чимало, а сформовані вітчизняною наукою теорії та методи не здатні належним чином забезпечити їх розв’язання. Усе це вимагає активізації зусиль, спрямованих на переосмислення наукових засад зміцнення бюджетного потенціалу місцевого самоврядування, та способів їх реалізації у процесі реформування бюджетної системи України.

Проблеми дохідної частини місцевих бюджетів є пріоритетними у фінансовій науці. Вони ґрунтовно досліджувалися зарубіжними авторами: в контексті теорії суспільного вибору – Дж. Б’юкененом, теорії фіскального федералізму та фіскальної децентралізації – У. Оутсом, Т. Тер-Мінасян, А. Шахом, Дж. Мейнором; у контексті теорії публічних фінансів – Р. та П. Масгрейвами, Ш. Бланкартом, Ю. Немецом, Д. Друмергофом; із позицій теорії місцевих фінансів – Дж. Оунсом, К. Дейві, Г. Петері, Т. Хорватом, Д. Ноуленом.

У сучасних наукових дослідженнях вітчизняних учених приділяється увага окремим аспектам фіскального регулювання дохідної частини місцевих бюджетів, при цьому бракує комплексних досліджень окресленої тематики. Крізь призму теорії державних фінансів ці питання висвітлені у працях О.Д. Василика, В.М. Федосова, С.І. Юрія. Теоретичні засади доходів місцевих бюджетів у контексті теорії місцевих фінансів та міжбюджетних відносин аналізуються у працях В.І. Кравченка, І.О. Луніної, М.Г. Чумаченка, С.В. Слухая, на підставі теорії та практики становлення бюджетної системи України – в роботах С.А. Буковинського, В.Г. Дем’янишина, В.М. Опаріна, К.В. Павлюк, місцевих бюджетів України – О.П. Кириленко, О.Д. Данілова, Ю.В. Лапшина.

Виклад основного матеріалу дослідження. Окремі питання, пов’язані з даною проблемою, піднімаються в періодиці. Ознайомлення із наявними публікаціями дало можливість оцінити теоретичний і практичний рівень розробки проблем фіскального регулювання дохідної частини місцевих бюджетів України. Як правило, у більшості джерел особлива увага акцентується на теоретичних аспектах сутності та структури доходів місцевих бюджетів і недооцінюється роль їх фіскального регулювання.

На нашу думку, характеризуючи поняття „доходи бюджету”, слід зазначити, що вони мають похідний характер, оскільки є складовою державних доходів. Звідси, не всі державні доходи є доходами бюджетів. До бюджетних доходів належать лише ті, які зосереджуються у загальнодержавних централізованих фондах держави та адміністративно-територіальних утвореннях – державному бюджеті та місцевих бюджетах. Існування таких фондів дозволяє перерозподіляти кошти між секторами економіки та забезпечити всебічний розвиток усіх адміністративно-територіальних одиниць.

Отже, поняття доходів бюджету є вужчим від поняття державних доходів. Слід також враховувати, що певна частина грошових ресурсів надходить у розпорядження держави поза бюджетом, за допомогою інших фінансових інститутів, наприклад, державного кредиту, державного страхування тощо. Таким чином, доходи бюджетів визначаються як грошові надходження до основного загальнодержавного фонду, необхідного для планомірного розвитку всіх секторів економіки, підвищення матеріального добробуту й культурного рівня народу, оборони країни, утримання державних органів та органів місцевого самоврядування.

Професор О.П. Кириленко трактує доходи місцевих бюджетів як доходи, що складаються із власних і закріплених надходжень, перелік яких визначений на тривалу перспективу, що повинно створити необхідні передумови для здійснення перспективного планування. Надходження власних доходів не враховується при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам; такий порядок встановлює безпосередню зацікавленість органів місцевого самоврядування у нарощуванні дохідної частини. Закріплені доходи місцевих бюджетів складають основу визначення податкової спроможності території, їх обсяги впливають на розміри бюджетних трансфертів, які надаються місцевим бюджетам із Державного бюджету України [1, с. 140]. Професор В.І. Кравченко також дотримується теорії поділу доходів місцевих бюджетів на власні й закріплені та відстоює необхідність застосування різних показників, що характеризують рівень фінансової автономії адміністративно-територіальних формувань і залежать від перерозподілу бюджетних потоків центральних органів влади [2, с. 487]. Професор С.І. Юрій поділяє доходи місцевих бюджетів на закріплені та регулюючі. Закріпленими вважаються такі доходи, які в законодавчому порядку повністю закріплюються за певним бюджетом і не підлягають передачі у бюджети нижчого рівня, або частково закріплюються за бюджетами вищого рівня і в певному обсязі підлягають передачі у бюджети нижчого рівня. Однак дохідна частина бюджету опирається не лише на закріплені дохідні джерела. Окремим адміністративно-територіальним одиницям закріплених дохідних джерел може не вистачати для покриття видатків, передбачених програмою економічного й соціального розвитку. В таких випадках застосовуються регулюючі доходи. Названі доходи характеризуються тим, що передаються у вигляді відрахувань від загальнодержавних податків і зборів з бюджету вищого рівня у бюджети нижчого рівня для їх збалансування [3, с. 327].

У дослідженнях С.А. Буковинського, О.Д. Василика, В.М. Опаріна доведено, що специфіка застосування методу процентних відрахувань у ході бюджетного процесу відрізняється, залежно від засад функціонування бюджетної системи, тобто передбачається закріплення доходів за кожним із них у певній сумі або за фіксованими нормами [4,77]. Професор В.Д. Базилевич підкреслює, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних джерел та закріплених загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів. У дохідній частині окремого місцевого бюджету виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади [5,58]. О.Д.Василик зазначає, що економічна сутність доходів місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих рад і місцевих державних адміністрацій, та використання цих фондів на фінансування, утримання й розвиток соціальної інфраструктури, місцевого господарства тощо [6, 176]. М.І.Кульчицький вважає, що дохідна частина місцевих бюджетів великою мірою залежить від перерозподілу фінансових ресурсів через державний бюджет, а, відповідно, обмежуються й видатки. Він стверджує, що поки зберігатиметься така ситуація, місцеві фінанси залишатимуться слабкими, не забезпечуватимуть виконання покладених на місцеві органи влади функцій [7, 102].

Узагальнюючи наукові праці та постулати вищеназваних учених-економістів, вважаємо, що в складі доходів місцевих бюджетів доцільно вирізняти:

- доходи, отримані на певній території (власні доходи);

доходи, мобілізовані на інших територіях, які спрямовуються до певного місцевого бюджету через механізм вирівнювання;

- доходи, які передаються із бюджету вищого рівня (бюджетні трансферти);

- загальнодержавні доходи, які законодавчо закріпленні за бюджетами локального рівня;

- інші.

У свою чергу, доходи місцевих бюджетів, згідно з діючим законодавством, поділяються на доходи місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні офіційних трансфертів (власні), та на доходи, які враховуються при визначенні офіційних трансфертів (закріплені та регулюючі).

Доходи місцевих бюджетів зараховуються до спеціального та загального фондів. Загальний фонд акумулює кошти, які мають загальнодержавний характер і в подальшому перерозподіляються. У спеціальному фонді зосереджуються кошти бюджетних установ, у тому числі спеціальні державні цільові фонди, які не підлягають перерозподілу і використовуються за цільовим призначенням. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів і призначений для проведення інвестиційної та інноваційної діяльності. До надходжень до бюджету розвитку місцевих бюджетів належать: кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок не сільськогосподарського призначення; надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; кошти від повернення позик, які надавалися із відповідного бюджету, та відсотки, сплачені за користування ними; кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради; запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України (крім випадку, передбаченого статтею 73 Бюджетного кодексу); субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів [8].

Доходи бюджетів професор В.Д. Базилевич називає фіскальними доходами. Поняття „фіскальні доходи” інтерпретує як грошові відносини, які складаються між державою, юридичними й фізичними особами в процесі вилучення і акумуляції частини вартості ВВП у централізованому грошовому фонді з метою їх подальшого використання для здійснення державою та органами місцевого самоврядування своїх функцій. Фіскальні доходи бюджетів можна вважати одним із елементів фіскальної політики суспільства. Учений стверджує, що фіскальна політика – це вплив уряду на економіку через оподаткування, формування обсягу й структури державних видатків з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань [5, с. 690]. А.І. Крисоватий розглядає фіскальну політику як регулювання державних видатків та податкових надходжень для забезпечення повної зайнятості, стабільності цін та економічного зростання, а також як вплив держави на економічну кон’юнктуру шляхом зміни системи оподаткування й державних витрат [9, с. 11]. Професор С.І. Юрій трактує поняття фіскально-податкової політики як діяльність держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів [10, с. 46].

Отже, фіскальна політика – це вплив уряду на економіку країни через оподаткування, що здійснюється шляхом формування доходів бюджетів та понесення видатків у формі фінансування соціально-економічних потреб суспільства. Фіскальна політика є складовою і невід'ємною частиною соціально-економічних та фінансових трансформацій, що здійснюються в Україні. Вона передбачається у контексті вирівнювання фінансового забезпечення розвитку територій, а також поєднання діяльності центральних органів влади та органів місцевого самоврядування. Інструментарій фіскальної політики пройшов довгий еволюційний шлях, починаючи зі стародавнього світу і до реалій сьогодення, враховуючи при цьому основні економічні, політичні та соціальні перетворення. Процес розвитку важелів фіскальної політики охоплює як періоди централізації влади і, відповідно, податкових відносин, так і періоди розвитку місцевого самоврядування. Фіскальна політика виражається у системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів держави, тобто через політику державних доходів, а також їх розподілу через політику державних видатків.

Оскільки фіскальна політика є реалізацією фіскальних інтересів держави і адміністративно-територіальних формувань зокрема, потрібні ефективні методи фіскального регулювання бюджетів. Перш, ніж перейти до пошуку оптимальних способів фіскального регулювання, спробуємо проаналізувати відповідний понятійний апарат: „державне регулювання економіки”, „фінансове регулювання”, „бюджетне регулювання”, „податкове регулювання” та „фіскальна політика”.

Професор А.Ф. Мельник розглядає механізм державного регулювання економіки як сукупність різноманітних важелів та інструментів, за допомогою яких держава веде економічну діяльність [11, с.13]. Звідси можна зробити висновок, що економічна діяльність держави охоплює всі форми й засоби реалізації економічних цілей і завдань. Тоді як C. Панчишин, у свою чергу, трактує державне регулювання економіки як систему заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру в умовах ринкової економіки, які здійснюються відповідними державними установами для стабілізації та пристосування економічної системи до змінних умов [12, с. 549]. І.Я. Чугунов вважає, що одним із найважливіших елементів системи державного регулювання є бюджет, від рівня збалансованості й оптимальності якого залежить соціально-економічний розвиток держави та регіонів. За допомогою бюджету держава, забезпечуючи перерозподіл валового внутрішнього продукту, впливає на соціальну, виробничу, інвестиційну, регіональну, зовнішньоекономічну та інші сфери діяльності [13, с. 285]. Професор В. Федосов стверджує, що фінансове регулювання – це система регламентування розподільних відносин у суспільстві загалом і в суб’єктів господарювання зокрема. Функціонування системи фінансового регулювання забезпечується за допомогою фінансових інструментів: податків, внесків і відрахувань, субсидій та дотацій. Податки, податкові платежі і збори відображають місце бюджету в складі фінансового механізму. Саме вони відіграють важливу роль у фінансовому вирівнюванні, що обумовлюється сутністю податків та їх функціями – фіскальною і регулюючою [14, с. 55]. В.Г. Дем’янишин тлумачить бюджетне регулювання як економічні стосунки, пов’язані з територіальним розподілом і перерозподілом національного доходу для забезпечення необхідними коштами потреб соціально-економічного розвитку та соціального захисту населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць. На його думку, система регулювання бюджетів повинна відігравати важливу роль у забезпеченні належного економічного й соціального рівня територіальних утворень, які мають недостатню власну економічну базу для свого розвитку. Регулювання кожного виду бюджету має свої особливості, обумовлені різницею у структурі доходів, які використовуються для їх регулювання [15, с. 89]. А.І. Крисоватий вважає, що держава, задовольняючи інтереси суспільства в різних сферах діяльності, виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, соціальну, екологічну, демографічну тощо. З цією метою як засоби взаємодії об’єкта та суб’єкта державного регулювання соціально-економічних процесів використовуються фіскальні механізми. Визначивши свою фіскальну політику, держава визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику досягнення поставленої мети. Ось чому податкове регулювання має чітке спрямування на вирішення конкретних завдань і програм [9, с. 227]. Отже, податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів усіх рівнів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів – перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулюванням окремих видів господарської діяльності та обмеження розвитку інших тощо. А.І. Крисоватий розглядає регіональну фіскальну політику як різновид регіональної економічної політики, як сукупність дій регіональних органів державного регулювання для забезпечення функцій держави на рівні регіону [9, с. 11].

Термін „регулювання” означає упорядковувати, вносити порядок, систему в якусь діяльність та встановлювати правильну взаємодію відповідних частин механізму. В перекладі з латинськї „фіск” означає „грошовий кошик” або „казна” – сховище грошей. У спеціальній економічній та юридичній літературі, а також висловлюваннях політиків та публіцистів термін „фіск” частіше вживаний у дещо вужчому розумінні – не стосовно бюджету загалом, а лише його дохідної бази.

З огляду на вищеназвані підходи та враховуючи понятійне походження складових, фіскальне регулювання можна визначити як сукупність різноманітних важелів та інструментів законодавчого, виконавчого й контрольного характеру, за допомогою яких держава та органи місцевого самоврядування створюють ефективну фінансову політику в сфері забезпечення і задоволення соціально-економічних та суспільних потреб кожного регіону в Україні.

Враховуючи вищезазначене, нами запропоновано авторське визначення поняття „фіскального регулювання місцевих бюджетів”, під яким необхідно розуміти регулювання процесів формування, розподілу та використання фондів грошових коштів адміністративно-територіальних утворень, які повинні знаходитися у розпорядженні органів місцевого самоврядування і призначатися для соціально-економічного розвитку регіону. Отже, основними джерелами доходів, акумульованих у місцевих бюджетах, є податкові і неподаткові платежі, гранти, різні запозичення, а також міжбюджетні трансферти, які спрямовуються на задоволення суспільних потреб адміністративно-територіальних формувань.

Під „дохідною базою” місцевих бюджетів розуміємо відповідну систему наповнення надходжень, які враховуються і не враховуються при визначені обсягу міжбюджетних трансфертів, а також самих трансфертів, грантів й запозичень, що використовуватимуться для фінансування соціально-культурних потреб органів місцевого самоврядування, які, в свою чергу, задовольнятимуть бюджетні призначення адміністративно-територіальним одиницям даного регіону. Крім того, „дохідну базу місцевих бюджетів” трактуємо як нагромадження власних і залучених (загальнодержавних) коштів, а також трансфертів для задоволення соціально-суспільних потреб адміністративно-територіальних формувань.

Визначаючи поняття „фіскальне регулювання дохідної бази” місцевих бюджетів, необхідно взяти до уваги місце місцевих бюджетів у суспільно-економічних відносинах, пов’язаних із розподілом і перерозподілом ВВП й національного доходу; системний підхід до сукупності різноманітних важелів та інструментів, за допомогою яких органи місцевого самоврядування створюють ефективну фіскальну політику в сфері забезпечення і задоволення соціально-економічних та суспільних потреб кожного регіону в Україні та фінансове забезпечення соціально-економічних програм.

Враховуючи вищеназване, пропонуємо авторське трактування поняття „фіскальне регулювання дохідної бази” місцевих бюджетів. Це сукупність різноманітних важелів та інструментів, за допомогою яких держава та органи місцевого самоврядування реалізують політику в сфері формування та наповнення доходів місцевих бюджетів. Отже, фіскальне регулювання доходів місцевих бюджетів виражає економічні відносини, що виникають між органами місцевого самоврядування та підприємствами, організаціями і громадянами в процесі планування бюджетного фонду адміністративно-територіального формування. Формою прояву цих економічних відносин є різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджети, а їх матеріально-речовим втіленням – грошові кошти, що мобілізуються у „бюджетний кошик” адміністративної територіальної одиниці регіону. Склад фіскальних бюджетних доходів, форми мобілізації грошових коштів до бюджету залежать від системи та методів господарювання, а також економічних завдань, що вирішуються суспільством.

Дохідну базу місцевих бюджетів можна розподілити так:
  • відповідно до соціально-економічного характеру;
  • відповідно до джерел утворення та форм використання коштів;
  • за методами вилучення коштів.

За соціально-економічним характером доходи місцевих бюджетів поділяються на такі групи:

- доходи від підприємств та організацій, що перебувають у державній власності;

- доходи від підприємств та організацій, що перебувають у приватній власності;

- доходи від підприємств та організацій, що перебувають у комунальній власності;

кошти, що надходять від населення;

- доходи від надання послуг органами місцевого само­врядування (прибирання території, вивезення сміття, паркування автотранспорту тощо);

- доходи від комунального майна (орендна плата, надання права на полювання, рибальство, плата за торгові місця на ринках, частина прибутку комунальних підприємств, кошти від приватизації комунального майна).

Інакше кажучи, відповідно до зазначеного критерію доходи бюджетів поділяються на доходи від господарської діяльності юридичних осіб та надходжень від населення. Поділ доходів за джерелами утворення та формою використання коштів дає можливість конкретизувати їх склад та визначити відповідні форми надходження до бюджетів. В основу поділу, який розглядається, закладено критерій того, за рахунок чого мають бути отримані доходи (доходи від майна, від продажу основних засобів, від різного виду платежів тощо).

За методом вилучення коштів доходи місцевих бюджетів поділяються на такі, акумуляція яких відбувається добровільно (гранти, пожертви, дарунки), а також ті, які стягуються в обов’язковому порядку (різноманітні податки, збори, платежі). Цей поділ допомагає встановити, чи несе конкретне підприємство, установа, організація або громадянин обов’язок щодо сплати до бюджету певних коштів [16, с. 69].

Відповідно до діючого бюджетного законодавства доходи бюджету – це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено податковим законодавством України (включаючи трансферти, дарунки та гранти). Чинне законодавство класифікує доходи бюджетів за такими розділами:

- податкові надходження;

- неподаткові надходження;

- доходи від операцій з капіталом;

- бюджетні трансферти.

Доходи можуть бути визнані такими, що надійшли до бюджету лише після їх зарахування до відповідного бюджету. Податкові доходи вважаються сплаченими доходами відповідного бюджету з моменту, визначеного в податковому законодавстві України; неподаткові доходи вважаються сплаченими з моменту списання коштів з рахунку платника в кредитній установі (як правило, це банк). Неподаткові доходи місцевих бюджетів формуються також за рахунок доходів від використання та продажу майна, яке знаходиться в комунальній власності, від фінансової допомоги та безповоротних відрахувань, штрафів та інших сум примусового стягнення, а також частини прибутку комунальних підприємств.

Отже, у сфері фіскального регулювання дохідної частини бюджетів і, зокрема, місцевих, доцільно було б розглянути можливість змін вищеназваної класифікації доходів бюджетів України і класифікувати їх залежно від властивостей бази оподаткування. Ця класифікація пропонується у такому вигляді:
  1. надходження до бюджетів від податків на статику;
  2. надходження до бюджетів від податків на динаміку;
  3. неподаткові надходження;
  4. операції з капіталом;бюджетні трансферти.

Надходження до бюджетів від податків на статику стягуються із „реального” капіталу і лише опосередковано залежать від фінансових результатів діяльності підприємств та індивідуальних доходів. До них належать податки на нерухомість і майно.

Надходженнями до бюджетів від податків на динаміку є платежі, пропорційні сумі отриманого платником податків доходу. Це податок на прибуток, податок на доходи з фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизи, митні збори, відрахування з фонду оплати праці та ін.

Усі надходження до бюджетів від податків на статику є різними формами податку на нерухомість. Основною метою цього податку є стимулювання раціонального використання основних виробничих фондів та іншої нерухомості. З цією метою до об’єкта оподаткування зараховуються найменш ліквідні активи підприємства (земля, будівлі, виробниче обладнання). Таким чином, податок на нерухомість спонукає підприємців позбуватися неефективних фондів і пришвидшує оборот капітальних ресурсів. Ставки податків на статику (основні фонди) повинні бути ретельно диференційовані і враховувати існування певної межі, до якої вони володіють регулюючим значенням. Високі ставки можуть спричинити сповільнення процесу оновлення основних виробничих фондів, і, як наслідок, тенденцію технологічного застою, аж до повної зупинки виробництва. На основі економіко-математичного аналізу російськими економістами А.А. Кугаєнко та М.П. Беляниним встановлено, що маса податкових надходжень на статику повинна становити 15-30% маси всіх податків з підприємства [17, с.162]. Звідси основна стимулююча мета податкових надходжень на статику: вони повинні сприяти ефективному використанню капітальних ресурсів. Для інших податкових надходжень бюджетів розмір платежів залежить від економічної ефективності діяльності підприємств. Наприклад, якщо нічого не виробляти і не реалізовувати, то не буде бази для нарахування податкових надходжень на динаміку, а податкові надходження на статику сплачуються незалежно від факту здійснення діяльності підприємства або отримання прибутку, що дозволяє максимально точно спрогнозувати розміри відповідних доходів бюджету.

Податкові надходження до бюджетів на економічну динаміку – це податки на бізнес, або на вхідні і вихідні фінансові потоки підприємства. Якщо податкові надходження на статику мають на меті стимулювати підприємця, то податкові надходження на динаміку здебільшого виконують фіскальну функцію. Звідси випливає, що надходження податків на динаміку великою мірою залежать від стадії економічного циклу, а проблема полягає в тому, щоб визначити, які з фінансових потоків найбільш ефективно оподатковувати з точки зору розвитку економіки.

Усі податки з бізнесу розподіляються у фінансовому потоці так, що база оподаткування для кожного наступного податку меншає не тільки від виробничо-господарських витрат, а й від розмірів виплат із попередніх податків. У результаті виходить структура податків, пов’язана з взаємозалежною базою оподаткування. Увесь світовий досвід свідчить про те, що, досягнуши певної точки зростання, податки повинні надалі знижуватися, інакше у платників податків втрачається стимул до виробничої діяльності, з'являється потреба приховувати свої доходи. Саме тому для державної політики особливо актуальним є питання рівня податкового навантаження для платників податків і всієї економіки загалом.

Аналіз цього питання доцільно почати з вивчення критичного рівня оподаткування, після якого податки відіграють роль дестабілізатора економіки. У зв’язку з цим пошук форм і методів зміцнення фінансової незалежності адміністративно-територіальної одиниці є досить актуальним завданням. Суб’єкти господарювання повинні мати нормальні умови для економічної діяльності та бути зацікавленими у кращому використанні всіх видів ресурсів, а органи місцевого самоврядування мають інтерес щодо стабільного економічного зростання та підвищення ефективності всіх видів діяльності.

Висновки. Отже, в умовах побудови в Україні демократичного суспільства та переходу до ринкових умов важливим і пріоритетним завданням залишається забезпечення ефективного дієвого механізму фіскального регулювання процесів формування доходів місцевих бюджетів із використанням стимулюючих правових інструментів їх розподілу і спрямування на здійснення видаткових повноважень. Головне призначення фіскальних доходів місцевих бюджетів полягає не лише в їх мобілізації, а й у забезпеченості фінансової незалежності органів місцевого самоврядування. На нашу думку, наявність ефективного фіскального регулювання доходів бюджетів локального рівня і забезпечення їх розширеного відтворення є підтвердженням розвитку економіки регіону. Доходи місцевих бюджетів виступають основою фіскальної стабільності адміністративно-територіальної одиниці.


Список використаної літератури

  1. Кириленко О.П. Місцеві фінанси: Навчальний посібник. – Тернопіль: Аcтон, 2004.–140 с.
  2. Кравченко В.І. Фінанси місцевого самоврядування країни: проблеми становлення (1989–2001). – К.: Видавничий дім „КМ Akademia”, 2001. – 460 с.
  3. Юрій С.І., Іванух Р.А., Дусановський С.Л. Економічні та соціальні аспекти розвитку господарського комплексу України. – Тернопіль. ”Збруч”, 2003.– 327 с.
  4. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально–економічного розвитку України: / Редакційна колегія: М. Я. Азаров та ін. – К.: НДФІ, 2004. – 385 с.
  5. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Навчальний посібник “Державні фінанси” К.: Атіка. 2002.– 151 с.
  6. Василик О.Д. Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. К.: Центр навчальної літератури, 2004.– 544 с.
  7. Кульчицький М.І. Місцеві бюджети і механізм їх формування. // Фінанси України. – 2001.– № 9.– С. 98–105.
  8. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради –2001. – №37–38.
  9. Крисоватий А.І. Луцик А. Податки і фіскальна політика: Навчальний посібник. – Тернопіль, 2003. – 312 с.
  10. Юрій С.І., Бескид Й.М., Дем’янишин В.Г., Дем’янюк А., Тріпак М.М., Тимчук О.Й. Вишкіл студії “Бюджетна система”.Навчальний посібник. – К.: Таксон, 2002. – 256 с
  11. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки / За ред. д.е.н., професора І.Р.Михасюка. – Львівський національний університет ім.Франка. Підручник. Друге видання. – К.: Атіка, Ельга. – Н, 2000.
  12. Панчишин С. Макроекономіка : Навчальний посібник. – Київ „Либідь”, 2001.– 549 с.
  13. Чугунов І.Я. Бюджетний механізм регулювання економічного розвитку: Моногр. / Редкол.: Ю.О.Лупенко, Н.І.Костіна, І.О.Луніна.– К.: НІОС, 2003. – 485 с.
  14. Бюджетний менеджмент: Підручник / В.Федосов, В.Опарін, Л.Сафонова та інші; – К.: КНЕУ, 2004.– 864 с.
  15. Юрій С.І., Дем’янишин В.Г. Антологія бюджетного механізму. Монографія. – Тернопіль: Економічна думка. 2001. – 250 с.
  16. Музика О.А. Класифікація доходів місцевих бюджетів. – Право України, 2003. – №10.– С.69–73.
  17. Кугаєнко А.А., Белянин М. П. Налоги: Кто? Кому? Сколько? М.: Прометей, 2000.– 162 с.