Geum.ru

Як форма суспільної свідомості круг її проблем та роль у суспільстві

Вид материалаДокументы

Содержание


Проблема періодизації соціальної історії: «формаційний» і «цивілізаційний» підходи.
Подобный материал:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

71.

Проблема періодизації соціальної історії: «формаційний» і «цивілізаційний» підходи.

Формационный подход к развитию общества.Формационный метод был разработан марксистами, он составляет основу материалистического понимания общества.Формация - определенный тип общества, цельная соц. система, развивающаяся и функционирующая на основе господствующего способа производства по своим законам.Законы: общие и специфические. Общие - законы, распространяющиеся на все формации (закон об определяющей роли общественного бытия по отношению к общественному сознанию, закон об определяющей роли способа производства в общественном развитии). Специфические законы – законы, действующие в одной или нескольких формациях (закон пропорционального развития народного хозяйства). Основным критерием опред. развитие и смену формаций является способ производства, который представлен единством развития производительных сил и производственных отношений. Вслед за способом производства меняется и социально-классовая структура развития общества. Развитие общества осуществляется по восходящей линии от первобытнообщинного строя к рабовладельческому, феодальному, капиталистическому, коммунистическому обществу. Смена формации осуществляется с помощью соц. революций. Каждая формация имеет базис и надстройку.Базис - это совокупность производственно- экономических отношений. Надстройка - это совокупность идей организации утверждений и идеологических отношений. Основными категориями формационного подхода является способ производства, класс, общество. Но эти категории являются категориями высокой степени абстрогированности поэтому не отражают весь спектр развития общества и формационный подход дополняется двумя другими: цивилизационным и культурологическим. (из практики) Формационный подход. Общество развивается от низших формаций к высшим. Формации отличаются друг от друга способом производства, который в свою очередь изменяется благодаря производительным силам, те в свою очередь изменяются с помощью орудий труда. Однако теория Маркса в некоторых положениях была ошибочной. Он полагал, что производительные силы смогут развиваться и после изменения капиталистических производственных отношений. Формационная теория имеет активных сторонников и сейчас. Например: Уолтер Ростоу в своей теории стадийного роста рассматривает прогресс, как этапы развития техники и только техники. Интересную градацию предложил Дениел Бел – 3 этапа развития: 1.доиндустиальное общество 2.индустриальное общество 3.технотронное информационное общество. В доиндустриальном обществе большая часть населения занята сельским хозяйством. В существующем обществе большая часть населения занята в промышленности. В обеих этих стадиях люди не могут обеспечить себя всем необходимым. В технотронном обществе большая часть населения занимается получением, обработкой и произведением информации. Это общество на основе эффективных технологий не только обеспечивает само себя, но и снабжает основной мир. Категория культуры является универсальной, Шпенглер рассматривал эту проблему не как единую общечеловеческую культуру, а как расколотую на 8 культур, каждая из которых вырастает на основе собственного прафеномена, т.е. способа переживания жизни. Культура: египетская, индийская, вавилонская, китайская, греко-римская, византийско-арабская, культура майя и пробуждающаяся русско-сибирская культура. Каждая культура подчинена жесткому биологическому ритму, который определяет основные фазы ее внутреннего развития: рождение и детство, молодость и зрелость, старость и закат. Каждая культура имеет 2 основных этапа: 1)восхождение культуры (собственно культура), 2)нисхождение или цивилизация. Первый характеризуется органическим типом эволюции во всех сферах человеческой жизни: социальной и политической, религиозной и этической, художественной и научной. Второй этап характеризуется механическим типом эволюции, представляющим собой окостенение органической жизни культуры и ее распад. Отличие цивилизации и культуры: 1)цивилизация – функциональна, технологична, институциональна; культура – ценностна, связана с постановкой цели. 2)цивилизация – усвоение образцов прогресса; культура – способ освоения достижений в национальных рамках. 3)тип культуры – выражает отношение общества к миру; цивилизация – конкретную форму реализации этого типа в конкретных исторических условиях. Цивилизация – это крупные социокультурные системы со своими закономерностями, которые не сводятся к закономерностям функционирования государств, наций, соц. групп и т. д. Цивилизации могут определять материальную и духовную жизнь общества или на нее воздействовать. Каждая цивилизация самобытна, живет своей жизнью, имеет свою историческую судьбу, свои институты и ценности. Цивилизации взаимодействуют между собой, при этом не теряют своей уникальности, заимствование может ускорить или замедлить их развитие, обогатить или обеднить их. Этнографические параметры цивилизации передаются с помощью термина культурный ареал. Функции цивилизаций: 1. реализация единства духовной жизни крупной общности в исторической преемственности и на определенной территории. 2. дифференциация единства культурной жизни в тех же рамках места и времени. Специфичность цивилизации придает духовный фактор. Отличие формации и цивилизации: 1)для цивилизации характерна преемственность и передача культуры через механизм традиций. 2)формация не совпадает с цивилизацией, т.к. цивилизация реализует собственную приемственность во времени и с др цивилизациями в пространстве. Существуют различные критерии определения цивилизаций: по технико–экономическим параметрам, исходя из критериев духа и стиля, ментальности, этноса, массового коллективного сознания, мировоззрения, культурного географического ареала и т.д. Цивилизация – это собственно-социальная организация общественной жизни и культуры, характеризующаяся всеобщей связью индивидов или первичных, т.е. базисных общностей в целях воспроизводства общественных богатств. Британский философ Тойнби в 12-томном труде «Исследование истории» рассматривает цивилизацию в форме культурно-исторической монадологии, т.е. на основе представления о самозамкнутых дискретных единицах, на которые распадается человечество и которые он называет цивилизациями. Это представление Тойнби сложилось под влиянием немецкого философа Шпенглера. Различие в теориях Тойнби и Шпенглера в том, что Тойнби наряду с естественной необходимостью признает за человеком способность к самоопределению. А динамику цивилизации определяет законом вызова и ответа, согласно которому каждый шаг вперед связан с адекватным ответом на вызов истории. Адекватный ответ – заслуга творческого меньшинства, которое властвует сначала в силу своего авторитета, а затем превращается в господствующее меньшинство.Возникнове6ние цивилизации, ее рост, надлом, упадок, разложение связаны со способностью или неспособностью творческого меньшинства найти адекватный ответ на вызов истории. (из практики)Цивилизационный подход. Сторонники цивилизационного подхода в основу развития ставят не экономику и технику, а социокультурные особенности. Родоначальником этого подхода считается Маркс. Вебер – автор работы “Протестантская этика и дух капитализма”. В исламе, как в особой цивилизации, более ясно и чётко отношение к деньгам не одобряется. Наиболее известная классификация принадлежит Арнольду Тойнби. Он различает 5 культур – Западно-христианская культура, православно-христианская, исламская, индуистская и дальневосточная (конфуцианская). Цивилизационный подход также очень многое объясняет в человеческой истории. Примеры современности: боснийский конфликт. Различий между сербами и хорватами в языке меньше, чем различия в русском и украинском. А боснийские мусульмане по национальности являются сербами. До сих пор ведутся споры о месте России: принадлежим ли мы к православной культуре или мы особая цивилизация. Есть градация на две цивилизации: Запад и Восток. По Чаадаеву: мы первая азиатская цивилизация, которая столкнулась с Западом и начала преобразовываться. Славянофилы полагают, что мы уникальная культура, совмещающая в себе достоинства, как Запада, так и востока.


72.

Особистість як продукт сусп. Розвитку

Поняття "суб'єкт" добре відоме ще з перших лекцій з філософії. Нагадаємо лише, що це — носій предметно-практич­ної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямованої на об'єкт. Суб'єктом суспільного розвитку є особистість, що виступає як со­ціальний вияв кожної людини, виражений у конкретній індивідуальній характеристиці. Найглибші витоки ролі особистості у суспільстві закла­дені в її суспільній природі. А це означає, що всі проблеми суспільства, його об'єктивні потреби, можливості розвитку, його перспективи і цілі в кінцевому результаті живуть, функціонують не в якійсь своїй абстрактній самостійності, а саме як "переплавлені" в реальні індивідуально-кон­кретні потреби, інтереси, турботи, цілі кожної особистості, кожної інди­відуальності. Тобто витоки ролі особистості в історії — в її нерозривному зв'язку з соціальними спільнотами, соціальними відносинами. Належ­ність особистостей до різноманітних типів спільнот виступає як певний імпульс життєдіяльності кожної людини, кожної особистості. Саме в них формується її життєдіяльність, соціальна активність. Активна ж роль особистості у суспільстві виражається у тому, що у сфері виробництва людина постійно вдосконалює знаряддя праці і на­копичений досвід; у сфері соціальній людина, відчуваючи вплив інших людей, сама постійно впливає на них і, таким чином, на всі існуючі відносини; у сфері політичній особистість поводиться як і в сфері соці­альній, але можливості виявлення активності більш багатоманітні; у сфері духовного життя активність людини у засвоєнні, створенні та вдоскона­ленні духовних цінностей цілком очевидна. Саме в особистостях, їхніх діях знаходить своє втілення роль народ­них мас, груп та інших соціальних спільнот в історії — адже народ, нація взагалі самі собою не діють; ніяких їхніх дій, відносин, ніякої їхньої боротьби немає і не може бути поза конкретними діями, вчинками ок­ремих особистостей, окремих індивідів. Але особистість як рушійна сила історії має і свій власний зміст, який не розчиняється ні в яких спільно­тах, ні в яких сукупних діях. Саме від особистості, від її дій, конкретних вчинків залежить неповторний колорит суспільного життя, його уні­кальність. Тому історичний процес є процесом зростання ролі особис­тості в суспільстві. Таким чином, у всіх сферах життя людина, особистість відіграє ак­тивну роль. Тому хибно уявляти людей лише пасивним продуктом сере­довища або інертним матеріалом, з якого історія виліплює нежиттєві фігурки і розставляє їх у певному порядку. Ще більш хибна думка, що люди — пасивний натовп, якого надихають герої. Особливе місце у соціальній філософії займає проблема видатних та історичних особистостей. В оцінці їхньої ролі в історії ми маємо надзви­чайно велику амплітуду коливань —від думки Б.Рассела про те, що якби сто найвидатніших людей Європи були вбиті в дитинстві, то вся світова історія склалася б по-іншому, ніж це було насправді (що є абсолютиза­цією ролі видатних особистостей в історії, формою прояву волюнтариз­му) до погляду видатного історика Франції Моно, який вважав, що хоч більшість істориків і звикли звертати виключну увагу на блискучі та го­лосні прояви людської діяльності, на великі події і великих людей, але необхідно зображати швидкі і повільні рухи економічних умов та со­ціальних установ, що становлять справді неперехідну частину людського розвитку і впливають на роль особистостей у розвитку суспільства, діа­лектику об'єктивних умов та індивідуальних особливостей у діяльності видатної історичної особистості.


73.

Спосіб виробн. матер. благ та його структура.

Виробничі відносини, перебуваючи в діалектичній єдності з продук­тивними силами, не пасивні щодо останніх, а впливають на розвиток продуктивних сил. Більше того, нові, прогресивні виробничі відносини, що відповідають у певний момент часу характерові та рівневі розвитку продуктивних сил, виступають головним джерелом і вирішальним рушієм матеріального виробництва. Якщо ж виробничі відносини застаріли, не відповідають рівневі роз­витку продуктивних сил, то вони уповільнюють, а то й гальмують, знач­ною мірою розвиток останніх. Ця сторона взаємозв'язку між продук­тивними силами і виробничими відносинами відображається в загально-соціологічній тенденції — відповідності виробничих відносин характе­рові та рівневі розвитку продуктивних сил. І все ж, було б помилково вважати, що виробничі відносини зале­жать лише від розвитку продуктивних сил. Не можна абсолютизувати цю властивість виробничих відносин, не враховуючи свідомої діяльності людей. Адже люди завжди діяли і діють, вступаючи в певні відносини, свідомо. Об'єктивність встановлення тих чи інших виробничих відносин означає, що їхній характер визначається не станом суспільної свідомості чи свідомості окремої людини, а характером і рівнем розвитку продук­тивних сил. Тобто тими можливостями, які створюють для людської діяль­ності продуктивні сили. Виробничі відносини — це результат людської свідомої діяльності, однак, складаються вони хоч і свідомо, але не до­вільно, а залежно від того, якої суспільної форми, умов соціального розвитку потребують продуктивні сили. Отже, розвиток засобів задоволення постійно зростаючих потреб людей спричиняє зміни способів виробництва матеріальних благ. Воно характеризується розмаїттям основних форм життя суспільства разом з соціальними, політичними, духовними аспектами, які тісно пов'язані між собою не лише впливом, який вони здійснюють один на одного, а й тим, що мають єдину основу, яка визначає їхній розвиток — матеріальне виробництво. Певна форма матеріального виробництва детермінує, по-перше, відповідну структуру суспільства, по-друге, конкретне ставлення людей до природи. Державний устрій та духовне життя людей визнача­ються обома цими факторами, а це в свою чергу визначає характер ду­ховного виробництва. Тобто поняття "виробництво" не слід обмежувати лише матеріальним виробництвом, а треба розуміти як життєдіяльність суспільства, суспільне виробництво, в якому матеріальне відіграє основ­ну, визначальну роль. Спосіб виробництва характеризується не лише виробництвом мате­ріальних благ. Він відтворює соціальне буття людини, а також формує, розвиває саму людину. Категорія способу виробництва має чітко визначений конкретно-історичний характер, свої специфічні якісні харак­теристики, властиві лише певному ступеневі розвитку суспільства. Зміна способу виробництва викликає зміну всього укладу суспільного життя, тобто відбуваються зміни соціального, політичного, духовного характеру, змінюється соціально-класова структура суспільства. Трансформується система управління, руйнується стара інфраструктура, заклади, організації, на їхньому місці виникають нові установи та організації. А разом з цим змінюються погляди людей, їхня свідомість, психологія, формуються нові особистості тощо. В цілому набирає нових форм спосіб життя людей. Слід зазначити, що зміни в укладі суспільного життя відбуваються не лише у випадку повної заміни одного способу виробництва іншим. Якщо зміни відбуваються в надрах конкретного способу виробництва, то це теж може викликати певні зміни укладу життя суспільства. Але більш детально про це мова йтиме в наступних розділах.


74.

Продук. сили і виробничі відносини, їх сутність та структура.

Продуктивні сили. Спосіб виробництва представляють дві сторони: продуктивні сили та ви­робничі відносини. Розглянемо спочатку, що являють собою продук­тивні сили. У трудовій діяльності розрізняють, по-перше, цілеспрямовану діяльність людини, тобто саму працю, по-друге, знаряддя праці та, по-третє, предмети праці. Предмети праці — це те, на що спрямована діяльність людини, що добувається працею з природи. Речі, які людина споживає, виготовля­ються з певних матеріалів. Це ліс, нафта, вугілля, руди, глина та інші матеріали. Знаряддя праці — це все те, що людина використовує у процесі взає­модії між собою та природою, що слугує їй для передачі своїх дій на предмет праці, для полегшення та прискорення цих дій. Для первісної людини такими знаряддями праці служили палиця, каміння, сокира, пізніше — лук, стріли. В сучасних людей знаряддями праці є різні інстру­менти: верстати, машини, наукомісткі технології, мікропроцесорна тех­ніка, біотехнологія, ядерна енергетика тощо. За допомогою цих знарядь праці люди ведуть обмін речовин між собою і природою, контролюючи та регулюючи цей обмін. Знаряддя праці відіграють найважливішу роль в історії розвитку ви­робництва. Ступінь досконалості знарядь праці виступає показником розвитку людської робочої сили, показником влади людини над приро­дою. Саме за останками знарядь праці вивчаються зниклі соціально-економічні формації; економічні епохи відрізняються одна від одної не тим, що виробляється, а тим, якими знаряддями праці воно виробляється. Окрім знарядь праці, для успішного здійснення процесу виробниц­тва необхідні певні умови праці, виробничі приміщення, дороги, канали, сховища, джерела енергії та ін. Наприклад, для дорогих, комп'ютерних систем потрібні пристойні приміщення, сучасний великоваговий ван­тажний чи легковий автомобіль потребує добрих автошляхів, великі скуп­чення зерна, овочів вимагають автоматизованих систем контролю за ста­ном і т.д. Умови праці разом із знаряддям праці становлять засоби праці. Предмети праці та засоби праці в сукупності виступають як матері­альні умови для виробництва і утворюють засоби виробництва. Матеріальні блага, що створюються людською працею, служать для людини засобами її існування і одночасно є основою для подальшого розвитку самого виробництва. З цього видно, що засоби виробництва — це лише матеріальна передумова, можливість виробництва. Основним, найважливішим і вирішальним елементом виробництва виступає сама людина, яка, використовуючи в процесі виробництва свої знання, ви­робничі навички та досвід, приводить у дію знаряддя праці. Жива праця людини шляхом приведення в рух знарядь праці пере­творює можливість у дійсність. Саме праця продукує матеріальні блага, необхідні для життя суспільства. Відносини між людиною, знаряддями та предметами праці в процесі виробництва можна влучно охарактери­зувати словами Маркса з "Капіталу": машина, яка не служить у процесі праці, не корисна. Крім того, вона піддається руйнівній дії природного обміну речей. Залізо ржавіє, дерево гниє. Пряжа, яка не буде використа­на для ткання або в'язання, стає сировиною. Жива праця має охопити ці речі, воскресити їх з мертвих, перетворити їх з можливих у дійсні та діючі споживні вартості. Люди та знаряддя праці відіграють активну і вирішальну роль у су­спільному виробництві. Але це не означає, що з процесу виробництва усувається предмет праці. Останній входить у суспільне виробництво як його постійна і необхідна умова. Предмет праці входить у виробництво по-різному, залежно від ступеня розвитку робочої сили та знарядь праці. При наявності названих структурних елементів, необхідних для ви­робництва, останнє можливе лише за вмілих, кваліфікованих дій людей. Ефективне використання знань, досвіду, навичок може бути здійснене при відповідних оптимальних формах та методах організації виробництва. Таким чином, засоби виробництва, що створюються суспільством, разом з людьми, що володіють знаннями та навичками до праці, методи та форми організації виробництва становлять у сукупності продуктивні сили суспільства. Продуктивні сили суспільства постійно змінювалися і вдосконалю­валися протягом всієї історії людства. Разом з тим полегшувалася бо­ротьба людей з природою, зростала продуктивність праці, збільшувалося виробництво матеріальних благ. Історія розвитку знарядь виробництва від кам'яних та дерев'яних знарядь до сучасних машин та новітніх технологій — це історія підко­рення людиною сил природи, постійно зростаючої могутності людини у боротьбі з природою, створення величезних матеріальних можливостей для розвитку культури суспільства. Однак, історичний досвід свідчить: життя трудящих не поліпшувалося пропорційно зростанню продуктив­них сил та продуктивності праці. Навпаки, часто становище широких народних мас навіть погіршувалося поряд з досягненнями науки та тех­ніки, зростанням продуктивності праці, що свідчить про вплив на рівень життя народних мас ще й інших факторів. Такими факторами виступа­ють суспільно-економічні умови, за яких діють і розвиваються продук­тивні сили, живе та продукує матеріальні блага людина. Словом, продуктивні сили завжди розвиваються в умовах певного суспільного устрою. Люди виробляють матеріальні блага не поодинці, не ізольовано один від одного, а об'єднуючись певним способом, щоб спільно впливати на природу, добувати засоби до існування. Виробничі відносини. Матеріальна виробнича діяльність людей стала основою виникнення і роз­витку суспільних зв'язків та відносин, тобто людського суспільства. Спільна праця згуртовувала людей, робила їх постійне спілкування життєво необхідним. Тому виробництво завжди, за будь-яких умов має суспільний характер, є суспільним виробництвом. Продуктивні сили становлять лише одну сторону суспільного вироб­ництва. Адже в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й один з одним. Ці взаємовідносини людей у процесі виробництва дістали назву "ви­робничі відносини" і представляють другу складову способу виробництва. У виробничі відносини входять насамперед виробничо-технічні відно­сини, тобто взаємини між виробниками безпосередньо на конкретному підприємстві. Але для успішного функціонування підприємства необхідні зв'язки його з іншими підприємствами і навіть галузями виробництва. Отже, у виробничі відносини входять також відносини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесі роз­поділу, обміну та споживання суспільного продукту. В основі виробничих відносин лежить власність на засоби вироб­ництва. Тобто від того, в чиїй власності перебувають основні засоби виробництва, залежить сутність, характер усієї системи виробничих відно­син. Характер власності визначає форми відносин між людьми у суспільстві: панування і підкорення чи співробітництво та взаємодопо­мога. Форми власності визначають форми розподілу, обміну та присвоєн­ня виробленого, а також місце людини в системі виробництва, тобто — це власник, управлінець чи виробник. Левову частку прибутку отримує власник засобів виробництва, а виробнику йде заробітна плата. Продуктивні сили та виробничі відносини є нерозривними і у взає­мозв'язку становлять "спосіб виробництва".


Copyright © 2023. All rights Reserved.