Geum.ru

Механізована географія

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Механізована географія


Гладкий О. В., канд. геогр. наук, старший викладач кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності Київського національного торговельно-економічного університету. Вул. Кіото, 19. 02156. Київ.

E-mail: gladkey@i.com.ua WWW: ссылка скрыта


Сучасна географія широко оперує у своїх дослідженнях кількісними науковими методами, заснованими на математичному та статистичному аналізі, моделюванні та логіці. Їх поява та розвиток пов’язані із вимогами суспільства щодо практичного застосування набутих наукових знань. Відходячи від абстрактно-теоретичних та описових методів, географія все більше стає точною наукою, теоретична база якої, як і практична сфера діяльності, більшою мірою базуються на зборі, систематизації, аналізі та інтерпретації первинної (експериментальної і статистичної) інформації. Власне, постійно зростаюча кількість інформації ще більш прискорила необхідність математизації географічних наук.

Така „кількісна революція” в географії передбачала створення нової „математичної географії... як науки, що досліджує за допомогою математичного методу складні динамічні (такі, що змінюють з часом свій стан) просторово (територіально та акваторіально) розміщені системи, в яких об’єднані прямими і зворотними зв’язками природна, виробництво і населення” (Саушкін Ю. Г., 1966). Симбіоз географії і математики породив цілу низку часткових методів, які стали застосовуватись в різних напрямках її наукових досліджень. На їх основі почали розроблятись окремі методики, які систематизували різні методи виходячи з мети і завдань дослідження. Однак, всебічної інтегральної математизації географії, яка б передбачала розробку універсального методу дослідження простору, і на яку покладали надії більшість вчених ХХ ст., не відбулось. Ще на початку „кількісної революції” деякі вчені критично ставились до нових перспектив, які відкривались з нею, наголошували на надмірному захопленні економікою та соціологією (в суспільній географії), а також фізикою, хімією та біологією (в фізичній географії) (Геттнер А., 1930, Семенов-Тян-Шанський В. П., 1928, Гладцин І. Н., 1922). Це дало привід до зростаючої критики прихильників кількісних методів того часу (див. додаток).

Процес математизації географії порушив як цілісність самої науки, так і цілісність сприйняття й пізнання об’єкту дослідження. Маючи різний методичний апарат, заснований на кількісних методах, географія розкололась на безліч галузевих напрямків, які все більше втрачають методологічний взаємозв’язок (Іщук С. І. та ін., 2003). Поширення кількісних методів призвело до механізованого уявлення про географічну реальність, що постає у вигляді певної сукупності формалізованих даних, які абстрагуються і відриваються від конкретної території. Значна кількість географічних фактів взагалі важко піддається формалізації, яка може застосовуватись для їх аналізу лише частково, без врахування деяких суттєвих внутрішніх ознак.

Застосування широкого та різноманітного арсеналу розрізнених кількісних методів дає лише відповіді на часткові питання розвитку окремої території. Їх результативність обмежуються через недосконалість математичного апарату. Їх інтерпретація не може повністю розкрити перебіг різноманітних інтегральних природних та суспільних процесів. За допомогою математичних методів, дослідники не в змозі навіть до цього часу комплексно усвідомити та проаналізувати всю сукупність елементів територіальних систем. Науковці пояснюють це їх виключною складністю, залежністю від багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників та наголошують на необхідності спрощення та схематизації (А. М. Трофимов, Н. М, Солодухо, 1986). Однак, головна причина криється у дегуманізації географічного знання, свідомій відмові від літературно-описових, порівняльних, культурологічних та інших методів гуманітарний наук (Голубчиков Ю. Н., 2003, Гадамер Г.- Г., 2003).

Самі прихильники „математичної географії” стверджували, що ця наука „ніякою мірою не скасовує та не принижує значення класичного напрямку географічної науки з притаманними йому картографічним, порівняльно-історичним, експериментальним та іншими методами” (Саушкін Ю. Г., 1966). У наш час значна кількість вчених багато уваги приділяє детальному опису окремих місцевостей з суспільно-культурологічної, господарсько-економічної та природно-ландшафтної точок зору, який передбачав неформальний гуманітарно-забарвлений „аналіз географічних образів” (Замятін Д. Н., 2003). Деякі з них навіть стверджують, що географія є „наукою про гармонію та красу земної кулі” (Голубчиков Ю. Н., 2003). Висока гуманістична цінність географічних досліджень та необхідність її взаємозв’язку із загальним описом окремих територій і народів підкреслювалась в роботах таких відомих літераторів як М. В. Гоголь, К. С. Паустовський, М. Волошін та ін.

Оскільки географія є „природничо-суспільною наукою” (Пістун М. Д., 1996), в її предметі дослідження закладено синтез обох цих напрямків. Географічна реальність не вичерпується суто формалізованим підходом до вивчення певних природних чи суспільних комплексів. Не можна її обмежити також лише описом окремих місцевостей, їх подібностей та різноманітностей (Геттнер, 1930). В географічній науці повною мірою повинні бути присутні обидва напрямки наукового аналізу в їх діалектичній єдності та компліментарності. Гуманізація географії, як це не парадоксально, можлива за умови широкого застосування сучасних методів обробки інформації на ЕОМ. Слід тільки не обмежувати її механістичним принципом кількісного аналізу, а поєднувати його методи із подальшими гуманітарними дослідженнями.

Отже, сучасна географія „мусить спиратися на імператив гуманітарного мислення” (Мороз С. А. та ін., 1997). Її значний філософський, культурологічний та світоглядний потенціал посідає значне місце серед гуманітарний наукових досліджень, як і системні дослідження простору – серед природничих. Саме уникання „механізованого підходу” в географії дозволить нам розробити нову дисципліну, що за часів інформаційного суспільства, займе одне з центральних місць в системі наук, оскільки збереже в собі елементи втраченої єдності наук та стане основою нового постдисциплінарного знання.

Додатки.

Рис. 1. Карикатура канадських географів часів бурхливого розвитку кількісних математичних досліджень в географії. „Кількісник” вириває Географію з рук „Якісника”. За словами П. Хаггета, який свого часу прокоментував цей малюнок, „Географія не настільки молода і наївна: вона цілком може за себе постояти”. (цит. за Перцик Є. Н., 1999).