Geum.ru

Адміністративна юстиція в Сполучених Штатах Америки

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Адміністративна юстиція в Сполучених Штатах Америки.


Еволюція системи органів адміністративної юстиції наочно просте­жується в Сполучених Штатах Америки в цій країні згідно з конституцією судова влада надається тільки судам і поширюється на всі справи, які розглядаються за загальним пра­вом", судові повноваження з розгляду значної кількості адміністра­тивно правових спорів передано так званим квазісудовим установам, що є, по суті, установами адміністративними. Слід зазначити низку причин, які викликали необхідність такого кроку. Найважливішою з них була перевантаженість судів справами, пов'язаними з претен­зіями громадян до адміністративних органів. Як відзначає аме­риканський юрист Д. Карлен, без докорінної перебудови своєї ро­боти і значного збільшення персоналу суди не могли б упоратися з лавиною справ, що є в них.

Іншими факторами, які вплинули на цей процес, були: спеціальні знання працівників цих адміністра­тивних установ;

- наявність в адміністративних установ права з власної ініціативи починати переслідування правопорушників, яко­го суди не мають;

- складність і тривалість процедури проходження справ у судах, а також висока вартість судових витрат.

Сутність квазісудових органів адміністративної юстиції полягає в тому, що вони виросли з надр адміністрації й значною мірою залишаються під її впливом. Деякі з них (наприклад, комісії з ви­плати компенсацій штатів) займаються винятково розглядом адміні­стративно-правових спорів конкретного різновиду. Інші ж, які ста­новлять більшість, поєднують розгляд адміністративно-правових спорів з виконанням інших функцій у державному управлінні.

Діяльність квазісудових органів адміністративної юстиції грун­тується на досить детально розроблених правилах адміністративної процедури. Не вдаючись до докладного аналізу всіх квазісудових органів у США, відзначимо головні положення, які дозволяють оцінити загалом тенденції розвитку цього інституту.

По-перше, наявність детального процесуального регламенту­вання розгляду справ, а також самостійність і незалежність осіб, котрі їх розглядають, свідчать про те, що останні фактично мають статус адміністративного судді.

По-друге, держава з дедалі більшою увагою ставиться до пи­тань підвищення престижу органів адміністративної юстиції, про що свідчить факт надання квазісудовим органам статусу галузевих судів. Зокрема, Управління податкових апеляцій США було пере­творено на Податковий суд США.

І, нарешті, по-третє, можливість оскарження рішень квазісудо­вих установ адміністративної юстиції у Федеральному суді й Вер­ховному суді США по суті означає інстанційність розгляду адміні­стративно-правових спорів.

Однією з важливих особливостей адміністративно-процесу­ального законодавства США є вельми детальна регламентація ад­міністративних процедур.

Підставою правового регулювання діяльності адміністративних органів є так звана належна правова процедура, яка включає право сторін на повідомлення про предмет спору і претензії щодо справи, право на подання доказів, право на спростування доказів у ході процесуальних дій, право на участь адвоката в розгляді справи, вимогу про те, що рішення в справі має грунтуватися виключно на доказах, зафіксованих у протоколі ведення процесу, а також необ­хідність забезпечення можливості зацікавленій особі одержувати копію протоколу, в якому відбито всі обставини справи.

Зараз у США основні адміністративно-процесуальні норми зо­середжено в Правилах адміністративної процедури (Звід законів США — титул 5, гл. 5).

Насамперед слід відзначити широку гласність адміністратив­ного процесу. Необхідність усебічної інформації про діяльність адміністративних органів передбачено параграфом 552 Правил.

Так, до відома громадськості має доводитися така інформація:

опис та адреси центральних і місцевих органів та служб відповідної ад­міністративної установи, від службовців яких можна одержати не­обхідну інформацію;

відомості про порядок здійснення відповідних функцій адміністративної установи, в тому числі про характер і вимоги всіх застосовуваних процедур;

процедурні правила, опис форм документів із зазначенням місць, де їх можна одержати, а також інструкції щодо обсягу і змісту всіх письмових документів;

відомості про матеріальні норми загальної дії, критерії їх тлума­чення й застосування, про виправлення чи зміни, внесені в них.

Кожна адміністративна установа згідно з Правилами має зро­бити приступними для громадського контролю та зняття копій ма­теріали, які стосуються громадян і представників громадськості, а також матеріали, що відбивають результати розгляду справ.

У разі відмови у видачі документа громадянин управі подати позов у суд. Суд має право вказати адміністративній установі на неприпустимість відмови й зобов'язати її видати документи. При цьому тягар доведення правомірності рішення про відмову у видачі документів покладено на адміністративну установу.


Відповідно до параграфа 552-а жодна адміністративна установа нікому не має оголошувати документ, якщо не подано письмового запиту або попередньої письмової згоди особи, стосовно котрої скла-дений документ, за винятком випадків, чітко обумовлених у законі.

Адміністративні установи зобов'язані на вимогу особи про на­дання інформації або ознайомлення з документом дозволити їй переглянути документ, одержати копію документа або його частини. Якщо при ознайомленні з документом особу супроводжує інша особа, то адміністративна установа може вимагати від особи, котрої стосується документ, подання письмової заяви про дозвіл обго­ворювати документ у присутності іншої особи.

Громадяни вправі вимагати внесення змін у документ. При цьо­му адміністративна установа має негайно внести зміни в частину документа, що, на думку особи, оформлена неточно, неадекватно, несвоєчасно чи неповно, або інформувати особу про відмову внести ці зміни, повідомити про причину відмови та процедури, вста­новлені для здійснення особою права вимагати перегляду цього рішення, а також указати посадову особу, уповноважену здійснити перегляд ухваленого рішення.

Зі свого боку, кожна адміністративна установа, що зберігає си­стему документів, зобов'язана видати правила, які мають вста­новлювати процедуру, за допомогою якої особа, котра подала запит, сповіщається про те, що в зазначеній системі документів міститься документ, який стосується її;

визначати терміни й порядок уста­новлення особи того, хто подав запит про документ або інфор­мацію, які її стосуються, до надання йому цього документа чи інформації;

установлювати процедуру надання особі документа чи інформації, які її стосуються, і, у разі потреби, особливу процедуру надання їй медичних документів, у тому числі документів про її психічний стан;

установлювати процедуру розгляду питання про зміну документа чи інформації, які стосуються особи, котра подала звернення про це;

установлювати, якщо це необхідно, плату за знят­тя копій документів.


Параграф 552-6 регламентує відкритість засідань адміністра­тивних установ, які очолюють колегії, що складаються з двох або більше членів. Ці засідання мають бути відкритими для громад­ськості, за винятком випадків, прямо зазначених у законі, а саме:

якщо питання, розглядувані на них, повинні зберігатися в таємниці в інтересах національної оборони або зовнішньої політики;

якщо ці питання розкривають комерційну або фінансову інформацію, одержану від приватної особи, яка є закритою чи конфіденційною;

якщо ці питання стосуються інформації особистого характеру й оприлюднення може розцінюватися як необгрунтоване зазіхання на недоторканність приватного життя.


Про засідання адміністративна установа має публічно пові­домити не менше ніж за тиждень до його проведення, вказати час, місце й порядок денний, незалежно від того, буде воно відкритим чи закритим. Також мають бути оприлюднені ім'я і номер телефону посадової особи, призначеної давати відповіді на запитання, які стосуються інформації про засідання.

Кожна адміністративна установа зобов'язана щороку допові­дати Конгресу про виконання положень закону, що стосуються від­критості засідань, дані про загальну кількість закритих засідань і причини їх закриття.


Параграф 553 регламентує порядок підготовки й ухвалення адміністративними установами нормативних актів. При цьому слід зазначити, що законодавчо закріплено можливість усіх зацікавлених осіб звернутися в адміністративну установу з проханням про ви­дання, зміну або скасування того чи того нормативного акта. Можна й запропонувати проект нормативного акта. Загальне повідомлення про запропоновані проекти нормативних актів має бути опублі­коване у Федеральному реєстрі, за винятком актів, що адресовані конкретним особам. У цьому повідомленні зазначається:

інфор­мація про час, місце й характер публічних нормотворчих процедур;

посилання на законодавчі акти, на підставі яких ухвалюється пра­вило;

умови застосування і суть пропонованого правила.

У нор-мотворчій порцедурі може взяти участь будь-яка зацікавлена особа, треба тільки подати заяву, необхідні документи і т. ін. Проект нор­мативного акта широко обговорюється. Потім в адміністративній установі може проводитися відкрите слухання з цього питання.


Правила адміністративної процедури регламентують порядок розгляду адміністративними установами справ, які стосуються прав та обов'язків окремих осіб, у тому числі справ про адміністративні правопорушення. Відповідно до правил особи, котрі беруть участь у розгляді справи, повинні бути сповіщені про час і місце розгляду справи та про відповідні повноваження. Адміністративна установа має надати всім зацікавленим сторонам можливість подання і роз­гляду фактів, доказів, проектів рішень чи пропозицій щодо врегу­лювання спору.


Параграф 556 детально регламентує порядок слухання справ. Особи, котрі ведуть процес, зобов'язані здійснювати свої функції неупереджено. Вони можуть у будь-який час заявити про самовідвід за наявності причин, які не дозволяють їм брати участь у розгляді справи, причому цей факт має бути внесений у протокол і рішення в справі.

Особи, котрі здійснюють розгляд справи, можуть приймати присягу й заяви;

ухвалювати рішення про видачу повісток;

ухва­лювати рішення щодо клопотання про подання доказів і одержувати докази, які стосуються справи;

одержувати показання під присягою;

керувати ходом слухання;

проводити наради для розв'язання спір­них питань за згодою сторін;

розв'язувати процедурні питання; ухвалювати рішення в спразі.


Сторона в справі має право подавати усні та речові докази, які спростовують докази іншої сторони, і брати участь у перехресному допиті, що може знадобитися для повного й об'єктивного розкриття обставин справи, Запис показань свідків та опис речових доказів разом з іншими письмовими матеріалами, поданими під час роз­гляду справи, є найважливішим документом, на підставі якого ви­носять рішення в справі, копії якого, до речі, надаються всім сто­ронам. Рішення в справі має бути обґрунтованим — містити запис про встановлені факти та їх обгрунтування, а також про відповідні правила, на підставі яких його ухвалено. Думка посадової особи, котра виносить рішення в справі, має бути ретельно аргументована. При винесенні рішення колегіально викладається не тільки думка більшості, а й особлива думка меншості або навіть окремих членів колегіального органу.