Geum.ru

Головне управління юстиції у Рівненській області Координаційна рада молодих юристів при Головному управлінні у Рівненській області Міжнародно – правове регулювання відпусток Рівне – 2011

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Головне управління юстиції у Рівненській області

Координаційна рада молодих юристів при Головному управлінні у Рівненській області


Міжнародно – правове регулювання відпусток





Рівне – 2011

Питання правового регулювання відпусток актуальне не тіль­ки для України, а й для світового співтовариства, оскільки це одна з складових частин захисту трудових прав працівників. Практичне застосування нормативних актів часто призводить до цілого ряду проблем, причина яких полягає в тому, що в Україні, по – перше, є не стабільною соціально-економічна ситуація, по – друге, норми закону можуть непра­вильно застосовуватись або сам по собі закон є недосконалим. Зокрема, при наданні відпусток, часто не зрозуміло, що означає поняття “відпустка”, “основна відпустка”, “додаткова відпустка” тощо. Теж саме можна сказати і про види відпусток, які врегу­льовані в ст. 4 Закону України “Про відпустки” (далі – Закон) або про поняття “мінімальної відпустки”, якому Закон не дає визначення. Тому необхідно дослідити деякі міжнарод­но – правові акти з метою формулювання дефінітивних норм від­пусток та визначити особливості її окремих видів.

Звернення до аналізу конвенцій, прийнятих Міжнародною Організацією Праці (далі – МОП), переслідує кілька цілей:

  1. з᾿ясувати, які підстави можуть бути основою для надання відпусток;
  2. ви­явити наявність поняття “відпустка”, “щорічна основна відпуст­ка”, “щорічна додаткова відпустка”, “учбова відпустка” в конве­нціях МОП, що дає змогу з᾿ясувати, які саме недоліки містить Закон України “Про відпустки” та які питання потребують пра­вового врегулювання.

МОП (міжнародна організація праці) була створена у 1919 році як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 році – як перша спеціалізована установа ООН (організації об’єднаних націй).

Штаб – квартира МОП – Міжнародне бюро праці у Женеві, Швейцарія.

Вищим органом МОП є Генеральна Конференція праці, виконавчий орган – Адміністративна рада.

За станом на 1 липня 1997 року членами МОП є 174 держави, прийнято 181 конвенція і 1881 рекомендацій. Ураїна є членом МОП з 1954 року.

Головною метою МОП, згідно з її Статутом, є сприяння встановленню миру на основі соціальної справедливості, поліпшення умов праці і життя працівників усіх країн.

До основних напрямів діяльності МОП належать: участь у міжнародно – правовому регулюванні праці шляхом розроблення та ухвалення нормативних актів (конвенцій і рекомендацій) з питань умов праці і життя працівників.

Розроблення та здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально – трудових проблем (зайнятість, умови праці та ін.).

Міжнародна Організація Праці вперше в рамках конвенції врегулювала це питання в 30-ті роки XX ст. Тільки 24 червня 1936 року сесія Генеральної Конференції Міжнародної Організації Праці прийняла Конвенцію №52 (вступила в силу 22 вересня 1939 року) про щорічні оплачувані відпустки і Рекомендацію №47 з вищевказаного питання. Конвенцією № 52 передбачені щорічні відпустки тривалістю не менше 6 робочих днів за рік роботи. Для неповнолітніх віком до 16 років передбачались від­пустки не менше 12 робочих днів за один рік роботи.

Підставами для набуття права на відпустку відповідно до ст. 2 Конвенції № 52 є безперервна робота протягом року. До щоріч­ної відпустки не включалися офіційні та національні свята, пе­рерви в роботі через хворобу. Відповідно до п. 5 ст. 2 Конвенції № 52 тривалість щорічної оплачуваної відпустки збільшувалась залежно від ста­жу роботи.

Отже, поняття відпустки не визначалось, а суттєвими озна­ками відповідно до Конвенції № 52 є: перерва у роботі на пев­ний проміжок часу, не враховуючи відсутності на роботі через хворобу та святкові дні, безперервна робота протягом року, ви­плата звичайної винагороди, що передбачається національним законодавством, або винагороди, визначеної в колективному до­говорі (ст. 3 Конвенції№ 52).

Рекомендація № 47 про щорічні оплачувані відпустки від 4 червня 1936 року вказує, що метою таких відпусток є надання працівникам можливості відпочинку, дозвілля та розвитку сво­їх нахилів і здібностей, відновлення фізичних і духовних сил.

Конвенція № 110 про умови праці на плантаціях, що була прийнята у 1958 році, регулює в одному з розділів порядок на­дання щорічних оплачуваних відпусток, але не дає визначення самого поняття “щорічна відпустка”. Відповідно до ст. 36 Кон­венції № 110, трудящим, які зайняті на плантаціях, після безперервно­го терміну служби в одного й того ж підприємця надається щорічна оплачувана відпустка. Мінімальна тривалість служби і мінімальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки встановлюється законодавством даної країни, колективними дого­ворами чи арбітражними рішеннями, спеціальними органами, яким доручено регулювати оплачувані відпустки на плантаціях, або іншим шляхом, встановленим компетентним органом влади – ст. 38 Конвенції № 110.

Таким чином, виходячи із зазначених положень, можна зро­бити висновок, що для щорічної оплачуваної відпустки харак­терні такі ознаки:
  1. безперервний стаж роботи у одного і того ж підприємця;

2) певний мінімальний термін безперервної служ­би і встановлення відпустки мінімальної тривалості в законо­давстві чи колективному договорі тієї чи іншої країни.

Крім того, у ст. 39 вказаної Конвенції передбачено продов­ження тривалості щорічної оплачуваної відпустки залежно від стажу роботи.

В Україні теж можливе подовження відпустки залежно від стажу роботи, але така відпустка називається – “щорічна додат­кова відпустка”. Враховуючи те, що основна і додаткова від­пустки називаються “щорічні”, то можна впевнено відзначити, що у цьому питанні норма національного законодавства відпо­відає міжнародній.

Оскільки Конвенція № 52 частково застаріла, більшість роз­винутих країн ратифікували пізнішу за часом прийняття Кон­венцію МОП № 132 про оплачувані відпустки, 1970 року (набрала чинності 30 червня 1973 року, змінено і доповнено положення, закріплені в Конвенції № 52, 1936 року, що застосовуються до всіх осіб, які працюють за наймом, за винятком моряків). Згадана Конвенція враховує розвиток світового законодавства у період після Другої світової війни.

Відповідно до ст. 3 Конвенції № 132 кожна особа, до якої застосовується вка­зана Конвенція, має право на щорічну оплачувану відпустку встановленої мінімальної тривалості, яка не повинна бути мен­шою, ніж три робочі тижні за один рік роботи. Таким чином, тривалість відпустки, порівняно з нормами Конвенції № 52 збільшена.

Отже, Конвенція № 132 до визначення поняття щорічної від­пустки вносить такі елементи:

- певний безперервний промі­жок часу роботи протягом року (ст. 4 цієї Конвенції визначає “рік”, як календарний рік або інший період такої ж тривалості, що встановлюється компетентними органами влади або іншими відповідними органами кожної країни);

- тривалість щорічної відпустки не може бути зменшена у випадку хвороби працівни­ка, нещасного випадку або відпустки у зв᾿язку з вагітністю і пологами;

- за особою, яка скористалася правом на відпустку, згідно з Конвенцією зберігається нормальна або середня заро­бітна плата – ст. 7 Конвенції. Важливим пунктом є те, що безпе­рервна частина оплачуваної відпустки повинна бути використа­на не пізніше, ніж протягом одного року, а залишок можна використати не пізніше вісімнадцяти місяців з кінця того року, за який була надана відпустка. Тобто суть цієї норми полягає в тому, що відпустка повинна використовуватись щороку для то­го, аби відпочити від виконання своїх трудових обов᾿язків з метою відновлення працездатності та втрачених фізичних і ро­зумових сил.

Міжнародною Організацією Праці було прийнято ще кілька конвенцій про відпустки, зокрема, Конвенцію № 146 про опла­чувані відпустки морякам від 13 жовтня 1976 року, Конвенці­ю № 101 про оплачувані відпустки в сільському господарстві від 4 червня 1952 року та інші.

Таким чином, Міжнародна Організація Праці не обмежуєть­ся однією конвенцією з питань регулювання відпусток.

В умовах становлення ринкових відносин в Україні назріла необхідність проведення радикальної реформи трудового законодавства. В останні роки були внесені істотні зміни і доповнення до Кодексу законів про працю (далі – КЗпП), прийняті важливі законодавчі акти. Найближчим часом планується прийняття нових законів. Це не виключає необхідності розробки концепції розвитку трудового законодавства України в умовах формування ринкових відносин.

Перед наукою трудового права стоїть цілий комплекс проблем, породжених новими умовами суспільного розвитку.

Глобалізація світового господарства, уніфікація національних економік, потенційна взаємовигідність співпраці між державами, активні міграційні процеси, нарешті, тенденція до спільного розуміння різними державами змісту й обсягу соціальних прав людини примушують до пошуку спільних моделей у розв᾿язанні загальних проблем. Однією з найбільш загальних тенденцій розвитку зарубіжного трудового права є тенденція до конвергенції, до єдності й одноманітності в регулюванні найважливіших компонентів трудових відносин у всесвітньому масштабі. Чим вище буде рівень демократії і відкритість нашого суспільства, тим більше будуть виявлятися загальні об᾿єктивні процеси в окремих державах, зокрема, в сфері застосування праці. Міжнародні норми здійснюють вплив на трудове законодавство України шляхом безпосереднього застосування міжнародних актів після їхньої ратифікації Верховною Радою України; включення міжнародних норм у текст законів; врахування загальних принципів, передбачених міжнародними актами, у законодавстві України. Як джерела права міжнародно – правові акти поділяються на акти всесвітнього співтовариства – акти ООН і МОП, акти регіонального співтовариства (акти об᾿єднань держав Європи), а також двосторонні й багатосторонні договори.

У час всесвітньої уваги до прав людини, визнання їх на національному і міжнародному рівнях, велике уніфікуюче значення мають конвенції і рекомендації МОП. Діяльність МОП привела до створення міжнародного трудового права, яке має незаперечний вплив на європейське трудове право.

Надання допомоги державам – членам МОП в удосконаленні національного трудового законодовства, професійно – технічної підготовки працівників, поліпшення умов праці тощо шляхом здійснення міжнародних програм технічного співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності.

Україною ратифіковано 51 конвенцію МОП, а також передбачається ратифікація Конвенції МОП № 117 про основні цілі й норми соціальної політики, Конвенції МОП № 132 щодо оплачуваних відпусток та № 140 про навчальні відпустки, Конвенції МОП № 81 про інспекцію праці в промисловості та торгівлі, Конвенції МОП № 150 про регулювання питань праці, Конвенції МОП № 155 про безпеку, гігієну праці та виробниче середовище і деяких інших. Ратифіковані Конвенції МОП стають частиною національного законодавства. Проте вони не доведені належним чином до відома населення, хоча це має бути обов᾿язково зроблено, оскільки такі акти визначають права та обов᾿язки громадян. Таким чином, зміст цих актів залишається невідомим широкому загалу, а відтак вони не виконуються; не ведуться наукові розробки щодо узгодження з ними норм КЗпП та інших законодавчих актів в галузі праці України.

Інтеграція України у європейські структури поставила нову проблему перед трудовим правом України.

Хочеться зробити висновок, що з усіх конвенцій, прийнятих МОП у сфері регулювання відпусток, тільки Конвенція № 140 дає визначення одного з видів відпустки – “оплачувана учбова відпустка”. Виходячи з положення, закріпленого у ст. 1 Конвенції № 140, термін “оплачувана учбова відпустка” розкриває відпустку, що надається працівникові з метою здобуття освіти на певний період протягом робочого часу з виплатою відповідної грошової допомоги. Враховуючи зазначене, обґрунтовується необхідність приведення законодавства України у відповідність до вказаної міжнародної норми.