Навчальний посібник підготовлено за сприяння Національного банку України

Вид материала

Документы

Содержание 169 Виконання зобов'язання за кредитним договором може забез­печуватися також заставою 7.4. Відповідальність сторін за кредитним договором 8.1. Поняття та правові засади здійснення готівкових розрахунків Готівковий грошовий обіг

Подобный материал:

• Севастопольський інститут банківської справи української академії банківської справи, 179.34kb.
• Економіка регіонів (областей) україни навчальний посібник Рекомендовано Міністерством, 31.88kb.
• Національний банк україни, 41.1kb.
• Правління національного банку україни, 293.44kb.
• Шановні клієнти!, 24.65kb.
• Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
• Правління національного банку україни постанова від 21 січня 2004, 1101.8kb.
• План Функції національного банку України Організаційні основи діяльності національного, 16.07kb.
• Реферат на тему: Організація роботи Національного банку України, 11.03kb.
• Правління національного банку україни, 19.78kb.

167

в'язання, зокрема, виконання зобов'язання позичальником (ст. 216 Цивільного кодексу України).

Порука чи гарантія також припиняється, якщо банк протя­гом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання позичаль­ником кредиту не пред'явить позову до поручителя або гаранта. Цей строк не може бути змінений угодою сторін або відновле­ний арбітражним судом.

Якщо в кредитному договорі строк виконання позичальни­ком зобов'язання про повернення банку кредиту не зазначений або визначений моментом вимоги банку, то за відсутності іншої угоди відповідальність поручителя (гаранта) припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки чи га­рантії (ч. 2 ст. 194 Цивільного кодексу України).

Якщо структурна одиниця одержала від юридичної особи, до складу якої вона входить, належним чином оформлені повнова­ження на укладання від її імені договорів гарантії або поруки, то та обставина, що в тексті договору немає посилання на те, що такий договір укладений від імені юридичної особи за наданими повноваженнями, сама по собі не може бути підставою для виз­нання договору недійсним. У таких випадках слід вважати, що договір укладений від імені юридичної особи.

При вирішенні спорів, пов'язаних з вимогами банків про стягнення зі страховика неповернутих позичальником кредиту та відсоткової ста"вки за наданий кредит, слід мати на увазі таке.

Відповідно до ст. 370 Цивільного кодексу України, ч. З ст. З та ст. 15 Закону України «Про страхування», укладаючи договір страхування, страхувальник має право передбачити в договорі умову про виплату страхової суми іншій особі, зокрема, банкові, від якого він одержав кредит. Отже, крім необхідності перевірки відповідності умов договору чинному законодавству, арбітраж­ний суд повинен з'ясувати, чи є в договорі умова про виплату страхової суми банку, що надав кредит. За відсутності цієї умо­ви у банку немає правових підстав вимагати від страховика спла­ти суми неповернутого позичальником кредиту та відсотків, навіть у тому випадку, якщо між страховиком і страхувальником укладений договір страхування несвоєчасної виплати кредиту. Надаючи кредит з умовою його страхування, банк має перевіри­ти наявність у договорі обов'язку страховика у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму банку.

Підстави, за якими страховик має право відмовити у виплаті страхових сум, передбачені у ст. 25 зазначеного Закону. Викла­дений у цій статті перелік таких підстав не є вичерпним, оскільки договором можуть бути передбачені й інші підстави відмови у ви­платі страхових сум, якщо це не суперечить законодавству України.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про страхування» факт укладення договору страхування може посвідчуватися стра­ховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою догово­ру страхування. Чинне законодавство не позбавляє сторони

168

цього договору права укласти його і в іншій письмовій формі від­повідно до вимог ст. 44 Цивільного кодексу України та ст. 15 за­значеного Закону, і отже, в арбітражного суду немає правових підстав для визнання договору страхування неукладеним лише через відсутність полісу чи сертифіката, який посвідчує договір.

Договір страхування, як передбачено ч. З ст. 15 Закону Украї­ни «Про страхування», набуває чинності з моменту внесення страхового платежу, якщо інше не передбачено умовами страху­вання. Зокрема, згідно зі ст. 5 згаданого Закону загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком само­стійно.

Якщо між страховиком і страхувальником укладений договір страхування, то подальше посилання останнього на те, що він не був ознайомлений з цими правилами, як правило, не повинно братися до уваги.

Відповідно до ст. 33 Арбітражного процесуального кодексу України позивач (банк) повинен довести, що його вимоги щодо стягнення страхової суми зі страховика грунтуються на договорі страхування, який набрав чинності.

Відповідальність Страховик має відповідати за договором страхування тільки

за договором тоді, коли на рахунку позичальника кредиту немає достатніх кош-страхування _{ддя виконання} д_ого зобов'язання за кредитним договором.

Цю обставину арбітражний суд з'ясовує при вирішенні спору.

Неустойка (пеня) Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань позичаль-

ника перед кредитором (банком) є неустойка (пеня). Відсоткова ставка є плата за наданий кредит, а не неустойка. Таким чином, у разі невиконання позичальником зобов'язання про повернен­ня сум кредиту та відсоткової ставки у визначений договором строк до нього може бути застосована майнова відповідальність згідно із Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», за умови, що відповідним до­говором встановлено конкретний розмір такої відповідальності у вигляді пені.

Що ж до відповідальності поручителя або гаранта у вигляді сплати банку пені за прострочку платежу позичальником, то при вирішенні цього питання слід виходити з такого. Відповідно до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України поручитель відповідає в такому ж обсязі, як і боржник, зокрема, за сплату неустойки, як­що інше не встановлено договором поруки. Ця норма законодав­ства не поширюється на гарантію. У зв'язку з цим, якщо в до­говорі між банком та гарантом немає умови про відповідальність гаранта у вигляді сплати пені за прострочку платежу позичаль­ником, у арбітражного суду нема правових підстав для покладан­ня цієї відповідальності на гаранта. Оскільки відсотки за нада­ний кредит, у тому числі у підвищеному розмірі, за своїм харак­тером є платою, а не неустойкою, то до позовів про стягнення цих відсотків застосовується загальний, а не скорочений строк позовної давності.

169

Виконання зобов'язання за кредитним договором може забез­печуватися також заставою (ст. 178 Цивільного кодексу України та ст. З Закону України «Про заставу»). Відповідно до ст. 11 за­значеного Закону в редакції Закону України від 25 лютого 1994 р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про заста­ву» державне підприємство, за яким майно закріплено на правах повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу підпри­ємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Ст. 4 Закону «Про заставу» містить ще ряд обмежень щодо застави дер­жавного майна. Для господарюючих суб'єктів інших форм влас­ності чинне законодавство таких обмежень не передбачає.

Якщо при вирішенні спору, пов'язаного з виконанням умов договору щодо предмета застави, буде встановлено, що належне позичальникові кредиту державне майно передано в заставу з по­рушенням вимог закону, то за таких обставин слід застосовува­ти ст. 48 Цивільного кодексу України.

Укладаючи кредитний договір, сторони не позбавлені права в цьому договорі передбачити умови щодо забезпечення зобов'я­зання боржника заставою. Однак слід мати на увазі, що у випад­ках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні за­соби, космічні об'єкти, товари в обороті або у переробці, договір застави повинен бути нотаріально засвідчений. Недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального за­свідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, пе­редбаченими законодавством (ст. 13, 14 Закону України «Про за­ставу», ст. 48 Цивільного кодексу України).

Банк має право вимагати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, включаючи відсотки за наданий кредит, від­шкодування збитків, завданих прострочкою виконання, а у ви­падках, передбачених договором, також неустойку. Крім того, за рахунок заставленого майна відшкодовуються витрати банку на утримання цього майна та інші витрати, пов'язані зі здійснен­ням забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (ст. 19 Закону «Про заставу»).

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється бан­ком відповідно до ст. 20 цього Закону, а щодо майна селянсько­го (фермерського) господарства — відповідно до п. 4 ст. 25 За­кону України «Про селянське (фермерське) господарство».

Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання строку виконан­ня зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде викона­но, якщо інше не передбачено договором. Таким чином, відпо­відно до ст. 76 Цивільного кодексу України перебіг строку по­зовної давності для позову банку про звернення стягнення на предмет застави починається з наступного дня після настання строку виконання зобов'язання щодо повернення кредиту.

170

Згідно зі ст. 20 Закону «Про заставу» при припиненні (реор­ганізації, ліквідації) юридичної особи-заставодавця заставодер-жатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпе­ченого заставою. Отже, за таких обставин перебіг строку позов­ної давності починається з дня, коли банк дізнався або повинен був дізнатися про наявність зазначених обставин.

7.4. Відповідальність сторін за кредитним договором

Зобов'язання за кредитним договором повинні виконуватися відповідно до умов договору та вимог закону.

Відмова в односторонньому порядку від виконання зобов'я­зання або зміна його умов не допускаються. Якщо одна з сторін кредитного договору допустила невиконання, вона несе за це відповідальність.

У кредитних угодах передбачається відповідальність пози­чальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валюти кре­диту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін. У кредитних договорах кредитодавець може передбачати відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів за рахунок отриманих від Національного банку України кредитних ресурсів у вигляді стягнення з пози­чальника штрафу, а також відповідальність позичальника за ви­користання не за цільовим призначенням кредиту, наданого за рахунок власних ресурсів комерційного банку.

У разі порушення зобов'язання і за наявності збитків запо-діювач повинен їх відшкодувати. При цьому під збитками від­повідно до ст. 203 Цивільного Кодексу України розуміються ви­трати, зроблені стороною, якій заподіяні збитки, втрата або по­шкодження її майна, а також неодержані доходи, які б вона одержала, якби зобов'язання контрагентом було виконано.

Сплата неустойки (штрафу, пені), встановленої на випадок неналежного виконання кредитного договору і відшкодування збитків, не звільняє від виконання зобов'язання в натурі.

Література

1. Агарков М. М. Основи банковского права.

М., 1994.

2. Банковскш портфель / Под ред. Ю. И. Коробова и др. — М, 1994. — Т. 1.

3. Вильнянский С. И. Кредитно-расчетньїе правоотношения и финансо-вьій контроль. — Харьков, 1955.

4. Воронова Л. К., Мартьянов И. В. Советское финансовое право. — К., 1983.

5. Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого: В 2-х т. - М., 1997. - Т. 2.

6. Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова: В 2-х т. — М., 1993. — Т. 2.

7. Гуревич И. С. Очерки советского банковского права. — Л., 1959.

8. Ефимова Л. Г. Банковское право. — М., 1994.

9. Иоффе О. С. Советское гражданское право. Отдельнне видн обяза-тельств. — Л., 1961.

10. Компанеец Е. С, Полонский 9. Г. Применение законодательства при кредитований и расчетах. — М., 1967.

11. Куник Я. А. Кредитнне и расчетньїе отношения в торговле. — М., 1970.

12. Новицкий И. Б., Лунц Л. А. Общее учение об обязательствах. — М., 1950.

13. Новосьолова Л. А. Кредитні договори в арбітражному суді // Бізнес і банки. - 1993. - № 9.

14. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладен­ням та виконанням кредитних договорів: Роз'яснення Президії Ви­щого арбітражного суду України від 6 жовтня 1994 р. за № 02-5/706.

15. Флейшиц Е. А. Расчетньїе и кредитньїе правоотношения. — М., 1956.

16. Цивільне право: У 2-х т. / За ред. О. А. Підопригори, Д. В. Бобро­вої. - К., 1996. - Т. 2.

172

Розділ 8

Правове регулювання готівкових розрахунків в Україні

Правові засади здійснення готівкових розрахунків

Регулювання готівкового грошового обігу в Україні

Контроль за дотриманням касової дисципліни та відповідальність за її порушення

8.1. Поняття та правові засади здійснення готівкових розрахунків

За останні роки в економіці і банківській системі країни від­булися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною по­літичної і економічної незалежності та переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, що характеризують­ся, зокрема:

— формуванням дворівневої банківської системи;

— створенням власної грошової системи;

— проведенням грошової реформи із запровадженням у готівко­вий обіг національної грошової одиниці — гривні;

— конституційним визначенням основної функції Національно­го банку України — забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

— подоланням гіперінфляційних процесів в економіці країни і досягненням фінансової стабілізації на основі виваженого за­стосування механізмів монетарної політики.

Функціонування в нових умовах національної грошової сис­теми, створення якої було започатковано з введенням українсь­кого карбованця, потребує вдосконалення організації готівково­го обігу як складової частини загальної платіжної системи країни і приведення його у відповідність до потреб ринкової економіки. Готівка традиційно посідає важливе місце в платіжній системі країни, відіграючи значну роль у забезпеченні здійснення насе­ленням готівкових платежів для обслуговування своїх потреб.

Готівковий грошовий обіг — це сукупність платежів, що здій­снюються готівкою.

Механізми здійснення готівкових операцій регулюються від­повідною нормативною базою. Основними правовими актами є: Конституція України, Закон України «Про банки та банківську діяльність», Закон України «Про застосування електронних кон­трольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахуй-

173

ках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Закон України «Про Національний банк України», Інст­рукція Національного банку України № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України (затверджена поста­новою Правління Національного банку України за № 129 від 7 липня 1994 р. з подальшими змінами та доповненнями), Інст­рукція № 4 про організацію роботи з готівкового обігу установа­ми банків України (затверджена постановою Правління Націо­нального банку України за № 149 від 20 червня 1995 р., — у ре­дакції постанови Правління Національного банку України за № 335 від 13 жовтня 1997 р.), Порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні (затверджений постановою Правління Національного банку України за № 21 від 2 лютого 1995 р., — у редакції постанови Правління Національного банку України за № 334 від 13 жовтня 1997 р.) із подальшими змінами та доповненнями, Положення про порядок реєстрації і застосу­вання електронних контрольно-касових апаратів при розрахун­ках готівкою у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (затверджено наказом Державної податкової адміністрації Украї­ни за № 343 від 18 вересня 1997 р. в редакції наказу Державної податкової адміністрації України за № 660 від 31 грудня 1998 р.), Перелік окремих форм діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, специфіка яких дозволяє здійснювати роз­рахунки зі споживачами без застосування електронних контроль­но-касових апаратів з використанням товарно-касових книг (за­тверджений наказом Міністерства економіки України від 12 бе­резня 1998 р. за № 24).

Постійний контроль за дотриманням правил ведення касових операцій дає змогу зменшити неконтрольовані масштаби вико­ристання готівки підприємствами і організаціями, а отже, і об­межує роль готівкового обігу як засобу обслуговування руху ті­ньового капіталу, приховування доходів та ухилення від сплати податків до бюджету.

Суб'єкти розрахункових відносин мають право здійснювати розрахунки між собою як у готівковій, так і у безготівковій фор­мі. Готівка може бути одержана суб'єктами з власних рахунків в установах банків у межах наявних на них коштів.

Усі готівкові розрахунки суб'єктів правовідносин проводять­ся як за рахунок коштів, одержаних у касі банку, так і за раху­нок виручки, отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг), крім виплат, які пов'язані з оплатою праці за наявності в них по­даткової заборгованості.

Підприємства та індивідуальні підприємці, які мають подат­кову заборгованість, здійснюють виплати, пов'язані з оплатою праці, виключно за рахунок коштів, одержаних з установ банків. Сума платежу готівкою одного підприємства (індивідуального підприємця) іншому підприємству (індивідуальному підприєм­цю) не повинна перевищувати 3 тис. грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. При цьому кількість підприємств (індивідуальних підприємців), з якими

174

проводяться розрахунки, протягом дня не обмежується. Платежі підприємства (індивідуального підприємця) іншому підприємст­ву (індивідуальному підприємцю) понад установлену граничну суму (3 тис. грн.) проводяться виключно в безготівковій формі.

Кошти на виплати, пов'язані з оплатою праці на підприєм­ствах та індивідуальним підприємцям, які мають податкову за­боргованість, повинні одержуватися виключно в касах банків. При цьому ними має забезпечуватися систематична і повна спла­та податків та внесення обов'язкових платежів до державних ці­льових фондів у порядку і строки, визначені чинним законодав­ством та відповідними нормативними актами.

Для здійснення готівкових розрахунків кожне підприємство повинно мати касу і вести касову книгу встановленої форми. У касі підприємства (організації, установи) залишок готівки на кінець кожного робочого дня не повинен перевищувати ліміту, встановленого йому установою банку. Готівка, яку суб'єкти гос­подарювання одержують в установах банків, має використовува­тися за прямим призначенням, тобто на цілі, на які вона одержа­на. Підприємства (індивідуальні підприємці), які здійснюють розрахунки зі споживачами у сфері торгівлі, громадського харчу­вання та послуг за готівку через належним чином зареєстровані електронні контрольно-касові апарати (ЕККА), повинні обов'яз­ково видавати касовий чек, а під час виходу з ладу ЕККА або на період тимчасового відключення електроенергії — товарний чек.

За бажанням громадян кошти за придбані в них підприємст­вами товари (виконані роботи, надані послуги) можуть бути пе­рераховані на їх поточні (вкладні) рахунки в установах банків, порядок відкриття і режим здійснення операцій за якими вста­новлено Інструкцією про відкриття банками рахунків у націо­нальній та іноземній валюті, затвердженою постановою Правлін­ня Національного банку України за № 527 від 18 грудня 1998 р.

Готівкові розрахунки обслуговують купівлю-продаж товарів, як правило, за участю населення, тобто здійснюються між під­приємствами і населенням, між окремими громадянами. Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності набули права ви­користовувати готівку у розрахунках між собою без обмеження. З рахунків підприємств готівка видається за чеками, на звороті яких зазначається цільове призначення грошей, що будуть одер­жані.

Касові операції, тобто касове (готівкове) обслуговування су­б'єктів господарювання і населення, є важливим напрямом ді­яльності Національного банку України і комерційних банків. Банки організовують збір (інкасацію) готівки, що вивільняється з господарського обороту, а також видачу підприємствам (орга­нізаціям, установам) і населенню готівки відповідно до існуючих положень і правил.

Національний банк України здійснює емісію грошей та регу­лює сферу емісійно-касових операцій у господарському обороті України. Він встановлює для всіх суб'єктів господарювання єди-

175

ні правила щодо обігу готівки, її збереження і раціонального ви­трачання.

Для підприємств, організацій і установ встановлено єдиний порядок приймання грошей у каси, їх зберігання, транспортуван­ня і видачі, єдині вимоги щодо технічного оснащення і облад­нання приміщень кас підприємств, оформлення касових доку­ментів, ведення касової книги, проведення ревізій каси і контро­лю за додержанням касової дисципліни.

Установи банків повинні постійно контролювати додержання всіма суб'єктами розрахункових правовідносин правил ведення касових операцій.

Ринкове реформування потребує постійного перегляду та вдо­сконалення нормативних документів, що регламентують обіг го­тівки. Нормативна база Національного банку України щодо регу­лювання використання готівки має охоплювати усі сфери її обігу.

Відповідно до ст. 99 Конституції України забезпечення ста­більності грошової одиниці є основною функцією Національного банку України.

Для забезпечення організації готівкового грошового обігу На­ціональний банк України відповідно до ст. 33 Закону України «Про Національний банк України» здійснює:

— виготовлення та зберігання банкнот і монет;

— створення резервних фондів банкнот і монет;

— встановлення номіналів, систем захисту платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

— встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

— встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезен­ня, вилучення та інкасації готівки;

— визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств та ор­ганізацій;

— визначення вимог стосовно технічного стану й організації охорони приміщень банківських установ.

Таким чином,