Формування професійно компетентного кваліфікованого робітника як фактор їх успішного працевлаштування Директор днз«Ізюмський професійний агарний ліцей» Єрьомін Леонід Миколайович Формування професійно компетентного кваліфікованого робітника як фактор їх успішного працевлаштування

Вид материала

Документы

Содержание Перша причина Друга причина Третя причина Четверта причина

Подобный материал:

• Диплом кваліфікованого робітника, 141.96kb.
• 1 Економічна природа І призначення фінансів, 373.15kb.
• Харківський професійний ліцей швейного І хутрового виробництва, 206.95kb.
• Психолого-педагогічні аспекти формування громадянського самовизначення учнів професійно-технічних, 185.14kb.
• Дню освіту ( 11 класів ) І диплом кваліфікованого робітника до Будівельного коледжу, 285.39kb.
• Аїни «Про професійно-технічну освіту», передбачає підготовку висококваліфікованих робітників, 129.05kb.
• Програма фахового іспиту для абітурієнтів на основі диплому кваліфікованого робітника, 289.17kb.
• Програма для вступних фахових випробувань до Аграрно-економічного коледжу пдаа, 124.97kb.
• Законів про працю України ( 322-08 ) Кабінет Міністрів України, 211.73kb.
• Програма семінару з проблем працевлаштування молоді на ринку праці Кіровоградщини, 64.21kb.

Формування професійно компетентного кваліфікованого робітника як фактор їх успішного працевлаштування


Директор ДНЗ«Ізюмський професійний агарний ліцей»

Єрьомін Леонід Миколайович

Формування професійно компетентного кваліфікованого робітника як фактор їх успішного працевлаштування

Сучасне соціально-економічне середовище України характеризується економістами як ринкове. Його функціонування і трансформації визначаються дією ринкових сил – потреб та інтересів окремих індивідів, колективів, що формуються під впливом ринку (його структури та інфраструктури, ринкових процесів і відносин тощо). Ринкові відносини діалектично позначаються на процесах працевлаштування кваліфікованих робітників і на відтворенні людини-працівника, зокрема, на організації професійно-технічної освіти і на її змісті.

Розвиток ринкових відносин в Україні стимулював науковий пошук відповідей на такі питання, як проблеми взаємозв'язку професійної освіти і навчання з ринком праці; механізми взаємодії ринку праці й професійно-технічної освіти, методика аналізу ринку праці з метою адаптації змісту професійно-технічної освіти до потреб сучасного виробництва і сфери послуг (виконавці українсько-німецького проекту “Підтримка реформи професійно-технічної освіти в Україні“); освітні стандарти як відображення взаємозв’язку професійно-технічної освіти з соціально-економічною реальністю (Н.В. Кудикіна та ін).

Методологічне забезпечення означених проблем передбачає врахування об’єктивних законів, які діють у сфері професійно-технічної освіти та ринковому соціально-економічному середовищі. Ключовими з них є закон відповідності змісту професійно-технічної освіти актуальному стану виробництва та ринку праці і закон конкуренції – об’єктивний закон, котрий виражає вну­трішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між суб’єктами ринку праці, які відображають боротьбу за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, послуг, привласнення найбільших прибутків в усіх сферах суспільного відтворення. Так, у сфері безпосереднього виробництва боротьба ведеться між різними суб'єктами підприємницької діяльності за найвигідніші умови виробництва товарів і послуг, їх продажу, дже­рела сировини, електроенергії тощо. Комплекс зв'язків, які забезпечують дію закону конкуренції, роблять його могутньою силою економічного прогресу.

Форми вияву закону конкуренції – різні види конкуренції (внутріга­лузева та міжгалузева, конкуренція на національному та міжнародному рівнях, вільна (без обмежень з боку держави) конкуренція тощо). Конкуренція зумовлює якісні трансформації суб’єктів ринку праці (підприємств, підприємців, робітничого потенціалу, зокрема, кваліфікованих робітників). Одна з них позначається як конкурентоспроможність.

Поняття конкурентоспроможність є видовим по відношенню до родового конкуренція, похідним від нього, отже вбирає в себе визначальні ознаки даної дефініції. В цілому конкуренція (лат. concurrere – змагатися, зіштовхуватися) – економічне суперництво і боротьба між різними суб’єктами (передусім, товаровиробниками та продавцями товарів і послуг) за якнайвигідніші умови їх виробництва і збуту, за привласнення найбільших прибутків та інших цілей. Реалізація призначення конкуренції як важливої рушійної сили розвитку ринкової економічної системи залежить від економічної, правової, соціальної та адміністративної політики держави і національних органів, від її поєднання зі співробітництвом.

До провідних способів конкуренції належить досягнення підприємством (компанією, фірмою) конкурентних переваг на ринку. Суб’єкти економічної діяльності приділяють неабияку увагу їх збереженню, підтримці і розвитку як у ринково розвинутих країнах, так і в країнах з перехідною економікою. Конкурентні переваги досягаються різними методами. Найпоширеніший з них – зростання продуктивності праці і зниження витрат на виробництво продукції шляхом запровадження нової техніки і технології, нових методів обробки матеріалів, добору кваліфікованих робітників, які володіють інноваційними виробничими технологіями. Такі робітники є конкурентоспроможними на ринку праці – вони швидше зможуть отримати робоче місце порівняно з тими, хто у процесі професійної підготовки засвоїв застарілі виробничі технології.

Виходячи з аналізу поняття конкуренція, наводимо робоче визначення дефініції конкурентоспроможність – це сукупність притаманних конкретній національній економіці факторів, здатних забезпечити пропозицію товарів і послуг, виготовлених за умов застосування виробничих інновацій, які сприяють значному підвищенню продуктивності праці. На зростання продуктивності праці суттєво впливає конкурентоспроможність робітників – рівень освіти робітничого потенціалу, його кваліфікація, готовність застосувати у професійній діяльності інноваційні виробничі технології тощо.

Економісти співвідносять конкурентоспроможність на внутрішньому рівні зі зростанням реальних доходів населення і підвищенням рівня зайнятості, а на зовнішньому – із зміцненням позицій національної економіки на світовому ринку. В цьому міститься соціально-економічне значення конкурентоспроможності.

На вищому рівні управління в економічно розвинених країнах світу питанню конкурентоспроможності надається особливого значення. Зокрема, Конгресом США, які за рівнем конкурентоспроможності економіки довгий час посідали перше місце у світі, у 1988 було прийнято „Закон про торгівлю і конкурентоспроможність”. З його введенням у дію розпочався у цій державі сучасний етап техніко-технологічного оновлення виробництва. Реалізація Закону зумовила створення постійно діючої Ради з конкурентоспроможності, Адміністрації з технологій при Міністерстві торгівлі, Комерційної служби й різних управлінь. У 1993 році адміністрацією Б.Клінтона було розроблено й прийнято до реалізації програму „Технології для економічного зростання Америки: новий курс на створення економічної могутності”, а в „Стратегії національної безпеки США” перший з розділів було присвячено підвищенню конкурентоспроможності.

В історії розвитку України як незалежної держави питання забезпечення конкурентоспроможності національної економіки постало у 2000 р. Усвідомлення на державному рівні стратегічного значення цієї проблеми знайшло відображення у Посланні Президента України до Верховної Ради „Україна – поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000–2004 рр.”, в якому один із розділів присвячено підвищенню конкурентоспроможності національної економіки. У Посланні зазначено, що у часовому вимірі для України існує лише шлях довгострокового стабільного зростання, що здійснюватиметься через розширення внутрішнього ринку та зміцнення конкурентоспроможності національної економіки, її галузей та окремих суб’єктів виробничої діяльності.

У подальші роки ідея про зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної економіки продовжувала розвиватися. У Посланні Президента України до Верховної Ради „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році” концентрується увага на необхідності дотримання міжнародних стандартів якості для підвищення конкурентоспроможності української продукції, а у Посланні Президента України до Верховної Ради „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році” йдеться про необхідність змін у ціновій політиці держави як фактора, що впливає на її конкурентоспроможність.

Останнім часом вживання терміну конкурентоспроможність поширюється на сферу професійно-технічної освіти. Вона вважається однією з важливих характеристик сучасного кваліфікованого робітника.

Аналіз кваліфікації випускників професійно-технічних навчальних закладів доводить, що більшість з них не відповідають критерію конкурентоспроможності. Причини неадекватності професійно-технічної освіти вимогам формування конкурентоспроможного кваліфікованого робітника орієнтовно такі.

Перша причина (якість стратегічного мислення на різних рівнях управління професійно-технічною освітою) – невміння враховувати умови ринкової економіки. Ця причина пояснюється дією стійкої закономірності: економіка, виробництво, ринок праці є активним, динамічно змінюваним елементом суспільства, водночас освіта характеризується інерційністю. Вона завжди відстає від новітніх досягнень науки, інноваційних нововведень у виробництво, ринкових процесів. Н.Г. Ничкало, наголошуючи, що проблема конкурентоспроможності має розглядатися з позиції розвитку якості робочої сили як ключової умови функціонування ринку робочої сили, справедливо зазначає, що у змісті та формах організації професійного навчання, перенавчання, підвищення кваліфікації різних категорій фахівців необхідно постійно і гнучко враховувати інформаційний і техніко-технологічний розвиток, особливості функціонування ринку робочої сили в різних регіонах.

Друга причина (фінансово-економічна) – підхід держави до фінансування підготовки конкурентоспроможного кваліфікованого робітника. Фінансово-економічна нездатність професійно-технічної освіти готувати конкурентоспроможного кваліфікованого робітника виходить із ланцюжка причинно-наслідкових зв’язків „непродуктивна економіка – дефіцит державного бюджету – дефіцит асигнувань на професійно-технічну освіту – застаріле навчально-методичне забезпечення теоретичної підготовки і виробничого навчання”. Цей ланцюжок показує фундаментальну залежність результату професійно-технічної освіти від фінансово-економічного фактору.

Третя причина (неотехнологічна) – характеризує процес науково-технічного обміну між підприємствами та професійно-технічною освітою, освоєння інноваційних виробничих технологій ПТО. Цей процес гальмується небажанням підприємств запроваджувати у зміст професійної підготовки кваліфікованих робітників нові виробничі технології, якими вони володіють. Таке явище має ринково-економічне пояснення. Конкуренція між підприємствами, що виникає між виробниками товару в умовах ринкової економіки, зумовлює насторожене ставлення конкретних виробників до передачі у заклади професійно-технічної освіти своїх ноу-хау. Запроваджуючи інноваційні технологічні зміни у виробництві, конкретне підприємство набуває конкурентних переваг, оскільки нова технологія дозволяє виробляти товари з меншими витратами. В цьому разі її власник протягом певного часу має так звану квазімонополію й отримує додатковий прибуток, продаючи свій товар. Йому економічно невигідно розповсюджувати через зміст ПТО інноваційну технологію, оскільки у такий спосіб вона швидше стане відомою конкурентам.

Четверта причина – відсутність ґрунтовних наукових досліджень щодо підготовки конкурентоспроможного кваліфікованого робітника. Вона залежить від дії у сфері науки всіх названих вище причин.

Вихідним моментом дослідження цієї проблеми є наукове визначення ключового термінологічного словосполучення конкурентоспроможність кваліфікованих робітників, яке досі не знайшло загальновизнаного універсального формулювання в педагогічній думці. У нашому розумінні цей термін означає відповідність робітника вимогам внутрішнього і світового ринку праці щодо здатності застосовувати у професійній діяльності інноваційні матеріали, обладнання, техніку, інноваційні виробничі технології, які знижують вартість виробництва і забезпечують зростання прибутку. Таке формулювання потребує деякого пояснення. Визначальним елементом досліджуваного поняття обрано економічну дефініцію інноваційні виробничі технології. Економісти відзначають такі залежності між інноваційними технологіями і конкурентоспроможністю виробництва: якщо вартість конкретного виробництва є високою або зростає, застосування інноваційних технологій, які збільшують продуктивність основних факторів виробництва, є вирішальним моментом для збереження або підвищення конкурентоспроможності. Якщо ж вартість виробництва є низькою, застосування технологій, що збільшують продуктивність, тим паче підвищує конкурентоспроможність. Отже, застосування інноваційних виробничих технологій, які збільшують продуктивність основних факторів виробництва, є вирішальним моментом для збереження або підвищення конкурентоспроможності виробництва. У такому разі, робітник, здатний до використання інноваційних технологій у професійній діяльності, є конкурентоспроможним на ринку праці, а підготовка учнів професійно-технічних навчальних закладів до використання інноваційних технологій є головною умовою формування конкурентоспроможного кваліфікованого робітника.

Конкурентоспроможність кваліфікованого робітника формується дією низки факторів. До них належать, зокрема, такі:

- якість стратегічного мислення на різних рівнях управління ПТО;

- монетарна політика держави щодо ПТО;

- підготовленість педагогічного персоналу ПТНЗ щодо формування конкурентоспроможного кваліфікованого робітника;

- висока якість загальної середньої освіти у вступників до ПТНЗ, як стартової щодо здобуття професійно-технічної освіти;

- якісна педагогічна система формування конкурентоспроможних кваліфікованих робітників;

- якісна система підготовки і перепідготовки кваліфікованих робітників;

- висока якість взаємозв’язку між виробництвом і ПТО;

- висока якість інформаційного забезпечення ПТО щодо інноваційних виробничих технологій;

- активна підтримка ПТО з боку виробників, роботодавців (шлях – освітньо-економічне партнерство);

- регіоналізація і децентралізація ПТО;

- збільшення рівня витрат на науково-дослідні роботи в галузі ПТО з відповідною державною підтримкою інноваційної діяльності;

- прийнятність із точки зору економічної та фінансової забезпеченості питомої ваги інноваційних виробничих технологій у змісті професійної підготовки;

- гнучкість змісту ПТО, оптимальний рівень його стандартизації і можливість його динамічного оновлення конкретними ПТНЗ залежно від регіональних особливостей економіки і ринку праці;

- питома вага конкурентоспроможного педагогічного персоналу в ПТНЗ;

- наявність доступу ПТНЗ до високотехнологічних інноваційних конкурентоспроможних виробничих технологій;

- значна частка високотехнологічних конкурентоспроможних технологій у змісті ПТО.

Забезпечення конкурентоспроможності випускників ПТНЗ відбувається насамперед через зміни змісту освіти, його адаптації до умов ринкової економіки, що досягається за рахунок змістового наповнення варіативного компоненту навчання, завдяки якому певною мірою вдається вплинути на формування конкурентоспроможного кваліфікованого робітника. Саме тому концептуальне забезпечення дослідження як коло взаємопов’язаних ідей, в контурі яких розглядається проблема, багато в чому торкається змісту професійно-технічної освіти (освітніх стандартів) і охоплює: ідею сприяння через формування конкурентоспроможності кваліфікованого робітника реалізації об’єктивного закону відповідності змісту професійно-технічної освіти актуальному стану виробництва і ринку праці; ідею деонтичності освітніх стандартів – максимального врахування потреб майбутніх кваліфікованих робітників у здобутті якісної професійно-технічної освіти, котра забезпечує їх конкурентоспроможність на ринку праці; ідею біполярної організації змістового компоненту стандарту (інтеграція фундаменталізації і професіоналізації); ідею моніторингових досліджень щодо змін у профільному виробництві професійно-технічного навчального закладу і на ринку праці; ідею інтермітації змісту професійної освіти – періодичного фундаментального оновлення, детермінованого змінами у виробництві і сфері послуг (через запровадження інноваційних матеріалів, техніки, технологій, енерго- і ресурсозбереження тощо). Механізмом реалізації цієї ідеї може бути нормативно передбачена динамічна зміна співвідношення між інваріантною та варіативною складовими професійно значущого змісту професійно-технічної освіти на користь варіативної як такої, що відображає постійні зміни у виробництві; ідею розробки механізму державної підтримки процесу оперативного запровадження у зміст професійно-технічної освіти інноваційних виробничих технологій; ідею праксеологічності стандартів – визначення у їх змісті тих умов, які необхідні для розгортання у майбутньому конкурентоспроможної професійної діяльності кваліфікованих робітників (визначення мети, змісту теоретичного і виробничого навчання та виробничої практики, критеріїв кваліфікаційної атестації випускників, характеру основних обов’язкових засобів навчання, інформаційного забезпечення професійної підготовки тощо); ідею забезпечення надійності стандарту щодо формування на його основі конкурентоспроможного кваліфікованого робітника шляхом його багатоаспектної верифікації через залучення широкого кола соціально-економічних партнерів; ідею поліфункціональності стандарту (укрупнення професій) тощо; ідею регіоналізації і децентралізації професійно-технічної освіти як механізму гнучкого реагування на виклики ринку праці; ідею формування особистісних якостей майбутнього кваліфікованого робітника, необхідних для реалізації його конкурентоспроможності на ринку праці; ідею цілеспрямованої підготовки педагогічного персоналу професійно-технічних навчальних закладів із методики формування конкурентоспроможності кваліфікованого робітника.

Висновок. Проблема формування конкурентоспроможного кваліфікованого робітника є одним із пріоритетних економічних і педагогічних завдань, оскільки конкурентоспроможність є об’єктивною передумовою працевлаштування випускників ПТНЗ. Вона може бути розв’язана зусиллями науковців, державних структур, виробників, практиків у сфері професійно-технічної освіти.

Література

1. Закон України "Про професійно-технічну освіту" від 10.02.1998 р. № 103/98-ВР.
   
2. Кудикіна Н.В. Взаємозв’язок ринку праці і професійно-технічної освіти // Педагогічна і психологічна науки в Україні. Збірник наукових праць до 15-річчя АПН України у 5 тт. Т.5 Неперервна професійна освіта: теорія і практика. - К. : Педагогічна думка, 2007. – С. 301-307.
   
3. Кудикіна Н.В. Стандарт як відображення взаємозв’язку професійно-технічної освіти з соціально-економічною реальністю // Педагогічний процес: теорія і практика. / Зб.наук. праць. Вип.4. – К. : Видавництво «ЕКМО», 2008. – С. 110 – 116.
   
4. Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Устенко О.А., Юрій С.І. Економічний енциклопедичний словник : У 2 т. Т.1 / За ред. С.В. Мочерного. – Львів : Світ, 2005. – 616 с.
   
5. Ничкало Н.Г. Професійна освіта і навчання: проблеми взаємозв'язку з ринком праці // Формування широкої кваліфікації робітників. Вклад ПТО у розвиток трудового потенціалу ХХІ століття : Зб. матер., підгот. у рамках реалізації укр.-нім. проекту „Підтримка реформи професійно-технічної освіти в Україні” / Ю. Вайс, Н. Ничкало, А. Сімак та ін. – Ніжин : ТОВ „Видавництво „Аспект-Поліграф”, 2007. – С. 134-148.
   
6. Послання Президента України до Верховної Ради „Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000–2004 рр. “ – К. : Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2000.
   
7. Послання Президента України до Верховної Ради „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році”. – К. : Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2002. – 412 с.
   
8. Послання Президента України до Верховної Ради „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році”. - К. : Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2002. – 478 с.
   
9. Сажин Д. Государственная политика развития промышленности и технологий в США // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. - № 12.
   
10. Шнипко О.С. Національна конкурентоспроможність : сутність, проблеми, механізми реалізації. – К. : Наук. думка, 2003. – 334 с.