Geum.ru

Тематичний план лекційного курсу Номер

Вид материалаНавчально-методичний посібник

Содержание


VII. Місце політичних партій у політичних системах країн Західної Європи
VIII. Участь громадян у політичному житті країн Західної Європи
Орієнтовні питання до заліку з курсу «Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи»
Подобный материал:
1   2   3   4

VI. Вплив виборчих систем на політичні системи

Демократичні вимоги щодо виборів. Процедури голосування та засади проголошення виборів. Під виборчою системою слід розуміти сукупність норм, які регламентують процес артикуляції виборчих переваг, які виявляються у кількості отриманих на виборах голосів і визначають механізми перетворення цих голосів у відповідну кількість депутатських мандатів. Сьогодні у державах Західної Європи існує широкий спектр виборчих систем, які зумовлюють відмінні наслідки для виборців політичних партій і блоків, а також і для цілої політичної системи певної країни.

Головні характеристики системи відносної більшості та двотурової систему більшості, позитивні і проблемні сторони цих різновидностей мажоритарної виборчої системи. Характерні ознаки пропорційної виборчої системи. Серед європейських країн можемо виділити такі різновиди пропорційної виборчої системи: по-перше, пропорційна виборча система з єдиним загальнонаціональним виборчим округом, яку застосовують у Нідерландах; по-друге, пропорційна виборча система з закритими списками; по-третє, пропорційна виборча система з преференціями; по-четверте, виборча система панашаж, яку застосовують у Швейцарії та Люксембурзі; по-п’яте, система єдиного перехідного голосу, яку застосовують в Ірландії та на Мальті. Досвід Німеччини та Італії з 1993 до 2005 року, коли в цій країні діяв різновид змішаної виборчої системи. Кожна виборча система є механізмом, інструментом здійснення демократії в країні, та формування інститутів влади в межах визначеної форми правління. Від політичної еліти країни залежить, які політичні наслідки повинні стати реальністю внаслідок застосування конкретної моделі виборчої системи. Саме політична еліта, оскільки вона приймає рішення в парламенті, повинна усвідомлювати всі позитивні та всі проблемні характеристики виборчих систем перед її вибором і в процесі трансформації.

Оцінка виборчої системи є оцінкою політичних наслідків, які отримує суспільство, внаслідок застосування конкретної виборчої системи. Сама оцінка є складним процесом, оскільки визначення наслідків застосування тієї або іншої системи не є однозначним з погляду головних політичних акторів. Варто зазначити, що оцінка виборчої системи передбачає врахування багатьох змінних, які можуть по- різному впливати на саму оцінку навіть під час двох підряд виборів, які відбуваються за незмінним виборчим законом. Виборчі системи важко розглядати як незалежний феномен, вони здебільшого є частиною складного комплексу політичної системи, внаслідок чого постійно зазнають впливів від інших компонентів, як і самі постійно різновекторно впливають. Серед базових оцінок виборчих систем домінують оцінки щодо забезпечення представництва та щодо рівня пропорційності/диспропорційності. Отже, виборчі системи здатні вирішально впливати на партійну систему країни, сприяючи великим, середнім або малим політичним партіям, стимулюючи збільшення або зменшення частки жінок, які беруть участь у політичному житті тощо. Кожний тип виборчої системи має власні переваги та недоліки, але всі існуючі сьогодні системи з їхніми плюсами та мінусами є іманентною частиною національних демократичних політичних систем, перебуваючи в складній мережі взаємозв’язків з політичними інститутами та механізмами.

Виборчі системи визначально впливають на кількість політичних партій у політичних системах власних країн. Найбільш повно дискримінаційний характер виборчих систем/виборчого закону виявляється в Сполученому Королівстві та Франції. В цих двох випадках мажоритарна виборча система створює сприятливі умови для найбільших політичних партій, суттєво обмежуючи менші партії щодо їхнього потрапляння до парламенту. Особливий випадок становить Швейцарія, де прийняття “Магічної формули” зумовило не лише стабілізацію партійної системи, а й позбавило перспектив малі партії на національній політичній сцені. Пропорційна виборча система сприяє забезпеченню високого рівня пропорційності виборів порівняно з системами відносної більшості та більшості з двотуровим голосуванням. Додаткові чинники, які сприяють зменшенню рівня диспропорційності, такі: запровадження загальнонаціонального виборчого округу та великих округів, другого рівня розподілу депутатських мандатів і стабільні характеристики партійної системи.

VII. Місце політичних партій у політичних системах
країн Західної Європи


Політичні партії є результатом і показником демократичного розвитку суспільства, виконуючи числені важливі суспільні функції. Визнання виняткової ролі політичних партій в організації та проведенні виборчого процесу, усвідомлення постійного зростання вартості виборів зумовили запровадження державного фінансування політичних партій. Внаслідок цього відбувається формування системи спільних інтересів політичних партій і держави, що сприяє перетворенню партій з інституту, який з’єднує державу та громадянське суспільство, у державно-суспільний інститут.

Феномен урядова партія/ії властиві парламентській і напівпрезидентській (змішаній) формам правління, які передбачають формування уряду на підставі створення більшості у парламенті. Конструкція урядової партії є своєрідним інтегратором двох систем – партії та уряду, коли керівники/представники партії, які формують уряд, одночасно займають вищі державні політичні посади. Внаслідок цього кожен конкретний уряд змушений вирішувати складну систему питань, пов’язаних із співвідношенням цілей і інтересів партій учасників, які одночасно є конкурентами на майбутніх виборах, за умов коаліційних урядів; партійної та державно-бюрократичної складової уряду тощо. Формування політичними партіями урядів також сприяє процесу одержавлення політичних партій. Такий процес, на нашу думку, поширюється на всі парламентські партії, які брали участь у формуванні уряду і які були в опозиції.

Формальна кількість зареєстрованих політичних партій не завжди коректно відображає партійну систему країни. Ця некоректність полягає в тому, що вплив на політичний процес чинять не всі зареєстровані партії, а лише обмежена їх кількість. Це зумовлює необхідність звернення до аналізу індексу “ефективна кількість політичних партій”. Порівняння даних дає підстави стверджувати, що в період з 1945 до 1990 років простежувалась тенденція до збільшення показника ефективної кількості політичних партій для всіх європейських країн. Щодо періоду 1990-94 років у Данії та Португалії відмічалось певне зменшення показника за умов продовження загального зростання індексу для решти країн. Починаючи з 1995 р., простежується тенденція поступового зменшення показника індексу. Причини та чинники, які зумовлюють це зменшення. Зазначені чинники та багато інших сприяли тому, що великі/старі політичні партії почали втрачати у 90-их роках голоси виборців, що дало підставу дослідникам заявляти про “кризу політичних партій”. Одночасно підтримка політичних партій почала все більше мати вибірковий, селективний характер. Окрім того, поряд з головними політичними партіями сформувалися менші за розмірами та політичним впливом політичні партії, які набули протягом багатьох виборчих кампаній значного політичного досвіду, навіть коли цей досвід складався з численних фактів невдалих за результатами для її членів і прихильників виборчих кампаній. Чинник часу сприяв природному політичному відбору, коли залишалися в політичному житті лише кращі, які були необхідні/відібрані виборцями, так само час зумовлював і їхню поступову еволюцію. Результатом цього, на наш погляд, стало зменшення показника ефективної кількості політичних партій у державах Західної Європи на початку нового століття/тисячоліття.

Починаючи з 90-их років ХХ ст., у державах Західної Європи відбувався поступовий процес зміни партійних систем. Цей процес порівняно з періодом 1945- початок 90-их років характеризується такими тенденціями:
  1. у 90-их роках простежується тенденція до зменшення відмінностей між партійними системами держав Західної Європи за показником ефективної кількості політичних партій;
  2. у середньому збільшилась кількість держав, де виборці надають великим (понад 15,0 %) партіям переважаючу підтримку;
  3. малі партії здебільшого пов’язані з новими суспільними викликами та суспільними групами, стабілізували підтримку виборців, яка допомагає їм закріпитися на політичній сцені власних країн;
  4. відходять у минуле двопартійні та дво – і півпартійні системи, домінуючим типом партійної системи для держав Західної Європи сьогодні стала багатопартійна система з обмеженим плюралізмом;
  5. внаслідок державного фінансування відбувається формування системи спільних інтересів політичних партій і держави, що сприяє перетворенню партій із з’єднувальної ланки між суспільством і державою у державно-суспільний інститут. Цьому процесові сприяє парламентська діяльність партій та формування ними урядів;
  6. “криза партій” як феномен, що характеризує стан розвитку партійних систем держав Західної Європи наприкінці ХХ ст., виявилась нетривалою або суто умовною. Політичні партії сьогодні продовжують залишатися провідними інститутами політичної системи;
  7. все це загалом дає змогу стверджувати про зменшення дистанції між партійними системами західноєвропейських держав і про наявність тенденції до зростання подібних характеристик між партійними системами держав цього регіону. Домінуючим напрямом для всіх партійних систем європейських країн є посилення центризму, рух лівих і правих у минулому політичних партій до центру;
  8. у середовищі лівих партій країн Європи за визначений період відбулися суттєві зміни. Якщо після Другої світової війни ці партії були представлені комуністичними та соціал-демократичними партіями за умови, що в південних країнах Європи домінували комуністичні партії, а в північних – соціал-демократичні, то наприкінці ХХ ст. домінуючими в усіх країнах стали соціал-демократичні партії. Натомість другою за силою впливу серед лівих партій стали – зелені. В програмно-ідейному плані соціал-демократичні партії мають тенденцію до переміщення в центр ліво-правого спектра, перетворюючись на ліво-центристські. Партії зелених виходять за межі традиційного ліво-правого поділу, оскільки вони уособлюють потсматеріальний напрям;
  9. для консервативних партій у програмно-ідейному плані властиве широке залучення засад лібералізму. Внаслідок цього родину консервативних партій можемо умовно поділити на дві групи, які між собою відрізняються за кількісними параметрами та за місцем у ліво-правому політичному спектрі. Консервативні партії північних/скандінавських країн відрізняються від партій цього спрямування інших європейських країн тим, що вони є меншими чисельно і за рівнем впливу та домінуючою ліберально-консервативною орієнтацією;
  10. правий спектр європейської політичної сцени сьогодні займають крайні праві партії. До головних їхніх характеристик належить антиіммігрантський та популістичний характер. Серед чинників, що призвели до появи цієї групи партій, варто зазначити симетричність відповіді на появу та діяльність партій “зелених”, відповідно постматеріалістичні проблеми та виклики.


VIII. Участь громадян у політичному житті країн Західної Європи

Участь громадян у виборах, ефект зміни виборчої підтримки. В європейських країнах простежується тенденція до поступового скорочення рівня участі громадян у виборах. Найбільш переломним етапом у цьому процесі стали 90-ті роки. Саме на цей час припадає найбільш відчутна зміна в підтримці виборцями політичних партій. Відбувається збільшення частки громадян, які голосують не за своєю соціально-груповою належністю, а на підставі індивідуальних характеристик.

Місце і роль референдумів у політичному житті європейських країн, тенденція зростання використання інституту референдуму в політичному житті більшості європейських країн, політичні наслідки застосування інституту референдуму. Еволюція участі громадян європейських країн у профспілкових організаціях. Визначено тенденцію скорочення частки членів профспілок та кількості профспілкових організацій. Основні тенденції протестної активності громадян, переведення існуючих акцій у переважаючий формат конвенційної діяльності. Особливість нового етапу – неокорпоративізму, його ролі в політичному житті європейських країн. Новий етап корпоратизму характеризується збереженням активної ролі держави. Зміна полягає в тому, що поряд з урядом почав впливати на процеси в економічній площині і парламент, що є цілком зрозумілим, з огляду на системи взаємовідносин парламентської більшості та уряду в європейських країнах. Провідним інститутом захисту прав громадян, гарантування їм можливості контролювати та впливати на діяльність/бездіяльність владних структур стали національні омбудсмени та інститут загальноєвропейського омбудсмена.


Орієнтовні питання до заліку з курсу «Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи»
  1. Сутність та причини утворення порівняльної політології.
  2. Основні етапи розвитку порівняльної політології.
  3. Сутність та основні характеристики порівняльного методу.
  4. Головні характеристики неоінституціоналізму.
  5. Сутність та основні характеристики поняття соціополітичного поділу.
  6. Соціополітичний поділ на соціально-економічній основі.
  7. Еволюція поняття «клас», особливості сучасного «робітничого» класу.
  8. Соціополітичний поділ на етномовній основі.
  9. Особливість соціополітичного поділу на етномовній основі в Бельгії.
  10. Особливість соціополітичного поділу на етномовній основі в Сполученому Королівстві.
  11. Особливість соціополітичного поділу на етномовній основі в Іспанії.
  12. Феномен міграції до країн Західної Європи, як підстава формування нового соціополітичного поділу.
  13. Соціополітичні поділи на релігійній основі.
  14. Особливість соціополітичного поділу на релігійній основі в Сполученому Королівстві.
  15. Характеристика християнських партій в країнах Західної Європи.
  16. Територіальна основа соціополітичних поділів.
  17. Особливості політичних систем федеративних держав європейських країн.
  18. Унітарні держави у Західній Європі.
  19. Соціополітичний поділ «нової політики».
  20. Позиція глави держави у конституційних монархіях.
  21. Президент як глава держави.
  22. Вимоги до кандидатів на посаду президента в країнах Західної Європи.
  23. Права та обов’язки президентів європейських держав.
  24. Особливості парламентської форми правління в європейських країнах.
  25. Особливості напівпрезидентської форми правління в європейських країнах.
  26. Сутність та класифікація парламентів європейських країн.
  27. Типологія та роль комісій парламентів європейських країн.
  28. Місце і роль партійних фракцій в діяльності парламентів європейських країн.
  29. Особливість верхніх палат парламентів європейських країн.
  30. Однопалатні парламенти у державах Західної Європи.
  31. Двопалатні парламенти у державах Західної Європи.
  32. Функції парламентів європейських країн.
  33. Місце і роль опозиції в політичних системах парламентів європейських країн.
  34. Особливості системи поділу влад в європейських країнах.
  35. Сутність та особливості глави уряду в європейських країнах.
  36. Типологія урядових кабінетів у країнах Західної Європи.
  37. Характеристика однопартійних урядів більшості.
  38. Причини існування та особливості урядів меншості.
  39. Процедури та чинники формування коаліційних урядів.
  40. Оцінка урядової стабільності в країнах Західної Європи.
  41. Значення виборчих систем в демократичному розвитку європейських країн.
  42. Мажоритарна виборча система в європейських країнах.
  43. Пропорційна виборча система в європейських країнах.
  44. Змішана виборча система в європейських країнах.
  45. Питання диспропорційності виборчих систем в європейських країнах.
  46. Особливості інституту політичних партій в європейських країнах.
  47. Поняття урядової партії в європейських країнах.
  48. Еволюція партійних систем в європейських країнах.
  49. Еволюція комуністичних партій в європейських країнах.
  50. Еволюція соціал-демократичних партій в європейських країнах.
  51. Партії зелених в європейських країнах.
  52. Основні тенденції розвитку лівих партій в європейських країнах.
  53. Основні тенденції розвитку партій центру в європейських країнах.
  54. Еволюція ліберальних партій в європейських країнах.
  55. Еволюція консервативних партій в європейських країнах.
  56. Феномен крайніх правих політичних партій.
  57. Інститут омбудсмена в європейських країнах.
  58. Інститут неокорпоративізму в європейських країнах.
  59. Стан та тенденції розвитку профспілкового руху в європейських країнах.
  60. Форми участі громадян в політичному житті європейських країн.
  61. Характеристика політичної системи Австрії.
  62. Характеристика політичної системи Бельгії.
  63. Характеристика політичної системи Данії.
  64. Характеристика політичної системи Греції.
  65. Характеристика політичної системи Ірландії.
  66. Характеристика політичної системи Італії.
  67. Характеристика політичної системи Іспанії.
  68. Характеристика політичної системи Нідерландів.
  69. Характеристика політичної системи Німеччини.
  70. Характеристика політичної системи Норвегії.
  71. Характеристика політичної системи Португалії.
  72. Характеристика політичної системи Сполученого Королівства.
  73. Характеристика політичної системи Франції.
  74. Характеристика політичної системи Фінляндії.
  75. Характеристика політичної системи Швеції.
  76. Характеристика політичної системи Швейцарії.
  77. Вплив процесу європейської інтеграції на політичні системи країн Західної Європи.
  78. Порівняльний аналіз партійних систем Сполученого Королівства та Німеччини.
  79. Порівняльний аналіз партійних систем Франції та Швеції.
  80. Порівняльний аналіз партійних систем Бельгії та Швейцарії.
  81. Порівняльний аналіз позиції глави держави Франції та Німеччини.
  82. Порівняльний аналіз позиції глави держави Італії та Іспанії.
  83. Порівняльний аналіз позиції глави держави Швейцарії та Австрії.
  84. Порівняльний аналіз виборчих систем Сполученого Королівства та Ірландії.
  85. Порівняльний аналіз виборчих систем Італії та Німеччини.
  86. Порівняльний аналіз виборчих систем Швейцарії та Франції.
  87. Порівняльний аналіз парламентської форми правління в Сполученому Королівстві та Італії.
  88. Порівняльний аналіз напівпрезидентської форми правління у Франції та Австрії.
  89. Порівняльний аналіз напівпрезидентської форми правління в Ірландії та Португалії.
  90. Порівняльний аналіз форми правління у ФРН та Нідерландах.



Рекомендована література


  1. Алексеєнко І.В. Національні держави в умовах глобалізації світу: (політичні і правові аспекти): Монографія. – К.: Б.в.; Ніжин: Аспект – Поліграф, 2006. – 360 с.
  2. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор: Учебное пособие / Сокр. пер. с англ. А.С.Богдановского, Л.А.Галкиной; Под ред. М.В.Ильина, А.Ю.Мельвиля. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 537 с.
  3. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч.посібник. – К.: Асоціація молодих українських політологів і політиків, 2000. – 200 с.
  4. Бурдяк Я. Політична культура країн Європи в контексті інтеграційних процесів: Монографія / Бурдяк В.І., Ротар Н.Ю. – Чернівці: Рута, 2004. – 328 с.
  5. Варзар І. Державна етнічна політика в політолого-етнологічних аспектах: історіологічний аналіз // Наук. Зап./ НАН України, Ін-т політ. І етнонац.дослідж. ім. І.Ф.Кураса. – 2006. – Вип.30, кн.1. – С.107-116.
  6. Вінничук Н. Типологія політичної опозиції // Політ.менеджмент. – 2007. – № 3. – С.51-59.
  7. Галишев В. Коаліції партій у парламентах // Політика і час. – 2003. – № 5 – С.15-21.
  8. Гелей С. Політико-правові системи світу: Навч.посібник / Гелей С., Рутар С., КендусО. – Львів: Львів. Комерц. Академія, 2002. – 224 с.
  9. Голишев В. Феномен парламентської більшості // Політика і час. – 2003. – № 3. – С. 3-10.
  10. Горбатенко В.П. Політичне прогнозування: теорія, методологія, практика/ Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К.: Генеза, 2006. – 394 с.
  11. Грин Д.П., Шапиро И. Объяснение политики с позиции теории рационального выбора: почему так мало удалось узнать ?// Современная сравнительная политология: Хрестоматия. –М., 1997. – С.295-323.
  12. Давимука С., Колодій А., Кужелюк Ю., Харченко В. Політичні режими сучасності та перехід до демократії. –Львів, 1999. – 168 с.
  13. Денисенко В.М. Проблема визначення предмету політології. // Вісник Львівського національного університету : Серія гуманітарних наук. Вип. 3 Львів, 2004. – С.175-180
  14. Дербишайр Д.Д., Дербишайр Я. Политические системы мира: В 2 т. Том 1: Пер. с англ. – М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2004. – 512 с.
  15. Дербишайр Д.Д., Дербишайр Я. Политические системы мира: В 2 т. Том 2: Пер. с англ. – М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2004. – 496 с.
  16. Енциклопедія політичної думки. – К.: Дух і Літера , 2000. – 471 с.
  17. Завершинский К.Ф. Методологическая комплементарность в исследовании символических матриц динамики политических институтов // Полис. – 2003. – № 1. – С.39-49.