Національна академія наук України інститут проблем природокористування та екології

Вид материалаДокументы

Содержание


Дніпропетровськ – 2010
Подобный материал:

Національна академія наук України


ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

ТА ЕКОЛОГІЇ




«Наукові засади розробки і впровадження еколого-економічного механізму раціонального використання
й охорони природних ресурсів України»



Р Е Ф Е Р А Т


Ємець

Микола Архипович

-

завідувач відділу екологічного нормування Інституту
проблем природокористування і екології НАН України,
кандидат технічних наук, старший науковий співробітник


Корабльова

Алла Іванівна

-

доцент кафедри опалення, вентиляції та якості повітряного середовища Придніпровської державної академії будівництва та архітектури, кандидат біологічних наук, старший
науковий співробітник


Кравців

Василь Степанович

-

директор Інституту регіональних досліджень НАН України, доктор економічних наук, старший науковий співробітник


Лісовський

Сергій Антонович

-

завідувач відділу природокористування та збалансованого розвитку Інституту географії НАН України, доктор
географічних наук, старший науковий співробітник


Міщенко

Володимир Сергійович

-

завідувач відділу економічних проблем надрокористування і відходів Ради по вивченню продуктивних сил України
НАН України, доктор економічних наук, професор


СТЕПАНОВ

В’ячеслав Миколайович

-

завідувач відділу економіко-екологічних проблем приморських регіонів Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, доктор економічних наук, професор


Харічков

Сергій Костянтинович

-

заступник директора з наукової роботи Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, доктор економічних наук, професор


Хвесик

Михайло Артемович

-

заступник голови Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, член-кореспондент Національної академії аграрних наук України, доктор економічних наук, професор


Шматков

Григорій Григорович

-

завідувач кафедри екології та охорони навколишнього
природного середовища Придніпровської державної
академії будівництва та архітектури, доктор біологічних наук, старший науковий співробітник


Яцик

Анатолій Васильович

-

директор Українського науково-дослідного інституту
водогосподарсько-екологічних проблем, академік Національної академії аграрних наук України, доктор технічних наук, професор

Дніпропетровськ – 2010




Питання взаємодії суспільства з природою на межі другого і третього тисячоліть вийшли на чільне місце в переліку проблем, без вирішення яких неможливі подальше існування та розвиток життя на Землі. Глобальна екологічна криза, що охопила практично всі регіони земної кулі, поставила на порядок денний питання про кардинальні зміни в організації взаємовідносин суспільства з природою. Зумовлено це збільшенням масштабів впливу людства на природу, зростанням його загальної чисельності, що мали своїми наслідками активний розвиток процесів деградації окремих природних комплексів і виснаження природно-ресурсного потенціалу планети в цілому та погіршення якості усіх параметрів навколишнього природного середовища.

В 1992 р. в Ріо-де-Жанейро на конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку було ухвалено низку документів, в яких зафіксовані принципові положення щодо нової концепції розвитку людства в майбутньому, що отримала визначення сталого (збалансованого) розвитку (від англ. “sustainable development”). В основу цієї концепції було покладено розуміння тісного взаємозв’язку екологічних, економічних та соціальних проблем розвитку людства, вирішення яких можливе тільки на комплексній основі з урахуванням балансу інтересів розвитку природи і суспільства, балансу інтересів всіх складових елементів, котрі в сукупності формують світову цивілізацію. Перехід до сталого розвитку було визначено завданням для всього людства на ХХІ ст.

Дослідження та аналіз проблем сталого розвитку, дозволили встановити, що загальна стратегія такого розвитку повинна базуватися на еколого-ресурсних, економічних та соціальних складових, при відповідному інституційному забезпеченні в інтересах як сучасних, так і прийдешних поколінь.

Екологічну складову сталого розвитку, як найбільш важливу, варто розглядати в двох аспектах - природно-ресурсному та природоохоронному.

Природно-ресурсний аспект характеризує масштаби та ефективність використання наявних природних ресурсів (ресурси надр, земельні, водні, а також напрями і засоби відтворення та нарощування їх потенціалу).

Природоохоронний аспект характеризує базові потреби людини в якісному середовищі життєдіяльності. До середовищеутворювальних чинників авторами віднесено: збереження і відновлення природних систем, їхньої біотичної розмаїтості і здатності до саморегуляції як необхідної умови існування людського суспільства; забезпечення сприятливого стану навколишнього середовища як необхідної умови поліпшення якості життя та здоров'я населення.

У зв’язку з цим перехід на засади сталого розвитку вимагає розробки та впровадження дієвого еколого-економічного механізму раціонального використання та охорони природних ресурсів, враховуючого три основні складові: адміністративно-правову (концепції, стратегії, програми, плани дій, екологічні нормування, експертиза, аудит тощо), економічну (екологічні збори та платежі, пільги при оподаткуванні, позики на пільгових умовах тощо) та ринкову (торгівля правами на викиди та скиди, екологічні банки та біржі тощо).

У зв’язку з цим зусилля авторів роботи були спрямовані на розробку обґрунтування наукових засад такого механізму та його впровадження в практику раціонального природокористування в Україні. Особливістю такого обґрунтування є врахування як особливостей перехідного періоду в економіці, так і відмінностей природно-ресурсного потенціалу, техногенного навантаження території та можливостей ландшафтів до самовідтворення.

В роботі сформульовані теоретико-методологічні засади формування ресурсної стратегії сталого розвитку, що враховують регіональні особливості соціально-економічного та екологічного стану України. Дослідженнями з проблем регіональних аспектів формування та механізмів реалізації екологічної політики, вдосконалення форм та методів екологізації процесів використання природних ресурсів:
  • визначено місце екологічної політики в системі регіональної політики, об'єктом якої є весь спектр соціально-економічних та екологічних процесів, що відбуваються на певній території. В цьому плані зроблено акцент на необхідності поєднання державних та регіональних інтересів у сфері екологічної безпеки у процесі обґрунтування стратегічних і пріоритетних завдань регіональної екологічної політики;
  • розроблена концептуальна модель регіональної екологічної політики, в основу якої закладені принципи та пріоритетні напрямки, реалізація яких забезпечує досягнення максимальних результатів з врахуванням об'єктивних ресурсних обмежень;
  • обґрунтовано наукові підходи до визначення стратегічних цілей та пріоритетних напрямів регіональної екологічної політики в контексті динаміки трансформаційних процесів в Україні. Як стратегічні цілі розглядаються: екологізація виробництва і всієї системи господарювання; екологізація свідомості населення; екологізація управління. В основі ж визначення пріоритетних завдань має бути покладена об'єктивна оцінка реальних можливостей вирішення екологічних проблем;
  • запропоновано класифікацію інструментів екологічної політики, теоретико-прикладні положення формування регіональних екологічних програм, що мають базуватись на відповідних методологічних, методичних, правових, політичних та аналітичних засадах, запропоновано алгоритм розробки таких проблем;
  • обґрунтовано місце і роль адміністративних, економічних та ринкових методів у системі управління екологічною безпекою як суспільним благом, який дозволив зробити висновок про те, що найбільш ефективною регіональна екологічна політика буде тоді, коли вона базуватиметься на оптимальному поєднанні методів державного регулювання та важелів ринкового впливу;
  • обґрунтовано стратегічні пріоритети та механізми реалізації політики збереження, відтворення та ефективного використання природно-ресурсного потенціалу Придніпровського, Донецького, Причорноморського та Карпатського регіонів з врахуванням як досвіду Європейських країн і міжнародних вимог у сфері природокористування, так і екологічних особливостей території України.

Обґрунтовані методологічні принципи еколого-економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу, що ґрунтуються на рентній концепції, як інструменті захисту державних інтересів щодо використання природно-ресурсного потенціалу, враховуючого цінність природних ресурсів та їх доступність. Дослідженнями доведено, що до основних об’єктів природноресурсного рентоутворення в Україні слід віднести: земельні ресурси з їх високою природною продуктивністю (родючістю) і, відповідно, продукція сільського господарства; мінерально-сировинні ресурси (фонд родовищ корисних копалин), особливо найбільш унікальні і географічно сприятливо розташовані об’єкти; інші (крім корисних копалин) ресурси надр, передусім підземний простір (для створення підземних сховищ газу тощо); лісові ресурси; водні ресурси (за дефіцитності і нерівномірного розподілу); природно-рекреаційна сфера, як комплекс сприятливих для відпочинку і оздоровлення людей природних умов і факторів; морське природокористування і відповідна морегосподарська діяльність; асиміляційний потенціал природного середовища (платежі за викиди, скиди, розміщення відходів є по суті екологічним податком на використання зазначеного асиміляційного потенціалу. Таким чином відтворювальна здатність природного середовища, погіршення якості природних ресурсів тощо, впливаючи на визначення повної ціни цих ресурсів, стають сферою інтересів рентної політики).

З урахуванням цього вперше науково обґрунтовано та впроваджено ринковий механізм платного використання природних ресурсів на основі платежів як рентного, так і відтворювального та штрафного характеру. При цьому враховується якісна та кількісна оцінка антропогенного навантаження на різні компоненти навколишнього середовища при вилученні цих ресурсів.

Наукова новизна проведених досліджень рентної проблематики полягає в тому, що вони вперше виконувались в умовах перехідного періоду, в умовах несформованих ринкових відносин і дефіциту державно-регулюючих механізмів. Основним завданням досліджень відтак була розробка належного інституційного і нормативно-правового забезпечення формування природно-ресурсної ренти, її розподілу і вилучення.

Важливим практичним підсумком виконаних досліджень з цієї проблеми є розробка "Концепції рентної політики в Україні", що погоджена Урядом, формування на її основі проектів змін до законодавчих актів ресурсного напрямку, і включення низки напрацьованих положень в "Стратегію реформування податкової системи України", схваленої Урядом у 2009 році.

За результатами аналізу стану платності надрокористування за основними видами корисних копалин доведено про необхідність реформування і розвитку системи платежів за надрокористування та поводження з промисловими відходами і техногенними джерелами сировини. Вони мають стати більш вагомою складовою фінансового механізму і податкової системи держави та більшою мірою узгоджуватися з іншими складовими останньої. В цьому відношенні обґрунтовано методологію реформування платежів зі скасуванням окремого збору за геологорозвідувальні роботи, відмови від подвійного оподаткування сфери надрокористування і встановлення критеріїв щодо абсолютного рівня платежів за надра та напрямів їх диференціації.

У зазначеній сфері за проектними розробками, що базувались на результатах досліджень, було прийнято 11 постанов Кабінету Міністрів України, зміни до законодавчих актів у сфері природокористування (Водний кодекс України, Кодекс України про надра та ін.), розроблено проект Закону України "Про платежі за користування надрами". Одночасно розроблено і затверджено Урядом ряд концептуальних документів, зокрема "Концепцію поліпшення екологічного стану гірничодобувних регіонів України" та "Концепцію реформування мінерально-сировинної бази і геологічної галузі України". Виконані розробки стали складовою Концепції та Стратегії національної екологічної політики України, схвалених Урядом, і ввійшли в "Стратегію реформування податкової системи" (схвалену Урядом у 2009р.).

З питань поводження з відходами в прикладному аспекті виконані дослідження відзначаються тим, що базуючись на сучасній теоретико-методологічній базі, вони дозволили узагальнити і конструктивно використати як значний національний досвід у сфері поводження з відходами, так і європейські підходи до вирішення зазначених питань. Авторам належить обґрунтування і розробка базових законів у сфері поводження з відходами, передусім Закону України "Про відходи" і "Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами". За їх проектними розробками Урядом прийнято 9 постанов, якими регулюються розробки лімітів утворення відходів, ведення реєстрів місць їх видалення, облік та паспортизація тощо. Їм належить авторство у розробці проектів Концепції і закону "Про вторинні матеріальні і енергетичні ресурси", у розробці національного класифікатора відходів, у затверджених Держспоживстандартом п'яти базових стандартах у сфері "Охорона природи. Поводження з відходами", розробці положення "Про техногенні родовища корисних копалин" та інших документів нормативного і методичного змісту.

Зокрема слід зазначити, що Закон України "Про відходи", прийнятий у 1998 році, був першим серед країн СНД законодавчим актом у цій сфері і став зразком для розробки аналогічних законів у цих країнах. Європейські експерти відзначили його ідентичність європейським стандартам. Зміни і доповнення до Закону від 2002 та 2010 років, у яких брали участь автори, сприяли підтримці його позитивного статусу.

Нормативні розробки авторів, що базувалися на методології застосування концепції екологічного ризику, дозволили розробити нову систему платежів за розміщення відходів. Відповідні напрацювання ввійшли в проект Податкового кодексу України у 2007 р. та в "Стратегію реформування податкової системи України", схвалені урядом у 2009р.

Обґрунтовані пропозиції з вирішення еколого-економічними методами проблем використання, охорони та відтворення водних ресурсів України, що базуються на якісній та кількісній оцінки антропогенного навантаження на річкові басейни.

Проведені комплексні дослідження теоретичних і методологічних проблем економічної оцінки та продуктивності водних джерел як об’єктів природокористування, природоресурсної водозабезпеченості України та її регіонів, основних тенденцій і закономірностей водокористування та охорони водних ресурсів у сучасних умовах та в перспективі.

Проведено дослідження регіональної диференціації щодо запасів водних ресурсів, негативного впливу регіональних водогосподарських комплексів на природні водні об’єкти, а також перспектив упровадження новітніх технологій у сферу водопостачання. Це дало можливість виявити найбільш актуальні проблеми забору водних ресурсів, транспортування свіжої води, використання систем оборотного та повторного водоспоживання. Результати досліджень засвідчили, що регіональна асиметрія в обсягах водозабору та втрат води при транспортуванні значною мірою зумовлена не лише об’єктивними, а й суб’єктивними факторами, які знаходяться в площині фіскального і правового регулювання спеціального водокористування.

Розроблено концептуальні засади вдосконалення механізму екологозбалансованого водокористування шляхом посилення рентної орієнтації фіскального регулювання, формування сучасного інституціонального середовища реалізації інноваційних проектів та входження національного водогосподарського комплексу у глобальну систему регулювання водокористування.

На підставі досліджень, проведених авторами, обгрунтована методологія проведення еколого-експертної оцінки, моніторингу стану якості та прогнозування рівня забруднення водних ресурсів та водних екосистем, що враховують механізми порушення природного кругообігу у водосховищах речовин, які вміщують азотні сполуки, обумовлених техногенним, сільськогосподарським та урбанізованим впливами.

Зокрема, визначені маркери, критерії і тест-показники дозволяють: провести екологічну експертизу та інспекційну перевірку екологічної ситуації в водосховищах; розробити екологічні нормативи щодо рівня забруднення водойми деякими важкими металами; скласти ранній прогноз вторинного забруднення водосховищ токсичними органічними речовинами, пов’язаними з «цвітінням» води синьо-зеленими водоростями; розрахувати реальний об’єм стічних вод з урахуванням тих, що надходять у водойму від неорганізованих джерел скиду; визначити допустимий зовнішній вплив на екосистему водосховища через її асиміляційну ємність щодо важких металів і мінеральних солей.

Наукові розробки з цих проблем використовуються в регіоні басейну
р. Дніпро, мають фундаментальну і практичну значимість, сприяють поліпшенню екологічного стану водних ресурсів та соціального стану регіону на засадах сталого розвитку, а саме:

- допомагають уточнити екологічні збитки, нанесені антропогенною діяльністю водній екосистемі й зробити більш жорстоким екологічне інспектування об’єктів і видів антропогенної діяльності, що в свою чергу сприяє підвищенню ефективності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

- дозволяють визначити ступінь екобезпеки господарської та соціальної діяльності в басейнах річок, а при необхідності своєчасно виключити можливість екологічної загрози і звести до мінімуму ризик її появи і ризик для здоров’я людей, пов’язаний з водоймами питного та рибогосподарського використання;

- доповнюють нормативно-методичну базу екологічного аудиту територій та оцінки впливу господарської діяльності на стан навколишнього середовища (ОВНС).

Результати дослідження знайшли своє впровадження в серії проектних, законодавчих і нормативно-методичних документів, пов’язаних з еколого-економічною проблематикою водокористування. Серед них, зокрема: Водний кодекс України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР, Закон України Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства від 17.01.2002 р.
№ 2988-ІІІ, Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води від 27.12.1997 р.

Запропоновано нові підходи до формування економічного механізму землекористування та лісокористування, охорони та відтворення рекреаційних ресурсів України, функціонування природно-заповідного фонду, які дозволяють враховувати екологічні і соціальні функції природних ресурсів через їх вплив на процеси суспільного розвитку та відтворення якості довкілля.

Об­ґрунтовано механізми вдосконалення аграрного природокористування та несільськогосподарського землекорис­тування. До механізмів регулювання раціонального використання і охорони земель запропоновано включити:

- встановлення податкових і кредитних пільг тим землевласникам, які виконують за власні або позичені кошти заходи по відтворенню родючості ґрунтів, поліпшенню якісного стану земель (звільнення від оподаткування частини прибутку, яка включається в земельноохоронні інвестиції, виплата державою процентів по кредитах, що використовуються на охорону земель);

- бюджетне фінансування робіт по відновленню земель, що зазнали погіршення не з вини сільськогосподарських землекористувачів, а також заходів з тривалим строком дії (реконструкція агроландшафтів, значна по території трансформація угідь, будівництво гідромеліоративних систем, тощо);

- звільнення землекористувачів від сплати податку на земельні ділянки, які знаходяться в стані рекультивації чи сільськогосподарського освоєння впродовж проектного періоду проведення робіт;

- часткова компенсація товаровиробникам доходу, не отриманого в результаті тимчасової консервації деградованих земель;

- прискорена амортизація основних фондів земле- і природоохоронного значення;

- встановлення на екологічно чисту продукцію цінових надбавок, розмір яких відшкодовував би землекористувачам додаткові витрати, пов'язані з охороною ґрунтів (наприклад, на впровадження безпестицидного вирощування культур).

Результати досліджень показують, що серед стратегічних завдань з охорони земель найважливішими є зменшення розораності ґрунтового покриву і доведення її до науково обґрунтованих показників з позицій самовідтворення та нормативів;  дотримання екологічних вимог охорони земель при землеустрої територій; поетапне встановлення екологічно збалансованого співвідношення земельних угідь в зональних системах землекористування.

Доведено, що негативні тенденції, що склалися в галузі використання земельного фонду в умовах екстенсивного розвитку продуктивних сил, обумовлюють вже в найближчі роки необхідність перегляду як існуючої структури розподілу земель за категоріями, угіддями та власниками, так і концепції розвитку земельних відносин.

Встановлено, що пріоритетні напрями  оптимізації територіальної структури землекористування повинні базуватись на: врахуванні земельно-ресурсної бази, динаміки розселення, регіональних особливостей розвитку продуктивних сил; здійсненні заходів щодо екологічного планування територій, зокрема консервації малопродуктивних, деградованих та технічно забруднених угідь; обмеженні відведення продуктивних угідь для несільськогосподарських цілей; застосуванні економічних важелів впливу на суб'єкти землекористування щодо забезпечення сталості оптимальної структури агроландшафтів.

У роботі доведено, що одним із важливих завдань для реформування земельних відносин є здійснення на всій території державної кадастрової оцінки землі і забезпечення переходу на систему земельних платежів, які формуються на основі рентної вартості землі. Систематичне проведення державної оцінки земель в системі державного земельного кадастру дозволить створити механізми, що забезпечать проведення більш раціональної податкової й інвестиційної політики держави, підвищити ефективність управління земельними ресурсами України, що в кінцевому підсумку забезпечуватиме збільшення доходної частини бюджетів усіх рівнів і сприятиме якісному вирішенню соціально-економічних проблем суспільства.

В прикладному плані результати дослідження з цих питань знайшли своє впровадження в серії проектних, законодавчих і нормативно-методичних документів, пов’язаних з еколого-економічною проблематикою. Серед них, зокрема: Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, Закон України “Про охорону земель” від 19.06.2003 р. № 962-IV та ін.

Отримали подальший розвиток адміністративні процедури екологічного аудиту та екологічної експертизи, а також регіонального екомоніторингу, який дозволяє не тільки оперативно фіксувати локальне забруднення, але й прогнозувати його розповсюдження на території.

Прийняття оптимальних управлінських розв'язків на всіх рівнях місцевого й державного адміністрування й створення ефективної системи управління використанням природних ресурсів, яка відповідала б основним принципам сталого розвитку, неможливо без розробки наукових основ і практичної реалізації методів і процедур екологічного аудита й комплексного екологічного моніторингу, як техногенних, так і природних об'єктів.

Тільки глибокий і всебічний комплексний екологічний аудит діяльності й експлуатації будь-якого промислового, антропогенного або природного об'єкта з одночасною оцінкою їх впливу на різні компоненти навколишнього природного середовища і його ресурси, дозволяє виявити всі аспекти й усі невідповідності, як чинному природоохоронному законодавству, так і основним критеріям сталого розвитку регіону й забезпечити об'єктивною інформацією осіб, що ухвалюють управлінські рішення.

Саме це відрізняє розроблені авторами принципи екологічного аудита від екологічного аудита, використовуваного при побудові систем екологічного менеджменту в рамках ISO-14000.

Такий підхід був використаний авторами при розробці основних положень Закону України « Про екологічний аудита», який був прийнятий Верховною Радою 24 липня 2004 року, а так само при розробці методик і процедур екологічного аудита, які використовуються в практичній роботі екологічних аудиторів.

Якщо екологічний аудит передбачає оцінку техногенного об'єкта або природного ресурсу на конкретний момент часу, то розроблена авторами система регіонального екологічного моніторингу, дозволяє в довгостроковій динаміці отримувати об'єктивну інформації від усіх значимих техногенних і природних об'єктів на території будь-якого масштабу – від території міста до території держави.

Істотними відмінностями від існуючих в окремих відомствах систем моніторингу, розроблена авторами система відрізняється чіткої ієрархічністю, модульністю й послідовністю етапів реалізації. Вона може бути адаптована, як до антропогенних, так і до природних систем будь-якого порядку. В дослідженнях вперше запропоновано при встановленні меж екологічних полігонів використовувати не тільки адміністративний поділ території і ландшафтні її особливості, а й рівень безпеки біоти, включаючи людину та техногенне навантаження.

Принципи побудови регіональної системи екологічного моніторингу СЕМ «Придніпров'я» лягли в основу створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища, а також при створенні регіональної системи екологічного моніторингу, міст Жовті Води та Дніпродзержинськ. Для поширення цих напрацювань створена науково-виробнича корпорація «Укрекомоніторинг».

Саме сукупність і взаємна компліментарність екологічного аудита й екологічного моніторингу є основою інформаційного ресурсу ефективного управління природокористуванням, на основі принципів сталого розвитку.

Для успішного вирішення питань, що формують проблематику сталого розвитку, принципово важливим є створення і розробка відповідних показників, систем індикаторів, які б давали змогу достатньо вичерпно і коректно досліджувати суть всіх процесів, складових елементів та взаємозв’язків, котрі в сукупності визначають параметри розвитку суспільства і його життєдіяльності в природі та ступінь “збалансованості” зазначеного розвитку. В залежності від інформаційного навантаження, яке передає чи відображає кожен з показників - індикаторів, їх можна розглядати в якості окремих засобів характеристики особливостей розвитку, рівня його збалансованості.

Для управління процесом переходу до сталого розвитку та оцінки ефективності використовуваних засобів розроблена та обґрунтована система цільових орієнтирів й обмежень із забезпеченням процедури контролю за їх досягненням (дотриманням). Цільові орієнтири виражені в інтегральних показниках, які характеризують: якість соціального розвитку суспільства в межах певної території (якість життя населення); якість навколишнього природного середовища;показники еколого-економічної ефективності виробництва і споживання. Показники сталого розвитку, необхідні для встановлення ступеня відповідності їхніх значень критеріям сталого розвитку і визначаються під час моніторингу реальних змін у соціально-економічній сфері, стані навколишнього природного середовища для корегування управлінських рішень щодо забезпечення переходу країни та її регіонів до сталого розвитку.

В цілому наукові результати роботи використані при підготовці більш ніж 45 законодавчо-нормативних актів, концепцій, програм та інших нормативних документів з питань екополітики. Серед них слід відзначити: Концепцію переходу України на засади сталого розвитку (проект 2010 р.), Закони України "Про відходи", (1998 р.), "Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами", (2000 р.), "Про державну геологічну службу", (1999 р.), "Про платежі за користування надрами“ (проект 2009 р.), Національну концепцію впровадження та розвитку екологічно чистого виробництва в Україні (Постанова Президії НАН України №233 від 26.10.2005 р.), Державну програму забезпечення сталого розвитку регіону видобування та первинної переробки уранової сировини (затверджена Постановою КМУ вiд 16.12.2004 № 1691), Державну цільову екологічну програму приведення в безпечний стан уранових об'єктів виробничого об'єднання «Придніпровський хімічний завод» (затверджена Постановою КМУ вiд 30.09.2009 р. № 1029), Концепцію рентної політики України (затверджено Постановою КМУ від 5 серпня 2009 р.), Концепцію поліпшення екологічного стану гірничовидобувних регіонів України (схвалена постановою КМУ від 31.08.2009 р), Державну програму поліпшення екологічного стану вуглевидобувних регіонів України (2004 р.) та ін.

Економічна ефективність (обсяг надходжень у бюджет держави) досліджень визначається з наступних складових (за даними 2007-2008 років): обґрунтування системи платежів за викиди в атмосферне повітря, скиди у водне середовище та розміщення відходів і їх нормативної бази - 770–1080 млн. грн.; впровадження системи платного надрокористування, що забезпечило прогресивне зростання надходжень у державний бюджет – до 1 млрд. грн.; створення економічного механізму відшкодування витрат бюджету за рахунок зборів за геологорозвідувальні роботи - 620–785 млн. грн.; запровадження ресурсних платежів за спеціальне водокористування та реформування економічного механізму щодо використання лісових ресурсів - 650–670 млн. грн.; удосконалення і розширення бази оподаткування щодо плати за землю - 600–750 млн. грн.; опосередкований економічний підсумок, пов'язаний з розробкою регіональних програм і інституціонального забезпечення у сфері раціонального природокористування, системою екологічного нормування, впровадженням сучасних методів екологічного контролю та моніторингу, обґрунтуванням економічних пріоритетів використання природних ресурсів тощо – орієнтовно 1,5 млрд. грн.; нормативно-методичні розробки, які уже включено в проект нового Податкового кодексу України, зокрема стосовно розширення бази природоохоронних зборів та переходу на нову систему платежів за розміщення відходів, забезпечують збільшення надходжень на 1,5 млрд. грн. Загальна економічна ефективність досліджень складає не менше 7 млрд. грн.

Результати роботи відображено у 30 наукових монографіях, понад 200 наукових статтях, за її результатами захищено 11 дисертаційних робіт.

Наукові дослідження з розробки і впровадження еколого-економічного механізму використання й охорони природних ресурсів України становить значний внесок у вирішення проблем формування державної та регіональних стратегій сталого розвитку, забезпечення екологічної безпеки країни та її регіонів, охорони навколишнього природного середовища в умовах ринкових трансформацій. Вони складають фундаментальні наукові засади формування ефективної державної екологічної політики України на сучасному етапі.


Претенденти:


Ємець М.А.


Степанов В.М.


Корабльова А.І.


Харічков С.К.


Кравців В.С.


Хвесик М.А.


Лісовський С.А.


Шматков Г.Г.


Міщенко В.С.


Яцик А.В.