Geum.ru

Вісник

Вид материалаДокументы

Содержание


УДК 316.74:2 Катаєв С. Л. САКРАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ СУСПІЛЬСТВА ДРУГОГО МОДЕРНУ
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

УДК 316.74:2




Катаєв С. Л.




САКРАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ СУСПІЛЬСТВА

ДРУГОГО МОДЕРНУ



Засновниками сакральної соціології були французькі соціологи, що входили у творче співтовариство вчених кінця 30-х років “Колеж соціології” Роже Кайуа, Жорж Батай та ін. [1]. Сакральна соціологія розглядалася як методологія суспільства передвоєнної кризи. Це час, коли іспиту піддавалися ідеї демократії. Адже Гітлер був обраний демократичним шляхом. Комуністичні ідеї пережили дивовижну мутацію під впливом сталінської диктатури. Мистецтво втратило свою дієву силу. Принаймні так усе це бачилося на ту пору французьким соціологам оточення Ж. Батая. Власне саме до соціології звернулися багато інтелектуалів, коли революція вичерпала свій порив, а сюрреалізм не виправдав надій як засіб перетворення суспільства. У соціології ці інтелектуали вбачали нове знаряддя майбутніх соціальних трансформацій. Соціологія знову як і наприкінці 19 століття стала модною і популярною. Але тепер світоглядне ядро соціології було сумішшю дюркгаймівського позитивізму з абстракціоністськими поглядами на природу соціального.

Основним завданням Колежу було впровадження сакрального в життя, “регенерація” сакральних феноменів у сучасному світі. Ж. Батай звертав увагу на те, що sacer перекладається з латини і як “святий”, і як “проклятий”. Ці дві сторони французькі соціологи тієї доби позначали як ліве та праве. Тож, відповідно до анатомії сакрального об'єкта, з погляду Батая, “у цілому ліве викликає відразу, а праве – потяг [1, с. 111].

Соціальне життя, за Батаєм, полягає в пошуку “універсального бога, щоб мати можливість розширювати простір штучної оргії” [1, с. 528].

Саме прагнення надати сакральному універсальний характер, побачити прояв його у всіх сторонах життя суспільства – від повсякденності до влади – показово для методології постмодерну. Тож сакральна соціологія, об’єктивно кажучи, була першим проявом постмодерністської соціології. Хоча, Ж. Батай неодноразово вказував на те, що сучасне йому суспільство відзначається втратою сакрального начала, насправді багато виступів у Колежі соціології вказували на протилежне, а саме на поширення сакрального у суспільному житті. Зупинимося на цьому докладніше. У доповіді “Сакральне в повсякденному житті” Мішель Лайріс на особистому прикладі спогадів дитинства показав прояв темної та світлої сторони сакрального в буденних ситуаціях повсякденного життя людини [1, с. 70]. Різні речі, частини житла, життєві ситуації, окремі слова у певному аспекті та під певним кутом зору сприймаються як сакральні об’єкти, тобто такі, що є незвичні, що викликають містичну реакцію, гостру повагу або відразу. Ці об’єкти сповнені магією. Але подібне сприйняття має суб’єктивний характер, залежить від стану людини, її психічного складу та інших особистих причин. Тож, те, що для одного є сакральним, для іншого таки може й не бути. Але, з феноменологічної точки зору, це не має значення. Якщо певний об’єкт сприймається людиною як сакральний, то поведінка людини щодо цього об’єкта обумовлена саме таким сприйняттям. А об’єктивно, чи суб’єктивно є насправді сакральним, магічним цей об’єкт не має значення. В книзі вказується, що навіть дефекація може мати магічне значення [1,с. 113]. Сакральними об’єктами Батай називає трупи, кров, особливо менструальну, самих жінок у період менструації. Він відзначає, що у соціальній спільноті є певне сакральне ядро, навколо якого здійснюється подвійних рух потягу та відрази [1,с. 112]. Особливо чітко цей рух відзначається стосовно трупів.

Цю тезу розвиває сучасний російський соціолог культури Л. Іонін в есе з соціології смерті в збірнику наукових праць за його редакцією «Нова магічна епоха» [2]. Він і молоді українські соціологи у цьому збірнику дають переконливе обґрунтування тези про проникнення, просочування магічного, сакрального в усі пори життя. Отже Л. Іоніна та його молодих українських колег можна назвати продовжувачами ідей сакральної соціології, яку започаткували видатні французькі мислителі 30-х років ХХ сторіччя.

У другій половині XX ст. спостерігаються явні ознаки наростання сакралізації (підвищення інтересу до релігії, поява великої кількості нетрадиційних релігій тощо).

Ми вважаємо, що інкорпорація сакрального у різні сфери суспільного життя, що відбувається зараз, може бути позначена терміном “транссакралізація”. Цей термін ми пропонуємо за аналогією з поняттями “трансполітика”, “трансестетика”, “транссексуальність”, які застосовує Ж.Бордрійар для характеристики сучасного суспільства [3].

Транссакралізація полягає у поширенні завдяки традиційним віровченням та новітнім містифікованим теоріям (енергоінформаційного обміну, діагностики карми та ін.) сакрального на всі сторони життєвого світу людини, що є відповіддю на виклик сучасності з такими її рисами як соціальна, політична та економічна невизначеність і невпорядкованість, загрози суспільства ризику, економічні негаразди значної кількості населення.

Одним з джерел транссакральності є ренесанс неоязичництва, що проявляється в неінституалізованих формах вірувань, у космологізації повсякденності, у зв'язку з усім «натуральним». Так, італійський соціолог М. Мафесолі відзначає: «Насамперед варто сказати про існування певного зв'язку між інтересом, що відроджується, до всього натурального (натуралізм) і почуттям зачарованості світом, що сьогодні можна спостерігати... За всякого роду демістифікаціями, «деміфологізаціями», що знайшли своїх прихильників у сфері теологічних міркувань, соціолог – цей соціальний «розвідник» – не може не брати до уваги все різноманіття елементів, що вийшли на перший план, таких як доля, небесні світила, магія, гадання, гороскопи, культи природи і т. д.». Далі він зазначає, що в Європі виникло «зовсім інше ставлення до природного чи космічного оточення, ніж нас до того привчило суто раціоналістичне мислення. Природно, це інше ставлення не може не впливати на наші взаємини з іншими людьми (у родині, на роботі, вулиці)» [4].

Матеріали деяких досліджень підтверджують наявність процесу транссакралізації у сфері повсякденності. У літературі трапляється розширене розуміння сакралізації. Так, за Е.Дюркгаймом, ідея священного виражає природну основу справді людського буття, його суспільну (колективістську) сутність, що протиставляється світському (індивідуалістичному), егоїстичному. Серед сучасників розширювальне розуміння сакрального притаманне роботам Р. Коллінза, де в термінах сакралізації описуються навіть інтелектуальні інтерактивні ритуали [5].

Ми дотримуємося сформованих уявлень про сакралізацію, що чітко виражені в словниковій і навчальній літературі. Ми поділяємо таку думку відомого фахівця з проблем релігієзнавства І. Яблокова: «Сакралізація означає залучення в сферу релігійного санкціонування форм суспільної й індивідуальної свідомості, діяльності, відносин, поведінки людей, інститутів, поширення впливу релігії на різні сфери суспільного і приватного життя» [6, 69]. Цілком відповідає нашій позиції й інше словникове визначення: «Сакралізація – наділення певного об'єкта (речі, явища, тварини, людини )  священним змістом, незвичайною якістю… Це процес поширення релігійного світогляду і світовідчування в особистій і масовій свідомості, зростання впливу релігії в системі суспільних і приватних відносин. Основна ознака сакралізації – поява в культурному обороті релігійних символів і сюжетів як пояснювальних і схем, що санкціонують і надають зміст» [ 7]. Ще одно визначення: “Сакралізація − перетворення у священне, наділення сакральним змістом об'єктів і подій зовнішнього світу, а також уявних образів, сценаріїв, невербальних символів, дій, слів тощо, що забезпечило формування у первісних популяцій рудиментних, найдавніших форм усвідомленого світорозуміння [8].

Сакралізація ширша від релігійності, оскільки містить у собі окрім сталих релігійних, також і неінституалізовані форми релігійних, містичних уявлень і вірувань. Джерела сакралізації кореняться у вірі в надприродне. Але ключовим аспектом сакралізації є саме релігійність.

Отже, згідно з нашою точкою зору, сакралізація – це явище і процес, зміст якого визначається прагненням людей бачити в навколишньому світі й у своїй діяльності елементи містичного, думати, що життя, різні види діяльності залежать від бога, вищих сил. Сакралізація – ширше поняття ніж релігійність, але остання є найважливішим її аспектом. Так, згідно з даними запорізького соціолога Т. Сергі з твердженням «Існують таємничі сили, непідвладні людині» не погоджуються тільки 12% респондентів, решта 88% різною мірою згодні з цим твердженням. Тих, що вірують, у даному опитуванні 50%. (Дослідження 2008 р. Опитано 1200 осіб за репрезентативною вибіркою у м. Запоріжжі).

Аналогічні результати отримано при вивченні "гетеродоксальної" релігійності в Росії. Цим терміном позначаються численні групи і системи світогляду альтернативної релігійності такі як "езотеричні", "окультні", "Нью Ейдж" і т. д. Гетеродоксальна релігійність охоплює близько 45% населення Росії [9].

Отже емпіричні дані підтверджують тезу про постійну присутність сакрального у повсякденності, тобто транссакральності як риси Другого модерну.

Література

1. Коллеж социологии. – СПб.: Наука, 2004. — 588 с. 2. Постмодерн: новая магическая эпоха: Сб. статей / Под ред. Л.Г. Ионина. – Харьков, 2002. 3. Бодрийар Ж. В. Тени Тысячелетия, или Приостановка Года 2000. – Доступно в интернете по адресу: ссылка скрыта. 4. Маффесоли М. Околдованность мира или божественное социальное // СОЦИО-ЛОГОС. – М.: Прогресс, 1991. – С. 274 – 283. 5. Коллинз Р. Социологическая интуиция // «Личностно» ориентированная социология. – М.: Академический проект, 2004. 6. Яблоков И.Н. Религиоведение: Учебное пособие. – М.: Гардарики, 2005. – 317 с. 7. Безнюк Д.К. Состояние и специфика современной религиозной ситуации в Беларуси // Социологические исследования. − 2006. − № 2. − С. 128 – 135. 8. Веремчук В.И. Социология религии: Учебное пособие для студентов вузов. − М.: Юнити-Дана, 2004.− 254 с. 9. Беляев Д. О. Опыт эмпирического исследования гетеродоксальной религиозности в современной России // Социологические исследования – 2009 – № 11. – С. 88 – 98.


Copyright © 2023. All rights Reserved.