Geum.ru

Голів, володар Кубку СРСР 1969 року, у складі збірної СРСР провів дві зустрічі. Входив до числа «33» кращих футболістів України та СРСР

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Kulchyckij Igor


Кульчицький Ігор ( нар. 13 серпня 1941 року), популярний львівський футболіст, півзахисник і капітан «Карпат» (307 матчів, 37 голів), володар Кубку СРСР 1969 року, у складі збірної СРСР провів дві зустрічі. Входив до числа «33» кращих футболістів України та СРСР.


Капітан за прізвиськом Куля…якому у серпні 70.


Дитинство переважної більшості львівських хлопчиків у непрості післявоєнні роки проходило у рухливих забавах на свіжому повітрі. Як згадував відомий композитор Богдан Янівський, представник саме того покоління, за м’ячем гонили будь-де, навіть по вулицях, бо машин тоді було мало, і копали що траплялося під ноги – порожню консервну банку, старий викинений на сміття черевик чи пусту коробку з-під взуття. А котра ватага мала тенісний м’ячик, то почувала себе щасливою і запрошувала на міжвуличні баталії сусідів.

Спробувавши свої сили в таких матчах найбільш сміливі молодші школярі йшли записуватися до спортивних секцій. Отак і Ігор Кульчицький, маючи десять років, прийшов записуватися в ДЮСШ №3 до відомого у Львові футбольного фахівця Євстахія Шпаргали. Але той відбирав лише фізично міцних хлопців, до яких Ігор не належав, і порадив хлопцеві багато їсти, пити молоко, вирости і тоді приходити. Та Ігор, який у вуличних поєдинках був одним з кращих і легко «ківав» (фінтив, «возив носом по асфальту») суперників, подався до ДЮСШ №2, де його прийняв тренер Степан Нирко. Через кілька місяців команди обох дитячо-юнацьких спортивних шкіл зустрілися на майданчику і малий Кульчицький забив здоровилам Шпаргали два голи. Згодом Євстахій Дмитрович щиро признався, що помилився, не взявши Ігоря до своєї команди, на що Ігор чемно відповів, що користає з його поради і п’є молоко та сметану.

Отак народився Ігор Кульчицький як футболіст і як капітан, бо не було іншого гравця, хто міг би так «завести» партнерів, кидатися відважно у саму гущавину боротьби, гонити по полю усі дев’яносто хвилин. Далеко не кожному футболістові щастить мати відзнаку куди більшу і дорожчу, ніж медалі і звання, – істинну прихильність і любов вболівальників. Далеко не кожен іменитий чемпіон отримував від трибун прізвисько, в якому було все – і задерикуватість з хлопчачих вуличних баталій, і ознака того, що тебе прийняли, люблять і вважають своїм. Коли диктор на стадіоні оголошував перед матчем його прізвище, трибуни вибухали оваціями, ревіли у відповідь на кожен вдалий фінт чи пас капітана «Карпат». «Куля! – неслося звідусіль – Давай!» І Кульчицький «давав». Хоча його дії на полі не вирізнялися зовнішнім ефектом, бували часто кострубатими, але зате яка внутрішня сила була у грі цього майстра!

Свою найбільшу славу та знаменитість він здобув в «Карпатах», де провів десять успішних сезонів. Але розпочинав футбольну кар’єру в команді дрогобицького «Нафтовика», куди його 18-річного студента інституту фізкультури запросив шалений прихильник футболу головний інженер нафтопереробного заводу А. Шарф. Через два роки виступів за команду класу «Б» отримав запрошення в дубль київського «Динамо» на позицію лівого нападника. Провів сезон у дублюючому складі, з яким здобув малі золоті медалі, навіть спробував сили за основну команду у кубковій зустрічі у Ленінграді проти «Адміралтейця», замінивши самого Валерія Лобановського. Після завершення тріумфального чемпіонату ( «Динамо» тоді вперше стало чемпіоном, перервавши гегемонію московських клубів), футболісти поїхали відпочивати в Сочі, а Кульчицький повернувся до Львова завершувати навчання в інституті. Вдома й отримав запрошення до команди «Сільмаш», де зібралися кращі львівські гравці. Це була профспілкова команда на противагу СКА. Спортивний клуб армії був хорошим колективом, перебував серед лідерів українського класу «Б», але там практично не було львів’ян, а мобілізовані звідусіль молоді футболісти, які після виступів у Львові переходили в інші клуби.

«Сільмаш», очолюваний Василем Соломонко та Юрієм Зубачом, став чемпіоном області 1962 року, переміг у стикових матчах дрогобицький «Нафтовик», а в січні 1963 року при черговій реформі радянського футболу, Львів отримав місце у другій групі класу «А». Отой «Сільмаш»і став базою для створення команди «Карпати». Спочатку карпатівці виступали на полі стадіону СКА, а в серпні переселилися на свій новозбудований красень стадіон, що отримав назву «Дружба» ( тепер – це стадіон «Україна»).

Про «Карпати» можна писати свою окрему історію, були роки злетів і падінь, майже щороку змінювалися тренери, поки 1968 року до керівництва не прийшли головний тренер Ернест Юст і начальник команди Карло Мікльош. Саме під їхньою орудою відбулися найвищі досягнення команди – здобуття Кубку СРСР 1969 року та вихід наступного року до вищої ліги. Ігор Кульчицький при тому був капітаном і першим тримав над головою кришталевий Кубок. Варто відзначити, що Кульчицький задовго до універсалів 70 – х років у київському «Динамо» та збірній Голландії, освоїв навики гри на різних позиціях і вдало їх виконував. Він розпочинав як нападник у «Нафтовику» та «Динамо», в «Карпатах» змушений був пограти на позиції лівого захисника ( на цій позиції був відзначений до «33» кращих оборонців України), але найбільшу слави зазнав як півзахисник – лівий край «Карпат» у виконанні Данильчука, Кульчицького та Лихачова вважався найсильнішою ланкою команди).

На початку 1971 року Кульчицького запросили до збірної країни і повезли на два товариські матчі до Мексики. Він зіграв обидва поєдинки ( 17 лютого у Гвадалахарі та через два дні – в Мехіко), які закінчилися унічию – 0:0. Можливо, якби «Карпати» раніше увійшли до еліти, його гру помітили швидше і у збірній Ігор дебютував би не у 30-річному віці. Зрештою, така ж доля спіткала багатьох гравців того талановитого колективу. Та чи варто бідкатися на долю?

В дебютному сезоні 1971 року у вищій лізі «Карпати» показали зрілу гру, обіграли на своєму полі київське «Динамо» – 3:1, і за підсумками року посіли високе, як на новачка, десяте місце. Кульчицький при тому став кращим бомбардиром команди – 7 голів. Цікаво, що це були м’ячі, забиті з 11-метрової позначки. А більшість пенальті «заробив» Ігор, який нестримно вів партнерів в атаку, проривався по своєму лівому краю і, зачеплений ногою захисника, падав у карному майданчику суперників – пенальті!

Але все – хороше і погане – має властивість закінчуватися. Пройшла пора активного футбольного життя гравця команди майстрів, почалися будні футбольного функціонера, тренера, керівника. Кульчицький до своїх двох дипломів про вищу освіту ( інститут фізкультури та факультет журналістики) додав диплом Вищої школи тренерів. Багато років бігав з партнерами за команду ветеранів, яку дуже любили приймати у малих і більших містах краю – приїжджали легенди львівського футболу!

Нині бачимося на кожному матчу «Карпат» – Ігор Кульчицький має своє місце у VIP ложі стадіону і, як завжди, має свою оцінку гри, за якою уважно спостерігає.