Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників
| Вид материала | Закон |
- Про результати нагляду за додержанням, 136.09kb.
- Типові тематичний план І програма навчання посадових осіб І спеціалістів з питань охорони, 193.21kb.
- Книга перша, 2833.03kb.
- Ації праці, належних безпечних умов праці, підвищення її продуктивності та ефективності,, 84.75kb.
- Законодавство про охорону праці, 7656.52kb.
- Закону України "Про охорону праці", 373.73kb.
- Ки життєдіяльності педагогічних працівників навчальних закладів, що проводять інструктажі, 19.64kb.
- Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у Полтавській області Методичні, 551.75kb.
- «вирішення індивідуальних трудових спорів», 153.95kb.
- Україна врадіївська районна державна адміністрація миколаївської області розпорядження, 20.02kb.
Стаття 122. Гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації
При направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і провадяться виплати, передбачені законодавством.
1. Стаття, що коментується, встановлює імперативне правило про збереження за працівниками, направленими для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, місця роботи (посади). Що стосується виплат, які повинні провадитися в цьому випадку на користь працівників, то тут Кодекс законів про працю відсилає до спеціального законодавства. Таким спеціальним актом законодавства є постанова Кабінету Міністрів «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва».
2. Працівники, які направляються для підвищення кваліфікації, а також для підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва, мають право на збереження середнього заробітку за основним місцем роботи.
3. Працівники, які направляються для зазначених цілей в іншу місцевість, мають право на компенсацію витрат по оплаті проїзду. Оскільки спеціальних правил про оплату проїзду на цей випадок не встановлено, витрати по оплаті проїзду повинні компенсуватися за правилами, встановленими для службових відряджень.
4. При направленні в іншу місцевість для підвищення кваліфікації або інших зазначених форм навчання працівникам виплачуються добові відповідно до законодавства про відрядження з урахуванням таких спеціальних правил:
а) за час перебування в дорозі і перший місяць навчання добові виплачуються на загальних підставах;
б) за наступні місяці навчання до закінчення строку підвищення кваліфікації (навчання) добові не виплачуються. Але працівники, які одержують за цей період заробітну плату в розмірі менше 6 неоподатковуваних прибутковим податком мінімумів доходів громадян (при мінімальній заробітній платі, що дорівнює 525 грн., таку заробітну плату можуть отримувати лише працівники, що уклали трудовий договір з умовою про неповний робочий день), мають право на одержання за рахунок підприємства за місцем роботи стипендії в розмірі 20 відсотків добових, встановлених законодавством про відрядження.
5. На час підвищення кваліфікації (навчання) працівники забезпечуються гуртожитками готельного типу. В разі відсутності гуртожитку працівники мають право на відшкодування витрат по найму жилого приміщення за нормами, встановленими законодавством про відрядження.
6. Середня заробітна плата зберігається і за тими працівниками, які направляються для підвищення кваліфікації за кордон. Компенсації таким працівникам виплачуються відповідно до Положення про умови матеріального забезпечення осіб, які направляються за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації. Положення орієнтується на те, що відповідні витрати приймають на себе закордонні організації, які приймають спеціалістів, у тому числі міжнародні організації. Добові за час проїзду до місця підвищення кваліфікації по території України виплачуються відповідно до законодавства про службові відрядження в межах України. За час перебування за кордоном виплата працівникам іноземної валюти в обов'язковому порядку не встановлена. Але керівникові організації надається право виплатити працівникові іноземну валюту у відсотках від норми добових витрат, які підлягають відшкодуванню за законодавством про відрядження: 80 відсотків - у випадках, коли навчання здійснюється повністю за рахунок приймаючої сторони, а оплата житла - працівником, направленим для підвищення кваліфікації; 40 відсотків - у випадках, коли навчання і забезпечення житлом цілком здійснюється за рахунок приймаючої сторони (без виплати стипендії); 30 відсотків, якщо за рахунок приймаючої сторони повністю здійснюється навчання, забезпечення житлом, а також надається одноразове харчування. За тих самих умов і при дво(три)разовому харчуванні може бути виплачено працівникові, направленому на підвищення кваліфікації, відповідно 20 і 10 відсотків норми добових. Якщо ж сторона, що приймає, виплачує працівникам, які підвищують кваліфікацію, стипендію, доплати українською стороною провадитися не повинні.
Працівникам, які направляються для підвищення кваліфікації за кордон, компенсуються витрати на проїзд.
Виплати понад зазначені тут норми, можуть виплачуватися за рахунок власних коштів підприємства, установи, організації. Такі виплати кваліфікуються як доходи працівників і підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб та обов'язковими зборами. 7. Положення про порядок формування навчальних груп для підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів за рахунок міжнародної технічної допомоги не передбачає виплати відповідним працівникам компенсацій, оскільки вони повинні виплачуватися відповідно до Положення про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації.
Стаття 123. Гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу
За час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов'язаними проходити таке обстеження (статті 169, 191), зберігається середній заробіток за місцем роботи.
1. З огляду на те, що право на збереження середнього заробітку мають лише працівники, які вже уклали трудовий договір, працівники, які проходять попередній (при прийнятті на роботу) медичний огляд, права на одержання гарантійних виплат за період медичного огляду не мають. При проходженні медичного огляду у зв'язку з переведенням працівника усередині підприємства на роботу, яка передбачає проходження медичного огляду, середній заробіток за працівником зберігається.
2. Стаття, що коментується, посиланнями на статті 169 і 191 КЗпП чітко визначає сферу її дії. Проте, вона підлягає застосуванню за аналогією і до випадків, коли працівник направляється на амбулаторне або стаціонарне обстеження на предмет встановлення зв'язку захворювання з умовами праці. Видача лікарняних листків у подібних випадках не передбачена. Про обстеження (стаціонарне чи амбулаторне) у лікувально-профілактичному закладі працівникові видається довідка (п. 4 Додатка 13 до Порядку розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій). Цілком допустимо було б за час такого обстеження виплачувати працівникові середню заробітну плату на підставі ст. 123 КЗпП.
Стаття 124. Гарантії для донорів
За працівниками-донорами зберігається середній заробіток за дні обстеження в закладах охорони здоров'я і здавання крові для переливання.
Цим працівникам безпосередньо після кожного дня здавання крові для переливання надається день відпочинку з збереженням середнього заробітку. На бажання працівника цей день приєднується до щорічної відпустки.
1. Як правило, день обстеження донора і день здавання крові - це один день. Але в разі потреби витрати на обстеження більш тривалого часу за день (дні) обстеження за працівником зберігається середній заробіток.
2. День відпочинку, який може надаватися безпосередньо після здавання крові, на бажання працівника може бути приєднаний до відпустки. Це випливає із частини другої ст. 9 Закону «Про донорство крові та її компонентів», що допускає можливість надання донору додаткового дня відпочинку не тільки безпосередньо після кожного дня здавання крові (або її компонентів), а й у інший час протягом року після цього дня. Але оплата цього дня повинна здійснюватись не за правилами, що встановлені для оплати днів відпустки, а виходячи з двох місяців, що передують місяцю, в якому цей день відпочинку було надано реально.
Стаття 125. Компенсація за зношування інструментів, належних працівникам
Працівники, які використовують свої інструменти для потреб підприємства, установи, організації, мають право на одержання компенсації за їх зношування (амортизацію).
Розмір і порядок виплати цієї компенсації, якщо вони не встановлені в централізованому порядку, визначаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з працівником.
1. Працівник має право на компенсацію за зношування інструментів, якщо він використовує свої інструменти для потреб підприємства. При цьому має значення лише фактичне використання. Згода власника, попередня домовленість власника і працівника значення не мають, якщо використання інструменту працівника було необхідним У частині першій статті, що коментується, мова йде лише про інструменти. Кодекс законів про працю не передбачає можливості компенсації працівникам за використання для потреб підприємства механізмів, верстатів, машин, у тому числі автомобілів. Це не означає, що їх використання працівником в інтересах підприємства неможливе. Це можливо, але на іншій правовій основі.
2. Розміри компенсацій працівникам за зношування інструментів у централізованому порядку не встановлені. Але орієнтир для визначення розміру в частині першій ст. 125 КЗпП все-таки дається. Працівникові виплачується компенсація за зношування (амортизацію). Отже, вихідною для визначення розміру компенсацій за зношування інструментів є їх вартість, нормативний строк служби та строк (можливо,- інтенсивність) використання працівником свого інструмента в інтересах підприємства. З урахуванням цих вихідних показників конкретний розмір компенсації визначається власником за погодженням з працівником.
Стаття 126. Гарантії для працівників-авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій
За працівниками-авторами винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій зберігається середній заробіток при звільненні від основної роботи для участі у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка або раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємстві, в установі, організації за працівниками зберігається посада за місцем постійної роботи, а робота по впровадженню винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції оплачується за погодженням сторін у розмірі не нижче середнього заробітку за місцем постійної роботи.
1. Безпосередньо із законодавства право працівника на звільнення від основної роботи для участі у впровадженні за місцем роботи створеного ним винаходу, корисної моделі, промислового зразка або раціоналізаторської пропозиції не випливає. Власник може бути зобов'язаний до цього договором з працівником-винахідником щодо умов винагороди за винахід, корисну модель, промисловий зразок, створені у зв'язку з виконанням трудових обов'язків (ст. 9 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. 8 Закону «Про охорону прав на промислові зразки»), договором про передання права власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, ліцензійним договором, укладеним між працівником-винахідником і власником (ст. 28 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; ст. 20 Закону «Про охорону прав на промислові зразки»).
За час участі працівника у впровадженні за місцем роботи створених ним винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій і при звільненні у цьому зв'язку від виконання обов'язків за основним місцем роботи за ним зберігається середня заробітна плата.
2. Якщо ж винахід, корисна модель, промисловий зразок або раціоналізаторська пропозиція впроваджуються у виробництво не за місцем роботи їх авторів, на власників покладається обов'язок звільняти працівників-винахідників від виконання трудових обов'язків на період роботи за місцем впровадження винаходу, корисної моделі, промислового зразка, раціоналізаторської пропозиції. За час роботи по впровадженню названих об'єктів у виробництво за працівником зберігається місце роботи. Очевидно, правовою формою звільнення від роботи може бути надання відпустки без збереження заробітної плати. Те, що Закон «Про відпустки» не передбачає такої підстави надання відпустки без збереження заробітної плати, не є перешкодою для її надання, оскільки можливість надання відпустки в подібних випадках випливає із ст. 126 КЗпП.
3. За місцем впровадження винаходу, корисної моделі, промислового зразка, раціоналізаторської пропозиції працівникові за період впровадження виплачується заробітна плата в розмірі, визначеному угодою сторін. Але цей розмір не може бути нижче середнього заробітку за основним місцем роботи.
Можливе укладення громадянином-автором і власником перелічених об'єктів промислової власності цивільно-правового договору з власником за місцем впровадження цих об'єктів. Але і в цьому випадку діє правило, відповідно до якого автор має право на оплату в розмірі не нижче середньої заробітної плати за основним місцем роботи.
Стаття 127. Обмеження відрахувань із заробітної плати
Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємств установі, організації (стаття 136).
1. Законодавство не дає визначення поняття «відрахування із заробітної плати» У законодавстві про працю і в Цивільному процесуальному кодексі України вживаються близькі за змістом поняття «утримання», «відрахування», «стягнення». Поняття «стягнення» характеризує виконавчо-процесуальні відносини на стадії виконання рішень, ухвал і постанов судів та інших виконавчих документів. Стягнення - це захід примусового виконання. Утримання — це поняття, яке стосується трудових відносин. При відрахуванні власник нараховує працівникові відповідно до встановлених норм заробітну плату, але частину нарахованої заробітної плати не видає працівникові, а відраховує, утримує в себе, розпоряджається потім цими коштами відповідно до законодавства.
Відрахування може провадитися власником у порядку реалізації власного приватного права або в силу публічно-правового обов'язку. Працівник зобов'язаний і в першому і в іншому випадках підкоритися діям власника, який здійснює відрахування із заробітної плати, якщо тільки власник не припустився порушення законодавства. Відрахування із заробітної плати характеризує спосіб стягнення та утримання. Так, із ст. 68 і 69 Закону «Про виконавче провадження» випливає, що звернення стягнення на заробітну плату провадиться шляхом відрахування з належної боржнику до виплати заробітної плати.
2. У Законі «Про виконавче провадження» і в нормативних актах трудового права мова йде про стягнення, утримання, відрахування із заробітної плати, належної працівникові, тобто належної до виплати працівникові. При визначенні поняття заробітної плати, яка підлягає виплаті працівникові, належить враховувати, що із заробітної плати працівників провадяться відрахування двох видів. Правовою підставою для відрахувань першого виду є факт нарахування заробітної плати.
Власник здійснює відрахування із нарахованої працівникові заробітної плати працівника податку з доходів фізичних, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі двох відсотків, обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття в розмірі піввідсотка і на обов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими похованням у розмірі 0,5 (у відповідних випадках — 1,0) відсотка не як сторона трудових правовідносин, а як агент (повірений) держави. Мається на увазі, що працівник як суб'єкт, що отримує доходи на території України, перебуває в податкових правовідносинах з державою, яка покладає на власника (точніше — на підприємства, установи, організації, фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують найману працю) публічно-правовий обов'язок відрахування податку на доходи фізичних осіб і зазначених зборів із заробітку працівника. Відрахована таким чином частина заробітної плати працівника створює так званий бюджетний фонд, що належить державі або територіальній громаді (п. 3.2.1 ч. 3.2 ст. 3 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами»). Таким чином, на відрахування податку з доходів фізичних осіб та обов'язкових зборів не поширюється дія обмежень, встановлених ст. 128 КЗпП і ст. 70 Закону «Про виконавче провадження». Тут діють у разі відрахування податку з доходів фізичних осіб норми Закону «Про податок з доходів фізичних осіб», а в разі стягнення страхових внесків (обов'язкових зборів) — відповідні норми Закону «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Закону «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування», Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» і відповідних підзаконних актів.
3. Що стосується відрахувань податку на доходи та обов'язкових зборів, то для них не встановлено ніяких обмежень. Суми, які підлягають відрахуванню, спочатку обліковуються як нарахована працівникові заробітна плата, але при визначенні заробітної плати, яка підлягає виплаті працівникові, вони відраховуються. І це виправдано, оскільки частина нарахованої працівникові заробітної плати, яка підлягає перерахуванню до бюджету у виді податку на доходи, до фондів соціального страхування у виді обов'язкових зборів, працівникові не може бути виплачена, тобто вона до виплати працівникові не належить.
4. Відрахування інших видів провадяться на підставі спеціальних юридичних фактів, які породжують відповідні правовідносини між працівником, який у цих правовідносинах зобов'язаний до сплати визначеної грошової суми, та іншою фізичною чи юридичною особою, яка одержала право на одержання від працівника такої суми. Такий обов'язок працівника може існувати в межах цивільних, сімейних, трудових (пов'язаних з ними) правовідносин, адміністративно-правових відносин. Відрахування цих видів провадяться із заробітку, який належить до виплати працівникові.
5. За межі наведеної класифікації виходять лише відрахування до бюджету від 10 до 20 відсотків заробітної плати осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі за вироком суду (п. 5 ст. 51, ст. 57 Кримінального кодексу України). Відповідно до ст. 71 Закону «Про виконавче провадження»; ст. 45 Кримінально-виконавчого кодексу України відрахування в такому разі провадяться з усієї суми заробітку (за основним і за суміщуваним місцем роботи) без виключення з цієї суми податків та інших платежів, а також незалежно від наявності зобов'язань засудженого за виконавчими документами. Хоча обов'язок працівника підкоритися в такому випадку діям щодо відрахування частини заробітку і виник не з факту нарахування заробітної плати, а з факту призначення судом покарання за скоєний злочин, згідно із вказівкою спеціального закону відрахування в таких випадках провадяться із суми нарахованої заробітної плати, а не тієї, що належить до виплати. Це правило у зв'язку з відсутністю спеціальної норми не поширюється на відрахування з заробітної плати осіб, які відбувають виправні роботи за постановою суду за вчинене адміністративне правопорушення. Але слід враховувати, що ст. 31 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачає утримання в дохід держави до двадцяти відсотків «заробітку» особи, щодо якої застосоване адміністративне стягнення у виді виправних робіт. «Заробіток» — це нарахована заробітна плата, а не та, що належить до виплати. Отже, за базу при визначенні суми, що відраховується із заробітку цих осіб, береться та ж база, що і при відрахуваннях із заробітку осіб, яким виправні роботи призначені за вироком суду.
Склад заробітної плати осіб, яким виправні роботи призначені вироком чи постановою суду, з якої проводяться відрахування, та порядок відрахування визначається п. 7 Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавлення волі, і здійснення контролю за особами, що засуджені до таких покарань.
6. Частина перша ст. 127 КЗпП допускає можливість відрахування із заробітної плати тільки у випадках, передбачених законодавством. Власник не вправі робити відрахування, якщо для цього немає підстави, передбаченої законодавством. Підставою для відрахування не можуть бути положення генеральної, галузевої та регіональної угод, колективних і трудових договорів, інших угод між працівником і власником. Будь-яке доручення, яке дав працівник власникові про перерахування частини належної працівникові заробітної плати на зазначений ним рахунок або адресу (частина четверта ст. 24 Закону «Про оплату праці»), може бути в будь-який час до здійснення перерахування скасоване працівником. Тому такі випадки поняттям відрахування не охоплюються, на них не поширюються обмеження, встановлені частиною першою ст. 127 і ст. 128 КЗпП.
7. Кабінет Міністрів непрямо визнав (п. 17 Правил торгівлі у розстрочку), що придбання покупцем товарів з умовою про розстрочку оплати на підставі довідки, яка видається працівникові за місцем роботи, породжує зобов'язання між роботодавцем, який видав довідку, і суб'єктом господарювання, який продав товар з умовою про розстрочку оплати. За цим зобов'язанням роботодавець несе відповідальність за прострочення перерахування частини заробітної плати працівника суб'єктові господарювання, який продав товар з умовою про розстрочку оплати. Тому працівник не вправі вимагати від власника припинення перерахування частини коштів суб'єктові господарювання, який продав даному працівникові товари з умовою про розстрочку оплати. Тим самим таке перерахування набуває ознак примусовості і має кваліфікуватися як відрахування, яке підлягає режиму, встановленому статтями 127 і 128 КЗпП. Такий висновок прямо випливає з пунктів 6 і 10 Правил торгівлі у розстрочку.
8. Частина друга ст. 127 КЗпП містить вичерпний перелік підстав, які дають право власникові проводити відрахування із заробітної плати для погашення заборгованості працівника перед підприємством, з яким він перебуває в трудових відносинах. Відрахування при цьому провадяться шляхом видання наказу (розпорядження) власника.
9. Власник вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування із заробітної плати з метою погашення заборгованості працівника перед підприємством, яка утворилося внаслідок несвоєчасного повернення авансу, виданого у зв'язку з направленням працівника у відрядження, переїздом в іншу місцевість, а також на господарські потреби. Для видання такого наказу необхідні дві умови:
1) працівник не оспорює підстав і розміру відрахування;
2) не сплинув строк один місяць з дня, встановленого для повернення авансу.
Якщо працівник оспорює підстави і розмір відрахувань, або пропущено зазначений строк, видання наказу (розпорядження) про відрахування не допускається. Але власник у таких випадках має право звернутися до суду з позовом про стягнення з працівника своєчасно не повернених сум авансу відповідно до п. 4 частини першої ст. 232 КЗпП. Суд повинен стягнути з працівника ці суми на підставі п. 2 ст. 134 КЗпП.
10. При наявності у власника права здійснювати відрахування із заробітної плати працівника з метою повернення сум, зайво виплачених внаслідок арифметичних помилок, а також повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати, він може видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми. Для відрахування таких сум згода працівника не потрібна. Його заперечення також не можуть перешкоджати відрахуванню. Граматичне тлумачення п. 1 частини другої ст. 127 КЗпП дає підстави для висновку про те, що слова "якщо працівник не заперечує підстав і розміру відрахування" у цьому пункті належать до попереднього тексту "для погашення невитраченого і своєчасно неповерненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби". До тексту "для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок" слова "якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахувань", на наш погляд, не стосуються.
Пропуск зазначеного строку означає неможливість не тільки видання наказу (розпорядження) про відрахування із заробітної плати, але і стягнення суми заборгованості працівника перед підприємством взагалі, оскільки власник у цьому випадку позбавлений права звернутися з позовом до суду. Навіть у тому випадку, коли наймачем є громадянин, який займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, він не може домогтися через суд стягнення з працівника суми заборгованості, яка утворилася за ним, на підставі ст. 55 Конституції України, оскільки власник пропустив строк, встановлений ст. 127 КЗпП. Цей строк за термінологією теорії цивільного права варто визнати обмежувальним, тобто таким строком, пропуск якого тягне припинення самого права.
Звернення в таких випадках власника до суду з позовом про повернення неправильно або зайво виплачених сум такого роду з посиланням на п. 2 ст. 134 і п. 4 ст. 232 КЗпП було б невиправданою спробою застосування аналогії. Названі правові норми встановлюють матеріальну відповідальність і порядок її реалізації. Застосування за аналогією правил про відповідальність до особи, яка не вчинила правопорушення, у діях якої немає складу правопорушення, на нашу думку, недопустимо.
11. Працівники використовують право на відпустку, як правило, до закінчення робочого року, у рахунок якого вона надається. Тому при звільненні до закінчення робочого року, у рахунок якого працівник відпустку уже використав, середня заробітна плата, виплачена за період відпустки, частково виявляється виплаченою необґрунтовано. Заробітна плата, що виплачена працівникові за невідпрацьовані дні відпустки, при звільненні може утримуватися з суми, належної працівникові до виплати. Практично доцільно в наказі про звільнення зазначити кількість днів невикористаної відпустки, за які працівникові слід виплатити компенсацію, або кількість днів уже використаної відпустки, які у зв'язку із звільненням залишилися невідпрацьованими, раніше виплачена середня заробітна плата за які підлягає відрахуванню. Недостатність суми, нарахованої працівникові заробітної плати при звільненні для погашення заборгованості за невідпрацьовані дні відпустки, не може служити підставою для відмови працівникові у звільненні, якщо закінчилися встановлені законодавством строки попередження працівником власника про звільнення. Якщо звільнення провадиться з ініціативи власника, то він залежно від обставин, природно, має можливість вирішити питання про строк звільнення так, щоб за працівником не залишалося непогашеної заборгованості по середньому заробітку, виплаченому за невідпрацьовані дні відпустки. Однак він також повинен враховувати ту обставину, що, бажаючи одержати ці гроші, він може втратити підстави для звільнення, якщо законодавством з цього приводу встановлені обмежені строки.
12. Відрахування за невідпрацьовані дні відпустки не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, передбачених пунктами 3, 5, 6 ст. 36, пунктами 1, 2 і 5 ст. 40 КЗпП, а також при звільненні за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію або направленням на навчання. Є підстави вважати, що будь-який пенсіонер, який звільняється з роботи за власним бажанням і зазначив в заяві на вихід на пенсію як поважну причину звільнення, переходить на пенсію (а не тільки той, що в даний момент досяг пенсійного віку, вимагає оформлення документів для призначення пенсії і написав заяву про звільнення з роботи). Направлення на навчання означає не просте звільнення за власним бажанням у зв'язку з вступом на навчання, а направлення на навчання власником або іншим суб'єктом, який оплачує навчання за рахунок власних коштів. Слід враховувати, що ст. 22 Закону «Про відпустки» перелік підстав звільнення, які не допускають відрахування за невідпрацьовані (неоплачені) дні відпустки, доповнює звільненням у зв'язку з поновленням працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 с. 40 КЗпП). Не допускається також відрахування за невідпрацьовані дні відпустки в разі смерті працівника (частина третя ст. 22 Закону «Про відпустки»).
13. Про відрахування із заробітної плати в порядку відшкодування шкоди, завданої підприємству винними діями працівника, див. коментар до ст. 136 КЗпП.
14. На відрахування із заробітної плати, проведені для погашення заборгованості працівника перед підприємством або в порядку притягнення працівника до матеріальної відповідальності в порядку, встановленому частинами першою і другою ст. 136 КЗпП, поширюються загальні правила про межі відрахувань із заробітної плати (ст. 128 КЗпП).
15. Відповідно до ст. 42 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» за наявності письмових заяв працівників, роботодавець щомісяця безкоштовно перераховує на рахунок профспілки членські профспілкові внески із заробітної плати працівників відповідно до укладеного договору в строки, визначені цим договором. Роботодавець не вправі затримувати перерахування зазначених коштів. Працівник вправі у будь-який час відкликати згадану письмову заяву. Це позбавляє власника права утримувати профспілкові внески із заробітку працівника.
Стаття 128. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати
При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.
При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку.
Обмеження, встановлені частинами першою і другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.
1. Підставою для відрахувань із заробітної плати, яка належить працівникові до виплати, можуть бути:
а) документи, перелічені в ст. 3 Закону «Про виконавче провадження» (рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень; постанови компетентних органів про застосування штрафів за адміністративні правопорушення; мирові угоди, затверджені судом; рішення третейських судів, виконавчі написи державних нотаріальних контор і приватних нотаріусів, які підлягають виконанню відповідно до законодавства або міжнародних договорів України, тощо);
б) розпорядження власника, дані відповідно до ст. 127 і ст. 136 КЗпП;
в) письмове доручення працівника підприємству на перерахування частини заробітку на користь торгового підприємства, яке продало працівникові товар у кредит відповідно до Правил торгівлі в розстрочку.
2. За загальним правилом, із заробітної плати працівника може бути відраховано не більше 20 процентів суми, яка належить до виплати (тобто суми нарахованої заробітної плати з відрахуванням податку на дохід працівника, зборів на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також сум, які стягуються у доход держави із заробітку осіб, які відбувають за вироком суду покарання у виді виправних робіт чи адміністративного стягнення такого роду за постановою суду. При цьому слід мати на увазі, що базою для всіх перелічених тут відрахувань є нарахована заробітна плата).
3. Як виняток із загального правила, дозволяється утримувати до 50 відсотків належної до виплати працівникові заробітної плати в таких випадках:
- при відшкодуванні із заробітку працівника шкоди, завданої третім юридичним або фізичним особам злочином. Кваліфікувати дії фізичної особи як злочин може тільки суд. Тому за відсутності вироку суду утримання до 50 відсотків належної до виплати заробітної плати є неможливими, хоч би провадження у кримінальній справі і було припинено за підставами, які називають такими, що не реабілітують;
- при стягненні аліментів (однак при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей діє не тільки це правило частини третьої ст. 70 Закону «Про виконавче провадження», але і спеціальне правило частини третьої коментованої статті);
- при відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами (частина четверта ст. 70 Закону «Про виконавче провадження»). При цьому поняття виконавчого документа повинне тлумачитися виключно в межах ст. 3 Закону «Про виконавче провадження» і не може поширюватися на акти, зазначені в підпунктах «б» і «в» пункту 1 коментаря до цієї статті;
- при відшкодуванні шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника.
4. Якщо відрахування із заробітної плати в порядку стягнення аліментів провадиться одночасно з відрахуваннями з інших правових підстав, відрахування аліментів може провадитися з перевищенням 50 відсотків заробітної плати, яка належить працівникові до виплати. У частині четвертій ст. 70 Закону «Про виконавче провадження» прямо зазначається, що при стягненні аліментів розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. У зв'язку з цим до ст. 128 КЗпП були внесені зміни, які передбачають можливість відрахувань із заробітної плати до 70 відсотків заробітку, який належить до виплати.
5. Встановлені ст. 128 КЗпП граничні розміри відрахувань діють і при звільненні працівника, хоча б у силу відсутності права власника звернутися до суду з вимогою про стягнення відповідної суми (таке право, за загальним правилом, власникові не надається. Він має таке право лише при стягненні з працівника шкоди, яку він заподіяв власникові при виконанні трудових обов'язків) можливість стягнення при цьому втрачається.
6. Відрахування в доход бюджету частини (не більше 20 відсотків) заробітної плати працівника, який відбуває за вироком суду покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, не підпорядковуються нормам статті, що коментується, і провадяться понад зазначені вище межі відрахувань. Інші відрахування із заробітної плати працівника при цьому провадяться "без урахування стягнень за вироком" (частина перша ст. 71 Закону "Про виконавче провадження"). Формулювання "без урахування стягнень за вироком суду" означає не лише можливість відповідного перевищення і 20- і 50-відсоткової меж, але і обчислення розміру сум інших відрахувань не від реально належного працівникові до виплати заробітку, а від того заробітку, який би належав працівникові, якби із заробітку за вироком суду не провадилися б відрахування до бюджету в порядку кримінального покарання. Наприклад, із заробітку працівника, що відбуває кримінальне покарання у вигляді виправних робіт, проводяться відрахування в дохід бюджету за вироком суду в розмірі 20 відсотків заробітку. Крім того, за рішенням суду із заробітку працівника утримується 195 грн. щомісячно в порядку відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я. Працівникові нарахована заробітна плата за місяць в сумі 600 грн. За зазначених умов з урахуванням чинного законодавства проводяться наступні утримання:
1) утримується і перераховується до бюджету на підставі вироку суду 20 відсотків нарахованої заробітної плати (600 грн. х 20 : 100 = 120 грн.);
2) утримується збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за ставкою 2 відсотка в сумі 12 грн. (600 х 2 : 100);
3) утримується збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за ставкою 0,5 відсотка в сумі 3 грн. 00 коп. (600 х 0,5 : 100);
4) утримується збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням та похованням за ставкою 1,0 відсотка в сумі 6 грн. 00 коп. (600 х 1,0 : 100);
5) утримується і перераховується до бюджету податок з доходу фізичної особи в сумі 75 грн. 27 коп. (базою оподаткування є нарахована заробітна плата (600 грн.) за відрахуванням зборів на всі види загальнообов'язкового державного соціального страхування, тобто сума 579 грн.; ставка податку - 13 %; права на податкову соціальну пільгу працівник не має, оскільки заробітна плата перевищує прожитковий мінімум для працездатної особи)
6) утримується і перераховується потерпілому 195 грн. При визначенні граничної суми, яка може бути перерахована потерпілому враховується правило частини першої ст. 71 Закону "Про виконавче провадження": відрахування із заробітної плати боржника, який за вироком суду відбуває покарання без позбавлення волі, проводиться з усієї суми заробітної плати без урахування стягнень за вироком. Отже, ця гранична сума буде дорівнювати нарахованій заробітної плати з відрахуванням прибуткового податку і зборів на загальнообов'язкове державне соціальне страхування і складе 250 грн. 50 коп. ([600 - 78 - 12 - 3 - 6] : 2). За таких умов підлягає виплаті потерпілому 82 грн. 50 коп., а працівникові буде виплачено 306 грн. (600 - 78 - 12 - 3 - 6 - 195).
Якщо сума, що підлягає відрахуванню на користь потерпілого, перевищує в названому прикладі граничну суму відрахувань (208 грн. 75 коп.), на користь потерпілого утримується не визначена судом сума відшкодування, а його частина, що не перевищує граничну. За таких умов, якщо в наступному місяці заробітна плата працівника стане більшою або буде припинено відрахування в зв'язку зі спливом строку виправних робіт, недостягнена сума шкоди може бути стягнена в наступні місяці (без перевищення меж відрахувань - 50 відсотків належного до виплати). Державна виконавча служба має право також звернути стягнення на майно боржника, якщо частина належної до виплати заробітної плати в межах 50 відсотків не покриває суми, що підлягає ним сплаті щомісячно в порядку відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або втратою годувальника.
7. За межі трудових відносин виходить відрахування податку з доходу фізичних осіб та обов'язкових зборів на державне пенсійне страхування (у розмірі одного або двох відсотків) і на відповідні види соціального страхування (у розмірі 0,5 чи 1 відсоток). Підприємство, на яке законодавство покладає обов'язок проводити відрахування податку на доход та обов'язкових зборів, виступає тільки в ролі агента органу стягнення. Самі ж відносини щодо відрахування податку доходу та обов'язкових зборів носять не трудо-правовий, а фінансово-правовий характер і регулюються відповідними актами фінансового законодавства. Якщо роботодавець, що діє як податковий агент, до чи під час виплати працівнику заробітної плати не здійснює нарахування і утримання податку на доход працівника, відповідальність за погашення заборгованості перед бюджетом, що виникла, несе роботодавець (податковий агент), а працівник звільняється від обов'язку погашення такої суми податкового зобов'язання чи податкового боргу (п. 20.3.2 ч. 20.3 ст. 20 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб").
Стягнення з підприємства (фізичної особи - наймача) зайво відрахованих із заробітку працівника сум податку на доходи можливе за вимогою працівника. Своє право на стягнення працівник може захищати без обмеження строком (ст. 225, 233 КЗпП).
Стаття 129. Заборона відрахувань з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат
Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.
1. Дія ст. 129 КЗпП поширюється на випадки відрахувань на підставі документів, означених у ст. 3 Закону «Про виконавче провадження», відрахувань на основі трудових відносин, а також відрахувань на підставі письмового доручення працівника підприємству на перерахування частини заробітку працівника на користь торгового підприємства, яке продало працівникові товар у розстрочку.
Водночас дія статті, що коментується, не поширюється на відрахування податку на доходи фізичних осіб, обов'язкових зборів, відрахувань за вироком суду із заробітку осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт. Це твердження зовсім не означає, що з виплат, названих у ст. 129 КЗпП, слід відраховувати податок на дохід, обов'язкові збори, а також робити відрахування за вироком суду про застосування покарання у виді виправних робіт без позбавлення волі. Ці питання вирішуються іншими актами законодавства. Стаття 45 Кримінально-виконавчого кодексу; п. 7 Інструкції про порядок виконання покарань, що не пов'язані з позбавленням волі, і здійснення контролю за особами, які засуджені до таких покарань, не допускають відрахувань із виплат одноразового характеру, котрі не передбачені системою оплати праці, з сум, що виплачуються як компенсація витрат, пов'язаних з відрядженням, з сум інших компенсаційних виплат.
Види доходів працівників, що не підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, визначаються Законом «Про податок з доходів фізичних осіб». Якість відповідного нормативного матеріалу слід оцінити як «нижче нижчої». Загальне правило п. 4.2.1 ч. 4.2 ст. 4 названого Закону визнає об'єктами оподаткуванням податком на доходи «доходи у виді заробітної плати». Услід за ст. 2 Закону «Про оплату праці» ч. 1.1 ст. 1 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» визначає заробітну плату вкрай широко (як будь-які виплати роботодавців на користь працівників). З огляду на це, оскільки не зазначається на звільнення від податку на доходи вихідної допомоги, з останньої повинне здійснюватись відрахування податку на доходи.
З компенсаційних виплат, за логікою речей, також не повинно здійснюватись відрахування податку на доходи. Однак відповідно до п. 4.3.2 ч. 4.3 ст. 4 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» від оподаткування цим податком звільняється лише «сума коштів, одержаних платниками податку на відрядження чи під звіт...». Формулювання «під звіт» стосується лише одержання грошових сум для вчинення цивільно-правових дій (п. 9.10.11 ч. 9.10 ст. 9 згаданого Закону). Тому решта видів компенсаційних виплат оподатковується податком на доходи.
Визнання Законом «Про податок з доходів фізичних осіб» об'єктом оподаткування податком на доходи усіх виплат роботодавців на користь працівників (крім зазначених вище) потягло визнання їх і об'єктом оподаткування зборами на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки відповідні закони об'єктами оподаткування цими зборами визнають оподатковуваний дохід працівників (п. 3 ст. 2 Закону «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»; ч. 1 ст. 19 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).
2. Компенсаціями називаються в законодавстві і гарантійні виплати, які провадяться у зв'язку з невикористанням відпустки (або її частини). Однак, щодо цього виду виплат п. 2 ст. 73 Закону «Про виконавче провадження» встановлює особливий правовий режим. З виплат за невикористану відпустку можна робити відрахування в порядку стягнення аліментів, правда, лише в тому випадку, якщо особа, яка платить аліменти, при звільненні одержує компенсацію за невикористані за кілька років відпустки.
3. Не допускається відрахування з гарантійних виплат, проведених на користь працівників у зв'язку з переведенням, направленням і прийняттям на роботу в іншу місцевість (п. 3 частини першої ст. 73 Закону «Про виконавче провадження»).
4. Не можуть провадитися відрахування з одноразової допомоги, яка видається за рахунок коштів соціального страхування при народженні дитини, з допомоги по вагітності і пологах, з допомоги по догляду за хворою дитиною, з допомоги по догляду за дитиною віком до трьох років.
5. На допомогу по соціальному страхуванню, виплачену у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (крім допомоги по догляду за хворою дитиною), стягнення може бути звернено (з цієї допомоги може бути проведене відрахування) тільки за рішенням суду про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника (ст. 72 Закону «Про виконавче провадження»).
6. Заборона на відрахування з видів виплат, зазначених у статті, що коментується, означає, що навіть за наявності у власника зустрічної вимоги до працівника, яка не задовольняється відрахуванням із заробітної плати у встановлених межах, власник зобов'язаний провести такі виплати на користь працівника. Якщо зустрічна вимога до працівника полягає у відшкодуванні шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків, вона незалежно від її суми реалізується шляхом пред'явлення власником до працівника позову у межах річного строку з дня виявлення шкоди (ст. 136 КЗпП). Інші вимоги власника до працівника не можуть бути взагалі задоволені, хоча б власник цілком своєчасно (п. 1 частини першої ст. 127 КЗпП) видав наказ про відрахування із заробітної плати.