Ожиріння як медико-соціальна проблема
Информация - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие материалы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
інтерактивності, тому медичний персонал, що бере участь у лікуванні пацієнта, повинен бути мотивований і у ставленні до нього як до особистості, і у відношенні лікування до самого захворювання.
Комплекс терапії ожиріння повинен обовязково містити програму з навчання пацієнтів, для успішного виконання якої необхідна наявність:
кваліфікованого персоналу;
структурованої програми;
матеріально-технічного забезпечення;
критеріїв оцінки ефективності навчання.
Мета структурованої програми:
досягнення оптимальної маси тіла;
профілактика розвитку супутніх захворювань;
поліпшення якості і збільшення тривалості життя пацієнтів.
Задачі навчання:
створення і підтримання мотивації хворих на тривале лікування;
надання пацієнтам інформації про захворювання, про їхні індивідуальні проблеми та шляхи їх вирішення;
вироблення адекватного відношення хворих до захворювання й оцінки свого стану, визначення індивідуальної мети лікування;
розяснення пацієнтам необхідності досягнення маси тіла, яка відповідає стану оптимального здоровя;
навчання самоконтролю і планування харчування;
розробка індивідуальної програми зі зменшення маси тіла.
Побудова плану занять полягає в принципі зміцнення мотивації на тривале лікування, поступове зменшення маси тіла і наступного підтримування досягнутих результатів.
Перші заняття присвячені характеристиці сутності і причин ожиріння, обговоренню наслідків захворювання і можливих способів зменшення маси тіла.
Спеціальне заняття відведене ключовому моменту в лікуванні ожиріння принципам раціонального харчування. Проводять бесіду у формі діалогу про якісний склад їжі, розраховується індивідуальна добова норма калорій і кількість споживаного жиру, розподіляється калорійність добового раціону, враховуючи спосіб життя і стан здоровя пацієнта.
Окремі години відведені для обговорення порушень харчової поведінки і можливих варіантів їхньої корекції.
Виробляється підбір індивідуальних варіантів фізичних вправ після визначення толерантності до фізичних навантажень.
Фахівець-гінеколог проводить заняття з проблеми порушень репродуктивної функції жінок при ожирінні.
На практичних заняттях проводять: оцінку антропометричних показників; навчання вимірювання АТ; вирішення ситуаційних задач із харчування; складання індивідуального раціону харчування.
Розроблено щоденник самоконтролю, який кожного дня заповнюється пацієнтом і систематично перевіряється лікарем. Функціональне значення такого щоденника полягає у забезпеченні взаємозвязку пацієнта і лікаря, формуванні активної позиції в лікуванні, моніторингу антропометричних даних і показників метаболізму.
Важливий момент у лікуванні і навчанні пацієнтів анкетування, оскільки є одним із засобів зворотного звязку, що дозволяє не тільки контролювати процес навчання хворого, але й глибше зрозуміти його особистість, психологічні та соціально-побутові труднощі.
Важливо, щоб у результаті проведеного циклу навчання пацієнт надалі зумів застосувати на практиці свої знання і навички з метою самостійного контролю за масою тіла.
Після курсу занять, розрахованого на 9 днів, проводиться постійний моніторинг, який містить:
контроль антропометричних показників, стану вуглеводного та ліпідного обмінів, АТ;
контроль щоденника харчування;
перерахунок калорійності добового раціону, враховуючи зменшення маси тіла;
спостереження за хворими впродовж двох років з метою оцінки ефективності програми.
Висновки
Клінічно значущим, що приносить реальну користь здоровю хворих, вважається зменшення маси тіла на 5-10% за 4-6 місяців. Як свідчать результати досліджень, при такому схудненні ризик серцево-судинних захворювань зменшується на 9%, ЦД 2 типу на 44%, загальної смертності на 20%, смертності від онкологічних захворювань, асоційованих з ожирінням, на 40%.
У цій ситуації очевидна необхідність вироблення ефективної стратегії профілактики та лікування ожиріння.
Література
1.Бондар П.М. Метаболічний синдром // Лікування та діагностика. 2001. № 4. С. 24-29.
2. Кононенко И.В., Суркова Е.В., Анциферов М.Б. Метаболический синдром с позиции эндокринолога: что мы знаем и что уже можем сделать // Проблемы эндокринологии. 1999. № 4. С. 36-41.
3. Петрова Т.В., Стрюк Р.И., Бобровницкий И.П. и др. О взаимосвязи избыточной массы тела, артериальной гипертонии, гиперинсулинемии и нарушении толерантности к глюкозе // Кардиология. 2001. № 2. С. 30-33.
4. Тронько М.Д., Лучицький Є.В., Паньків В.І. Ендокринніаспекти метаболічного синдрому. Київ-Чернівці, 2005. 184 с.
5. Abbasi F., McLaughlin T., Lamendola C., Reaven G.M. The relationship between glucose disposal in response to physiological hyperinsulinemia and basal glucose and free fatty acid concentrations in healthy volunteers // J Clin Endocrinol Metab. 2000. Vol. 85. & P. 1251-1254.
6. American Diabetes Association: Clinical practice recommendations 2002 // Diabetes Care. 2002. Vol. 25. P. 33-50.
7. Dixon J.B. Assessment of obesity and its associated comorbidities // Obesity reviews. 2006. Vol. 7, Suppl. 2. P. 2.
8. Ferrannini E. Insulin resistance vs. insulin deficiency in non-insulin-dependent diabetes mellitus: problems and prospects // Endocr Rev. 1998. Vol. 19. P. 477-490.
9. Moodie R., Swinburn B., Richardson J., Somaini B. Childhood obesity a sign of commercial success, but a market failure // Int J Pediatric Obesity. 2006. Vol. 1. P. 133-138.
10. Pratley R.E., Weyer C., Bogardus C. Metabolic abnormalities in the development of type 2 diebetes mellitus. In: Diabetes Mellitus: A Fundamentsl and Clinical Text. Edited by LeRoith D., Taylor S. Philadelphia: Lippincott, 2000. P. 548-577.
11. Weyer C., Pratley R.E., Tataranni P.A. Role of insulin resistance and insulin secretory dysfunction in the pathogenesis of type 2 diabetes mellitus: lessons from cross-sectional, prospective, and longitudinal studies in Pima Indians // C