Ожиріння як медико-соціальна проблема
Информация - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие материалы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
організму як безпосередньо, так і опосередковано через нейроендокринну систему, взаємодіючи з гормонами гіпофіза, катехоламінами, інсуліном.
Жирова тканина виділяє:
лептин;
фактор некрозу пухлин-? (ФНП-?);
інтерлейкін-6;
вільні жирні кислоти (ВЖК);
протеїн, який стимулює ацетилювання;
інгібітор активатора плазміногену-1 (ІАП-1);
трансформуючий фактор росту В;
ангіотензиноген.
Жирова тканина також містить важливі регулятори ліпопротеїнового метаболізму: ліпопротеїнову та гормоночутливу ліпазу; протеїн, який переносить ефіри холестерину.
На функцію жирової тканини, в свою чергу, впливають катехоламіни, кортикостероїди, інсулін. Велике значення в регуляції енергетичного обміну має система ЦНС: гіпоталамус жирова тканина, ключовою ланкою якої є лептин. Вважається, що функція лептину скерована здебільшого на збереження запасів енергії, тобто на адекватність нагромадження жиру. Лептин також розглядається як інтегратор нейроендокринних функцій.
Ожиріння характеризується гіперлептинемією, яка вважається наслідком резистентності до дії лептину. Ймовірно, що жирова тканина як ендокринний орган здійснює адіпостатичну функцію, а за умов тривалого позитивного енергетичного балансу і збільшення маси тіла розвивається стан дисфункції жирової тканини, підсилюється її секреторна функція, що призводить до розвитку порушень метаболізму, супроводжуючих ожиріння.
Верифікація ожиріння
Для верифікації ожиріння застосовують показник індексу маси тіла (ІМТ), який розраховується як співвідношення маси тіла (кг) до зросту (м2).
Характер розподілу жирової тканини визначається за допомогою коефіцієнта окружність талії/окружність стегон (ОТ/ОС).
Величина ОТ/ОС для чоловіків > 1,0 і жінок > 0,85 свідчить про абдомінальний тип ожиріння.
Показником клінічного ризику розвитку метаболічних ускладнень ожиріння є також величина окружності талії.
Класифікації ожиріння
На сьогодні використовують наступні класифікації ожиріння:
1.За етіологічним принципом:
аліментарно-конституційне;
гіпоталамічне;
ендокринне;
ятрогенне.
2. За типом відкладення жирової тканини:
абдомінальне (андроїдне, центральне);
гіноїдне (сіднично-стегнове);
змішане.
3. За індексом маси тіла (ВООЗ, 1997)
Класифікація за ІМТ використовується для діагностики ожиріння, визначення ризику розвитку супутніх захворювань і тактики лікування хворих на ожиріння. Ожиріння як хронічне захворювання потребує ефективного й адекватного лікування.
Надання медичної допомоги хворим на ожиріння полягає у профілактиці збільшення маси тіла, лікуванні супутніх захворювань, виключенні взаємодіючих факторів ризику, зменшенні маси тіла, підтримуванні досягнутої ваги.
Принципи лікування та профілактики
Мета профілактики ожиріння попередити розвиток ожиріння в осіб з нормальною та надмірною масою тіла, знизити ризик або запобігти розвиткові тяжких супутніх захворювань.
Показання до проведення профілактики сімейна спадкова схильність до розвитку ожиріння та захворювань, що його супроводжують (ЦД 2 типу, АГ, ІХС та ін.), наявність ранніх факторів ризику метаболічного синдрому (гіперліпідемії, порушення толерантності до вуглеводів та ін.), ІМТ > 25 кг/м2 у жінок, які не народжували.
Лікування ожиріння доцільно скерувати не тільки на зменшення ваги, але й на запобігання розвитку хвороби, істотне покращання стану здоровя хворого або усунення вже наявних супутніх захворювань.
Мета лікування:
помірне зменшення маси тіла з обовязковим зменшенням факторів ризику чи покращанням перебігу супутніх захворювань;
стабілізація ваги;
адекватний контроль асоційованих порушень;
поліпшення якості і збільшення тривалості життя хворих.
Для успішного виконання програми зі зниження і підтримування досягнутої маси тіла необхідна наявність:
кваліфікованих фахівців різного профілю;
програми зі зниження маси тіла, що містить чіткі рекомендації з харчування, фізичної активності і тривалої зміни способу життя хворих;
методики розрахунку добової калорійності їжі та складання індивідуального харчового раціону;
регулярного моніторингу з обовязковою реєстрацією показників, що відображають ефективність лікування.
На сьогодні прийнята методика помірного поетапного зменшення маси тіла із урахуванням показника ІМТ і супутніх факторів ризику.
Доведено, що зменшення ваги на 5-15% від початкової величини супроводжується значним покращанням перебігу супутніх захворювань. Досягнення такої втрати маси тіла є фактично і фізично реальним, проте інтенсивне зменшення маси тіла є небезпечним, оскільки існує ризик виникнення рецидивів і розвитку ускладнень.
Перед призначенням лікування здійснюють ретельний скринінг і обстеження пацієнтів
Для лікування ожиріння застосовують немедикаментозні методи (навчання хворих, раціональне гіпокалорійне харчування, підвищення фізичної активності, зміна способу життя), медикаментозні засоби, а також хірургічне втручання.
Основу лікування становить раціональне гіпокалорійне харчування, враховуючи індивідуальні харчові звички хворого, його спосіб життя, вік, стать, економічні можливості, в поєднанні з підвищенням фізичної активності.