Нотаріальний процес в Україні
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
ельності населення. На підставі Указу був виданий наказ Міністра юстиції України від 12 січня 1999 р. №2/5, в якому без визначення основного критерію звязку між чисельністю населення, що припадає на одного приватного нотаріуса, зроблено обмеження по регіонах загальної кількості приватних нотаріусів. На запровадження цього положення був введений Єдиний реєстр нотаріусів. Таке обмеження доступу до приватної нотаріальної діяльності серед юристів отримало неофіційну назву "квотування"[13,с.134].
Розгляньмо випадок, який суперечить можливості практичного застосування цього наказу. Так, стосовно кількості посад державних нотаріусів, як було раніше зазначено, діє принцип керівництва цим питанням з боку Міністерства юстиції України, отже, кількість посад державних нотаріусів може визначатися вищезазначеними органами. Але щодо кількості робочих місць приватних нотаріусів квотування суперечить нормі закону. А саме, тут необхідно виходити з чинної норми закону відмова у реєстрації приватної нотаріальної діяльності не допускається (ст. 24 Закону), крім того, з вищенаведеного випливає: це питання регулюється Законом, а не Міністерством юстиції. Так, на підставі цього положення будь-який державний нотаріус може подати заяву про звільнення з роботи із збереженням свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю і подати заяву про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності. Таким чином, якщо й вважати квотування можливим та необхідним, то лише посад державних нотаріусів.
З аналізу проекту Закону України "Про нотаріат", який був розроблений під керівництвом квебекських фахівців, стає зрозумілою тенденція до обмеження кількості приватних нотаріусів і нотаріусів взагалі. Так, пропонується запровадити лише приватну форму нотаріальної діяльності. Дійсно, в Квебеку така форма діяльності себе виправдовує, хоча й з певними ускладненнями, але рівень життя громадян Канади значно вищий, приватним нотаріусам Квебеку дозволено займатись поряд з нотаріальною також підприємницькою діяльністю, в законодавстві цієї країни не існує обовязку громадян вчиняти певні юридично значимі дії лише в нотаріальному порядку тощо[41,с.90].
Отже, зрозуміло, що необхідність квотування виникла на підставі: з одного боку, бажання перешкоджати легальному переходу державних нотаріусів, які отримують за свою роботу мізерну заробітну плату, до приватного нотаріату; а з іншого, бажання приватних нотаріусів зменшити рівень конкуренції.
Перша ж причина неправомірна, оскільки державні нотаріуси, виконуючи більше нотаріальних дій, ніж приватні, отримують значно меншу заробітну плату, ніж дохід приватного нотаріуса. Отже, сьогодні, "привязуючи" державного нотаріуса до державної нотаріальної контори його фактично позбавляють можливості обрати приватну форму нотаріальної діяльності, яка в подальшому зможе забезпечити конкурентоспроможність.
Друга ж причина, коли неможливість займатись обраною професією штучно створюється це, безумовно, певною мірою запровадження монополізму у приватній сфері діяльності. Здорова конкуренція серед приватних нотаріусів не тільки можлива, а й необхідна: для розвитку нотаріальної практики щодо нових юридичних послуг та збільшення кількості, якості і змісту нотаріальних проваджень; для запровадження ініціативи приватних нотаріусів у законодавство; для зменшення плати за їх послуги; підвищення рівня юридичної допомоги; для "природного", а не штучного відбору приватних нотаріусів, здатних працювати краще за інших; для надання можливості молодим юристам спробувати власні сили у цій професії тощо. Таким чином, усі негативні наслідки такого заходу, як квотування навіть важко передбачити.
З аналізу Закону можна зробити висновок про те, що стажистом нотаріуса може бути не тільки громадянин України, а й громадянин іншої країни або особа без громадянства. Це положення дозволяє не лише готувати студентів-іноземців за спеціальністю правознавство, а й надає їм можливість проходити стажування в державних нотаріальних конторах або у приватних нотаріусів, але отримати свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю іноземні громадяни та особи без громадянства в Україні не можуть. Тому потрібно визначитись з можливістю отримання такими особами відповідних документів, що буде корисним в разі прийняття Української нотаріальної палати до Міжнародного Союзу Латинського Нотаріату[84,с.8].
У проекті нового Закону передбачається суттєве збільшення строку стажування до двох років. Пропозицію щодо збільшення строку стажування вважаємо помилковою, оскільки вона не має достатнього обґрунтування. Проходження стажування повинно виконувати певне завдання, а саме: надати можливість оволодіти на практиці певними знаннями, що стосуються порядку вчинення нотаріальних проваджень та оформлення вчинених нотаріальних дій. При цьому вбачаю за необхідність розробку Типової програми проходження стажування, орієнтованої на продовження навчання і поглиблення знань, що були отримані при навчанні у ВНЗ. Зараз це завдання покладається на керівників стажування в державних нотаріальних конторах та приватних нотаріусів і опирається на Примірку програму стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, яка не відповідає вищезазначеним положенням.
Таким чином, час стажування має визначатися на підставі Типової програми проходження стажування, а не рівнем професійної підготовки стажистів. Можливість с?/p>