Норми цивільно-процесуального права
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
ршої інстанції, позивач має право на власний розсуд розпоряджатися своїми процесуальними правами, зокрема правом укладення мирової угоди. При цьому законодавець наголошує, що сторони можуть ними скористатися незалежно від того, чия апеляційна чи касаційна скарга стала підставою для відкриття відповідного провадження.
Отже, мирова угода спрямована на виникнення цивільних прав та обовязків сторін, а процедурні моменти її укладення та припинення дозволяють виділити мирову угоду в окрему категорію: особливої уваги їй надає судове схвалення.
2.2 Виконавче провадження
Одним із шляхів розпорядження правом на захист порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів є співпраця суду і сторін у процесі, в результаті якої спір про право врегульовується сторонами з допомогою визнання судом згідно з передбаченою процедурою укладеної між сторонами мирової угоди. Мирова угода в процесі примусового виконання існує як передбачена законом можливість сторін відмовитися від подальшого застосування процедури примусу і врегулювання спору самостійно.
Інститут мирової угоди, зокрема на стадії виконавчого провадження, вигідний для двох сторін, оскільки на відміну від ухваленого судом рішення у справі, яке може і не задовольняти якусь із сторін або обидві, при укладенні мирової угоди зберігаються партнерські відносини, ділові звязки, економляться час та кошти на судову тяганину і на примусове виконання рішення, у стягувача зявляється надія отримати хоча б частину своєї вимоги.
Проблема укладення мирової угоди на стадії виконавчого провадження полягає в тому, що на цей момент спір між сторонами вже вирішено, існує ухвалене судове рішення, яке набрало законної сили, а сторони по-іншому врегульовують спір.
Окремі фахівці у галузі права вважають існування інституту мирової угоди (яка укладається в процесі виконавчого провадження) неконституційним принципово. Так, їх позиція обґрунтовується тим, що відповідно до норм Конституції України рішення суду ухвалюються іменем України та є обовязковими для виконання на всій території України всіма субєктами. Мирова ж угода, на перший погляд, робить можливим відміну (або зміну чи скасування) обома сторонами рішення суду, яке в цьому випадку є необовязковим і не виконуватиметься, що протирічить конституційному принципу обовязковості рішення.
Така позиція видається дещо хибною, хоча б тому, що мирова угода набирає чинності з моменту її затвердження судом. Тобто, сторони не самі змінюють рішення (підписавши мирову угоду), а його змінює суд, який постановив його раніше (виносячи ухвалу про затвердження мирової угоди). Як бачимо, з цих позицій принципи, встановлені Конституцією України, не порушуються.
Ще однією особливістю укладення мирової угоди під час виконавчого провадження є те, що вона може мати вплив на процесуальні відносини тільки у тому випадку, коли її зміст переданий через державного виконавця до суду, який повинен перевірити відповідність цього правочину положенням чинного законодавства.
Отже, субєктом звернення до суду у такому випадку є державний виконавець. Сторонам у випадку укладення мирової угоди слід подати належним чином оформлені документи до органу державної виконавчої служби за місцем виконання рішення.
Для державного виконавця встановлюється триденний строк, протягом якого він повинен звернутися до суду щодо вирішення питання про визнання мирової угоди. Оскільки цей строк фактично є службовим, до нього не можуть застосовуватися наслідки, передбачені ст. 72 ЦПК України для цивільних процесуальних строків. Тобто пропуск державним виконавцем зазначеного строку не звільняє від обовязку звернутися до суду, а суду не дає підстав для залишення заяви державного виконавця без розгляду чи, тим паче, відмови у її задоволенні лише з підстав пропуску встановленого законом строку.
Процедура проведення судового засідання про визнання мирової угоди, укладеної на стадії виконавчого провадження, не конкретизована у ЦПК України, тому є підстави вважати, що діють загальні положення про звичайне судове засідання з врахуванням особливостей стадії, предмета судового розгляду, субєктів (зокрема, державного виконавця). Суд зобовязаний повідомити сторони виконавчого провадження та інших заінтересованих осіб про час і місце проведення судового засідання, щоб мати можливість розяснити сторонам усі процесуальні та матеріальні наслідки визнання мирової угоди.
Ще одним недоліком процедури розгляду заяви про визнання мирової угоди у процесі виконання є відсутність строку, протягом якого суд зобовязаний її розглянути. На практиці така прогалина у законі призводить до зниження ефективності виконання. За аналогією з іншими категоріями питань, які вирішуються судом на стадії виконання, для розгляду заяви про визнання мирової угоди пропонуємо встановити 10-денний строк її розгляду і постановлення відповідної ухвали. Вважаємо, що такий строк є оптимальним для розгляду такої категорії процесуальних питань.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" мирова угода, затверджена судом, підлягає виконанню на загальних підставах. Слід зауважити, що виконанню підлягає саме мирова угода, спільно погоджена сторонами (а не ухвала суду), тобто сторони самі приймають і узгоджують рішення, яке підлягає виконанню шляхом його забезпечення державним примусом. Суд має досить пасивну роль: затвердити мирову угоду або відхилити її, на ?/p>