Норми цивільно-процесуального права
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?озичення позитивного досвіду попередників.
1.2 Поняття "мирової угоди" в процесуальній науці
Мирова угода, як правове явище, еволюціонувала разом з розвитком права і лише з часом оформилася в той правовий інститут, який ми маємо сьогодні.
Сформульовані науковцями підходи до сутності мирової угоди можна розділити на три групи за їхнім змістом. Представники першої групи наголошують на матеріально-правовій, цивілістичній природі мирової угоди, вважаючи її договором. Друга група вчених, найяскравішим представником якої є Р.Є. Гукасян, розглядає лише процесуальний аспект мирової угоди, а саме як процесуальний договір, процесуальне повноваження, процесуальну дію. Третій підхід до сутності мирової угоди полягає у поєднанні аргументів двох попередніх, тобто правова природа мирової угоди має комплексний характер матеріальний і процесуальний, приватний і публічний.
На мою думку, при дослідженні юридичної природи мирової угоди слід враховувати те, що остання існує у рамках інституту захисту цивільних прав. Захист прав припускає систему способів, форм, засобів захисту, тобто здійснюється комплексно, за допомогою відносно самостійних і різних за галузевою приналежністю, матеріально-правових способів захисту субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів і процесуальних форм й засобів їх здійснення. Інакше кажучи, суттєвим в інституті правового захисту слід вважати єдність його матеріального змісту і процесуальної форми. Ця єдність полягає в тому, що можливості матеріально-правового характеру, які надаються особі, можуть бути реалізовані шляхом їх здійснення у встановленому законом судовому порядку.
Щодо мирової угоди це означає, що остання є складним правовим явищем, що стоїть на стикові матеріального і процесуального права. Заперечувати наявність у мировій угоді матеріально-правових елементів безпідставно, оскільки спір, що розвязується за її допомогою, виникає і закінчується у сфері саме матеріального права. Однак перенесений у процес спір набуває нового, процесуального значення. Врегулювання спору в сфері матеріального права не передбачає безпосередньо будь-яких процесуальних наслідків. Для цього необхідні відповідні процесуальні дії. Такими діями і є затвердження мирової угоди судом і, як наслідок, припинення провадження у справі.
Отже, тільки сукупність двох юридичних фактів цивільно-правової угоди і ухвали судового органу, що затверджує її, складає мирову угоду. Це в свою чергу дає підстави говорити про подвійну природу мирової угоди. З одного боку, мирова угода це угода між сторонами про завершення правового спору, з іншого врегулювання матеріальних правовідносин.
У національному цивільному процесуальному законодавстві до цього часу не закріплено визначення поняття мирової угоди. Однак вченими пропонується ряд дефініцій.
Так, Фединяк Л. зазначає, що "поняття "мирова угода" означає укладену сторонами й затверджену судом угоду, відповідно до якої позивач і відповідач шляхом взаємних уступок ліквідують цивільно-правовий спір, що виник між ними. Це розпорядчий документ сторін як процесуального, так і матеріального права, оскільки, укладаючи мирову угоду, сторони розпоряджаються своїм процесуальним, а також субєктивним матеріальним правом і охоронюваним законом інтересом".
Згідно з визначенням, запропонованим Білоусовим Ю.В., "мирова угода це укладена між сторонами та визнана судом домовленість (договір) про припинення спору між сторонами шляхом взаємних поступок, яка стосується їхніх прав, обовязків та предмета позову".
Чорнооченко С.І., аналізуючи права і обовязки сторін, дійшов висновку, що "мирова угода це укладена в цивільному процесі угода між сторонами у справі і затверджена судом про умови припинення спору про право цивільне на підставі взаємних уступок відмови позивача від частини своїх вимог або їх зміни, визнання відповідачем зміненого позову чи зменшеного розміру позовних вимог".
Фурса С.Я. та Фурса Є.І., говорячи про природу даного явища, зазначають, що "мирова угода це двостороння угода між позивачем та відповідачем, при укладенні якої вони фактично заново визначають свої права та обовязки у спірних правовідносинах".
У Науково-практичному коментарі Цивільного процесуального кодексу України за редакцією С.С. Бичкової під мировою угодою розуміється "правочин, укладений між сторонами цивільної справи, в якому спір, що існував між ними, врегульовується шляхом здійснення взаємних поступок. Тобто у такому разі сторони самостійно урегульовують свій спір, не чекаючи від суду встановлення істини у справі, і визначають собі ряд прав та обовязків, які випливають із суті мирової угоди".
Характерними ознаками мирової угоди є:
- відповідність нормам закону;
- може бути укладена тільки у справах позовного провадження;
- заснована на взаємних поступках сторін;
- може стосуватися лише прав та обовязків осіб, які її укладають;
- обмежена предметом предявленого до суду позову;
- не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.
Оскільки мирова угода є різновидом правочинів, хоча про неї і не йдеться в Цивільному кодексі, вона має відповідати вимогам, які предявляються до цивільно-правових угод. При цьому звязок між цивільним законодавством та цивільним процесом має полягати в тому, що в межах цивільного процесу спеціальна процедура має забезпечити виконання всіх загальних вимог для набуття такою ?/p>