Новелістика Проспера Меріме
Дипломная работа - Литература
Другие дипломы по предмету Литература
?еві повірити в його вірогідність, - який стався в XVII столітті зі шведським королем Карлом XI.
П. Меріме створює опис одного із найбільш деспотичних монархів, але "й найбільш мудрих правителів Швеції. Він обмежував привілеї знаті, знищував могутність Сенату і власною волею видавав закони. Одним лише словом він змінив олігархічну то того часу конституцію країни і примусив вручити йому самодержавну владу" [22: 18].
Він людина сильної волі. Після втрати своєї дружини король прагне "погрузнути в держаних справах" [22: 18], з метою "відігнати сумні думки" [22: 18].
Випадок, про який мовиться, на перший погляд суто романтичний: якось вночі, під час безсоння, Карл XI поглянув у віддалений закуток замку і побачив там труп не відомої йому коронованої особи, а потім - картину страти її вбивці. Видіння тривало недовго - хвилин десять. "Чорні завіси, відрубана голова, потоки крові, від якої почервоніла підлога, - все це зникло разом з примарами. Лише на туфлі Карла лишилась червона пляма" [22: 20]. Образ шведського короля Карла XI не міг не викликати у сучасників Меріме живих асоціацій з французьким королем Карлом X, останнім представником династії Бурбонів, а "примари Карла XI" могли сприйматись як зловісна призвістка подій, що розігрались у липні 1830 року.
Фантастичний сюжет новели повязаний, мабуть, не з поетикою романтизму, а з традиціями Відродження: в ньому легко вчуваються оголені сатиричні тенденції. Винесені в епіграф новели слова з шекспірівського "Гамлета":
Горацій! Є речей чимало в світі,
Що вашій філософії й не снилось, [22: 22]
набувають тут відверто іронічного смислу. Меріме "жартує" зовсім не так, як жартував він, тільки-но ступивши на літературний шлях. Це вже не забавна містифікація "Театру Клари Газуль": іронія Меріме примушує думати про злободенні соціальні проблеми.
Новела мала на меті нагадати про недалеке минулу, про події французької революції ХVІІІ ст., яка закінчилася стратою Людовіка ХНІ.
Характер іншої фантастичної новели Меріме - "Федеріго" - теж реалістичний. У примітках до новели автор пише: "Ця казка широко відома в Неаполітанському королівстві. В ній можна знайти, як і в багатьох інших розповідях місцевого походження, дивне смішне у християнській міфології вірування. Виникла вона, очевидно, в кінці середньовіччя" [22: 49].
Новела побудована на казковій, фольклорній основі і відбиває те ж саме прагнення Меріме шукати сенс буття поза тогочасною буденністю. Жанрові ознаки твору - новела "Федеріго" наближається до своєрідного прозаїчного фабльо - теж свідчать про тяжіння автора до реалістичного відтворення життя. Мальовнича, з характерною прискореністю дії, новела "Федеріго" сприймається як народноказкова оповідь, як жива розмовна форма.
Головним героєм виступає Федеріко "молодий дворянин… гарний, стрункий, любязний, і добродушний, але вкрай розпусний. Він любив гру, вино і жінок" [22: 49]. Зробивши послугу Ісусу Христу, незважаючи на всі свої погрішності, попав в царство небесне разом із загубленими ним душами дванадцятьох гравців. Меріме не тільки продовжує традиції життєрадісних французьких фабліо, але й виступає з тонкою і їдючою критикою релігійних догматів.
Найважливішою особливістю цих новел є розкриття характерів не в описах і не в монологах, а у вчинках, у дії, у взаєминах і у "характеристичних" подробицях, що складають цілісне полотно збірки.
Отже, новели "Примара Карла ХІ" та "Федеріго" піднімають гострі соціально-політичні та релігійні проблеми французького суспільства. Письменник звертається до проблем особистого життя, показуючи своїх героїв у невеликих і складних подіях епохи, зосереджуючи увагу на аналізі їх внутрішнього світу.
Розділ 3.
3.1 Екзотичний та національний колорит новел 30-40-х рр. ("Подвійна помилка", "Душі чистилища", "Венера Ілльська", "Коломба", "Арсена Гійо")
В 30-х-40-х роках П. Меріме друкувався дуже часто як мистецтвознавець, археолог, історик, художній і літературний критик, перекладач російської літератури. Писав він в цей період набагато більше, ніж в 20-х роках. Але його вимогливість до себе як до художника тепер надзвичайно зросла, він став настирливо прагнути досконалості, довго і ретельно працювати над кожною зі своїх новел. Чи можна дивуватися, що їх не особливо багато, якщо над "Венерою Ілльською" автор працював два роки, а "Коломба" була ним переписана шістнадцять разів.
Незабаром після виходу збірки "Мозаїка", у серпні 1833 року П. Меріме публікує один з найкращих своїх творів, присвячених життю сучасного французького суспільства, - новелу або, як її часто називають, повість "Подвійна помилка". Новела ця, що незабаром звернула на себе увагу Пушкіна, який зарахував її до небагатьох "надзвичайно чудових" творів "в глибокому й жалюгідному занепаді нинішньої французької літератури", фактично продовжила тему "Етруської вази", тему згубної дії великосвітського середовища на людську долю. Навіть ті персонажі новели, що чимось протистоять суспільству - Жюлі й Дарсі, показані як його органічне породження. На відміну від героїв "Етруської вази", вони, несучи в собі певні позитивні якості, все ж належать своєму середовищу до кінця. У "Подвійній помилці" вперше поставлено проблему, яку у французькій літературі так активно і так успішно розвязуватиме Бальзак, - проблему пануюч?/p>