Нова роль Китаю. Розв’язання проблеми Гонконгу
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
? КНР, а США і їхні союзники - Чан Кайші.
В 1972 р. США визнали КНР і розірвали дипломатичні відносини з Тайванем, зберігши неофіційні відносини із урядом Чан Кайші й продовживши надання йому військової допомоги на підставі Закону 1979 р. про відносини з Тайванем. В 1975 р. Чан Кайші вмер. Його спадкоємці продовжували виходити з формули існування "одного Китаю" і визнавали значимість завдання національного обєднання. Однак із часом ситуація ускладнилася. Усередині Тайваню зріс вплив місцевих уродженців - прихильників відмови від єдності з "великим Китаєм", які вимагав проголошення незалежності острова. Поетапна демократизація на Тайвані дозволила сепаратистам одержати представництво в парламенті й впливати на зовнішню політику.
КНР болісно реагує на зростання впливу прихильників незалежності на Тайвані. З огляду на неформальні гарантії США, керівництво КНР не йде на застосування сили для обєднання. Однак воно систематично дає зрозуміти, що застосування сили проти острова в надзвичайних обставинах, під якими розуміється прийняття Тайванем рішення про оголошення незалежності, не виключається.
При цьому представники КНР і Тайваню підтримують напівофіційні контакти для обговорення умов можливого обєднання. Позиція Пекіна зводиться до формули "одна держава - дві системи", яка припускає, що після обєднання Тайвань стане однією із провінцій КНР, зберігши ринкову модель економіки й автономну адміністративну систему, але передавши Пекіну керівництво своєю зовнішньою й оборонною політикою. Тайванська сторона не вважає ці умови прийнятними. Вона не виключає обєднання, але бачить його як тривалий демократичний процес злиття двох рівноцінних політичних субєктів. Вихідною точкою обєднавчого процесу в Тайбеї вважають визнання Пекіном Тайвань як рівного партнеру. Тайвань підтримує дипломатичні відносини з 29 країнами світу.
Тайванська міні-криза 1996 р.
З 1990р. Тайвань проводить "гнучку політику" у відношенні КНР, виходячи з того, що "змістовні відносини" сторін важливіші офіційних. Але тайванська сторона прагне підвищити свій престиж за кордоном і розширити сферу контактів. В 1995 р. за рекомендацією конгресу державний департамент США видав візу вибраному в 1990р. президентом Тайваню Лі Денхуею, що прибув у США із приватним візитом для відвідування Корнуельського університету, випускником якого він є. Хоча американська сторона заздалегідь повідомила КНР про свій намір видати візу Лі Денхуею, влада КНР виступила з енергійним осудом позиції держдепартаменту.
Ситуація загострилася, коли в березні 1996 р., у період підготовки чергових президентських виборів на Тайвані, у зоні Тайванської протоки виникла міні-криза. Збройні сили КНР провели військову демонстрацію (150 тис. військ) у безпосередній близькості острова, влаштувавши навчальні пуски бойових ракет у зоні Тайванської протоки. Метою акції було натиснути на тайванських виборців і перешкодити прихильникам незалежності Тайваню домогтися успіху на виборах. Акція КНР була із тривогою сприйнята на Тайвані й у США. Вашингтон виступив з осудом дій Китаю. Відповідною силовою демонстрацією стало відправлення американських бойових кораблів у зону Тайваню. Однак до справжньої кризи справа не дійшла. Китайська влада по дипломатичних каналах передала США прохання не вводити бойові кораблі безпосередньо в Тайванську протоку. Американська адміністрація офіційно відповіла, що не прийме на себе зобовязань, здатних обмежити її дії в підтримку Тайваню. Але американські кораблі не були уведені в протоку, залишаючись у безпосередній близькості від неї.
Президент Тайваню Лі Денхуей проявляє стриманість у питанні проголошення незалежності. Але він піддав ревізії колишнє посилання тайванської політики щодо того, що існує "тільки один Китай". Тайванське керівництво акцентує фактичне існування КНР і Тайваню як рівних субєктів, хоча один з них не називає себе державою. Не відкидаючи обєднання із КНР у майбутньому, Тайбей заявляє, що в цей час триває "етап двох Китаїв", і формула "існує тільки один Китай" не відповідає змісту цього етапу.
Рішення проблеми Гонконгу
Протягом майже ста років Гонконг був британською колонією в Китаї. Основою прав Великобританії на територію Гонконгу був договір про його оренду строком на 99 років. В 1984 р. під час візиту премєр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер у Пекін після складних переговорів британська сторона підтвердила зобовязання передати Гонконг Китаю після закінчення терміну дії орендного договору. КНР зі своєї сторони зобовязалася створити на території колишньої колонії особливий адміністративний район, зберігши в ньому нині існуючі економічні й соціальні уклади. Гонконг перейшов під контроль КНР в 1997р.
Територіальні суперечки в зоні Південно-Китайського моря
Крім тайванської проблеми дестабілізуючий вплив на обстановку робить ситуація навколо архіпелагу Спратли в Південно-Китайському морі. Цей архіпелаг, що складається з 230 дрібних островів і рифів загальною площею 250 тис. кв. км, розташований між територіями Вєтнаму, Філіппін і Малайзії. Частиною архіпелагу Спратли є Парасельські острови. У роки Другої світової війни архіпелаг був захоплений Японією, яка відмовилася від прав на нього за Сан-Францизьським мирним договором в 1951 р. Однак у тексті договору не було зазначено, до кого переходять острова. Фактично острова п?/p>