Німеччина після Другої світової війни
Информация - История
Другие материалы по предмету История
·ахідний і східний: демократичний і тоталітарний. Програма Заходу, де лідером виступали США, мала на меті повернути німцям духовні цінності, поховані під ідеологічним щебенем поваленого рейху, викорінити мілітаристські та націоналістичні вияви в громадському житті. Захід готовий був надати допомогу, але залишав можливість німцям самим працювати і перебудовувати своє життя. Командувач американськими військами в Німеччині генерал Д. Ейзенхауер у жовтні 1945 р. звернувся до німців зі словами: "Моральне, духовне і матеріальне відродження Німеччини повинно прийти з самого народу. Ми допоможемо німцям у цьому відродженні, але робити за них роботу ні в якому разі не будемо. Німецький народ повинен зрозуміти, щоб пережити цю важку зиму, він повинен звільнитися від того старого духу, яким був охоплений дванадцять років. Німеччина повинна стати країною мирних працівників, в якій окрема людина готова реалізувати свої здібності, або в Німеччини не буде майбутнього". Тоді німців ніхто не розглядав як жертву режиму. Німці, нагадував німецький філософ К. Ясперс у книзі "Питання про війну", несуть політичну відповідальність за режим, за діяння режиму, за фюрера, за беззастережне підкорення авантюристу. Ясперс вважав, що суспільство, яке усвідомлює свою відповідальність, пробуджується до політичної свободи. "Благо поразки" полягало в алергії до мілітаризму, до військових, армії, маршируючих колон. У післявоєнній Німеччині до влади прийшли нові політики К. Аденауер, Т. Хейс, К. Шумахер, Л. Ерхард, В. Брандт нічим не повязані з попереднім режимом. Вони багато зробили, щоб спрямувати Західну Німеччину по демократичному шляху, ввести її в західноєвропейське суспільне русло.
Спочатку союзні держави проводили у своїх зонах окупації Німеччини більш-менш узгоджену політику. Було розпущено та заборонено нацистські організації, притягнуто до судової відповідальності воєнних злочинців й активних нацистів. Вживалися заходи з метою відновлення виробництва. З антифашистських активістів створювались органи місцевого самоврядування, які працювали під контролем окупаційної влади. З метою ліквідації великого землеволодіння (понад 100 га) було проведено земельні реформи. Вилучені ділянки розподіляли між малоземельними селянами і сільськогосподарськими робітниками. Було розукрупнено найбільші монополістичні обєднання в економіці, демократизовано систему народної освіти, вищої школи, культури.
Однак відразу почали виявлятися чимраз більші відмінності в підході до відродження країни. Американські, британські та французькі окупаційні власті у своїх зонах проводили політику, спрямовану на побудову демократичного громадянського суспільства, заснованого на свободі особи, її невідємних правах, приватній власності. Було дозволено діяльність демократичних партій і організацій. Зокрема, на території трьох західних зон виник Християнсько-демократичний союз (ХДС), а в Баварії Християнсько-соціальний союз (ХСС). Ці партії, близькі за політичними принципами, залишаючись самостійними, утворили "робочу співдружність ХДС/ХСС". Головою ХДС став Конрад Аденауер, відомий політичний діяч періоду Веймарської республіки, який зазнав переслідувань у роки нацистського режиму. Вплив ХДС/ХСС швидко зростав. Політичні діячі ліберального ґатунку утворили Вільну демократичну партію (ВДП), що стала виразницею інтересів промисловців, верхівки середніх верств. Відновила діяльність Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), під впливом якої перебували відроджені профспілки.
Західні держави прагнули до розширення господарських та інших контактів між своїми окупаційними зонами. У грудні 1946 р. США і Велика Британія підписали угоду про економічне обєднання своїх зон, яке назвали Бізонією (1946). Після приєднання до неї у 1948 р. французької ,зони окупації Бізонія перетворилась у Тризонію. Швидкій відбудові зруйнованої економіки Західної Німеччини значною мірою сприяло її приєднання до "плану Маршалла", за яким вона одержала близько 4 млрд. доларів американської допомоги та кредитів.
На відміну від політики своїх недавніх союзників, СРСР в окупаційній зоні готував грунт для насадження тоталітарного режиму. В; влітку 1945 р. радянська влада відновила Комуністичну партію Німеччини (КПН) на чолі з Вільгельмом Піком. Саме на неї опирала Радянська військова адміністрація в Німеччині (РВАН). Комуністам; надавали керівні посади в органах самоврядування, в управлінні промисловими підприємствами, справами освіти й культури. Було дозволено діяльність Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), очолюваної Отто Гротеволем, яка відразу ж заявила про готовність співпрацювати з комуністами. Тоді ж виникли декілька інших партій Християнське-демократичний союз (ХДС), Ліберально-демократична партія Німеччини (ЛДПН) та ін. Вони мали суто фасадовий характер. Для полегшеного спрямування діяльності дозволених політичних угруповань їх було обєднано у Блок антифашистсько-демократичних партій під фактичним керівництвом КПН, а вже 1946 р. КПН і СДПН було зєднано у Соціалістичну єдину партію Німеччини (СЄПН). Керівні пости залишилися за комуністами. Обєднання, по суті, ліквідувало соціал-демократію.
За наказом РВАН під приводом того, що вони належали активним нацистам, воєнним злочинцям і монополістам, було конфісковано й передано органам самоврядування понад 9 тис. промислових та інших підприємств. У такий спосіб було одержавлено дві третини промислового виробництва. Вибор?/p>